Наводимо конкретні факти.
Луцький Максим ГеоргійовичБіографічні дані:
Народився 1976 року в м. Києві в сім`ї науковців. У 1992-му закінчив середню школу №79. Того ж року вступив до Київського політехнічного інституту на факультет інформатики та обчислювальної техніки, який закінчив у 1998 році. Здобув ступінь магістра. У 1997 році проходив стажування в науковій установі (Берлін, Німеччина). У 1998-му – вступив до аспірантури КПІ. У 2004-му – призначений проректором Національного авіаційного університету. У березні 2006 року – кандидат у народні депутати від БЮТ, № 48 у списку, безпартійний. Кандидат технічних наук. Наукові інтереси: обчислювальні комплекси, системи та мережі, захист інформації. Нагороджений Подякою Кабінету міністрів України, Почесною Грамотою Міністерства освіти та науки. Захоплення - гірськолижний спорт.
Чим запам’яталося „юне обдарування” в ролі нардепа? Саме в його вуста було вкладено заяву про те, що фракція Блоку Юлії Тимошенко не буде присутня в залі при голосуванні за кандидатуру Віктора Януковича на посаду прем’єра й надалі не братиме участі в засіданнях парламенту. Мовляв, БЮТ офіційно переходить в опозицію.
А ще 11 липня ц.р. бідолашний Максим Луцький розповів журналістам, як під час бійки в парламенті представники фракції Партії регіонів наступили йому на ногу, й довелось накладати еластичні бинти. Навіть не виключив перелому, але Бог милував.
В офіційній біографії не вказані деякі цікаві епізоди. Зокрема, як розповів у інтерв’ю голова київської міської організації УРП „Собор” Юрій Гнаткевич, саме від цієї сили Луцький балотувався до Київради на довиборах у липні 2005 року, конкуруючи зі ставлеником „Нашої України”.
І ще одна деталь, яку зазначив Гнаткевич: Максим Луцький „пройшов школу від дрібного підприємця й керівника невеликої фірми, яка займалася комп’ютеризацією, до наймолодшого проректора в Україні”.
У лютому 2006 року в ряді регіональних друкованих видань було розміщено написану емоційним публіцистичним стилем статтю за підписом Максима Луцького під убивчим заголовком „Хто кого зрадив?” Процитуємо з неї кілька фрагментів, за вінницькою газетою „Місто”:
„Ми сподівалися, що нова влада ніколи не буде схожою на команду Кучми-Януковича... Як не прикро констатувати, та, коли мова заходить про владні крісла, про закони воліють забути. Упродовж року ми чекали, що фальшувальники результатів президентських виборів будуть покарані. Так і не дочекалися. Це наштовхує на сумні роздуми... Юлію Тимошенко звинувачують у зраді помаранчевих ідеалів. “Не зрадь Майдан!” – закликають голоси з блакитних екранів – “Голосуй за Нашу Україну!”. Чого раптом Єхануров, Безсмертний, Порошенко і Ко вважають саме себе єдиними виразниками нашої Революції? Вони крадькома присвоїли символіку й гасла Майдану, а тепер пробують привласнити право на істину в останній інстанції...“Провідники”, які тоді стояли на сцені, так і не зрозуміли, що на Майдані українці були зовсім не через бажання забезпечити процвітання окремих “любих друзів” з оточення Віктора Андрійовича Ющенка. Не вони були героями нашої Революції. Тоді, коли оточення Ющенка домовлялося з родиною Кучми про передачу влади, Юлія Тимошенко була з народом біля Адміністрації Президента. Саме вона несла на Майдан надію, кожен її виступ наповнював рішучістю серця тих, хто починав втрачати віру в перемогу...
Відправили у відставку найпатріотичніший з урядів часів незалежності України. Дискусії з цього приводу не вщухають і досі. Під керівництвом Тимошенко уряд подвоїв бюджет країни, підвищив людям зарплати й пенсії, реалізував рекордну кількість соціальних програм, припинив багатомільярдні розкрадання бюджетних коштів, розпочав процедуру повернення незаконно приватизованих підприємств... Безкомпромісна до ворогів України, добре підготовлена фахово Юлія Тимошенко, яка дбає передусім про інтереси народу, неодмінно виведе Україну з кризи. Але для цього потрібно багато докласти зусиль кожному з нас, зокрема, у нинішніх перегонах. Ми сьогодні не тільки обираємо парламент, ми обираємо прем’єр-міністра, від якого залежатиме подальша доля України”.
Залишається лише спитати слідом за великим поетом: „Коли ж ти щирий був, пророче?”
=======================================
Додаткове запитання від ГРО-ЗИ:
Яким чином Максим Луцький, будучи депутатом ВР та заступником голови профільного комітету, опинився на посаді в.о. ректора НАУ. Це не зловживання? По гарячій лінії МОН повідомили, що депутатам не заборонена творча та науково-педагогічна діяльність. Але з яких пір посада ректора НАУ під час вступної кампанії відноситься до перелічених видів діяльності? Кому і які лекції він прочитав? Яку наукову роботу вів без відриву від керівного крісла?
=======================================
РЕТРОСПЕКТИВА - Луцький злочинець?http://sprotiv.org/2010/07/19/znajomtesya-kum-tabachnika/ -
«Знайомтеся, кум Табачника»Один з ініціаторів повернення 11–річки, близький соратник міністра освіти Максим Луцький, був засуджений за злодійство та інсценував замах на себе?
Рішення парламенту про відмову від 12–річного терміну навчання у школах на користь 11–річки — скандальне саме по собі, але йому передувала ще й юридична колізія у Комітеті Верховної Ради з питань науки та освіти. Його голова Володимир Полохало намагався бити на сполох, адже комітет, по суті, сфальсифікував рекомендацію щодо голосування ВР за 11–річку — засідання комітету, на якому заправляли «регіонали», відбулося без завчасного повідомлення про розгляд цього питання інших членів, за відсутності кворуму та з порушенням інших регламентних процедур. Після цього БЮТівець Полохало зліг у «Феофанію» з інсультом. Депутатка від «НУНС» Леся Оробець в ефірі каналу ТВі назвала винуватцем інсульту в 61–річного Полохала депутата від Партії регіонів Максима Луцького — першого заступника голови «освітнього» комітету, котрий і був головним утілювачем рішення Ради про 11–річку. Сам Луцький називає такі обвинувачення «політичними спекуляціями».
Скидається на те, що пан Луцький стає для України таким собі «Табачником №2». Близький соратник і кум одіозного міністра освіти, 34–річний Максим Луцький — перший проректор Національного авіаційного університету, котрий свого часу перебіг до «Регіонів» із БЮТ, — днями на телеканалі ТРК «Київ» заявив: «Виправимо, що натворив Вакарчук, і все буде добре».
Якщо ж копнути біографію самого Луцького, можна з’ясувати, що він у минулому «натворив» значно гірші речі. Виявляється, долю українських школярів вершить людина з кримінальним минулим.
Крадій — кум для МОН Зухвалість, із якою молодий «регіонал» говорить про «помаранчевого» міністра, спонукає зіставити лише один момент із біографії Луцького: в 1995–му, коли Іван Вакарчук уже п’ять років працював ректором Львівського національного університету ім. Франка, пана Максима судили за крадіжки.
«Україна Молода» має документ, який свідчить, що 15 років тому Луцький Максим Георгійович був засуджений за частиною 3 статті 213 Кримінального кодексу УРСР — «заздалегідь не обіцяний збут або зберігання з метою збуту, а так само придбання з метою збуту майна, завідомо здобутого злочинним шляхом». Як пише інтернет–видання «Обозрєватєль», «за чутками, за спиною пана Луцького є й невеликий тюремний термін за крадіжку комп’ютерів із Київського політехнічного інституту, де тоді працював його батько».
Згідно з 213–ю статтею Кримінального кодексу, який залишався Україні у спадок від Радянського Союзу, покарання за цей злочин передбачалося у вигляді «позбавлення волі на строк до п’яти років зі штрафом від ста до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати або виправними роботами на строк до двох років із конфіскацією майна».
«Форт», «Бреттон», карабін і «Бенеллі»
У 2000 році Луцький свою судимість, очевидно, погасив. Інакше й бути не могло, зважаючи на те, що у 2005 році він отримав у Солом’янському райвідділі УМВС у місті Києві дозвіл на право носіння гладкоствольної гвинтівки «Бреттон», серійний номер 48269. Адже без погашення судимості пункт п’ятий статті 19 Закону України «Про обіг зброї невійськового призначення» забороняє видавати дозвіл на зброю у «випадку непогашеної або не знятої судимості». Як свідчать джерела «УМ» у міліції, того ж року й того самого дня — 30 серпня 2005 року — те саме Солом’янське райуправління міліції видало пану Луцькому ще й дозвіл № 294791/S305289 на право носіння гладкоствольної гвинтівки «Бенеллі». До пари Луцький отримав також право на носіння газового пістолета — дозвіл датований тим самим 30 серпня 2005 року. Через два роки вже Головне управління МВС у Києві дозволило Луцькому придбати карабін АКМСМФ, а в 2010 році — пістолет для відстрілу гумовими кулями «Форт–12PM».
Для чого призначеному у 2004 році на посаду проректора з корпоративного управління та міжнародного співробітництва Національного авіаційного університету вже через рік знадобилося стільки зброї? У ті часи в житті пана Максима відбувалися цікаві події. Саме в 2005 році на життя Луцького, за версією міліції, сталося одразу два замахи, — в нього стріляли принаймні з десяток разів. Щоправда, жодна куля дивним чином не влучила в ціль. Під час останнього нападу, в квітні минулого року, водієві посадовця вдалося затримати стрільця, який нібито вказав на замовників та організаторів замаху — доцента Сергія Онищенка (посередник) і професора Юрія Симоненка (замовник). Підозрювані вже понад рік перебувають у слідчому ізоляторі, хоча неодноразово зверталися до суду з проханням змінити міру запобіжного заходу. «У нашій країні декого навіть за стрілянину по журналістах випускають на підписку про невиїзд, а тут хвору людину тримають за ґратами. На суди чиниться шалений тиск. Наразі складно спрогнозувати, коли справу нарешті передадуть до суду — доказів замало», — розповіла «УМ» адвокат Симоненка Людмила Горай.
Обвинувачення ґрунтуються в основному на свідченнях «стрільця» Віктора Роменського і Сергія Онищенка, які в ході судових засідань заявили, що покази з них вибивали силою, застосовуючи тортури і психологічний тиск. Заява Роменського взагалі шокувала учасників процесу, адже він стверджує, що замах йому замовили... люди з оточення Луцького, Луцький про все це знав. А сам злочин — лише інсценування задля того, аби запроторити в тюрму професора й доцента НАУ, незручних панові Луцькому.
Тетяна Світлик, газета «Україна молода»==================================
http://truth.in.ua/?STORINKA_REDAKCIJI:Column:Nevinovnogo_eks-prorektora_NAU_tri_mesyaca_derzhat_za_reshetkoi - Невиновного экс-проректора НАУ три месяца держат за решеткой
Бывший проректор Национального Авиационного Университета Юрий Симоненко оспорил в Шевченковском районном суде его привлечение в качестве обвиняемого по делу о покушениях на первого проректора НАУ Максима Луцкого. Машину Луцкого обстреливали дважды, причем оба раза сам Луцкий и машина остались практически невредимыми.
Многие полагают, что причина стрельбы кроется в активной борьбе за имущество и землю ВУЗа, которую ведет г-н Луцкий. Следствие считает Юрия Симоненко заказчиком покушения. Однако 29 мая стрелок Виктор Роменский заявил на заседании Соломенского райсуда, что его нанял представитель Луцкого для инсценировки покушения как "пиар-акции" с целью очернить оппонентов Луцкого - преподавателей НАУ, в частности Симоненко. Стрелка не предупредили о том, что после выстрела в пустую машину первого проректора НАУ его сдадут милиции и подвергнут побоям, чтобы он подписал "нужные" показания.
С начала апреля Юрия Симоненко держат в следственном изоляторе, в то время как следствие не ведется. Единственными уликами против него являются показания одного человека, добытые под пытками в милиции и ничем другим не подтвержденные. Вопреки поручительству нескольких десятков преподавателей НАУ, профессора не выпускают под подписку о невыезде.
3 июля состоялось первое судебное заседание Шевченковского суда под председательством судьи Ирины Горб. Суд удовлетворил ходатайства защиты о технической фиксации процесса и об ознакомлении с материалами, на основании которых преподаватель был задержан. Однако доставлять Юрия Симоненко по его просьбе на судебные заседания судья отказалась, ссылаясь на то, что ее возможности ограничены четырьмя доставками в месяц.
7 июля в суд пришел сам "потерпевший", который отказался отвечать на вопросы журналистов. При виде диктофона (кстати, выключенного) охранник Луцкого пришел в ужас и запретил записывать слова своего патрона. Сам Максим Георгиевич солгал при свидетелях, будто бы он не получал письма с просьбой дать интервью из редакции газеты "Правдоискатель". Между тем получение письма подтверждается уведомлением о вручении от 15 июня.
Адвокат Юрия Симоненко, руководитель Адвокатского объединения "Легалитас" Людмила Горай утверждает: "Ознакомившись с материалами, представленными в суд, я убедилась, что там нет ни одного доказательства вины моего подзащитного. Нельзя же считать доказательствами два протокола допросов, напечатанные на компьютере, которые, как уже прозвучало в суде 29 мая, были подписаны под пытками и от которых люди отказались! О невиновности Симоненко свидетельствует не только отсутствие каких-либо убедительных доказательств у следствия, но и явные признаки фальсификации документов. Например, протокол личного обыска задержанного оформлен за сутки до задержания Симоненко, теперь в него внесены исправления от руки. Экспертиза назначена вещам незначительным, неизвестно откуда взявшимся, но не назначена трассологическая и не проведена по автомобилю, который был "обстрелян". 10 апреля 2009 года моему подзащитному никакого обвинения не предъявляли. Все документы сфальсифицированы!". Известно также, что некоторые настоящие улики уничтожил сам Луцкий: например, распорядился отремонтировать машину, в которой ехал при "покушении".
По словам Людмилы Горай, 3 августа истекает срок досудебного следствия. "Прокуратура должна заблаговременно объявить про окончание следствия и дать возможность всем обвиняемым ознакомиться с материалами дела. Невыполнение этого требования закона будет означать, что следствие специально затягивается с целью продолжить содержание людей под стражей. Юрий Симоненко был безосновательно и незаконно привлечен как обвиняемый по делу о покушении на Максима Луцкого. Он рассчитывает на объективное, справедливое решение суда об отмене вопиющего постановления следователя" - подчеркнула адвокат.
10 июля суд рассматривал дело по сути. Максим Луцкий расположился на скамье обвинения рядом с прокурором и выступил ровно один раз - ответил на реплику адвоката про неполноту протокола осмотра места происшествия: "Здесь не сказано, какая дверца автомобиля повреждена, левая или правая". "Задняя правая дверца" - сказал "потерпевший" и получил замечание от судьи: "У вас ничего не спрашивали". Больше он не проронил ни слова. После прений сторон, в которых выяснилось, что прокурор не может объяснить нестыковки в документах, ставших предлогом для задержания Юрия Симоненко, суд удалился в совещательную комнату.
После заседания в ответ на просьбу дать комментарий г-н Луцкий заявил:
- Я вам ничего не буду комментировать!
Утром в понедельник, 13 июля, судья Ирина Горб огласила свое решение - отказать Юрию Симоненко и оставить в силе постановление следователя о его привлечении к уголовному делу в качестве обвиняемого. После того, как прозвучал вердикт и судья удалилась в свой кабинет, в зале суда прозвучали крики: «Позор!», «И тут покрывают пытки в милиции!». Так эмоционально публика реагировала на слова судьи, что-де «недостаточно обоснованны» аргументы защиты про никчемность выбитых под пытками ложных показаний. Родственники Юрия Симоненко говорят, что это решение будет оспорено в Апелляционном суде города Киева.
Юрий ШЕЛЯЖЕНКО
====================================================
Історія з псевдозамахом на Максима Луцького продовжується.http://obkom.net.ua/news/2010-09-03/0845.shtml -
Кума Табачника обвиняют в квартирных аферах и дерибане имущества авиационного университетаОбвиняемый в покушении на жизнь «регионала» Максима Луцкого Юрий Симоненко и его родственники утверждают, что кум Табачника «заказал» сам себя, чтобы скрыть правду о своих аферах.
Об этом пишет «Украина молодая».
Киевский Апелляционный суд по второму кругу начал рассмотрение дела о покушениях, совершенных 5 февраля и 1 апреля 2009 года на жизнь первого проректора Национального авиационного университета (НАУ), народного депутата и верного соратника министра образования Дмитрия Табачника, – Максима Луцкого. Предыдущие судебные заседания, которые начались в феврале этого года и длились на протяжении четырех месяцев, признаны недействительными из-за самоотвода одного из судей судейской коллегии. Следовательно, для участников процесса все начинается с «чистого листа», а рассмотрение дела может затянуться.
Родные и близкие задержанных, по крайней мере, Юрия Симоненко и Сергея Онищенко, не сомневаются в их невиновности и теперь пытаются понять, что стало причиной этой истории. «Я никогда не поверю в то, что Юрий Григорьевич на такое способен, – убеждает «Украину молодую» жена Юрия Симоненко Любовь. – До сих пор не могу понять, как это все случилось. Максим (Луцкий. – Авт.) со времени первого ареста с нами не общается и ничего не объясняет, хотя наш старший сын дружил с семьей нардепа».
Любовь Симоненко вспоминает, что муж неоднократно рассказывал ей об угрозах со стороны Луцкого. «Будешь сидеть столько, сколько понадобится, говорил он Юрию Григорьевичу. Но почему и за что, не объяснял. Да, у них были проблемы по работе, но чтобы накопилось на такое…», – женщина жалуется, что когда-то благополучная семья теперь осталась без поддержки друзей или знакомых. «Даже коллеги в университете сначала написали письмо в поддержку мужа, а затем отзывали свои подписи под ним, опасаясь увольнения. Обращения к чиновникам также не дают желаемого результата – лишь отписки», – говорит Любовь Симоненко. – Луцкий также предупредил: в какие бы высокие кабинеты вы ни заходили, я зайду после вас – и все решится в мою пользу. Он имеет немало связей, а в последнее время и статус народного депутата. Именно из-за этого, по совету юристов, мы настояли на рассмотрении дела Киевским Апелляционным судом, а не судом общей юрисдикции. Может, там у него не такое влияние».
В то же время Ярослав Симоненко, младший сын и общественный защитник отца, среди возможных причин неприязни и травли своей семьи народным депутатом называет более конкретные вещи: «У отца с Луцким был общий бизнес – небольшая строительная фирма. Однако вряд ли это могло привести к серьезному конфликту, ведь прибыль она приносила незначительную. Другое дело – хозяйство, имущество НАУ». Идет речь о строительстве жилья для сотрудников НАУ и общежитий. Таких проектов было два: один в Вишневом, другой – в Киеве на улице Донца, рядом с университетом. В первом случае строительство было начато (построили два этажа), но в связи с кризисом на его завершение не хватило финансирования. Во втором строительство вообще не начиналось.
«Большую часть жилья в новостройке должны были реализовать для сотрудников НАУ за 50 процентов стоимости, хотя Луцкий настаивал, что преподаватели должны заплатить 75%. Что касается участка на Донца, то там никакие работы вообще не проводились. Более того, Луцкий и его окружение хотели продать часть земли, – утверждает Ярослав. – Отец выступил категорически против. И хотя Луцкий в НАУ фактически единолично принимает решения, авторитет отца мог в этом случае изрядно помешать реализации его планов. Поэтому еще задолго до ареста отцу предложили написать заявление об увольнении. Но сместить его с должности удалось лишь в марте 2010 года, когда профильное Министерство науки и образования возглавил кум Луцкого Дмитрий Табачник – согласно приказу МОН тогда в университете провели реорганизацию, которая предусматривала отмену должности проректора по вопросам экономики.
В том, что Луцкий пытается убрать его со своего пути, не сомневается и сам обвиняемый Юрий Симоненко. «Максим Луцкий сам организовал эти «покушения» с целью дискредитации и уничтожения меня таким способом как носителя негативной информации о нем. Осуществляет он все это с помощью политически зависимых и коррумпированных представителей правоохранительных органов», – отметил в комментарии «УМ» господин Симоненко. Под «негативной информацией» прежний проректор имеет в виду судимость, полученную Луцким еще в середине 90-х, сам факт которой он пытается скрыть от общественности. «Он скрыл это, когда баллотировался в народные депутаты, заплатил достаточно большие деньги, о чем хвастался передо мной, чтобы эту информацию уничтожили в электронной базе», – сказал Юрий Симоненко и прибавил, что имеет на руках копию приговора суда по делу Луцкого и группы возглавляемых им лиц от 1995 года.
По мнению Симоненко, Луцкий превратил Авиационный университет в сферу своих бизнес-интересов, а теперь, получив удостоверение нардепа и должность главы парламентского Комитета по вопросам образования и науки, при содействии своего «патрона» Дмитрия Табачника воплощает подобную политику в сфере всего отечественного образования. «Такие люди, как Луцкий, осуществляют «рейдерство» в образовании, превращая образовательную отрасль в средство для зарабатывания денег.
СМ. ТАКЖЕ:
У «дешевого клоуна и казнокрада» Табачника оказался такой же талантливый кум -
http://obkom.net.ua/news/2010-07-14/1050.shtml===================================================================================================================================================================
http://obkom.net.ua/news/2010-07-14/1050.shtml03 Сентября 2010 08:45
У «дешевого клоуна и казнокрада» Табачника оказался такой же талантливый кум Один из инициаторов возвращения 11-летки в школы, народный депутат-«регионал», проректор Национального авиационного университета Максим Луцкий в молодости был осужден за воровство.
Об этом пишет «Украина молодая» со ссылкой на имеющиеся у газеты документы.
Как известно, сейчас Максим Луцкий является заместителем председателя Комитета Верховной Рады по вопросам науки и образования. Кроме этого его считают особо приближенным к Дмитрию Табачнику: депутат-регионал и министр – кумовья.
Газета ссылается на документ, согласно которому Луцкий Максим Георгиевич 15 лет назад был осужден по ч. 3 статьи 213 Уголовного Кодекса УССР, «приобретение с целью сбыта имущества, заведомо добытого преступным путем». Как указывает издание, «по слухам, за спиной Луцкого тюремный срок за кражу компьютеров из Киевского политехнического института, где тогда работал его отец».
В публикации отмечается, что в 2000 году Луцкий свою судимость, очевидно, погасил. Поскольку через несколько лет создал с разрешения милиции внушительный арсенал оружия. Сначала «регионал» получил в Соломенском РУ МВД разрешение на право ношения гладкоствольной винтовки «BRETTON», винтовки «BЕNELLI» и газового пистолета. А спустя год уже главное управление МВД Киева позволило Луцкому разжиться карабином и пистолетом с резиновыми пулями.
Издание описывает еще один скандальный эпизод из биографии Луцкого: вероятную инсценировку покушения на себя. В 2005 году на жизнь «регионала», по версии милиции, совершались сразу два покушения. В Луцкого стреляли, по крайней мере, десять раз. Правда, ни одна пуля удивительным образом не попала.
«Во время последнего нападения в апреле прошлого года водителю должностного лица удалось задержать стрелка – Виктора Роменского, который якобы указал на заказчиков и организаторов покушения – доцента Сергея Онищенко (посредник) и профессора Юрия Симоненко (заказчик). Заявление Роменского в суде вообще шокировало участников процесса, ведь он утверждает, что покушение ему «заказали»… люди из окружения Луцкого и с его ведома», – пишет газета.
14 Июля 2010 10:50
