Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови: окремі аспекти застосування ст. 375 Кримінального кодексу України
http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/vvsu/2012_2/2-12-img/2-2012-9.pdf

[Перо]

Спроба ненаукового коментаря за відсутності практики застосування

(click to show/hide)

№10 (1204) 07.03—13.03.2015
ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ

Стаття 375 Кримінального кодексу стала безумовним трендом лютого для органів прокуратури. Було відкрито відразу кілька проваджень проти служителів Феміди за ознаками винесення ними «завідомо неправосудного рішення». Спробуємо розібратися, яке ж рішення в принципі може вважатися неправосудним. І допоможе в цьому пряма норма Конституції.

Наукова думка в генезисі

За всі 23 роки незалежності (якщо не від самої появи цього складу злочину у вітчизняному законодавстві) важко пригадати бодай одну справу, в якій ст.375 КК фігурувала б як самостійна кваліфікація. Прочитавши кілька науково-практичних коментарів до кодексів різних часів, нескладно помітити, що укладачі не звертали особливої уваги на нюанси її застосування (як і аналогічної ст.176 КК 1960 р.) та обмежувалися сухими рядками. Деякі частини кочували з видання до видання майже в незмінному вигляді. Хіба що новий автор коментаря творчо замінить якийсь приклад чи скоротить кілька речень своїх попередників.

Спільним для всіх коментаторів є висновок, що «постановлення судового акта завершується його проголошенням, і з цього моменту злочин, передбачений ч.1 ст.375 КК, визнається закінченим незалежно від часу набуття ним законної сили, його виконання та викликаних ним наслідків». Крапка. Жодних уточнень про те, хто ж має встановити або за якими ознаками констатувати сам факт скоєння правопорушення. Хоча й наводяться як приклад неправосудного акта засудження невинної особи або, навпаки, звільнення винного у скоєнні злочину, призначення покарання, яке виходить за межі передбаченої законом санкції, чи «відмова в задоволенні обгрунтованих позовних вимог».

Не проливає світла на це питання й НПК під редакцією академіків Академії правових наук України Володимира Сташиса та Василя Тація (2003 р. видання), де неправосудним називається такий судовий акт, що не відповідає вимогам законності та обгрунтованості. «Його неправосудність може бути пов’язана з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального закону або з невідповідністю вис­новків суду фактичним обставинам справи», — зазначає автор коментаря, кандидат юридичних наук Володимир Тютюгін.

Аналізуючи суб’єктивну сторону, автори коментарів наголошують на необхідності доведення умислу — матеріальної чи особистої зацікавленості судді в постановленні саме такого рішення: «Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст.375 КК, характеризується тільки прямим умислом, оскільки особа усвідомлює, що постановляє завідомо неправосудний судовий акт, керуючись при цьому будь-якими мотивами, за винятком корисливих або інших особистих інтересів (ч.2 ст.375 КК). Якщо судовий акт постановляється колегіальним складом суду (кількома професійними суддями чи за участю народних засідателів або присяжних), то для кваліфікації їхніх дій за ст.375 КК необхідно встановити, що кожен з них діяв умисно й усвідомлював завідомо неправосудний характер такого акта. В іншому разі вчинене може розглядатися лише як дисциплінарний проступок, а якщо неправосудність судового акта сталася внаслідок несумлінного ставлення винного до виконання своїх службових обов’язків, то діяння (за інших необхідних умов) містить ознаки злочину, передбаченого ст.367 КК. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК, є мотив: корисливі спонукання чи інші особисті інтереси».

В НПК під редакцією доктора юридичних наук Станіслава Яценка (1994 р.) є й застереження про те, що не тягнуть за собою відповідальності за ст.176 КК 1960 р. процесуальні акти, які не вирішують справи по суті. Вочевидь, під такими розуміються й ті, що не підлягають оскарженню. Хоча з часом це уточнення з тексту коментарів випало.

Водночас зауважується, що, наприклад, установлення факту отримання суддею хабара ще не означає автоматичного визнання винесеного ним рішення неправосудним. Як казав свого часу один із суддів, у нас хабарі дають не стільки за незаконні, скільки за цілком правосудні рішення.

До речі, ст.176 КК 1960 р. — одна з небагатьох, що не зазнала змін з моменту прийняття кодексу. У кодексі 2001 року дещо змінилася лише кваліфікація: корисливі мотиви перенесли до ч.2 ст.375. Утім, на головній прогалині таких коментарів — відсутності уточнення щодо встановлення об’єктивної сторони цього злочину — це не позначилося.

Злочин із припущеннями

З огляду на оприлюднені відомості щодо обставин проваджень, які наразі відкрито проти суддів за ст.375 КК, можна виокремити два принципових запитання:

• чи повинні вноситися до Єдиного реєстру досудових розслідувань повідомлення громадян чи припущення правоохоронців про неправосудність будь-якого судового акта?

• чи може піддаватися сумніву законність та обгрунтованість будь-якого судового акта, який не переглядався вищими інстанціями, зокрема в силу прямої законодавчої заборони щодо їх оскарження?

Відповідь на перше запитання півтора року тому фактично дана у висновку Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду від 1.07.2013 щодо питання про початок кримінального провадження стосовно суддів, пов’язаного зі здійсненням ними судочинства. Свого часу це питання ініціювала Рада суддів у зв’язку зі зверненням суддів Євпаторійського міського суду АР Крим від 25.02.2013, на яких поскаржилася невдоволена їх вердиктами громадянка. Щоправда, тоді прокуратура не наважилася «посягнути» на ст.375 і розпочала досудове розслідування за ч.1 ст.364 КК («Зловживання владою або службовим становищем»). Урешті-решт справу було закрито за відсутністю події кримінального правопорушення.

Водночас сам факт проведення слідчих дій стосовно суддів та працівників апарату за такою заявою громадянки дав підстави для певних узагальнень. Судді ВС насамперед звернули увагу органів прокуратури на вимоги чч.3, 4 і 5 ст.214 Кримінального процесуального кодексу, згідно з якими до ЄРДР уносяться відомості про кримінальне правопорушення, вимагається короткий виклад обставин, які свідчать про вчинення саме кримінального правопорушення, його попередню правову кваліфікацію із зазначенням статті або частин статті КК. При цьому критерієм унесення такої заяви до реєстру є «фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину — кримінального правопорушення», котрими не можуть уважатися припущення заявниці щодо незаконності постановлених судових актів стосовно неї.

Якщо ж виходити з протилежного, то, наприклад, сам факт подання податкової декларації можна вважати підставою для порушення кримінального провадження за ухилення від сплати податків (чи принаймні як замах на цей злочин), а отримання дозволу на придбання зброї розглядати як підготовку до скоєння вбивства.

Таким чином, можна дійти виснов­ку, що й у випадку з ст.375 КК унесенню до реєстру даних про кримінальне провадження має передувати встановлення об’єктивних даних щодо постановлення неправосудного рішення. Як їх знайти? Підказка — у Конституції.

Презумпція законності

У постанові Пленуму ВС «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 №8 наголошується, що «відповідно до ч.5 ст.124 Конституції судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені».

Як висновують судді ВС, «виключне право перевірки законності та обгрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження в будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним порядком у справі не допускається». Інакше можна говорити про привласнення функцій здійснення правосуддя іншими органами або посадовими особами, що прямо заборонено ч.1 ст.124 Конституції.

Така заборона перекреслює й твердження окремих правників про те, що з-під дії ст.375 КК не повинні виводитися процесуальні рішення, що не підлягають оскарженню, а будь-які судові акти, включаючи ті, що не були ні оскаржені, ні скасовані, можуть піддаватися сумніву на предмет їх правосудності. Якщо пристати на їхню позицію, то потреба в перегляді більшості судових рішень вищими інстанціями взагалі відпаде. Адже органи прокуратури отримали б право відкривати кримінальне провадження лише за фактом постановлення суддею будь-якого рішення, включаючи процесуальне, послуговуючись тільки власною оцінкою їх законності та обгрунтованості та думкою із НПК про те, що злочин, передбачений ч.1 ст.375 КК, визнається закінченим з моменту постановлення та проголошення судового акта.

Втім, сам законодавець визначив перелік тих процесуальних актів, правосудність яких не може піддаватися сумніву взагалі чи які можуть оскаржуватися виключно під час перегляду самого судового рішення. Якщо, на думку науковців чи практиків, цей список треба розширити, ніщо не заважає запропонувати відповідну законодавчу ініціативу й переконати парламент в її необхідності.

Також як аргумент на користь можливості з’ясування правосудності судового рішення в кримінальному порядку наводиться той факт, що вимога стосовно обов’язкового попереднього перегляду та скасування для відкриття провадження за ст.375 КК залишає поза підозрою Верховний та Конституційний суди. Теоретично так і має бути, адже для існування правової держави необхідні органи правосуддя, чиї рішення є остаточними, аби не перетворювати здійснення правосуддя на нескінченний процес оскаржень і переглядів.

Урешті-решт оцінку позиції суддів ВС можуть дати їхні колеги на спільному засіданні судових палат. Є ще Європейський суд з прав людини. Хоча для доведення факту неправосудності в діях конкретного українського судді його висновки можуть використовуватися лише як додатковий аргумент, оскільки рішення ЄСПЛ самі по собі не скасовують національних судових актів.

А безсумнівна правосудність усіх рішень КС прямо зазначена в ст.150 Основного Закону. Свого часу Голова КС Іван Тимченко сказав: «Вище нас тільки Бог!» Тож тим, хто сумнівається у вердиктах єдиного органу конституційної юрисдикції, залишається сподіватися на справедливу оцінку суду вищого або… переписувати Основний Закон.

Тож із висновку суддів ВС випливає такий принцип: підставою для відкриття кримінального провадження за ст.375 КК є скасування оскаржуваного судового акта апеляційною чи касаційною інстанцією. А завданням правоохоронних органів буде доведення наявності умислу в діях судді чи суддів, які винесли таке рішення.

Кар’єризм як умисел

Факт скасування судового рішення є необхідною, але не достатньою умовою для внесення до ЄРДР даних про скоєння кримінального правопорушення. Інакше органи прокуратури, які зобов’язані в силу принципу публічності порушувати провадження за кожним повідомленням про злочин, потонули б у подібних розслідуваннях.

У свою чергу судова система була б паралізована відстороненнями від посад служителів Феміди, які ухвалювали скасовані вищими інстанціями судові акти. І ніяка люстрація не знадобилася б. Та й у самому ВС виникли б проблеми, оскільки є прецеденти, коли скасовувалися рішення однієї з палат, зокрема у справах, де наявний спір про юрисдикцію.

Отже, заявник, слідчий чи прокурор повинен обгрунтувати і свою підозру стосовно умисних дій судді, який виніс рішення, яке згодом було скасоване. Наприклад, з посиланням на ігнорування роз’яснень вищих судів або правових позицій ВС. Якщо врахувати, що досягти єдиної практики в правозастосуванні можна хіба що теоретично, цей аргумент можна вважати припустимим, але не вирішальним. Неважко пригадати приклади, коли пленум вищого спеціалізованого суду ухвалював постанову, окремі положення якої згодом заперечував ВС. Тож, за логікою, якщо суддя ухвалив вердикт цілком свідомо, але в суворій відповідності з рекомендаціями касаційної інстанції, що у ВС згодом визнають помилкою, то тут уже можна говорити і про «організовану злочинну групу», яка утворилася для винесення «завідомо неправосудних рішень».

Ще складніше довести наявність корисливих мотивів (нагадаємо, що отримання неправомірної вигоди — це зовсім інша стаття). В НПК 2003 р. як приклад корисливості наведено засудження невинного через небажання повернути борг, а в 1994 р. — через намір заволодіти квартирою. З доказами цієї суб’єктивної сторони в правоохоронних органів складнощів не виникне. Але принаймні докази, які дають підстави підозрювати суддю в такій корисливості, мають існувати на момент внесення даних до ЄРДР.

Дещо складніше з «особистими інтересами». Ревнощі чи помсту ще можна довести завдяки свідченням інших осіб. Але кар’єризм чи прагнення просунутися по службі, що науковці називають прикладом такої зацікавленості, взагалі-то є нормальним явищем для більшості правників. То чи можна, наприклад, позитивну відповідь судді на запитання журналістів «Чи прагнете ви стати суддею вищої інстанції?» вважати доказом кар’єризму?

Втім, не виключено, що правоохоронні органи можуть віднайти й інші докази «свідомості» дій суддів. І це збагатить наукову думку в наступних перевиданнях НПК.

Хто із заявою прийде…

Водночас Судова палата у кримінальних справах ВС звертає увагу й на інший бік подібних заяв громадян та дій правоохоронних органів. У вис­новку зазначено, що «під втручанням у діяльність судових органів слід розуміти вплив на суддю в будь-якій формі (прохання, вимога, вказівка, погроза, підкуп, насильство, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи у зв’язку з її розглядом тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити його до вчинення чи невчинення певних процесуальних дій або ухвалення певного судового рішення. При цьому не має значення, за допомогою яких засобів, на якій стадії процесу та в діяльність суду якої інстанції здійснюється втручання» (пп.10 і 11 постанови Пленуму ВС №8).

Разом з тим, нагадують судді ВС, в ст.383 КК законодавець передбачив відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин, об’єктом якого є інтереси правосуддя й за яке в кожному випадку його скоєння має також наставати передбачена законом відповідальність. Адже громадянин, який подає заяву про скоєння злочину, має бути попереджений під розписку про відповідальність за неправдивий донос. Відповідні прецеденти вже були в судовій практиці. Якщо ж такі дані внесено до ЄРДР за ініціативою самих правоохоронців, то відповідальність для них може наставати за статтями КК у сфері службових злочинів.

За 2 роки ні Конституція (в частині гарантій незалежності правосуддя), ні КК та КПК (у цитованих положеннях) не зазнали змін. Змінилося головне — тренд у ставленні влади та частини суспільства до Феміди. Це фактично й уможливило перебирання правоохоронними органами, політиками, високопосадовцями функцій правосуддя.

Проте в будь-якому разі, доки в Конституції записана презумпція законності судового рішення, ніхто не може ставити під сумнів його правосудність. Якими б благими мотивами, суспільними потребами чи політичною доцільністю це не виправдовувалося.

http://zib.com.ua/ua/114893-yake_sudove_rishennya_mozhe_vvazhatisya_nepravosudnim.html

[Перо]

Понятие неправосудного решения не имеет правового определения, – круглый стол АЮУ

24 июня в Киеве состоялся круглый стол секции судей Ассоциации юристов Украины, посвященный применению статьи 375 Уголовного кодекса Украины. Данная статья, предусматривающая ответственность за вынесение судьей заведомо неправосудного судебного решения, вызывает сложности на практике, сообщает корреспондент «ЮП».

Фактически любое решение суда можно признать неправосудным. Об этом рассказал судья Киевского апелляционного хозяйственного суда, член Совета судей Украины Михаил Новиков. В 2012 году был вынесен приговор, согласно которому «заведомая неправосудность» состояла в том, что судья имел значительный опыт работы и не мог допустить ошибки. Судья полагает, что 55 лет практика применения данной статьи шла не совсем верным путем. Также он заявил, что понятие неправосудного решения не имеет правового определения. В свою очередь г-н Новиков считает нужным определить критерии, по которым решение признается неправосудным. О неправосудности можно говорить, когда дело рассматривалось органом, не имеющим права рассматривать дело (ненадлежащий состав суда); приняты решения о правах лиц, не участвовавших в процессе; когда судья имел основания для самоотвода, но не заявил об этом. «С объективной точки зрения любое решение неправосудно, поскольку может быть отменено в вышестоящей инстанции. Но не каждое незаконное решение – неправосудное», – отметил Михаил Новиков в выступлении. И при этом подчеркнул, что наказывать судей за применение им материальной нормы права означает лишить их права на собственное мнение.

В некоторых делах по статье 375 УК Украины прослеживается мотив мести, отметила член Совета судей Украины Валерия Чорна. Комментируя конкретные примеры, г-жа Чорна отметила, что не считает правомерным привлекать к ответственности судей, которые выносили решения против майдановцев, позже амнистированных Законом от 21 февраля 2014 года. Ведь на момент привлечения активистов к уголовной и административной ответственности судьи имели на это все правовые основания и о «заведомой неправосудности» говорить не уместно.

В этом их поддержали ряд адвокатов, заявивших, что статья 375 используется для давления на судей и должна быть отменена. Соответствующие аргументы привел Арсен Милютин, старший юрист ЮБ «Егоров, Пугинский, Афанасьев и Партнеры» Украина. По его словам, данная статья никого не сдерживает от злоупотреблений и в то же время провоцирует судей принимать нужные прокурорам решения.

В то же время иную позицию высказали ученые и адвокаты, представляющие интересы общественных активистов. Д.ю.н., профессор Вячеслав Навроцкий уверен, что статья 375 УК Украины нужна, хотя она и не в полной мере соответствует принципам Евросуда: «В наших условиях следует исходить из других требований к криминализации». Адвокат «автомайдановцев» Роман Маселко назвал статью по своей диспозиции более определенной, чем, например, превышение власти.

Также поднимались следующие вопросы: о правовых последствиях признания решения неправосудным; можно ли назначать одинаковую меру наказания за вынесение уголовного приговора и процессуального определения (поскольку негативные последствия у них различаются); можно ли считать неправосудным неотмененное решение.

http://pravo.ua/news.php?id=0048629

[Перо]

Ухвала Верховного Суду України від 20.11.2014 р. (аналіз статті 375 КК)

(click to show/hide)

Державний герб України

У  Х  В  А  Л  А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ 

20 листопада 2014 року                                                                            м. Київ

Судова  палата у кримінальних справах                                   

Верховного Суду України у складі:

                             

головуючого заступника  Голови Верховного Суду України - секретаря Судової палати у кримінальних справах                           Верховного Суду України Редьки А.І.,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 суддів:Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В.,  Короткевича М.Є., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Скотаря А.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф., за участю начальника відділу участі прокурорів                            Генеральної  прокуратури України у перегляді                            судових рішень у кримінальних справах  Курапова М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою засудженого ОСОБА_13 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2014 року щодо нього,

установила:

вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2013 року ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, такого, що не має судимості, засуджено за частиною першою статті 375 КК України (далі КК) до обмеження волі на строк два роки. На підставі статті 75 КК ОСОБА_13 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік із покладенням на нього обов'язку повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи.

ОСОБА_13 визнано винним у тому, що він як суддя Обухівського районного суду Київської області 3 квітня 2009 року постановив завідомо неправосудне рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_14,     ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 та ОСОБА_22 до Обухівської районної державної адміністрації та Київської обласної державної адміністрації про визнання недійсним їх рішень та  зобов'язав першу розглянути і погодити, а другу - розглянути і затвердити проекти землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Київське лісове господарство», переведення цих земельних ділянок із категорії земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення та передачу земельних ділянок у власність позивачам.

В порядку виконання цього рішення суду Обухівська районна та Київська обласна державні адміністрації постановили відповідні розпорядження «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу у власність громадянам земельних ділянок», внаслідок чого було припинено право постійного користування земельною ділянкою ДП «Київське лісове господарство», а земельні ділянки площею по 0,99 га були передані кожному із позивачів для ведення особистого селянського господарства.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 23 червня 2010 року рішення Обухівського районного суду залишив без змін.

Верховний Суд України ухвалою від 30 березня 2011 року скасував зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неправильного застосування кримінального закону та істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону, а справу направив на новий судовий розгляд. 

Обухівський районний суд Київської області ухвалою від 17 серпня 2011 року провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, оскільки справа не підлягала розгляду в суді в порядку цивільного судочинства.

17 листопада 2010 року суддя ОСОБА_13 постановив ще одне неправосудне рішення у цивільній справі № 2-2154/10 за позовом        ОСОБА_23 до Обухівської міської ради про визнання права власності на земельні ділянки, що знаходяться за адресами: АДРЕСА_1. Цим рішенням було скасовано державну реєстрацію державних актів на право постійного користування зазначеними земельними ділянками серії ІІ-КВ № 003871 від 19 листопада 1997 року; серії ІІ-КВ № 001028 від 9 квітня 1998 року; серії ІІ-КВ № 001028 від 9 квітня 1998 року; серії І-КВ № 002620 від 20 жовтня 1997 року; серії І-КВ № 002620 від 20 жовтня 1997 року.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області ухвалою від 5 травня 2011 рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 листопада 2010 року скасувала та постановила нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_23 до Обухівської міської ради про визнання права власності на земельні ділянки.

При ухваленні цього рішення суддя ОСОБА_13 порушив виключну компетенцію органів місцевого самоврядування на здійснення права власності від імені українського народу на землю у зв'язку з відсутністю рішень про передачу земельних ділянок у власність, протиправно, в порушення вимог статті 213 Цивільного процесуального кодексу, статті 377 Цивільного кодексу України та статей 120, 123, 152 Земельного кодексу України,  визнав право власності за ОСОБА_23 на ці земельні ділянки у місті Обухові та незаконно, в порушення вимог статей 142-144 Земельного кодексу України, скасував державну реєстрацію державних актів на право постійного користування попередніми користувачами.

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 14 січня 2014 року вирок щодо   ОСОБА_13 залишив без змін.                       

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 10 червня 2014 року вирок суду першої та ухвалу апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_13  залишила без змін.

У заяві засуджений ОСОБА_13 стверджує про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї норми закону про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

На думку заявника, суд касаційної інстанції неправильно застосував частину першу статті 375 КК, що потягло необґрунтоване засудження його за цим законом. Стверджує, що при ухваленні судових рішень в обох цивільних справах він діяв добросовісно і вважав, що спори вирішував законно, опираючись на судову практику.

На обґрунтування вимог щодо неоднаковості у правозастосуванні, ОСОБА_13 послався на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2013 року, у якій суд касаційної інстанції за подібних фактичних обставин залишив без зміни виправдувальний вирок суду щодо особи, яка обвинувачувалась у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 375 КК України. Такі ж висновки касаційного суду, на його думку, містяться в ухвалах від 17 березня 2011 року, 11 червня 2013 року, 6 березня 2014 року.

У заяві ОСОБА_13 зазначає, що відповідно до частини другої статті 32 КПК України кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення не може здійснюватись тим судом, у якому обвинувачений обіймає або обіймав посаду судді, якщо згідно з частиною першою цієї статті кримінальне провадження здійснює суд, найбільш територіально наближений до суду, в якому обвинувачений обіймає посаду судді, іншої адміністративно-територіальної одиниці, а згідно з частиною третьою статті 34 КПК України - питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах різних апеляційних судів вирішується колегією суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за поданням суду апеляційної інстанції, клопотанням сторін чи потерпілого, але після надходження кримінального провадження до суду за правилами територіальної підсудності. Така позиція Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ висловлена в ухвалах від   10 квітня 2013 року, 13 лютого 2014 року та 11 березня 2014 року. На час надходження матеріалів справи щодо нього до Голосіївського районного суду м. Києва він працював суддею Обухівського районного суду Київської області і справа відносно нього, відповідно до частини першої статті 32 КПК України, до Обухівського районного суду Київської області не надходила, а була направлена до Голосіївського районного суду м. Києва, що свідчить про відсутність ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про визначення підсудності у справі щодо нього.

З цих підстав засуджений ОСОБА_13 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2014 року, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, прокурора, який просив відмовити у задоволенні заяви засудженого за відсутністю підстав, передбачених статтею 445 КПК України, перевірила матеріали справи, проаналізувала висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді України, обговорила доводи заяви і дійшла висновку про наступне.

Порівняльний аналіз фактичних обставин суспільно небезпечного діяння, передбаченого частиною першою статті 375 КК, за вчинення якого засуджено ОСОБА_13, із фактичними обставинами діяння, щодо якого висловлена (виражена) правова позиція касаційного суду в ухвалі від 28 лютого 2013 року, дають підстави для висновку про їх подібність за об'єктивними та суб'єктивними ознаками; водночас вони отримали різну правову оцінку.

Неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно-небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, зумовлює перегляд судового рішення Верховним Судом України (далі - Суд).

Предметом перегляду у справі є неоднакова правова позиція суду касаційної інстанції щодо правозастосування норми статті 375 КК про кримінальну відповідальність за постановлення суддею завідомо неправосудного рішення.

Постановлення завідомо неправосудного судового акту, відповідальність за яке передбачена статтею 375 КК, є спеціальним видом службового зловживання в галузі здійснення правосуддя, суб'єкт якого (суддя) умисно з будь-яких мотивів свідомо і цілеспрямовано використовує своє службове становище всупереч інтересам правосуддя.

Лексико-граматичне та логічне тлумачення дає змогу визначити три складові, що містяться у диспозиції частини першої статті 375 КК, які характеризують об'єктивні і суб'єктивні ознаки злочину:

а) вирок чи інше рішення суду є неправосудним;

б) це неправосудне рішення суддею (суддями) постановляється;

в) неправосудність судового рішення має бути завідомою.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 375 КК, характеризується прямим умислом: суддя достовірно знає, переконаний в тому, що діє всупереч вимогам закону і справедливості.

Вчинене діяння кваліфікується за статтею 375 КК незалежно від того:     1) яка судова інстанція постановила цей акт (суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції); 2) яка галузева приналежність розглянутої судом справи (кримінальна, цивільна, адміністративна, господарська) 3) яким складом суду було постановлено судовий акт - судом колегіально чи суддею одноосібно.

Поняття «неправосудне судове рішення» у поєднанні з вказівкою на «завідомість» його постановлення підкреслює цілеспрямований характер злочинних дій судді, його свідоме прагнення та бажання всупереч матеріальному чи процесуальному закону і (або) фактичним обставинам, встановленим у справі, постановити судове рішення, яке за своєю суттю не може бути і не є актом правосуддя.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 375 КК, полягає лише в активній поведінці особи - дії. Діяння належить до злочину з формальним складом, оскільки вичерпується фактом вчинення певних дій - постановлення неправосудного судового акту і припускають: а) складання відповідного процессуального документу; б) підписання його суддею (суддями); в) проголошення судового акту (доведення його змісту до відома учасників процесу). Злочин визнається закінченим з моменту проголошення постановленого судового акту незалежно від часу набуття законної сили та наслідків, які спричинені.

Фактичну основу діяння, інкримінованого ОСОБА_13 за провину, підтверджують дані про те, що він, обіймаючи посаду судді Обухівського районного суду при постановленні цих рішень:

- достеменно знав, що приймав до розгляду цивільний позов від громадян, права яких не були порушені;

- був обізнаний, що, відповідно до розпорядження КМУ №610-р від         10 квітня 2008 року «Про деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками», зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення;

- свідомо проігнорував вимоги закону щодо залучення до провадження осіб, прав та інтересів яких стосується порушений спір, не залучив до участі у цивільній справі ДП «Київське лісове господарство» і позицію цього підприємства не з'ясував та не врахував;

- знав, що Київська ОДА та Обухівська РДА не вирішували питання про припинення права користування спірною земельною ділянкою з ДП «Київське лісове господарство»;

- проігнорував встановлене Законом право державних адміністрацій самостійно вирішувати питання щодо надання земельних ділянок;

-  здійснив судове провадження без будь-яких на те підстав, що стало підставою для закриття справи після скасування ухваленого ним рішення;

Наведені фактичні обставини давали підстави суду касаційної інстанції вважати, що після одержання для розгляду позовних заяв ОСОБА_13 достеменно знав, не міг не знати, що провадження у цій справі він розпочав безпідставно, справа за своєю правовою природою не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. ОСОБА_13 усвідомлював і розумів правові наслідки скасування державної реєстрації державних актів на право постійного користування на земельні ділянки, зміни користувачів земельних ділянок та постановлення рішення щодо права власності у незаконний спосіб.

ОСОБА_13 свідомо бажав, всупереч матеріальному і процесуальному законам та фактичним обставинам справ, постановити судові рішення, які за своєю суттю не могли бути і не були актами правосуддя.

Установлені у справі ознаки складу злочину співпадають з ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 375 КК, тому суд касаційної інстанції зробив висновок про правильність застосування щодо дій     ОСОБА_13 цієї норми закону.

У рішенні касаційного суду від 28 лютого 2013 року, яке надано для порівняння, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про виправдання ОСОБА_1 за частиною першою статті 375 КК України за відсутністю в її діях складу злочину, передбаченого частиною першою статті 375 КК України.

Фактичні обставини вчинення суспільно небезпечних діянь в оспореному рішенні і в порівнюваному рішенні є подібними, але отримали неоднакову кримінально-правову оцінку. З'ясування обґрунтованості правового висновку суду касаційної інстанції в порівнюваному рішенні, відповідно до статті 444 КПК та пункту 1 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України, перебуває за межами предмету перегляду, тому Суд позбавлений можливості висловити свою позицію щодо законності та обґрунтованості такого рішення.

На обґрунтування неоднаковості у правозастосуванні ОСОБА_13 посилається також на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2013 року щодо ОСОБА_5.

Суд вважає, що сформульований у цьому рішенні висновок касаційного суду не свідчить про неоднакове застосування одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно-небезпечних діянь, оскільки у цьому рішенні касаційний суд перекваліфікував дії ОСОБА_5 з частини другої на частину першу статті 375 КК України і визнав її винною у вчиненні цього злочину.

Посилання засудженого ОСОБА_13 на висновки касаційного суду, висловлені в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2011 року та від 6 березня 2014 року на підтвердження неоднаковості у правозастосуванні, є необгрунтованими, оскільки за цими судовими рішеннями вироки судів щодо певних осіб були скасовані з направленням справ на новий судовий розгляд у суди відповідних інстанцій, тобто вони за своїм юридичним значенням не є остаточними і не містять висновків про правильне чи неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.

Висновки суду касаційної інстанції, висловлені в ухвалах від 10 квітня 2013 року, 13 лютого 2014 року та 11 березня 2014 року, на які посилається заявник ОСОБА_13, не можуть бути прикладами неоднаковості у правозастосуванні, оскільки у цих рішеннях суд визначав підсудність справ, тобто ухвалював рішення процесуального характеру, а перевірка доводів заяви про порушення вимог кримінального процесуального закону під час визначення підсудності справи щодо нього перебуває за межами законодавчо визначених повноважень Верховного Суду України.

Правова оцінка фактичної та юридичної підстав кваліфікації діянь, які інкриміновані ОСОБА_13, у зіставленні з правовою оцінкою суспільно небезпечних діянь в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2013 року, наданому для порівняння, дає підстави для висновку, що суд касаційної інстанції правильно застосував норму закону про кримінальну відповідальність ОСОБА_13, тому відсутні підстави для втручання в оспорене рішення.

Керуючись статтями 445, 454, 456 Кримінального процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України             

у х в а л и л а:

відмовити у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_13 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2014 року щодо нього.

       Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 445 Кримінально-процесуального кодексу України.

Головуючий                                                                                           А.І. Редька

Судді:                                                                              Л.Ф. Глос                                   В.Ф.Пивовар                 Т.В.Гошовська                                  Б.М. Пошва                  В.В. Заголдний                                   А.М. Скотарь                   М.Є. Короткевич                                                                                                           Т.С. Таран                   О.Т. Кузьменко                                   В.Ф. Школяров

[Перо]

У ВСС дискутують, чи дозволяти притягнення до відповідальності за ухвалення неправосудних рішень, які не оскаржувались

Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ підтримав у першому читанні проект постанови, яка роз’яснює особливості притягнення суддів до кримінальної відповідальності за постановлення неправосудних рішень.

http://zib.com.ua/ua/119024-u_vischomu_specializovanomu_sudi_gotovi_dozvoliti_prityagati.html

[Перо]

ВСС має роз’яснити, що таке «неправосудне рішення» і як за це карати

Диспозиція кримінальної відповідальності за завідомо неправосудні рішення дотепер не має визначеності серед науковців і суддів. Велика кількість зауважень і пропозицій до відповідного проекту постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ стали причиною направлення документа на повторне друге читання.

http://zib.com.ua/ua/120519-vss_mae_rozyasniti_scho_take_nepravosudne_rishennya_i_yak_za.html

[Перо]

Яке судове рішення є свавільним?

Підготовлено експертний звіт щодо суддівських помилок

Через відсутність чітких критеріїв розмежування добросовісної поведінки судді і свавільних судових рішень, служителів Феміди буває важко притягнути до відповідальності. З іншого ж боку – судді змушені працювати під тиском можливого застосування відповідальності. Експерти запропонували навести лад в цьому питанні.

Так, як повідомили "ЗіБ" в ЦППР, Роман Куйбіда у відповідному звіті запропонував критерії розмежування свавільного судового рішення, судового рішення, ухваленого внаслідок недбалості, та добросовісної суддівської помилки.

Відповідно до звіту свавільним можна назвати судове рішення, яке суд умисно ухвалює з порушенням вимог права або не засноване на досліджених доказах чи встановлених фактах. Суддя, ухвалюючи таке рішення, діє зі злим умислом. Орієнтиром у визначенні того, яке рішення суду має ознаки свавільності, на думку експертів, може служити практика Європейського суду прав людини. Зокрема, свавільними можуть бути визнані судові рішення у разі:

- очевидного викривлення фактів або вимог права;

- очевидної невідповідності висновку суду встановленим фактам;

- очевидної внутрішньої суперечності рішення;

- очевидної відсутності легітимних підстав для прийнятого рішення;

- замовчування вирішальних або вагомих аргументів сторони, з якими рішення суду йде у розріз;

- установлення надзвичайного і заздалегідь недосяжного стандарту доказування;

- ухвалення протилежних рішень одним і тим самим складом суду за однакових обставин за відсутності зміни судової практики чи законодавства;

- вирішення справи із завідомим порушенням вимог щодо безсторонності суду.

Що ж стосується помилок, то судове рішення з очевидною помилкою, яку особа, що наділена статусом судді, не мала би допустити у разі сумлінного ставлення до виконання своїх обов’язків, може вважатися ухваленим внаслідок недбальства. Злого наміру на допущення помилки у такому випадку у судді немає або він принаймні не є явним, відзначено у звіті.

З текстом звіту "Суддівська помилка: критерії розмежування зловживання (свавілля), недбалості та добросовісної поведінки" можна ознайомитись тут.

Емпіричний матеріал підібрали Роман Куйбіда і Максим Середа.

Аналітичний звіт підготовлено в рамках проекту Ради Європи "Підтримка реформи системи суддівської відповідальності в Україні", фінансованого Фондом прав людини.

http://zib.com.ua/ua/121100-yake_sudove_rishennya_e_svavilnim_-_zvit_schodo_suddivskih_p.html

[Перо]

Проблемы ответственности судей за принятое решение существуют, — В. Щепоткина, судья ВССУ

Режим доступу: http://sud.ua/news/2016/04/04/89054-problemi-otvetstvennosti-sydej-za-prinyatoe-reshenie-syshchestvyyut--sydya-visshego-spetssyda-v-shchepotkina-

В свете последних событий с судьей Малиновского райсуда Одессы Алексеем Бураном имиджу судебной системы был нанесен еще один серьезный удар. Вновь слышны призывы о том, чтобы применять к судьям более серьезные наказания, чем к другим должностным лицам. Впрочем, ст. 375 УК не первый год вызывает множество горячих споров в связи со своей «мертворожденностью». Но виноваты ли в этом судьи или же проблема в глубоком законодательном промахе при формулировке данной статьи?

Своей позицией о практике применения ст. 375 УК с «Судебно-юридической газетой» поделилась секретарь судебной палаты по уголовным делам Высшего специализированного суда по рассмотрению гражданских и уголовных дел Валентина Щепоткина.

«Как известно, Совет судей Украины обратился к ВССУ с просьбой обобщить практику по ст. 375 УК и принять рекомендационное разъяснение. Основанием для этого обращения стали конкретные действия, которые повлекли в 2014 году и в первом полугодии 2015 года внесение в ЕРДР достаточно большого количества заявлений о постановлении судьями неправосудных решений.

Действительно, у судов возникают проблемы при применении ст. 375 УК. Самая большая из них касается доказывания того, что решение является не просто незаконным, а заведомо неправосудным, т.е. таким, которое, по сути, нельзя считать судебным решением. При этом оно принято с грубыми нарушениями не потому, что есть спор о практике применения судами норм законодательства, не потому, что судья неправильно истолковал какую-то норму — он заведомо знал, что принимает решение, которое противоречит нормам, духу права, желая его постановить. Это основной момент.

Если бы у нас не было незаконных решений, то зачем существуют апелляционные, кассационные суды и ВСУ? Их задача — в рамках своих полномочий и процедур проверять законность и обоснованность решений нижестоящих судов. И если суд апелляционной инстанции пересматривает решение, исходя из пяти критериев, потому что является судом факта, то суд кассационной инстанции пересматривает его по трем основаниям, потому что является судом права. Отмененных решений немало, но незаконное и неправосудное решение — это совершенно разные понятия.

Могу назвать критерии, какое решение является незаконным, потому что законодатель их четко выписал. Например, если решение постановлено незаконным составом суда, то это процессуальное нарушение — такое решение является незаконным. Но незаконный состав суда — это тоже понятие достаточно широкое. Например, человеку, который привлекается к уголовной ответственности по обвинению, где в качестве санкции предусмотрено пожизненное лишение свободы, не разъяснили право на суд присяжных, рассмотрев дело коллегиально. Или в состав суда попал судья, который ранее принимал участие в деле как следственный судья. Но это не заведомо неправосудное решение. Неправосудное решение — это, в первую очередь, доказанность субъективной стороны и прямого умысла судьи на постановление такого решения, которое он ни при каких обстоятельства не мог и не должен был постановить. Самое главное — доказать, что он об этом, принимая такое решение, знал.

Предложение о том, чтобы обратиться в Конституционный Суд Украины, звучало не только на заседании НКС. Оно звучало еще на рабочей группе, причем были ее заседания как при участии только судей, так и в широком формате — с адвокатами, прокуратурой и представителями общественности. Это предложение исходило от Национальной школы судей, где посчитали, что ст. 375 УК не имеет права на существование. Мы эту точку зрения тогда не разделили. Само существование статьи не означает, что все судьи за любые отмененные решения или те решения, которые кому-то не нравятся, должны быть привлечены к уголовной ответственности. Эта статья существовала столько, сколько у нас существует Уголовный кодекс. Более того, подобная статья «О неправосудии» была еще в 1885 году в Уложении о наказаниях уголовных и исправительных (Уложение Шамина). Такой состав преступления определен и в других странах. Например, в Уголовном кодексе Испании сказано, что «судья или магистрат, который умышленно вынес незаконный приговор или решение, наказываются». Подобные статьи есть в уголовных законах Эстонии, Норвегии, Германии, Латвии и др. стран. Другой вопрос, есть ли в этих странах факты привлечения судей к уголовной ответственности.

Таким образом, проблема заключается не в наличии или отсутствии ст. 375 в УК. Вопрос в законности и обоснованности ее применения. В последнее время эта статья просто стала способом влияния на судей, принявших решения, которые кому-то не нравятся. В т.ч. стороне обвинения, когда дело касается оправдательных приговоров. Но если суд приходит к выводу, что доказательства, которые собраны и представлены органами следствия, либо являются недопустимыми, либо их недостаточно для вывода о виновности лица, и постанавливает оправдательный приговор, то у стороны есть способ его обжаловать в процессуальном порядке, но никак не путем постановки вопроса о привлечении судьи к ответственности», — подчеркнула судья.

http://www.sc.gov.ua/ua/golovna_storinka/problemy_otvetstvennosti_sudej_za_prinjatoe_reshenie_sucshestvujut_%E2%80%94_v_cshepotkina_sudja_vssu.html

[Перо]

Робота над постановою пленуму ВСС щодо неправосудних рішень може завершитися у КС

№14 (1260) 02.04—08.04.2016
НАТАЛІЯ ШНИР

Схоже, не варто найближчим часом очікувати на узагальнення з питань ухвалених суддями завідомо неправосудних рішень та вироків, робота над яким у Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних і кримінальних справ триває ще з минулого року. Судді та експерти побоюються: які роз’яснення вони не дали б, цим буде відкрито «скриню Пандори» і, відповідно, визнано, що ст.375 Кримінального кодексу працює.

Три завальні питання

Чергове засідання науково-консультативної ради ВСС більшою мірою було присвячене обговоренню майбутньої постанови з робочою назвою «Про застосування судами норм законодавства у кримінальних провадженнях щодо постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови». І хоча експерти намагалися розібратись з дискусійними положеннями документа, врешті-решт надумали не приймати жодних рішень.

Напевне, у ВСС і самі не раді, що доводиться працювати над таким роз’ясненням. Але Рада суддів фактично зобов’язала їх провести відповідну роботу та напрацювати рекомендації із цього питання для тих, кому випаде вирішувати такі справи. А розглядати буде що. Так, якщо за всі попередні роки кількість справ з обвинуваченням за ст.375 можна було перелічити на пальцях, то у 2014 році до Єдиного реєстру досудових розслідувань унесено інформацію про 210 таких проваджень, а за І півріччя 2015-го — ще 205.

Робота над цим документом ускладнюється й тим, що зазвичай, готуючи роз’яснення, його автори спираються на відповідну судову практику. У цьому ж випадку рекомендації потрібні для формування цієї самої практики.

Уже незабаром, орієнтовно за два тижні, у ВСС мають намір зібрати всіх зацікавлених — представників Генпрокуратури, Ради суддів, членів НКР ВСС та інших — і вирішити, що ж робити далі. Не виключено, що найоптимальнішим варіантом визнають звернення до Конституційного Суду, аби він дав оцінку ст.375 КК з точки зору її відповідності Основному Закону. В будь-якому випадку це питання збираються порушити на відповідній зустрічі.

Хоч нині було прийнято рішення про своєрідну відстрочку, можна зрозуміти, що заважає ухваленню відповідної постанови пленуму ВСС. Так, на засідання НКР були винесені для обговорення 3 принципові питання:

1. Чи підпадають під дію ст.375 КК судді КС?

2. Чи є проміжні судові рішення предметом злочину, передбаченого ст.375 КК?

3. Чи можна притягнути суддю до відповідальності за ст.375 КК, якщо відповідне рішення не було скасоване?

Зрозуміло, що, не визначившись із суб’єктом та об’єктом злочину, говорити про інші його елементи немає сенсу.

Хто отримає «імунітет»?

Стосовно суддів КС більшість членів НКР була одностайною: за ст.375 КК притягувати до відповідальності їх не можна. Як відзначив член НКР Володимир Тихий, законодавець під час розроблення цієї статті не мав на увазі представників конституційної юстиції. Крім того, рішення КС є колегіальним, тож у такому разі доведеться порушувати провадження стосовно всіх суддів, які брали участь у розгляді справи.

До того ж, хто зможе встановити неправосудність рішення єдиного органу конституційної юрисдикції? І чи є вони судовими рішеннями в класичному розумінні? Адже КС не вирішує жодних справ, а лише дає тлумачення норм, відзначила член НКР Наталія Кузнецова. «Ми заженемо в глухий кут суддів, які вирішуватимуть питання про неправосудність рішення КС», — зауважила вона.

Втім, висловлювалася й думка, що оскільки КС є складовою судової системи, то, відповідно, і його представники не повинні випадати із загального рівняння. А той факт, що рішення у справі можуть прийняти не менш як 10 суддів КС, буде головним болем слідчого: нехай замислиться, чи зможе він довести неправосудність такого рішення.

Обговорюючи перше питання, члени НКР також розмірковували: чи можуть бути суб’єктом цього злочину представники Верховного Суду? Адже над ними також немає органу, який міг би дати висновок щодо неправосудності того чи іншого рішення. Пропозицію визнати такою інстанцією Європейський суд з прав людини було відкинуто без особливих вагань. Також науковці зійшлися на думці, що судді ВС не розглядають справу по суті, а тлумачать правильність застосування тої чи іншої норми. Хоча ця теза не абсолютна і передбачає певні винятки, наприклад, коли ВС виступає апеляційною інстанцією в деяких категоріях адміністративних спорів.

Утім, висловлювалися сумніви взагалі щодо можливості притягнення до кримінальної відповідальності за колективне рішення. Адже передусім для цього слід з’ясувати позицію кожного судді. Проте якщо врахувати висловлені зауваження, то й судді касаційної інстанції за певних умов можуть скористатись «імунітетом» від обвинувачень за ст.375 КК. Цю думку на засіданні НКР не розвивали, але, напевне, і на це питання доведеться дати відповідь в узагальненні.

Предмет — усе підряд?

Немає згоди серед експертів і стосовно того, які рішення слід визнати предметом злочину. З одного боку, логічним членам НКР видається твердження про те, що рішення, в неправосудності якого підозрюють законника, має отримати оцінку вищої інстанції і, відповідно, бути змінене або скасоване. Адже судове рішення апріорі вважається законним доти, доки не встановлено протилежного.

Якщо в роз’ясненні закріпити іншу думку, допустивши факт неправосудності рішення, що залишається в силі, це, на думку членів НКР, може зруйнувати основи системи правосуддя. Зокрема, відкритим виявиться питання щодо моменту, з якого, власне, необхідно виконувати чи не виконувати рішення суду, вважають окремі учасники обговорення. Адже фактично органи прокуратури, ставлячи під сумнів правосудність рішення, створюють підстави для його невиконання.

Водночас, за озвученою на засіданні інформацією, більшість з проваджень за ст.375 КК, зареєстрованих в ЄРДР, стосуються саме нескасованих судових актів. До того ж Генпрокуратура наполягає на притягненні до відповідальності суддів і за такі рішення.

«Насправді все впирається у завідомість постановлення того чи іншого рішення, однак зараз так питання не стоїть, — уважає суддя ВСС Валентина Щепоткіна. — Ще скарга на рішення не подана, а до ЄРДР уже вносять відповідні дані». Хоча науковці визнають, що в такому разі поза предметом ст.375 КК опиняються всі рішення, оскарження яких не передбачене процесуальним законодавством.

Що ж стосується проміжних рішень, то НКР пропонувала варіант, який передбачав, що у випадках постановлення рішень, якими не завершується розгляд справ по суті та якими не обмежуються основні права та свободи громадян, враховувати положення ч.2 ст.11 КК про малозначність діяння. Тобто за формальними ознаками ухвалення завідомо неправосудного рішення із цього питання буде підпадати під дію ст.375 КК, однак з огляду на свою малозначність не становитиме суспільної небезпеки.

Однак у цьому питанні, зазначали окремі члени ради, слід ураховувати ймовірність тиску на суддів, які прийматимуть такі проміжні рішення, шляхом унесення до ЄРДР відповідної інформації. Тоді годі й говорити про неупередженість та об’єктивність такого законника. Тож під час надання роз’яснення щодо неправосудних рішень, якщо, звісно, до цього дійде, пленуму ВСС також доведеться враховувати всі можливі варіанти й негативні наслідки своєї позиції. Або перекласти таку відповідальність на колег з КС, сподіваючись, що ст.375 КК буде визнана неконституційною.

http://zib.com.ua/ua/print/122725-robota_nad_postanovoyu_plenumu_vss_schodo_nepravosudnih_rish.html

[Перо]

Що таке неправосудне рішення, й коли за нього можна притягнути до кримінальної відповідальності
в„–39 (1285) 24.09—30.09.2016
ІВАН ГРИГОР’ЄВ

Кримінальне переслідування володарів мантій за винесення завідомо неправосудного рішення, з одного боку, покликане очистити вітчизняну Феміду, а з другого — може бути використане для тиску на суд. Питання правозастосування відповідної норми мав урегулювати пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. Однак постанови немає й досі через протилежні позиції як суддів, так і науковців. У ВСС бачать 3 варіанти розв’язання проблеми, причому всі — без його участі.

Радянська норма в сьогоденні

Як відомо, за останні 2 роки Генеральна прокуратура порушила близько сотні кримінальних проваджень щодо володарів мантій за ознаками злочину, передбаченого ст.375 КК «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови». Хоча навіть деякі науковці вважають перспективу цих справ примарною.

На неоднозначності розуміння «теорії неправосудності» судами та прокуратурою акцентувало увагу й наше видання (див. №10/2015 «ЗіБ»). І невдовзі, у березні 2015 року, Рада суддів звернулася до пленуму ВСС із проханням дати роз’яснення щодо особливості застосування ст.375 КК. Проте він так і не спромігся прийняти відповідну постанову. Цьому ж питанню була присвячена конференція «Відповідальність суддів у світлі нового законодавства України», яку організували спільно ВСС та проект Ради Європи «Підтримка впровадження судової реформи в Україні».

Так, заступник голови ВСС Станіслав Кравченко звернув увагу на те, що норма про кримінальну відповідальність судді за ухвалення завідомо неправосудного рішення перейшла до нас ще з КК радянських часів і залишилася в майже не зміненій редакції. Причому тривалий час вона не викликала особливих питань, і не виникало проблем з її правозастосуванням.

Однак навесні 2010 року «пролунали перші тривожні сигнали». «Пам’ятаємо, як після прийняття рішення в одній з цивільних справ ціла колегія суддів Апеляційного суду м.Києва пішла на допит до прокуратури й мала пояснювати, чому прийнято саме таке рішення», — пригадав С.Кравченко.

Ситуація ще більше ускладнилась у 2012 році — після прийняття нового Кримінального процесуального кодексу, згідно з яким будь-яке повідомлення про скоєння злочину мало автоматично вноситися до реєстру досудових розслідувань. І будь-яка зі сторін у справі, не погоджуючись із тим чи іншим рішенням суду, могла написати заяву до прокуратури про винесення неправосудного рішення. Заява реєструвалась, і працівники правоохоронних органів проводили перевірку. Відповідно до закону вони принаймні мали опитати суддю.

Фактично з’явилася можливість тиску на володарів мантій. Це й зумовило звернення РСУ до ВСС, аби останній зорієнтував суди, які дії суддів можуть кваліфікуватися за ст.375 КК.

У пошуках балансу

У ВСС відзначають надзвичайну увагу правової спільноти до цього питання. «Такого в нас ніколи не було. Фактично не лишилося жодного суду апеляційної інстанції, що не надав свої зауваження та пропозиції, відреагувало чимало суддів районних судів, Генпрокуратура, вся наукова спільнота висловила своє бачення застосування цієї норми», — розповів С.Кравченко.

За його словами, суть роботи над проектом полягала в тому, аби дотриматися балансу: з одного боку, зберегти можливість притягати суддів за винесення завідомо неправосудних рішень, з другого — запобігти тому, аби цей механізм не застосовувався як засіб тиску.

Перші розбіжності в поглядах як науковців, так і суддів та представників прокуратури виникли вже щодо питання, хто має оцінювати неправосудність рішення: суд чи слідчий з прокурором (див., зокрема, «Хто сказав «злочин»?», №15/2016 «ЗіБ»)? Особливо ситуація загострюється, коли йдеться про судове рішення, прийняте колегіально. Згоди не дійшли й дотепер. Як і в тому, чи можна говорити про неправосудність рішення, якщо воно не скасоване або не змінене в апеляційному чи касаційному порядку.

Європейська практика

Тим часом, навіть якщо вилучити з кодексу поняття «завідомо неправосудне рішення», залишатиметься можливість притягнення володарів мантій до відповідальності за злочини в професійній діяльності за іншими статтями КК. І тут також є чимало питань.

Суддя Верховного суду Хорватії, експерт Ради Європи Джуро Сесса наголосив на особливому статусі судді, але підкреслив: «Не всі розуміють, що незалежність судді передусім важлива для сторін, а не для того, аби він міг уникнути відповідальності». Експерт послався на деякі положення висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів. Зокрема, вони визначають, що кримінальна відповідальність судді не може наставати за ненавмисні дії, наприклад, якщо законник помилився, «коли не було умислу або злісної недбалості». При цьому Д.Сесса наголосив, що помилки суддів виправляє апеляційна інстанція. Водночас європейські принципи передбачають, що сторони не можуть позиватись із суддею, а тільки з державою. Цей принцип закріплений у висновках європейських інституцій та законодавстві багатьох країн.

Зверталась увага на рекомендацію CM/Rec (2010) 12 Комітету міністрів РЄ 2010 року. Зокрема, в документі наголошується, що «тлумачення закону, оцінювання фактів або доказів… не повинні бути приводом для кримінальної відповідальності, крім випадків злочинного наміру». Також передбачається, що «судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду». Отже,  відзначив суддя, є можливість кримінальної відповідальності, лише «якщо має місце злісний умисел чи злочинна недбалість».

Законник також приділив увагу й кваліфікації злочинів, які можуть бути інкриміновані його колегам. «Що таке перевищення повноважень? Якщо йдеться про хабар — тут зрозуміло. Більш чутливим є «зловживання посадовими повноваженнями». Тут може бути відповідальність за наявності умислу, якщо сподівалися саме на такий результат», — зауважив він.

Д.Сесса розповів про практику Хорватії, де законника засудили за винесене 8 років тому рішення щодо виділення землі. Його звинуватили в тому, що він передав ділянку, зловживаючи становищем. ВС країни визнав суддю винним, але Конституційний суд скасував це рішення, і в новому процесі засудженого виправдали. Підставою стало те, що законник неправильно застосував норми через відсутність чіткого їх визначення законодавством. Крім того, склалася різна судова практика щодо цього питання.

З наукового погляду

Академік Національної академії правничих наук Олександр Костенко вважає, що проблема визначення завідомо неправосудного рішення з часом буде загострюватися, причому не тільки в Україні, а й в інших державах. Він проаналізував ст.376 КК, яка встановлює відповідальність за втручання в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або домогтися винесення неправосудного рішення. І відзначив, що сьогодні часто на суддів тиснуть, влаштовуючи мітинги, шляхом погроз фізичної розправи тощо. Й можуть бути випадки ухвалення неправосудного рішення не з доброї волі володаря мантії, а під тиском.

Інша проблема. Як бути, коли, скажімо, через 5 років після винесення рішення визнано, що у справі мала місце фальсифікація доказів, і рішення переглянуто за нововиявленими обставинами? Чи знав суддя 5 років тому про фальсифікацію й чи умисно застосував ці докази?

Разом з тим науковець наголосив на необхідності вдосконалювати суперечливе законодавство. Бо воно дає судді змогу, керуючись внутрішнім переконанням, обирати, які норми застосовувати. Також він запропонував розглянути можливість надання апеляційним інстанціям права виявляти обставини, які можуть свідчити про ухвалення завідомо неправосудного рішення. Оскільки, на його думку, саме суд, а не слідчий має встановлювати такі факти й потім уже повідомляти той чи інший компетентний орган.

Проте С.Кравченко не погодився з такою ідеєю, обгрунтовуючи свою думку тим, що в КПК 2012 року не передбачено такого механізму, як окремі ухвали. «Новий кодекс був детально вивчений експертами РЄ та Венеціанської комісії. І мені не хотілось би, щоб ми повернулися до того, від чого відмовились», — аргументував він свою позицію. Хоча вже є випадки, коли неправосудність рішення суду першої інстанції констатується в тексті постанови апеляційного суду, а не в окремій ухвалі.

Водночас завідувач кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету КНУ ім. Т.Шевченка Петро Андрушко висловив «категоричну незгоду» з тим, що кримінальне провадження за ст.375 КК може бути порушено навіть у випадку, коли судове рішення не скасоване. «Спочатку рішення має бути визнане незаконним, а потім уже на цій підставі може вирішуватися питання його правосудності чи неправосудності», — заявив науковець, пославшись на позицію Європейського суду з прав людини.

Втім, він визнав, що можуть бути об’єктивні причини того, що сумнівне рішення не оскаржується. Наприклад, у випадку, коли обвинувачений та прокурор уклали угоду про визнання вини, навряд чи сторони її оскаржуватимуть. Або коли особа, яка не має родичів, після винесення вироку померла.

Життя покаже

Тож у ВСС вирішили поки що продовжити роботу над пошуком виваженої позиції, а тим часом подивитись, яким шляхом піде судова практика. При цьому береться до уваги, що вже є рішення про притягнення до відповідальності за ст.375 КК, які пройшли всі 3 інстанції, але їх замало, аби робити узагальнення.

Зрештою у ВСС сподіваються, що, коли відповідну постанову не встигне прийняти пленум, свою позицію із цього питання висловить уже новий Верховний Суд. Крім того, ВС готує подання до Конституційного Суду щодо відповідності ст.375 КК Основному Закону. Хоче отримати відповідь на запитання, чи може взагалі слідчий або прокурор визнавати рішення неправосудним. І не виключено, що норма може бути взагалі скасована як неконституційна.

Щоправда, зволікання з формулюванням чіткої позиції в цьому питанні створює можливість для подальшого тиску на суддів. У сучасних умовах невизначеність може грати на руку як так званим громадським активістам, так і представникам влади. Чимало володарів мантій можуть віддати перевагу звільненню з посади перед перспективою стати фігурантом справи про винесення завідомо неправосудного рішення.

Від редакції

Поки верхи не можуть дати собі ради з вирішенням питання, низи шукають шляхи розв’язання своїх проблем самотужки. За даними КС, станом на 20 вересня 2016 року на опрацюванні секретаріату Суду перебуває конституційне звернення Галини Корольової та Оксани Черних, в якому йдеться, що на час подання заяви суддям пред’явлено обвинувачення в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.371, ч.2 ст.375 Кримінального кодексу.

Заявники зазначили, що зміст поняття «неправосудність» у законах України не розкрито. У зв’язку із цим ст.375 КК застосовується в юридичній практиці неоднозначно.

Відповідно до ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обrрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог до кримінального провадження. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до ст.94 КК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Тому вони просять єдиний орган конституційної юрисдикції розтлумачити ч.1 ст.375 КК, зокрема зміст слова «неправосудне» в контексті судового рішення та у взаємозв’язку із ч.5 ст.124 Основного Закону.

А також пояснити:

• чи можуть уважатися неправосудними вирок, рішення, ухвала або постанова суду, які набрали законної сили?

• чи можуть уважатися неправосудними вирок, рішення, ухвала або постанова суду, не скасовані (не змінені) судом у встановленому законом порядку?

• чи є тотожними прикметники «неправосудний», «незаконний», «необгрунтований» у контексті судового рішення, завідоме винесення якого є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності за ст.375 КК?

Заявники вважають, що внаслідок неоднозначного застосування положень ст.375 КК судами України, органами прокуратури порушено їхні конституційні права.

Щоправда, коли з’явиться тлумачення КС і яким воно буде, можна тільки гадати. Проте це не применшує важливості як прийняття постанови пленумом ВСС, так і звернення до КС Верховного Суду.

Коментар «ЗіБ»

Дмитро ЛУСПЕНИК, секретар пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ:

— Для суддів, як діючих, так і майбутніх, досить важливим є розуміння статусу судді в контексті конституційних змін та нового закону «Про судоустрій і статус суддів». Адже статус судді — це не лише його права й обов’язки, це також і відповідальність перед державою за прийняті рішення.

Повинен визнати, що ВСС за кілька засідань пленуму, на жаль, не зміг прийняти постанову про відповідальність судді за постановлення неправосудних рішень. Ми не змогли узгодити кілька позицій, і це проблема, зокрема, архаїчності норми, яка існує в ст.375 КК.

До нас надходили абсолютно протилежні позиції від науковців, Верховного Суду, Генеральної прокуратури, спеціальної антикорупційної прокуратури, Міністерства юстиції. І ми хотіли б до них дослухатися. Однак спільної позиції поки не знайдено.

Олександр КОСТЕНКО, академік Національної академії правових наук:

— Причина того, що й досі немає постанови пленуму ВСС, у відсутності достатньої політичної волі. Треба не вести всі ці дискусії, а сказати: ось є такий спосіб розв’язання проблеми. Тут потрібна політична воля поставити крапку і в постанові пленуму реалізувати абсолютно однозначне визначення поняття «завідомо неправосудне рішення».

Петро АНДРУШКО, завідувач кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету КНУ ім. Т.Шевченка:

— Що таке правосудність та неправосудність в умовах тиску? Наприклад, по телебаченню показують Оболонський районний суд м.Києва. Під судом зібралися представники однієї та іншої сторін і вимагають рішення на свою користь. Бійки, блокування роботи суду. Що це? А суддя боїться, що його перестрінуть десь після роботи. Це теж треба враховувати. А як бути, коли суддя під тиском виніс законне рішення? Теоретично законне рішення теж може бути неправосудним.

http://zib.com.ua/ua/print/125676-nepravosudne_rishennya_scho_ce_take_y_koli_za_nogo_mozhna_pr.html

© Закон і Бізнес

[Перо]

Конституційне подання Верховного Суду України щодо офіційного тлумачення сполучення слів "як неправосудного" ужитого в частині четвертій статті 62 Конституції України (ППВСУ № 31 від 26.12.2016 р.):
http://www.ccu.gov.ua/novyna/konstytuciyni-podannya-za-stanom-na-27-grudnya-2016-roku

[Перо]

ВК сформулировала необходимые условия для привлечения судей к уголовной ответственности
http://zib.com.ua/ru/128019-venecianskaya_komissiya_sformulirovala_neobhodimie_usloviya_.html

[Перо]

Законодатели предлагают оптимизировать ответственность судей за заведомо неправосудные решения

(click to show/hide)

Представители законодательной власти решили усовершенствовать ст. 375 (за вынесение заведомо неправосудного судебного решения) Уголовного кодекса Украины, расширив объективную сторону квалифицированного состава данного преступления.

Дискуссии о необходимости наличия в Уголовном кодексе ст. 375 идут достаточно давно. Представители судейского сообщества неоднократно высказывались против такой статьи, поскольку, во-первых, из-за своей размытости она оказывалась труднодоказываемой в рамках уголовного производства, а во-вторых — многие судьи отмечали, что правоохранительные органы часто используют ее в карательных целях, начиная в отношении судей необоснованные уголовные производства. По мнению судей, часто органы прокуратуры открывают уголовные производства в отношении судей по ст. 375 в случаях, когда им не нравится то или иное судебное решение.

Однако, урегулировать данный вопрос, кроме представителей судейского сообщества, в очередной раз взялись законодатели. Так, 15 марта 2017 года в Верховной Раде зарегистрирован проект Закона «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины (относительно оптимизации уголовной ответственности судей за вынесение заведомо неправосудного судебного решения)» под №6193. «Судебно-юридическая газета» узнавала новые нюансы данного вопроса.
 
Многолетняя история

Уже несколько лет в судейском сообществе обсуждают проблематику, связанную с вынесением судьей (судьями) заведомо неправосудного приговора, решения, определения или постановления (ст. 375 УК Украины)».

Так, еще 12 марта 2015 года Совет судей Украины предложил председателю Высшего специализированного суда по рассмотрению гражданских и уголовных дел созвать Пленум ВССУ для разъяснения применения ст. 375. Поводом для этого стала череда громких уголовных производств в отношении судей, о начале которых в 2014-2015 гг. чуть ли не еженедельно отчитывалась Генеральная прокуратура.

В рамках работы над проектом постановления Пленума ВССУ «О судебной практике рассмотрения уголовных производств, связанных с вынесением судьей (судьями) заведомо неправосудного приговора, решения, определения или постановления (ст. 375 УК Украины)» были проведены два заседания Пленума. Проект постановления был принят в первом чтении, состоялись обсуждения в рабочих группах с участием членов научно-консультативного совета при ВССУ (НКС), но из-за отсутствия единства в ключевых вопросах со стороны как судей, так и ученых и представителей государственных органов, принять постановление в целом так и не удалось.

Далее на заседании НКС 25 марта 2016 года, после всех обсуждений, все еще оставались спорными положения проекта:

    подпадают ли под действие ст. 375 УК судьи Конституционного Суда Украины, а также судьи Верховного Суда и присяжные?
    могут ли быть предметом преступления т.н. «промежуточные решения» (в частности, определения следственных судей, определения об обеспечении иска и т.д.)?
    может ли быть предметом преступления решение, которое инкриминируется судье как неправосудное, если оно не было изменено или отменено вышестоящим судом?

Мнения по данным вопросам разделились категорически. В итоге в ВССУ констатировали, что ситуация фактически зашла в тупик, а за дальнейшими разъяснениями необходимо обратиться в Конституционный Суд. Таким образом, за два года работы Пленум ВССУ так и не смог принять текст постановления по ст. 375.

От Верховного Суда в Конституционный

В такой ситуации слово пришлось брать Верховному Суду Украины, в составе которого к декабрю 2016 года оставался лишь 21 судья. К этому времени в Верховный Суд Украины обратились несколько районных судов страны, в частности, Бориспольский горрайонный суд, по поводу конституционности ст. 375 УК, а также Судебная палата по уголовным делам ВССУ, которая констатировала необходимость разъяснить понятие «неправосудность», содержащееся как в ст. 62 Конституции, так и в ст. 375 УК Украины.

Во время обсуждения этих обращений в палатах Верховного Суда единого мнения среди судей также не было. Часть из них считали, что необходимости обращения в Конституционный Суд нет, поскольку определенная практика рассмотрения уголовных производств по ст. 375 у Верховного Суда уже сформировалась, а в дальнейшем, после всех законодательных изменений, Верховный Суд сможет сформировать и единую судебную практику по таким делам.

В итоге за внесение представления в Конституционный Суд относительно признания ст. 375, не соответствующей Конституции, проголосовали восемь судей, а против — 13. А вот за внесение в Конституционный Суд представления только в части толкования термина «неправосудный» судьи хоть и с трудом, но проголосовали: «за» высказались 11 судей, а против — 10.

Таким образом, Верховный Суд Украины обратился в Конституционный Суд для толкования термина «неправосудность».

По этому поводу председатель Верховного Суда Украины Ярослав Романюк отметил следующее: «Пленум Верховного Суда Украины обратился в Конституционный Суд с представлением, в котором просит официально растолковать понятие «неправосудность», содержащееся в ч. 4 ст. 62 Конституции. Что касается термина «неправосудность», который содержится в ст. 375 Уголовного кодекса, то полномочия его толкования находятся в компетенции судов общей юрисдикции. Такие полномочия есть и у Верховного Суда, который уже давал свое толкование этого термина. Хотя, конечно, толкование Конституционного Суда будет иметь влияние на формирование судебной практики применения ст. 375 судами общей юрисдикции».

Как известно, официального толкования Конституционным Судом понятия «неправосудность» до сих пор нет.

Законодательная инициатива

Пока в судейском сообществе дискутируют, что такое «неправосудность», представители законодательной власти решили усовершенствовать ст. 375 Уголовного кодекса Украины, расширив объективную сторону квалифицированного состава данного преступления.

Так, 15 марта 2017 года народным депутатом Украины Сергеем Соболевым зарегистрирован проект Закона «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины (относительно оптимизации уголовной ответственности судей за вынесение заведомо неправосудного судебного решения)» №6193.

В пояснительной записке к законопроекту авторы документа утверждают, что вопрос об ответственности судей перед гражданами за вынесение заведомо неправосудного судебного решения требует доработки.

Согласно статистическим данным Генеральной прокуратуры Украины, в 2013 году учтены только четыре факта регистрации сведений в Едином реестре досудебных расследований по ст. 375 УК Украины, в 2014 году — четыре, в 2015 году — 16. Вместе с тем, в 2014-2017 гг. никому не сообщено о подозрении, ни один обвинительный акт не передан в суд.

При этом количество зарегистрированных фактов обращения граждан с жалобами, заявлениями, сообщениями о заведомо неправосудных судебных решениях в несколько раз превышает количество случаев, которые были внесены в Единый реестр досудебных расследований.

По словам авторов проекта, это свидетельствует о наличии законодательных пробелов в действующей редакции ст. 375 УК Украины и указывает на необходимость внесения изменений и дополнений, которые соответствуют реалиям.

Что хотят изменить?

Законопроектом предложено расширить объективную сторону квалифицированного состава данного преступления.

Авторы проекта приводят в пример опыт Латвии, Норвегии и Голландии. По их словам, при привлечении к уголовной ответственности в упомянутых странах обязательно учитывается, связано ли вынесение неправосудного судебного решения с осуждением невиновного в совершении тяжкого или особо тяжкого преступления.

«Современные европейские стандарты фокусируются на защите прав человека с ограниченными возможностями (в частности, признанные недееспособными). В общем интересы особенно уязвимых категорий населения охраняются Хартией основных прав ЕС и стандартными правилами обеспечения равных возможностей для инвалидов, принятых Генеральной Ассамблеей ООН в 1993 году.

Поэтому, исходя из международных источников и гарантированных Конституцией Украины норм по защите несовершеннолетних, пожилых людей, уязвимости психологического состояния этих слоев, представляется целесообразным дополнить ч. 2 ст. 375 УК Украины также самостоятельными квалифицирующими признаками «совершение преступления в отношении несовершеннолетнего, недееспособного, престарелого».

В контексте практики Европейского суда по правам человека предлагается в квалифицирующем составе ст. 375 УК Украины предусмотреть «препятствование реализации права на мирные собрания» с целью предупреждения вмешательства в свободу мирных собраний и незаконных ограничений для реализации этого права, предусмотренного Конвенцией о защите прав и основных свобод (ст. 11) и Конституцией Украины (ст. 39).

В то же время, учитывая особый статус судьи, который посягает на правосудие «изнутри», необходимым шагом является введение наказания в виде лишения его права занимать определенные должности на определенный срок.

Кроме этого, вопрос ответственности судей стал крайне актуальным после известных событий, связанных с Революцией Достоинства 2013-2014 гг. в Украине и принятием Постановления Верховной Рады Украины «О реагировании на факты нарушений судьями присяги судей» №775-VII от 24.02.2014 года.

Учитывая это, с целью надлежащей уголовно-правовой оценки неправосудных решений судов всех звеньев, в т.ч. судей Верховного Суда Украины и Конституционного Суда как высших органов системы судоустройства, предлагается дополнить УК Украины новой нормой — устанавливать уголовную ответственность судей Верховного Суда Украины и Конституционного Суда ввиду их правового статуса, общественного и политического значения, которые являются важными для соблюдения принципа верховенства права в государстве», — указано в пояснительной записке к проекту Закона.

Таким образом, предлагается внести изменения в ст. 375 УК Украины относительно совершения судьей (судьями) постановления заведомо неправосудного судебного решения из корыстных побуждений, в других личных интересах или в интересах третьих лиц или в отношении несовершеннолетнего, недееспособного, престарелого или по предварительному сговору группой лиц, или сопряженное с осуждением невиновного в совершении тяжкого или особо тяжкого преступления или в целях воспрепятствования законной профессиональной деятельности журналиста, реализации гражданами права на мирные собрания. Кроме этого, дополнить УК Украины новой ст. 375-1 «Постановление судьей (судьями) Конституционного Суда Украины заведомо неправосудного судебного решения».

Яна Собко, Судебно-юридическая газета

http://sud.ua/news/2017/03/20/101888-zakonodateli-predlagayut-optimizirovat-otvetstvennost-sydej-za-zavedomo-nepravomernie-resheniya

[Перо]

Які порушення розгляду справи не є ознакою неправосудності рішення, — суддя ВСУ
Підставою для кримінальної відповідальності за ст.375 КК можуть бути лише ознаки скоєного злочину, а не будь-які порушення при вирішенні справи. Такий висновок зробив суддя ВСУ Пошва Б.М. в окремій думкі щодо постанови Судової палати у кримінальних справах ВСУ від 25.05.2017 у провадженні №5-475кс(15)16, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

З повним текстом окремої думки можна ознайомитись за посиланням.
http://zib.com.ua/ua/print/129521-okrema_dumka_suddi_vsu_poshvi_bm_schodo_postanovi_sudovoi_pa.html

Пояснення судді, чому у цій справі він висловив окрему думку, читайте у окремому інтерв'ю.
http://zib.com.ua/ua/129414-suddya_vsu_bogdan_poshva_ne_varto_svoyu_profesiynu_robotu_i_.html

[Перо]

Неправосудность зашла в тупик
Все меньше судей привлекают к реальной ответственности по ст. 375 УК...

Вячеслав Хрипун,
«Судебно-юридическая газета»

Пресловутая ст. 375 Уголовного кодекса «Постановление судьей заведомо неправосудного решения» становится все более бесполезной в качестве средства для привлечения судей к ответственности. Хотя с 2014 г. по этой статье были начаты сотни уголовных производств, по данным Генеральной прокуратуры и Совета судей Украины, подавляющее их большинство толком не расследуются, но и не закрываются. По ст. 376 Уголовного кодекса «Вмешательство в деятельность судебных органов» правонарушений прокуратурой регистрируется значительно меньше, а расследуются они ненамного лучше.

Много шуму, да мало толку

По данным Генеральной прокуратуры, в 2014 г. по ст. 375 органы прокуратуры открыли 220 уголовных производств в отношении судей. 110 таких производств в течение года были закрыты по причине отсутствия состава уголовного правонарушения. Из более двух сотен дел в суд был передан всего лишь один обвинительный акт. Продолжалось расследование в 110 уголовных производствах.

Самым урожайным на уголовные производства по ст. 375 стал 2015 г., когда было зарегистрировано 388 производств по этой статье. 182 из них в течение года были закрыты, по 206 продолжалось расследование. В суды было передано 7 уголовных производств.

Не намного меньше уголовных производств по ст. 375 было зарегистрировано прокуратурой в 2016 г. — 374. В течение года были закрыты 200 уголовных производств, расследование продолжалось по 174, и только 6 дел были переданы в суд.

Достаточно урожайной оказалась и первая половина 2017 г. — с января по май по ст. 375 были зарегистрированы 189 производств. 53 из них были закрыты по причине отсутствия состава преступления, еще 136 находились в состоянии досудебного расследования. В суд не было передано ни одного обвинительного акта.

Таким образом, с января 2014 по май 2017 г. органы прокуратуры открыли по ст. 375 УК 1 171 уголовное производство. 545 из них были закрыты по причине отсутствия состава преступления, а 626 продолжают расследоваться. За три с половиной года в суды были направлены всего 14 уголовных производств в отношении судей — 1,2% от общего числа.

С учетом того, что в 2014 г. в Украине было около 8,5 тыс. судей, можно предположить, что практически каждый 8-й украинский судья сталкивался с расследованием в отношении себя по ст. 375 УК.

Характерно, что в действиях правоохранительных органов традиционно наблюдается следующая тенденция: после громких заявлений о неправосудном решении и «100% доказательствах» вины судьи через определенный период чаще всего наступает затишье, и спустя долгое время дело даже если и попадает в суд, то крайне редко заканчивается обвинительным приговором.

Долгая дорога к приговору

Статистика свидетельствует, что до суда уголовные производства по ст. 375 УК доходят крайне редко и рассматриваются там годами. Так, в 2012 г. суд вынес всего одно обвинительное решение в отношении судьи, при этом дело рассматривалось 7 лет. В 2013 г. были осуждены уже 5 судей, при этом в среднем их дела рассматривались по 4 года. В 2014 и 2015 гг. по ст. 375 были осуждены по 2 судьи, но уже в 2017 г. один из приговоров был отменен вышестоящей инстанцией. В 2016 г. единственный судебный процесс с участием судьи по ст. 375 закончился оправдательным решением. В 2017 г. суды рассмотрели 2 дела по ст. 375 УК, 1 из которых также закончилось оправдательным приговором.

Когда следствие ненамного лучше

Хотя с 2014 г. в Украине получили массовое распространение такие явления, как блокада зданий судов, срыв судебных заседаний, угрозы и нападения на судей, как показывают данные Генеральной прокуратуры, следствие крайне вяло расследует такие инциденты и еще реже доводит их до логического завершения.

В бурном 2014 г. было зарегистрировано всего 74 уголовных производства по ст. 376. Из них 30 были закрыты за отсутствием состава преступления, а расследование продолжалось по 44 производствам. За весь год в суд не было направлено ни одного уголовного производства.

Несколько улучшилась статистика в 2015 г.: было начато 131 уголовное производство по ст. 376, в течение года 50 из них были закрыты, а 81 к концу года находились в стадии досудебного следствия. Прогрессом стало то, что в суд были направлены 4 уголовных производства по соответствующей статье. В 2016 г. ситуация несколько ухудшилась — начато 100 уголовных производств по ст. 376, 43 закрыты за отсутствием состава преступления и по 57 продолжалось расследование, в суд направлены только 2 обвинительных акта.

С января по май 2017 г. прокуратура зарегистрировала 48 уголовных производств по ст. 376. 5 из них уже закрыты, а по 43 проводится расследование. В суд направлены 3 обвинительных акта.

Таким образом, за три с половиной года были зарегистрированы 353 уголовных производства по ст. 376. 128 из них были закрыты за отсутствием состава преступления, по 225 следствие продолжается, и всего 9 производств за это время направлены в суд (2,5%).

Лед тронулся

Похоже, высшие органы судебной власти и соответствующие государственные структуры также обратили внимание на проблему ст. 375 УК. На одном из последних заседаний Совета по вопросам судебной реформы был поднят вопрос о массовом внесении органами прокуратуры сообщений о совершении судьями правонарушений по ст. 375 УК. Дискуссия проходила довольно бурно, и в итоге заместитель Генерального прокурора Анжела Стрижевская, в прошлом судья, пообещала обратить внимание прокуроров на проблему.

А 27 июня уже Высший совет правосудия обратился к Генеральному прокурору Юрию Луценко, чтобы прокуратура предоставила Совету правосудия информацию относительно расследования в 2014–2017 гг. уголовных производств по ст. 375.

http://sud.ua/ru/news/publication/106900-nepravosudnost-zashla-v-tupik