Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

23 вересня 2015 року                                                                                           м. Київ 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого                 Луспеника Д.Д.,

суддів:              Гулька Б.І.,                                    Хопти С.Ф.,

                                                   Черненко В.А.,                     Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги                 з теплопостачання за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, на рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 14 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року комунальне підприємство теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації (далі - КП теплових мереж) звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідач проживає у АДРЕСА_1, є їх абонентом та отримує комунальні послуги з теплопостачання, які своєчасно не оплачує. У зв'язку з цим підприємство звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу, який було видано 29 лютого 2012 року, проте за заявою відповідача було скасовано судом 15 жовтня 2013 року. Оскільки заборгованість не погашена, позивач просив стягнути на його користь з відповідача борг за послуги з теплопостачання за період з 1 січня 2009 року по 1 жовтня 2014 року у розмірі       1 666 грн 26 коп.   

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 30 березня   2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області        від 14 травня 2015 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації заборгованість за спожиті комунальні послуги у сумі 1 666 грн 26 коп. Розподілено судові витрати. 

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов КП теплових мереж, суд першої інстанції, виходив із того, що позивач є виконавцем послуг з теплопостачання, які надаються та споживаються відповідачем, але своєчасно та в належному розмірі ним не оплачуються. При цьому відсутність письмового договору між сторонами не є підставою для несплати отриманих комунальних послуг.   

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, вказавши на те, що вимоги КП теплових мереж відповідають положенням Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Також суд зазначив, що строк позовної давності позивачем пропущено з поважних причин, оскільки переривався видачею судового наказу, який у подальшому було скасовано. 

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судоми установлено, що ОСОБА_3 проживає у належній йому на праві власності квартирі АДРЕСА_1, є абонентом КП теплових мереж та отримує від виконавця комунальні послуги з теплопостачання, які своєчасно не оплачує.

У зв'язку з цим КП теплових мереж звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу, який було видано Харківським районним судом Харківської області 29 лютого 2012 року, проте за заявою відповідача було скасовано ухвалою цього суду від 15 жовтня 2013 року. Оскільки заборгованість не погашена, позивач просив стягнути на його користь з відповідача борг за послуги з теплопостачання за період з 1 січня 2009 року по 1 жовтня 2014 року у розмірі 1 666 грн 26 коп.   

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. При цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону України обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг в повному обсязі. 

У зв'язку з наведеними доводи ОСОБА_3 на відсутність договору з КП теплових мереж не є підставою для несплати наданих і отриманих ним послуг з теплопостачання.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові № 6-59 цс 13 від 30 жовтня 2013 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Проте не можна погодитись з апеляційним судом щодо застосування положень ЦК України про позовну давність.

Так, апеляційний суд зазначив про те, що у зв'язку з видачею судом судового наказу є підстави вважати, що позивач пропустив строк позовної давності з поважних причин. Такий висновок є неправильним.

У ч. 2 ст. 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судовий наказ відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Ураховуючи, що судовий захист позивача на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, тому подання КП теплових мереж заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом II ЦПК України, перериває позовну давність.

Отже, підстави вважати, що позивач пропустив строк позовної давності та визначати поважність причин такого пропуску є помилковим.

Крім того, апеляційний суд у порушення наведених норм прав та вимог                    ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України не врахував те, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. 

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Так, позивач просив стягнути заборгованість з теплопостачання за період              з 1 січня 2009 року по 1 жовтня 2014 року, пред'явивши позов у грудні 2014 року. При цьому заява КП теплових мереж про видачу судового наказу до суду датована     30 січня 2012 року (а.с. 5), а суду, крім того, слід встановити, коли вона була пред'явлена до суду у встановленому законом порядку. Разом з тим, позивач просив про стягнення заборгованості за період, починаючи з 1 січня 2009 року, що у будь-якому випадку знаходиться поза межами трирічного строку подання до суду заяви про видачу судового наказу.   

Відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. 

За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не може вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 14 травня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                                            Д.Д. Луспеник

Судді:                                                                                                                        Б.І. Гулько

С.Ф. Хопта

В.А. Черненко

С.П. Штелик

http://reyestr.court.gov.ua/Review/50973182

[Перо]

Державний герб України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року                                                                                    м. Київ 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого                 Луспеника Д.Д.,

суддів:              Гулька Б.І.,                                Журавель В.І.,

                                                   Хопти С.Ф.,                              Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом об'єднання житлових кооперативів «Круг» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості             за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій                за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 13 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року об'єднання житлових кооперативів «Круг»             (далі - ОЖК «Круг») звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідачі проживають у квартирі АДРЕСА_1, користуються наданими послугами з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, які своєчасно не оплачують. За період з 1 січня          1995 року по 1 липня 2014 року заборгованість за вказаними послугами становить 2 309 грн 22 коп., яку позивач просив солідарно стягнути з відповідачів.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 13 липня 2015 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОЖК «Круг» заборгованість за надані послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій              у розмірі 2 309 грн 22 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ОЖК «Круг», суд першої інстанції, виходив із   того, що позивач є виконавцем послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, які надаються відповідачам, але своєчасно та в належному розмірі ними не оплачувалися за період з 1 січня 1995 року по             1 липня 2014 року.

Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції, вказавши також на те, що строк позовної давності не пропущено, оскільки він переривався видачею 30 жовтня 2011 року судового наказу, який було скасовано 25 листопада 2014 року. Крім того, 15 листопада 2011 року між ОСОБА_3 та ОЖК «Круг» було укладено мирову угоду на виплату заборгованості частинами за період з 1995 року по 2011 рік.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судоми установлено, що відповідачі зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1, користуються наданими ОЖК «Круг» послугами з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, які своєчасно не оплачують.

У зв'язку з цим ОЖК «Круг» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу, який було видано Орджонікідзевським районним судом          м. Харкова 30 жовтня 2011 року, проте за заявою відповідача було скасовано ухвалою цього суду від 25 листопада 2014 року. Оскільки заборгованість не була погашена, позивач просив стягнути на його користь з відповідачів борг за надані послуги за період з 1 січня 1995 року по 1 липня 2014 року у розмірі 2 309 грн 22 коп.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. При цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону України обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Оскільки відповідачі отримували надані ОЖК «Круг» послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, які своєчасно не оплачували, то порушене право позивача підлягає судовому захисту.

Проте не можна погодитись з апеляційним судом щодо застосування положень ЦК України про позовну давність.

Так, апеляційний суд зазначив про те, що у зв'язку з видачею судом судового наказу, який пізніше було скасовано, та укладенням між сторонами мирової угоди про погашення заборгованості позовна давність у силу                  ст. 264 ЦК України переривалася.

Видачею судового наказу, який є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги (ч. 1 ст. 95 ЦПК України), дійсно позовна давність переривається.

Проте апеляційний суд у порушення наведених норм прав та вимог                        ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України не врахував те, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Так, позивач просив стягнути заборгованість за надані послуги за період з 1 січня 1995 року по 1 липня 2014 року, пред'явивши позов у грудні 2014 року. При цьому судовий наказ було видано у жовтні 2011 року, а мирова угода між ОСОБА_3 і ОЖК «Круг» укладена 15 листопада 2011 року (а.с. 13), тобто поза межами трьохрічного строку позовної давності, який обчислюється з січня 1995 року.

Крім того, мирова угода укладена лише ОСОБА_3, а позов пред'явлено про солідарне стягнення заборгованості і з інших відповідачів.

Отже, переривання позовної давності, як і визнання свого боргу після спливу позовної давності на свідчить про переривання такої давності.

За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не може вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 13 липня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                                                   Д.Д. Луспеник

Судді:                                                                                                                        Б.І. Гулько

В.І. Журавель

С.Ф. Хопта

С.П. Штелик

http://reyestr.court.gov.ua/Review/53117785

[Перо]

Державний герб України

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах                                             Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і       кримінальних справ у складі:

головуючогоЧервинської М.Є., суддів:  Леванчука А.О., Нагорняка В.А.,Мазур Л.М., Писаної Т.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за надані послуги з газопостачання, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області                 від 28 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дніпрогаз» (далі - ПАТ «Дніпрогаз») звернулось до суду з указаним позовом, в якому              позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з газопостачання, яка станом на 30 березня 2015 року становить 3 087,28 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня             2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня         2015 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення            про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь                               ПАТ «Дніпрогаз» заборгованість за спожитий природний газ за період з березня 2008 року по 30 березня 2015 року в розмірі 2 138,86 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказане рішення апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив строк позовної давності і не звернувся до суду з клопотанням про його поновлення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що перебіг строку позовної давності було перервано, оскільки у березні 2011 року позивач звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу, а тому до стягнення підлягає сума заборгованості з березня 2008 року по 30 березня 2015 року.

З таким висновком апеляційного суду повністю погодитися не можна з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 разом із дочкою ОСОБА_7 та внуком ОСОБА_8 проживає у квартира АДРЕСА_1 і є споживачем наданих позивачем послуг з газопостачання, які відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносяться до комунальних.

Правовідносини між сторонами оформлювались шляхом видачі розрахункової книжки з відкриттям особового рахунку НОМЕР_1.

Згідно зі ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, а згідно з ст. 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Радою Міністрів Української РСР.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач тривалий час, а саме з січня 1996 року, не оплачувала у повному обсязі надані їй послуги, у зв'язку з чим у березні 2011 року ПАТ «Дніпрогаз» звернулося до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за спожитий природний газ у розмірі 1 279,70 грн (а. с. 9, 10).

Судовим наказом Ленінського районного суду м. Дніпропетровська          від 28 квітня 2011 року заяву товариства було задоволено.

Ухвалою цього ж суду від 06 червня 2014 року судовий наказ на підставі п. 2 ч. 8 ст. 105-1 ЦПК України було скасовано та роз'яснено товариству право на звернення з такою вимогою до суду в позовному провадженні.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив стягнути як суму боргу, що була стягнута на підставі вказаного судового наказу, так і поточну заборгованість, яка виникла після березня 2011 року.

Задовольняючи позов у частині стягнення поточної заборгованості за період з березня 2011 року по березень 2015 року суд не обґрунтував підстави стягнення цього боргу за 4 роки з урахуванням заяви відповідача про застосування до вимог позивача наслідків спливу позовної давності. 

Не можна погодитися із висновком апеляційного суду в частині вирішення спору щодо стягнення заборгованості за період з березня 2008 року по березень 2011 року.

Так, за частинами 1, 2 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судовий наказ відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Ураховуючи, що судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення грошових коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності.

Відповідний правовий висновок висловлено Верховним Судом України в постанові від 13 січня 2016 року (справа № 6-931цс15).

З урахуванням вказаного апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що подання позивачем заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності. При цьому судом не правильно визначено період, за який підлягає стягненню сума заборгованості.

Так, оскільки у березні 2011 року внаслідок звернення товариства до суду із заявою про видачу наказу, яку було розглянуто по суті і задоволено судом, строк позовної давності відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України було перервано, тому згідно з ч. 3 цієї статті позовна давність щодо стягнення боргу за період з березня 2008 року почалася заново у березні 2011 року і закінчилась у березні 2014 року, в той час як позивач звернувся до суду з позовом лише у березні 2015 року.

Таким чином, апеляційний суд не перевірив, чи поважні причини пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом порушеного права, як того вимагає ч. 5 ст. 267 ЦК України, а тому це рішення не може бути визнано законним і обґрунтованим і на підставі ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня  2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ.Є. ЧервинськаСудді:        А.О. Леванчук Л.М. Мазур В.А. Нагорняк Т.О. Писана

http://reyestr.court.gov.ua/Review/55987934