Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2016 року Справа № 1/188-7/572-2012 Вищий господарський  суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач), Вовка І.В., Студенця В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Київенерго"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 рокуу справі господарського судуміста Києваза позовомпублічного акціонерного товариства "Київенерго"дожитлово-будівельного кооперативу "Будматеріали-2"простягнення 142 643,60 грн.,за участю представників сторін:

позивача:Іващенко О.В.,відповідача:Овчинников В.М.,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до житлово-будівельного кооперативу "Будматеріали-2" про стягнення 104 826,20 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 11 244,08 грн. пені, 20 626,13 грн. інфляційних втрат та 5 947,19 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630265 від 01.01.2003 року та додатками до нього щодо оплати вартості теплової енергії, спожитої за період з 01.12.2004 року по 01.10.2007 року.

Справа розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду міста Києва від 27.03.2014 року (судді: Гавриловська І.О., Літвінова М.Є., Блажівська О.Є.) позов задоволено частково. Стягнуто з житлово-будівельного кооперативу "Будматеріали-2" на користь публічного акціонерного товариства "Київенерго" 84 359,81 грн. основного боргу, 20 626,13 грн. інфляційних втрат, 5 947,19 грн. 3% річних, 4 816,75 грн. пені, 1 287,50 грн. витрат на сплату державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Припинено провадження у справі в частині стягнення 13 000,00 грн. основного боргу. У решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 року (головуючий суддя - Отрюх Б.В. судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2014 року скасовано. Прийняти нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь житлово-будівельного кооперативу "Будматеріали-2" 1 426,44 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, публічне акціонерне товариство "Київенерго" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 року скасувати, рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2014 року з даної справи залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.01.2003 року між акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", (нове найменування - Публічне акціонерне товариство "Київенерго", в особі Структурного підрозділу "Енергозбут Київенерго" (енергопостачальна організація) та житлово-будівельним кооперативом "Будматеріали-2" (абонент) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630265, відповідно до умов якого енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону, гарячого водопостачання протягом року, в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору, а абонент зобов'язується виконувати умови та порядок оплати в обсягах і терміни, які передбачені в додатку № 4 до даного договору.

Відповідно до п. 2.1. договору при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

Додатками № 3 та № 4 до договору № 1630265 від 01.01.2003 р. визначено тарифи на теплову енергію та порядок розрахунків за спожиту теплову енергію.

Так, згідно з п. 1 додатку № 3 до договору розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням КМДА від 20.06.2002 р. № 1245, за кожну гігакалорію (1Гкал/грн.) без урахування ПДВ.

Відповідно до п. 2 додатку № 4 до договору № 1630265 від 01.01.2003 р., абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту № 6 за адресою: м. Київ, вул. Меліоративна, 11, тел. 512-47-56, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Згідно з п. п. 3, 3.1. та 3.2. вищевказаного додатку, сплату за вказаними в п. 2. цього додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Пунктом 3.5. додатку № 4 до договору № 1630265 від 01.01.2003 р. визначено, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду (п. 3 цього додатку), енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5 % за кожен день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, предметом позовних вимог є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у період з 01.12.2004 року по 01.10.2007 року в розмірі 104826,20 грн., а також пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує на те, що вартість теплової енергії, спожитої у спірний період була розрахована позивачем за тарифами, які встановлені нечинними розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що спричинило виникнення безпідставної заборгованості.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з обгрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки розрахунок вартості спожитої теплової енергії здійснений позивачем за чинними тарифами, встановленими нормативно-правовими актами. 

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи повністю у задоволенні заявленого позову виходив з того, що зміна тарифів, яка призвела до виникнення спірної заборгованості, проводилась позивачем на підставі розпоряджень КМДА №1575 від 30.10.2006 року, №142 від 12.02.2007 року та №643 від 30.05.2007 року, які визнані судами нечинними з моменту їх прийняття, оскільки  вони не пройшли державну реєстрації. Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок спожитої теплової енергії за тарифом, який був чинний у спірний період і визначений розпорядженням КМДА №1245 від 20.06.2002 року, зареєстров. в Київському міському управлінні юстиції від 28.12.2004 року за №63641, встановив відсутність заборгованості за спожиту теплову енергію у спірний період, у зв"язку з чим відмовив у задоволенні позову.

З вказаним висновком апеляційного господарського суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне. 

Згідно зі статтею 7 Господарського кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці  акти не відповідають законодавству України.

Відповідно до частини першої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом підпункту 2 пункту "а" частини першої статті 28 Закону України  "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Наведене кореспондується із положеннями підпункту 4 частини першої статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", частиною третьою статті 20 Закону України "Про теплопостачання" щодо засад формування органами місцевого самоврядування цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

За змістом статей 14, 16 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м. Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у своєму рішенні № 21-рп/2003 від 25.12.2003 у справі № 1-45/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) вказав, що Київська міська державна адміністрація (далі по тексту - КМДА) є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України № 493/92 від 03.10.1992 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Згідно з пунктом 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Згідно з абзацом другим пункту 15 Положення нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку. Якщо голова КМДА, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Враховуючи наведене, розпорядження Київської міської державної адміністрації підлягають обов'язковій державній реєстрації (аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 21-246а11, від 02.12.2014 у справі № 21-470а14, від 24.11.2015 у справі №2а-7498/12/2670 яка є обов'язковою, в силу ст. 11128  ГПК України).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у спірний період, а саме з 01.12.2004 року по 01.10.2007 року, після розпорядження № 1245 від 20.06.2002 року Київською міською державною адміністрацією було прийнято наступні розпорядження № 1575 від 30.10.2006 р., № 142 від 12.02.2007 р. №643 від 30.05.2007 року.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.09.2014 р. (справа № 761/8760/14-а, провадження № 2-а/761/220/2014) встановлено, що розпорядження КМДА № 643 від 30.05.2007 р. "Про затвердження тарифів на теплову енергію" не пройшло необхідну реєстрацію в органах Міністерства юстиції України, а тому суд прийняв рішення про визнання незаконним і нечинним з моменту прийняття розпорядження Київської міської державної адміністрації № 643 від 30.05.2007 р. "Про затвердження тарифів на теплову енергію".

Розпорядження №1575 від 30.10.2006 року та №142 від 12.02.2007 не пройшли державної реєстрації в органах юстиції, згідно з Указом Президента України №493/92 від 03.10.1992 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731, які встановлюють обов'язкову державну реєстрацію нормативно-правових актів державних органів, якщо ці акти зачіпають права та інтереси громадян України.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що тільки тарифи, встановлені розпорядженням №1245 від 20.06.2002, яке діяло до дати його скасування розпорядженням КМДА №587 від 18.04.2008 мають застосовуватись у цій справі при розрахунку вартості теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, встановлені незареєстрованими у встановленому порядку розпорядженнями КМДА та такими, що у судовому порядку визнано незаконними та нечинними з моменту їх прийняття, не можуть бути застосовані у визначенні вартості поставленої теплової енергії.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що у період з грудня 2004 року по жовтень 2007 року заборгованість відповідача за спожиту теплову енергію у вказаний період по тарифам, визначених розпорядженням КМДА №1245 від 20.06.2002 року, відсутня, з урахуванням зазначених вище законодавчих приписів, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення,  касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі є необгрунтованими та такими, що не підтверджені відповідними доказами, зводяться до переоцінки доказів і не спростовують зазначених висновків суду.

На підставі викладеного, оскаржувана постанова є повною, законною та обгрунтованою, прийнятою із правильним застосуванням норма матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення.

        Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 року у справі №1/188-7/572-2012 залишити без змін.

   

Головуючий                                                                                  М.М.Черкащенко 

Судді:                                                                                          І.В.Вовк

   

                                                                                                           В.І.Студенець

http://reyestr.court.gov.ua/Review/58215034

[Перо]

Постанова КАГС від 10.03.2016 р.:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/56483783