'ГРО-ЗА' - ГРОмадський правоЗАхисник

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 грудня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі – КМДА), Київського міського голови Черновецького Леоніда Михайловича, треті особи: акціонерна енергопостачальна компанія (далі – АЕК) «Київенерго», публічного акціонерного товариства (далі – ПАТ) «Акціонерна компанія «Київводоканал», закрите акціонерне товариство (далі – ЗАТ) «Екостандарт», Національна комісія регулювання електроенергетики України (далі – Нацкомісія), ОСОБА_3, про визнання дій неправомірними, розпоряджень нечинними та зобов’язання вчинити дії,

встановила:

У червні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання неправомірними дій Київського міського голови щодо: прийняття ним розпоряджень від 30 листопада 2009 року № 1332 про встановлення та погодження тарифів на житлово-комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної і гарячої води для населення (далі – розпорядження № 1332), № 1333 про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення (далі – розпорядження № 1333), № 1335 про подовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради від 31 серпня 2009 року №№ 978, 979 про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій (далі – розпорядження № 1335); від 30 березня
2010 року № 191 щодо подовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради від 31 серпня 2009 року №№ 978, 979 (далі – розпорядження № 191); від 31 травня 2010 року № 392 про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення (далі – розпорядження № 392); визнання зазначених розпоряджень незаконними та нечинними з моменту прийняття.

На обґрунтування позову зазначив, що оскаржувані розпорядження ухвалені з порушенням принципу розподілу владних повноважень і на порушення статті 1 Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Указ № 493/92) не були зареєстровані в органах юстиції як нормативні акти місцевої державної адміністрації.

Шевченківський районний суд міста Києва постановою від 10 грудня 2010 року позов задовольнив. Рішення обґрунтував тим, що через порушення статті 1 Указу № 493/92, пункту 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі –Положення), оскаржені розпорядження не набули чинності та не могли застосовуватися на території м. Києва. Понад те, всупереч частині першій
статті 28 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування» (далі – Закон № 280/97-ВР) виконавчі органи місцевого самоврядування не мають права затверджувати тарифи щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами некомунальної форми власності.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 9 березня 2011 року рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове – про відмову в задоволенні позову. Суд дійшов висновку, що оскаржувані розпорядження є нормативно-правовими актами, дія яких поширюється на невизначене коло осіб та породжує для них правові наслідки, але вони не є регуляторними актами, бо «вони не спрямовані на правове регулювання господарських відносин».

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 червня 2014 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 9 березня 2011 року скасував та залишив без змін постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2010 року.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ПАТ «АК «Київводоканал» і АЕК «Київенерго» звернулись із заявами про його перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування статті 1 Указу № 493/92.

На обґрунтування заяви надали ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 жовтня, 20 листопада і 11 грудня 2012 року (справи №№ К/9991/14255/11, К/9991/29600/12, К/9991/16573/11 відповідно), 7 лютого 2013 року (справа №№ К/9991/79833/12, К/800/3835/13); постанови Вищого господарського суду України від 13 травня 2008 року, 13 травня 2009 року, 16 грудня 2010 року, 23 лютого 2011 року (справи №№ 37/371, 21/109-08, 42/122, 12/13 відповідно), в яких вказано, що нормативно-правові акти КМДА щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, прийняті цим органом у межах своїх повноважень, реєстрації в органах Міністерства юстиції України не підлягають.

Перевіривши наведені у заявах доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

У частині другій статті 118, частині другій статті 140 Конституції України встановлено, що особливості здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, які відповідно до частини третьої статті 133 Основного Закону мають спеціальний статус, визначаються окремими законами України.

Згідно з частиною п’ятою статті 118 Конституції України Київський міський голова як голова КМДА при здійсненні своїх повноважень у сфері виконавчої влади відповідальний перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, а також підзвітний і підконтрольний Кабінету Міністрів України.

За змістом статей 14, 16 Закону України від 15 січня 1999 року
№ 401-XIV «Про столицю України – місто-герой Київ» однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м. Києві є зосередження у КМДА функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у Рішенні від 25 грудня 2003 року
№ 21-рп/2003 вказав, що КМДА є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. КМДА має очолювати лише особа, обрана Київським міським головою, яка Президентом України призначається головою КМДА.

За змістом підпункту 2 пункту «а» частини першої статті 28 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Наведене кореспондується із положеннями підпункту 4 частини першої статті 5 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги», частиною третьою статті 20 Закону України від 2 червня 2005 року № 2633-IV «Про теплопостачання» щодо засад формування органами місцевого самоврядування цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

За частиною шостою статті 59 Закону № 280/97-ВР виконавчий комітет міської ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються міським головою.

За частиною восьмою цієї статті міський голова в межах своїх повноважень видає розпорядження.

У статті 42 Закону № 280/97-ВР передбачені повноваження міського голови на прийняття ним розпоряджень, перелік (коло) яких не містить права приймати розпорядження з питань, пов’язаних зі сферою споживання житлово-комунальних послуг.

Водночас відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України від 9 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов’язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до статті 1 Указу № 493/92 нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Державна реєстрація таких нормативно-правових актів регулюється Положенням, пункт 3 якого передбачає проведення правової експертизи щодо актів, які містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом).

Згідно з абзацом другим пункту 15 Положення нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Як установили суди, оскаржені акти Київського міського голови за змістом та видом є нормативно-правовими актами, врегульовані ними питання відносяться до повноважень органів місцевого самоврядування і прийняті у формі розпорядження голови КМДА.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти такого висновку. Якщо голова КМДА, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов’язковій державній реєстрації.

Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, Верховний Суд України висловив раніше у своїй постанові від 28 листопада 2011 року (справа № 21-246а11).

Згідно з частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

З огляду на наведене, керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати в господарських справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяв публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» і акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.