Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

(click to show/hide)

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД     

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2015 р.           Справа№ 5011-67/6252-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Калатай  Н.Ф.

суддів:            Рябухи  В.І.

          Ропій  Л.М.

при секретарі           Царук І. О.

За участю представників:

від позивача:          Іващенко О. В. - представник за довіреністю № 91/2014/12/01-2 від 01.12.2014

від відповідача:          Бризинська-Колпакова О. О. - представник за довіреністю від 20.05.2012

                              Гордієнко Г. Г. - представник за довіреністю від 31.05.2013

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу          Житлово-будівельного кооперативу «Кристал-22»

на рішення                    Господарського суду міста Києва від 20.01.2015

у справі                    № 5011-67/6252-2012 (суддя Бондаренко Г. П.)

за позовом                    Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до                              Житлово-будівельного кооперативу «Кристал-22»

про                              стягнення 244 698,79 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 226 131,87 грн. за поставлену за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 8373082 від 01.10.2005 в період з 01.11.2009 по 01.04.2012, але неоплачену теплову енергію, збитків від інфляції в сумі 12 295,58 грн. та 3 % річних в сумі 6 541,34 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2015, повний текст якого складений 03.02.2015, у справі № 5011-67/6252-2012 провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 184 450,23 грн. припинене, позовні вимоги в іншій частині задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено збитки від інфляції в сумі 12 295,58 грн. та 3 % річних в сумі 6 541,34 грн., в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 41 681,64 грн. відмовлено.

Рішення суду першої інстанції грнутується на тому, що матеріалами справи доведений факт невиконання відповідачем своїх обов'язків по оплаті поставленої у спірний період теплової енергії, проте частину з заявленої до стягнення суми, а саме - 41 681,64 грн. відповідач сплатив позивачеві до дати звернення останнього до суду з цим позовом, а решту - в сумі 184 450,23 грн. - під час розгляду справи по суті.

Не погоджуючись з рішенням, Житлово-будівельний кооператив «Кристал-22»  звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2015 по справі № 5011-67/6252-2012 в частині припинення провадження у справі щодо вимог про стягнення основної заборгованості в сумі 184 450,23 грн. та в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 6 5541,34 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 12 295,58 грн. і прийняти нове рішення, яким в позовних вимогах відмовити повністю.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що рішення в оскарженій відповідачем частині прийняте судом першої інстанції частині однобічно, з порушенням норм процесуального законодавства та матеріального права, а висновки, які в ньому викладені, не відповідають обставинам справи. 

Так, відповідач зазначив про те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги постанову Шевченківського районного суду м. Києва по адміністративній справі № 2-а-118/11(2-а/761/4/2014), якою визнані незаконними і нечинними з моменту прийняття Розпорядження Київської міської державної адміністрації №1192 від 15.10.2009, № 1333 від 30.11.2009 та № 392 від 31.05.2010.

Також відповідач зазначив про те, що суд першої інстанції безпідставно відхилив доводи відповідача про законність розрахунку оплати за теплову енергію за спірний період за тарифами, які відповідають додатку № 2 до спірного договору, та не прийняв до уваги факт отримання позивачем від  Управління Державного казначейства на свій банківських рахунок компенсації за надані окремими категоріям громадян пільги та субсидії за житлово-комунальні послуги, зокрема, пільги ЧАЕС та ВВВ, що згідно із п.п. 6, 7 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» компенсацію за пільги та субсидії, надані громадянам, мають право отримувати тільки виконавці житлово-комунальних послуг, що зазначені дії позивача свідчать про те, що на відносини позивача та відповідача поширюється також Закон України «Про житлово-комунальні послуги».

Крім того, відповідач зауважив на тому, що чинним законодавством не передбачено повноважень виконавчого органу влади, яким є Київська міська державна адміністрація, затверджувати тарифи на теплову енергію.

З огляду на викладені вище обставини, відповідач вважає, що позивачем не доведено правомірність встановлення  цін (тарифів), за якими належить здійснювати відповідачу розрахунок за послуги, надані за спірний період, і що виходячи з умов спірного договору, ціну (тариф) на постачання теплової енергії у гарячій воді та опалення необхідно визначати згідно Додатку № 2 до спірного договору, який за домовленістю сторін на момент укладення вказаного договору складає 54,42 грн. (65,30 грн. з ПДВ), що відповідає тарифам, чинним на час існування спірних правовідносин виходячи з передбачених розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 за № 1245 в редакції розпорядження Київської міської державної адміністрації від 31.01.2005 № 499, зареєстрованого в Київському міському управління юстиції 27.06.2002 за № 46/429.

Відповідач зазначив про те, що за здійсненим ним контрозрахунком, враховуючи тарифи, за якими, на його думку, має бути визначена вартість поставленої тплової енергії, обсяг поставленої за спірний період енергії становить 7300,43172 Гкал, а її вартість - 1 002 210,34 грн., проте відповідач за вказаний період сплатив 1 025 619,87 грн., тобто заборгованість за спірний період відсутня.

Ухвалою від 19.02.2015 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Кристал-22» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представники відповідача апеляційну скаргу підтримали повністю, представник позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

01.10.2005 Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго», правонаступником якої є позивач, як постачальник та відповідач як абонент уклали договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 8373082 (далі Договір),  відповідно до умов якого позивач зобов'язався виробити та поставити теплову енергію відповідачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а відповідач - отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в Договорі.

Відповідно до пункту 2.2.1 Договору позивач зобов'язався безперебійно  постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із відповідачем (додатки 3, 4) для потреб опалення в період опалювального сезону, для гарячого водопостачання - протягом року  згідно з заявленими відповідачем величинами приєднаного теплового навантаження, визначеними в додатку 1.

Згідно з п. 2.3.1 Договору відповідач зобов'язаний додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у Додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Сторонами було підписано Додаток № 1 до Договору (а.с. 21 т. 1), в якому сторони погодили обсяги постачання теплової енергії.

Як слідує з матеріалів справи, в період з 01.11.2009 по 01.04.2012 на умовах Договору позивач постачав відповідачу теплову енергію, що останнім не заперечується та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями облікових карток за спірний період  та підписаними відповідачем звітами про добові параметри теплопостачання (а.с.28-732 т. 1).

Як слідує з виконаних сторонами під час розгляду справи розрахунків (а.с. 59 т. 2) та контррозрахунків (а.с. 46, 68 т.2), спору щодо обсягів поставленої протягом спірного періоду енергії сторони не мають.

Проте між сторонами існує спір щодо тарифів, за якими слід визначити вартість поставленої протягом спірного періоду теплової енергії.

Так, позивач при розрахунку вартості теплової енергії поставленої:

-  за період з листопада 2009 року по грудень  2009 року використовує тарифи, затверджені Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.10.2009 №1192;

-  за період з листопада 2009 року по червень  2010 року - тарифи, затверджені Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30.11.2009 №1333;

- за період з липня 2010 року по грудень 2010 року - тарифи, затверджені Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31.05.2010 №392;

- за період з січня 2011 року по березень 2012 року - тарифи, затверджені Постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 14.12.2010 №1729.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що, ціну (тариф) на постачання теплової енергії у гарячій воді та опалення необхідно визначати виходячи з умов Додатку № 2 до Договору, в якому сторони погодили, що тариф на момент укладення Договору складає 54,42 грн. (65,30 грн. з ПДВ), що відповідає тарифам, чинним на час існування спірних правовідносин, виходячи з передбачених розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 за № 1245 в редакції розпорядження Київської міської державної адміністрації від 31.03.2005 № 499, зареєстрованого в Київському міському управління юстиції 27.06.2002 за № 46/429.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав та обґрунтованість застосування позивачем при розрахунку заборгованості відповідача за послуги з постачання теплоенергії тарифів, встановлених розпорядженнями КМДА від 15.10.2009 № 1192 та від 31.05.2010 № 392, не зважаючи на відсутність державної реєстрації зазначених розпоряджень, оскільки вказані тарифи є більш економічно обґрунтованими, вимога щодо економічної обґрунтованості тарифів за послуги з електропостачання встановлена законом, зазначені розпорядження були опубліковані у встановленому законом порядку, прийняті у межах компетенції КМДА, а обов'язковість їх виконання на відповідній території не ставиться законом в залежність від їх державної реєстрації, проте колегія суддів не може погодитися з вказаною правовою позицією суду першої інстанції з огляду на таке.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 21.03.2014 у справі № 2-а-118/11 (провадження № 2-а/761/4/2014) за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Житлово-будівельний кооператив «Теремки-2», Житлово-будівельний кооператив «Ремонтник», Приватне підприємство «Компанія ФАХ», ОСББ «Сердолік», ОСБББ «Науковець», ЖБК «Буревісник-3 про  визнання бездіяльності протиправною, скасування нормативно-правових актів і зобов'язання вчинити дії, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014, у справі № 2а-118/11(2а/761/4/14), серед іншого, визнані незаконними і нечинними з моменту прийняття вищезгадані розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.10.2009 №1192, від 30.11.2009 №1333 та від 31.05.2010 №392.

Колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції на те, що зі змісту вказаних судових рішень слідує, що підставою для визнання незаконними та не чинними з моменту прийняття вказаних розпоряджень стало те, що їх не було подано на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано ними, а отже, розпорядження КМДА від 15.10.2009 № 1192 та від 31.05.2010 № 392 не набрали законної сили у встановленому законом порядку.

При цьому, правової оцінки розпорядженню КМДА від 30.11.2009 № 1333 суд першої інстанції не надав, проте, враховуючи, що майнові вимоги до відповідача за період з листопада 2009 року по червень 2010 року визначені позивачем виходячи з тарифу, встановленого вказаним розпорядженням, все, викладене щодо розпоряджень КМДА від 15.10.2009 № 1192 та від 31.05.2010 № 392, в повній мірі стосується і розпорядження КМДА від 30.11.2009 № 1333.

Правову позицію, згідно з якою розпорядження КМДА про встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, які не пройшли державної реєстрації в органах юстиції, не підлягають застосуванню, висловив Верховний Суд України у постанові від 28.11.2011 у справі № 21-246а11 і підтвердив її у своїй Постанові від 02.12.2014 у справі № 21-470а14.

Згідно зі ст. 7 ГК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що у сторін по справі відсутній обов'язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які в судовому порядку  визнанні незаконними і нечинними з моменту їх прийняття, а нарахування позивачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цими рішеннями, примушує відповідача робити те, що не передбачено законодавством.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, у Додатку № 2 до Договору (а.с.22 т.1) сторони узгодили, що розрахунки з відповідачем за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, встановленими позивачу Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації, затвердженими розпорядженням КМДА від 10.12.2004 № 2249, з розрахунку 54,42 грн. без ПДВ за 1 Гкал.

Розпорядженням КМДА від 10.12.2004 № 2249, зареєстрованим в Київському міському управлінні юстиції 28.12.2004 за № 63/641) до розпорядження КМДА від 20.06.2002 № 1245 "Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення" (зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 за N 46/429) внесено зміни, згідно з якими тарифи на виробництво теплової енергії основними теплопостачальними підприємствами м. Києва, в тому числі позивачем, встановлені зазначеним розпорядженням, затверджено в новій редакції, згідно з якою відповідач має платити позивачу за спожиту теплову енергію з розрахунку 54,42 грн. без ПДВ (65,30 грн. з ПДВ) за 1 Гкал., та введено їх у дію з 01.01.2005.

Враховуючи, що розпорядження КМДА від 20.06.2002 № 1245 втратило чинність згідно з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.04.2008 № 578, зареєстрованим в Головному управлінні юстиції у місті Києві 15.05.2008 за № 12/778, на що послався позивач в обгрнутування своїх заперечень проти апеляційної скарги  тобто на дату укладення спірного Договору (01.10.2005) діяли встановлені вказаним розпорядженням тарифі, а також те, що розпорядження КМДА від 15.10.2009 № 1192, від 30.11.2009 № 1333 та від 31.05.2010 № 392, з урахуванням яких позивач нараховує відповідачу плату за спожиту протягом періоду з листопада 1009 року по грудень 2010 року теплову енергію, визнані у судовому порядку незаконними та не чинними з моменту їх прийняття, колегія суддів погоджується з відповідачем, що протягом періоду з листопада 1009 року по грудень 2010 року, за відсутності встановлених у законному порядку тарифів за спожиту теплоенергію, до спірних правовідносин сторін слід застосовувати тариф, встановлений умовами Додатку № 2 до Договору, а саме 65,30 грн. з ПДВ за 1 Гкал.

Водночас колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні вартості поставленої відповідачу теплової енергії в період після 01.01.2011 слід застосовувати тарифи, що встановлені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України (НКРЕ) від 14.12.2010 № 1729.

Правова позиція стосовно правомірності застосування у вказаній період тарифів, встановлених НКРЕ для суб'єктів природних монополій, наведена в постановах Верховного Суду України від 28.05.2013 у справі № 5011- 64/2345-2012 та від 11.12.2012 у справі №22/313, в той час як частиною 1 ст. 111-28 ГПК України визначено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Отже, вартість поставленої за Договором теплової енергії слід розраховувати наступним чином:

-  за період з листопада 2009 року по грудень  2010 року - за тарифами, встановленими в Договорі, тобто з розрахунку  65,30 грн. за ПДВ за 1 Гкал;

-  за період з січня 2011 року по  березень 2012 року - за тарифами, затвердженими Постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 14.12.2010 №1729, тобто з розрахунку 203,26 грн. з ПДВ за 1 Гкал.

Загальна вартість поставленої позивачем відповідачу за умовами Договору в період з листопада 2009 року по березень 2012 року теплової енергії становить 1 006 418,37 грн.

періодкількість теплової енергії 1 Гкалтариф за 1 ГкалЗагальна варість послуг, грн..Листопад 2009331,1100065,3021   621,48Грудень 2009402,8800065,3026   308,06Січень 2010461,5900065,3030   141,83Лютий 2010357,8500065,3023   367,61Березень 2010379,0700065,3024   753,27Квітень 2010171,7600065,3011   215,93Травень 201084,7250765,305   532,55Червень 201053,9783665,303   524,79Липень 201063,3447365,304   136,41Серпень 201051,5258865,303   364,64Вересень 201088,8976865,305   805,02Жовтень 2010263,4500065,3017   203,29Листопад 2010325,9400065,3021   283,88Грудень 2010424,7900065,3027   738,79Січень 2011413,93000203,2684   135,41Лютий 2011386,08000203,2678   474,62Березень 2011318,06000203,2664   648,88Квітень 2011213,61000203,2643   418,37Травень 201174,29000203,2615   100,19Червень 201183,24000203,2616   919,36Липень 201168,49000203,2613   921,28Серпень 201174,67000203,2615   177,42Вересень 201118,30000203,263   719,66Жовтень 2011157,19000203,2631   950,44Листопад 2011346,27000203,2670   382,84Грудень 2011401,23000203,2681   554,01Січень 2012433,26000203,2688   064,43Лютий 2012466,86000203,2694   893,96Березень 2012384,04000203,2678   059,97  Всього1   006   418,37

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 275 ГК України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний Договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно зі  ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з п. 9 додатку № 2 до Договору, відповідач щомісяця з 12 по 15 числа самостійно отримує в МВРТ-7 за адресою: вул. Горького, буд. № 20 оформлену позивачем платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, табуляграму (облікову картку) фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки, який оформлює та повертає один примірник позивачу протягом двох днів з моменту їх одержання.

Відповідно до п.10 додатку №2 до Договору відповідача щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА та до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями.

З матеріалів справи слідує, що протягом спірного періоду відповідач перераховував позивачу 983 624,53 грн. в оплату поставленої теплової енергії. Спору між сторонами щодо вказаної суми немає, у наданих суду розрахунках як позивач, так і відповідач проти вказаної суми не заперечують.

Крім того, з наявної в матеріалах справи копії платіжного доручення № 52 від 24.04.2012 (а.с. 113 т. 1) слідує, що, окрім врахованих сторонами 983 624,53 грн., відповідачем позивачу перераховано ще 41 681,64 грн.

Отже, станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом (15.02.2012) заборгованість відповідача за поставлену позивачем за умовами Договору в період з листопада 2009 року по березень 2012 року теплову енергію була відсутня (1 006 418,37-983 624,53-41 681,64=-18 887,80), а мала місце переплата.

Суд першої інстанції дійшов висновку щодо наявності у відповідача на дату звернення до суду перед позивачем заборгованості, 184 450,23 грн. з якої відповідач сплатив позивачу під час розгляду справи в суді, з огляду на що провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 184 450,23 грн. припинив, проте, враховуючи, що висновок суду першої інстанції про наявність у відповідача на дату звернення до суду боргу перед позивачем є помилковим, у задоволенні вимог про стягнення з відповідача боргу в сумі  184 450,23 грн. слід відмовити.

Пунктом  4.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18  «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Згідно з п. 4.4. вказаної Постанови, господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З огляду на вищевикладене, в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу  в сумі 226 131,87 грн. за поставлену  позивачем за умовами Договору в період з листопада 2009 року по березень 2012 року теплову енергію слід відмовити повністю. Рішення суду першої інстанції в цій частині  підлягає зміні.

Згідно з ч. 1 ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

З огляду на підстави відмови у позовних вимогах до відповідача, посилання позивача у відзиві на апеляційну скаргу від 05.03.2015 б/н на копію підписаного сторонами Акту взаєморозрахунків за теплову енергію від 31.03.2013 (а.с.135 т.3), яким зафіксовано заборгованість відповідача по Договору в сумі 338 147,95 грн., та Довідку про надходження коштів за спожиту від ПАТ «Київенерго» теплоенергію ЖБК «Кристал-22» за період з березня 2008 року по листопад 2013 року (а.с.166-177 т.2) до уваги колегією суддів не приймаються як такі, що не впливають на вирішення спору сторін щодо суми основного боргу по суті.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 12 295,58 грн. та 3 % річних в сумі 6 541,34 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджується  наявність у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлену  позивачем за умовами Договору теплову енергію в періоди, за які позивач нараховує відповідачу 3 % річних та збитки від інфляції, а окремого правового обґрунтування вказані вимоги не мають і заявлені як наслідок задоволення вимог в частині стягнення суми основного боргу, чого в даному випадку не сталося, у задоволенні вказаних вимог слід відмовити. Рішення суду першої інстанції  в цій частині підлягає скасуванню.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2015 у справі № 5011-67/6252-2012 підлягає зміні, в задоволенні позову відмовляється повністю.

З огляду на підстави зміни  рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Житлово-будівельного кооперативу «Кристал-22» підлягає задоволенню, судові витрати по справі, в тому числі за подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Водночас слід зазначити таке.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлені ставки судового збору в таких розмірах:

- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат;

- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати;

- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Загальна сума заявлених майнових вимог у цій справі дорівнює 244 968,79 грн. (226 131,87+12 295,58+6 541,34).

Рішенням від 20.01.2015 у справі № 5011-67/6252-2012 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 18 136,82 грн. (12 295,58+6 541,34), провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 184 450,23 грн. припинене, в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Відповідачем рішення суду першої інстанції оскаржене в частині задоволення позовних вимог про стягнення 18 136,82 грн. (12 295,58+6 541,34) та в частині вимог, провадження щодо яких було припинене (184 450,23 грн.)

Загальна сума майнових вимог, щодо яких відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції, становить 203 2830,05 грн. (18 136,82+184 450,23).

За таких обставин, відповідно до підпункту «4» п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивач мав сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 2 032,87 грн.

Відповідачем при зверненні до суду з апеляційною скаргою  сплачено  судовий збір  у розмірі 2 081,86 грн. (платіжне доручення № 12 від 11.02.2015), що на 48,99 грн. більше за встановлений законодавством розмір.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається судом в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, судовий збір в сумі 48,99  грн. (2 081,86-2 032,87) підлягає поверненню заявникові.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Кристал-22» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2015 у справі № 5011-67/6252-2012 задовольнити  повністю.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2015 у справі № 5011-67/6252-2012 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2015 у справі № 5011-67/6252-2012 в редакції:

«1. В позові відмовити повністю.»

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) на користь Житлово-будівельного кооперативу «Кристал-22» (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 67, 71, ідентифікаційний код 22884956) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 2 032 (дві тисячі тридцять дві) грн. 87 коп.

5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Повернути Житлово-будівельному кооперативу «Кристал-22» (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 67, 71, ідентифікаційний код 22884956 ) судовий збір в сумі 48 (сорок вісім) грн. 99 коп., перерахований платіжним дорученням № 12 від 11.02.2015, оригінал якого міститься в матеріалах справи.

7. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи  № 5011-67/6252-2012.

Повний текст постанови складено:           16.03.2015

Головуючий суддя                                                            Н.Ф. Калатай

Судді                                                                                В.І. Рябуха

                                                                                Л.М. Ропій

http://reyestr.court.gov.ua/Review/43115331