Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Валентина]

Дмитро ! Поздоровляю. 2:0 на пользу громади!

[Перо]

На круги своя...



Ігор Головань Адвокат, керуючий партнер Адвокатського об'єднання "Головань і партнери"

Більше шести місяців не мав доступу до свого блогу на УП. І ось, кілька днів тому адміністрація надала новий пароль.

Інша країна. Інше життя. Війна. Смерть. Руйнування. Біженці.

Горе тому, кому довелося жити в епоху змін. Китайська, здається, мудрість.

Але на жаль, дещо у нас не міняється. Звички пануючого класу, наприклад.

Зараз сперечаються, чи відбулася в країні антиолігархічна революція. Але ж насправді пануючим класом, класом-гнобителем в Україні є не олігархи, а чиновники. Бюрократичний спрут все ще тримає нас за горло. І жодна революція поки не послабила цю хватку.

У листопаді 2012 року я писав як знущалися українські прокурори з норм процесуального закону, що регулює розгляд заяв і повідомлень про злочини.
http://blogs.pravda.com.ua/authors/golovan/50b8b95ae7527/

У старому КПК була стаття 97, відповідно до якої по заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:



1) порушити кримінальну справу;



2) відмовити в порушенні кримінальної справи;



3) направити заяву або повідомлення за належністю.



Що часто-густо робили наші прокурори? Вони заяву та повідомлення про злочин "не впізнавали" і розглядали як звичайне звернення громадянина, не виносячи постанови. Прокурори так все заплутали, що розбиратися з порядком оскарження їх бездіяльності мусив Конституційний Суд.



Відповідно до статті 214 чинного КПК, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.


Але виявилося, що працівники прокуратури свої навички зберегли. І новий кодекс їм абсолютно не заважає знову "не впізнавати" повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.

Ще кілька місяців тому на протиправний прокурорський креатив можно було знайти управу в суді.
http://blogs.pravda.com.ua/authors/golovan/50d18dd79d58f/

Але чиновники прокурорські і судові швидко знайшли спільну мову.

І судді фактично своїми ухвалами "освятили" право слідчих і прокурорів, без винесення процесуальних рішень на свій розсуд визначати чи підлягає та чи інша заява реєстрації у Єдиному реєстру досудових розслідувань.

Бо бачте, системний аналіз положень ст.ст. 214, 303 КПК України, свідчить про те, що для початку досудового розслідування в кримінальному провадженні заява чи повідомлення повинна містити достатні дані про наявність ознак кримінально-караного діяння.

Ось приклади таких ухвал

Приклад 1
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39640194
Приклад 2
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38297053

Все повернулося на круги своя, як було за часів "старого" КПК. Слідчий чи прокурор хоче впізнає в отриманій заяві заяву про злочин, а схоче – не впізнає. І пустить по довгому колу "у порядку розгляду звернень громадян".

Хтось скаже, треба знову удосконалювати КПК.

А я повторю, треба міняти не кодекс, а тих, кому той кодекс не писаний.

http://blogs.pravda.com.ua/authors/golovan/53c4ff6198fee/

[Перо]

Верховний Суд зробив висновок щодо розгляду повідомлень про злочин

Компетентним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг стосовно заяв і повідомлень про скоєні або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на слуханні кримінальних справ. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 16 вересня 2015 року №21-1666а15, текст якої друкує "Закон і Бізнес".

http://zib.com.ua/ua/120539-verhovniy_sud_zrobiv_visnovok_schodo_rozglyadu_povidomlen_pr.html

Державний герб України

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

     

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року                                                                                             м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого                 Кривенди О.В.,

суддів:     Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., −

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України  (далі - Генпрокуратура) про визнання незаконними дій,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2011 року ОСОБА_1 через свого представника           ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконними дії Генпрокуратури щодо розгляду його скарги на дії працівників прокуратури Оболонського району м. Києва і прокуратури м. Києва та зобов'язати Генпрокуратуру провести перевірку фактів, викладених у його скарзі.

На обґрунтування позову зазначив, що Генпрокуратура його скаргу направила на розгляд до органів, чиї дії він оскаржує, чим порушила вимоги статті 7 Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР).

Суди встановили, що ОСОБА_1 5 січня 2011 року через свого представника ОСОБА_2 в порядку, передбаченому положеннями           Закону № 393/96-ВР, звернувся до Генпрокуратури зі скаргою на дії працівників прокуратури Оболонського району м. Києва та прокуратури м. Києва.

У скарзі порушувалося питання про вжиття заходів щодо припинення зволікань та неправомірних дій працівників прокуратури м. Києва, притягнення осіб, винних у порушені чинного законодавства, до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України та взяття на особистий контроль розгляду скарги на постанову прокуратури Оболонського району      м. Києва від 10 листопада 2010 року про відмову в порушенні кримінальної справи.

Генпрокуратура супровідним листом від 19 січня 2011 року № 19-р вищевказану скаргу надіслала до прокуратури м. Києва для організації перевірки та прийняття рішення.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 18 травня 2011 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2012 року, позов задовольнив частково: визнав незаконними дії Генпрокуратури щодо розгляду скарги на дії працівників прокуратури Оболонського району м. Києва і прокуратури             м. Києва; зобов'язав Генпрокуратуру розглянути скаргу ОСОБА_2 в порядку та строки, передбачені Законом № 393/96-ВР.               

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 березня 2015 року ці судові рішення залишив без змін.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Генпрокуратура зазначає, що в доданих до заяви ухвалах Вищого адміністративного суду України по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру»                (далі - Закон № 1789-XII); Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України 28 грудня 2005 року № 9гн (чинної на час виникнення спірних відносин; далі - Інструкція); Регламенту Генеральної прокуратури України, затвердженого наказом Генерального прокурора України 30 вересня 2005 року № 53 (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Регламент). Просить скасувати всі судові рішення у цій справі і відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2011 року, 4 жовтня 2012 року, 16 січня і 13 травня    2014 року, у яких цей суд визнав правомірними дії Генпрокуратури по направленню звернень позивача до підпорядкованої прокуратури для розгляду та вирішення, оскільки вони відповідають пункту 6.4 Регламенту та пункту 3.11 Інструкції, у яких зазначено, що до провадження Генпрокуратури приймаються звернення, по яких прийнято рішення прокурорами обласного рівня.                         

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, наведено в частині третій статті 17 КАС. Це, зокрема, справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства. 

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у ній є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.

У справі, що розглядається, спір стосується правомірності дій Генпрокуратури при розгляді скарги на дії працівників районної прокуратури  та прокуратури міста, які здійснювали перевірку заяви про злочин і винесли постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, що підтверджується наявними у справі матеріалами.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року          № 19-рп/2011 зазначено, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про   злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.

Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.

Конституційний Суд України у цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття  рішень, вчинення  дій  або допущення бездіяльності суб'єктом  владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.

Не обговорюючи питання правильності застосування судами норм Закону № 1789-XII, положень Інструкції та Регламенту, колегія суддів вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом».

З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства, всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі відповідно до пункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАС - закриттю.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:   

Заяву Генеральної прокуратури України задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2011 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2012 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 березня           2015 року скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                                                                                         О.В. Кривенда

Судді:О.А. Коротких В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький     М.І. Гриців В.В. Кривенко П.В. Панталієнко І.Л. Самсін

http://reyestr.court.gov.ua/Review/51751213