КАСАЦІЙНА СКАРГА.Оскаржувану постанову, при проголошенні якої присутнім не був, одержано рекомендованим листом 03.09.2020, що підтверджується копією поштового конверту з ШКІ № 0102930743701 та роздруківкою онлайн-сервісу «Укрпошти». Надалі мною було своєчасно подано касаційну скаргу (яку безпідставно залишено без руху) та уточнену касаційну скаргу (безпідставно повернуто ухвалою від 10.12.2020 р., яку одержано засобами поштового зв’язку 30.12.2020 р.), а тому прошу поновити строк на касаційне оскарження з одночасним відводом суддів, якими безпідставно залишено без руху і безпідставно повернуто мою касаційну скаргу. Безумовні підстави для такого відводу зазначені в кінці даної скарги.
Узагальнено вимоги позивача вчинено у зв’язку з тим, що: 1) спірні розпорядження не були прийняті у межах повноважень органу місцевого самоврядування, оскільки виконавчого органу міської ради відповідного (у Києві -VIII) скликання не було утворено на організаційній базі відповідача; 2) невід’ємною складовою тарифів, встановлених спірними розпорядженнями, є вартість виробництва з 01.08.2018 р. теплової енергії на ТЕЦ-5, ТЕЦ-6, яка затверджена не конституційно утвореною НКРЕКП, а тому ця вартість в структурі тарифів КМДА є незаконною; 3) ріст розміру тарифів перевищує ріст доходів населення, чим порушено основний принцип регулювання цін/тарифів.
Стосовно доводів позову та апеляційної скарги щодо не утворення Київрадою VІІI скликання (каденції, обраної у жовтні 2015 року) власного виконавчого органу суддя ОАСК у рішенні покликається на те, що рішенням Київської міської ради XXVI скликання від 20.06.2002 р. № 28/28 утворено виконавчий орган на базі Київської міської державної адміністрації, а далі він не утворювався «у зв`язку з відсутністю потреби». У постанові 6ААС взагалі відсутні будь-яка згадка про календарну дату і реквізити правового акту, якими Київрадою VІІI скликання утворено власний виконавчий орган на строк її повноважень, як це передбачено ч. 1 ст. 51 Закону України № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», статтею 4 цього ж Закону (принцип виборності органу місцевого самоврядування); щодо необхідності дій Київради у межах повноважень, визначених ст. 26 Закону № 280/97-ВР та 22 Закону України № 401-XIV» «Про столицю України - місто-герой Київ не вказано.
У порушення пунктів 2, 3, 6, 7 ч. 4 ст. 246 КАС, пункту 3-в ч. 1 ст. 322 КАС в мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень відсутні мотивована оцінка норм права, на які посилалася позивач, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування; відсутні мотиви відхилення аргументів позивача та наданих доказів (зокрема постанови Шевченківського райсуду м. Києва від 21.03.2014 р. у справі № 2а-118/11 (пр. (2а/761/4/14), якою встановлено не утворення виконавчого органу в період каденції Київради VI скликання у 2008-2014 роках; це ж саме, до речі, встановлено у справі 2а-1888/10 із постановою ВСУ від 02.12.2014 р. № 21-470а14).
Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 328 КАС це є підставою касаційного оскарження, оскільки ігнорування судами доводів (підстав) позову та апеляційної скарги унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 2 ст. 353 КАС).
Акцентую також увагу, що судами було зроблено посилання на рішення КСУ від 25.12.2003 № 21-рп/2003, але при цьому дописане, що КМДА як єдиний в організаційному відношенні орган «діє незалежно від строку повноважень ради». Таке речення не тільки відсутнє у вказаному рішенні КСУ (де йдеться про підзвітність та підконтрольність відповідній раді, тобто раді обраній на строк її повноважень), але й прямо суперечить нормам права, яким суд конституційної юрисдикції надавав тлумачення.
Доводами позивача, серед іншого, було також засвідчення спірних розпоряджень печаткою Апарату КМДА (код ЄДРПОУ 37853361), керівником якого є Загуменний Д. М., підписантом–Ситніченко Є. В. (тобто особи, які ці розпорядження не підписували), а також підписання одного зі спірних розпоряджень (від 23.07.2018 р. № 1294) в. о. голови КМДА Пантелеєвим П. О., який ніколи не був заступником голови Київської міської державної адміністрації з питань здійснення самоврядних повноважень. Суди обох інстанцій доводи про печатку проігнорували взагалі, а повноваження в. о. голови КМДА Пантелеєва П. О. обґрунтували виданням індивідуальних актів як голови КМДА (розпорядження №№ 477, 478 від 17.07.2018 р.), так і самої КМДА (розпорядження № 979 від 03.09.2014 р.).
Отже, у порушення пунктів 3, 6 ч. 4 ст. 246 КАС, пункту 3-в ч. 1 ст. 322 КАС в мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень відсутні мотивована оцінка норми права, на які посилалася позивач (ст. 16 Закону України № 401-XIV «Про столицю України - місто-герой Київ», котрою передбачено, що призначення та звільнення з посад заступників голови Київської міської державної адміністрації з питань здійснення самоврядних повноважень Київський міський голова погоджує з Київською міською радою), які суд не застосував, та мотиви їх незастосування; відхилення доводів про невідповідність внутрішніх циркулярів КМДА вимогам статті 19 Конституції, та відсутність у даного в. о. голови КМДА повноважень підписувати правові акти від імені органу місцевого самоврядування, тощо.
Вказане, відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 328 КАС є підставою касаційного оскарження, оскільки ігнорування судами доводів (підстав) позову та апеляційної скарги унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 2 ст. 353 КАС). У контексті аналізу повноважень різних гілок влади акцентую увагу, що організаційно-правову форму юридичних осіб з кодами в ЄДРПОУ 00022527 і 37853361 було змінено за листами Кличка В. В. у 2019 році (копія листа від 22.04.2019 р. додається).
Таким чином, судами обох інстанцій грубо порушено норми матеріального права: ст. ст. 4, 51, 53 Закону № 280/97-ВР, ст. ст. 5, 16 Закону № 401-XIV, ст. ст. 16, 25 Статуту територіальної громади м Києва; не було розмежовано повноважень місцевого голови (ст. ст. 12, 42 Закону України) та виконавчого органу місцевої ради і організації його роботи (ст. ст. 28, 51-53 цього ж Закону). Оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, в їх системному зв’язку (у справах №№ 826/23168/15, 826/22073/15 відсутні постанови ВС), це відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС є підставою касаційного оскарження (у первісній касаційній скарзі помилково зазначено п. 4).
Щодо того, який саме «системний зв`язок» норм права мав на увазі заявник у касаційній скарзі.
Принципами місцевого самоврядування є, зокрема, законність і вибірність (ст. 4 Закону України № 280/97-ВР).
Виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету (ч. 1 ст. 51 Закону України № 280/97-ВР).
Відповідно до ст. 53 Закону України № 280/97-ВР основною формою роботи виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є його засідання.
Серед основних принципів місцевого самоврядування є, зокрема, законність і колегіальність (ст. 4 Закону України № 280/97-ВР). Як до Київради (органу місцевого самоврядування), так і до Відповідача третьою особою Олійником Д. В. були направлені інформаційні запити від 02.11.2018 р. щодо надання протоколів, стенограм, відео- та аудіо-матеріалів сесії Київської міської ради та засідань виконавчого органу Київської міської ради, на яких обговорювалися питання про прийняття рішення щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, які є предметом РКМДА № 1294 від 23.07.2018 р. Натомість, жодних доказів дотримання Відповідачем принципів законності та колегіальності при проведенні засідання виконавчого органу здобуто не було, що підтверджується відповідями Київради від 13.11.2018 р. і Департаменту економіки та інвестицій КМДА від 06.11.2018 р. про відсутність засідань з цього приводу.
Не було проведено Відповідачем жодних засідань щодо обговорення та колегіального прийняття рішень про встановлення тарифів, які є предметами й РКМДА № 700 від 26.04.2018 р., № 2340 від 22.12.2018 р., оскільки такі засідання взагалі Відповідачем ніколи не проводяться.
Крім того, оспорюване РКМДА № 1294 від 23.07.2018 р. видано за підписом особи, яка не має жодного відношення до системи місцевого самоврядування. На електронний запит Олійника Д. В. до КМДА від 24.10.2018 р. щодо переліку осіб, заступників голови Київської міської державної адміністрації з питань здійснення самоврядних повноважень, які були в порядку ст. 16 Закону України № 401-XIV «Про столицю України -місто-герой Київ» погоджені на ці посади з Київською міською радою з 01.01.2014 р. по даний час надана відповідь керівника апарату КМДА Д. Загуменного від 31.10.2018 р. № 009-1014 про Резнікова О. Ю., як єдиного заступника з питань здійснення самоврядних повноважень станом на липень 2018 р. Таким чином вважаю, що оспорюване РКМДА № 1294 від 23.07.2018 р. прийнято одноосібно і на власний розсуд заступником голови КМДА (в. о. голови КМДА) Пантелеєвим П. О., а не колегіально на засіданні виконавчого органу, що є грубим порушенням принципів законності, гласності, колегіальності, передбачених ст. 4 Закону України № 280/97-ВР та законодавчо визначеної форми роботи виконавчого органу.
Інші оспорювані розпорядження КМДА № 700 від 26.04.2018 р., № 2340 від 22.12.2018 р. прийнято одноосібно і на власний розсуд Головою КМДА В. Кличко, а не колегіально на засіданні виконавчого органу, що є грубим порушенням принципів законності, гласності, колегіальності, передбачених ст. 4 Закону України № 280/97-ВР та законодавчо визначеної форми роботи виконавчого органу.
Дотримання процедури при прийнятті суб’єктом владних повноважень оскаржуваного рішення перевіряється адміністративним судом з огляду на вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
«На підставі» означає, що суб’єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. «У межах повноважень» означає, що суб’єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. «У спосіб» означає, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Відповідно до ст. 5 (Статут територіальної громади міста Києва) Закону України № 401-XIV, з метою врахування особливостей функціонування міста Києва як столиці України, на підставі цього Закону, Київська міська рада затверджує Статут територіальної громади міста Києва, який підлягає реєстрації у Міністерстві юстиції України.
Відповідно до ч. 5 ст. 16 вказаного Статуту Київський міський голова за погодженням з Київською міською радою призначає та звільняє з посад заступників голови Київської міської державної адміністрації з питань здійснення самоврядних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 вказаного Статуту Київська міська рада має власний виконавчий орган, який формується Київською міською радою відповідно до пункту 2 розділу VII Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» і паралельно виконує функції органу державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.
Вказаний Статут затверджено рішенням Київради від 28.03.2002 р. № 371/1805 (з подальшими змінами), зареєстроване Наказом Мін’юсту від 02.02.2005 р. № 14/5.
Таким чином, законними оспорювані розпорядження КМДА можна вважати лише за наявності одночасно таких ознак:
1) прийняті виконавчим органом відповідної ради (тобто Київської міської ради VIII скликання), тобто утвореного радою саме цього скликання (каденції 2015-2020 рр.) на організаційній базі КМДА, що повністю узгоджується з рішенням КСУ № 21-рп/2003 від 25 грудня 2003 р. щодо КМДА, як єдиного в організаційному відношенні органу, та одночасно відмінного у правовому відношенні (органу подвійного підпорядкування);
2) самі розпорядження прийняті колегіально і гласно, на засіданні виконавчого органу Київради відповідного скликання, у формі рішення;
3) прийняте на засіданні виконавчого органу колегіальне рішення надалі підписується і затверджується розпорядженням міського голови Кличка В. В., який одночасно є як очільником виконавчого органу в силу особливостей місцевого самоврядування у місті Києві, так і головою КМДА (місцевого органу виконавчої влади);
4) за відсутності Кличка В. В. колегіальне рішення виконавчого органу підписується і затверджується розпорядженням виключно його заступника з питань здійснення самоврядних повноважень.
Відсутність будь-яких доказів проведення засідань виконавчого органу (протоколів, аудіо- і відео фіксації), не призначення Кличком В. В. заступників голови Київської міської державної адміністрації з питань здійснення самоврядних повноважень (за погодженням з Київрадою), не формування (не утворення) Київрадою VIII скликання власного виконавчого органу є не тільки невиконанням вимог чинного з 2005 року Статуту, але й прямо свідчить про відсутність підстав вважати оспорювані розпорядження законними та прийнятими з дотриманням процедури їх прийняття.
Оскаржувані судові рішення в цій справі не є законними і обґрунтованими, оскільки не відповідають вищевказаним нормам матеріального права в їх «системному зв`язку». Саме даними нормами матеріального права було ясно й чітко обґрунтоване підстави позову, що за відсутності їх дослідження судом дозволяє дійти до висновку як про порушення цих норм (при відсутньому висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, згідно п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС), так і про не дослідження судом доказів (п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС).
Звертаю увагу, що ухвалою ВС від 03.11.2020 р. помилково залишено без руху мою первісну касаційну скаргу з таким обґрунтуванням:
Доводи касаційної скарги про наявність підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, та посилання на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не приймаються Судом, оскільки застосування пункту 1 частини другої статті 353 КАС України і, як наслідок, скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд, можливе виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
На офіційному ж веб-сайті ВРУ у п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС зазначено інше:
<…> суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу
Джерело:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#TextТаким чином, первісну касаційну скаргу мною було повністю обґрунтоване і вона містила лише помилку при посиланні на відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, в їх системному зв’язку (у справах №№ 826/23168/15, 826/22073/15 відсутні постанови ВС), що відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС є підставою касаційного оскарження (помилково зазначено п. 4).
Щодо інших доводів ухвалою ВС від 03.11.2020 р. вказане наступне:
Інші доводи заявника зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди із ухваленими судовими рішеннями за наслідками вирішення спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Таким чином, за відсутності належного обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України, викладена у пункті 1 частини першої статті 353 КАС України умова скасування судових рішень не може бути перевірена, отже, касаційну скаргу необхідно залишити без руху.
Із чинної редакції п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС та жонглювання судом в ухвалі від 03.11.2020 р. одночасно частинами другою та четвертою ст. 328 КАС неможливо зрозуміти –яку саме умову мною не виконане, і яким чином її можна виконати за відсутності у частині другій ст. 328 КАС будь-яких пунктів на які містяться посилання, та одночасній відсутності у ст. 353 КАС посилань на будь-яку частину четверту ст. 328 КАС.
Вважаю, що мені відмовлено у доступі до правосуддя з надуманих підстав, а тому доводи первісної касаційної скарги в цій частині залишаю незмінними. Тим більш, що йдеться не про переоцінку доказів, а про їх не дослідження судами взагалі. При цьому моя категорична незгода із судовими рішеннями не є процесуальною підставою для відмови у відкритті касаційного провадження чи залишення скарги без руху.
Судами обох інстанцій не вирішено спору відносно інших підстав позову.
Так, відносно складової тарифів, встановлених спірними розпорядженнями, де вартість виробництва з 01.08.2018 р. теплової енергії на ТЕЦ-5, ТЕЦ-6, яка затверджена не конституційно утвореною НКРЕКП, суди зосередилися на дослідженні питання, яке взагалі не було предметом спору. Вимоги позивача були заявлені не у зв’язку із відсутністю компетенції виконавчого органу в цій царині, а тому що при дослідженні складової тарифів, встановлених спірними розпорядженнями, відповідач не міг брати до уваги будь-які посилання на рішення НКРЕКП, оскільки ця комісія є утвореним в неконституційний спосіб органом, відтак рішення якої для відповідача є недопустимим доказом (ч. 1 с. 74 КАС).
Так, 17.01.2020 р. на адресу суду було відправлене клопотання, яким при дослідженні питання щодо схвалення тарифу на виробництво теплової енергії ТЕЦ-5, ТЕЦ-6 з 01.08.2018 на відкритому засіданні НКРЕКП від 14.06.2018 (тобто тарифу, який є невід’ємною складовою тарифів на опалення, встановлених спірними розпорядженнями) позивач просила звернути увагу на ухвалу КСУ від 19.09.2018 р. № 7-уп/2018, рішення КСУ від 13.06.2019 р. № 5-р/2019 щодо неконституційності НКРЕКП.
Відповідно до судової практики ЄСПЛ, яка є джерелом права (ч. 5 с. 7 КАС, ст. 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), віднесення доказів до «плодів отруйного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом. «Відповідно до сформованої практикою ЄСПЛ доктрини «плодів отруєного дерева» (fruit of the poisonous tree), якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж (рішення у справах «Гефген проти Німеччини», пункти 50–52 рішення у справі «Шабельник проти України (№2)», пункт 66 рішення у справі «Яременко проти України (№2)»), що втілено у правові висновки постанови ВП ВС від 13.11.2019 р. у справі № 1-07/07.
У підтвердження відсутності повноважень Президента України утворювати НКРЕКП позивач просила врахувати правовий висновок постанови ВП ВС від 20.11.2019 р. у справі № 9901/988/18 щодо невідповідності редакції статті 11 Закону України № 1682-III «Про природні монополії», викладеної на офіційному веб-порталі ВРУ, чинній редакції; також врахувати юридичні позиції публічно доступних судових рішень Конституційного Суду України (ст. ст. 2, 92 Закону України № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України») та правових висновків Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС) при вирішенні даної справи.
Укази Президента від 27.08.2014 р. № 694/2014, від 10.09.2014 р. № 715/2014, видані на виконання саме Закону № 1682-III, проте в останньому відсутні норми про повноваження Президента на їх видання. Крім того ці укази, як підзаконні акти, є актами індивідуальної дії, які крім НКРЕКП нікого не стосуються, а відтак вони не є обов’язковими для сторін даної справи адміністративної юрисдикції, і не стосуються їхніх законних прав, інтересів та обов’язків. Згідно ухвал Верховного Суду у справах №№ 9901/798/18, 9901/331/19 та інших, ці укази не підлягають оскарженню. Тобто, ці укази не могли братися до уваги відповідачем при прийняття ним оспорюваних розпоряджень, оскільки є очевидною незаконність реалізації з боку НКРЕКП відсутніх у нього повноважень, зокрема прийняття рішень на відкритому засіданні НКРЕКП від 14.06.2018; отже це рішення, як підґрунтя для включення тарифу НКРЕКП до тарифів спірних розпоряджень було одержано з порушенням порядку, встановленого Конституцією і Законом.
У справі № 826/16994/15, на постанову ВП ВС від 19.03.2019 р. в якій посилається суд першої інстанції в даній справі, досліджувалося питання дотримання підсудності справи за участі НКРЕКП з висновком, що спір належить до юрисдикції адміністративних судів і не вирішується в порядку цивільного судочинства. При цьому, ВП ВС керувалася офіційно викладеною на сайті ВРУ редакцією статті 11 Закону України № 1682-III ще до того, як пізніше, постановою ВП ВС від 20.11.2019 р. у справі № 9901/988/18 було встановлено невідповідність викладеної на офіційному веб-порталі ВРУ редакції статті 11 Закону України № 1682-III «Про природні монополії», чинній редакції. Таким чином, НКРЕКП є неконституційним органом і не могла бути утвореною Президентом України на виконання відсутніх у нього конституційних повноважень (ухвала КСУ від 19.09.2018 р. № 7-уп/2018) та законодавчих повноважень (ПВПВС від 20.11.2019 р. № 9901/988/18.). Встановлені НКРЕКП тарифи на енергоносії та теплову енергію (з усіма їх складовими), котрі в свою чергу є невід’ємними складовими тарифів, встановлених спірними розпорядженнями на теплову енергію виконавцям послуг та управителям будинків, централізоване опалення і централізоване постачання гарячої води у м. Києві для населення (споживачів послуг) є «плодами отруєного дерева», тому не можуть вважатися законно встановленими, і є недопустимими у розумінні ч. 1 ст. 74 КАС доказами. Натомість, в порушення ст. 244, ч. 4 ст. 246 КАС судом першої інстанції при ухваленні рішення в цій частині не виконане завдання адміністративного судочинства, не визначено правовідносин сторін, не вирішено поставлених позивачем вимог, відсутня мотивувальна частина щодо цієї підстави позову. В порушення п. 3-в ч. 1 ст. 322 КАС відсутні мотиви відхилення аргументів скарги позивача, натомість наведені колегією 6ААС положення Закону України № 2633-IV «Про теплопостачання» (за змістом ст. 1 якого теплова енергія є товарною продукцією) взагалі не регулюють правовідносин в частині оскарження тарифів на централізоване опалення (як послугу у розумінні Закону № 1875-IV). Загальновідомим є й те, що ТЕЦ-5, ТЕЦ-6 вже за своєю назвою (абревіатурою) є теплоцентралями, ТЕЦ-6 є потужною когенераційною установою: встановлення тарифів на теплову енергію, вироблену на ТЕЦ виключено з повноважень органу місцевого самоврядування (ст. 13 Закону № 2633-IV).
Від оцінки порушення вимог п. 7 ч. 1 ст. 30, ч. 2 ст. 31 Закону України № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» при встановленні спірними розпорядженнями тарифів, оскільки ріст їх розміру перевищує ріст доходів населення, суди усунулися. На порушення базового принципу державного регулювання цін/тарифів зверталося увагу КП «Київтеплоенерго» ще до затвердження тарифів (до позову прикладені електронні зауваження від 02.07.2018 р. і 17.11.2018 р. з листами КП «Київтеплоенерго» від 03.07.2018 р., 29.11.2018 р.). Ці зауваження були подані відповідно до ч. 2 ст. 31 Закону № 1875-IV, в якій міститься відсилання на затверджений Мінрегіонбудом Порядок № 390 від 30.07.2012 р. (діяв до 01.05.2019 р.); пунктом 2.14. контроль за його дотриманням покладено саме на відповідача, а не КП «Київтеплоенерго». Із отриманих листів не вбачається пояснень зміни тарифів в контексті їх перевищення над доходами населення, хоча встановлення тарифів передбачає врахування думки громадськості (ч. 2 ст. 31 Закону № 1875-IV). Судом обставин щодо змісту зауважень не встановлено, оцінку їм не надано, натомість грубо порушено ч. 2 ст. 77 КАС щодо розподілу обов’язків доказування: відповідача повністю звільнено від доказування правомірності його рішень при зміні тарифів, підтверджених даними державної статистики. Задля видимості законності суд першої інстанції вдався до припущень про «економічно обґрунтовані витрати», що не має значення для вирішення даного спору, а суд апеляційної інстанції вказані доводи взагалі повністю проігнорував.
Вказане, відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 328 КАС є підставою касаційного оскарження, оскільки відкрите нехтування судами доводів позову та апеляційної скарги унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи з цих підстав позову також; решту обставин, що мають істотне значення, встановлено судом на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 ч. 2 ст. 353 КАС).
<...>
Підстави відводу суддів.Про безпідставність залишення касаційної скарги без руху зазначено вище. Підставою повернення касаційної скарги ухвалою ВС від 10.12.2020 р., що мною одержано 30.12.2020 р., зазначено ч. 2 ст. 332 КАС, якою регулюється питання оформлення касаційної скарги, а не її обґрунтованості. В чому саме полягає неправильне (таке, що не відповідає положенням КАС) оформлення касаційної скарги в розумінні ст. 330 КАС -з ухвали ВС від 10.12.2010 р. зрозуміти неможливо. Оскільки суд взагалі не посилається на недоліки оформлення:
<…> зазначені заявником підстави для касаційного оскарження судових рішень не є достатньо обґрунтованими, підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. Зміст уточненої касаційної скарги є майже ідентичним до змісту первинної касаційної скарги, мотивування зводиться до тлумачення норм матеріального і процесуального права, що виключає можливість перегляду рішення апеляційного суду з цих підстав в касаційному порядку.
Проте, необґрунтованість скарги є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження (п. 5 ч. 1 ст. 333 КАС), а не для її повернення. Крім того, касаційна скарга насправді є повністю обґрунтованою, містить конкретно передбачені підстави для відкриття касаційного провадження. Судом завідомо неправильно застосовано норму процесуального права. Оскільки повернення скарги є формою остаточного вирішення справи, вважаю що мені фактично безпідставно відмовлено в доступі до правосуддя, яке замасковано невмотивованим посиланням на неправильне оформлення скарги.
Крім того, в ухвалі ВС від 10.12.2020 р. міститься посилання на висновок постанови ВП ВС від 19.03.2019 р. у справі № 826/16994/15, де предметом дослідження була підсудність справи за участі НКРЕКП. Наведеного суддями Кашпур О. В., Мацедонською В. Е., Уханенком С. А. тексту там немає, що є підставою для призначення судово-медичної експертизи перевірки їх зору. Також міститься посилання на оцінку судом першої інстанції доводам позивача стосовно встановлених постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 21 березня 2014 року по справі № 2а/118/11 (провадження 2а/761/4/14) обставин. Доводами у позові зазначено ст. ст. 4, 51, 53 Закону № 280/97-ВР, ст. ст. 5, 16 Закону № 401-XIV, ст. ст. 16, 25 Статуту територіальної громади м Києва, із приводу відсутності доводів незастосування яких і заявлено втретє касаційну скаргу.
За наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об’єктивності судді останні підлягають відводу. Оскільки такими обставинами є необ’єктивність, то необхідно провести перевірку зору осіб, якими підписано ухвалу від 10.12.2020 р. Бо поганий зір чи його відсутність прямо вплинули на постановлення очевидно неадекватної ухвали. Перевірку зору може бути встановлено лише відповідними спеціалістами-офтальмологами шляхом призначення експертизи. Саме її результатами можна підтвердити об’єктивність суддів в цій справі, чи навпаки.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 38, 74, 102, 328, 329, 353 КАС України,
ПРОШУ:поновити строк на касаційне оскарження;
<...>
відвести від вирішення питання прийнятності моєї касаційної скарги та розгляду справи суддів Кашпур О. В., Мацедонську В. Е., Уханенка С. А.;
для вирішення питання обґрунтованості відводу суддів призначити у справі комісійну судово-медичну експертизу, проведення якої доручити судовим експертам КНДІСЕ (вул. Смоленська, 6, м. Київ, 03057) із залученням провідних офтальмологів України; на вирішення експертам поставити наступні запитання:
1) чи містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2019 р. у справі № 826/16994/15 фрагменти тексту, які з посиланням на неї наведені ухвалою Верховного Суду від 10.12.2020 р. про повернення касаційної скарги у даній справі?
2) чи містяться в рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2020 р. з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2020 р. у даній справі мотиви врахування чи мотиви неврахування таких норм матеріального права в їх системному зв’язку: статей 4, 51, 53 Закону України № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 5, 16 Закону України № 401-XIV «Про столицю України - місто-герой Київ», статей 16, 25 Статуту територіальної громади м. Києва?
відкласти розгляд питання обґрунтованості заявлених підстав відводу до вирішення питання перевірки зору суддів Кашпур О. В., Мацедонської В. Е., Уханенка С. А.;
скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2020 р. з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2020 р., справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
