Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 року Справа № 910/12543/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівАлєєвої І.В., Корсака В.А.за участю представників сторінпозивачаІващенка О.В. дов. від 20.07.2017відповідачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Київенерго"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.06.2017у справі№910/12543/16 господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго" до відповідачаЖитлового кооперативу "ЖК-4" простягнення 351179,65 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Житлового кооперативу "ЖК-4" про стягнення 351179,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані несплатою відповідачем вартості спожитої теплової енергії, у зв'язку з чим позивач просив стягнути основний борг в розмірі 234337,75 грн. та нараховані на нього інфляційні втрати - 106255,95 грн., 3% річних в розмірі 10576,95 грн. згідно статті 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.04.2017 (суддя Отрош І.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 (головуючий суддя Жук Т.А., судді Дикунська С.Я., Мальченко А.О.), позовні вимоги задоволені частково.

Стягнуто з Житлового кооперативу "ЖК-4" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" суму основного боргу у розмірі 213733,81 грн. 3% річних у розмірі 10475,38 грн. інфляційні втрати у розмірі 105735,22 грн. та судовий збір у розмірі 4949,17 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.04.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, частину 1 статті 275, частини 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України, частини 1-2 статті 193 Господарського кодексу України, частину 3 статті 1088 Цивільного кодексу України, статті 33, 34, 43, 84, 112 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2017 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Алєєва І.В., Корсак В.А.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.09.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та присутнього у судовому засіданні 18.10.2017 представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.09.2000 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (енергопостачальна організація за договором, яка в подальшому перейменована на ПАТ "Київенерго") та Житловим кооперативом "ЖК-4" (абонент за договором, відповідач) було укладено договір № 1410035 на постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата у повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених цим договором (а.с. 19-22).

Згідно з пунктом 2.2.1 договору енергопостачальна організація зобов'язалась постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року в кількості та в обсягах згідно з додатком 1 до договору.

Відповідно до пункту 2.3.1 договору абонент зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Пунктом 5.1 договору сторони передбачили, що облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Договір відповідно до розділу 8 набуває чинності з дня його підписання, та діє до 31.12.2001. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Пунктом 1 додатку №3 до договору №1410035 від 01.09.2000 визначено, що розрахунки з абонентом за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31.05.2010 № 391: для опалення - 125,47 грн.; для гарячого водопостачання - 125,47 грн.

Відповідно до п. 1-2 додатку №4 до договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно у грошовій формі. Абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує: у Районному відділі теплозбуту №  4 за адресою: вул. Борщагівська, буд. №171/18, розрахункова група, тел. 456-33-03: облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітній період; - акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звірки "Абонент" повертає в РТ-4); рахунок-фактуру, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Згідно з пунктом 4 додатку №4 до договору сплату абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Відповідно до пункту 4 додатку № 4 до договору абонентам, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді.

Приймаючи судове рішення суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, встановив, що позивачем за період споживання у квітні - травні 2015 нараховано до оплати відповідачу вартість теплової енергії за тарифом 531,10 грн/Гкал, визначеним постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613, яка постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15 визнано не чинною з моменту її прийняття. А тому суд дійшов висновку, що вірним розміром заборгованості за вказаний період споживання квітень-травень слід визначати, виходячи із тарифу 295,17 грн./Гкал, встановленим постановою  Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 23.04.2014 №465. Визначивши вірний розмір заборгованості Житлового кооперативу "ЖК-4" перед Публічним акціонерним товариством "Київенерго", місцевий господарський суд здійснив перерахунок інфляційних втрат і 3% річних та задовольнив позов частково.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.

Споживачем теплової енергії згідно Закону України "Про теплопостачання" є фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до приписів частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

З представлених позивачем документів (розрахунків заборгованості, облікових карток) вбачається, що за спожиту теплову енергію за період з 01.06.2014 по 31.05.2015 до сплати відповідачу було нараховано 358705,31 грн., з яких за теплову енергію для потреб опалення у розмірі 232 993,12 грн. та вартості теплової енергії для потреб гарячого водопостачання у розмірі 125712,18 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у зв'язку з запереченнями відповідача щодо вартості нарахованої позивачем теплової енергії для гарячого водопостачання, та з метою встановлення фактичного обсягу та вартості спожитої відповідачем теплової енергії для потреб гарячого водопостачання у спірному періоді місцевим господарським судом було призначено у справі комплексну судову експертизу, яка залишилась без виконання у зв'язку з її несплатою Житловим кооперативом "ЖК-4".

Також судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що оскільки у відповідача відсутні лічильники обліку теплової енергії для потреб гарячого водопостачання, то відповідно до пунктів 2.1, 5.1 договору, 4 додатку № 4 до договору від 01.09.2000 кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді, тобто здійснюється розрахунковим способом.

Згідно пункту 5.6 договору у випадку підключення абонента без приладів обліку теплової енергії до центрального теплового пункту (ЦТП) з приладами обліку - від загального споживання теплової енергії, визначеної за приладами обліку ЦТП, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені по приладам обліку споживачів, підключених до ЦТП, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється абоненту - пропорційно його договірного навантаження.

Відповідно до пункту 23 Правил користування тепловою енергією розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що розрахунки обсягу спожитої відповідачем теплової енергії у спірний період здійснені позивачем у відповідності до умов договору від 01.09.2000 та у відповідності до Правил користування тепловою енергією.

При цьому, з представлених сторонами документів судами встановлено, що нарахування обсягів спожитої відповідачем теплової енергії для потреб опалення здійснювалось розрахунковим способом з урахуванням положень Тимчасових правил обліку відпускання і споживання теплової енергії.

Так, позивач зазначив, що нарахування обсягів спожитої теплової енергії для потреб опалення позивач здійснював за формулою: Qгвпдог*n*k, де Qмісгвп - кількість теплової енергії, використаної споживачем за розрахунковий період, Гкал; Qгвпдог - середньодобове теплове навантаження на потреби гарячого водопостачання, згідно з договором, Гкал/добу; n - кількість діб споживання теплової енергії у розрахунковому періоді; k - знижуючий коефіцієнт, який враховує фактичну кількість отриманої теплової енергії та температуру мережної води у подавальному трубопроводі, правомірність застосування якої також встановлено і під час розгляду аналогічної справи № 910/19410/14 між тими ж сторонами про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію за тим же договором №1410035 від 01.09.2000, в тому числі заборгованості за спожиту теплову енергію для потреб гарячого водопостачання (за період, відмінний від періоду, заявленого в даній справі).

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що позивач обґрунтовано визначив обсяг спожитої відповідачем теплової енергії, яка підлягає оплаті у відповідності до умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є стягнення з ЖК "ЖК-4" заборгованості за спожиту теплову енергію у період з 01.06.2014 по 31.05.2015. Згідно наданих до матеріалів справи документів, судами попередніх інстанцій встановлено правомірність проведеного позивачем розрахунку вартості спожитої відповідачем теплової енергії у період з червня 2014 року по березень 2015 року.

Разом з цим, вартість спожитої у квітні-травні 2015 теплової енергії, позивач розраховував на підставі тарифу, визначеного Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 (531,10  грн/Гкал).

Згідно статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 були встановлено тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", зокрема, встановлено, що тариф на теплову енергію становить 531,10 грн./Гкал та зазначено, що ця постанова набирає чинності з 01.04.2015.

Однак, судами було правомірно зазначено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі № 826/15733/15 визнано нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго".

Відповідно до частини 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляд інших справ, у яких беруть ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з облікових карток за квітень та травень 2015 року, нарахування вартості спожитої теплової енергії здійснювалось позивачем на підставі тарифу, встановленого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 (531,10 грн/Гкал), яка визнана нечинною з моменту її прийняття.

Враховуючи, що Постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 була визнана в судовому порядку нечинною з моменту її прийняття, то місцевий господарський суд вірно зазначив про неможливість її застосування та відповідно про необґрунтованість застосування позивачем тарифу, визначеного даною постановою, по оплаті теплової енергії за квітень та травень 2015 року.

При цьому, судами встановлено, що 23.04.2014 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг було прийнято постанову № 465, відповідно до якої тариф для ПАТ "Київенерго" на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії становить 295,17 грн./Гкал,; яка набрала чинності з 01.07.2014.

Строку чинності тарифів, вказаних у постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 23.04.2014 № 465, не встановлено.

Відтак, для визначення вартості спожитої відповідачем теплової енергії за квітень та травень 2015 буде вірним застосування вищезазначеного тарифу, а тому враховуючи обсяги спожитої теплової енергії, згідно облікових карток, місцевий господарський суд обґрунтовано визначив, що вартість спожитої теплової енергії для потреб опалення у квітні 2015 року становила суму 14962,41 грн. та для потреб гарячого водопостачання - суму 10073,56 грн., що разом становить 25035,98 грн., та у травні 2015 року вартість спожитої теплової енергії для потреб гарячого водопостачання становила 851,11 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду вважає правомірним висновок господарського суду міста Києва про те, що у період з 01.06.2014 по 31.05.2015 позивач поставив відповідачу теплову енергію за договором №1410035 від 01.09.2000 у загальному розмірі 338101,37 грн., право на оплату яких належить позивачу згідно умов договору та приписів чинного законодавства.

Наявною в матеріалах справи довідкою про надходження коштів підтверджується оплата Житловим кооперативом "ЖК-4" вартості теплової енергії у розмірі 124367,56 грн., що відповідачем не заперечується.

Відтак, матеріалами справи підтверджується існування у Житлового кооперативу "ЖК-4" перед ПАТ "Київенерго" заборгованості з вартості спожитої у період з 01.06.2014 по 31.05.2015 теплової енергії у розмірі 213733,81 грн.

Враховуючи існування у відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію, позивач відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України просив також стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 10576,95 грн. та інфляційні втрати у розмірі 106255,95 грн. за загальний період нарахування з липня 2014 року по травень 2016 року.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання, яка полягає у тому, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що судами було встановлено невірне визначення позивачем вартості спожитої теплової енергії у квітні та травні 2015 року та відповідно невірне визначення суми заборгованості, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано здійснили перерахунок інфляційних втрат та 3% річних в межах заявленого позивачем періоду нарахування.

Перевіривши здійснений судом перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів касаційного суду вважає, що місцевим господарським судом вірно визначено розмір інфляційних втрат та 3% річних, право на стягнення яких належить позивачу, в зв'язку з чим висновок господарського суду міста Києва про задоволення позовних вимог частково та стягнення з Житлового кооперативу "ЖК-4" інфляційних втрат у загальному розмірі 105735,22 грн. та 3% річних у розмірі 10475,38 грн. є таким, що відповідає нормам чинного законодавства.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Київенерго", скільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, а судами попередніх інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110,11111 Господарського процесуального кодексу України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення.

          Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 у справі  № 910/12543/16 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя                                                                      М. Данилова

Судді                                                                                                    І. Алєєва

                                                                                                              В. Корсак

http://reyestr.court.gov.ua/Review/69853000