'ГРО-ЗА' - ГРОмадський правоЗАхисник
Судові справи => Цивільні справи => Тема розпочата: shakirkirill від 01 Лютого 2010, 20:38:14
-
Виктор Иванович, добрый день, это Кирилл. Давно у Вас не был вижу произошли большие перемены, пока не совсем понял систему но разберусь . В пятницу в хозсуде выиграли дело у застройщика по вспомагательным помещениям, я представлял интересы 3 стороны физического лица. Я помню Вас интересовали подвалы и чердаки, решения у меня пока нет, если Вас заинтересует, то предоставлю. Те решения, которые я Вам обещал у меня на руках давно. Но у нас никак не получается встретиться а я сейчас частенько в коммандировках, может мне их отсканировать и отправить Вам на какое-нибудь мыло? мне было бы так проще, а комментарии если у Вас будут вопросы я бы дал Вам по телефону. Пишите, жду Вашего ответа. С уважением, Кирилл
-
В пятницу в хозсуде выиграли дело у застройщика по вспомагательным помещениям {...} Те решения, которые я Вам обещал у меня на руках давно. {...} может мне их отсканировать и отправить Вам на какое-нибудь мыло? С уважением, Кирилл
Дякую, Кириле! Радий Вас бачити на новому Форумі. Ви можливо, зрозуміли, що інформація з попередніх сайтів збережена в базах даних з тими ж назвами на цьому сайті, плюс маєте нові можливості. Однак, залишається невпевненість, чи надовго буде діяти цей сервер. Шукаємо альтернативу. А поки-що Ви дійсно можете відсканувати для мене отримані Вами документи і розмістити у файлообміннику, наприклад, такому, як upload.com.ua
-
Виктор Иванович, добрый день. Я закачал на следующий ниже адресс архив http://fileshare.in.ua/3164552 архив rishennia.zip в нем два решения Подольского районного суда и Апеляционного суда г.Киева. А здесь, ссылка на ухвалу ВСУ http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/360327. Только для получения максимального удовольствия от украинского правосудия прочитайте сначала решение первой и второй инстанции, а затем оценку этих решений ВСУ, по непроверенным данным это решение обошлось заказчику в 25 000 условных единиц. Обязательно, мне сообщите получилось ли у Вас загрузить эти файлы
С уважением, Кирилл
-
Виктор Иванович, добрый день. Я закачал на следующий ниже адресс архив [url]http://fileshare.in.ua/3164552[/url] архив rishennia.zip в нем два решения Подольского районного суда и Апеляционного суда г.Киева. А здесь, ссылка на ухвалу ВСУ [url]http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/360327.[/url]
Ухвала ВСУ вражає. Порушені усі норми процесуального та матеріального права. Такий ВСУ слід би гнати в шию. Відносно файлообмінника - після декількох спроб вдалося дістатися до Вашого архіву. Я упевнився, що судові рішення першої та другої інстанції є абсолютно законними і детально обґрунтованими, що не дуже характерно для Подільського райсуду. Скасовуючи ці рішення, Верховний Суд по суті незаконно визнав, що нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування та державних адміністрацій мають вищу юридичну силу, ніж ЦК України (ст. 382, 369 цього Кодексу). Дуже небезпечний прецедент!
З іншого боку, позивачі не скористалися своїм правом оскаржити саме ці акти.
А в якому стані перебуває ця справа на даний час?
-
Виктор Иванович, добрый день. Я разместил этот же файл на upload.com.ua то же название и на всякий случай тэг rishennia на всякий случай пользователь ник такой же как и у Вас на форуме Жаль, что Вам не удалось сначала прочесть решения 1-2 судов до ВСУ, эти решения действительно грамотные и мужественные у меня еще есть куча старых решений по мансардам и подвалам которых нет в интернете и уже не будет но давайте отладим канал связи а затем я Вам буду выдавать, если есть вопросы задавайте с этим типом дел я уже маюсь с 2000 года
С уважением, Кирилл
-
Да самое главное забыл http://upload.com.ua/get/901359917/
-
Да самое главное забыл [url]http://upload.com.ua/get/901359917/[/url]
Дякую! Мені вдалося подолати попередній файлообмінник. А в якому стані перебуває розгляд спору про реконструкцію будинку на даний час?
-
На сьогоднішній день, розуміючи що судовий шлях не дуже ефективний я користуючись тим, що непогано знаю будівельну справу, зокрема, документально-юридичну сторону (до речі тут я можу Вам дуже багато підсказати) практично і фактично заблокував будівництво через порушення майже всіх державних будівельних норм та правил, які стосуються реконструкції житлових будинків. Усі контролюючі органи починаючи з пожежників, держбудконтроля і до самих екзотичних на кшталт, держкоменергозбереження понадавали приписи або відкликали свої погодження щодо будівництва. Дозвіл на виконання будівельних робіт скасований через істотне відхилення від затвердженого проекту і так далі.Стосовно судових справ 1 - Інвестори і забудовник подали один одного до суду домовно і визнали право власності на недобудоване нерухоме майно. Звичайно, нас не повідомили про цей розгляд. А потім, з’явилося рішення яке набуло законної сили суддя Литвинова, кажуть обійшлося 15 тис. Але, опоненти не врахували, що можна поновити строк на оскарження. Я це зробив і з другого разу скасував це рішення. З другого, тому що з першого одному з мешканців не подовжили строк на оскарження
Увесь цей час я судився з Печерською РДА з приводу скасування інвестиційного контракту Виктор Иванович, должен убегать продолжу позднее
С уважением, Кирилл
-
затем застройщик подал в суд заявление про установление юридического факта что все жители дома дали свое согласие на реконструкцию и отчуждение переоборудованих вспомогательных помещений и т.д инвесторам. Все та же судья Литвинова, удовлетворила заявление не удосужившись уведомить заинтересованных лиц - жителей. Когда, этим решением застройщик начал козырять и утверждать, что вы же дали согласие, то через 2 года мы восстановили сроки обжалования и отменили это решение в апелляции. Суд с администрацией я проиграл, по обжалованию инвестконтракта, но более двух лет давил на них так, что они были вынуждены подать на застройщика в суд через кп там я был третьим лицом еле загнал их в этот суд ну вроде первая инстанция удовлетворила Но как я сказал выше, основной мой удар сейчас на полную незаконность техническую строительства. Да, сейчас идет повторное рассмотрение в Подольском суде, за два года не было проведено даже предварительное заседание
С уважением, Кирилл
-
Кирилу: Ваша справа дуже цікава і повчальна. Вважаю корисним оприлюднити матеріали справи. Тільки тему доведеться розділити на 2 частини - останні дописи не мають відношення до "Укргазу".
-
Виктор Иванович, по Вашему совету открываю новую тему касающуюся борьбы за вспомогательные помещения многоквартирных домов. Речь пойдет о так называемых инвесторах реконструкции чердаков и приватизации подвалов, находящихся в совместной собственности владельцев квартир дома.
-
Виктор Иванович, по Вашему совету открываю новую тему касающуюся борьбы за вспомогательные помещения многоквартирных домов. Речь пойдет о так называемых инвесторах реконструкции чердаков и приватизации подвалов, находящихся в совместной собственности владельцев квартир дома.
Добре. Будемо сподіватися, що нові надходження будуть корисними для борців зі свавіллям влади у цьому питанні.
-
Борьба за чердаки и подвалы требует очень серьезного подхода и хотя-бы минимиальных знаний в строительном деле. Это никогда не помешает. Борьба ведется как минимум двумя способами, судебный и внесудебный. Одного способа, как правило, недостаточно. Внесудебный, это в первую очередь, жалобы, обращения и предложения заинтересованных граждан в органы госвласти и местного самоуправления. Но для того, чтобы жаловаться, необходимо знате на что жаловаться, то есть предмет дела. Ни в коем случае, нельзя жаловаться на то, на что власть Вам может ответить идите в суд и решайте все там. То есть, предмет жалоб должен находиться в компетенции органа, куда Вы обращаетесь. Например, какие-то люди копошатся в подвале, что-то строят или выносят. Вы, в этом случае, немедленно обращаетесь в госархстройконтроль с требованием, проверить кто и на каком основании проводит строительные работы в подвале Вашего дома, есть ли у них разрешение на проведение стройработ. Это пример. Конечно, для этого, необходимо знать, принципы градостроительного законодательства Украины и местные правила застройки. Прежде, чем переходить к принципам, такой пример, подвал не может вдруг стать жилиым или нежилым помещением, в просторечии, офисом. Для этого необходима куча документов. Незнание этого, может сильно осложнить борьбу и судебную в том числе, а знание может сделать невозможным пиратам забрать у Вас подвал. Итак, принципы законодательства градостроения - три необходимых условия - земля, проект, разрешения. Строительство законное когда этов все есть, и самовольное, когда хоть одно из условий отсутствует. Строительство это процесс, который предполагает такие стадии: проектирование, непросрдественно работы и принятие в эксплауатацию. Все это довольно жестко регулируется законом. Юридическое понятие строительства и застройка. Закон дает, четкое определение этих понятий где-то родственных, это новое строительство, реконструкция (перестройка), капитальный ремонт, рестврация и снос обьектов. Застройка, почти то же самое. Для чего это, нужно. Подвал или чердак или подьезд или колясочная или весь жилой дом усилиями махинаторов становятся их нежилыми или жилыми помещениями не просто так по волшебству, а процессе реконструкции (изменение функционального назначения), а значит этот процесс кроме прочего регулируется действующим градостроительным законодательством
Продолжение следует
-
Дякую, Кириле!
І одночасно... дуже потрібно продовження.
Итак, принципы законодательства градостроения - три необходимых условия - земля, проект, разрешения. Строительство законное когда этов все есть, и самовольное, когда хоть одно из условий отсутствует.
Якщо можна - ось цю тему розкрити детальніше. Досить зручний механізм окреслити правові межі будь-якого процесу застосовує Віктор Іванович в "Нормах права, що мають застосовуватись..."
-
Добрый день, всем. Продолжаю. Татьяна, дело в том, что в деле судебного оспаривания действий псевдоинвесторов есть две важных составляющих. Это, конечно, главное основание для обращения в суд - нарушение прав совладельца вспомогательных помещений многоквартирного дома, которое (нарушение) состоит в действиях по распоряжению данным имуществом (реконструкция, перепланировка, перестройка и т.д). Как известно и определено гражданским законодательством и Конституцией Украины, эти действия относительно имущества может совершать только собственник, прочие же лица исключительно по согласию собственника. Так как, вспомогательные помещения являются недвижимым имуществом, то согласие должно быть письменным, нотариально заверенным и иметь соответствующую госрегистрацию. Я думаю здесь не имеет смысла ссылаться на нормы закона, все это можно посмотреть в решении КСУ и многих решениях разных судов. Теперь, другой аспект
Наши враги, не боюсь этого слова, а проще воры, так называемые инвесторы, которые сначала расхищали нашу собственность под тем предлогом, что вспомогательные помещения находятся в комсобственности после эпохального решения КСУ (я лично знаю героев которые им занимались) быстро перестроились. Они говорят, хорошо, вспомогательные помещения это да, они Ваша собственность, но докажите, что вот это конкретное помещение есть вспомогательное.
И вот тут, как говорил не к ночи будь упомянутый Горбачев, собака то и порылась. Возникают миллионы вопросов
1. Воры сразу бросаются к юридическому понятию вспомпомещения - как Вы им пользовались, ах не знаете, значит оно не является помещением общего пользования
2. Начинают доказывать, что через него не проходят коммуникации, ах так, значит оно не вспомогательное
3. Естественно, пытаются доказать, что оно является так называемым нежилым помещением, самостоятельным обьектом гп отношений
Вот тут и надо хорошо знать матчасть градостроительное и желательно жилищно-комунальное законодательство
Продолжение следует
С уважением, Кирилл
-
По порядку по каждой "отмазке" наших оппонентов. Необходимо добавить, что иногда заинтересованные судья задают вопрос, как Вы использовали это помещение до того как его приватизировали (реконструировали, продали). Нередко, человек сбитый с толку этим вопросом ничего конкретного не может ответить. И тогда появляется вердикт, вспомогательные помещения это помещение общего совместного пользования, которое обслуживает всех совладельцев квартир многоквартирного дома, а так как, Истец признал, что он и другие никоим образом не использует спорное помещение, значит оно не может считаться вспомогательным. Отсюда, оно не находится в совместной собственности, а его отчуждение не является нарушением имущественных прав Истца. Или, другое, раз Вы этим помещением не пользовались, то то в результате отчуждения вы им и не будете пользоваться, а значит это отчуждение не нарушает Ваших прав.
Согласен, это софизм, логическое мошенничество. Но бороться с этим все равно надо и что самое главное можно.
Во- первых, что значит пользоваться вспомогательным помещениями. Нечестный суд ловко передергивает, подменяет понятие предназначения и пользования. В любом построенном здании, и жилом доме в том числе, не бывает бесцельных и ненужных помещений. Любой сантиметр квадратный имеет четкое и определенное предусмотренное проектом предназначение, еще до строительства. Предназначение помещения определенное проектом этого дома и есть то главное, что определяет, вспомогательное это помещение или самостоятельный обьект - нежилое помещение. Пользование этим помещением есть производная от его предназначения. Если это колясочная, то использоваться оно может только для хранения колясок жильцов многоквартирного дома. Ну, а если колясок в ней нет, задают вопрос вороватые судьи, значит Вы им не пользуетесь да и возраст у Вас такой, что Вам это уже не грозит, хитро подкалывают они. А если так, то добрые инвесторы которые забрали эту колясочную ничего Вам не нарушили, вы не пользовались колясочной и не будете так же пользоваться. А мы отвечаем строго, во-первых, покажите, нам уважаемые судьи где в гражданском законодательстве определено, что если собственник не пользуется своим имуществом, то это является основанием для прекращения его права собственности на это имущество. Ведь, Вы приехали на работу на мерседесе и в данный момент он стоит у суда с заглушенным мотором и Вы им сейчас не пользуетесь. Но если я на этом основании выйду после заседания, взломаю дверь в Вашу машину заведу ее и поеду до первого миллиционера, мой аргумент, что вы машиной не пользовались несколько часов и не попользовались бы еще несколько часов и в этом нет нарушения ваших прав, я думаю такой аргумент только бы ускорил справедливый приговор суда.
Почему же Вы считаете, что мою собственность, которой я сегодня не пользуюсь, а завтра буду пользоваться можно в отличие от вашей машины забрать безнаказанно?
Опять же, таки прекращение права собственности осуществляется в исключительных определенных законом случаях, они перечислены в ст.346 ЦКУ, другие основания могут вводиться только законом, причем с определенной в законном порядке компенсацией и т.д. Ничего такого в нашем случае не происходит.
Во-вторых, мы говорим этим судьям, уважаемые не надо передергивать, вспомогательным помещение делает не его использование или неиспользование, а предназначение его проектом строительства дома. Если это чердак, то чердак предназначен для кучи вещей нет смысла перечислять, и использование его жильцами происходит именно путем функционирования данного помещения в виде чердака и использовать его другим способом, просто запрещено, смотрите нормативные документы по содержанию домов и домовых территорий. И если я там не сушу белье, то это не значит, что я его не использую. Ежесекундно до развала дома этот чердак выполняет свои функции предназначеные ему проектом и это есть, то что делает его вспомогательным помещением. Изменение же его функционального предназначения с точки зрения градостроительства невозможно без соотвествуещого проекта утвержденного согласно закону
Продолжение следует
-
3. Как воры пытаются убедить, что это помещение, нежилое, является якобы самостоятельным обьектом гр-пр отношений.
Тут необхомо исследовать процесс в развитии. Возможны варианты:
а) помещение действительно было самостоятельным обьектом, запроектировано, сдано в эксплуатацию и функционировало, учтено в БТИ, но не просто как нежилое помещение, такого предназначения не может быть - это чисто юридическое понятие, а как конкретное - парикмахерская, магазин, административное. Здесь, следует, упомянуть что для каждого такого помещения существуют свои строительные нормы, которым оно должно соответствовать. Главное, абстрактного нежилого помещения в конкретном жилом доме быть не может, оно обязательно должно быть или магазинома, или парик-ой или чем либо-еще. Перепрофилирование этого помещения в иное, процесс который вполне может повлиять на жильцов дома и должен с ними согласовываться.
б) Ранее помещение было подсобным - подвал, колясочная, подьезд. Но вдруг, неожиданно, появились правоустанавливающие документы и какие-то документы в БТИ
Это классическая схема воров, самый распространенный способ мошенничества. Тут, необходимо напрячь все силы. Необходимо найти проект дома (это не всегда удается на старые дома), старый план БТИ - для того чтобы доказать, что ранее это помещение было
Продолжение следует
-
http://upload.com.ua/get/901414423/ Виктор Иванович, добрый день, по этому адрессу находится файл решение хозсуда в пдф если будет интересно в своей рубрике расскажу пред после историю
С уважением, Кирилл
-
[url]http://upload.com.ua/get/901414423/[/url] Виктор Иванович, добрый день, по этому адрессу находится файл решение хозсуда в пдф если будет интересно в своей рубрике расскажу пред после историю
С уважением, Кирилл
Після додаткової обробки рішення ГС м. Києва за позовом Липкижитлосервісу про самочинне будівництво прикріплене до цього повідомлення у форматі .ZIP-файлу.
-
Что здесь необходимо предпринять. 1 - если есть проект дома до реконструкции (где его взять варианты желающим могу рассказать) подвала (чердак немного проще) и можно доказать, что до того, как это помещение вдруг стало нежилым помещением - магазином, например, оно было обычным подвалом. Необходимо поднять документы БТИ, пока враги их не уничтожили и не поделали новые, такое частенько бывает. Затем, исследовать процесс как происходило изменение функционального назначения спорного помещения. А оно может произойти только через проведение реконструкции дома или его части. Опустим для простоты, что в теории нельзя реконструировать часть целого без изменения самого этого целого - это тоже махинация киевской власти , с интересующимися могу обсудить этот вопрос. Итак, реконструкция. Как я говорил ранее, необходимо проработать градостроительное зак-во - 3 закона и нормативные документы НД по строительству. Если была такая реконструкция, должен быть ее проект, который должен быть надлежащим образом согласован, пройти государственную экспертизу и утержден инвестором или заказчиком реконструкции в виде приказа. Согласований масса, например, градостроительный совет при ГлавАПУ КМДА, пожарники, санэпидемстанция и т.д, венчает все это комплексная государственная экспертиза и ее положительное
-
Виктор Иванович, добрый день, это Кирилл. Поздравляю Вас с промежуточной победой тьфу, чтобы не сглазить, будет возможность опубликуйте решение. Я отсканировал свое решение по горищу в хозсуде, если у Вас будет интерес, могу его таким же макаром как и ранее Вам переслать в pdf формате. Помните, мы когда-то говорили о решении Киевсовета о проведении конкурсов на право предоставления жилищно - комунальных услуги и перечне этих услуг. Не появилось ли у Вас это решение.
С уважением, Кирилл
Доброго дня, Кириле! Здається, у мене є таке рішення Київради. Повернуся з судового засідання і ввечері його розміщу. А Ваше рішення по горищу мене також цікавіть. Перешліть мені, будь-ласка.
Рішення ГС м. Києва за позовом КП "Липкижитлосервіс" про самочинне будівництво отримав і вже розмістив у Форумі.Дякую.
Рішення Київради від 08.11.07 № 1159/39992 "Про затвердження переліку житлово-комунальних послуг у житловому фонді м. Києва, право на здійснення яких виборюється на конкурсних засадах" - http://kmr.gov.ua/divinfo.asp?Id=1347
[url]http://kmr.gov.ua/divinfo.asp?Id=1347 [/url] - Про затвердження Переліку житлово-комунальних послуг у у житловому фонді м. Києва, право на здійснення яких виборюється на конкурсних засадах
КИЇВСЬКА МІСЬКА РАДА ______ сесія _______ скликання
РІШЕННЯ ___________№__________
Відповідно до статті 25 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, статті 7 Закону України „Про житлово-комунальні послуги”, Порядку проведення конкурсу з надання житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 631, Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді, затвердженого наказом Державного комітету України з питань-житлово-комунального господарства від 25.04.2005 № 60, та з метою підвищення якості надання житлово-комунальних послуг населенню м. Києва, посилення відповідальності виконавців цих послуг перед споживачами, Київська міська рада
ВИРІШИЛА:
1 Затвердити Перелік житлово-комунальних послуг у житловому фонді м. Києва, право на здійснення яких виборюється на конкурсних засадах, згідно з додатком.
2 Підприємставам, установам та організаціям, на балансі яких перебуває житловий фонд, забезпечити організацію та проведення конкурсів на визначення виконавців житлово-комунальних послуг, визначених Переліком житлово-комунальних послуг у житловому фонді м. Києва, право на здійснення яких виборюється на конкурсних засадах, у порядку, визначеному законодавством України.
3 Контроль за виконанням зазначеного рішення покласти на постійну комісію Київської міської ради з питань житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу.
Київський міський голова Л.Черновецький
Додаток
до рішення Київради
від „___”________2007
№ __________
ПЕРЕЛІК
житлово-комунальних послуг у житловому фонді м. Києва,
право на здійснення яких виборюється
на конкурсних засадах
1. Послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій
1.1. Прибирання сходових кліток
1.2. Прибирання прибудинкової території
1.3. Вивезення та утилізація твердих побутових і негабаритних відходів
1.4. Прибирання підвалів, технічних поверхів та покрівель
1.5. Технічне обслуговування ліфтів
1.6. Обслуговування систем диспетчеризації
1.7. Технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем тепло-, водопостачання, водовідведення і зливової каналізації
1.8. Дератизація
1.9. Дезінсекція
1.10. Обслуговування димовентиляційних каналів
1.11. Технічне обслуговування систем протипожежної автоматики й димовидалення
1.12. Технічне обслуговування побутових електроплит
1.13. Поточний ремонт конструктивних елементів, інженерних систем і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього благоустрою, розташованих на прибудинковій території
1.14. Ремонт обладнання спортивних майданчиків
1.15. Ремонт обладнання дитячих майданчиків
1.16. Ремонт обладнання господарських майданчиків
1.17. Поливання дворів, клумб і газонів
1.18. Підготовка житлових будинків до експлуатації в осінньо-зимовий період
1.19. Прибирання та вивезення снігу
1.20. Експлуатація номерних знаків будинків
1.21. Очищення дворових туалетів та приямків
1.22. Освітлення місць загального користування, підвалів, підкачування води
1.23. Енергопостачання для ліфтів
1.24. Очищення неканалізаційних люків
1.25. Періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж після повірки) квартирних засобів обліку води та теплової енергії
1.26. Інші послуги
2. Послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд
2.1. Заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж житлових будинків та споруд
2.2. Реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій житлових будинків та споруд
3. Збір платежів з населення за спожиті житлово-комунальні послуги, крім послуг з газо- та електропостачання
Заступник міського голови –
секретар Київради О.Довгий
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту рішення Київської міської ради
„Про затвердження Переліку житлово-комунальних послуг
у житловому фонді м. Києва, право на здійснення яких
виборюється на конкурсних засадах”
1. Обґрунтування необхідності прийняття рішення
Головним управлінням житлового господарства, спільно з юридичним управлінням, Головним управлінням комунального господарства, Головним управлінням з питань цінової політики та Головним управлінням палива, енергетики та енергозбереження підготовлено проект рішення Київської міської ради „Про затвердження Переліку житлово-комунальних послуг у житловому фонді м. Києва, право на здійснення яких виборюється на конкурсних засадах”
2. Мета і завдання прийняття рішення
Затвердження Переліку житлово-комунальних послуг у житловому фонді м. Києва, право на здійснення яких виборюється на конкурсних засадах, дозволить демонополізувати ринок надання послуг з експлуатації та обслуговування житла
3. Загальна характеристика та основні положення проекту рішення
Проектом рішення затверджується Перелік житлово-комунальних послуг у житловому фонді м. Києва, право на здійснення яких виборюється на конкурсних засадах
4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання
Організаційні та господарські взваємовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями та споживачами у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулюються: Законами України „Про місцеве самоврядування в Україні”, „Про житлово-комунальні послуги”, Порядком проведення конкурсу з надання житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 631, Порядком визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді, затвердженого наказом Державного комітету України з питань-житлово-комунального господарства від 25.04.2005 № 60
5. Фінансово-економічне обґрунтування
Прийняття проекту рішення не потребує фінансових витрат.
6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття проекту рішення
Проведення конкурсів відповідно до затвердженого Переліку житлово-комунальних послуг у житловому фонді м. Києва, право на здійснення яких виборюється на конкурсних засадах, дозволить розширити конкурентне середовище на ринку надання послуг з експлуатації та ремонту житла, що сприятиме підвищенню якості надання населенню м. Києва житлово-комунальних послуг
Начальник Головного управління житлового господарства В.Стороженко
Однак, оприлюднений на сайті текст має ознаки проекту. А чи був він проголосований Київрадою - невідомо. Однак у загальному відділі Солом'янській РДА є надрукований текст з такою назвою з проставленими від руки реквізитами - датою 08.11.07 та № 1159/3992, у верхньому колонтитулі міститься посилання "KMR.gov.ua - Постійні комісії", у нижньому - зазначена вище адреса сторінки сайту міської влади. Ніякої печатки чи штампу типу "З оригіналом згідно" немає. У пошукових системах не значиться. Тому можна зробити припущення, що дане рішення залишилося в проекті, який не створює ніяких юридичних наслідків.
-
Ярким подтверждением сказанного выше про знание градосторительного законодательства подтверждается приведенным ниже решением КААС читайте и наслаждайтесь. Кстати, Виктор Иванович, это для Вас элегантный способ обойти ранее негативные решения, использовать приведенный ниже опыт
-
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-29124/08 р. Головуючий у першій інстанції: Мельник А.В.
Доповідач: Саприкіна І.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Дурицької О.М., Зайцева М.П.,
при секретарі: Бадріашвілі К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 12.06.2008 року по справі за їх позовом до Київської міської ради, Головного управління комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради Київської державної адміністрації, треті особи: Печерська районна в м. Києві рада, Фонд приватизації комунального майна Печерського району м. Києва, Комунальне підприємство „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна”, товариства з обмеженою відповідальністю „Сувеніри України”, приватне підприємство „Промавтосервіс”, Прокуратура м. Києва, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку „Промінь-2006”, комунальне підприємство по утриманню та експлуатації житлового фонду „Липкижитлосервіс” про визнання незаконним рішення Київської міської ради № 208/1642 від 27.12.2001 р., № 220/380 від 26.12.2002 р. в частині включення до переліку об'єктів комунальної власності допоміжних приміщень, визнання незаконним наказів Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), № 1247-В від 31.08.2005 р., № 563-В від 12.04.2006 р., зобов'язання скасувати свідоцтва про право власності , -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до Печерського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Київської міської ради, Головного управління комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради Київської державної адміністрації про визнання незаконним та скасування рішення КМР „Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва” № 208/1642 від 27.12.2001 р., рішення „Про внесення змін та доповнень до рішення Київради від 27.12.01 р. № 208/1642 та від 29.11.01 р. № 151/1585” № 220/380 від 26.12.2002 р. в частині включення до переліку об'єктів комунальної власності допоміжних приміщень будинку № 5-А по вул. Первомайського Л. у м. Києві; визнання незаконним наказ Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради № 1247-В про видачу свідоцтва про право комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва на нежилі приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень № 80) площею 35,20 м2 від 31.08.2005 р. та наказ № 563-В про видачу свідоцтва про право комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва на нежилі приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень № 81) площею 67,80 м2 від 12 квітня 2006 р., які розташовані в м. Києві по вул. Первомайського Л., 5-А; скасування свідоцтва про право комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва на нежилі приміщення з № 1 по № 4 площею 35,20 м2; скасування свідоцтва про право комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва на нежилі приміщення з № 1 по № 4 площею 67,80 м2.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 12 червня 2008 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просять апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позов задовольнити. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення Печерського районного суду м. Києва, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Печерський районний суд м. Києва в своєму рішенні прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Апеляційна інстанція не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне:
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається матеріалів справи, рішеннями Київської міської ради „Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва” від 27 грудня 2001 року № 208/1642 та „Про внесення змін та доповнень до рішення Київради від 27.12.01 № 208/1642 та від 29.11.01 № 151/1585” від 26 грудня 2002 року № 220/380 допоміжні приміщення спеціалізованого будинку для інвалідів по зору по вул. Первомайського Л., 5-А, у м. Києві за наявності приватизованих квартир у будинку, були включені до об'єктів комунальної власності як нежилі приміщення.
На підставі наказів Головного управління комунальної власності м. Києва № 247-В від 31.08.2005 року та № 5б3-В від 12.04.2006 року на частину приміщень були видані свідоцтва про право комунальної власності.
Позивачі вважають, що своїми діями Київська міська рада і Головне управління комунальної власності м. Києва порушили право власності мешканців будинку 5-А по вул. Первомайського Л. у м. Києві, набуте на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", у зв'язку з чим були змушені звернутись до суду першої інстанції за захистом своїх прав.
Апеляційна інстанція приймає таку правову позицію за таких обставин:
77-квартирний житловий будинок № 5-А по вул. Первомайського Л. у м. Києві було збудовано у 1991 році за індивідуальним проектом розробленим проектною організацією "Київпроект" на замовлення Українського товариства сліпих (УТОС).
Враховуючи контингент майбутніх мешканців - інвалідів Великої Вітчизняної війни і праці по зору, дозвіл на розробку індивідуального проекту був одержаний від „Госгражданстроя” при „Госстрое СССР” 27.05.83 р. № 3-694 та Держбуду УРСР від 27.05.83 р. Вимоги по проектуванню спеціалізованого житла були затверджені Головою центрального правління УТОС 04.08.1980 року. Проектом передбачені такі вбудовані допоміжні приміщення для обслуговування інвалідів:
- стіл замовлень (з набором приміщень);
- пункт приймання електроприладів для ремонту;
- приймальний пункт пральні;
- колясочна;
- кімната тихих ігор;
- дитяча кімната для гурткової роботи;
- кімната зустрічей за інтересами;
- кімната телебачення.
Рішенням виконавчого комітету Печерської районної ради народних депутатів № 1398 від 31 грудня 1991 року будинок по вул. Первомайського Л., 5-А у м. Києві був прийнятий до експлуатації з вбудованими приміщеннями.
У квітні 1992 року даний будинок переданий на баланс УЖГ Печерського району, ЖЕД-302 (Комунальне підприємство по утриманню та експлуатації житлового фонду "Липкижитлосервіс"). Вбудовані приміщення як нежилі окремо на баланс не передавалися. Приміщення, згідно розпорядження Печерської районної державної адміністрації м. Києва від 2б.08.1993 року № 575 використовувалися Київським учбово-виробничим підприємством № 2 (УТОС) за призначенням. Використання приміщень поза призначенням заборонялося.
Відповідно до висновку Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 21.07.2006 року № 5/6-1148 вбудовані приміщення належать до допоміжних і призначені для побутового обслуговування інвалідів та їх сімей (мешканців будинку). Даний житловий будинок не має нежитлових приміщень, які не належать до житлового комплексу і можуть бути самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Згідно чинного на той час Положення „Про систему технічного обслуговування, ремонту та реконструкції жилих будівель в містах і селищах України”, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від З1 грудня 1991 р. № 135, допоміжні приміщення жилого будинку призначені для забезпечення експлуатації будинку чи побутового і культурного обслуговування населення за місцем проживання (сходові клітки, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, піонерські кімнати та інші аналогічні приміщення).
Допоміжні приміщення, відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року, стають об'єктом права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій.
На момент приватизації квартир ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вбудовані допоміжні приміщення використовувалися Київським учбово-виробничим підприємством № 2 "УТОС" для побутового і культурного обслуговування інвалідів і їх сімей.
Таким чином, апеляційна інстанція зазначає, що позивачі, як власники приватизованих квартир будинку 5-А по вул. Первомайського Л. у м. Києві, набули право спільної власності на всі допоміжні приміщення будинку - стіл замовлень (з набором приміщень), пункт приймання електроприладів для ремонту, приймальний пункт пральні, колясочна, кімната тихих ігор, дитяча кімната для гурткової роботи, кімната зустрічей за інтересами, кімната телебачення тощо; та його конструктивні елементи.
Станом на 27.12.2001 року кількість приватизованих квартир становила сімдесят три квартири з сімдесяти семи.
27 грудня 2001 року Київською міською радою було винесено рішення № 208/1642 "Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва" відповідно до якого вбудовані допоміжні приміщення, загальною площею 330,80 м2 були включені до об'єктів комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва та змінено статус на нежиле приміщення.
Рішенням "Про внесення змін та доповнень до рішення Київради від 27.12.01 № 208/1642 та від 29.11.01 №151/1585" від 26 грудня 2002 року № 220/380 Київська міська рада включила до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва підвал, горище, колясочні і кладові, тобто всі допоміжні приміщення будинку та змінила їх статус на нежилі шляхом запису загальної площі розміром 617,80 м2 у графу № 385 колонки "Площа кв.м. нежилих приміщень" в додатку до даного рішення.
В подальшому такий спосіб зміни статусу допоміжних приміщень став підставою для їх використання балансоутримувачем КП „Липкижитлоінвест”, шляхом здачі в оренду комерційним структурам, зокрема ТОВ „Сувеніри України”.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02.03.2004 року, допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.
Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
У висновку від 19.05.2006 року № 06-635/ТЩ АТ „Київпроект" вказує на правильність прийнятих проектних рішень щодо влаштування центрів громадського, соціального і медичного обслуговування приміщень адміністративно-господарського призначення у спеціалізованому квартирному будинку. Проектною організацією підтверджується статус вбудованих нежилих приміщень громадського обслуговування інвалідів як допоміжних, що не можуть відчужуватися та передаватися у користування без згоди власників та співвласників квартир.
Оскільки позивачі просять визнати незаконними рішення Київської міської ради, судова колегія приходить до висновку, що фактично ними ставляться вимоги про скасування даних рішень.
Таким чином апеляційна інстанція знаходить, що рішення Київської міської ради стосовно передачі допоміжних приміщень буд. 5-А по вул. Первомайського у м. Києві до комунальної власності громади зі зміною їх статусу є неправомірним, оскільки всі суб'єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями.
Таким чином, видача Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) 31 серпня 2005 року свідоцтва про право комунальної власності на нежилі приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень № 80) площею 35,20 м2, на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва № 1247-В від 31.08.2005 року та видача 12 квітня 2006 року свідоцтва про право комунальної власності на нежилі приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень № 81) площею 67,8 м2 є незаконними та підлягають скасуванню.
Крім того, позивачі неодноразово зверталися до Печерської районної ради, Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, КП "Липкижитлосервіс" з вимогою про припинення здачі допоміжних приміщень під офіс комерційним фірмам, однак Печерською районною у м. Києві радою 28.10.2005 року приміщення площею 35,2 м2 та 25.04.2005 року приміщення площею 67,80 м2 були відчужені ТОВ „Сувеніри України”. Згодом, дані приміщення були перепродані ПП „Промавтосервіс”.
В листі від 30.05.2006 року № 5/6-904 Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України зазначає, що рішення Печерської районної у м. Києві державної адміністрації про здавання в оренду чи продаж допоміжних приміщень є порушенням Положення про систему технічного обслуговування, ремонту та реконструкції жилих будівель в містах і селищах України та Правил користування житловими будинками та прибудинковими територіями і має бути скасовано, оскільки це обмежує права громадян-власників квартир на їх власність. Приміщення разом з будинком мають бути передані на баланс об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Постановою Апеляційного суду м. Києва 30 травня 2007 року визнано недійсним п.2 Рішення Печерської районної у м. Києві ради від 28 лютого 2006 року № 101 „Про приватизацію майна, що належить до комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва", яким затверджено приватизацію шляхом викупу орендарем нежилого приміщення площею 67,80 м2 по вул. Первомайського, 5-А.
В Статуті об'єднання співвласників багатоквартирного будинку „Промінь-2006”, затвердженого Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією зазначено, що усі продані приміщення визнані спільною власністю - майном, яким управляє об'єднання. Тобто, даним документом районна влада офіційно підтвердила визначене Законом право власності позивачів на допоміжні приміщення їхнього будинку.
Крім того, Прокуратурою м. Києва було надано припис голові Печерської районної в м. Києві державної адміністрації на усунення порушень вимог Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та зобов'язано використовувати допоміжні приміщення за їх цільовим призначенням.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Заперечення та документи, що надані відповідачами, не містять жодних доказів законності прийнятих ними рішень, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку про неправомірність доводів суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.
За таких обставин, оцінюючи у сукупності добуті в судовому засіданні докази, суд першої інстанції повинен був встановити, що позовні вимоги не суперечать нормам чинного законодавства, обґрунтовані на законі, а тому мають бути задоволені.
Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про необхідність скасування постанови Печерського районного суду м. Києва від 12 червня 2008 року та постановлення нової про задоволення позову.
На підставі викладеного, ст.ст.196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів,
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 12.06.2008 року - задовольнити.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 12 червня 2008 року - скасувати.
Постановити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 Київської міської ради, Головного управління комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради Київської державної адміністрації, треті особи: Печерська районна в м. Києві рада, Фонд приватизації комунального майна Печерського району м. Києва, Комунальне підприємство „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна”, товариства з обмеженою відповідальністю „Сувеніри України”, приватне підприємство „Промавтосервіс”, Прокуратура м. Києва, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку „Промінь-2006”, комунальне підприємство по утриманню та експлуатації житлового фонду „Липкижитлосервіс” про визнання незаконним рішення Київської міської ради № 208/1642 від 27.12.2001 р., № 220/380 від 26.12.2002 р. в частині включення до переліку об'єктів комунальної власності допоміжних приміщень, визнання незаконним наказів Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), № 1247-В від 31.08.2005 р., № 563-В від 12.04.2006 р., зобов'язання скасувати свідоцтва про право власності - задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради № 208/1642 від 27.12.2001 року „Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва”.
Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради № 220/380 від 26.12.2002 року „Про внесення змін та доповнень до рішення Київради від 27.12.2001 року № 208/1642 та від 29.11.2001 року № 151/1585” в частині включення до переліку об'єктів комунальної власності допоміжних приміщень площею 330,80 м2 та 617 м2 будинку № 5-А по вул. Первомайського Л. У м. Києві.
Визнати незаконним наказ Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1247-В від 31.08.2005 року про видачу свідоцтва про право комунальної власності територіальної громади печерського району м. Києва на нежилі приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень № 80) площею 35,20 м2.
Визнати незаконним наказ Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 563-В від 12.04.2006 року про видачу свідоцтва про право комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва на нежилі приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень № 81) площею 67,80 м2.
Зобов'язати Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скасувати свідоцтво про право комунальної власності територіальної громади печерського району м. Києва на нежилі приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень № 80) площею 35,20 м2.
Зобов'язати Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скасувати свідоцтво про право комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва на нежилі приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень № 81) площею 67,80 м2.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
-
Виктор Иванович! Повторяю свою благодарность Вам.
Виктор Иванович, добрый вечер! Это Кирилл, хочу Вас поблагодарить в очередной раз за подсказку, сегодня помогал своему знакомому представлял его по делу с ЖЕКом. Дело уже идет два года, сюжет ЖЕК подал в Печерский суд, а человек зарегистрирован в Дарнице, не раз столкнувшись с этими товарищами в Печерском, я попросил суд передать дело в Дарницу, судья видя нашу конфликтность с удовольствем, но к великому неудовольствию Липкижитлосервис, сбагрил это дело в Дарницу. Шло не шатко, ни валко, хотя я сразу же вытребовал доказательства по полному Вашему списку. Сегодня, второе заседание, как оппоненты приносят документы, даже человека привели - специалиста, на редкость нормального и вменяемого, я предложил суду допросить его как свидетеля с его талмудами данных. Очень многое для себя открыл, и махинации с водой и прочее, но очень интересно с теплом, негодяи молчали про счетчики, но я через киевэнерго добился информации. Так вот, сегодня они принесли зведени акты нарахувань, и что выяснилось - что 4 года подряд мы переплачиваем с дома от 15 до 20 тысяч гривен за тепло в год? Представляете, какой запас прочности и естественно никто ничего никому не возвращает. Судья аж обалдела - говорит так может они пересчитали все-таки, я говорю и у Вас и у меня на руках их расчет задолженности, где за месяц незаконно без учета счетчика начисляется одна и та же сумма по нормам и метражу. Вообщем, спасибо, Вам Виктор Иванович, за информацию и переданный опыт. Будем дальше, как говорил классик, ломать эту стену. Есть новая информация по подвалам, но я позже зайду на свою тему и допишу
С уважением, Кирилл
-
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-29124/08 р. Головуючий у першій інстанції: Мельник А.В.
Доповідач: Саприкіна І.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Дурицької О.М., Зайцева М.П.,
при секретарі: Бадріашвілі К.С.,
{...}
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 12 червня 2008 року - скасувати.
Постановити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 Київської міської ради, Головного управління комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради Київської державної адміністрації, треті особи: Печерська районна в м. Києві рада, Фонд приватизації комунального майна Печерського району м. Києва, Комунальне підприємство „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна”, товариства з обмеженою відповідальністю „Сувеніри України”, приватне підприємство „Промавтосервіс”, Прокуратура м. Києва, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку „Промінь-2006”, комунальне підприємство по утриманню та експлуатації житлового фонду „Липкижитлосервіс” про визнання незаконним рішення Київської міської ради № 208/1642 від 27.12.2001 р., № 220/380 від 26.12.2002 р. в частині включення до переліку об'єктів комунальної власності допоміжних приміщень, визнання незаконним наказів Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), № 1247-В від 31.08.2005 р., № 563-В від 12.04.2006 р., зобов'язання скасувати свідоцтва про право власності - задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради № 208/1642 від 27.12.2001 року „Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва”.
Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради № 220/380 від 26.12.2002 року „Про внесення змін та доповнень до рішення Київради від 27.12.2001 року № 208/1642 та від 29.11.2001 року № 151/1585” в частині включення до переліку об'єктів комунальної власності допоміжних приміщень площею 330,80 м2 та 617 м2 будинку № 5-А по вул. Первомайського Л. У м. Києві.
Визнати незаконним наказ Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1247-В від 31.08.2005 року про видачу свідоцтва про право комунальної власності територіальної громади печерського району м. Києва на нежилі приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень № 80) площею 35,20 м2.
Визнати незаконним наказ Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 563-В від 12.04.2006 року про видачу свідоцтва про право комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва на нежилі приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень № 81) площею 67,80 м2.
Зобов'язати Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скасувати свідоцтво про право комунальної власності територіальної громади печерського району м. Києва на нежилі приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень № 80) площею 35,20 м2.
Зобов'язати Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скасувати свідоцтво про право комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва на нежилі приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень № 81) площею 67,80 м2.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України. {...}
ЗДОРОВО ! ;D
-
Виктор Иванович, добрый день, готовлюсть к понедельнику заседание в ОАС против очередных зактройщиков, просматриваю базу и нахожу некоторые интересные решения и для Вас тоже
2а-105/10
ПОСТАНОВА
Іменем України
12 квітня 2007 року Голосіївський районний суд м. Києва
В складі головуючого судді Чередніченко Н.П.
При секретарі Гайді В.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3до Голосіївської районної в м. Києві раді про скасування рішення, третя особа ПП «Сергієчко» ,-
Встановив :
У грудні 2006 року позивачі звернулися з позовом до відповідача Голосіївської районної в м. Києві раді, в якому просять скасувати рішення № 40/11 від 24.11.2005 року Голосіївської районної в м. Києві раді в частині приватизації «викупу « об'єкта комунальної власності підвального приміщення , будинку АДРЕСА_1, площею 256,9 кв.м. ПП «ОСОБА_4. мотивуючи свої вимоги тим , що 24.11.2005 року відповідачем по справі було прийняте рішення про затвердження способу приватизації «викупу « об'єкта комунальної власності - підвального приміщення , площею 256,9 кв. м , будинку АДРЕСА_1. В зв'язку з прийнятим відповідачами рішенням у вищевказаному підвальному приміщенні почали провадитися ремонтні роботи по бетонуванню стін (фундаменту) та розпочато роботи по заглибленню приміщення , що призвело до просідання ґрунту та підмостки будинку . Крім того саме у вищевказаному підвальному приміщенні проходять мережі центрального опалення , гарячого та холодного водопостачання , систем електроживлення та інше інженерне обладнання , яке фактично внаслідок приватизації ПП «ОСОБА_4»стало ізольованим та недоступним для огляду працівниками відповідних установ ,які контролюють забезпечення водопостачання ,опалення та електромережі до будинку.
В судовому засіданні позивачі підтримали заявлені позовні вимоги за вищевикладеними обставинами та просять суд винести рішення про скасування рішення № 40/11 від 24.11.2005 року Голосіївської районної в м. Києві раді в частині приватизації «викупу « об'єкта комунальної власності підвального приміщення , будинку АДРЕСА_1, площею 256,9 кв.м. ПП «ОСОБА_4.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала ,оскільки вважає вищевказане рішення відповідає вимогам чинного законодавства , крім того підвальне приміщення , згідно технічного паспорту вказується, як « нежиле приміщення « , а тому цілком на законних підставах спочатку надавалось в оренду ПП « ОСОБА_4», а згодом було і приватизоване ними .
Третя особа по справі ПП « ОСОБА_4» до суду нез'явлися . Причина їх неявки суду невідома.
Вислухавши пояснення сторін , дослідивши матеріали справи , судом в встановлено наступне.
24.11.2005 року Голосіївської районної в м. Києві радою № 40/11 було прийняте рішення про затвердження способу приватизації «викупу « об'єкта комунальної власності - підвального приміщення , площею 256,9 кв. м , будинку АДРЕСА_1.
Згідно п. 4 вищевказаного рішення фонду приватизації комунального майна Голосіївського району необхідно здійснити приватизацію вищевказаного об»акта , при умові винесення за межі приміщення загально-будинкових мереж центрального опалення,
2
гарячого та холодного водопостачання , систем електроживлення та іншого інженерного обладнання.
Як достовірно встановлено в судовому засіданні та не оспорено представником відповідача , вказана вимога рішення не була виконана .Вищевказаний пункт 4 Рішення Голосіївської районної ради підтверджує наявність в зазначеному підвальному приміщенні загально будинкових мереж центрального опалення , гарячого та холодного водопостачання , систем електроживлення та іншого інженерного обладнання ( електрощитових , бойлерних , теплових та водомірних вузлів , тощо ) . Що в свою чергу дають суду підстави вважати , що зазначене підвальне приміщення згідно з визначення терміну допоміжні приміщення багетоквартиного будинку , згідно ст..1 Закону України « Про об»єднання співвласників багатоквартирного будинку « відноситься до допоміжного приміщення багатоквартирного будинку.
Позивачі по справі набули права власності на житло , згідно із Свідоцтвами на право власності на житло . Разом з приватизацією житла згідно з Законом України « Про приватизацію державного фонду « вони набули право власності на допоміжні приміщення, в тому числі і на зазначене підвальне приміщення .
Матеріалами справи встановлено , що дійсно ремонтні роботи в підвалі, будинку АДРЕСА_1проводилися без проектно - дозвільної документації, та призвели до порушення частини фундаменту , просідання ґрунту та відмостки .
Крім того при винесенні рішення відповідачами бралося перш за все до уваги , що вищевказане підвальне приміщення відноситься до нежилих приміщень , а тому в входить до переліку приміщень та об'єктів , що належать до комунальної власності Голосіївського району м. Києва та пропонуються на приватизацію .
Відповідно до ст.1 Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду « приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир ( будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках , де мешкають два і більше наймачів , та належних до них господарських споруд і приміщень ( підвалів , сараїв та ін.) державного житлового фонду на користь громадян України .
Відповідно до п.2 ст. 10 цього Закону власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку , технічного обладнання , елементів зовнішнього благоустрою і зобов2язані брати участь у загальних витратах , пов'язаних з утриманням будинку і при будинкової території відповідно до своєї чатки у майнв будинку.
Допоміжні приміщення ( кладовки , сараї та інш.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Згідно рішення Конституційного Суду № 4-рп/2004 від 02.03.2004 року , визначено , що допоміжні приміщення ( підвали , сараї , горища , кладочки, калясочні та інш.) передаються у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир ( кімнат у квартирах ) багатоквартирних будинків . Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій , зокрема створення б'єднання співвласників багатоквартирного будинку , вступу до нього . Відповідно до п.1.2 цього Рішення власник ( власники ) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником ( співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир . Відповідно до п.1.3. цього Рішення питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів , улаштування мансард у багатоквартирних будинках , на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень ( оренда тощо ) вирішується відповідно до законів України , які визначають правовий режим власності.
Ст.1 Закону України « Про об»єднання співвласників багатоквартирного будинку « визначено термін допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення , призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини , вестибулі , перехідні шлюзи , колясочні , кладові
3
,сміттекамери , горища , підвали , шахти і машинні відділення ліфтів та інші технічні приміщення)
Виходячи з наведеного вбачається, що при наданні підвального приміщення в оренду ПП « ОСОБА_4» , а також при проведенні приватизації підвального приміщення Голосіївська районна рада порушила права власності позивачів .
В судовому засіданні позивач стверджує , що вищевказане підвальне приміщення має статус нежилого приміщення .
Згідно вимог ст.. 1 Закону України « Про об»єднання співвласників багатоквартирного будинку « визначено термін нежилого приміщення , як приміщення , яке відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин . однак відповідач не надав суду докази , що зазначене підвальне приміщення було самостійним об'єктом цивільно-правових відносин на момент набуття позивачами права власності на житло .
Тому відсутні підстави вважати зазначене підвальне приміщення нежилим приміщенням.
За наведеного вище вимоги позивачів обґрунтовані, ґрунтуються на вимогах закону і як такі, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі ст.. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідча голосіївської районної в . Києві ради на користь позивачів 8,50 грн. державного мита та 7,50 грн. витрат н інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом
Керуючись 158-163 КАС України ,-
Постановив:
Позов задовольнити.
Скасувати рішення № 40/11 від 24.11.2005 року Голосіївської районної в м. Києві раді в частині приватизації «викупу « об'єкта комунальної власності підвального приміщення , будинку АДРЕСА_1, площею 256,9 кв.м..
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду . Києва через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги . з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.5,ст..186 КАС України.
-
Посмотрите этот шедевр, образец софизма. То про что я говорил ранее. Идет подмена понятий целевое назначение и текущее использование. Шулер судья ловко подменивает одно другим. Да проектировалось и строилось как вспомогательное, но сейчас не используется значит не вспомогательное - вот здесь и происходит подмена, проектное предназначение не изменилось, от того что сейчас оно не используется для этого, а если завтра система поменяется и надо будет собирать там мусор - статус этого помещения снова резко изменится? Но главное, если это помещение не испольузется его совладельцами это что повод лишать их собственности на него? Получайте удовольствие, читайте
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 січня 2009 року Дніпровський районний суд м. Києва
в складі: головуючого – судді Стрижеус А.М.
при секретарі Данилко Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва адміністративну справу за адміністративним позовом:
Заступника прокурора Дніпровського району м. Києва до Дніпровської районної у м. Києві ради третя особа: Управління оренди та приватизації комунального майна Дніпровської районної у м. Києві ради про визнання рішення Дніпровської районної у м. Києві ради №438-Р від 20 листопада 2007 року "Про надання дозволу на переукладання договорів оренди нежилих приміщень" незаконним, -
В С Т А Н О В И В:
Заступник прокурора Дніпровського району м. Києва звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання рішення Дніпровської районної у м. Києві ради №438-р від 20 листопада 2007 року "Про надання дозволу на переукладання договорів оренди нежилих приміщень" незаконним.
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що прокуратурою Дніпровського району м. Києва проведено перевірку дотримання вимог чинного законодавства про оренду нежилих приміщень.
В ході перевірки встановлено, що розпорядженням Дніпровської районної у м. Києві ради від 20 листопада 2007 року за № 438-Р приватному підприємцю ОСОБА_1 надано дозвіл на переукладання договору оренди нежилого приміщення сміттєзбірника загальною площею 25 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 для розміщення продовольчого магазину.
На підставі цього, між КП Дніпровського району м. Києва "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський" та ФО – СПД ОСОБА_1 10 грудня 2007 року укладено договір № НОМЕР_1 оренди нерухомого майна – нежилого приміщення сміттєзбірника по АДРЕСА_1 .
Відповідно до вимог ст. 21 Закону України "Про прокуратуру" прокуратурою Дніпровського району м. Києва на розпорядження Дніпровської районної у м. Києві ради № 438-Р від 20 листопада 2007 року "Про надання дозволу на переукладання договорів оренди нежилих приміщень" в частині надання ФО – СПД ОСОБА_1 дозволу на переукладання договору оренди принесено протест, в якому ставилось питання про скасування даного розпорядження в частині надання дозволу на переукладення договору оренди з ФО – СПД ОСОБА_1
Рішенням Дніпровської районної у м. Києві ради від 16 травня 2008 року за № 416- Р протест прокуратури Дніпровського району м. Києва на розпорядження Дніпровської районної у м. Києві ради № 438-Р від 20 листопада 2007 року – відхилено.
Вважає, що рішення Дніпровської районної у м. Києві ради № 438-Р від 20 листопада 2007 року є незаконним, оскільки власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обслуговування, елементів зовнішнього благоустрою і вказане допоміжне приміщення є спільною власністю мешканців прилеглих багатоквартирних будинків та передане в орендне користування суб’єкту підприємницької діяльності в порушення вимог чинного законодавства.
В судовому засіданні помічник прокурора Дніпровського району м. Києва Лашко І.І. позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача Дніпровської районної у м. Києві ради Редкозубов В.М. позовні вимоги позивач не визнав, вказавши, що розпорядження Дніпровською районною радою в м. Києві №438-Р від 20 листопада 2007 року "Про надання дозволу на переукладання договорів оренди нежилих приміщень" є законним, оскільки сміттєзбірник по АДРЕСА_1 не є допоміжним приміщенням, а є окремо стоячим приміщенням, яке перебувало на балансі КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового та нежитлового фонду" у Дніпровському районі м. Києва та з листопада 2008 року перебуває на балансі Дніпровської районної у м. Києві ради, і свої функції, як сміттєзбірник, не виконує з 80 років минулого століття, оскільки накопичення та вивіз сміття в Дніпровському районі м. Києва організовано спеціальними контейнерами, які розташовані біля кожного будинку.
Третя особа – управління оренди та приватизації комунального майна Дніпровської районної у м. Києві ради в судове засідання не з’явилась, суду надали письмові пояснення, в яких заперечували проти задоволення позову.
За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу за відсутності третьої особи - управління оренди та приватизації комунального майна Дніпровської районної у м. Києві ради.
Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що розпорядженням голови Дніпровської районної у м. Києві ради № 438-Р від 20 листопада 2007 року надано дозвіл на переукладання договору оренди нежилого приміщення сміттєзбірника загальною площею 25 кв.м. по АДРЕСА_1 для розміщення продовольчого магазину /а.с.54/. На підставі розпорядження, між КП Дніпровського району м. Києва "Фінансово – розрахунковий центр "Дніпровський" та суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою ОСОБА_1 10 грудня 2007 року було укладено договір оренди нежилого приміщення № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 .
Відповідно до рішення Київської міської ради № 208/1642 від 27 грудня 2001 року "Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва" та послідуючими змінами відповідно до рішення Київської міської ради від 23 грудня 2003 року № 287/1162, дане приміщення належить до об’єктів, що належать до комунальної власності Дніпровської районної у м. Києві ради і має статус окремо стоячої будівлі, що свідчить про те, що нежиле приміщення сміттєзбірник по АДРЕСА_1 не є об’єктом державної власності, що має загальнодержавне значення та не включено до переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.
Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року встановлено, що власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов’язані брати участь у загальних витратах, пов’язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Закріпивши такі положення, Законом не визначено вичерпний перелік допоміжних приміщень, перелік приміщень, які слід відносити до допоміжних, критеріїв віднесення тих чи інших нежилих приміщень до допоміжних приміщень.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку", допоміжні приміщення – приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Як вбачається з наведеного, Законом встановлено критерій віднесення приміщень до допоміжних, а саме – призначення приміщень для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.
Вирішуючи питання відноситься сміттєзбірник по АДРЕСА_1 до допоміжних приміщень чи ні, суд виходить із того, чи призначений вказаний сміттєзбірник, як окремо стоячий об’єкт для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку. Визначальним для віднесення вказаного приміщення до допоміжного є відповідність приміщення критерію встановленому законом, тобто цільове призначення цього приміщення – забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.
В судовому засіданні було встановлено, що на даний час протягом більш як двадцяти років збір та вивіз сміття від АДРЕСА_1 здійснюється спеціальними контейнерами, що свідчить про те, що сміттєзбірник АДРЕСА_1 , як окреме приміщення, втратив своє цільове призначення по забезпеченню побутового обслуговування мешканців будинку. Вказану обставину не заперечував в судовому засіданні представник позивача як і не заперечував того, що скарг від мешканців оточуючих будинків на неналежне побутове обслуговування по збору та вивозу сміття не надходило.
Аналізуючи наведене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача про визнання незаконним розпорядження Дніпровської районної ради № 438-Р від 20 листопада 2007 року "Про надання дозволу на переукладання договорів оренди нежилих приміщень" є безпідставними, оскільки сміттєзбірник загальною площею 25 кв. м. по АДРЕСА_1 не є об’єктом державної власності та не являється допоміжним приміщенням будинку.
Керуючись ст. ст.11,17, 71,158-163,167,186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні позову Заступника прокурора Дніпровського району м. Києва до Дніпровської районної у м. Києві ради третя особа: Управління оренди та приватизації комунального майна Дніпровської районної у м. Києві ради про визнання рішення Дніпровської районної у м. Києві ради № 438-Р від 20 листопада 2007 року "Про надання дозволу на переукладання договорів оренди нежилих приміщень" незаконним – відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва у 20-ти денний термін з дня подачі заяви про апеляційне оскарження, яка подається на протязі 10 – ти днів після винесення рішення суду.
Суддя:
-
Виктор Иванович, добрый день, готовлюсть к понедельнику заседание в ОАС против очередных зактройщиков, просматриваю базу и нахожу некоторые интересные решения и для Вас тоже
2а-105/10
ПОСТАНОВА
Іменем України
12 квітня 2007 року Голосіївський районний суд м. Києва
В складі головуючого судді Чередніченко Н.П.
При секретарі Гайді В.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Голосіївської районної в м. Києві раді про скасування рішення, третя особа ПП «Сергієчко» ,-
Встановив :
{...}
Керуючись 158-163 КАС України ,-
Постановив:
Позов задовольнити.
Скасувати рішення № 40/11 від 24.11.2005 року Голосіївської районної в м. Києві раді в частині приватизації «викупу « об'єкта комунальної власності підвального приміщення , будинку АДРЕСА_1, площею 256,9 кв.м..
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду . Києва через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги . з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.5,ст..186 КАС України.
ПРЕКРАСНО !
-
Посмотрите этот шедевр, образец софизма. То про что я говорил ранее. Идет подмена понятий целевое назначение и текущее использование. Шулер судья ловко подменивает одно другим.
Дійсно, суддя шахрай і наперсточник. Місце йому на вокзалі серед подібних суб'єктів.
-
Чисто правововй вариант решения проблемы, филигранная работа судьи, без всяких проектов и строительства. По принципу Оккама, если не ошибаюсь, или Лейбница, достаточное основание. А именно, берем самое первое и достаточное основание для решения вопроса, в данном случае нарушение прав собственности, и нет смысла идти дальше, разбираться а правильно ли это с точки зрения градостроительства и так далее, зачем, это уже ничего не добавит по существу. Если число умножить на ноль - будет ноль, сколько ты это умножаемое число не умножай или возводи в степень.
Но Виктор Иванович, это для нормального суда, а для нашего нужно использовать все основания и доказывть что число умножается на ноль не один раз, а несколько, и если после первого умножения на ноль - произведение не равно нулю, то после второго или третьего уж точно будет ноль.
Я понимаю глупо, ну а что делать. А судьи кто? Знают ли они про элементарные правила логики или математики, Лейбница или Оккама?
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа №22-а-1080/2008 р. Головуючий у 1 інстанції - Кухалешвілі Ю.Л.
Суддя-доповідач - Попович О.В.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2008 року м. Києва
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:
Головуючого судді Попович О.В.
Суддів: Бєлової Л.В., Горбань Т.І.,
при секретарі Черненко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 24.04.2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації, треті особи: Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація, організація «Моноліт Інвест», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання частково незаконним розпорядження Київської міської державної адміністрації від 06.06.2001 року №1134, -
В С Т А Н О В И Л А:
В липні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права на допоміжні приміщення житлового будинку з моменту видачі свідоцтва про право власності на житло, визнати за мешканцями квартири АДРЕСА_1 право на допоміжні приміщення вказаного житлового будинку.
Під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем було змінено позовні вимоги та остаточно позивач просив суд визнати незаконним та скасувати п. 22 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 06.06.2001 року №1134, яким надано дозвіл на виготовлення проектно-кошторисної документації на реконструкцію горища з надбудовою атикового та мансардного поверхів.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 24.04.2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації, треті особи: Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація, організація «Моноліт Інвест», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання частково незаконним розпорядження Київської міської державної адміністрації від 06.06.2001 року №1134 - відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною Постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати Постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позовні вимоги задовольнити. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанов.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (а.с. 5).
Відмовляючи в задоволенні позову, Шевченківський районний суд м. Києва виходив з того, що дозвіл на виготовлення проектно-кошторисної документації на реконструкцію горища в приміщенні будинку №22 по вулиці Франка в м. Києві з надбудовою атикового та мансардного поверхів для розміщення житла громадянці ОСОБА_4, наданий Київською міської державною адміністрацією в межах її повноважень та у відповідності до Законів України.
З даним висновком суду погодитись не можна, виходячи з наступного.
Приймаючи оскаржуване Розпорядження КМДА керувалась ст. 31 ч. 1 п. 9 Закону України «Про місцеве самоврядування», згідно якого до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності.
На день прийняття оскаржуваного Розпорядження, жодним документом сфера відносин щодо надання дозволів на виготовлення проектно-кошторисної документації на реконструкцію горищ не врегульована, оскільки Розпорядження КМДА від 07.08.1998 року №1655 «Про спрощення порядку переобладнання горищ будинків та заміни дахів на мансардні поверхи у м. Києві» було визнано таким, що втратило чинність Розпорядження КМДА від 07.03.97 № 273 «Про затвердження порядку переобладнання горищ будинків та заміни дахів на мансардні поверхи у м. Києві», яке регулювало дані правовідносини.
Суд першої інстанції вказані обставини враховані не були.
Відповідно до вказаного Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням ОСОБА_5 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) від 02.03.2004 року, допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року N 2482-XII, стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (абз. 2 п. 4.2.).
Правовий режим майна, що перебуває у спільній власності власників квартир, має визначатися, відповідно до Конституції України (пункт 7 частини першої статті 92), виключно законами України.
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» спільне майно власників квартир складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності. Відповідно до цього Закону співвласники допоміжних приміщень мають право розпоряджатися ними в межах, встановлених зазначеним Законом та цивільним законодавством.
Таким чином, питання щодо згоди власників квартир - співвласників допоміжних приміщень багатоквартирного будинку - на надбудову поверхів, улаштування мансард і т. ін. з використанням при цьому конструктивних елементів будинку, як і на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо), має вирішуватися відповідно до Законів про власність та інших Законів України, Цивільним кодексом України.
Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що Шевченківський районний м. Києва прийшов до помилкового висновку про належність будинку №22 по вулиці І. Франка в м. Києві Шевченківській (Радянській) в м. Києві державній адміністрації на праві приватної власності, оскільки Рішення Конституційного суду України з цього приводу чітко закріплює та визначає власників допоміжних приміщень багатоквартирних будинків - власників квартир у даних багатоквартирних будинках.
Відповідно до Конституції України рішення Конституційного суду України є остаточним, оскарженню не підлягає, і є обов'язковим для виконання.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги, що пунктом 22 Розпорядження КМДА від 06.06.2001 року №1134, було порушено права співвласників будинку №22 по вулиці І. Франка в м. Києві.
Згідно зі ст.198 ч.1 п.3 та ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Враховуючи викладене вище, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції при постановленні рішення були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 24.04.2007 року - задовольнити.
Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 24.04.2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації, треті особи: Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація, організація «Моноліт Інвест», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання частково незаконним розпорядження Київської міської державної адміністрації від 06.06.2001 року №1134 - скасувати.
Постановити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації, треті особи: Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація, організація «Моноліт Інвест», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання частково незаконним розпорядження Київської міської державної адміністрації від 06.06.2001 року №1134 - задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати пункт 22 Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 06.06.2001 року №1134.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя _______________
Судді _______________
_______________
-
Подобное решение, но уже с хорошим знанием материальной части. Оцените, как тонко кто-то из истцов подметил (я сомневаюсь что это судьи) и как глупо прокололись шулеры от власти. Прямо в спорном документе прописать обязанность вынести домовые коммуникации из спорного помещения, тем самым самим себя здать за понушку табака - самим же доказать, что эти помещения есть вспомогательные, так как там находятся общедомовые коммуникации и т.д - каноническое юридическое определение вспомогательного помещения. Браво, тем кто это упущение шулеров заметил и на этом построил тактику процесса просто как лом, от которого нет приема. Браво судьям, четко и понятно изложили это в решении. Но я думаю, что они использовали письменные дебаты или пояснения истца Sapienti sat
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2009 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Горбань Т.І.
Суддів: Мамчура Я.С.
Попович О.В.
при секретарі Лисенко М.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 30.10.2007 року в порядку перегляду за нововиявленими обставинами постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 12.04.07 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3до Голосіївської районної в м. Києві ради, треті особи: суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа підприємець ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про скасування рішення № 40/11 від 24.11.2005 року.
В С Т А Н О В И В :
У грудні 2006 року позивачі звернулися до суду з адміністративним позовом до Голосіївської районної в м. Києві ради, в якому просили скасувати рішення № 40/11 від 24.11.2005 року Голосіївської районної в м. Києві ради в частині приватизації (викупу) фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 об'єкта комунальної власності - підвального приміщення площею 256,9 кв.м. будинку № 7 по вул. Якубовського в м. Києві.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 12.04.07 року позовні вимоги задоволено.
01.06.2007 р. Марчук В.Г. звернувся до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 12.04.07 року.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2007 року скасовано постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 12.04.07 року про скасування рішення № 40/11 від 24.11.2005 року Голосіївської районної в м. Києві ради в частині приватизації (викупу) об'єкта комунальної власності - підвального приміщення площею 256,9 кв.м. в будинку № 7 по вул. Якубовського в м. Києві. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3до Голосіївської районної в м. Києві ради, треті особи: суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа підприємець ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про скасування рішення № 40/11 від 24.11.2005 року відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивачі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову суду від 30.10.07 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду 1-ї інстанції обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_7, представників апелянтів, представників 3-ої особи Марчука В.Г.,перевіривши доводи апеляції наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи;2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи;4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, судом першої інстанції встановлено, що позивачі є власниками квартир №29, №7, №12 в будинку №7 по вул. Якубовського,7 в м. Києві.
Голосіївською районною в м. Києві радою 24.11.2005р. було прийняте рішення №40/11 про затвердження способу приватизації (викупу) підвального приміщення площею 256,9 кв.м. в будинку №7 по вул. Якубовського в м. Києві.
Голосіївська районна в м. Києві рада у п.4 рішення № 40/11 від 24.11.2005 року зобов»язала фонд приватизації коммунального майна Голосіївського району м. Києва здійснити приватизацію об»єктів, перелічених у додатку до цього рішення при умові винесення за межі приміщення за власний рахунок орендаря загальнобудинкових мереж центрального опалення, гарячого та холодного водопостачання, систем електроживлення та іншого інженерного обладнання (електрощитових, бойлерних, теплових та водомірних вузлів тощо), не порушуючи при цьому роботу всього інженерного обладнання.
Відповідно до п.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов»язані брати участь у загальних витратах , пов»язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку.
Допоміжні приміщення (кладовки, сараї та інше ) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Відповідно до п.1.3 Рішення Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004р. питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда) тощо вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції прийшов до висновку, що при прийнятті відповідачем оспорюваного рішення нежилі приміщення з №1 по №13 (групи приміщень №450) по вул. Якубовського,7 в м. Києві не були допоміжними приміщеннями, які призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку, тому відсутні підстави вважати допоміжними приміщеннями нежилі підвальні приміщення за вказаною адресою, щодо яких рішенням Голосіївської районної в м. Києві ради №40/11 від 24.11.2005р. було затверджено спосіб приватизації (викупу) фізичною особою -підприємцем ОСОБА_4
Колегія cуддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 1 Закону України «Про об»єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено термін «допоміжні приміщення багатоквартирного будинку» як приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибулі, перехідні шлюзи, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів та інші технічні приміщення).
Про те, що вказане підвальне приміщення призначене для забезпечення експлуатації будинку, свідчить і п.4 рішення Голосіївської районної в м. Києві ради №40/11 від 24.1 1.2005р., де зазначено, що приватизація вказаного приміщення можлива лише при умові винесення за межі приміщення за власний рахунок орендаря загальнобудинкових мереж центрального опалення, гарячого та холодного водопостачання, систем електроживлення та іншого інженерного обладнання (електрощитових, теплових та водомірних вузлів тощо), не порушуючи роботу всього інженерного обладнання будинку.
Це підтверджується і договором № 56 від 25.10.2005р. на технічне обслуговування інженерних мереж нежитлових приміщень та участь у витратах на утримання будинкової та прибудинкової території, укладеного між ПП ОСОБА_4 та ТОВ „ЖЕК-107" Голосіївського району м. Києва щодо вищевказаного підвального приміщення в будинку №7 по вул. Якубовського в м. Києві, де з п.2.2 цього договору вбачається, що користувач забезпечує цілодобовий безперешкодний доступ в приміщення представників експлуатуючої організації для необхідних оглядів та ремонту мереж водопостачання, каналізації та систем центрального опалення; у вказаному підвальному приміщенні проводиться відключення або включення загальнобудинкових комунікаційних мереж (електро-, водо-, газо-, теплопостачання, радіо, телефонних, телевізійних тощо).
У п.2.8 Типового договору оренди від 24.11.2005р. , укладеного щодо вищевказаного приміщення між Голосіївською районною у м. Києві радою та СПД-ФО ОСОБА_4, зазначено, що орендар зобов»язаний забезпечити вільний вхід у приміщення представників органів влади, а також працівників експлуатуючої організації для необхідного огляду і ремонту мереж систем водопостачання, каналізації, систем центрального опалення та інш.
Про наявність у вищезгаданому підвальному приміщенні трубопроводів гарячого і холодного водопостачання, каналізації, комунікації центрального опалення свідчить і лист КП «Голосіївжитлосервіс» Голосіївської районної в м. Києві ради №92 від 06.02.09р.
У п.4.2 Рішення Конституційного Суду України у справі №1-2/2004 від 2 березня 2004 р. №4-рп/2004 вказано, що згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, а отже, у їхню власність як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду. Закон врегульовує також відносини, пов'язані з виникненням, оформленням та набуттям права приватної власності на квартири та інші об'єкти приватизації державного житлового фонду.
Допоміжні приміщення, відповідно до п.2 ст.10 Закону, стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об»єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Набуте громадянами право на квартири державного житлового фонду та належні до них допоміжні приміщення є непорушним ( ст.41 Конституції України), забезпечується державою і захищається судом ( ст.55 Конституції України).
П.4.3 вищевказаного Рішення проголошує, що відповідно до Конституції України всі суб»єкти права власності рівні перед законом.
Оскільки вищевказане підвальне приміщення є допоміжним приміщенням, то воно є власністю власника (власників) неприватизованих квартир нарівні з власниками приватизованих квартир відповідно до п.1.2 Рішення Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004р.
Аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т.ін.), Конституційний Суд України виходить з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України «Про об»єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Правовий режим майна, що перебуває у спільній власності власників квартир, має визначатися, відповідно до Конституції України (п.7 ч.1 ст. 92), виключно законами України.
Згідно зі ст.19 Закону України «Про об»єднання співвласників багатоквартирного будинку» спільне майно власників квартир складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності, загальне майно - у спільній частковій власності. Відповідно до цього Закону співвласники допоміжних приміщень мають право розпоряджатися ними в межах, встановлених зазначеним Законом та цивільним законодавством.
Відповідно до п.1.3 вищевказаного Рішення Конституційного Суду України питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо), має вирішуватися відповідно до законів про власність та інших законів, передусім Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Відповідно до ст. 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
Виходячи з наведеного, вбачається, що при прийнятті рішення № 40/11 від 24.11.2005 року Голосіївської районної в м. Києві ради в частині приватизації (викупу) фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 об'єкта комунальної власності - підвального приміщення площею 256,9 кв.м. будинку № 7 по вул. Якубовського в м. Києві відповідачем було порушено право власності позивачів.
Відповідач в порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України не довів правомірності свого рішення.
На підставі вищевикладеного апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 30.10.2007 року слід скасувати, прийняти нову постанову, так як висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи .
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 198, 202, 205, 207, 245-253 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3задовольнити частково.
Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 30.10.2007 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 12 квітня 2007 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя
судді:
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(вступна та резолютивна частина)
11 лютого 2009 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Горбань Т.І.
Суддів: Мамчура Я.С.
Попович О.В.
при секретарі Лисенко М.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 30.10.2007 року в порядку перегляду за нововиявленими обставинами постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 12.04.07 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3до Голосіївської районної в м. Києві ради, треті особи: суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа підприємець ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про скасування рішення № 40/11 від 24.11.2005 року.
Керуючись, ст.ст. 198, 202, 205, 207, 245-253 КАСУ, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3задовольнити частково, постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 30.10.2007 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 12 квытня 2007 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя
судді:
-
Аналогичное решение, только подстраховались и сделали экспертизу, а это рискованный шаг, ответчики пожадничали на эксперта, те за деньги могут признать подвал чердаком. Но Печерский суд как всегда поражает
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа №22-а-2878/08 Головуючий суддя у 1-й інстанції:Умнова О.В.
Суддя-доповідач: Межевич М.В.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
06 жовтня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Бабенка К.А. та Глущенко Я.Б., при секретарі Кравченко Т.М., за участю учасників процесу: ОСОБА_1 його представників - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_2 його представників - ОСОБА_6 та ОСОБА_7, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3 до Київської міської ради, Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу КМР (КМДА), треті особи: ТОВ «Універсал-Трейд», Печерська районна у м. Києві рада, Печерська районна у м. Києві адміністрація про визнання частково нечинним Рішення 9 сесії 27 скликання КМР від 27.12.2001 року № 208/1642 та скасування наказу ГУ комунальної власності м. Києва від 12.04.2006 року № 565-В , -
в с т а н о в и л а:
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2007 року вищевказаний позов залишено без задоволення. Рішення вмотивоване тим, що до комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва передано нежилі приміщення за адресою: м. Київ, вул. Кутузова, 14, загальною площею 329,1 кв.м, які до спільної сумісної власності мешканців будинку та відповідно до забезпечення належного функціонального будинку відношення не мають .
Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_1, ОСОБА_2., ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Печерського районного суду м. Києва від 04.06.2007 року та прийняти нову постанову, якою визнати нечинним пункт 2, підпункту 4.1 пункту 4 та пункт 276 таблиці 6 додатку 7 Рішення 9 сесії 27 скликання КМР від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності громад районів міста Києва» в частині включення підвальних приміщень жилого будинку № 14 по вул. Кутузова у м. Києві до складу об'єктів комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва та відповідного їх приймання - передачі; скасувати наказ Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 12.04.2006 року № 565-В, відповідно до якого нежилі приміщення з № 1 по 11 № 1 (групм приміщень № 139) загальною площею 329, 1, які розташовані в м. Києві по вул. Кутузова № 14 (літера А) дійсно належать територіальній громаді Печерського району м. Києва на праві комунальної власності.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з»явилися в суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати її та прийняти нову постанову.
Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Допоміжні приміщення передаються у власність квартиронаймачам безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Відповідно до Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29.11.2001 р. № 2866-03, допоміжними приміщеннями являються приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, сміттєкамери, горища, підвали, шахти, машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення. Відповідно до ст. 1 цьогож закону «нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об!єктом цивільно-правових відносин».
Однак, незважаючи на це, рішенням 9 сесії 27 скликання КМР від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності громад районів міста Києва» підвальні приміщень жилого будинку № 14 по вул. Кутузова у м. Києві були включені до складу об'єктів комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва та відповідного їх приймання -передачі, а Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу КМР (КДА) видало наказ від 12.04.2006 року № 12.04.2006 року №565-В та затвердило свідоцтво про право власності на вказане приміщення. В послідуючому ці приміщення були передані в оренду, а потім продані третій особі.
Суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення без врахування системного аналізу ст. 4 Закону України «Про власність», ст.1 Закону України «Про об»єднання співвласників багатоквартирного будинку», ст. 382 ЦК України, Рішення Конституційного суду України від 02.03.04 р. № 4-рп/2004 р., яками передбачено, що до спільної сумісної власності громадян, які приватизували квартири у багатоквартирних житлових будинках, відноситься технічне обладнання багатоквартирного будинку - інжирні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир ( загальні будинкові мережі тепло -, водо-, газо -, електропостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання, елеваторних вузлів), а також допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовочки, горища, колясочні і т.п.); що право власності на допоміжні приміщення є безумовним і не потребує певної процедури передачі цих приміщень власникам квартир чи додаткового документального оформлення права власності на них.
Згідно висновку експертизи №1697 від 24.06.2008 року абз.-1. приміщення з №1 по №11, №I (групи приміщень №139) загальною площею 329,1 кв.м., які розташовані в м. Києві по вул. Кутузова №14 (літера А) є такими, що призначені для забезпечення експлуатації будинку. Абз.-2 приміщення, зображені на фотокартках, які містяться в матеріалах справи на арк. 183 і 185 - належать до спірних приміщень. Абз.-3 інших приміщень в житловому будинку №14-А по вул. Кутузова в м. Києві, в які можна перенести технічні комунікації з приміщення №1 по №11, №I (групи приміщень №139), немає.
На підставі вище наведених норм чинного законодавства та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи наявні в матеріалах справи докази, в т.ч. висновок експерта №1697 від 24.06.2008 р., акт «Підприємства по утриманню житлового господарства Печерської районної у м. Києві Ради з відповідними фотокартками, згідно якого в підвальних приміщеннях в будинку 14 по вул. Кутузова м. Києва, які займає ТОВ «Універсал - Трейд», знаходяться загально будинкові лежаки центрального опалення та запірна арматура на стояках; загально будинкові лежаки гарячого та холодного водопостачання та запірна арматура на стояках; загально будинкова каналізаційна мережа, яка має ревізії, для проведення обслуговування та профілактичних робіт (ліфти, сходи та т.п.); кабельні системи телефонного зв»язку; кабелі транзитного міського зв»язку та силовий електрокабель, тобто споруди, які призначені для обслуговування потреб будинку, які являється допоміжним приміщенням загального користування власників вказаного багатоквартирного будинку, Печерський суд м. Києва дійшов не обґрунтованого висновку про те, що формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва можливий за рахунок власності, що належить іншим особам.
З врахуванням вище викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивачів підлягає задоволенню, а постанова Печерського районного суду м. Києва від 04.06.2007 року скасуванню, оскільки винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст. 92 КАС України витрати, пов'язані із залучення свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціалістів, перекладача та проведення судової експертизи.
Як вбачається з матеріалів справи кошти за проведення судової будівельно-технічної експертизи в сумі 1500 (тисячу п'ятсот) гривень понесені ОСОБА_1
Частиною 1 ст. 94 КАС України передбачено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Оскільки, Київська міська рада - це орган місцевого самоврядування, то сплачені ОСОБА_1 кошти за проведення - технічної експертизи в сумі 1500 грн. підлягають стягненню з місцевого бюджету м. Києва.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів ,-
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2007 року - задовольнити.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2007 року - скасувати.
Прийняти нову постанову суду, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3 до Київської міської ради, Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу КМР (КМДА), треті особи: ТОВ «Універсал-Трейд», Печерська районна у м. Києві рада, Печерська районна у м. Києві адміністрація, а саме: визнати нечинним пункт 2, підпункту 4.1 пункту 4 та пункт 276 таблиці 6 додатку 7 Рішення 9 сесії 27 скликання КМР від 27.12.2001 року № 208/1642; скасувати наказ ГУ комунальної власності м. Києва від 12.04.2006 року № 565-В та свідоцтва про право власності від 12.04.2006 р. серії ЯЯЯ №501783.
Стягнути з місцевого бюджету м. Києва кошти за проведення судової експертизи на користь ОСОБА_1 в сумі 1500 (тисячу п'ятсот) гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді:
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа №22-а-2878/08 Головуючий суддя у 1-й інстанції:Умнова О.В.
Суддя-доповідач: Межевич М.В.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
06 жовтня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Бабенка К.А. та Глущенко Я.Б., при секретарі Кравченко Т.М., за участю учасників процесу: ОСОБА_1 його представників - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_2 його представників - ОСОБА_6 та ОСОБА_7, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3 до Київської міської ради, Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу КМР (КМДА), треті особи: ТОВ «Універсал-Трейд», Печерська районна у м. Києві рада, Печерська районна у м. Києві адміністрація про визнання частково нечинним Рішення 9 сесії 27 скликання КМР від 27.12.2001 року № 208/1642 та скасування наказу ГУ комунальної власності м. Києва від 12.04.2006 року № 565-В.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2007 року - задовольнити.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2007 року - скасувати.
Прийняти нову постанову суду, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3 до Київської міської ради, Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу КМР (КМДА), треті особи: ТОВ «Універсал-Трейд», Печерська районна у м. Києві рада, Печерська районна у м. Києві адміністрація, а саме: визнати нечинним пункт 2, підпункту 4.1 пункту 4 та пункт 276 таблиці 6 додатку 7 Рішення 9 сесії 27 скликання КМР від 27.12.2001 року № 208/1642; скасувати наказ ГУ комунальної власності м. Києва від 12.04.2006 року № 565-В та свідоцтва про право власності від 12.04.2006 р. серії ЯЯЯ №501783.
Стягнути з місцевого бюджету м. Києва кошти за проведення судової експертизи на користь ОСОБА_1 в сумі 1500 (тисячу п'ятсот) гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді:
-
Интересное решение - в середине анализом жилое и нежилое и что может быть в аренде и комсобственности на момент приватизации - посмотрите интересный нюанс
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-4924/08 р. Головуючий у першій інстанції: Ганечко О.М.
Доповідач: Саприкіна І.В.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 грудня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Коваля М.П., Маслія В.І.,
при секретарі: Трибой І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2007 року у справі за його позовом до Київської міської ради; 3-тя особа: Голосіївська районна в м. Києві рада про скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Київської міської ради; 3-тя особа: Голосіївська районна в м. Києві рада про скасування рішення КМР від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районі м. Києва» в частині запису № 312 у таблиці № 7 додатку № 2 щодо будинку 82-В по вул. Володимирській в м. Києві; визнання неправомірною бездіяльності КМР щодо ненадання у строки, передбачені Законом України «Про звернення громадян», відповіді на колективне звернення мешканців будинку АДРЕСА_1 зобов'язання надати таку відповідь та визнати, що в 2001 р. були відсутні підстави для припинення права комунальної власності на будь-які приміщення будинку № 82-В по вул. Володимирській в м. Києві.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2007 року позовні вимоги задоволені частково, а саме: скасовано рішення КМР від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районі м. Києва» в частині передачі у комунальну власність територіальної громади м. Києва приміщення площею 40,9 кв.м., розташованого у підвалі будинку № 82-В по вул. Володимирській в м. Києві. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою,ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконне, на його думку, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та постановити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на його незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що є безумовною підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Шевченківський районний суд м. Києва прийшов до висновку, про необхідність часткового задоволення позовних вимог, судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, однак приймає доводи апеляційної скарги, знаходить за необхідне постановити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог в іншій частині та з інших обгрунтувань, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи,ОСОБА_1 являється власником кв. 67 буд. № 82-В по вул. Володимирській в м. Києві. Даний будинок має підвальне приміщення площею 354,2 кв.м., яке відповідно до рішення КМР від 27.12.2001 р. № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районі м. Києва» було передано в комунальну власність територіальної громади м. Києва.
Позивач вважає дане рішення протиправним, оскільки спірне підвальне приміщення є допоміжним, призначене для задоволення потреб мешканців будинку та для експлуатації будинку. В даному приміщенні встановлені бойлерна і розподільча мережа трубопроводів гарячого та холодного водопостачання з відповідними приладами для перекриття трубопроводів, встановлені каналізаційні та вентиляційні колектори. Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 року № 4-рп позивач та інші мешканці будинку є співвласниками допоміжних приміщень.
За таких підстав, не погоджуючись з рішенням КМР від 27.12.2001 р. № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районі м. Києва» позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Шевченківський районний суд в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а апеляційна інстанція не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, приходить до висновку про необхідність поновленого задоволення позову, з огляду на наступне:
Як вбачається з експлікації внутрішніх площ до плану житлового будинку АДРЕСА_1 нежиле приміщення складається з коридору площею 9,6 кв.м. (.№1), тамбуру площею 6,9 кв.м. (№2), двох складів площею 79,83 кв.м. і 27,3 кв.м. (№3,4), трьох підсобних приміщень площею 32,9 кв.м. і 26,3 кв. м., 10,4 кв.м. (№5-7), двох складів площею 28,5 кв.м. і 41,3 кв.м (№ 8-9), двох підсобних приміщень площею 11,3 кв.м. і 39,0 кв.м. (№10-11), бойлерної площею 40,9 кв.м. (№ 12).
Відповідно до преамбули Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» цей Закон визначає правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності , його подальшого використання і утримання.
Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат в квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків)….(ст.. 3 Закону).
Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і при будинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладочки, сараї і ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають (п.2 ст. 10 Закону).
Положення ст. 1 та п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» були предметом спору і розглядались у Конституційному Суді України рішенням № 4-рп/2004 якого встановлено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладочки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
Таким чином, оскільки місцеві ради були тільки утримувачами приміщень будинків, а не користувачами, при здійсненні приватизації у них не виникало права власності.
Законом України № 3981-12 від 22.02.1994 р. були внесені зміни ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а саме: додана частина третя, відповідно до якої нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад народних депутатів.
Судова колегія знаходить за необхідним зазначити, що в даній статті визначений перелік приміщень, на які може виникнути право комунальної власності на умовах оренди.
За таких підстав, оскільки підвальне приміщення будинку АДРЕСА_1не використовувався у спосіб, передбачений п. 9 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», тому право комунальної власності на нього виникнути не могло.
При постановленні оскаржуваного рішення Шевченківський районний суд м. Києва керувався ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», відповідно до якого допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибулі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Керуючись даною нормою Закону, суд першої інстанції помилково надав визначення термінам, «допоміжне приміщення», як власність мешканців будинку, а терміну «нежиле приміщення» - не власність мешканців будинку.
В Законі України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» не встановлені терміни в такому значенні, а тому колегія суддів не може погодитись з таким трактуванням Шевченківського районного суду м. Києва.
Преамбулою даного закону встановлено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та визнання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.
За таких підстав, висновок суду першої інстанції, що приміщення площею 313,30 кв.м., у підвалі будинку АДРЕСА_1визнано нежилим, а тому не порушує право власності позивача, не відповідає дійсним обставинам справи та є неправомірним.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо порушення з боку Київради Закону України «Про звернення громадян», суд першої інстанції прийшов до висновку, що нормами КАС України не передбачено звернення до суду першої інстанції з такою позовною вимогою. При цьому була застосована ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», відповідно до якої якщо питання, порушені в одержаному органом місцевого самоврядування зверненні, не входять до його повноважень, воно в термін не більше 5 днів пересилається ним за належністю до відповідному органу, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
З листа Голосіївської райдержадміністрації вбачається, що заступник голови Київської міської держадміністрації зобов'язав Голосіївську районну держадміністрацію розглянути колективне звернення мешканців будинку № 82-В п вул. Володимирській в м. Києві щодо скасування п. 312 дод. 2 рішення Київської міської ради від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва».
03.03.2006 року Голосіївською районною державною адміністрацією було надано відповідь на звернення, в якій зазначено, що до проведення адміністративно-територіальної реформи 2001 року житловий будинок поАДРЕСА_1відносився до комунальної власності Залізничного району та у 2001 році був переданий до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району. Крім того, зазначено, що Голосіївська РДА не має повноважень щодо скасування рішень Київської міської ради.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» відповідь по результатам розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який одержав ці заяви і в компетенцію якого входить вирішення поставлених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Колективне звернення мешканців будинку АДРЕСА_1щодо скасування п. 312 дод. 2 рішення Київської міської ради від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва» було подано саме до Київської міської ради, а тому зобов'язавши Голосіївську районну державну адміністрацію розглянути колективне звернення та надати на нього відповідь Голова КМДА порушив вимоги ст. 15 Закону України «Про звернення громадян».
Стосовно позовної вимоги позивача щодо визнання, що в 2001 році були відсутні підстави для виникнення права комунальної власності на будь-які приміщення будинку АДРЕСА_1 апеляційна інстанція зазначає наступне.
Дана обставина може бути встановлена судом в описовій частині рішення, проте у жодному разі така вимога не може бути позовною, оскільки не відповідає нормам ч. 3 ст. 105 КАС України, а тому в даній частині позову слід відмовити.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Крім того, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем дана норма Закону дотримана не була, ним не доведено правомірність свого рішення.
Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
При вирішенні даного спору Шевченківським районним судом м. Києва не правильно застосовано норми матеріального і процесуального права та невірно вирішено заявлений спір.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з недотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідач не довів правомірність свого рішення, діяв всупереч вимогам Конституції та законів України, відбулося порушення законних прав позивача, як власника допоміжних приміщень, а тому є всі підстави для часткового скасування оскаржуваного рішення.
За таких підстав апеляційна скарга ОСОБА_1на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2007 року у справі за його позовом до Київської міської ради; 3-тя особа: Голосіївська районна в м. Києві рада про скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - безумовному скасуванню.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 71, 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, судова колегія
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1- задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2007 року - скасувати, постановити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1до Київської міської ради; 3-тя особа: Голосіївська районна в м. Києві рада про скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати нечинним та скасувати рішення КМР від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районі м. Києва» в частині запису № 312 у таблиці № 7 додатку № 2 щодо будинку 82-В по вул. Володимирській в м. Києві.
Визнати неправомірною бездіяльність КМР щодо ненадання у строки, передбачені Законом України «Про звернення громадян», відповіді на колективне звернення мешканців будинку АДРЕСА_1та зобов'язати КМР надати таку відповідь.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
-
Виктор Иванович, прошу обратить внимание на это решение - здесь дается бой отмазке печерских шулеров, по дополнительному решению КСУ, о том, что перечень вспомпомещений в его решении не является официальным. Этим не один раз пытались воспользоваться софисты. Якобы, перечня нет, значит вспом помещений тоже нет, доказывайте Вы сами что это вспомогательное помещение. Ан нет, на хитрую ...... есть .... с винтом
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-4924/08 р. Головуючий у першій інстанції: Ганечко О.М.
Доповідач: Саприкіна І.В.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 грудня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Коваля М.П., Маслія В.І.,
при секретарі: Трибой І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2007 року у справі за його позовом до Київської міської ради; 3-тя особа: Голосіївська районна в м. Києві рада про скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Київської міської ради; 3-тя особа: Голосіївська районна в м. Києві рада про скасування рішення КМР від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районі м. Києва» в частині запису № 312 у таблиці № 7 додатку № 2 щодо будинку 82-В по вул. Володимирській в м. Києві; визнання неправомірною бездіяльності КМР щодо ненадання у строки, передбачені Законом України «Про звернення громадян», відповіді на колективне звернення мешканців будинку АДРЕСА_1 зобов'язання надати таку відповідь та визнати, що в 2001 р. були відсутні підстави для припинення права комунальної власності на будь-які приміщення будинку № 82-В по вул. Володимирській в м. Києві.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2007 року позовні вимоги задоволені частково, а саме: скасовано рішення КМР від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районі м. Києва» в частині передачі у комунальну власність територіальної громади м. Києва приміщення площею 40,9 кв.м., розташованого у підвалі будинку № 82-В по вул. Володимирській в м. Києві. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою,ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконне, на його думку, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та постановити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на його незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що є безумовною підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Шевченківський районний суд м. Києва прийшов до висновку, про необхідність часткового задоволення позовних вимог, судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, однак приймає доводи апеляційної скарги, знаходить за необхідне постановити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог в іншій частині та з інших обгрунтувань, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи,ОСОБА_1 являється власником кв. 67 буд. № 82-В по вул. Володимирській в м. Києві. Даний будинок має підвальне приміщення площею 354,2 кв.м., яке відповідно до рішення КМР від 27.12.2001 р. № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районі м. Києва» було передано в комунальну власність територіальної громади м. Києва.
Позивач вважає дане рішення протиправним, оскільки спірне підвальне приміщення є допоміжним, призначене для задоволення потреб мешканців будинку та для експлуатації будинку. В даному приміщенні встановлені бойлерна і розподільча мережа трубопроводів гарячого та холодного водопостачання з відповідними приладами для перекриття трубопроводів, встановлені каналізаційні та вентиляційні колектори. Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 року № 4-рп позивач та інші мешканці будинку є співвласниками допоміжних приміщень.
За таких підстав, не погоджуючись з рішенням КМР від 27.12.2001 р. № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районі м. Києва» позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Шевченківський районний суд в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а апеляційна інстанція не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, приходить до висновку про необхідність поновленого задоволення позову, з огляду на наступне:
Як вбачається з експлікації внутрішніх площ до плану житлового будинку АДРЕСА_1 нежиле приміщення складається з коридору площею 9,6 кв.м. (.№1), тамбуру площею 6,9 кв.м. (№2), двох складів площею 79,83 кв.м. і 27,3 кв.м. (№3,4), трьох підсобних приміщень площею 32,9 кв.м. і 26,3 кв. м., 10,4 кв.м. (№5-7), двох складів площею 28,5 кв.м. і 41,3 кв.м (№ 8-9), двох підсобних приміщень площею 11,3 кв.м. і 39,0 кв.м. (№10-11), бойлерної площею 40,9 кв.м. (№ 12).
Відповідно до преамбули Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» цей Закон визначає правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності , його подальшого використання і утримання.
Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат в квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків)….(ст.. 3 Закону).
Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і при будинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладочки, сараї і ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають (п.2 ст. 10 Закону).
Положення ст. 1 та п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» були предметом спору і розглядались у Конституційному Суді України рішенням № 4-рп/2004 якого встановлено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладочки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
Таким чином, оскільки місцеві ради були тільки утримувачами приміщень будинків, а не користувачами, при здійсненні приватизації у них не виникало права власності.
Законом України № 3981-12 від 22.02.1994 р. були внесені зміни ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а саме: додана частина третя, відповідно до якої нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад народних депутатів.
Судова колегія знаходить за необхідним зазначити, що в даній статті визначений перелік приміщень, на які може виникнути право комунальної власності на умовах оренди.
За таких підстав, оскільки підвальне приміщення будинку АДРЕСА_1не використовувався у спосіб, передбачений п. 9 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», тому право комунальної власності на нього виникнути не могло.
При постановленні оскаржуваного рішення Шевченківський районний суд м. Києва керувався ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», відповідно до якого допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибулі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Керуючись даною нормою Закону, суд першої інстанції помилково надав визначення термінам, «допоміжне приміщення», як власність мешканців будинку, а терміну «нежиле приміщення» - не власність мешканців будинку.
В Законі України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» не встановлені терміни в такому значенні, а тому колегія суддів не може погодитись з таким трактуванням Шевченківського районного суду м. Києва.
Преамбулою даного закону встановлено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та визнання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.
За таких підстав, висновок суду першої інстанції, що приміщення площею 313,30 кв.м., у підвалі будинку АДРЕСА_1визнано нежилим, а тому не порушує право власності позивача, не відповідає дійсним обставинам справи та є неправомірним.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо порушення з боку Київради Закону України «Про звернення громадян», суд першої інстанції прийшов до висновку, що нормами КАС України не передбачено звернення до суду першої інстанції з такою позовною вимогою. При цьому була застосована ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», відповідно до якої якщо питання, порушені в одержаному органом місцевого самоврядування зверненні, не входять до його повноважень, воно в термін не більше 5 днів пересилається ним за належністю до відповідному органу, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
З листа Голосіївської райдержадміністрації вбачається, що заступник голови Київської міської держадміністрації зобов'язав Голосіївську районну держадміністрацію розглянути колективне звернення мешканців будинку № 82-В п вул. Володимирській в м. Києві щодо скасування п. 312 дод. 2 рішення Київської міської ради від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва».
03.03.2006 року Голосіївською районною державною адміністрацією було надано відповідь на звернення, в якій зазначено, що до проведення адміністративно-територіальної реформи 2001 року житловий будинок поАДРЕСА_1відносився до комунальної власності Залізничного району та у 2001 році був переданий до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району. Крім того, зазначено, що Голосіївська РДА не має повноважень щодо скасування рішень Київської міської ради.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» відповідь по результатам розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який одержав ці заяви і в компетенцію якого входить вирішення поставлених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Колективне звернення мешканців будинку АДРЕСА_1щодо скасування п. 312 дод. 2 рішення Київської міської ради від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва» було подано саме до Київської міської ради, а тому зобов'язавши Голосіївську районну державну адміністрацію розглянути колективне звернення та надати на нього відповідь Голова КМДА порушив вимоги ст. 15 Закону України «Про звернення громадян».
Стосовно позовної вимоги позивача щодо визнання, що в 2001 році були відсутні підстави для виникнення права комунальної власності на будь-які приміщення будинку АДРЕСА_1 апеляційна інстанція зазначає наступне.
Дана обставина може бути встановлена судом в описовій частині рішення, проте у жодному разі така вимога не може бути позовною, оскільки не відповідає нормам ч. 3 ст. 105 КАС України, а тому в даній частині позову слід відмовити.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Крім того, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем дана норма Закону дотримана не була, ним не доведено правомірність свого рішення.
Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
При вирішенні даного спору Шевченківським районним судом м. Києва не правильно застосовано норми матеріального і процесуального права та невірно вирішено заявлений спір.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з недотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідач не довів правомірність свого рішення, діяв всупереч вимогам Конституції та законів України, відбулося порушення законних прав позивача, як власника допоміжних приміщень, а тому є всі підстави для часткового скасування оскаржуваного рішення.
За таких підстав апеляційна скарга ОСОБА_1на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2007 року у справі за його позовом до Київської міської ради; 3-тя особа: Голосіївська районна в м. Києві рада про скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - безумовному скасуванню.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 71, 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, судова колегія
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1- задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2007 року - скасувати, постановити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1до Київської міської ради; 3-тя особа: Голосіївська районна в м. Києві рада про скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати нечинним та скасувати рішення КМР від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районі м. Києва» в частині запису № 312 у таблиці № 7 додатку № 2 щодо будинку 82-В по вул. Володимирській в м. Києві.
Визнати неправомірною бездіяльність КМР щодо ненадання у строки, передбачені Законом України «Про звернення громадян», відповіді на колективне звернення мешканців будинку АДРЕСА_1та зобов'язати КМР надати таку відповідь.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
-
прошу прощения дважды дал одно решение, вот то что хотел дать выше
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-779/08 р. Головуючий у першій інстанції: Гуль В.В.
Доповідач: Саприкіна І.В.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 червня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Бараненка І.І., Маслія В.І.,
при секретарі: Трибой І.В.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19.04.2007 року за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6до Печерської районної ради депутатів м. Києва, третя особа - Приватне підприємство «Вір"єм» про визнання нечинним рішення Старокиївської районної ради депутатів у м. Києві № 357 від 11.09.2001 року в частині затвердження на приватизацію нежитлового приміщення, -
В С Т А Н О В И Л А :
Позивачі звернулися до Печерського районного суду м. Києва з адмінпозовом до Печерської районної ради депутатів м. Києва, третя особа - Приватне підприємство «Вір”єм» про визнання нечинним рішення Старокиївської районної ради депутатів у м. Києві № 357 від 11.09.2001 року в частині затвердження на приватизацію нежитлового приміщення.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19.04.2007 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконне рішення суду першої інстанції та постановити постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на його незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, численне порушення норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
При винесенні рішення по суті заявлених вимог, суд першої інстанції знайшов позовні вимоги такими, що не обґрунтовані нормами чинного законодавства, а тому відмовив в задоволенні позову. При цьому керувався нормами ЦПК України, що в даному випадку є неправомірним, оскільки дані правовідносини є публічно-правовими, а тому підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Печерський районний суд м. Києва прийшов до висновку, що спірний будинок належить територіальній громаді, а тому нібито цілком правомірним є здача в оренду спірного нежитлового приміщення, що не призначене для забезпечення експлуатації будинку та його відчуження, діяльність третьої особи не суперечить встановленим нормам використання приміщення у жилих будинках та не завдає шкоди інтересам співвласників (користувачів).
Судова колегія жодним чином не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції та приймає доводи апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.02.2006 року вимогу про визнання нечинним рішення Старокиївської районної ради депутатів у м. Києві № 357 від 11.09.2001 року в частині затвердження на приватизацію нежитлового приміщення, було роз'єднано та відокремлено від низки вимог позивачів, оскільки остання повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства, тобто в даному випадку є єдина вимога позивачів - визнання нечинним рішення органу місцевого самоврядування.
Правомірними є доводи апелянта щодо неповного з'ясування обставин справи, які призвели до неправильного вирішення спору.
Адже, на момент прийняття спірного рішення № 357 Старокиївської районної ради депутатів у м. Києві від 11.09.2001 року ще не існувало рішення Київської міської ради від 27.12.2001 року, на яке послався суд першої інстанції, відсутні докази того, що спірне підвальне приміщення, загальною площею 38 кв. м входило до нежилих приміщень, загальною площею 829,30 кв. м. Тому суд повинен був прийти до висновку, що спірне приміщення на підставі рішення № 208/1642 від 27.12.2001 року «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва» не належало до комунальної власності.
Згідно даних технічного паспорту, загальна площа нежитлового приміщення АДРЕСА_1. Проте суд не врахував ту обставину, що згаданий паспорт було складено в 2003 році (після прийняття оскаржуваного рішення). Договір оренди № 968 від 28.05.2001 року вказує на те, що на момент його укладення не існувало спірного приміщення № 52-А.
У відповідності з додатком № 4 до протоколу Установчих зборів власників квартир і нежитлових приміщень будинку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 від 09.07.2002 року, ПП «Фірма «Вір”єм» орендували приміщення VI, XI, загальною площею 38 кв. м, а не спірне приміщення № 52-А. А тому висновок суду про передачу в орендне користування третій особі спірного приміщення більшої площі, ніж зазначено в розпорядженні Старокиївської РДА № 399 від 23.05.2001 року, є неправомірним. Поверховий план також підтверджує не існування нежилого приміщення № 52-А станом на 09.08.2002 року.
За таких обставин суд першої інстанції неправомірно не прийняв до уваги Технічне заключення обстеження існуючого теплового пункту в підвальному приміщенні під'їзду АДРЕСА_1, проведеного Державним науково-дослідним та проектно-вишукувальним інститутом НДІ ПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ, за висновками якого при наявності орендаря ПП “Вірм”єм” відсутня можливість проводити профілактичні та ремонтні роботи вузлу теплового вводу з елеваторним вузлом для потреб системи опалення і вузлу приготування гарячої води для потреб побутового призначення даного будинку, також відсутня необхідна вентиляція, мають місце невиправдані витрати тепла, перегрів стелі існуючого теплопункту, що викликає зміну комфортних умов житлових приміщень і скарги мешканців будинку.
Виходячи з положень ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду, власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Згідно із рішенням Конституційного Суду України № 4-рп\2004 від 02.03.2004 року про офіційне тлумачення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладочки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності не потребує здійснення додаткових дій, .. в тому числі, і реєстрації в бюро технічної інвентаризації тощо.
При цьому, суд першої інстанції, посилаючись на вищевказане рішення Конституційного суду України, прийшов до висновку, що перелік допоміжних приміщень, перелічених в даному Рішенні, нібито не є офіційним тлумаченням цього терміну, а за таких підстав Печерський районний суд м. Києва застосував свою інтерпретацію зазначених термінів, обґрунтовуючи прийняте ним рішення.
Апеляційна інстанція не може прийняти таку правову позицію і вважає її помилковою, з огляду на наступне:
Відповідно до ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в... цивільній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті саме особи, щодо яких встановлені ці обставини. В даному випадку в справі беруть участь ті саме особи (громадяни - власники багатоквартирного будинку та органи місцевого самоврядування, що здійснюють приватизацію цих квартир). Якщо рішенням Конституційного суду України визначено перелік допоміжних приміщень, щодо правового статусу яких виник судовий спір, суд першої інстанції не мав правових підстав робити інший висновок всупереч прийнятому судовому рішенню.
За таких обставин висновок суду про необхідність документального підтвердження, що спірне підвальне приміщення загальною площею 48 кв.м. призначене для експлуатації будинку та використовується мешканцями для побутових потреб, є незаконним, а тому судова колегія не може його прийняти.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Крім того, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем дана норма Закону дотримана не була, ним не доведено правомірність свого рішення.
Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Враховуючи викладені обставини, Печерський районний суд м. Києва дійшов невірного висновку щодо неналежного обґрунтування позивачами своїх позовних вимог.
При вирішенні даного спору не правильно застосовано норми матеріального і процесуального права та невірно вирішено заявлений спір, а саме, відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі.
Крім того, судова колегія знаходить за необхідне звернути увагу на порушення судом ст. 158 КАС України, за вимогами якої судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається в формі постанови, судове рішення, означене як РІШЕННЯ, за правилами адміністративного судочинства, за якими розв'язано спірні правовідносини, Законом не передбачено.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з недотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідач не довів правомірність свого рішення, діяв всупереч вимогам Конституції та законів України, відбулося порушення законних прав позивачів, які є власниками допоміжних приміщень, а тому є всі підстави для скасування оскаржуваного рішення.
За таких підстав апеляційна скарга ОСОБА_1на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19.04.2007 року за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6до Печерської районної ради депутатів м. Києва, третя особа - Приватне підприємство «Вір”єм» про визнання нечинним рішення Старокиївської районної ради депутатів у м. Києві № 357 від 11.09.2001 року в частині затвердження на приватизацію нежитлового приміщення, підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - безумовному скасуванню.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 71, 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, судова колегія
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1- задовольнити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19.04.2007 року - скасувати, постановити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6до Печерської районної ради депутатів м. Києва, третя особа - Приватне підприємство «Вір"єм» про визнання нечинним рішення Старокиївської районної ради депутатів у м. Києві № 357 від 11.09.2001 року в частині затвердження на приватизацію нежитлового приміщення задовольнити.
Визнати нечинним рішення Старокиївської районної ради депутатів у м. Києві № 357 від 11.09.2007 року в частині затвердження на приватизацію шляхом викупу приватним підприємством «Вір”єм» підвального приміщення, площею 38,0 кв. м, багатоквартирного житлового будинку № 13 по вул. Круглоуніверситетській в м. Києві
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
-
Интересное решение - в середине анализом жилое и нежилое и что может быть в аренде и комсобственности на момент приватизации - посмотрите интересный нюанс
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-4924/08 р. Головуючий у першій інстанції: Ганечко О.М.
Доповідач: Саприкіна І.В.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 грудня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Коваля М.П., Маслія В.І.,
при секретарі: Трибой І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2007 року у справі за його позовом до Київської міської ради; 3-тя особа: Голосіївська районна в м. Києві рада про скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1- задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2007 року - скасувати, постановити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1до Київської міської ради; 3-тя особа: Голосіївська районна в м. Києві рада про скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати нечинним та скасувати рішення КМР від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районі м. Києва» в частині запису № 312 у таблиці № 7 додатку № 2 щодо будинку 82-В по вул. Володимирській в м. Києві.
Визнати неправомірною бездіяльність КМР щодо ненадання у строки, передбачені Законом України «Про звернення громадян», відповіді на колективне звернення мешканців будинку АДРЕСА_1та зобов'язати КМР надати таку відповідь.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Мене у даному випадку дивує, що в колегії суддів апеляційної інстанції двоє раніше були суддями Шевченківського районного суду м. Києва, і також не завжди приймали правосудні рішення. Особливо Коваль М.П.
-
Тоже, интересное решение, удивительно суд сослался на недоказанность, что спорные помещения не являются вспомогательными. Надо подумать, как это лучше выразить
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа №-22-а-305/2008 р. Головуючий у 1 інстанції Отрош І.О.
Суддя доповідач Ситников О.Ф.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2008 року. м. Київ.
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Ситникова О.Ф.,
Суддів: Бистрик Г.М., Василенко Я.М.,
при секретарі: Коваленко Я.С.,
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою позивачівОСОБА_1 ОСОБА_2ОСОБА_3 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 08 лютого 2007 року у справі за позовомОСОБА_1 ОСОБА_2ОСОБА_3 до Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, Печерської районної у місті Києві ради, треті особи: Громадська організація «Організація ветеранів Печерського району міста Києва», Об'єднання громадян «Благодійницький центр соціальної, медичної та трудової реабілітації ветеранів афганської війни Печерського району міста Києва», Печерський районний у місті Києві центр соціальних служб для молоді про визнання незаконними та скасування Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1408 від 26.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1366 від 20.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві ради №195-р від 10.06.20058 року та зобов'язання відповідачів повернути мешканцям будинку підвальні приміщення, -
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2006 року позивачі ОСОБА_1., ОСОБА_2, ОСОБА_3вернулись до суду з адміністративним позовом до відповідача в особі Печерської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання протиправними та скасування рішень та розпоряджень відповідача, якими надано у володіння, користування та розпорядження допоміжні приміщення, що знаходяться у жилому будинку за адресою:АДРЕСА_1В обґрунтування адміністративного позову позивачі посилаються на те, що всі без винятку квартири в зазначеному будинку приватизовані та належить мешканцям будинку на праві приватної власності, а тому відповідно до ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир набули права спільної часткової власності на допоміжні приміщення буднику без додаткового оформлення документів, які б підтверджували таке право власності. Разом з тим, оскаржуваними рішеннями відповідача данні приміщення без згоди власників надані у користування, володіння та розпорядження іншим особам, тобто, позивачі незаконно позбавлені права власності на допоміжні приміщення. Позивачі просять поновити порушені права, визнати незаконними рішення та розпорядження відповідача, якими надано у володіння, користування та розпорядження допоміжні приміщення іншим особам та скасувати їх.
В судовому засіданні позивачі уточнили позовні вимоги за адміністративним позовом, просять суд визнати незаконними та скасувати Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1408 від 26.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1366 від 20.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві ради №195-р від 10.06.2005 року.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 08.02.2007 року в задоволенні позовуОСОБА_1 ОСОБА_2. та ОСОБА_3 - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою позивачі -ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3вернулися з апеляційною скаргою, в якій зазначають, що вказана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, тому вона підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивачів.
Письмових заперечень на апеляційну скаргу позивачів від інших учасників процесу до суду апеляційної інстанції в установлений судом строк не надійшло.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав:
Досліджуючи обставини, що стали підставою для прийняття оскарженого рішення, суд першої інстанції встановив, що відповідачем з особі Печерської районної у місті Києві ради 10.06.2005 року видано Розпорядження №195-р, яким надано Громадській організації «Організація ветеранів Печерського району міста Києва» в безоплатне користування нежитлове приміщення площею 78, 6 кв.м. для розміщення ради ветеранів 608 мікрорайону Печерського району АДРЕСА_1
Відповідачем в особі Печерської районної у місті Києві державної адміністрації 26.10.2004 року видано Розпорядження №1408, яким надано Об'єднанню громадян Благодійницький центр соціальної, медичної та трудової реабілітації ветеранів Афганської війни Печерського району міста Києва» в орендне користування нежитлове приміщення першого поверху площею 85, 9 кв.м. для розміщення служб об'єднання в будинкуАДРЕСА_1
Відповідачем в особі Печерської районної у місті Києві державної адміністрації 20.10.2004 року видано Розпорядження №1366, яким передано Печерський районний у місті Києві центр соціальних служб для молоді у користування нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1для розміщення центру соціальних служб для молоді. Дане розпорядження видано на виконання сесії Печерської районної у місті Києві ради від 22.07.2004 року №96 Про деякі питання діяльності підліткових клубів за місцем проживання Печерського району міста Києва», враховуючи рішення районної комісії по розподілу нежитлових приміщень та наданню їх в орендне користування (протокол №13 від 15.07.2004 року).
Підставою для винесення зазначених розпоряджень були: Закон України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст.29, 41 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішення Печерської районної у місті Києві ради від 18.11.2004 року №36 «Про доручення голові Печерської районної у місті Києві ради з окремих питань» та №37 «Про делегування повноважень Печерській районній у місті Києві державній адміністрації - виконавчому органу Печерської районної у місті Києві ради», рішення Печерської районної у місті Києві ради від 12.06.2003 року №105 «Про Методику розрахунку та порядок використання орендної плати за користування майном територіальної громади Печерського району міста Києва».
Судом також з'ясовано, що передані відповідачами на підставі виданих розпоряджень третім особам у користування приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1не є допоміжними приміщеннями в розумінні ст.10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та в розумінні офіційного тлумачення, що дане в Рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 року, а є нежилими приміщеннями переданими до комунальної власності територіальної громади печерського району міста Києва відповідно до Рішення Київської міської ради "X сесії XXI11 скликання №208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва від 21.12.2001 року.
Аналізуючи вказані обставини по справі та застосовуючи відповідні норми матеріального права, зокрема Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст.327 ЦК України, суд першої інстанції зробив висновки, що оскаржувані позивачами Розпорядження суб'єктів владних повноважень відповідачів у справі прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано та з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, а тому в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Проте з такими висновками суду можна не можна погодитися, оскільки вони не відповідають встановленим обставинам по справі, рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст.203 КАС України вказані обставини є безумовними підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався, зокрема на Рішення Київської міської ради "X сесії XXI11 скликання №208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва від 21.12.2001 року та зробив висновок, що спірні приміщення є нежилими, які передані до комунальної власності територіальної громади Печерського району міста Києва.
Як вбачається з матеріалів справи вказане Рішення Київської міської ради "X сесії XXI11 скликання №208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва від 21.12.2001 року не було предметом дослідження судом першої інстанції, що є грубим порушенням норм процесуального права.
Судом апеляційної інстанції на вимогу апелянта було витребувано від Київської міської ради зазначене Рішення.
Дослідивши його в судовому засіданні, суд апеляційної інстанції встановив, що спірні нежитлові приміщення, які розташовані в будинкуАДРЕСА_1 відсутні в переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади Печерського району міста Києва.
Відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а суд згідно ст.86 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на його безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Матеріали справи не містять доказів, що ці спірні приміщення належать до комунальної власності територіальної громади Печерського району міста Києва, відповідачі таких доказів суду не надавали та не оцінювались судом в процесі досліджування обставин по справі, а тому висновки суду про те, що спірні приміщення передані в комунальну власність є такими, що не відповідають обставинам встановленим по справі.
Оскільки спірні приміщення не передані відповідачам в комунальну власність, то вони не вправі були розпоряджатися вказаними приміщеннями.
За таких обставин Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1408 від 26.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1366 від 20.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві ради №195-р від 10.06.2005 року не можна визнати такими, що прийняті на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача повернути співвласникам будинку АДРЕСА_1 підвал під дворовим покриттям не можуть бути задоволені, оскільки фактично є вимогами про повернення майна з чужого незаконного володіння.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 207 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу позивачівОСОБА_1 ОСОБА_2ОСОБА_3 задовольнити.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 08 лютого 2007 року скасувати та постановити по справі нове рішення яким позовОСОБА_1 ОСОБА_2ОСОБА_3 задовольнити частково:
Визнати незаконними та скасувати: Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1408 від 26.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1366 від 20.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві ради №195-р від 10.06.2005 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді:
-
Тоже, интересное решение, удивительно суд сослался на недоказанность, что спорные помещения не являются вспомогательными. Надо подумать, как это лучше выразить
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа №-22-а-305/2008 р. Головуючий у 1 інстанції Отрош І.О.
Суддя доповідач Ситников О.Ф.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2008 року. м. Київ.
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Ситникова О.Ф.,
Суддів: Бистрик Г.М., Василенко Я.М.,
при секретарі: Коваленко Я.С.,
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою позивачівОСОБА_1 ОСОБА_2ОСОБА_3 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 08 лютого 2007 року у справі за позовомОСОБА_1 ОСОБА_2ОСОБА_3 до Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, Печерської районної у місті Києві ради, треті особи: Громадська організація «Організація ветеранів Печерського району міста Києва», Об'єднання громадян «Благодійницький центр соціальної, медичної та трудової реабілітації ветеранів афганської війни Печерського району міста Києва», Печерський районний у місті Києві центр соціальних служб для молоді про визнання незаконними та скасування Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1408 від 26.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1366 від 20.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві ради №195-р від 10.06.20058 року та зобов'язання відповідачів повернути мешканцям будинку підвальні приміщення, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу позивачівОСОБА_1 ОСОБА_2ОСОБА_3 задовольнити.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 08 лютого 2007 року скасувати та постановити по справі нове рішення яким позовОСОБА_1 ОСОБА_2ОСОБА_3 задовольнити частково:
Визнати незаконними та скасувати: Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1408 від 26.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1366 від 20.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві ради №195-р від 10.06.2005 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді:
Постанова правильна по суті - якщо не було права власності, то чужою власністю розпоряджатися немає підстав, навіть у суб'єктів владних повноважень, яким часто-густо море по коліна.
-
А вот, что я говорил про экспертизу. Провели экспертизу был электрощит, потом шулеры элементарно взяли и вынесли его за пределы и нет щита. Заплатили экспертам, те пришли окинули новым взглядом то же самое помещение, ну нет же электроящика- значит помещение не вспомогательное - возникает вопрос а какое?
В советское время на все нежилые были паспорта и сведения в БТИ, почему не изучили, посмотрите ДБН и задайте вопрос эксперту - может ли административное помещение располагаться в подвале, где его комуникациии, отдельные выходы и прочее. Недоработка, прокурору по фиг, вот и привет. А шулеры в мантиях тут как тут, и недоработка пошла с молотка
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-5062а/08 Головуючий суддя у 1-й інстанції: Шостак О.О.
Суддя-доповідач: Коваль М.П.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 березня 2009 року Колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Коваля М.П., суддів Бабенка К.А. та Межевича М.В., при секретарі - Ліжевській Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нове місто» на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 27 квітня 2006 року у справі за позовом заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах ОСОБА_1 до Шевченківської районної в м. Києві ради, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Нове місто», ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування пункту 9 переліку нежитлових приміщень, що підлягають приватизації шляхом викупу, додатку № 1 до Рішення Шевченківської районної в м. Києві ради «Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва» від 25.05.2003 року № 170,
В С Т А Н О В И В
20.12.2005 року заступник прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування пункту 9 переліку нежитлових приміщень, що підлягають приватизації шляхом викупу, додатку №1 до Рішення Шевченківської районної в м. Києві ради «Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва» від 25.05.2003 року № 170, мотивуючи вимоги тим, що оскаржуваний пункт рішення прийнятий з порушенням вимог ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду».
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.04.2006 року позов заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконним та скасовано пункт 9 переліку нежитлових приміщень, що підлягають приватизації шляхом викупу, додатку №1 до Рішення Шевченківської районної в м. Києві ради «Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва» від 25.05.2003 року № 170.
Суд першої інстанції вважає обґрунтованими позовні вимоги, оскільки оскаржуваний пункт порушує право мешканців ІНФОРМАЦІЯ_1 на володіння, користування та розпорядження своєю власністю.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. У своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом першої інстанції не вірно встановлені обставини справи,що стало підставою для винесення рішення з порушенням норм матеріального права.
Представник апелянта та представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити та скасувати оскаржувану постанову і прийняти нове рішення про відмову в задоволені позову.
Представник прокуратури та представник ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечували проти апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, посилаючись на те, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції -скасуванню з ухваленням нового рішення у справі з таких підстав.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції…
- неповно з»ясовано обставини справи, що мають значення для справи,
- порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ст. 171 КАС України встановлені особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів, які на відміну від індивідуальних актів, містять норму права і розраховані на багаторазове застосування, тобто їх дія не вичерпується одноразовим виконанням.
В силу ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Чинним законодавством не встановлено іншого порядку оскарження рішення пункту 9 переліку нежитлових приміщень, що підлягають приватизації шляхом викупу, додатку №1 до Рішення Шевченківської районної в м. Києві ради «Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва», а тому колегія суддів вважає, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно з Рішенням Шевченківської районної у м. Києві радою від 25.03.2003 року № 170 нежиле приміщення по ІНФОРМАЦІЯ_1, площею 196,2 кв.м. (приміщення №14, приміщення №15) було внесено в перелік об'єктів комунальної власності Шевченківського району, що підлягають приватизації шляхом викупу ТОВ «Нове місто».
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги заступника прокурора Шевченківського району м. Києва є обґрунтованими, оскільки п. 9 додатку № 1 Рішення № 170 порушує право мешканців ІНФОРМАЦІЯ_1 на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, а тому підлягає скасуванню.
Також задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірні нежитлові приміщення мають статус допоміжних, а тому застосував ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 02.03.2004 року, якими передбачено, що допоміжні приміщення передаються безоплатно у спільну сумісну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків.
Однак, як вбачається матеріалів справи, судом першої інстанції належно не досліджувалося питання статусу спірних приміщень, не витребувалася відповідна технічна документація на спірний об»єкт, а саме від встановлення такого статусу і залежить обгрунованність і правомірність оспорюваного Рішення Шевченківської районної у м. Києві Ради від 25.03.2003 року № 170.
Згідно Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» № 2866-14 від 03.11.2005р. розрізняють різні об'єкти, що існують в одному житловому комплексі, зокрема це багатоквартирний будинок, конструктивні елементи багатоквартирного будинку, допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, нежилі приміщення.
Допоміжним приміщенням є приміщення, в якому знаходиться технічне обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація житлового будинку не є можливою, або використовується для обслуговування будинку.
Згідно ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, при приватизації житлового фонду передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
Нежилі приміщення продовжують перебувати в комунальній власності, тобто приватизація квартир на них не впливає, тому територіальна громада може ними розпоряджатися.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив обставини справи стосовно того, що спірні нежитлові приміщення не були допоміжними приміщеннями будинку, належали до комунальної власності міста, а тому були відчужені Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної в м. Києві ради з дотриманням вимог закону.
Згідно з ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як вбачається із висновку № 7593 судової будівельно-технічної експертизи від 12 січня 2006 року, виконаний Київським Науково-Дослідним Інститутом Судових Експертиз в процесі розслідування кримінальної справи №60-1472 (т1, а.с.22-44) встановлено, що підвальне приміщення № 4 групи приміщень № 15 житлового будинку по ІНФОРМАЦІЯ_1( за поверховим планом БТІ від 10.06.1999 року з поточною інвентарізацією 26.07.2005 року ) у зв”язку з тим , що в ньому встановлена розподільча шафа електропостачання , яка забезпечує належну експлуатацію житлового будинку , є допоміжним приміщенням цього будинку .
Визначити статус групи підвальних приміщень № 14 житлового ІНФОРМАЦІЯ_1,а саме чи є воно допоміжними приміщеннями, за результатами проведеного дослідження не вбачається можливим .
За клопотанням представника ОСОБА_1судом було витребувано та долучено до матеріалів справи завірену належним чином копію висновку № 12239 судової будівельно-технічної експертизи від 17 липня 2008 року, виконаний Київським Науково-Дослідним Інститутом Судових Експертиз в процесі розслідування кримінальної справи №60-1472 (т.2, а.с.127-157).
Згідно вказаного висновку експертизи встановлено, що підвальне приміщення № 15 будинку по ІНФОРМАЦІЯ_1з дати технічної інвентаризації - 31.12.1938 року і по сьогоднішній день не відносяться до допоміжних приміщень (т. 2, а.с.154).
Експертний висновок ґрунтується на матеріалах технічної інвентаризації, де вказано, що функціональне призначення підвалу чотириповерхового будинку по ІНФОРМАЦІЯ_1станом на 31.12.1938 р. зазначено як "жилой", станом на 01.02.1983 р. в підвалі будинку зареєстровані приміщення "учреждения", станом на 10.06.1999 р. з поточною реєстрацією на 15.04.2001р. в підвалі будинку зареєстровані службові та підсобні приміщення, а станом на дату обстеження -26.02.2008 р. приміщення підвалу №14 обладнано під офісне (нотаріальну контору), а приміщення №15 під фізкультурно-оздоровчий центр. У висновку експертизи також встановлено, що з урахуванням даних, зазначених у попередніх дослідженнях, інженерне обладнання, яке забезпечує належну експлуатацію будинку, а саме: рамка управління, тепло пункт, водомірний вузол, розподільча шафа електропостачання тобто обладнання, яке забезпечує належну експлуатацію будинку, розташовані поза межами спірних приміщень.
За клопотанням представника відповідача в судове засідання було викликано та допитано експертів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як членів комісії, що здійснювала дослідження приміщень №14 та №15 поІНФОРМАЦІЯ_1.
В судовому засіданні експертами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ( яких було приведено до присяги та попереджено про кримінальну відповідальність ) підтвердили правильність викладених висновків, які знаходяться в судовій будівельно-технічній експертизи від 17 липня 2008 року щодо статусу нежилих приміщень по ІНФОРМАЦІЯ_1 та неналежності їх до допоміжних. В своїх поясненнях експерти зазначали, що під час проведення попереднього дослідження, за результатам якого був складений висновок № 7593 судової будівельно-технічної експертизи від 12 січня 2006 року було визначено статус підвального приміщенні № 4 групи приміщень № 14 як допоміжне приміщення будинку, оскільки як було з'ясовано, в даному приміщенні була встановлена розподільча шафа електропостачання, яка забезпечує належну експлуатацію житлового будинку. Проте, при повторному дослідженні спірних приміщень з участю представників ЖЕК, зокрема і з участю електрика, який обслуговує будинок, було встановлено, що вказана розподільча шафа електропостачання, яка забезпечує експлуатацію будинку знаходиться поза межами спірних приміщень, внаслідок чого і був зроблений висновок про належність спірних приміщень до нежитлових.
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідним при вирішенні даного спору взяти за основу висновок №12239 судової будівельно-технічної експертизи від 17 липня 2008 року, який ґрунтується на більш ретельному обстеженні спірного приміщення та спростовує висновок № 7593 судової будівельно-технічної експертизи від 12 січня 2006 року, зокрема висновки щодо належності спірного приміщення та його статтусу у вказаному висновку зроблені при неповному з'ясуванні щодо належності розподільчої шафи електропостачання.
Крім того , з матеріалів справи (т.1, а.с.88-89) вбачається, що в Київському міському бюро технічної інвентаризації у справі № 2-а, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходиться журнал підрахунку площі житлового будинку з нежитловими (вбудованими) приміщеннями, а саме - групою приміщень № 14 та групою приміщень № 15.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що застосування судом першої інстанції положення ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» на спірні правовідносини не поширюється, оскільки спірні приміщення не відносяться до допоміжних приміщень житлового будинку, а є окремими нежитловими приміщеннями, що розташовуються в будинку, тобто відносяться до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин й належали на момент приватизації до комунальної власності територіальної громади міста.
Колегія судів вбачає процесуальні порушення, які призвели до неправильного вирішення справи.
Так даній справі адміністративний позов подав заступник прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах ОСОБА_1 Частиною 2 статті 60 КАС України закріплено, що прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу. Відповідно до ст. 36-1 ЗУ «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження.
З наведених положень законодавства вбачається, що підставами для представництва органами прокуратури інтересів громадянина - є неможливість останнього з поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження. Тобто, існує два критерії: громадянин з поважних причин не може 1) самостійно захистити свої права; 2) реалізувати процесуальні повноваження.
Захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах здійснюється шляхом звернення до адміністративного суду у формі адміністративного позову. Відповідно до ч.1 ст.56 КАС України сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника. З аналізу наведених положень Кодексу вбачається, що позивач може звернутися до адміністративного суду за захистом своїх прав як особисто, так і через представника.
З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 в суді представляли ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що підтверджується довіреністю (а.с. 18) їх поясненнями в інтересах позивачки та протоколами судових засідань, в яких вони зафіксовані як представники ОСОБА_1 (а.с.18, 20, 48, 55, 59 - 60, 62).
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 може самостійно захистити свої права та реалізувати процесуальні повноваження, що і здійснювали її представники в суді першої інстанції, а тому заступник прокурора Шевченківського району м. Києва не мав повноважень подавати адміністративний позов в інтересах ОСОБА_1 тим більше в порядку ст.171 КАС України, яка передбачає відповідний порядок оскарження в нормативно- правових актів. Підставою для подачі адміністративного позову в інтересах ОСОБА_1 заступник прокурора зазначає заяву останньої, копію якої додає до позову (а.с. 11), проте, вказана копія заяви не може бути прийнята судами до уваги з наступних підстав. В зазначеній заяві немає дати її написання (подання), відсутні відмітки про отримання заяви прокуратурою Шевченківського району м. Києва та її розгляду, а також вона належним чином не оформлена.
Крім того, згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 21 Закону України «Про прокуратуру» протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 у даному випадку прокурор у адміністративній справі може бути позивачем і не повинен визначати орган чи особу, в інтересах якої він звертається до суду з позовною заявою.
Із зазначеної заяви (а.с.11 т.1) вбачається, що на думку ОСОБА_1 її права порушуються договором купівлі-продажу підвалу будинку, а не рішенням ради. Із пояснень представників ОСОБА_1 вбачається, що вони мають на меті захист майнових прав, які порушені в наслідок укладення відповідачем з третьою особою договору купівлі продажу.
За правилами ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосований цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може застосований.
Учасники процесу не пояснили суду, які права, свободи та інтереси ОСОБА_1 порушені у публічно-правових відносинах, доказів порушення прав, свобод та інтересів позивачки саме у публічно-правових відносинах не надали, а тому підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 104 КАС України встановлено, що до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Прийняття рішень органу місцевого самоврядування - є формою діяльності даного публічного органу, а тому відносини, що при цьому виникають - є публічно-правовими. Проте, в силу зазначеної статті, позивач повинен зазначити, які його права у сфері публічно-правових відносин, та яким чином порушуються оскаржуваним рішенням права відповідача.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а головне що при дослідженні спірних приміщень з участю представників ЖЕК, зокрема і з участю електрика, який обслуговує будинок, було встановлено, що розподільча шафа електропостачання, яка забезпечує експлуатацію будинку знаходиться поза межами спірних приміщень, допитані та попереджені про кримінальну відповідальність експерти ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як члени комісії, що здійснювала дослідження приміщень №14 та №15 по ІНФОРМАЦІЯ_1 підтвердили висновок про належність спірних приміщень до нежитлових.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції при винесені рішення неповно з»ясовано обставини справи, що мають значення для справи, порушенні норми матеріального та процесуального права, підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін не вбачається, а тому воно, згідно положення ст.202 КАС України, підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Керуючись ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 158, 159, 171, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нове місто» - задовольнити.
Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 27.04.2006 року - скасувати.
У задоволенні адміністративного позову заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах ОСОБА_1 до Шевченківської районної в м. Києві ради, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Нове місто» про визнання незаконним та скасування пункту 9 переліку нежитлових приміщень, що підлягають приватизації шляхом викупу, додатку №1 до Рішення Шевченківської районної в м. Києві ради «Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва» від 25.05.2003 року № 170- відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді:
-
А тут прошу внимания, довольно неплохо изложена точка зрения на разграничение административного и гражданского процесса в наших делах. Я сегодня на прогулке по Труханову острову, как раз спорил со своим товарищем, а как просто выразить куда в данном случае идти в гражданский или админсуд. И мы пришли к такому же выводу как и в этом решении. Одно из двух или мы такие же умные, или такие же глупые как судьи ВАСУ, третьего, что нам заплатили не дано, мы никому не нужны. Необходимо вскрыть характер правоотношений в рамках которых возник спор. Ты споришь, с таким же, равным тебе совладельцем например, или ты оспариваешь действия лица, которые это лицо совершает во исполнение своих властных полномочий. Этот вопрос, довольно серьезный и поначалу все админсуды отказывались рассматривать такие споры, отправляли в гр.суд
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 квітня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого
Кривенка В.В.,
суддів:
Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Самсіна І.Л.,
Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,–
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “Лисенко-3” (далі – ОСББ “Лисенко-3”) до Шевченківської районної у м. Києві ради, треті особи – ТОВ “МетЕнКо” та Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради про визнання частково недійсними рішень, за скаргою ОСББ “Лисенко-3” про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2007 року,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2005 року ОСББ “Лисенко-3” звернулося до суду з зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що спірні рішення Старокиївської районної ради народних депутатів м. Києва від 26 червня 1998 року № 38 та від 30 березня 1999 року № 107 в частині включення до переліку об’єктів, що підлягають приватизації, підвального приміщення площею 174,3 кв. м. (літера А), розташованого за адресою: м. Київ, вул. Лисенка, 3, ухвалені Старокиївською районною радою народних депутатів м. Києва з перевищенням повноважень, наданих Законом України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР “Про місцеве самоврядування”, і порушують права та інтереси позивача, передбачені статтями 41, 55 Конституції України, статтею 225 Цивільного кодексу УРСР, частиною 1 статті 4 Закону України “Про власність” та частиною другою статті 10 Закону України від 10 червня 1992 року № 2482-ХІІ “Про приватизацію державного житлового фонду”.
Господарський суд м. Києва постановою від 21 лютого 2006 року позов задовольнив.
Київський апеляційний господарський суд постановою від 20 липня 2006 року, залишеною без зміни ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2007 року, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
У скарзі за винятковими обставинами ОСББ “Лисенко-3” порушило питання про скасування рішень, ухвалених судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, та закриття провадження у справі посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС).
За результатами розгляду цієї справи колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виявлено неоднакове, в порівнянні з іншими аналогічними за змістом справами, застосування судом касаційної інстанції положень пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України.
Вирішуючи питання про правильне застосуванні судами зазначеної норми права колегія суддів вважає, що скарга ОСББ “Лисенко-3” підлягає задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 1 частини 1 статті 17 КАС до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суб’єкт владних повноважень згідно з пунктом 7 частини 1 вищезгаданої статті КАС – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Судами встановлено, що на момент виникнення спору у листопаді 2005 року співвласниками будинку № 3 по вул. Лисенка в м. Києві були сторони у справі: учасники ОСББ “Лисенко-3” (власники приватизованих житлових приміщень (квартир) і допоміжних приміщень), і Шевченківська районна у м. Києві рада, як розпорядник майна комунальної власності належного територіальній громаді Шевченківського району м. Києва (нежилих приміщень житлового фонду).
Заявивши позов про визнання недійсними рішень Старокиївської районної ради народних депутатів м. Києва від 26 червня 1998 року № 38 та від 30 березня 1999 року № 107 в частині включення до переліку об’єктів, що підлягають приватизації, підвальних приміщень у будинку по вул. Лисенка, 3, позивач оспорив право комунальної власності на нежилі приміщення. Таким чином спірні правовідносини між сторонами виникли у зв’язку з реалізацією ними прававласності на майно.
Спір, порушений співвласником майна щодо прийнятого органом влади, який також є співвласником цього майна, рішення про управління чи розпорядження цим майном, є спором з правовідносин власності і не є справою адміністративної юрисдикції. Оскільки між сторонами у цій справі існує спір про право, розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства виключається.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Співвласники майна можуть захищати свої права в суді шляхом звернення до суду з цивільним позовом.
Керуючись статтями 157, 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Скаргу Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “Лисенко-3” задовольнити.
Постанову господарського суду м. Києва від 21 лютого 2006 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 липня 2006 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2007 року скасувати.
Провадження у справі закрити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
Кривенко В.В.
Судді:
Гусак М.Б.
Маринченко В.Л.
Самсін І.Л.
Терлецький О.О.
Тітов Ю.Г.
-
Тепер Кириле, дякуючи Вашій титанічній роботі, маємо якщо не енциклопедію, то антологію адміністративного судочинства. Дуже шкода, що судді нічого цього не знають і знати не хочуть. Пригадую позицію судді, водночас і заступника голови Шевченківського районного суду Бужак Н.П. Вона якось після закінчення судового засідання заявила: "А мене Інтернет не цікавить". Це про Реєстр судових рішень.
-
Вікторе Івановичу, дякую, але якщо моя праця титанична, то не має прикметника яким визначити ступінь Вашої праці і Ваш внесок в боротьбу за право. До того ж, моя робота буде продовжена і я сподіваюся, що ми здіснимо такий розтин існуючої судової системи та її системний аналіз, на базі якого наші брати та сестри отримають простий та дієвий механізм боротьби з нею, принаймні їм стане легше.
З повагою, Кирило
-
Я також на це сподіваюсь, бо якщо не ми, то хто замість нас?
-
Виктор Иванович! Разрешите поздравить Вас с Днем Рождения, пожелать Вам крепкого здоровья, человеческого счастья и стойкости в судебных баталиях. А так, как Вы трудоголик, я тоже, то лучший отдых это работа. Поэтому предлагаю Вашему вниманию очередную порцию решений админсудов с очень интересными нюансами. Внизу прилагается первое решение, очень интересное. В админсудах, особенно при спорах между совладельцами вспомогательных помещений и органами местного самоуправления по поводу незаконных решений последних относительно этого имущества, часто возникает вопрос, а подведомственен ли данный спор админсуду. Наши оппоненты заявляют, что нет, так как по их утверждениям спор идет о праве, в частности о праве собственности, а отсюда, идите в гражданский суд и так далее. Мы же утверждаем, ничего подобного, что значит о праве, конечно о праве, посмотрите в ст.2 КАСУ, там и идет речь о нарушенных правах, и там же и нигде более, не говорится о том, что споры о нарушении права собственности при выполнении своих функции субьектами властных полномочий должны рассматриваться в гражданском процессе. Более того, гражданский процесс по сути своей не предполагает оспаривание действий таких субьектов и признание их действий незаконными, а тем более гражданский процесс предполагает спор между лицами, которые не находятся в подчиненных правоотношениях, наоборот свободно вступают или выходят из них.
Сьогодні, на с.з в ОАС суддя Пісоцька, яка місяцем раніше прийняла мій уточнений позов з новою вимогою про визнання незаконним листа-дозволу на проектування реконструкції будинку, співвласником якого є Позивач, зненацька і незадоволено запитала мене, чому я вважаю, що цей спір має розглядатися саме в адмінсуді, адже порушено право власності Позивача. На що я і відповів, приблизно те ж саме що зазначено вище. Єдине, незрозуміло, чому це питання не виникло при прийнятті позову. Отже,
Согласно приведенному ниже решению, главное, что определяет спор есть -
1. ст.п.1 ч.1 ст. 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Тобто, якщо оскаржується рішення суб’єкту владних повноважень, яке на думку Позивача порушує його права, то це вагома заявка, що справа має слухатися в адмінсуді. Отже, перша ознака є в наявності, йдемо далі
2. Згідно до п.1 ч.1 ст. 3 КАС України, під справою адміністративної юрисдикції розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.
3. Потім суд досліджує і встановлює, що Відповідач в даному конкретному випадку діяв на виконання своїх владних повноважень в галузі містобудування. і суд робить філігранний висновок - правильний по суті
Фактичним предмет спору у даному випадку є спір стосовно неналежного виконання органом місцевого самоврядування владних управлінських повноважень у галузі будівництва (контролю під час такої стадії будівництва, як здійснення проектно-вишукувальних робіт), що порушує права та безпеку позивачів, і не є спором про право користування будинком, оскільки такий спір можливий лише між власниками будинку.
Далі, також, цікаво, читайте та насолоджуйтеся.
Будьте бдительны, враг не дремлет
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ К-19056/07
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої:
Гончар Л.Я.
Суддів:
Харченка В.В.
Чалого С.Я.
Кравченко О.О.
Бим М.Є.
при секретарі : Фурдичко Б.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що діють в інтересах ТОВ «Айра»та ТОВ «Ратибор»на ухвалу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 червня 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2007 року у справі за позовом ТОВ «Айра»та ТОВ «Ратибор»до Виконавчого комітету Ялтинської міської ради, за участю третіх осіб: ТОВ «Компанія «Риф», Республіканський комітет з охорони культурної спадщини Ради Міністрів Автономної Республіки Крим про відміну рішення, -
в с т а н о в и л а :
ТОВ «Айра»та ТОВ «Ратибор» звернулися до суду з позовом до Виконавчого комітету Ялтинської міської ради, за участю третіх осіб: ТОВ «Компанія «Риф», Республіканський комітет з охорони культурної спадщини Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, про відміну рішення.
Позивачі свої вимоги обґрунтовували тим, що будівля по вул. Леніна, 11 у м. Ялта є об’єктом культурної спадщини, будь-яке використання якого потребує отримання відповідного дозволу, якого у товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Риф»не було, і згідно висновків дослідження несучих конструкції будівлі після пожежі не підлягає реконструкції. Крім цього, в порушення права власності позивачів Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради при прийнятті рішення не була отримана їх згода на проведення проектно-дослідних робіт за адресою: м. Ялта, вул. Леніна, 11. Позивачі просили суд скасувати рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради №1539 від 12 жовтня 2006 року «Про дозвіл ТОВ «Компанії «РіФ»виконання проектно-пошукових робіт по поновленню приміщень нічного клубу «Торнадо»за адресою м. Ялта, вул. Леніна, 11» та скасувати рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради №183 від 14 лютого 2007 року «Про внесення змін до рішення №1539 від 12 жовтня 2006 року «Про дозвіл ТОВ «Компанії «РіФ»виконання проектно-пошукових робіт по поновленню приміщень нічного клубу «Торнадо»за адресою м. Ялта, вул.. Леніна, 11». .
Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 червня 2007 року провадження по справі за позовом ТОВ «Айра»та ТОВ «Ратибор»було закрито.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2007 року апеляційну скаргу ТОВ «Айра»та ТОВ «Ратибор»залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 червня 2007 року –без змін.
У поданій касаційній скарзі представники позивачів з посиланням на порушення судами норм процесуального права, просили скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.
Суд першої інстанції , закриваючи провадження у справі , виходив з того, що даний спір не має публічно-правового характеру, оскільки його предметом є право користування земельною ділянкою, відновлення порушеного права зі сторони третьої особи, яка як і позивач, на підставі рішень владних органів претендує на користування землею. Суди вважали, що між сторонами існує спір про право, що у свою чергу виключає розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та зазначив, що предметом спору у даній справі є спір про право користування будинком, оскаржуване рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради має індивідуальну направленість –направлене на регулювання право власності, суб’єкт владних повноважень у даних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій.
Висновки судів попередніх інстанцій є необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, в адміністративному позові ТОВ «Айра»та ТОВ «Ратибор»оскаржували рішення органа місцевого самоуправління, у зв’язку з тим, що його прийняття порушує їх права та вимоги Закону України «Про планування та забудову території», Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Згідно до п.1 ч.1 ст. 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Тобто саме КАС України, встановлює порядок розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, прийнятих на виконання власної управлінської компетенції.
Згідно до п.1 ч.1 ст. 3 КАС України, під справою адміністративної юрисдикції розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про основи містобудування», державне регулювання у сфері містобудування здійснюють органи місцевого самоврядування в порядку, встановленому законодавством. Виконавчий комітет Ялтинської міської Ради відповідно до ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»входить до системи органів місцевого самоврядування.
Оскаржуване рішення було прийнято ним на виконання власних владних повноважень згідно до ч. 2 ст. 31 «Повноваження в галузі будівництва»Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якої до відання виконавчих органів міських рад належить видача забудовникам архітектурно-планувальних завдань та технічних умов на проектування, будівництво, реконструкцію будинків і споруд, благоустрій територій та надання дозволу на проведення цих робіт.
Фактичним предмет спору у даному випадку є спір стосовно неналежного виконання органом місцевого самоврядування владних управлінських повноважень у галузі будівництва (контролю під час такої стадії будівництва, як здійснення проектно-вишукувальних робіт), що порушує права та безпеку позивачів, і не є спором про право користування будинком, оскільки такий спір можливий лише між власниками будинку.
Публічно-правовий характер даного спору підтверджується також тим, що оскаржуване рішення стосується не тільки надання дозволу на здійснення проектно-пошукових робіт, але й містить в собі зобов’язуючі положення для ТОВ «Компанія «Ріф», що спростовує висновки судів про цивільний характер спірних правовідносин.
Оспорюване рішення не регулює питання користування будівлею, оскільки відповідач не має відповідних повноважень. Виконавчий комітет Ялтинської міської ради є органом місцевого самоврядування, в даному випадку виконував власні публічні повноваження в галузі будівництва, направлені на здійснення контролю у сфері будівництва і прийняв владне рішення, яке є предметом оскарження, тобто повністю відповідає визначенню суб’єкта владних повноважень, викладеному у п.7 ч.1 ст. З КАС України.
Відповідно до ст.. 227 КАС України судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, якщо суди допустили порушення норм процесуального права, що призвели, або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
На підставі викладеного , ухвали судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись наведеним, ст.ст. 220, 221, 227, 230, 231 КАС України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що діють в інтересах ТОВ «Айра»та ТОВ «Ратибор» задовольнити .
Ухвалу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 червня 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім із підстав, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Л.Я. Гончар
-
Знов-таки, йдучи по слідах сьогоднішнього с.з в ОАС і в настанову учасникам форму, продовжую. Представник КМДА прийшов з дорученням, яке зкінчилося, тому суддя дозволила йому просто бути слухачем. На початку засідання суддя запитала, чи в мене є якісь клопотання. Я відповів, що є, стосується воно забезпечення доказів по справі, оскільки Відповідач не виконав свій обов’язок (ст.71.п.5) і не надав доказів. Тут, суддя досить роздратовано перервала мене і сказала, що я не маю права вказувати суду і Відповідачу, що робити????????, а потім, трошки схаменувшись, дозволили оголосити заяву, що я зробив, хоча і не стримався, сказавши, що я маю право висловлювати свою думку з усіх питань, які виникають в процесі. Читання декілька разів переривалося уточнюючими питаннями судді. Потім, вона ухвалили, що заява буде розглянута в 5 днів, а поки я маю дати пояснення. Під час надання пояснень, було багато чого цікавого. Однак, головне, до чого в принципі я був готовий. Суддя, мовляв, законний чи незаконний цей дозвіл на проектування, а як це Вас стосується, яким чином це порушує Ваші права? Щоб не обтяжувати подробицями, я нижче приведу думку суду з цього приводу. Прошу звернути увагу, ще на одну заморочку шулерів, а саме -
ну надали вони цей дозвіл на проектування, ну може і Вашого майна, ну то й що. Вони ж проектують, вони ж не прийшли з ломами і не руйнують його, ну хай собі проектують, де ж порушення Вашого права власності?
Наша відповідь - така - проектування реконструкції будинку є діями, по розпорядженню цим будинком. Право володіння, користування і розпорядження майном належить виключно його власнику. Всі інші особи можуть здійснювати по розпорядженн, володінню або користуванню виключно за згодою власника
Опонент - Однак, діями по розпорядженню майном є не проектування, а вже будівництво
Софізм, але тонкий, на кшталт, скільки коштує краплина вина, нічого не коштує, тоді накрапайте мені склянку. Тут, в логічному ланцюжку, робиться навмисна помилка, не враховуються накопичення кількісних характеристик і їх перехід в нову якість. Краплина, це краплина, однак мільйон краплин - це вже не мільон краплин, а нова якість склянка. Так, і тут.
Проектування це не є окрема дія, це стадія процесу, який зветься створення об’єкту архітектури (ст.4 закону України "Про архітектуру") і має на меті створення цього об’єкту. І якщо, шулери штучно, софістично роз’єднують цей процес, ланцюжок, на складові, видаючи їх за самостійні, то їм треба давати по руках зазначеними нижче рішеннями. А то, можна дійти до такого, що будівельники не зламали вашу стінку, а вони зробили, один мільярд мікрооперацій, відколупувань по 1 см.куб цеглини. За 1 же см.куб відповідальності ніякої, ну так і за 1 мільярд теж немає.
Судді, як кажуть, в’їхали що їх розводять, і пішли таким же шляхом, навіть більш ефективними. Дозвіл на проектування це основна підстава для отримання дозволу на виконання будівельних робіт, який надасть право порушнику розпорядитися чужим майном.
Таким чином, суд апеляційної інстанції робить висновок про те, що дозвіл на виконання будівельних робіт - є остаточним документом, оскаржувані Розпорядження КМДА, які і є предметом оскарження, є підставою для надання дозволів на виконання будівельних робіт.
Так як Розпорядження КМДА стали підставою для вчинення подальших дій по збору та затвердженню документації, з метою досягнення остаточної цілі - виконання будівельних робіт по надбудові мансардного поверху, на підставі права на здійснення таких будівельних робіт, то саме вони і підлягають скасуванню, як такі що прийняті суб'єктом владних повноважень з порушенням права власності позивачів
Тобто, скасуванню підлягає саме дозвіл на проектуваня, адже без нього неможливо досягнення остаточної цілі - реконструкції будинку.
Відповідь суду тут - насолоджуйтеся!!!
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22а- 423/08
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2008 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Бєлової Л.В.,
суддів Бистрик Г.М.,
Малиніна В.В.
при секретарі Гладишко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою представника третіх осіб - ОСОБА_1, ОСОБА_2на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5до Київської міської державної адміністрації, 3-і особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2про визнання протиправними Розпоряджень Київської міської державної адміністрації, -
В С Т А Н О В И В :
У травні 2006 року позивачі звернулись до суду з позовом до Київської міської державної адміністрації про визнання незаконними:
- п. 3 розпорядження Київської міської державної адміністрації № 964 від 29.04.98 року;
- п.п. 9, 38 розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1227 від 20.07.2000 р;
- п. 106 розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2417 від 12.11.2001 р;
- п. 31 розпорядження Київської міської державної адміністрації № 176 від 05.02.2002 р.
Як вбачається з протоколу судового засідання суду першої інстанції, - 31 серпня 2006 року під час розгляду справи суд ухвалив притягнути до участі у справі в якості 3-х осіб без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1та ОСОБА_2. (а.с. 37 - зворотня сторона).
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2007 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5до Київської міської державної адміністрації, 3-і особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2про визнання протиправними Розпоряджень Київської міської державної адміністрації задоволено частково:
- визнано протиправним п. 9 та п. 38 Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1227 від 20.07.2000 р.;
- визнано протиправним п. 106 Розпорядження Київської міської державної адміністрації №2417 від 12.11.2001 р.;
Суддя-доповідач - Бєлова Л.В.
Справа в апеляційній інстанції №22а - 1997/07 перереєстровано на № 22-а-423/08
Головуючий в першій інстанції - Ізмайлова Т.Л.
Справа в першій інстанції № 2а-76/07 р.
- визнано протиправним п. 31 Розпорядження Київської міської державної адміністрації №176 від 05.02.2002р.;
- в іншій частині позову - відмовлено;
Не погоджуючись із вказаною постановою, представником третіх осіб було подано заяву про апеляційне оскарження та апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2007 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
В запереченнях на апеляційну скаргу, що надійшли від представника позивачів до суду апеляційної інстанції, представник позивачів зазначає що постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2007 року прийнята судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити апеляційну скаргу представника третіх осіб - ОСОБА_1, ОСОБА_2- без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Так, як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваними пунктами Розпоряджень КМДА законність яких розглядалась в суді першої інстанції визначались наступні правовідносини:
- відповідно до п. 3 Розпорядження КМДА від 29.04.98 р. № 964 ОСОБА_1. надано право виступити інвестором переобладнання горища над своєю квартирою на мансардний поверх будинку АДРЕСА_1за умови перерахування у тижневий строк після затвердження проектно-кошторисної документації коштів у розмірі 5 % від кошторисної вартості будівельно - монтажних робіт;
- відповідно до п. 9 Розпорядження КМДА від 20.07.2000 р. № 1227 «Про надання дозволу на виготовлення проектно-кошторисної документації на реконструкцію горищ та надбудову мансардних поверхів деяких будинків в Печерському районі» надано громадянину ОСОБА_2дозвіл на виготовлення проектно-кошторисної документації на реконструкцію горищного приміщення над квартирами №№ 29, 30,31,32 будинку АДРЕСА_2для розміщення житла за умов, визначених Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією в інвестиційному контракті;
- відповідно до п. 38 цього ж Розпорядження надано громадянці ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проектно-кошторисної документації на реконструкцію частин горищних приміщень площею 400 кв. м. будинку АДРЕСА_2для розміщення житла за умов, визначених Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією в інвестиційному контракті;
- пунктом № 106 Розпорядження КМДА від 12.11.2001 р. № 2417 внесено зміни до Розпорядження КМДА № 1227 від 20.07.2000 р., зокрема: в пункті 9 після слів та цифр „ над квартирами 29.30,31,32" доповнити словами та цифрами „ 3 об'єднанням всіх приміщень в квартиру № 31";
- пунктом 31 Розпорядження КМДА № 176 від 05.02.2002 р. внесені зміни в Розпорядження КМДА від 20.07.2000 р. № 1227 : в пункті 9 ( в редакції Розпорядження від 12.11.2001 № 2417) слова „ на реконструкцію горищного приміщення" замінити словами „ на надбудову мансардного поверху"; в пункті 38 ( в редакції Розпорядження від 12.11.2001 № 2417) слова „ на реконструкцію горищного приміщення" замінити словами „ на надбудову мансардного поверху".
Суд першої інстанції при прийнятті рішення задовольнив позовні вимоги частково, а саме - про визнання протиправними п. 9, п. 38 Розпорядження КМДА № 1227 від 20.07.2000 року; п. 106 Розпорядження КМДА № 2417 від 12.11.2001 року; п. 31 Розпорядження КМДА № 176 від 05.02.2002 року; і відмовив у задоволенні позову в частині визнання протиправним п. 3 Розпорядження КМДА від 29.04.98 р. № 964.
Вирішуючи справу таким чином та приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того що відповідні пункти Розпоряджень КМДА, що були визнані судом протиправними, прийняті КМДА з порушенням вимог закону і є незаконними виходячи з наступного.
Так, судом першої інстанції встановлено що, надаючи відповідні дозволи ОСОБА_1. та ОСОБА_2. на влаштування (надбудову) мансардного поверху на горищі буд. АДРЕСА_2, КМДА своїми Розпорядженнями фактично розпорядилась власністю позивачів без їх згоди, що потягло порушення їх прав, як співвласників будинку, зокрема позбавило їх права користування та розпорядження горищем.
З такими висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погоджується виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, - у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Розглядаючи справи за позовами громадян про оскарження актів, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суди, в першу чергу, повинні визначити норму закону, яка визначає зміст компетенції суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.
Так, відповідно до ст. 6 Конституції України прийнятої на 5-й сесії ВРУ 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР (далі Конституція), - державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції, - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 21 Конституції, - усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та
правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Відповідно до ст. 22 Конституції, - права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 24 Конституції, - громадяни мають рівні конституційні права і
свободи та є рівними перед законом.
Відповідно до ст. 118 Конституції, - виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.
Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.
Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.
Ст. 119 Конституції України, - визначає компетенцію місцевих державних адміністрації, і відповідно до п. п. 1, 2, 3, 7 вказаної норми, - місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують серед інших:
1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;
2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;
3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного
розвитку;
7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»), - виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
ч. 2, ст. 11 вказаного Закону, - виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Згідно ч. 2. ст. 31 ЗУ «Про місцеве самоврядування», - до відання виконавчих органів міських рад (за винятком міст районного значення), крім повноважень, зазначених у пункті "б" частини першої цієї статті, належить також видача забудовникам архітектурно-планувальних завдань та технічних умов на проектування, будівництво, реконструкцію будинків і споруд, благоустрій територій та надання дозволу на проведення цих робіт.
Ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 року № 586-ХІV (далі ЗУ «Про місцеві державні адміністрації») визначає що виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні
адміністрації.
Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.
Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
Статтею 2 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» яка певним чином дублює ст. 119 Конституції України, серед основних завдань місцевих державних адміністрацій в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, окрім інших п. п. 1, 2, 3, 7 вказаної норми визначено, зокрема:
1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;
2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;
3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного
розвитку;
7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації», на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.
Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Серед повноважень визначених ст. 13 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації», до повноважень місцевих державних адміністрації, серед інших, належать: забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; соціально-економічного розвитку відповідних територій; соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати. Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень.
До повноважень місцевої державної адміністрації в галузі містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, ст. 20 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації», серед інших, відносить зокрема: організовує розробку та проведення експертизи містобудівної документації населених пунктів відповідно до державних норм і стандартів.
Особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві визначені в Законі України "Про столицю України - місто-герой Київ" від 15.01.1999 року № 401-14 (далі ЗУ «Про столицю України - місто-герой Київ») і полягають в тому, що місцеве самоврядування в місті Києві здійснюється
територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради, які утворюють відповідно власні виконавчі органи (частина перша статті 8, стаття 10).
Ст. 6 ЗУ «Про столицю України - місто-герой Київ», - місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи.
Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.
Відповідно до ст. 10 ЗУ «Про столицю України - місто-герой Київ», - Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 року N 1699-III, - Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами: вирішують питання щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій.
Таким чином, проаналізувавши положення зазначених нормативно-правових актів, колегія Київського апеляційного адміністративного суду приходить до висновків, що до повноважень Київської міської державної адміністрації законодавчими актами віднесено видання оскаржуваних позивачами Розпоряджень в межах реалізації функції покладених на КМДА в галузі містобудування.
Тобто, приймаючи вказані Розпорядження, КМДА діяла на підставі, у межах повноважень, що надані їй Конституцією та законами України.
Проте, приймаючи розпорядження, КМДА повинна була дослідити правовідносини, зміст яких визначається цими розпорядженнями, повинна була перевірити, чи не порушуються такими діями права інших осіб, а саме - інших жителів будинку № 8 по вул. Катерини Білокур в м. Києві для того щоб не допустити порушення прав та законних інтересів громадян, які КМДА, як орган влади покликана захищати і забезпечувати, і які, відповідно до Конституції України мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Цих дій КМДА не здійснила, чим порушила вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України. Та прийняла оскаржувані розпорядження, які були визнані протиправними судом першої інстанції, необґрунтовано, без урахування усіх обставин що мають значення, з порушенням принципу рівності всіх громадян перед законом, законності та верховенства права.
До таких висновків колегія Київського апеляційного адміністративного суду прийшла проаналізувавши норми законодавства про власність чинного на момент прийняття КМДА оскаржуваних розпоряджень виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України від 19 червня 1992 року « 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду» дана приватизація полягає у відчуженні квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень
(підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь
громадян України.
Згідно із ч. ч. 2,3 ст. 10 зазначеного Закону, - власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою; допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
На момент прийняття КМДА оскаржуваних розпоряджень діяв Цивільний Кодекс УРСР вiд 18.07.1963 № 1540-VI.
Відповідно до ЦК УРСР 1963 року, а саме, відповідно до ст.. 12, - визначалось, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.
Тобто, розрізнялась спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власнсть).
Статтею 13 ЦК УРСР 1963 року визначалось що володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону УРСР вiд 07.02.1991 № 697-XIІ кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.
Оскільки спільна часткова власність створюється за участю всіх співвласників, то будь-які дії щодо майна, яке є правом спільної часткової власності, мають проводитись лише за наявності згоди всіх співвласників незалежно від розміру частки кожного з них.
Крім того, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду, проаналізувавши Рішення Конституційного суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004 у справі № 1-2/2004 (про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Конституції України всі суб'єкти права власності рівні перед законом.
У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень.
Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т. ін.
Згідно зі статтею 19 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" ( 2866-14 ) спільне майно власників квартир складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності. Відповідно до цього Закону ( 2866-14 ) співвласники допоміжних приміщень мають право розпоряджатися ними в межах, встановлених зазначеним Законом та цивільним законодавством.
Таким чином, питання щодо згоди власників квартир - співвласників допоміжних приміщень багатоквартирного будинку - на надбудову поверхів, улаштування мансард і т. ін. з використанням при цьому конструктивних елементів будинку, як і на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо), має вирішуватися відповідно до законів про власність та інших законів України, передусім Цивільного кодексу України ( 435-15).
Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
Таким чином, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того що, надаючи дозвіл ОСОБА_1. та ОСОБА_2. на влаштування ( надбудову) мансардного поверху на горищі АДРЕСА_2 Київська міська державна адміністрація своїми Розпорядженнями фактично розпорядилась власністю позивачів без їх згоди. Це потягло порушення їх прав, як співвласників будинку, зокрема позбавило їх права користування, розпорядження горищем.
Посилання апелянта на те що оскаржувані Розпорядження КМДА є лише документами якими дозволено дії по проектуванню можливої реконструкції, а тому не тягнуть за собою обов'язковим наслідком розпорядження майном щодо якого вони видані, тому що кінцева реконструкція може й не мати місця взагалі, а єдиним документом що може створити певні правові наслідки щодо вказаного майна є дозвіл на виконання будівельних робіт, судом апеляційної інстанції до уваги не беруться, виходячи з того що саме вказані Розпорядження КМДА потягли за собою збір подальшої документації на надання дозволу на будівництво виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст. 23 Закону України «Про планування і забудову територій», - забудова територій передбачає здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення (далі - будівництво).
Фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані відповідно до ст. 24 ЗУ «Про планування і забудову територій», - отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.
Відповідно до ст. 24 ЗУ «Про планування і забудову територій», фізичні та юридичні особи, заінтересовані в здійсненні будівництва об'єктів містобудування, подають письмову заяву про надання дозволу на будівництво до виконавчого органу відповідної ради або Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.
Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному цим Законом.
Відповідно до ст. 29 ЗУ «Про планування і забудову територій», - дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт.
Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів, на підставі: серед інших, проектної документації, погодженої та затвердженої в порядку, визначеному законодавством; рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.
У разі здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування для отримання дозволу на виконання зазначених робіт додається копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або письмової згоди його власника на проведення зазначених робіт.
Таким чином, можна дійти висновку про те що фактичним розпорядженням майна позивачів є саме вчинення дій по реконструкції, про що також вказує і апелянт, проте колегія Київського апеляційного адміністративного суду вважає за необхідне додати, що дії по реконструкції вичиняються на підставі отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
Однією ж з підстав для видачі інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю вказаного дозволу на виконання будівельних робіт, є рішення виконавчого органу відповідної ради або Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації. У м. Києві дозволи на будівництво видаються саме Київською міською державною адміністрацією.
Крім того, з тексту відповідних пунктів оскаржуваних Розпоряджень КМДА з наступними змінами, а саме такі основні слова: «…надання дозволу на виготовлення проектно-кошторисної документації на реконструкцію горищ та надбудову мансардних поверхів………, та дозволу на надбудову мансардного поверху……..» вбачається що вказані Розпорядження КМДА і є першопричинами і основними підставами, на отримання особами щодо яких вони були видані подальшої документації, остаточним документом якої і є дозвіл на виконання будівельних робіт.
Цей факт не заперечує і апелянт, а також апелянт в своїй апеляційній скарзі зазначає що зазначені розпорядження КМДА і є дозволами на будівництво( а.с. 153, 4-й абзац 3,4-те речення).
В судовому засіданні Київського апеляційного адміністративного суду 11.03.2008 року, представник апелянта також висловила тезу, стосовно того, що оскаржувані Розпорядження КМДА є дозволами на будівництво, зазначивши при цьому що вони є лише документами, якими дозволено дії по проектуванню можливої реконструкції, а тому не тягнуть за собою обов'язковим наслідком розпорядження майном щодо якого вони видані.
Стосовно доводів апеляційної скарги про те що фактичне розпорядження приміщеннями, що перебувають у спільній власності жителів будинку АДРЕСА_2 настає з моменту виконання будівельних робіт, колегія Київського апеляційного адміністративного суду вважає за необхідне пояснити наступне.
Так, виконання будівельних робіт відповідно до законодавства України здійснюється на підставі дозволу про виконання таких робіт.
Таким чином, суд апеляційної інстанції робить висновок про те, що дозвіл на виконання будівельних робіт - є остаточним документом, оскаржувані Розпорядження КМДА, які і є предметом оскарження, є підставою для надання дозволів на виконання будівельних робіт.
Так як Розпорядження КМДА стали підставою для вчинення подальших дій по збору та затвердженню документації, з метою досягнення остаточної цілі - виконання будівельних робіт по надбудові мансардного поверху, на підставі права на здійснення таких будівельних робіт, то саме вони і підлягають скасуванню, як такі що прийняті суб'єктом владних повноважень з порушенням права власності позивачів.
Таким чином, проаналізувавши законодавчі акти, що визначають компетенцію КМДА, а також матеріали справи, колегія суддів Київського апеляційного суду приходить до висновку, що п. 9 та п. 38 Розпорядження КМДА № 1227 від 20.07.2000 р.;
п. 106 Розпорядження КМДА №2417 від 12.11.2001 р.; п. 31 Розпорядження №176 від 05.02.2002р. прийняті КМДА у межах повноважень що передбачені Конституцією та законами України проте необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, без дотримання принципу рівності перед законом, та без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивачів та третіх осіб і цілями, на досягнення яких спрямовані вказані розпорядження, що, у відповідності до ч. 3 ст. 2, та п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, є підставою для визнання відповідних пунктів вказаних розпоряджень протиправними.
Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того що позовні вимоги про визнання протиправним п. 3 Розпорядження КМДА від 29.04.1998 року № 964, яким ОСОБА_1. надано право виступити інвестором переобладнання горища над своєю квартирою на мансардний поверх в будинку АДРЕСА_2, оскільки воно прийнято в межах компетенції Київської міської держадміністрації відповідно до ст. 31, ч. І п „а" п.п.1,9 Закону України „ Про місцеве самоврядування в Україні" і прав позивачів не порушує.
Відповідно до ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає що постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2007 року ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 2, 162, 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу представника третіх осіб - ОСОБА_1, ОСОБА_2- залишити без задоволення.
Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2007 року - залишити без змін
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в установленому законом порядку.
Головуючий:
Судді
-
Дякую, Кириле, за поздоровлення, а також за додаткові судові рішення. Думаю, що вони стануть у нагоді багатьом мешканцям багатоквартирних будинків при відстоюванні у судах своїх прав та інтересів.
До речі, на побажання учасників Форуму, яке співпадає з моїм баченням місії цього сайту, я ввів новий розділ "Судові рішення". Можливо, згодом, буде доцільно зібрати Ваші повідомлення у новому розділі (шляхом переміщення).
-
І третє дуже цікаве рішення, воно навздогін сумнівам судді Пісоцької стосовно порушення прав власності дозволами на проектування і іншими документами.
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2009 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Горбань Т.І.
Суддів: Попович О.В.
Мамчура Я.С.
при секретарі Лисенко М.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2007 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, третя особа - ОСОБА_1, про часткове визнання незаконним та часткове скасування рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 252 від 19 червня 2007 року,
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 252 від 19.06.2007 року про визнання протиправним та скасування рішення Білоцерківської міської ради №252 від 19 червня 2007 року в частині надання дозволу Мічуріній Наталії Володимирівні для влаштування медичного кабінету лікаря акушера-гінеколога у власному нежитловому приміщенні ( колишня квартира №2) з організацією відокремленого входу по вул. Ярослава Мудрого,48.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2007 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, допущення невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, його представника, представника 3-ої особи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи;4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони :1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 19.06.2007 року виконавчий комітет Білоцерківської міської ради, розглянувши подання Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради № 15\266 від 06.06.2007 року, прийняв рішення про надання дозволу Мічуріній Н.В., третій особі по справі, улаштувати медичний кабінет лікаря акушера-гінеколога у власному нежитловому приміщенні (колишньої квартири №2), з організацією відокремленого входу по вул. Ярослава Мудрого, 48, що підтверджується випискою з рішення № 252 від 19.06.2007 р.
Суд першої інстанції зазначає, що в судовому засіданні достовірно встановлено, що 3-тя особа Мічуріна Н.В. подала до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради письмову заяву про надання дозволу на будівництво медичного кабінету; договір оренди землі № 68 від 26.03.2007 року, який укладено між відповідачем та ПП ОСОБА_1 строком на 5 років; рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 327 від 25.07.2006 року про дозвіл перевести з житлового фонду в нежитлове приміщення квартири №2 по вул. Я. Мудрого, 48, яка належить Мічуріній Н.В. на праві приватної власності; висновки санітарно-епідеміологічної станції, відділу державного пожежного нагляду м. Біла Церква, висновок технічної експертизи щодо відповідності проектної документації нормативно-правовим актам з охорони праці та промислової безпеки. Зазначені вище документи і згоду Білоцерківської ЖЕК №2 відповідач взяв до уваги та прийняв рішення про надання дозволу Мічуріній Н.В. на улаштування медичного кабінету лікаря акушера-гінеколога.
Суд першої інстанції вказав, що він не вбачає порушень ст.24 Закону України „Про планування і забудову території", рішення Конституційного суду України від 02.03.2004 року № 4-рп\2004, Закону України „Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", на які посилається позивач.
Так, відповідачем була розглянута заява фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, яка на час прийняття даного рішення уклала договір оренди землі з орендодавцем Білоцерківською міською радою в особі міського голови ОСОБА_3 Також ОСОБА_1 було подано всі документи відповідно до переліку, встановленого Положенням про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 25.12.2000р. Зазначений перелік документів закріплений також і в „Правилах забудови території Київської області".
Мешканці будинку № 48 по вул. Я. Мудрого не створювали об'єднання співвласників, даний будинок знаходиться на балансі Білоцерківської ЖЕК №2.
Відповідно до ч.2 ст. 42 ЗК України у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.
Отже, прибудинкова територія може бути за відповідним рішенням органу місцевого
самоврядування передана у власність або надана у користування власникам приміщень у
багатоквартирному житловому будинку лише в разі створення ними об'єднання співвласників
багатоквартирного житлового будинку. В іншому разі прибудинкова територія не належить власникам приміщень у житловому будинку.
Відповідно до роз'яснення Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України „Правил визначення прибудинкової території та розташування на ній будівель іншого призначення" дозвіл на будівництво споруд на прибудинковій території надається за рішенням органів місцевого самоврядування і за погодженням органів містобудування та архітектури, санітарних і протипожежних служб.
Як було встановлено в судовому засіданні, позивач має право власності на квартиру № 3 в буд. 48 по вул. Я. Мудрого в м. Біла Церква.Відповідно до ст. 48 Закону України „Про власність", власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння і відшкодування завданих цим збитків.
Однак позивач в судовому засіданні не зазначив, яких саме порушень його права власності заподіяно, крім відсутності його згоди на перебудову приміщення, що є власністю ОСОБА_1 Також не встановлено порушень з боку третьої особи по справі щодо використання допоміжних приміщень чи приміщень загального користування в будинку № 48 по вул. Я. Мудрого. В суді не встановлено порушення правового режиму майна, що перебуває у спільній власності чи користуванні власників квартир будинку № 48 по вул. Я. Мудрого в м. Біла Церква.
Суд першої інстанції вважає необґрунтованими посилання позивача на порушення ст.48 Закону України „Про власність" та ст. 356,357 ЦК України, так як відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не було вчинено жодних дій щодо порушення права власності Паценка С.Д.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач діяв в межах своїх повноважень та керуючись Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні", Законом України „Про планування і забудову територій", Законом України „Про основи містобудування" і Правилами забудови території Київської області, затвердженими рішенням Київської обласної ради від 19.06.2003р.
Колегія cуддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій» (із змінами і доповненнями) фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об»єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов»язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської міської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об»єкта містобудування (далі-дозвіл на будівництво).
Фізичні та юридичні особи, заінтересовані в здійсненні будівництва об»єктів містобудування, подають письмову заяву про надання дозволу на будівництво до виконавчого органу відповідної ради або Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.
До заяви додається документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.
Перелік інших документів та матеріалів, необхідних для отримання дозволу на будівництво, які додаються до письмової заяви, порядок їх розгляду визначаються регіональними та/або місцевими правилами забудови.
Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному цим Законом.
Дозвіл на будівництво надається на підставі комплексного висновку щодо відповідності запропонованого будівництва містобудівній документації, державним будівельним нормам, місцевим правилам забудови (далі- комплексний висновок).
Згідно ст. 5 Закону України «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені зокрема урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва; захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством.
У п.4.2 Рішення Конституційного Суду України у справі №1-2/2004 від 2 березня 2004 р. №4-рп/2004 вказано, що згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, а отже, у їхню власність як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду. Закон врегульовує також відносини, пов'язані з виникненням, оформленням та набуттям права приватної власності на квартири та інші об'єкти приватизації державного житлового фонду.
Допоміжні приміщення, відповідно до п.2 ст.10 Закону, стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об»єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Набуте громадянами право на квартири державного житлового фонду та належні до них допоміжні приміщення є непорушним ( ст.41 Конституції України), забезпечується державою і захищається судом ( ст.55 Конституції України).
П.4.3 вищевказаного Рішення проголошує, що відповідно до Конституції України всі суб»єкти права власності рівні перед законом.
Аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т.ін.), Конституційний Суд України виходить з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України «Про об»єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Правовий режим майна, що перебуває у спільній власності власників квартир, має визначатися, відповідно до Конституції України (п.7 ч.1 ст. 92), виключно законами України.
Згідно зі ст.19 Закону України «Про об»єднання співвласників багатоквартирного будинку» спільне майно власників квартир складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності, загальне майно - у спільній частковій власності. Відповідно до цього Закону співвласники допоміжних приміщень мають право розпоряджатися ними в межах, встановлених зазначеним Законом та цивільним законодавством.
Таким чином, питання щодо згоди власників квартир - співвласників допоміжних приміщень багатоквартирного будинку -на надбудову поверхів, улаштування мансард і т.ін. з використанням при цьому конструктивних елементів будинку, як і на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо), має вирішуватися відповідно до законів про власність та інших законів, передусім Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Відповідно до ст. 357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав доказів наявності дозволу на будівництво та необхідних для його отримання документів.
Судом першої інстанції також встановлено, що відсутня згода співласників на перебудову нежитлового приміщенні (колишньої квартири №2), з організацією відокремленого входу по вул. Ярослава Мудрого, 48. Доказів наявності згоди Білоцерківської ЖЕК №2, на яку посилався відповідач, суду також не надано.
Вищеназвані обставини свідчать про порушення відповідачем наведених вище правових норм.
Відповідач в порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України не довів правомірності свого рішення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що в суді першої інстанції було не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, судом допущено невідповідність висновків обставинам справи, порушено норми матеріального права, у зв'язку з чим постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2007 року слід скасувати та постановити нову, якою позовні вимоги Паценка С. Д. до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, третя особа - ОСОБА_1, необхідно задовольнити.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2задовольнити .
Скасувати постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2007 року та постановити нову, якою позовні вимоги ОСОБА_2до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, третя особа - ОСОБА_1, задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Білоцерківської міської ради №252 від 19 червня 2007 року в частині надання дозволу Мічуріній Наталії Володимирівні для влаштування медичного кабінету лікаря акушера-гінеколога у власному нежитловому приміщенні ( колишня квартира №2) з організацією відокремленого входу по вул. Ярослава Мудрого,48.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя
судді:
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(вступна та резолютивна частина)
04 лютого 2009 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Горбань Т.І.
Суддів: Попович О.В.
Мамчура Я.С.
при секретарі Лисенко М.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2007 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, третя особа - ОСОБА_1, про часткове визнання незаконним та часткове скасування рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 252 від 19 червня 2007 року,
Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2задовольнити .
Скасувати постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2007 року та постановити нову, якою позовні вимоги ОСОБА_2до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, третя особа - ОСОБА_1, задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Білоцерківської міської ради №252 від 19 червня 2007 року в частині надання дозволу Мічуріній Наталії Володимирівні для влаштування медичного кабінету лікаря акушера-гінеколога у власному нежитловому приміщенні ( колишня квартира №2) з організацією відокремленого входу по вул. Ярослава Мудрого,48.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя
судді:
-
Я думаю, это будет нормально. Но тему желательно оставить, может сделать ссылку на решения. Не буду Вам мешать, празднуйте, еще раз Вам здоровья, счастья, долгих лет и самое главное для человека - еще больше творчества и удовольствия от служения людям, ведь они в сущности все неплохие, как говорил Печкин в известном мультфильме - "Это я вредный был от того, что у меня велосипеда не было. А сейчас, он у меня есть и я уже не вредный". Так и люди, когда у них у всех будет велосипед, они перестанут быть вредными. Так что, хочу пожелать Вам еще большей веры в человечество. "Товарищ, верь взойдет она, звезда пленительного счастья ................. и на обломках самовластья напишут наши имена" (за пунктуацию не ручаюсь)
С уважением, Кирилл
-
Я думаю, это будет нормально. Но тему желательно оставить, может сделать ссылку на решения.
Я якраз це мав на увазі. А при переміщенні автоматично створюється повідомлення про це з відповідним посиланням на нову адресу.
-
Сегодня на заседании в ОАС у судьи Писоцкой был мирный день. Мое ходатайство об обеспечении доказательств по моей просьбе не рассматривалось, так как Ответчик предоставил документы, которые он считает доказательствами, а также свои письменные возражения. Так как, доказательства были поданы через канцелярию я не стал настаивать на ходатайстве до изучения этих документов. В письменных возражениях Ответчика лейтмотив - право Истца не нарушено, так как проектирование само по себе не явлется действиями по распоряжению имуществом. Об этом позднее Это еще одна заморочка шулеров
Внизу решение ВСУ, слава богу, что Онопенко отстранили от пересмотра решений высш.спец.судов анализ и мысли внизу
Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 24 лютого 2009 р. (витяг)
У липні 2007 р. об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Комбінат» (далі — ОСББ) звернулося до Господарського суду м. Севастополя з позовною заявою до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради, третя особа — Севастопольська міська рада (далі — Міськрада), про визнання права власності на допоміжні приміщення в житловому будинку в м. Севастополі.
Господарський суд м. Севастополя рішенням від 11 серпня 2008 р., залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2008 р., позов задовольнив: визнав за ОСББ право власності на допоміжні приміщення в зазначеному житловому будинку, а саме: на вбудовані приміщення підвалів загальною площею 210,7 кв. метра та горище загальною площею 462,7 кв. метра.
Вищий господарський суд України постановою від 12 листопада 2008 р. цю постанову Севастопольського апеляційного господарського суду залишив без змін.
Ухвалюючи зазначені судові рішення, суди виходили з того, що ОСББ, об'єднавши власників квартир, які є його членами, на підставі положень п. 2 ст. 10 Закону від 19 червня 1992 р. № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі — Закон № 2482-ХІІ) та розд. З статуту ОСББ одержало право власності на допоміжні приміщення, опорні конструкції будинку, споруди, призначені для забезпечення потреб членів об'єднання.
У касаційних скаргах Міськарада, суб'єкт підприємницької діяльності— фізична особа Н. (далі — Н.) просили скасувати зазначену постанову Вищого господарського суду України з підстав її невідповідності рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
5 лютого 2009 р. колегія суддів Верховного Суду України порушила касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2008 р.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені у касаційних скаргах доводи та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України визнала, що скарга Міськради підлягає задоволенню з таких підстав.
Як установили суди попередніх інстанцій, співвласники зазначеного багатоквартирного будинку своїм рішенням від 1 жовтня 2005 р. створили ОСББ, яке зареєстровано як юридична особа 15 листопада 2005 р. і діє відповідно до статуту.
Згідно з технічною документацією КП «Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна» Міськради та акта приймання-передачі житлового будинку від 20 січня 2007 р. з балансу РЕП-3 на баланс ОСББ передано багатоквартирний житловий будинок, що складається з житлових квартир, допоміжних приміщень, опорних конструкцій будинку, споруд, призначених для забезпечення потреб усіх власників квартир нежитлових приміщень.
До складу прийнятих позивачем приміщень увійшли й допоміжні приміщення — підвали загальною площею 210,7 кв. метра та горище загальною площею 462,7 кв. метра.
За змістом ч. 1 ст. 1 Закону № 2482-ХІІ приватизація державного житлового фонду — це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв та ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Згідно з п. 2 ст. 10 цього ж Закону допоміжні приміщення (кладовки, сараї та ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Відповідно до офіційного тлумачення, яке дав Конституційний Суд України в Рішенні від 2 березня 2004 р. № 4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема, створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
Вирішуючи спір та визнаючи право власності на спірні приміщення як допоміжні, суд не звернув уваги на ту обставину, що вони могли бути передані безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків без створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку і вступу до нього.
Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.
За таких обставин суди мали з'ясувати, чи всі власники квартир зазначеного житлового багатоквартирного будинку є власниками приватизованих квартир і, відповідно, членами позивача.
Згідно зі ст. 1 Закону від 29 листопада 2001 р. № 2866-ІІІ «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі — Закон № 2866-ІІІ) допоміжні приміщення багатоквартирного будинку — це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори,
колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Тобто для правильного вирішення цього спору суди мали також з'ясувати характеристику спірного підвального приміщення, чи є це приміщення допоміжним, у якому або в частині якого може знаходитися технічне обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація житлового будинку неможлива, чи використовувалося воно або якась із його частин для обслуговування будинку.
Знаходження певних приміщень у підвалах, цокольних поверхах не може визнаватися безумовною підставою віднесення їх до допоміжних приміщень, які підлягають приватизації разом з приватизацією квартир.
Відповідно до ст. 1 Закону № 2866-ІП нежиле приміщення — це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Отже, факт, що Н. у своїй касаційній скарзі послався на те, що є орендарем вбудованого нежилого приміщення, право власності на яке визнане за позивачем у цій справі, є суттєвою обставиною для визначення, чи є спірні приміщення житлового фонду допоміжними або нежилими, яка підлягає з'ясуванню та правовій оцінці. Але висновок суду касаційної інстанції про те, що оскаржувані Н. судові рішення не стосуються його суб'єктивних прав та обов'язків як орендаря спірного приміщення згідно з приписами ч. 1 ст. 770 ЦК, є обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам чинного законодавства. За таких обставин касаційна скарга Н. не підлягає задоволенню.
Враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції дійшов передчасного висновку, що рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій у справі є законними та обґрунтованими.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. № 11 «Про судове рішення» (зі змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму від 24 квітня 1981 р. № 4, від 25 грудня 1992 р. № 13 та від 25 травня 1998 р. № 15) зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а за їх відсутності — на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, що розглядається, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
За таких обставин Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, керуючись статтями 11117—11120 ГПК, касаційну скаргу Міськради задовольнила: постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2008 р. та Севастопольського апеяційного господарського суду від 11 вересня 2008 р. і рішення Господарського суду м. Севастополя від 11 серпня 2008 р. скасувала та передала справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Касаційну скаргу Н. залишено без задоволення.
-
Интересное решение, про классификатор сам не знал, пригодится.
Тобто для правильного вирішення цього спору суди мали також з'ясувати характеристику спірного підвального приміщення, чи є це приміщення допоміжним, у якому або в частині якого може знаходитися технічне обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація житлового будинку неможлива, чи використовувалося воно або якась із його частин для обслуговування будинку.
Знаходження певних приміщень у підвалах, цокольних поверхах не може визнаватися безумовною підставою віднесення їх до допоміжних приміщень, які підлягають приватизації разом з приватизацією квартир.
В принципе, не видя дела нельзя сказать что-либо определенное, но вывод вверху неправильный. В подвале не может находиться никаких нежилых помещений и жилых тоже, смотриет СНиП и ДБНы. по определению. Это просто запрещено всеми нормами и указаными выше. Необходимо четко это изучить и кратко и понятно изложить. Далее, судя по акту передачи указанному в решении не было передано никаких нежилых помещений. Так что, все же мне кажется, никаких нежилых там и не было. Шулерам надо бить по рукам
СУДОВА ПАЛАТА В ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
Постанова
від 14 жовтня 2008 року
Судова палата в господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого— Барбари В.П.,
суддів: Берднік І.С., Ґуля В.С., Карпечкіна П.Ф., КолесникаП.І, Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф., Шицького І.Б., Щотки С.О., розглянувши за участю представників: Одеського національного університету імені І.І. Мечникова — Івашкової Н.Є., Генеральної прокуратури — Попенка О.С., Міністерства освіти і науки — Гресь М.В., Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Новоросія» — Музиченко О.А., касаційнускаргу Одеського національного університету імені І.І.Мечникова та касаційне подання Генерального прокурора на постанову Вищого господарськогосуду від 15.07.2008 у справі №22/273-07-6575 за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Новоросія» до Одеського національного університету імені І.І.Мечникова, треті особи — Міністерство освіти і науки, Управління охорони нерухомих об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, Одеська обласна рада, Одеська обласна державна адміністрація, про зобов'язання передати на баланс житловий будинок з нежитловими приміщеннями та за зустрічним позовом Одеського національного університету імені І.І.Мечникова до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Новоросія» про визнання права оперативного управління,
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2007 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Новоросія» (далі — ОСББ «Новоросія») звернулось до господарського суду з позовом до Одеського національного університету імені І.І.Мечникова, в якому просило суд зобов'язати відповідача передати на баланс ОСББ «Новоросія» будинок, який знаходиться за адресою: м.Одеса, вул. Преображенська, 24.
На обгрунтування позову позивач указав, що відповідач ігнорує положення постанови Кабінету Міністрів від 11.10.2002 №1521 «Про реалізацію закону «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», якою затверджено порядок передання житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, відмовляється надати список представників Одеського національного університету імені І.І.Мечникова, які будуть входити до складу комісії, та назначити дату передання будинку з балансу на баланс.
У жовтні 2007 року позивач уточнив позовні вимоги і просив суд зобов'язати відповідача передати на баланс ОСББ «Новоросія» житловий будинок з нежитловими приміщеннями за адресою: м.Одеса, вул. Преображенська, 24, в якому знаходяться квартири №№1,2, 3.
Одночасно відповідач подав до господарського суду зустрічний позов до ОСББ «Новоросія», яким просив суд визнати за Одеським національним університетом імені І.І.Мечникова право оперативного управління будівлею №24 за адресою: м.Одеса, вул. Преображенська, 24.
На обгрунтування зустрічного позову позивач вказав, що спірна будівля є власністю держави, збудована в другій половині 19 ст. і передана набаланс університету з 1 жовтня 1884 року. Одночасно позивач указав, що спірна будівля є двоповерховою спорудою, в якій розташовані учбово-експериментальні майстерні та три службові квартири викладачів.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.10.2007, залишеним без зміни постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.03.2008, позов Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Новоросія» задоволено. У зустрічному позові Одеського національного університету імені І.І.Мечникова відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду від 15.07.2008 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.03.2008 та рішення Господарського суду Одеської області від 31.10.2007 залишено без зміни.
В основу постанови касаційного суду покладено висновки проте, що господарські суди повно дослідили всі обставини справи, правильно застосували норми матеріального права і дійшли обгрунтованих висновків про задоволення позовних вимог Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Новоросія».
У касаційній скарзі та касаційному поданні ставляться питання про скасування постанови Вищого господарського суду з мотивів виявлення різногозастосування Вищим господарським судом одного й того ж положення закону в аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 25.09.2008 порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду від 15.07.2008 усправі №22/273-07-6575.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та касаційного подання, Судова палата вважає, що* касаційне подання та касаційна скарга підлягають задоволенню з таких підстав.
Вищий господарський суд, залишаючи без зміни рішення господарських судів указав, що останні дійшли правильного висновку про перехід спірної будівлі із державної власності до комунальної власності.
Проте з таким висновком не можна погодитись з таких підстав.
Господарським судом установлено, що Одеською обласною радою на виконання постанови Кабінету Міністрів від 5.11.1991 №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць» прийнято рішення «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада» від 24.04.2003 №154-24, згідно з яким, зокрема, затверджено перелік об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, містобласті, управління якими здійснює Одеська обласна рада станом на 1.04.2003.
Згідно з даним переліком до вказаних об'єктів увійшла і спірна будівля як об'єкт культурної спадщини, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 24.
Пунктом 10 постанови КМ від 21.09.1999 №1482 «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» встановлено, що передання оформляється актом приймання-передачі.
Проте господарські суди не встановили наявності або відсутності вказаного акту, у зв'язку із чим не визначили правового режиму спірного майна.
Вищий господарський суд, залишивши без зміни судові рішення у справі, погодився з висновками господарських судів, що спірна будівля є багатоповерховим житловим будинком, оскільки статутні та реєстраційні документи ОСББ «Новоросія» є чинними і свідчать, що ОСББ «Новоросія» створено власниками квартир багатоквартирного будинку.
Проте з такими висновками погодитись не можна.
Статтею 11 закону «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлено, що об'єднання після набрання статусу юридичної особи може прийняти на баланс весь житловий комплекс.
Відповідно до.ст.1 даного закону житловий комплекс — це єдиний комплекс нерухомого майна, що утворений земельною ділянкою в установлених межах, розміщеним на ній жилим багатоквартирним будинком або його частиною разом із спорудами та інженерними мережами, які утворюють цілісний майновий комплекс.
Господарськими судами встановлено, що спірна будівля є двоповерховою, площа забудови якої складає 284 м2, з яких житлова площа складає 90 м2, а 181 м2 складають майстерні університету.
Відповідно до положень Державного класифікатора будівель та споруд (ДК 018-2000), затвердженого наказом Держкомстандарту №507 від 17.08.2000, головне призначення будівлі обчислюється з відсоткового співвідношення площ різних за призначенням приміщень будівлі в складі повної загальної площі, а належність будівлі до класу встановлюється за найбільшою часткою всієї загальної площі в межах групи.
Таким чином, господарські суди при визначенні статусу спірної будівлі не застосували положень Державного класифікатора будівель та споруд (ДК 018-2000), затвердженого наказом Держкомстандарту №507 від 17.08.2000, якими встановлюється методика визначення призначення будівлі, і дійшли помилкового висновку про належність будівлі до багатоквартирного житлового комплексу.
Крім того, рішенням Конституційного Суду у справі за конституційним зверненням Особи 1 та інших громадян про офіційне тлумачення положень п.2 ст.10 закону «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів про офіційне тлумачення положень стст.1, 10 цього закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) №4-рп/2004 від 2.03.2004 встановлено, щодопоміжні приміщення стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом — свідоцтвом про право власності на квартиру.
Проте господарські суди на порушення вимог закону не встановили правового статусу майстерень, які складають 181 м2 від площі спірної забудови, тапідстав їх передання співвласникам ОСББ «Новоросія».
Враховуючи викладене, судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
При новому розгляді справи господарському суду необхідно врахувати викладене та вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись стст.11117— ст.11121 Господарського процесуального кодексу, Судова палата в господарських справах Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА :
Касаційну скаргу Одеського національного університету імені І.І.Мечникова та касаційне подання Генерального прокурора задовольнити.
Постанову ВГС від 15.07.2008, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.03.2008 та рішення Господарського суду Одеської області від 31.10.2007 у справі №22/273-07-6575 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
-
Предлагаю вниманию решение Печерского суда по возмещению ущерба при реконструкции дома, дело рассматривалось более 2-х лет, председательствующая - Цокол. Решение с точки зрения суда компромиссное, для нас не совсем приемлимое. Фабула такова - застройщик, надстраивающий мансарду и аттиковые этажи, помимо того, что украл у владельцев квартир чердак и прочее, по хамски и не единожды залил и прочее квартиры последних этажей и также, нагло отказался от их восстановления в предыдущее состояние. В процессе дела возникло очень много интересных нюансов, о которых я постараюсь дать подробные коментарии
(http://)
-
Справа, що розглядалася у Печерському райсуді під головування судді Цокол Л.І., цікава. Чекаємо на повний текст рішення. До речі, суддя Цокол Л.І.у справах з моєю участю діяла завжди об'єктивно, що для Печерського райсуду є скоріше винятком, ніж правилом.
-
Виктор Иванович, прошу прощения я только начал эту эпопею с решением сегодня постараюсь выложить все решение и анализ его, предварительно согласен с Вами в этом заседании Цокол проявила себя неплохо, хотя решением я доволен лишь отчасти. Кроме своих дел я готовил и апеляцию частично по этому решению в части где истцу отказано. Не скрою вопрос оказался очень сложным и для судьи тоже, потому что решение она готовила больше двух недель, подобное у меня было только с Бернацкой. Но подумать о нем, о решении есть смысл, действительно очень сложный теоретический вопрос. С нетерпением жду откликов форумчан на свой анализ и их предложения. Я думаю всем пойдет на пользу. Жалобой я имел возможность заняться только 4 дня вместо как минимум 20, чем я очень не доволен.
С уважением, Кирилл
-
Итак, первая страница решения - обстоятельства дела. Там Вы увидите мою фамилию как ответчика. Расскажу эту душераздирающую историю. Сначала, дело мне не показалось столь сложным, и я был свидетелем одного из затоплнений. Затем возникли определенные сложности, ответчик начал упорно сопротивляться и не задумываясь особо, истец заявила меня в качестве представителя в самый кульминационный момент, когда появились серьезные признаки кризиса. Кризис был преодолен. После этого Ответчик усилился еще одним адвокатом, который естественно, заметил, что меня как свидетеля нельзя было привлекать к процессу в качестве свидетеля. Но я уже привлечен, а обратная процедура не предусмотрена законом. И я посмеиваясь наблюдал за потугами команды оппонента выкинуть меня из процесса. Они и отводы заявляли, и замечания суду но Цокол в конце концов предложила им, чтобы они показали норму в ЦПК каким образом меня как представителя отстранить от процесса. В заседании это не получилось, и я расслабился. На следующее заседание, оппоненты опять подняли шум, и вдруг, Цокол, заявляет мне, что она вынуждена отстранить меня. Я попросил ее принять по этому поводу соответствующее определение. Естественно, она этого не сделала. Но что делать я был вынужден переместится к свидетелям.
Но тот, кто ищет, всегда найдет. И решение пришло. Истец, уточнила иск и под надуманным предлогом привлекла меня как соответчика. Если бы Вы видели, что творилось с оппонентами.Около двух часов они обвиняли Цокол во всех грехах, заявили три отвода подряд, просили выкинуть меня, убеждали что я не могу быть ответчиком. Но Цокол ответила просто - Кто ответчик определяет Истец, суд может только привлечь соответчиком и т.д
Таким образом, я оказался ответчиком, засланным казачком среди оппонентов. Это надо было видеть, меня среди них. Конечно, Цокол тоже пыталась меня приструнить, прерывала не давала мне помагать истцу, на что у меня тоже был короткий но законный ответ - ЦПК пояснения сторон не регламентируют, что считаю нужным то и говорю. Кроме того, я ссылался на презумпцию вины причинителя ущерба, я утверждал, должен доказать, что в этом нет моей вины, а это я буду доказывать тем, что докажу, что виновны другие ответчики а не я. Крыть нечем.
О нюансах позже.
-
Дивна історія. Це ж так треба було заплутати суддю Цокол Л.І.! Однак, чекаємо на повний текст рішення.
-
обстоятельства дела. Коротко - ПП "Удача плюс" и СП "Спарта" так называемые инвесторы реконструкции дома с надстройкой дополнительных этажей - проще, воры вспомогательных помещений у жильцьов. Удача плюс - фирма рога и копыта из двух человек которые какой-то взяткой добыли право быть инвестором еще в 1998 году, но никак не могли начать этот процесс из-за отсутствия денег и головы, а Спарта - это фирма, директор знакомый директора Удачи, который по идее должен был вложить деньги в это строительство. О чем они и договорились и оформили договор о совместной деятельности. Но как всегда в таких случаях
-
и у таких горе-застройщиков денег хватает на установку забора вокруг обьекта. Что и произошло. Потом появилось временное затруднение. А где брать деньги ? Удача нищая, как церковная крыса, Спарта хитрая, давать ничего не хочет. И проблема была решена за счет доверчивых и наивных инвесторов, желающих как всегда быстрых и желательно без труда больших денег. Благо, директор Удачи бывший чиновник, умеет пустить пыль в глаза, од-де и советник Кучмы (затем Ющенко), его жена, которая была директорам, специально фамилию девичью взяла назад, Омельченко, директор как настоящий фармазон, многозначительно улыбался и на вопросы возмущенных жильцов и наивных инвесторов, отвечал, вы фамилию видите? И, никто, никто, из перечисленных не удосужился хотя бы проверить его слова, все сразу стушевывались.
-
Когда пошли стаей инвесторы, и в карман концессионеров потекли наличные доллары неофициально, а на счет предприятия официальная часть 1/4 от всей суммы, то как говорится мозги у них поехали, и начала работать та же самая пирамидальная схема. Деньги пошли сразу на покупку машин и квартир, на заграничные отпуска концессионерам. А чего экономить, недвижимость растет, завтра продадим еще одну непостроенную квартиру и окупим все, и т.д. Но с деньгами к концессионерам, как к молодому Чичикову и его партнерам, пришли и споры как их делить - по справедливости или поровну? И концессия рухнула, концессионеры разругались, что видно из решения, а тут еще суды, жильцы. Но директор Удачи оказался хитрее своего молодого колеги из Спарты и отжал его от корыта, и стал монопольно класть деньги в карман, так как счетом совм.деятельности не мого пользоваться без согласия своего партнера. Конец этой истории известен. Перейдем к процессу. Для справки Топ-лайн это генеральный подрядчик, который обанкротился в 2005 году и от имени которого, пока я это не вскрыл, шли работы до 2007 года Сначала все шло спокойно, Удача тянула как могла, Спарта от всего отказывалась. Дело подходило к решению год назад. Решение виделось судье и всем такое. Заказчик несет ответственность за действия подрядчика. Ответчики не оспаривают факт причинения ущерба их правда не устраивает сумма, но далее слов они не идут, а сумма подтверждена заключениеме специалиста Книсе. Но неожиданно, Удача меняет тактику, и начинает утверждать, что у этой статьи про ответственность заказчика есть и продолжение - если подрядчик дейстовал по заданию заказчика
-
И появляются подметные письма, якобы Удача их нашла, в которых замдиректора Подрядчика - банкрота признается Удаче в том, что он дейстовал не по их заданию в разрез с их указаниями, что и привело к ущербу квартиры. Письма эти поступают в дело почтой и без всякого обсуждения оказываются в этом деле как доказательства. Затем, истец начинает торпедировать заключение специалиста, оно де сделано на основании акта обследования квартиры от 30 марта 2001 года, а такого обследования не было, подписи на этом акте поддельные, люди из ЖЕКа которые его якобы подписали узнали об этом и страшно возмущены и рвутся как свидетели опровергнуть эту наглую ложь. Dixi
Вот, почему я должен был резко сменить мундир свидетеля на представительский. И тут помогло провидение, в этот день и Цокол дала маху и никто из оппонентов не понял, что я не могу быть представителем, а истца надо было выручать. Появившись в процессе я сразу задал судье цокол вопрос каким образом в деле оказались подметные письма, в журналах и протоколе определения и обсуждения этих писем как доказательств не было. Цокол признала ошибку, но я попросил у суда предоставить оригиналы этих писем для осмотра, и заранее сообщил , что буду настаивать на экспертизе писем, потому что по ряду признаков они являются поддельными. А затем, обьяснил суду свою точку зрения на содержание этих писем безграмотное с точки зрения строительства и противоречивое. Суд определил, обязать предоставить оригиналы писем. Затем, дошла очередь до свидетелей. ЖЕК, директор Удачи и очень наглый родственник директора. Первая пошла представительница ЖЕКА и это была серьезная ошибка оппонентов, врать надо уметь. Допрашивали мы ее около часа, достаточно было первого противоречия в ее показаниях, и она посыпалась начала врать и от этого еще больше противоречить себе. Не выдержала уже Цокол и предупредила об ответственность. Но главное, что и нашло отражение в решении эта свидетель, которая никогда не была в квартире (но утверждала обратное) согласилась с тем, что состояние квартиры до стройки было идеальное и соответствовало спорному акту, хотя она его не подписывала. Директор, струхнула и призналась, что в квартире не была. Родственник начал юлить и хамить нам, но потом был вынужден признать, что он хоть и не подписывал акт но квартира была в идеальном состоянии. Но на этом акте были печати предприятия и собственноручные подписи лидера Удачи пана Сороки это злой гений дома - организатор всей этой вакханалии, директор его жена. Я попросил суд и самого пана Сороку, так как он представитель, дать свидетельские показания по поводу этого акта, который он считает фальшивым и его подписей на нем и печатей. Он скривился и отказался. Судья задала ему вопрос, это его подписи? - Да, печать его предприятия -Да, но она была украдена на время Истцом ???!!!!!. Все
-
То есть главной целью оппонентов было переложить вину на подрядчика, которого уже нет и все шито-крыто. Это был самый сложный момент, который мы правда отыграли. Сложность была обьяснить доходчиво суду, что такое строительный подряд в жизни, раскрыть содержание юридического понятия строительный подряд как вида родового понятия подряд вообще, далее, поскольку юридическое понятие задания заказчика подрядчику, к которому отсылает ст.1172 ЦКУ в кодексе не раскрыто явно, необходимо было расскрыть и обосновать, что это такое вообще и применительно к виду подряда - строительному подряду. И, естественно, опровергнуть доказательства противоположной стороны, как-то подложные письма и еще, вдруг неожиданно они заявили свидетелем директора подрядчика - банкрота, который по видимости должен был показать, что он сам виноват. Благо, он ничем не рискует.
Про письма я уже сказал выше. Что касается спора о понятиях, то была проделана большая работа по убеждению суда о том, что в строительном подряде - задание это проектно-сметная документация и договор подряда, это во-первых, а во-вторых, то на что били оппоненты, якобы с ними не согласовали на какой-то день работы, то это чушь, поскольку после передачи заказчиком подрядчику документации п.с. и строительной площадки, заказчик туда может заходить только с разрешения подрядчика, а контроль ежемесячный осуществляется в виде авторского и технического надзора, не дядей Васей, а спец организацией с заполнением обязательный и строгих документов журналов. И если, подрядчик где-то хомутнул, то это заносится в журнал, он привлекается к админответственности и т.д Причем, обязанность обеспечения надзора лежит на заказчике. А если, на стройке творятся непотребные дела, нарушается проект и прочее, то заказчик через надзор должен предупредить подрядчика, чтобы он все вернул на место и исправил. Если подрядчик не делает этого, то заказчик через надзор должен безотлагательно сообщить в инспекцию госархстройконтроля, и они уже примут серьезные меры. Но наши оппоненты этого не знали, зачем? Когда я предоставил в суд купу документов о привлечении к ответственности именно заказчика, а не подрядчика, это видно на предыдущей странице, и когда попросил у суда исследовать технологическую документацию по строительству (подделать невозможно) все стало на свои места. Кроме подложных писем никаких указаний на то, что именно подрядчик допустил нарушение, и более того, что заказчик его за это наказал и т.д
Часть наших потуг нашла отражение в решении и слава богу. Конечно, теоретические выкладки по поводу задания не вошли в решение, это действительно и не нужно, но работу они свою сделали.
Далее, я нашел арбитражного управляющего, которая вела подрядчика, она отлынивала, но была вынуждена написать правду, что подрядчик уже с 2005 года пропал со строительства и большую часть залитий просто не мог сделать.
Со свидетелем еще проще, по данным налоговой банкрот задолжал сотни тысяч бюджету и руководство бывшее скрывается. В связи с тем, что суд удовлетворил ходатайство ответчиков заслушать директора банкрота как свидетеля, я написал заявление в налоговую и милицию, что этот товарищ приглашен на тогда-то. Естественно, он не пришел.
-
дальше идет, то с чем я с Цокол несогласен, но будет проще я в конце дам текст апеляционной жалобы
-
завершение
Було б непогано подібні зображення попередньо обробляти, наприклад так, як у другому вкладенні.
-
Апеляційна скарга
В лютому 2008 року я звернулася в Печерський суд м.Києва з позовом. В ньому я просила зобов’язати Відповідачів 1-2 солідарно відшкодувати спричинену мені шкоду. Свої вимоги я обгрунтовувала тим, що Відповідачі виконуючи договір про спільну діяльність, предметом якого була реконструкція з надбудовою поверхів над будинком Липська 19/7 (безпосередньо над моєю квартирою в тому числі), в період з 2003 по 2007 рік багато разів заливали мою квартиру, пошкодили всі приміщення та художню ліпнину на стелях. Розмір шкоди становив 247723,00грн.
17 березня 2010р. Печерський районний суд прийняв рішення, яким частково задовільнив мої позовні вимоги до Відповідача-2 в розмірі 118476,00 грн. Цим же рішенням суд відмовив в задоволенні решти вимог, а саме: у солідарному стягнені шкоди з учасника спільної діяльності Відповідача-1, відшкодуванні вартості поновлення ліпнини в розмірі 129247,00грн. та у зобов’язанні Відповідачів виконати обов’язок в натурі.
Вважаю рішення суду в цій частині незаконним і таким, що підлягає скасуванню.
Так, суд прийшов до висновку, що Відповідач-1 не несе солідарної відповідальності за спричинену мені шкоду, тому що 14.08.2006 господарським судом м.Києва припинений договір про спільну діяльність між ним та Відповідачем-2, єдиним власником прав та обов’язків по реконструкції будинку визнано Відповідача-2, який і має нести відповідальність.
Однак, такий висновок не відповідає обставинам справи і не підтверджений належними доказами.
Відповідача-2 не визнано єдиним власником прав та обов’язків щодо здійснення реконструкції будинку 19/7 по вул. Липська у м. Києві. В цій частині рішення Господарського суду від 14.08.2006р.(арк.спр.227т.2) скасоване Постановою ВГСУ від 17.04.07р. № 31/358( арк.спр.48,т.2, абз.3).
Станом на сьогодні Відповідачі 1-2 є рівноправними співвласниками прав та обов’язків щодо здійснення реконструкції будинку 19/7 по вул. Липська та проведенню в цьому будинку будівельно-монтажних робіт, під час яких було завдано шкоди моїй квартирі.
Спірний висновок є безпідставним, також, і з огляду на те, що судом не прийнято до уваги те, що шкода моїй квартирі була спричинена в період, в який договір про спільну діяльність був чинний і виконувався Відповідачами 1-2. Сама ж спільна діяльність між ними не була припинена 14.08.2006р рішенням господарського суду м. Києва (арк.спр.227т.2). Дане рішення на той час не набрало чинності в зв’язку з апеляційною скаргою Відповідача-1, а 26.12.06р. було скасовано Постановою апеляційного господарського суду м.Києва ( що слідує з постанови ВГСУ арк.спр.48 т.2стр.2 абз.3). Лише 17.04.2007 року Постановою ВГСУ (арк.спр.48т.2) воно частково набрало чинності. Отже, договір був припиненим з дня проголошення зазначеної Постанови ВГСУ, тобто з 17.04.2007р, а не з 14.08.2006р.
Однак, саме в період з 2003 по 2007 рік, коли договір про спільну діяльність був чинний, мали місце всі залиття моєї квартири (гарантійний лист (арк.спр.18), акти від 30.03.06р.; від 07.06.06р.; від 15.09.06р.; від 10.01.07р.;загальний акт Печерської райдержадміністрації від 14.09.07р. (арк.спр. 5-16).
В наслідок неповного з’ясування цих обставин суд не застосував норму закону, яка підлягала застосуванню, а саме, ст. 1143 ЦКУ, згідно якій «учасник, участь якого в договорі припинилася, відповідає перед третіми особами за спільними зобов’язаннями, які виникли в період його участі в договорі простого товариства як учасника договору», та ст.1141ЦКУ «з моменту припинення договору простого товариства його учасники несуть солідарну відповідальність за невиконаними спільними зобов’язаннями щодо третіх осіб».
Також, не можна погодитися з висновком суду, про те, що відповідальність перед третіми особами, Відповідачі як учасники спільної діяльності несуть окремо. В даному випадку суд посилається на п.7.3 договору про спільну діяльність (арк.справи 220 ) і на неналежне виконання Відповідачем-1 своїх обов’язків по даному договору.
Однак, даний висновок не є таким, що грунтується на законі. Адже, Цивільним Кодексом України встановлена солідарна відповідальність учасників спільної діяльності за зобов’язаннями перед третіми особами в незалежності від підстав їх виникнення. А отже, і від відносин, які склалися між учасниками спільної діяльності в процесі її виконання.
Так, згідно ст.509 ЦКУ зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з таких підстав є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно ст.1138 ЦКУ «якщо договір простого товариства пов’язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов’язаннями незалежно від підстав їх виникнення». Норми про відповідальність є імперативними і не можуть бути змінені угодою сторін.
Згідно ст.1141ЦКУ «з моменту припинення договору простого товариства його учасники несуть солідарну відповідальність за невиконаними спільними зобов’язаннями щодо третіх осіб».
Таким чином, в незалежності від того, як Відповідачі 1-2 визначили в своєму договорі відповідальність перед третіми особами і від того, які між ними були відносини, в силу зазначеного вище закону вони несуть солідарну відповідальність по зобов’язанням, які виникли під час дії договору. Як зазначено вище, зобов'язаня Відповідачів 1-2 переді мною з зв’язку з завданням шкоди виникло в період виконання договору про спільну діяльність і не виконано. Отже, з моменту припинення договору Відповідачі 1-2 несуть солідарну відповідальність переді мною по цьому зобов'язанню.
Крім того, суд не взяв до уваги обставину, що до теперішнього часу Відповідачі є рівноправними співвласниками результатів спільної діяльності- приміщень, надбудованих над моєю квартирою, з яких і трапилося залиття.
Суд не прийняв до уваги і те, що припинення договору про спільну діяльність не припинило ці майнові відносини між Відповідачами 1-2. Станом на сьогодні, зазначене вище спільне майно учасників не поділене.
Відповідно до п. 5.3 договору про спільну діяльність (арк.справи 220) між Відповідачами 1-2, майно, створене чи придбане в результаті сумісної діяльності сторін, є їх спільним майном. Згідно ст.ст.331, 876, 1134 ЦКУ вбачається, що результати спільної діяльності Відповідачів знаходяться в їх спільній сумісній власності.
Згідно ст.360 ЦКУ співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов’язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, а також “нести відповідальність перед третіми особами за зобов’язаннями, пов’язаними із спільним майном”.
Таким чином, Відповідачі 1-2 зобов’язані спільно утримувати своє майно і спільно нести за нього відповідальність, у випадку якщо через неналежне утримання цього майна завдана шкода третій особі.
Судом, також, не взята до уваги і не надана оцінка обставині, що Відповідач-1 разом з Відповідачем-2 є замовником будівельних робіт, якими завдано шкоди моїй квартирі, що слідує з договору підряду (арк.спр.192т.1). Договір укладено 11.07.2003р. від імені спільної діяльності, тобто і від Відповідача-1. Як, замовник Відповідач-1 несе таку ж відповідальність, як і інший замовник Відповідач-2.
Вважаю необґрунтованим рішення суду в частині відмови в відшкодуванні витрат в розмірі 129 247,00 грн. на поновлення ліпнини, яка була знищена під час залиття Відповідачами 1-2 моєї квартири.
Так суд прийшов до висновку, що кошторис по відновленню ліпнини від 23.10.08р. (арк. Спр.205т.1) не може бути прийнятий судом, оскільки деякі роботи (п.3 кошторису,штукатурка, шліфування) збігаються з переліком робіт, визначених спеціалістом КНДІСЕ в висновку від 08.07.08р. за № 2752 (арк. справи 94,т.1,додаток 2 п. 12,20,38,43,50,67,83,89,95,102,108,120,126,133,137,152,154,162,168,180,182,190,196,213 кошторису), а об’єм демонтажу ліпнини є меншим, ніж виготовлення нової та її монтажу.
Однак, з таким висновком суду не можливо погодитися, тому що в даному випадку суд не повністю з’ясував та дослідив обставини і наявні в справі докази.
Так, суд не взяв до уваги абз.5,6 на стр.7 висновку спеціаліста КНДІСЕ № 2752 від 08.07.08р (арк.справи 94т.1). В якому зазначено, що до даного розрахунку не було включено вартість розроблення проектної документації на відновлення ліпних виробів в приміщеннях кв.46, а також вартість виготовлення ліпних виробів та їх монтажу, тому що ці роботи носять індивідуальних характер для кожного об’єкта окремо в залежності від прийнятих авторських (дизайнерських) рішень.
Тобто, роботи по відновленню ліпнини не входять до переліку робіт зазначених спеціалістом КНДІСЕ в своєму кошторисі, крім робіт зазначених в п.3 (арк. справи 205т.1), вартість яких складає 8604,20 грн. Всі інші роботи по даному кошторису в сумі - 120642,80 грн, не мають нічого спільного з кошторисом спеціаліста КНДІСЕ.
Неповно з’ясовано судом і те, чому об’єм демонтажу ліпнини є меншим ніж виготовлення нової. Адже, в момент складання кошторису по відновленню ліпнини, вона вже була демонтована Відповідачем-2 в кімнаті (площею 14,60 м2), коридорі (площею 11,30 м2), тому лишилося зробити демонтаж ліпнини в двох кімнатах площею 35,20 м2 (61,10-14,60-11,3=35,20), про що зазначено в кошторисі на відновлення ліпнини розділі 1 (арк.спр.205т.1).
Суд не повно з’ясував ці обставини, внаслідок чого прийшов до необґрунтованого висновку про відмову в повному обсязі у відшкодуванні витрат на поновлення ліпнини в моїй квартирі.
Також, не можна погодитися з рішенням суду в частині відмови в зобов’язанні Відповідача-2 придбати та встановити два кондиціонери фірми «Daikin» та шумопоглинальні двері.
В даному випадку суд не з’ясував всі обставини, які мають значення для вирішення справи в цій частині і не застосував закон, який мав бути застосований.
Так, суд прийшов до висновку, що я не довела, що ці предмети знаходилися в моїй квартирі і були пошкоджені під час будівельних робіт. Однак, я цього і не стверджувала.
Свою вимогу я обґрунтовувала тим, що Відповідач-2 15.01.06р. надав мені гарантійного листа (арк.спр.18т.1), яким взяв на себе зобов’язання відшкодувати мені шкоду матеріальну та моральну, і крім відновлення квартири зобов’язався компенсувати мені незручності, пов’язані з будівництвом, тим що придбає 2 кондиціонери, шумопоглинальну дверь. Зазначені кондиціонери і двері не придбав і мені не передав. Тому я просила суд зобов’язати Відповідачів виконати це зобов’язання в натурі.
Вирішуючи це питання суд не застосував закон, який мав застосувати, а саме ст.ст. 525,526,610,611 ЦКУ, згідно яких одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов’язання повинні виконуватися належним чином, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки.
Також суд не взяв до уваги мої витрати за виготовлення висновку спеціаліста з будівельно-монтажних досліджень. Мною було сплачено на користь КНДІСЕ 564,00 грн. (арк.спр. 143т.1).
Приймаючи до уваги наведене вище прошу:
1. Рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати, постановити нове рішення в якому позовні вимоги задовольнити повністю.
2.Судові витрати покласти на Відповідачів.
-
Апеляційна скарга
{...}
Приймаючи до уваги наведене вище прошу:
1. Рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати, постановити нове рішення в якому позовні вимоги задовольнити повністю.
2.Судові витрати покласти на Відповідачів.
На мою думку, деякі обставини слід уточнити.
1) За ст. 1130 ЦК України спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без. Якщо Спірний договір не був укладений у формі договору простого товариства, то наслідки, встановлені ст.ст.1132-1143 не наступають.
2) Не зовсім коректним є посилання на ст. 331 ЦК України: "Згідно ст.ст.331, 876, 1134 ЦКУ вбачається, що результати спільної діяльності Відповідачів знаходяться в їх спільній сумісній власності". До завершення будівництва особа вважається лише власником матеріалів, які були використані.
3) Відносно ліпнини - очевидно, потрібна повторна експертиза.
Без уточнення цих обставин апеляційний суд може відмовити в задоволенні скарги.
-
Виктор Иванович, добрый день! Прошу прощения, я опять отсутствовал и был очень занят, только сегодня добрался до сайта и увидел Ваш ответ. Прежде всего, хочу поздравить Вас со всеми прошедшими и наступающими праздниками.
Спасибо за Ваши замечания по жалобе. Я Вам попытаюсь ответить, а Вы еще раз выскажите свои замечания.
1. Договор действительно предполагал обьединение вкладов участников и они были обьединены и вложены в дело. Но это Ваше замечание очень полезное, так как, на это обязательно надо обратить внимание апеляционного суда, это упущение с моей стороны, что в жалобе я этого не указал, в иске это было указано и ответчиком было простое товарищество в лице ...... На сегодняшний день существует баланс совместной деятельности на котором находится капитальное строительство и все затраты, все как у обычного предприятия, отчетность в налоговой, коды и т.д и т.п, договора они заключали от имени товарищества. Но как мне внести изменения в жалобу? Кроме того, в материалах дела находится решение ВГСУ по этому договору, в котором установлено, что это договор простого товарищества, в деталях об обьединении вкладов и т.д
2. Согласен, но тут есть определенная двойственность, сам обьект строительства на сегодня также является незавершенным строительством недвижимым имуществом, на которое право собственности признать нельзя, но которым можна распоряжаться согласно того же кодекса, при определенных условиях, и который нужно содержать определенным образом за счет естественно закзчика владельца
3. Спасибо за лепнину - нужно будет уделить этому внимание - в высновке специалиста указано, что этот вопрос о стоимости ее восстановления исследовался и не может быть отвечен, так как, действуюищими дбн я точно не помню но что-то вроде не предусмотрены гос расценки на такую работу, она делается индивидуально, является творческим дизайнерским решением и т.д и т.п короче как договоритесь
Как Вы думаете, этого достаточно?
Прошу Вас Виктор Иванович, изложить свои соображения, если Вас это не затруднит
Кстати, у меня с этим же ответчиком в Подоле на подходе уже второе решение
С уважением, Кирилл
-
Можу доповнити про ліпнину. Очевидно, можна звернутися до майстерень, які виконують подібні роботи, виписати у них рахунок на реставраційні роботи. Цього повинно бути достатньо для суду.
-
Спасибо, Виктор Иванович, мы в принципе так и сделали, обратились к спд, который имеет право и делает такие работы. В дальнейшем, в заседании мы обязательно акцентируем на этом внимание
С уважением, Кирилл
P.S Почему-то, заходя по ссылке на Показати нові відповіді на Ваші повідомлення я не вижу ответов, а обращаясь непосредственна к форуму нахожу Ваш ответ
-
P.S Почему-то, заходя по ссылке на Показати нові відповіді на Ваші повідомлення я не вижу ответов, а обращаясь непосредственна к форуму нахожу Ваш ответ
Форумний двигун SMF має ряд недоліків, подібно до багатьох програмних продуктів. З часом, можливо, буде усунений.
-
У Х В А Л А *
* ІМЕНЕМ УКРАЇНИ*
*29 жовтня 2008 року
м. Київ*
* *
*Колегія суддів Судової палати у цивільних справах ***
*Верховного Суду України в складі :***
* *
*головуючого*
* Григор'євої Л.І.,*
* *
*суддів:***
* Балюка М.І.,** ** Барсукової В.М., ***
*Гуменюка В.І., Луспеника Д.Д.,*
* *
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,
ОСОБА_3, треті особи із самостійними вимогами: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Комунальне
підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району м.
Києва, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту
населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, про відновлення
порушеного права співвласника на допоміжні приміщення багатоквартирного
будинку, за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського
району м. Києва про припинення права на частку у спільному майні та визнання
права власності, за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5
про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності, ділової
репутації та відшкодування моральної шкоди,
* *
*в с т а н о в и л а :*
* *
У червні 2004 року ОСОБА_1. та треті особи із самостійними вимогами
звернулися
до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вони є власниками
квартир в АДРЕСА_1 У відповідності до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про
приватизацію житлового фонду" власники квартири багатоквартирного будинку є
співвласниками допоміжних приміщень, яким є горище багатоповерхового
будинку. Відповідачі не уклали з ними - співвласниками інвестиційний
контракт щодо проведення будівельних робіт на горищі будинку, перегородили
горище цегельною стінкою, унаслідок чого у випадку пожежі у будинку
відсутній евакуаційний вихід. Крім того, внаслідок таких ремонтних робіт, у
квартирі No. 23 позивачки ОСОБА_1. з'явилися тріщини і вона потребує
ремонту.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2. звернулися до суду із зустрічним позовом, посилаючись
на те, що за час проведення ремонту на горищі будинку, відповідачі
розповсюджують недостовірну інформацію серед співвласників будинку
щодо правомірності
ремонту, зокрема про те, що вони отримали дозвільні документи корупційним
шляхом, чим порочать їх ділову репутацію, що спричинило моральну шкоду в
розмірі 9 000 грн. Також позивачі заявили позовні вимоги про припинення права
на частку у спільному майні та просили визнати право власності на
частку майна,
що складається з частини горищного поверху площею 138,2 кв.м. розташованого
над квартирами No. No. 47,48 по АДРЕСА_1, власником яких вони є. Свої позовні
вимоги обґрунтовували тим, що вони є співвласниками багатоповерхового
будинку по АДРЕСА_1, провели будівельні роботи, пов'язані з необхідністю
його ремонту, згідно висновку державного науково-дослідницького та
проектно-вишукувального інституту НДІпроектреконструкція від 8 грудня 2003
року за No. 813/К, приписом No. 2511 від 25 листопада 2003 року СПДЧ-1
Міністерства України з надзвичайних ситуацій та у справах населення, які
постраждали унаслідок Чорнобильської катастрофи, про необхідність проведення
таких робіт. Для чого було укладено договір від 28 грудня 2003 року з
балансоутримувачем будинку ЖЕО-601 КП УЖГ "Печерськжитло" про виконання
ремонту, розроблено проект і погоджено його в Державному
науково-дослідному та проектно-вишукувальному інституті від 6 лютого 2004
року за No. 714/К у відповідності до державних і будівельних норм. Згідно
експертної оцінки вони внесли значні кошти на ремонт частини горища, є
власниками матеріалів і мають можливість відшкодувати іншим співвласникам
компенсацію за частку, що відчужується, для цього вони внесли на
депозитний рахунок суду дійсну вартість частини майна, на яку
претендують.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2006 року в
задоволенні
позовних вимог ОСОБА_1. відмовлено.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2. та ОСОБА_3 про спростування
недостовірної інформації, захист честі, гідності, ділової репутації та
відшкодування моральної шкоди відмовлено та задоволено їх вимоги про
припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності.
Визнано за ними право спільної сумісної власності на частину горищного
поверху, розташованого над їхніми квартирами No. No. 47,48 багатоповерхового
будинку по АДРЕСА_1-Б площею 138,2 кв.м.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2007 року рішення
Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2006 року у частині
задоволення
позовних вимог ОСОБА_2. та ОСОБА_3 про припинення права на частку у
спільному майні та визнання права власності скасовано та в цій частині
ухвалено нове рішення про відмову в позові. У решті рішення суду
залишено без змін.
У касаційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ставиться питання про скасування
вказаних судових рішень у зв'язку з порушенням норм матеріального та
процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягаю задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1
відхиленню за таких підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанцій в частині задоволення позовних
вимог ОСОБА_2. та ОСОБА_3 про визнання права на частку у спільному майні
- горищного поверху над квартирами No. No. 47,48 та ухвалюючи в цій частині нове
рішення, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до вимог ч. 2 ст.
382 ЦК України власникам квартир у багатоквартирному житловому будинку
належить на праві спільної сумісної власності приміщення загального
користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне та інше
обладнання, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб
усіх власників квартир. А оскільки відповідно до вимог ч. 2 ст. 369 ЦК
України дозволу у співвласників квартир спірного будинку на переобладнання
допоміжних приміщень будинку, у тому числі горища, отримано не було, як не
було отримано й дозволу районної державної адміністрації на проведення
перебудови та перепланування, то підстави для задоволення заявлених позовних
вимог відсутні.
Проте погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна.
Судами встановлено, що квартири No. 47 та No. 48 по АДРЕСА_1 на праві приватної
власності належить ОСОБА_3. та ОСОБА_2, розташовані на останньому шостому
поверсі багатоповерхового будинку.
У 2002 році над квартирами No.No. 47,48 відбулася пожежа і було знищено дах.
Довгий час балансоутримувач будинку ремонт не проводив, тому не чекаючи
усунення пошкоджень від організації, що обслуговує будинок,ОСОБА_2замовив
проведення ремонтних робіт, отримав висновок та рекомендації, замовив
проект. Згідно припису від 25 листопада 2003 року No. 2511 СПДЧ-1 Міністерства
України з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від
наслідків Чорнобильської катастрофи на горищі будинку необхідно було
виконати вогнезахисну обробку дерев'яних конструкцій, господарське
приміщення над квартирами 47,48 виділити противопожежними перегородками.
Згідно з висновками Державного науково-дослідницького та
проектно-вишукувального інституту НДІпроектреконструкція від 8 грудня 2003
року No. 813/К рекомендовано стропильну систему на горищі
виконати із металевих профілів з антикорозійним покриттям і з
протипожежним захистом. Горищний поверх знаходиться в незадовільному
технічному стані, конструкції мають багаточисельні тріщини і вражені
мікроорганізми
на 75 %.
ОСОБА_2 уклав 28 грудня 2003 року договір з ЖЕО-601 комунального
підприємства "Печерськжитло" та ПП "Клен" на виконання робіт по
ремонту горищного
поверху по АДРЕСА_1 На виконання умов договору розробив у ПП
"Гаразд-гурт архітекторів" проект заміни перекриття та покрівлі над
квартирами No. No. 47, 48 у житловому будинку. Фахівцями державного науково -
дослідницького проектно - вишукувального інституту НДІпректреконструкція
проект перевірено на відповідність діючим в Україні нормам і правилам.
Згідно висновку від 6 лютого 2004 року No. 174/К прийняті у проекті
конструктивні рішення не призведуть до зниження експлуатаційної якості,
міцності і стійкості будинку у цілому.
Крім того, відповідно до звіту ТОВ "Капітал Інвест Груп" про оцінку майна
загальних будівельних робіт по заміні перекриття та покрівлі горища в
житловому АДРЕСА_1призвели до поліпшення технічного стану та ринкова
вартість горища унаслідок проведених робіт становить 1 494 300 грн. Звіт
рецензовано експертом - оцінювачем ПП "Академія Оцінки і Права" ОСОБА_5.,
який має кваліфікацію судового експерта (свідоцтво No. 667 від 16 травня
2001 року).
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про об'єднання
співвласників багатоквартирного
будинку" управитель - це юридична особа, яка здійснює управління
неподільним та загальним майном житлового комплексу за дорученням власника
майна і забезпечує його належну експлуатацію. Відповідно до вимог ст. ст.
11, 12 цього Закону управління неподільним та загальним майном житлового
комплексу здійснюється шляхом належної експлуатації житлового комплексу та
забезпечення відповідних умов користування власником, неподільним та
загальним майном власників. Балансоутримувач забезпечує управління житловим
комплексом.
Управителем неподільного та загального майна є КП по утриманню житлового
фонду Печерського району м. Києва "Печерськжитло" в особі його структурного
підрозділу без прав юридичної особи Житлово-експлуатаційна організація No.
601 на праві оперативного управління. Таким чином договір про користування
горищним поверхом укладений з компетентною особою, а саме з ЖЕО-601 КП УЖГ
"Печерськжитло". Крім того, факт укладення вказаного договору сторонами не
оспорювався. Не оспорюється і факт знищення вогнем горищного поверху та
встановлено, що ніхто із співвласників не вніс грошей на його ремонт, а
також під час ремонту горища відповідачем ніхто з них не заперечував проти
такого ремонту та реконструкції.
Встановлено, що ринкова вартість горища до внесення поліпшень становила
210 043 грн. Витрати, які понесли відповідачі ІНФОРМАЦІЯ_1 на загальні
будівельні роботи складають 768 400 грн. та ринкова вартість приміщень, що
утворилися унаслідок проведених робіт становить 1 494 300 грн. На депозит
суду ІНФОРМАЦІЯ_1 внесли 210 043 грн., що відповідає ринковій вартості
приміщень, на які вони претендують та за конкретних обставин - знищення вогнем
старої частини горища та відновлення за свій рахунок частини спільного майна
тоді, як інші співвласники відмовилися від цього, не суперечить положенню
ст. 365 ЦК України.
До того ж, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 лютого
2004 року у справі за позовом КП УЖГ "Печерськжитло" до ОСОБА_2. та ОСОБА_3
про звільнення самовільно зайнятого горищного поверху над квартирами No.No.
47,48 в АДРЕСА_1та приведення його в первинний стан відмовлено.
Рішення набрало
законної сили та ним встановлено, що відповідачі ІНФОРМАЦІЯ_1 користуються
спірним горищним поверхом правомірно.
Крім того, частка спірного горищного поверху розташована над
квартирами ІНФОРМАЦІЯ_1,
відокремлена перегородками від іншої частини горищного поверху будинку,
постачання комунальних послуг через інженерні комунікації, що проходять
через горищний поверх не припинено та не порушує прав та інтересів інших
співвласників будинку.
Відокремлення перегородками частини спірного горищного поверху над
квартирами No.No. 47,48 не порушує прав і позивачів, які проживають в іншому
під'їзді будинку та реконструйоване приміщення не знаходиться над
їхніми квартирами.
Вхід до квартир позивачів - з іншого відокремленого парадного входу і має
окремі евакуаційні входи і виходи.
Щодо позовних вимог ОСОБА_5, то суд першої інстанції вірно відмовив у
їх задоволенні, оскільки позивачем не було надано належних та достовірних
доказів того, що АДРЕСА_2 належить йому на праві власності.
Оскільки судом першої інстанцій повно та всебічно встановлено
обставини справи,
відповідно до вимог ст. 339 ЦПК України рішення суду апеляційної інстанції
підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню у силі.
Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів
* *
*у х в а л и л а :*
* *
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. У задоволенні касаційної
скарги ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2007 року скасувати та
залишити без змін рішення Печерського районного суду м. Києва від 31
травня
2006 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
*Головуючий
**Л.І. Григор'єва* * * * Судді:
М.І. Балюк *
*
*
*
В.М. Барсукова*
* В.І. Гуменюк*
* *
*
Д.Д. Луспеник*
-
Витктор Иванович, прочитайте это решение, это перл кривосудия, причем там наличествует судья Балюк, которая приложила руку и к моему решению, за такие решения нужно сразу сажать пожизнено. Я не нашел пока этих людей, но кроме всех остальных более важных обстоятельств, меня заинтересовало, как это ВСУ берет на себя полномочия экспертов и решает, будет ли соответствовать пожарным нормам то или иное техническое решение, хотя я даже уверен, что в деле есть постанова МНС по поводу нарушения норм пожбезопасности, закрытие обязательного выхода на крышу и тому подобное. Это, конечно, мелочь по сравнению с прочей аргументацией судей, но уж очень она меня задела. Про остальное позже
С уважением, Кирилл
-
есть постанова МНС по поводу нарушения норм пожбезопасности, закрытие обязательного выхода на крышу и тому подобное.
Ув. Кирилл, а можно поподробнее об обязательном выходе на крышу. можно ссылку на какие либо документы по этому поводу.
-
Можно, ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА ОБ’ЄКТІВ БУДІВНИЦТВА
ДБН В.1.1.7–2002
6.4. Виходи на покрівлю слід передбачати у будинках висотою 10 м і більше від планувальної позначки землі до карнизу покрівлі або верху зовнішньої стіни (парапету). Ці виходи мають влаштовуватися безпосередньо зі сходових кліток або через горище, за винятком теплого горища, або по зовнішніх пожежних драбинах типів П1, П2.
6.5. Кількість виходів на покрівлю та їх розташування слід передбачати залежно від призначення та розмірів будинку, але не менш як один вихід:
а) на кожні повні та неповні 100 м довжини будинку з горищним покриттям і на кожні повні та неповні 1000 м2 площі покрівлі будинку з безгорищним покриттям для житлових, громадських, а також для адміністративних і побутових будинків промислових підприємств;
б) через кожні 200 м за периметром виробничих і складських будинків по зовнішніх пожежних драбинах.
Дозволяється не передбачати :
в) зовнішні пожежні драбини на головному фасаді будинку виробничого або складського призначення, якщо ширина будинку не перевищує 150 м, а з боку, протилежного головному фасаду, є лінія протипожежного водопроводу з пожежними гідрантами на ньому;
г) вихід на покрівлю одноповерхових будинків з покриттям площею не більше 100 м2.
Примітка. При визначенні необхідної кількості виходів на покрівлю будинку дозволяється враховувати також інші зовнішні сходи, які мають вихід на покрівлю і відповідають вимогам до зовнішніх пожежних драбин або сходів типу С3.
6.6. Виходи через горище на покрівлю слід передбачати по закріплених металевих драбинах, через двері, вікна або люки з розмірами не менше 0,6 м х 0,8 м.
Виходи зі сходових кліток на покрівлю або горище слід передбачати по сходових маршах з площадками перед виходом, через протипожежні двері 2-го типу розмірами не менше 0,75 м х 1,5 м.
У житлових, громадських будинках, адміністративних і побутових будинках промислових підприємств з висотою не більше 15 м від планувальної позначки землі до карнизу покрівлі або верху зовнішньої стіни (парапету) дозволяється влаштовувати виходи на горище або покрівлю зі сходових кліток через протипожежні люки 2-го типу розмірами 0,6 м х 0,8 м по закріплених вертикальних металевих драбинах.
-
Найдите этот дбн он в сети есть и там еще посмотрите, с точки зрения пожарной безопасности мансарды это очень плохое дело
С уважением, Кирилл
-
Искренне благодарю, Кирилл! начало есть, далее поищу сам.
с уважением, Юрий.
-
Витктор Иванович, прочитайте это решение, это перл кривосудия, причем там наличествует судья Балюк, которая приложила руку и к моему решению, за такие решения нужно сразу сажать пожизнено. Я не нашел пока этих людей, но кроме всех остальных более важных обстоятельств, меня заинтересовало, как это ВСУ берет на себя полномочия экспертов и решает, будет ли соответствовать пожарным нормам то или иное техническое решение, хотя я даже уверен, что в деле есть постанова МНС по поводу нарушения норм пожбезопасности, закрытие обязательного выхода на крышу и тому подобное. Это, конечно, мелочь по сравнению с прочей аргументацией судей, но уж очень она меня задела. Про остальное позже
С уважением, Кирилл
Пора звернутися до Вищої Ради юстиції, у неї тепер великі повноваження впливати на поведінку недобросовісних суддів.
-
У Х В А Л А *
* ІМЕНЕМ УКРАЇНИ*
*29 жовтня 2008 року
м. Київ*
*Колегія суддів Судової палати у цивільних справах ***
*Верховного Суду України в складі :***
*головуючого*
Григор'євої Л.І., суддів: Балюка М.І., Барсукової В.М., Гуменюка В.І., Луспеника Д.Д.,
Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. У задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2007 року скасувати та залишити без змін рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2006 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів "поправила" Цивільний Кодекс України. Це дійсно, щось новеньке! Мене дивує, що у вирішенні питання таким незаконним способом приймав участь Гуменюк В.І. - добре освічений юрист.
Тепер влаштовуйте пожежі на горищах, потім ремонтуйте, відчужуйте горища на свою користь, і таким чином збільшуйте свою житлову площу всупереч нормам ст.ст. 369. 382 ЦК України. Хто слідуючий!
-
у вирішенні питання таким незаконним способом приймав участь Гуменюк В.І. - добре освічений юрист.
Є дуже цікавий блог Юрія Свірка. Ось деякі нариси стосовно Гуменюка:
Объявление. Продается верховный судья. Недорого
http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/4b9d514499db3/
Верховний Вася "Противсіх" Гуменюк! У відставку!
http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/4b5de69f82e07/
;D
-
Справа № 2-179/08
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2009 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Новака А.В. при секретарях Поповій І.К., Миколайчук Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, Баррезі Джіангранде, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40 Юріївни, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, третя особа: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Азалія» про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності,-
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до власників та мешканців багатоквартирного буд. № 18 по вул. Тарасівській в м. Києві про усунення перешкод у здійсненні позивачем права спільної власності на допоміжні приміщення у вказаному будинку, а саме у проведенні реконструкції грища, вимагаючи зобов'язати власників та мешканців квартир не чинити у цьому перешкод.
Просив суд ухвалити рішення, яким дозволити без згоди власників та мешканців квартир та інших приміщень будинку провести реконструкцію, яка полягає у реконструкції горища будинку шляхом зміни геометрії покрівлі, ремонті даху над усім будинком, переробленні належної позивачу на праві власності кв. № 10 цього будинку, в дворівневу (з утворенням другого рівня над квартирою та по її периметру), приведенні в естетичний
стан лоджій та балконів дворового фасаду, ремонті ліфтів, сходових клітин, вхідних дверей, інженерних комунікацій, благоустрої території будинку, та отримати дозвільну документацію, зокрема, дозвіл на виконання будівельних робіт на проведення вищевказаної реконструкції, без згоди власників та мешканців квартир й інших приміщень будинку.
В судовому засіданні представник позивача вимоги, викладені у позовній заяві та в доповненні до неї, підтримав, просив позов задовольнити. Крім того пояснив, що позивач з 1995 року є власником та мешканцем кв. № 10, розташованої на 6-му (останньому) поверсі буд. № 18 по вул. Тарасівській в м. Києві. Позивач на початку 2001 року вирішив реконструювати горище будинку шляхом зміни геометрії покрівлі над будинком (без змін у фасаді) з метою утворення більшого простору (збільшення площі при освоєнні горища будинку), в якому б розміщувався другий рівень над його квартирою, з одночасним приведенням в естетичний стан лоджій та балконів дворового фасаду, ремонті ліфтів, сходових клітин, вхідних дверей, інженерних комунікацій, благоустрої території. Представник позивача також пояснив, що така реконструкція необхідна в зв'язку з протіканням даху будинку, через що позивач періодично вимушений проводити ремонтні роботи у своїй квартирі.
Представник позивача зазначив, що позивачем отримано усю дозвільну документацію, необхідну для дотримання встановлених будівельних, архітектурних, санітарних, пожежних та інших норм при проведенні реконструкції горища будинку, за винятком дозволу на виконання будівельних робіт, отриманню якого має передувати надання згоди на реконструкцію горища будинку власниками та мешканцями квартир. Також представник позивача пояснив, що позивач неодноразово звертався до власників та мешканців квартир будинку з проханням про надання згоди на проведення реконструкції горища, в результаті чого останнім отримано згоду лише деяких власників та мешканців квартир, а інші прохання позивача неодноразово ігнорували, залишаючи його листи без будь-якої відповіді, чим перешкоджали позивачу у реалізації його прав, як співвласника допоміжних приміщень будинку.
Відповідачі ОСОБА_47, ОСОБА_7 та представник ОСОБА_48, в судовому засіданні, заперечували проти задоволення позову та пояснили, що їм, як власникам квартир у вказаному будинку, згідно ч. 2 ст. 382 ЦК України на праві спільної сумісної власності належать допоміжні приміщення будинку, а тому, згідно ст. 369 ЦК України, Рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 р. по справі № 1-2/2004, володіння, користування та розпорядження вказаними приміщеннями повинно здійснюватись за їх згодою, як співвласників допоміжних приміщень, та за згодою решти співвласників вказаних приміщень. Крім того, свої заперечення проти реконструкції горища будинку відповідачі обумовлюють загрозою виникнення незворотних збитків у виді доведення будинку до аварійного стану, неможливістю відбудови зруйнованих
квартир і вказують на небажання переносити незручності, пов'язані з реконструкцією горища будинку.
Решта позивачів в судове засідання не з'явилась, про день розгляду справи повідомлялися належним чином, в тому числі через оголошення в газеті, причин неявки суду не повідомили.
У судовому засіданні представник ОСББ «Азалія» заперечує проти позову і вважає вимоги позивача необгрунтованими, оскільки для вчинення будь-яких дій стосовно спільного майна власників будинку, позивачу необхідно отримати згоду всіх співвласників будинку та відповідне рішення компетентного органу Об'єднання співвласників, як того вимагає Закон України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку». Цього позивачем зроблено не було, а також, як вказує представник ОСББ «Азалія», позивачем не надано доказів необхідності проведення ремонту даху будинку, приведення в естетичний стан лоджій та балконів дворового фасаду, у зв'язку з чим просить суд у задоволені позову відмовити.
Суд, заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивач є власником кв. № 10, розташованої на 6-му (останньому) поверсі буд. № 18 по вул. Тарасівській в м. Києві, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 02.02.1995 року.
Горище вказаного будинку, що знаходиться в тому числі безпосередньо над квартирою позивача, перебуває у неналежному стані і, згідно висновку комплексної державної експертизи, проектна документація на реконструкцію горища будинку дійсно відповідає встановленим будівельним, архітектурним, санітарним, пожежним та іншим нормам, і розроблена відповідно до ст. 28 Закону України «Про планування та забудову територій», ст. 7 Закону України «Про архітектурну діяльність» та діючого на момент затвердження проектної документації Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 03.07.1995 р. № 207 «Про затвердження нормативів забудови м. Києва». Вищевказаний висновок також підтверджує, що проведення реконструкції горища не завдасть шкоди будинку. При цьому відповідачі доказів загрози виникнення незворотних збитків і можливості доведення будинку до аварійного стану у зв'язку з проведенням реконструкції горища будинку не надали.
Позивач звертався до власників та мешканців квартир будинку з проханням про надання згоди на проведення реконструкції горища, що підтверджується листом опитування власників та мешканців квартир, згідно якого деякі з них, а саме: ОСОБА_3, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_10, ОСОБА_51, ОСОБА_52С, ОСОБА_53, ОСОБА_54, надали позивачу згоду на реконструкцію горища будинку, а один -ОСОБА_55, відмовився від надання такої згоди.
Судом встановлено, що позивач повторно, шляхом направлення листів, звертався до кожного з власників та мешканців квартир у будинку з проханням про надання згоди на проведення реконструкції горища будинку,
що підтверджується пред'явленим представником позивача реєстром одержувачів (власників та мешканців квартир будинку), з відміткою на ньому відділення поштового зв'язку про відправлення кореспонденції одержувачам листів. З повідомлень про вручення вищевказаних листів вбачається, що листи отримано власниками та мешканцями шістнадцяти квартир у будинку, решта власників та мешканців квартир, виходячи з відміток відділення поштового зв'язку на листах, що повернулися позивачу, відмовились від їх одержання.
З усіх власників та мешканців квартир будинку, що отримали листи позивача з проханням про надання згоди на реконструкцію, останньому надійшла лише одна відповідь від власників та мешканців кв. № 2 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про надання згоди на реконструкцію горища будинку, інші власники та мешканці квартир залишили листи позивача без відповіді.
Згідно ч. 2 ст. 382 ЦК України, приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку, належать на праві спільної сумісної власності власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку. Тому, горище будинку є спільною сумісною власністю усіх власників та мешканців квартир у будинку.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено між ними.
Судом встановлено, що співвласниками будинку 24.12.1998 р. створено Об'єднання співвласників «Азалія».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.
Статтею 11 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», передбачено, що управління житловим комплексом забезпечує балансоутримувач, яким може бути і об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, якщо останнє прийняло житловий комплекс на баланс. Частинами 5, 6 ст. 12 цього Закону передбачено, що у разі якщо балансоутримувачем є об'єднання, рішення про форму управління неподільним та загальним майном житлового комплексу приймається на загальних зборах ч.1енів об'єднання кваліфікованою більшістю голосів. Будинок № 18 по вул. Тарасівській в м. Києві на баланс Об'єднанням співвласників «Азалія» не прийнято. Тому, Об'єднання
співвласників «Азалія» не є ні балансоутримувачем будинку, ні управителем спільного майна співвласників будинку.
Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України, власникам квартири у, зокрема, багатоквартирному житловому будинку (яким є Будинок) належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (до яких відноситься горище Будинку), опорні конструкції тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України, розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється виключно за згодою усіх співвласників.
Рішенням Конституційного Суду України від 02.03.2004 р. за № 4-рп/2004 у справі 1-2/2004 (реєстраційний код 28021/2004) відповідно до якого питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законодавства України, які визначають правовий режим власності.
Конституційний Суд України виходив з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку». Відповідно до якого режим майна, що перебуває у спільній власності власників квартир, має визначатися, відповідно до Конституції України (пункт 7 частини першої статті 92), виключно законами України.
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» спільне майно власників квартир складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно — у спільній частковій власності. Відповідно до цього Закону співвласники допоміжних приміщень мають право розпоряджатися ними в межах, встановлених зазначеним Законом та цивільним законодавством.
Також, тим самим рішенням КСУ встановлено, що набуте громадянами право на квартири державного житлового фонду та належні до них допоміжні приміщення є непорушним (стаття 41 Конституції України), забезпечується державою і захищається судом (стаття 55 Конституції України);
Відповідно до п.2 ст. 10 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», допоміжні приміщення стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом — свідоцтвом про право власності на квартиру.
Для підтвердження набутого в такий спосіб права, не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Крім того власникам квартир немає необхідності з метою підтвердження права власності на допоміжні приміщення створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Таким чином, законодавством України в якості однозначної умови для реалізації права спільної сумісної власності містить умову щодо здійснення цього права саме за згодою інших власників.
Крім того, відповідно до ч.3 ст. 319 ЦК України, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно ж до ч. 5 ст. 319 ЦК України, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та законним інтересам громадян, зокрема, інших власників.
Як це стверджує сам Позивач, що підтверджується матеріалами позовної заяви, реконструкція горища будинку призведе до перероблення квартири №10 Будинку, яку займає Позивач, у дворівневу. Тобто Позивач бажає розширити свою квартиру №10 у Будинку та покращити таким чином свої житлові умови.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦКУ власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання ч.1енів своєї сім'ї, інших осіб на розсуд власника.
Статтею 30 Конституції України кожному гарантується недоторканість житла.
Суд дійшов висновку, що здійснення Позивачем реконструкції горища Будинку з метою перероблення квартири №10 Будинку, яку він займає, у дворівневу спрямоване лише на покращення особистих житлових умов.
Позивача за рахунок спільної власності інших мешканців будинку. А отже твердження Позивача про те, що проведення вказаної реконструкції усуне перешкоди у здійсненні Позивачем права спільної власності є таким, .що не відповідає дійсності, оскільки призведе до порушення права спільної власності Відповідачів шляхом зменшення об'єкту спільної власності за рахунок збільшення об'єкту приватної власності Позивача.
Посилання Позивача на рішення Київської міської державної адміністрації №379 від 02.03.2001 p., технічні умови, видані підприємствами комунального хазяйства та висновки щодо проекту реконструкції Будинку, які Позивач розглядає в якості дозвільної документації на будівництво, тобто документації, достатньої для отримання дозволу на проведення будівельних робіт, також не грунтуються на жодних правових підставах.
Правилами утримання житлових будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 №76, визначено, що реконструкцією жилого будинку є комплекс будівельних робіт, спрямованих на поліпшення експлуатаційних показників приміщень житлового будинку шляхом їх перепланування та переобладнання, надбудови, вбудови, прибудови з одночасним приведенням їх показників відповідно до нормативно-технічних вимог.
У додатку Б «Терміни та визначення» ДБН А.2.2-3-2004 «Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва» подається визначення терміну «реконструкція»: «Перебудова існуючих об'єктів виробничого та цивільного призначення, пов'язана з удосконаленням виробництва, підвищенням його техніко-
економічного рівня та якості вироблюваної продукції, поліпшенням умов
експлуатації та проживання, якості послуг, зміною основних техніко-
економічних показників (кількість продукції, потужність,
функціональне призначення, геометричні. розміри).
Відповідно до Правил забудови м. Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 27 січня 2005 р. №11/2587 міститься перелік документів, необхідних для отримання дозволу на проведення будівельних робіт, до яких, зокрема відноситься дозвіл на будівництво та багато інших документів, відсутніх у Позивача, зокрема письмову згоду власника (співвласників) на проведення робіт (у разі проведення реконструкції), що додається до свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 2 п. 1.1. Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 5.12.2000 р. №273, дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які одночасно ведуть реєстр наданих дозволів. Частиною 3 цього ж положення встановлено, що виконання будівельних робіт без вищезазначеного дозволу забороняється.
Також, в п. 2.2.1.6. Правил забудови м. Києва зазначено, що початок інвестором діяльності щодо отримання вихідних даних, розроблення містобудівного обгрунтування тощо, тобто всі ті дії, на які посилається Позивач, є ризиком замовника (інвестора) і не дає права на отримання дозволу управління державного архітектурно-будівельного контролю КМДА на виконання будівельних робіт відповідно до розділу 10 цих Правил.
Крім того, управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища КМДА у своєму листі від 05.10.2001 р. №2815 повідомило Позивача про те, що цей лист не дає Позивачу права на проведення будь-яких будівельних і опоряджувальних робіт.
Крім того, у своєму листі від 19.02.2007 р., на який посилається Позивач, він жодним чином не згадував про всі ці поліпшення, за винятком обіцянки здійснити ремонт даху Будинку.
ОСОБА_56 управління житлового господарства Київської міської державної адміністрації від 11.01.2003 р. №109/1-22 (див. Додаток-2) зазначено, що відповідно до роз'яснення Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України (лист від 11.05.2002 р. №14/2-235) «при здійсненні реконструкції горищних приміщень існуючих житлових будинків необхідно отримати згоду власників приватизованих квартир», а при наявності ОСББ необхідно мати відповідне рішення загальних зборів усіх його ч.1енів.
В матеріалах справи міститься протокол № 3 загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Азалія» по вул. Тарасівській, буд. №18, м. Київ від 01.03.2007 року про прийняте одноголосно рішення про відмову Позивачу у будівництві мансарди.
Суд вважає, що посилання позивача на Інвестиційний контракт № 170 про переобладнання горища житлового будинку №18 по вул. Тарасівській,
кв. 10 та заміни даху на мансардний поверх від 17.02.2000 р. є неправомірним, оскільки відповідно до ст.ст. 4, 21 Закону України «Про інвестиційну діяльність» заборонено інвестування, яке порушує права та інтереси громадян.
Стаття 5 Закону України «Про основи містобудування» також вимагає враховувати законні інтереси власників або користувачів будівель.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вимагає від органів влади уважно ставитись до рішень зборів громадян за місцем проживання.
З листа Спеціалізованої контрольної комісії з питань приватизації Верховної Ради України від 27.03.2003 р. №06-24/15-407 вбачається, що, у багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Питання щодо згоди власників квартир - співвласників допоміжних приміщень багатоквартирного будинку надбудову поверхів, улаштування мансард і т. ін. з використанням при цьому конструктивних елементів будинку, як і на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо), має вирішуватися відповідно до законів про власність та інших законів України, передусім Цивільного кодексу України».
Відповідно до ст. 19 Конституції України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про необхідність відмовити в задоволенні позовних вимог, в зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю їх пред'явлення.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57 -60, 213 - 215, ЦПК України,
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18
Олександровича, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, Баррезі Джіангранде, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, третя особа: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Азалія» про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження рішення протягом десяти днів з дня проголошення рішення та апеляційної скарги - протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Зазначені заява та апеляційна скарга подаються до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
-
Справа № 2-91
2009 рік
копія
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 березня 2009 року Гадяцький районний суд Полтавської області в складі
головуючого судді Максименко Л.В.
при секретарі Павленко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Гадяч цивільну справу за позовом Вельбівської сільської ради Гадяцького району, ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Полтавська інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Полтавській області про знесення самочинно збудованих споруд,
в с т а н о в и в:
у лютому 2009 року Вельбівська сільська рада Гадяцького району, ОСОБА_1. звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2. про знесення самочинно збудованих споруд до квартири АДРЕСА_1 вказуючи, що за даною адресою знаходиться двоповерховий 16-ти квартирний житловий будинок, який розташований на земельній ділянці Вельбівської сільської ради. На першому поверсі даного будинку знаходиться кв. НОМЕР_1, яку придбав у власність ОСОБА_2 На другому поверсі, над квартирою НОМЕР_1, знаходиться квартира НОМЕР_2, власником якої є ОСОБА_1. Придбавши квартиру, ОСОБА_2 в порушення законодавства України, самовільно захопив частину прибудинкової земельної ділянки, власником якої є сільська рада та самовільно захопив приміщення підвалу будинку і розпочав будівництво прибудови до своєї квартири та перебудови підвального приміщення. Дане будівництво ОСОБА_2 проводив без дозволу на виконання проектних робіт, без виділення земельної ділянки під забудову, без проектної документації, без згоди співвласників будинку, чим грубо порушує права інших громадян, Вельбівської сільської ради та грубо порушує права мешканця будинку ОСОБА_1. Своєю прибудовою до будинку ОСОБА_2 значно погіршує житлові умови ОСОБА_1., так як прибудову споруджує впритул до вікон та лоджії Гулевського, по всьому периметру квартири, чим порушує і архітектуру будинку та безпеку житла. ОСОБА_1. не матиме можливості вільного доступу ззовні до своєї квартири в разі необхідності проведення ремонту, в весняно - літній період через нагрівання даху прибудови та випарів з нього, в квартирі погіршується як температурний режим, так і стан екології в ній. Захоплення ОСОБА_2. підвального приміщення будинку і знищення в ньому цегельних перегородок, які були передбачені проектом при будівництву будинку, може призвести до руйнування цілого будинку. Сільська рада попереджала ОСОБА_2. про припинення самочинного будівництва та знесення самочинних споруд, але він не реагує на попередження і продовжує будівництво, тому звернулися до суду.
Ухвалою суду від 13 лютого 2009 року до участі в справі в якості співвідповідача залучено - ОСОБА_3, власника квартири НОМЕР_1 по АДРЕСА_1
Сільський голова Вельбівської сільської ради Гадяцького району ОСОБА_4. пояснив суду, що виявив факт проведення будівельних робіт біля будинку і запросив ОСОБА_2. до сільської ради. З приводу проведення будівельних робіт останній заявив, що буде проводити їх без дозволу, а потім узаконить в судовому порядку і, не реагуючи не зауваження, продовжував будувати добудову до квартири. Зі слів мешканців будинку в підвалі, де розташований клас цивільної оборони, демонтував цегельні перегородки, що були споруджені попередніми мешканцями та з цих матеріалів здійснював добудову. В даний час ОСОБА_2 поставив на вході до підвалу металеві двері, тому доступу в підвальне приміщення він, як сільський голова, не має, через що не міг заактувати знесення цегельних перегородок. Про виявлення самочинного будівництва він повідомив інспекцію державного архітектурно – будівельного контролю, яке внесло припис ОСОБА_2. про припинення будівельних робіт. В листопаді 2008 року ОСОБА_2 звернувся до сільської ради з заявою про надання земельної ділянки поряд з квартирою для прибудови, але рішенням сесії у виділенні земельної ділянки та наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою було відмовлено.
ОСОБА_1. в судовому засіданні пояснив суду, що 17 серпня 2008 року ОСОБА_2 самочинно розпочав будівництво – добудову до квартири батька, що знаходиться на першому поверсі під його квартирою. З даного приводу сільська рада провела обстеження і встановила, що прибудова проводиться незаконно. Будівництво також створює перешкоди у користуванні власністю, так як обмежує огляд з квартири, погіршує житлові умови і безпеку житла, так як через прибудову сторонні особи легко можуть проникнути в квартиру, не має доступу ззовні, що є порушенням правил пожежної безпеки. Підтвердив, що ОСОБА_2 закрив вхід до підвалу металевими дверима і жителі під’їзду не мають доступу до місця загального користування.
Представник відповідачів ОСОБА_3. та ОСОБА_2. – ОСОБА_5. пояснив суду, що спір через добудову квартири виник через недобросусідські відносини з ОСОБА_1. ОСОБА_2 не міг визначитися з власником земельної ділянки до будинку, так як отримував з сільської ради незрозумілі відповіді. Після звернення з заявою до сільської ради, і , не отримавши позитивної відповіді та проконсультувавшись з юристами та відповідними службами, вирішив провести будівництво, а потім узаконити його в судовому порядку. Вказав, що позовні вимоги є незаконні і не обґрунтовані, так як з даного приводу є волевиявлення жителів, щоб ОСОБА_2 проводив добудову додаткового приміщення до квартири і користувався підвалом, який має намір облаштувати під спортзал. З підвалу він прибрав будівельне сміття, але перегородок не зносив, проте підтвердив, що на вході в підвал поставив металеві двері. ОСОБА_2 має намір вести добросусідські відносини і впорядкувати підвал та при будинкову територію, тому в задоволенні позову просив відмовити.
Представник Полтавської інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в судове засідання не з’явився, направив до суду заяву про розгляд справи без участі представника.
Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 23 червня 2008 року ОСОБА_6 передала , а ОСОБА_3 прийняв у власність квартиру НОМЕР_1 по АДРЕСА_1
ОСОБА_2 є сином власника квартири і відповідно до доручення від 26 листопада 2008 року є його представником в усіх державних, громадських, господарських і інших органах.
Згідно довідки Вельбівської сільської ради будинок по вул. Леніна, 185 в с. Вельбівка на балансі сільської ради не перебуває, але розташований на земельній ділянці площею 622,22 кв.м. фонду сільської ради.
Згідно довідки Вельбівської сільської ради підвал будинку по вул. Леніна, 185 в с. Вельбівка використовується як клас цивільної оборони.
Згідно акту Вельбівської сільської ради від 3 листопада 2008 року про обстеження прибудинкової території будинку по АДРЕСА_1, встановлено, що ОСОБА_2 без дозволу виконав такі будівельні роботи: розрив траншею, заклав фундамент з армуванням металом, капітальне будівництво чи то жилого чи господарського приміщення по периметру першого під’їзду будинку з двох сторін, встановлення гаражних воріт, штукатурка побудованої споруди.
Відповідно до повідомлення ОСОБА_2. Полтавською інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю від 03.09.08 р., вказано про неможливість проведення ним будівельних робіт по будівництву добудови приміщення до житлової квартири 16-ти квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 за відсутністю дозволу на будівництво об’єкта містобудування, який видається відповідним органом виконавчої влади, виготовленої та погодженої в установленому порядку проектної документації та відповідного дозволу на виконання будівельних робіт.
20 листопада 2008 року ОСОБА_2 звернувся з заявою до Вельбівської сільської ради про надання земельної ділянки для прибудови відкритого літнього дворика з прозорим дахом для особистого користування.
Рішенням сесії Вельбівської сільської ради від 4 грудня 2008 року ОСОБА_2. відмовлено у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку так як на час подання заяви на прибудинковій земельній ділянці самовільно побудована прибудова до квартири відкритого літнього дворика з прозорим дахом.
За повідомленням Полтавської інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 25.02.09р. дозволу на виконання будівельних робіт ОСОБА_2. не надавався
Згідно ч.1, ч.2, ч.4 ст. 24 ЗУ „Про планування і забудову територій ” фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов’язанні отримати від виконавчих органів відповідних рад у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об’єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво).Фізичні та юридичні особи, заінтересовані в здійсненні будівництва об'єктів містобудування, подають письмову заяву про
надання дозволу на будівництво до виконавчого органу відповідної ради або Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.
У разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно
є дозволом на будівництво цього об'єкта.
Згідно ч.1, ч.2 ст. 29 цього ж Закону дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних
робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт.
Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів.
Згідно ст. 23 вказаного закону забудова території передбачає здійснення нового будівництва, реконструкції та інше будівництво.
Реалізація суб’єктивного права на забудову земельної ділянки передбачає виконання дій, пов’язаних з організацією планування території і окремих ділянок, одержання дозволу на будівництво.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника відповідачів, визначеного законом порядку отримання дозволу на проведення будівельних робіт ОСОБА_2 не дотримався.
Згідно ч. 1, ч. 4 ст. 30-2 Закону України „Про планування і забудову територій ” громадському обговоренню підлягають розроблені та погоджені в установленому законодавством порядку проекти місцевих правил забудови та проекти містобудівної документації, які пройшли в установленому законодавством порядку державну експертизу, а саме: схем планування територій адміністративно-територіальних одиниць, їх окремих частин; генеральних планів населених пунктів; детальних планів територій; проектів забудови територій; містобудівного обґрунтування розміщення об'єктів містобудування.
Проектування і будівництво окремих будівель і споруд, не передбачених чинним генеральним планом (для малих і середніх населених пунктів), детальним планом території (для великих,більших і найбільших населених пунктів), не допускається і не виноситься на обговорення.
За таких обставин суд не приймає в якості доказу звернення ОСОБА_2. до мешканців будинку з приводу надання дозволу на прибудову до квартири та зайняття підвалу, оскільки вирішення даного питання шляхом громадських слухань і опитувань не вирішується, так як врегульоване чинним законодавством.
Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без неналежного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Згідно ч.4 цієї норми Закону, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила ( здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На підставі ч. 7 ст. 376 ЦК України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов’язати особу, яка здійснила ( здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Відповідно ст. 391 Цивільного Кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Суд вважає, що здійснення добудови до квартири на першому поверсі ОСОБА_2., створює перешкоди у користуванні квартирою ОСОБА_1., що знаходиться над добудовою на другому поверсі, так як зменшує оглядовість, виникає небезпека проникнення через дах до квартири сторонніх осіб, порушує правила пожежної, екологічної та санітарної безпеки. Таким чином, ОСОБА_1. має право вимагати усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення добудови до квартири на першому поверсі.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню, так як об’єктивно встановлено, що ОСОБА_2 самочинно, без отримання відповідних дозволів, виділення земельної ділянки та без проектної документації здійснив добудову до квартири НОМЕР_1, що належить на праві власності його батьку та шляхом встановлення металевих дверей, перешкоджає входу до підвалу, який є місцем загального користування і має цільове призначення як клас цивільної оборони.
За таких обставин суд вважає, що відповідачів слід зобов’язати знести самочинно збудовану прибудову до квартири НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 та демонтувати металеві двері на вході до підвалу.
Згідно ст. 212 Земельного Кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування витрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Виходячи з викладеного відповідачі повинні привести земельну ділянку та вхід до підвалу у попередній стан. Всі роботи по знесенню та демонтажу споруд провести за рахунок відповідачів по справі.
Відповідно ст. 319 ч. 4 ЦК України власність зобов’язує, ч.5 цієї ж статті визначено, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. За ч. 7 вказаної статті діяльність власника може бути обмежена лише у випадку і в порядку, встановлених законодавством.
Виходячи з вказаних норм закону суд вважає, що власник квартири повинен нести таку ж відповідальність як і ОСОБА_2, який безпосередньо здійснював самочинне будівництво. Як слідує з пояснень представника, власнику - ОСОБА_3. було відомо про наміри і дії його сина, пов’язані з добудовою до квартири та зайняттям підвалу.
Так як позивачами не доведено факту знесення ОСОБА_2. цегельних перегородок у підвалі і вказаний факт цілковито заперечується представником відповідачів, тому суд вважає, що позов в частині відновлення ОСОБА_2. цегельних перегородок у підвалі задоволенню не підлягає. До того ж проектна документація підвалу в якості доказу до справи не надана.
Судові витрати по справі понесені безпосередньо позивачем ОСОБА_1. у вигляді сплати держмита, інформаційно – технічного забезпечення розгляду справи в суді та оплату правової допомоги в сумі 250 грн. Так як основна частина позовних вимог судом задоволена, суд вважає, що пропорційно до задоволених позовних вимог, третина понесених судових витрат відшкодуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 15, 17, 319, 376, 391 ЦК України, ст. 212 ЗК України, ст. 23, 24, ч.1, 2 ст. 29 ч. 4 ст. 30-2 Закону України „Про планування і забудову територій ”, ст. 10, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 223 ЦПК України, суд,-
в и р і ш и в:
- позовну заяву Вельбівської сільської ради Гадяцького району, ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Полтавська інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Гадяцькому районі про знесення самочинно збудованих споруд задовольнити частково.
Зобов’язати ОСОБА_2, ОСОБА_3 знести самочинно збудовану прибудову до квартири НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, привести земельну ділянку на якій проведено будівництво до попереднього стану, демонтувати металеві двері до підвального приміщення та привести вхід до підвалу в попередній стан або ж провести вказані роботи за їх рахунок.
Позовні вимоги в частині зобов’язань ОСОБА_2 побудувати в підвальному приміщенні будинку знесені ним цегельні перегородки на тих місцях, де вони були згідно проектної документації на будинок, залишити без задоволення.
Стягти солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог по сплаті державного мита в сумі 5 грн. 70 коп., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в сумі 5 грн., витрати на правову допомогу в сумі 167 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через Гадяцький районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.
Головуюча: підпис
Копія: вірно
Суддя Гадяцького
районного суду Л.В. Максименко
-
Виктор Иванович, посмотрите, пожалуйста, очень интересный прецендент. Когда-то подымалась дискуссия по поводу придомовой территори. В данном случае ВСУ на высоте. Это кстати касается одного моего дела, по которому уже возбуждено уголовное дело
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 червня 2010 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Григор’євої Л.І.,
суддів:
Балюка М.І.,
Данчука В.Г.,
Барсукової В.М.,
Косенка В.Й.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а :
У квітні 2007 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до свідоцтв про право власності № 447 від 29 червня 2006 року та № 1522 від 8 жовтня 1996 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є власниками квартир № 3 та № 2 у будинку за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_5 проживає у квартирі № 4 цього будинку на підставі ордеру. ОСОБА_6 є власником квартир № 8 та № 6 у цьому ж будинку на підставі договорів купівлі-продажу від 11 липня 2006 року та від 26 серпня 2006 року.
У лютому 2007 року відповідачка незаконно та без відповідного дозволу розпочала проведення будівельних робіт з реконструкції квартир №№ 6 та 8. Ці роботи полягали в прибудові до вказаних квартир додаткових приміщень, унаслідок чого нею була зайнята земельна ділянка площею 0,0100 га, яка належить до прибудинкової території багатоквартирного будинку. У результаті проведення нею будівельних робіт виритий котлован, закладений фундамент та частково збудований перший поверх додаткової будівлі, частково знесений паркан загального двору, знищена дитяча площадка з деревами, були створені перешкоди для в’їзду та виїзду транспорту на прибудинкову територію.
Факт самовільного зайняття відповідачкою земельної ділянки зафіксований Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель Автономної Республіки Крим, про що складений акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 26 березня 2007 року, складений протокол про адміністративне правопорушення від 26 березня 2007 року № 10112 та виданий припис від 26 березня 2007 року № 006765 з вимогою усунути порушення земельного законодавства впродовж 30 діб.
У зв’язку з тим, що незаконними діями відповідачки, які полягають у самовільному зайнятті земельної ділянки, що розташована під загальним двором багатоквартирного будинку та самовільним зведення додаткової будівлі створюються їм перешкоди у користуванні прибудинковою територією їхнього будинку та порушуються їхні права, просили зобов’язати відповідачку усунути перешкоди у користуванні прибудинковою територією та стягнути завдану незаконними діями моральну шкоду в розмірі 3 тис. грн.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 11 вересня 2007 року та додатковим рішенням цього ж суду від 29 лютого 2008 року позов задоволено частково. Зобов’язано ОСОБА_6 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення збудованих будівель та споруд. Зобов’язано ОСОБА_6 привести земельну ділянку у первісний стан. Визнано за позивачами право на знесення збудованих ОСОБА_6 будівель і споруд на території домоволодіння та приведення її у первісний стан, який існував до виконання будівельних робіт з подальшим відшкодуванням ОСОБА_6 пов’язаних з цим витрат.
Рішенням апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 серпня 2008 року рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 11 вересня 2007 року та додаткове рішення цього ж суду від 29 лютого 2008 року скасовані та ухвалено нове рішення, яким позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди залишено без задоволення.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції у зв’язку з порушенням норм процесуального та матеріального права та залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив із того, що у зв’язку з неналежним станом квартир №№ 6 та 8, рішенням виконавчого комітету Київської районної ради м. Сімферополя № 148 від 24 липня 2007 року “Про дозвіл виконати реконструкцію квартир №№ 6 і 8 по АДРЕСА_1 із збільшенням площі забудови та надбудови другого і мансардового поверхів” ОСОБА_6 надано дозвіл на їх реконструкцію з прибудовою і надбудовою другого і мансардного поверху. Проектна документація на реконструкцію вказаних квартир відповідачкою узгоджена з районним відділом архітектури, інспекцією державного пожежного нагляду, міською СЕС та іншими установами, уповноваженими перевіряти відповідність проектної документації на реконструкцію квартир. Крім того, відповідачкою отримана згода на проведення зазначеної реконструкції належних їй квартир від позивачів. Оскільки позивачами згідно з вимогами ст. 60 ЦПК України не надано доказів чинення відповідачкою перешкод у користуванні спільною прибудинковою територією та порушення у зв’язку з цим їхніх прав, позов задоволенню не підлягає.
Крім того, земельна ділянка при житловому будинку АДРЕСА_1 належить на праві власності територіальній громаді м. Сімферополя в особі Сімферопольської міської ради, яка з позовом до відповідачки про знесення самовільно збудованої прибудови не зверталася.
Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.
Відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 червня 1992 року власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов’язані брати участь у загальних витратах, пов’язаних з утриманням будинку і прибудинкової території, відповідно до своєї частки у майні будинку.
Частинами 2, 3 ст. 42 Земельного кодексу України передбачено, що у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об’єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території , визначається співвласниками.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 7 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов’язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню.
Крім того, згідно ч. ч. 1, 4 і 5 ст. 24 Закону України “Про планування і забудову територій” фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об’єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов’язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об’єкта містобудування. У разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об’єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об’єкта.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачка є власником квартир у багатоквартирному будинку, в якому всі квартири належать на праві власності їх мешканцям, тому згідно ст. 42 Земельного Кодексу України порядок використання земельних ділянок, де розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається їх співвласниками. У користування співвласників житлового будинку передається земельна ділянка у розмірі, що відповідає частці приватизованих квартир.
Доказів, які б підтверджували законне зайняття відповідачкою частини земельної ділянки у розмірі 0,0100 га, яка перебуває у спільній власності усіх співвласників багатоквартирного будинку та добровільного усунення вчинених проведенням будівельних робіт порушень земельного законодавства ОСОБА_6 не надала.
Рішення виконавчого комітету Київської районної ради м. Сімферополя № 148 від 24 липня 2007 року “Про дозвіл виконати реконструкцію квартир №№ 6 і 8 по АДРЕСА_1 із збільшенням площі забудови та надбудови другого і мансардового поверхів” не свідчить про відведення відповідачці у встановленому законом порядку земельної ділянки для здійснення такого будівництва, а є лише одним з документів, які необхідно надати для отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
Крім того, відповідачкою не надано доказів отримання згоди інших співвласників будинку на здійснення реконструкції та перебудови своїх квартир, оскільки надані позивачами попередні письмові заяви щодо надання дозволу на здійснення ОСОБА_6 зазначеного будівництва були відкликані письмовими заявами позивачів від 3 квітня 2007 року ( а.с.77,78).
Тому задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно виходив із того, що оскільки ОСОБА_6 для здійснення спірного будівництва частина прибудинкової території не виділялася та здійснення нею самочинного будівництва порушує права інших співвласників будинку та чинить їм перешкоди у користуванні цією територією, самовільно збудовані відповідачкою споруди підлягають знесенню.
За таких обстави рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням без зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 серпня 2008 року скасувати та залишити без зміни рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 11 вересня 2007 року та додаткове рішення цього ж суду від 29 лютого 2008 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.І. Григор’єва
Судді:
М.І. Балюк
В.Г. Данчук
В.М. Барсукова
В.Й. Косенко
-
Виктор Иванович, посмотрите, пожалуйста, очень интересный прецендент. Когда-то подымалась дискуссия по поводу придомовой территори. В данном случае ВСУ на высоте. Это кстати касается одного моего дела, по которому уже возбуждено уголовное дело
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 червня 2010 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Григор’євої Л.І.,
суддів: Балюка М.І., Данчука В.Г., Барсукової В.М., Косенка В.Й.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и л а :
...
Дійсно, прецедент цікавий. Дякую за корисну інформацію.
-
shakirkirill, сподіваюсь що Вам у нагоді буде історія
http://gazeta.ua/index.php?id=143205
http://narodna.pravda.com.ua/life/47a721fbab75b/
http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=112174142
та судова практика по справам ТОВ "Миколаївське":
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/928157
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10496187
та ПІІ "Барквуд":
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1112363
Або пошуком по ЄДРСР.
-
Виктор Иванович, добрый день, это Кирилл. Давно у Вас не был вижу произошли большие перемены, пока не совсем понял систему но разберусь . В пятницу в хозсуде выиграли дело у застройщика по вспомагательным помещениям, я представлял интересы 3 стороны физического лица. Я помню Вас интересовали подвалы и чердаки, решения у меня пока нет, если Вас заинтересует, то предоставлю. Те решения, которые я Вам обещал у меня на руках давно. Но у нас никак не получается встретиться а я сейчас частенько в коммандировках, может мне их отсканировать и отправить Вам на какое-нибудь мыло? мне было бы так проще, а комментарии если у Вас будут вопросы я бы дал Вам по телефону. Пишите, жду Вашего ответа. С уважением, Кирилл
Спір про підвали - скасувати рішення Солом'янської райради про їх приватизацію, перше коло (див. вкладення).
-
Спір про підвали - скасувати рішення Солом'янської райради про їх приватизацію, перше коло (див. вкладення).
Друге коло - також у вкладеннях.
-
Спір про підвали - скасувати рішення Солом'янської райради про їх приватизацію, перше коло (див. вкладення).
Друге коло - також у вкладеннях.
Третє коло коло - у вкладеннях.
-
Спір про підвали - скасувати рішення Солом'янської райради про їх приватизацію.
Постанови КААС у подібних справах.
-
В июле 2009 года после моей годичной борьбы с Печерским РУ ГУ МВД наконец-то было возбуждено уголовное дело по статье 197-1 п.2 по факту, самовольный захват земельного участка неустановленными лицами ПП "Удача плюс". Дело расследовалось ни шатко ни валко, вообще-то никак. Но само его наличие нависало над застройщиком, не позволяло корупционерам в Глав АПУ продвигать работу по разрешениям. То есть самим своим фактом выполняло определенную работу. А также, определенным образом помогало в хозяйственном процессе по иску Печерской РДА к застройщику с требованием привести дом в состояние предусмотренное проектом и освободить самовольно захваченный участок земли.
В связи с чем застройщик проснулся и подал жалобу на постановление следователя о возбуждении уголовного дела. Я об этом узнал из реестра - я в данном случае лицо по заявлению которого возбуждено уголовное дело. Решение дано ниже
№ 4-1153/10
П О С Т А Н О В А
про відмову у відкритті провадження
25 травня 2010 р. суддя Печерського районного суду м. Києва Отрош І.О. , розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ Печерського РУГУ МВС України в м. Києві від 10.07.2009 про порушення кримінальної справи за фактом реконструкції в частині надбудови додаткових поверхів та масандри житлового будинку №19/7 по вул. Інститутська м. Києві, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 197 -1 КК України, -
В С Т А Н О В И В :
25.05.2010 року до суду надійшла скарга ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ Печерського РУГУ МВС України в м. Києві від 10.07.2009 про порушення кримінальної справи за фактом реконструкції в частині надбудови додаткових поверхів та масандри житлового будинку №19/7 по вул. Інститутська м. Києві, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 197 -1 КК України.
Дослідивши матеріали скарги, вважаю, що у відкритті провадження за скаргою слід відмовити виходячи з наступного.
З матеріалів скарги вбачається, що зазначена постанова винесена за фактом вчинення злочину, а не щодо конкретної особи. Відповідно до ч.3 ст.236-7 КПК України така скарга може бути подана до суду особою, інтересів якої стосується порушена кримінальна справа з достатнім обґрунтуванням порушення прав та законних інтересів відповідної особи.
Також з матеріалів скарги вбачається, що кримінальна справа була порушена за фактом реконструкції в частині надбудови додаткових поверхів та масандри житлового будинку №19/7 по вул. Інститутська м. Київ, яка проводилась на виконання інвестиційного контракту № 62 на переобладнання горища будинку №19/7 по вул. Липська, м. Київ, укладеного 03.09.1998. між державним комунальним підприємством по утриманню будівель, споруд та прибудинкової території Печерського району та приватним підприємством «Удача Плюс».
Заявник подає скаргу на порушення кримінальної справи як директор ПП «Удача Плюс», разом з цим до матеріалів скарги не додано належних доказів перебування ОСОБА_1 директором вказаного підприємства чи іншою його службовою особою з 1998 року та на час проведення реконструкції, а відтак заявником не достатньо обґрунтовано того, що порушена кримінальна справа стосується її інтересів.
Крім того, оскаржувана постанова не додана до матеріалів скарги, що позбавляє суд можливості зробити обґрунтований висновок щодо порушення прав та законних інтересів заявника.
Таким чином, оскільки обґрунтування порушення прав та інтересів ОСОБА_1 є недостатнім, у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ Печерського РУГУ МВС України в м. Києві від 10.07.2009 про порушення кримінальної справи за фактом реконструкції в частині надбудови додаткових поверхів та масандри житлового будинку №19/7 по вул. Інститутська м. Києві, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 197 -1 КК України, слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ч.3 ст.236-7 КПК України, -
П О С Т А Н О В И В :
Відмовити у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ Печерського РУГУ МВС України в м. Києві від 10.07.2009 про порушення кримінальної справи за фактом реконструкції в частині надбудови додаткових поверхів та масандри житлового будинку №19/7 по вул. Інститутська м. Києві, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 197 -1 КК України.
Копію зазначеної постанови направити заявнику, Печерському РУ ГУ МВС України в м. Києві.
Роз’яснити заявнику, що відмова у відкритті провадження не позбавляє його права повторно звертатися до суду.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя
-
Так как это определение не препятствовало подаче новой жалобы я начал отслеживать этот процесс, тем более как лицо по заявлению которого было возбуждено уголовное дело меня должны были уведомить об открытии производства и пригласить в заседание. Но так должно быть, однако не значит что так будет. 6 августа вечером в пятницу получил судебную повестку согласно которой меня в этот же день только утром приглашали в судебное заседание по рассмотрению новой жалобы директора застройщика. Все сразу стало ясно. В понедельник я был в канцелярии суда где мне сообщили, что постановление отменено, судья Супрун дело мне не дала, постановление тоже, несмотря на жесткое предписание КПК и то, что на обжалование дано всего 7 дней - 3 прошло. Во вторник тоже самое, я был вынужден письменно обратиться к председателю суда с жалобой. В среду меня уже искали по телефону и нашли в канцелярии суда, где мне дали Постановление ниже и материалы дела
№ 4 - 1467/10
ПОСТАНОВА
Іменем України
06.08. 2010 року суддя Печерського районного суду м. Киева Супрун Г.Б., при секретарі Костюк А.І., за участю прокурорів Панова В.Є., Бондура Д.В., розглянувши скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ Печерського РУ ГУ МВС України в м.Києві ОСОБА_2 від 10.07.2009 року про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, -
ВСТАНОВИВ:
Слідчий СВ Печерського РУ ГУ МВС України в м.Києві ОСОБА_2 від 10.07.2009 року порушив кримінальну справу за фактом вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, в якій зазначає, що літом 2003року невстановлені особи ПП «Удача-Плюс» розпочали роботи з реконструкції в частині надбудови додаткових поверхів та мансарди житлового будинку №19/7 по вул. Липській в м.Києві (помилково зазначено: по вул. Інститутській), при цьому була самовільно зайнята земельна ділянка, яка належить до категорії земель історико-культурного призначення, тобто земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах.
ОСОБА_1 - директор ПП «Удача-Плюс» на той час, як особа, інтересів якої стосується дана постанова, звернулась в суд зі скаргою на зазначену постанову слідчого, просить її скасувати як незаконну, як таку, що постановлена у відсутність підстав, передбачених ст.ст.94, 98 КПК України. Мотивує скаргу тим, що будівництво ліфтових шахт до будинку виконано з додержанням всіх дозвільних документів. За незаконне користування земельної ділянки передбачена адміністративна відповідальність, слідчим перевірялись події з 2003року, тоді як за самовільне зайняття земельної ділянки (а в даному випадку самовільного зайняття ділянки не було) відповідальність передбачена з 2007року. Дії слідчого можуть породити наслідки, які виходять за межі кримінально-процесуальних відносин.
В судовому засіданні представник скаржника – адвокат ОСОБА_3 скаргу підтримав в повному обсязі.
Прокурор Бондур Д.В. проти доводів скарги заперечував, просив у її задоволенні відмовити. В постанові зазначені приводи та підстави. Приводом стало безпосереднє виявлення слідчим ознак злочину, а підставою – зібрані слідчим дані перевірки, які містяться в наданих суду матеріалах справи.
Особа, за заявою якої порушена кримінальна справа ОСОБА_4 в суд не з»явився, про місце, день та час розгляду скарги повідомлений належно.
Суд, дослідивши матеріали, які стали приводом та підставою для порушення кримінальної справи, матеріали скарги, вислухавши учасників судового процесу, приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст.236-8 КПК України суд, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті.
Статтею 94 КПК України встановлений вичерпний перелік проводів та підстав для порушення кримінальної справи. Відповідно до ст.98 цього Кодексу, справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Такими даними є фактичне існування доказів, які підтверджують реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини здійснення злочину), тобто кримінальна справа може бути порушена лише при наявності достатніх даних, на основі яких встановлюються об'єктивні ознаки вчиненого злочину.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, слідчим у відповідності до вимог ст.ст.94 і 98 КПК України зазначено привід та підставу для порушення даної кримінальної справи, а висновок про наявність ознак злочину слідчим зроблено у зв'язку з наявністю даних в матеріалах перевірки, які вказують на невідповідність дій невстановлених осіб ПП «Удача Плюс» вимогам чинного законодавства, яким врегульовано процедуру виділення у користування земельної ділянки.
Приводом для порушення кримінальної справи стала заява про злочин одного з мешканців даного будинку ОСОБА_4, яка зареєстрована у встановленому законом порядку. В заяві він вказує, що у 2008р. він звертався до Прокуратури м.Києва на злочинні дії ПП «Удача Плюс» по самовільному зайняттю земельної ділянки розміром приблизно 0,02 га по вул.Липській,19/7 в м.Києві та самовільному будівництву на ній капітальних споруд. Але відповіді йому не надано. Також вказує на те, що на теперішній час (тобто на момент звернення), ПП «Удача Плюс» продовжує фактичне використання цієї земельної ділянки.
Підставою, як зазначив прокурор в судовому засіданні, є достатні дані, що містяться в наданих матеріалах.
Разом з тим, слідчим при прийнятті рішення не враховано дані, які засвідчують, що будівництво ліфтових шахт в будинку №19/7 по вул.Липській розпочато в 2003р. і закінчено в березні 2005р (акт здачі-прийняття виконаних робіт за листопад 2004р.) . Тобто перебудова будинку мала місце в період часу, коли кримінальної відповідальності за самовільне зайняття земельних ділянок та самовільне будівництво не існувало. Кримінальний кодекс України лише у 2007р. доповнено статтею 197-1КК (самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво).
Також, в наданих суду матеріалах містяться дані, що свідчать про порушення земельного законодавства (ст.125, 126 ЗК України) щодо відведення та користування земельною ділянкою, за що передбачена адміністративна відповідальність, а не кримінальна. Слідчий також не звернув уваги на те, що в справі містяться дані (а.с.130) про те, що для будівництва прибудов, в яких розміщується інженерно-технічне обладнання будинку використовується прибудинкова територія, для якої відведення земельної ділянки не передбачено.
Отже, суд перевіряючи у відповідності до вимог ст.236-8 КПК України, наявність приводів та підстав для винесення даної постанови про порушення кримінальної справи, надходить до висновку про невмотивованість вказаного висновку слідчого про порушення кримінальної справи, у зв'язку з чим і про відсутність законних підстав та приводів для її порушення.
Виходячи з вищевикладеного, наданих матеріалів перевірки, надходжу до висновку, що доводи скарги обґрунтовані.
Відповідних, допустимих та достатніх даних, які б вказували на наявність ознак злочину в діях невстановлених осіб ПП «Удача Плюс», передбаченого ч. 2 ст. 197-1КК України, при винесенні постанови у слідчого не було, а тому і не було приводів та підстав для порушення даної кримінальної справи, в зв'язку з чим постанова від 10.07.2009р. підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 94, 95, 97, 98, 236-7, 236-8 КПК України,суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ Печерського РУ ГУ МВС України в м.Києві ОСОБА_2 від 10.07.2009 року про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України- задовольнити.
Постанову слідчого СВ Печерського РУ ГУ МВС України в м.Києві ОСОБА_2 від 10.07.2009 року про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України- скасувати.
На постанову суду може бути подана апеляція до Апеляційного суду м. Києва
протягом семи діб через Печерський районний суд м. Києва.
Суддя: Супрун Г.Б.
-
В четверг я подал апеляционную жалобу на это постановление
Апеляційна скарга
на Постанову Печерського районного суду м. Києва від 06.08.2010р по справі № 4-1467/10 (Головуюча Супрун Б.Г)
06.08.2010р Печерський районний суд м. Києва розглянув скаргу Омельченко С.В і ухвалив по ній Постанову, якою скасував постанову слідчого СВ Печерського РУ ГУ МВС України в місті Києві Лавриненка К.М від 10.07.2009р про порушення кримінальної справи № 06-10666 по факту вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України. Справа була порушена за моєю заявою.
Вважаю дану Постанову незаконною і необґрунтованою. Так як, під час судового засідання Печерський районний суд вийшов за межі розгляду скарги і перейшов до розгляду справи по суті, при цьому дослідив і надав оцінку доказам поданим скаржником, які не були серед матеріалів, на підставі яких була порушена дана кримінальна справа.
Відповідно до вимог ст. 236-8 КПК України, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, суд повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для її винесення, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті.
Але, вирішуючи питання про існування достатніх даних для порушення кримінальної справи за фактом самовільного зайняття невстановленими особами ПП “Удача Плюс” земельної ділянки по вулиці Липська 19/7 у м. Києві суд всупереч вищезазначеним вимогам перейшов до розгляду справи по суті.
Так, суд вдався до аналізу і оцінки даних, що містяться в матеріалах, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи, їх співставлення та спростування. При цьому, незважаючи на вимоги п. 1 ч. 11 ст. 236-8 КПК України, крім матеріалів, на підставі яких було порушено справу, суд дослідив і додатково подані скаржником - Омельченко С.В матеріали.
Зокрема, суд дослідив такі документи як, акти здачі-прийняття виконаних робіт за період 2003 -2005 рік (арк.спр. 12-16) по будівництву ліфтових шахт. Лише на підставі цих актів суд встановив час проведення будівельних робіт і самовільного зайняття земельної ділянки як 2003 -2005 рік.
Також, суд надав оцінку іншим доказам, які знаходяться в матеріалах справи, таким як дані про порушення земельного законодавства щодо відведення та користування земельною ділянкою. Інших матеріалів (крим.спр.арк. 130) згідно яких будівництво ліфтових шахт не потребує виділення земельної ділянки
Односторонньо дослідивши лише доводи і докази скаржника, надавши їм оцінку суд встановив осіб і час здійснення злочину в період 2003-2005 роках, коли кримінальна відповідальність за такі дії не була передбачена законом.
На підставі чого, прийшов до висновку про відсутність в діях невстановлених осіб ПП “Удача плюс” ознак злочину.
Проте, відповідно п.8 Постанови ПВС України “Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи” суд не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді кримінальної справи по суті. Оцінка доказів, яка повинна здійснюватися судом під час розгляду кримінальної справи по суті, на стадії розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи, є недопустимою.
Тому зазначені вище дії Печерського суду - оцінка доказів і встановлення обставин по справі, осіб та часу здійснення злочину є розглядом справи по суті. На стадії розгляду скарги такі дії є неприпустимими.
Також, грубим порушенням процесуального законодавства є дослідження матеріалів, які були додані скаржником на стадії розгляду скарги, і яких не було серед матеріалів, на підставі яких порушена дана кримінальна справа.
Тим більше, що згадані акти є проектно-технологічною документацію і для їх дослідження потрібні технічні або інші спеціальні знання в галузі будівництва та архітектури, однак проведення експертизи даної документації і інших слідчих дій можливо тільки в межах порушеної кримінальної справи. Печерський суд не має таких знань і не може надати оцінку таким доказам без відповідної експертизи, тим більше в межах розгляду даної скарги.
З іншого боку, суд не взяв до уваги і не дослідив матеріали на підставі яких порушена дана кримінальна справа, які підтверджують, що Приватним Підприємством “Удача Плюс” самовільно зайнята земельна ділянка по вулиці Липська 19/7 для капітального будівництва (акти Держземінспекції України та Головного управління земельних ресурсів), протоколи огляду місця події, фотоматеріали. Також, що дана земельна ділянка належить до категорії земель історико-культурного призначення, тобто земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах (довідка Головного управління охорони культурної спадщини). У ПП “Удача Плюс” відсутні визначені законом документи на право власності (користування) даною земельною ділянкою.
На момент порушення кримінальної справи зазначені матеріали свідчили про реальність конкретної події злочину — самовільне зайняття земельної ділянки, тобто фактичне використання ПП “Удача Плюс” земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (ст.1 закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель ”).
Також, суд не взяв до уваги те, що самовільне зайняття земельної ділянки є продовжуваним злочином. Станом на теперішній час дане підприємство використовує цю земельну ділянку і здійснює на ній самовільне будівництво.
Також, є безпідставним висновок суду, що особа за заявою якої була порушена кримінальна справа про час та місце судового засідання була повідомлена належним чином.
Відповідно до матеріалів справи судові засідання призначалися і проводилися 29.06.2010р, 12.07.2010р, 27.07.2010р. Однак, жодного разу я не був повідомлений про їх проведення.
Всупереч вимогам п.4 ч.2 ст.236-8 КПКУ суд не направив мені копію Постанови про відкриття провадження за даною скаргою.
Повістку на судове засідання 06.08.2010р на 09-00 була передана судом на пошту лише 03.08.2010р. Я отримав цю повістку 06.08.2010р ввечері після судового засідання і фізично не міг бути присутнім. Ця обставина підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення мені судової повістки.
Внаслідок цих грубих порушень процесуального законодавства я не зміг скористатися своїм законним правом ознайомитися з матеріалами справи та скаргою Омельченко С.В, подати свої письмові заперечення, надати свої пояснення прямо в судовому засіданні, і вважаю, що це суттєво вплинуло на ухвалене рішення.
Приймаючи до уваги наведене вище прошу суд:
1.Скасувати Постанову Печерського районного суду від 06.08.2010 року по справі № 4-1467/10 головуюча (Супрун Г.Б) в повному обсязі і направити справу на новий розгляд.
Додатки:
1.Копія заяви — 2 примірники.
Апелянт Шакіров К.С
-
Всех заинтересованных, кто когда-либо не дай бог столкнется с подобной проблемой отсылаю к указанному в жалобе Постановлению ВСУ - это самый важный документ, которым необходимо руководствоваться в таких делах. Прошу обратить внимание - единственное, что может проверять суд в таких случаях только материалы на основании которых возбуждено дело - заявление или сообщение о преступлении, материалы органов по проверке этих заявлений, и довольно обтекаемо реальность события преступления или как в ст.94 КПК достаточность данных свидетельствующих о признаках преступления. Все и больше ничего. Не имеет суд права лезть в обстоятельства дела, изучать доказательства, устанавливать способ, время и лиц (если по факту) совершивших преступление как в моем случае. Этим должно заниматься досудебное следствие, а проверятся в суде при рассмотрении дела. В моем же случае суд плюнул и растер.
Апеляция имела место 25 августа. Ждал два часа. Прокуратура не пошевелилась и жалобу не подала, я думаю здесь была договоренность. В заседании был защитник и прокурор. Прокурор хоть поддержал жалобу и на том спасибо. На мой вопрос почему не подали апеляцию, ответил не хватило времени.
Апеляционный суд по уголовным делам посерьезнее чем гражданский - было серьезное слушание, я давал пояснения отвечал на вопросы. Основное для судей было почему я не был на заседании и что было бы если бы я на нем был, имел ли я информацию и аргументы которые могли бы повлиять на решение суда. Постановление приводится ниже. Еще раз будьте внимательны Постановление Пленума ВСУ по этим делам основной документ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2010 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого-судді - Глиняного В П,.
суддів - Мацелюха П.С., Чорного О. М.
за участі прокурора - Карпука Ю. А.,
захисника - ОСОБА_1
особи, за заявою якої порушено
кримінальну справу - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляцію особи, за заявою якої порушено кримінальну справу, ОСОБА_2 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 06 серпня 2010 року , –
ВСТАНОВИЛА:
Цією постановою суду скаргу ОСОБА_3 на постанову слідчого СВ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві Лавриненко К. М. від 10 липня 2009 року про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, задоволено, а вказану постанову скасовано.
Прийняте рішення суд обґрунтував тим, що: на момент здійснення перебудови будинку – з 2003 по березень 2005 року – КК України не містив ст. 197-1 та не передбачав відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво; матеріали, на підставі яких порушено кримінальну справу, містять дані про те, що для будівництва прибудов, в яких розміщується інженерно-технічне обладнання будинку, використовується прибудинкова територія, для якої відведення земельної ділянки не передбачено. На підставі наведеного дійшов висновку, що на момент порушення кримінальної справи законних підстав для прийняття
____________________
Справа № 10-1514/2010 Головуючий у суді 1-їінстанції: Супрун Г. Б.
Категорія: ст. 236-7 КПК Доповідач: Мацелюх П.С.
такого рішення не було.
В апеляції особа, за заявою якої порушено кримінальну справу, ОСОБА_2 вважає постанову суду незаконною й необґрунтованою. На обґрунтування наведеного зазначає, що суд, всупереч вимогам п. 1 ч. 11 ст. 236-8 КПК України, крім матеріалів, на підставі яких порушено кримінальну справу, додатково дослідив подані скаржником ОСОБА_3 документи; при цьому вважає, що суд, дослідивши акти здачі-приймання виконаних робіт, дані про порушення земельного законодавства щодо відведення та користування земельною ділянкою та інші документи, які містяться в матеріалах справи, і встановивши на їх основі осіб та час вчинення злочину, коли кримінальна відповідальність за такі діяння не була передбачена, – вийшов за межі наданих ст. 236-8 КПК України повноважень та вдався до встановлення фактичних обставин справи і оцінки доказів. Разом з тим, стверджує, що суд не дослідив даних, які містяться в матеріалах, на підставі яких порушено кримінальну справу, які, на думку, апелянта, вказують на реальність конкретної події злочину, який за своїм характером є продовжуваним, та що ПП “Удача-Плюс” на даний момент використовує самовільно зайняту земельну ділянку і здійснює на ній будівництво. Крім цього, зазначає, що про час і місце розгляду справи його не було повідомлено належним чином, повістку про виклик до суду на 06 серпня 2010 року він отримав ввечері цього ж дня, у зв’язку з чим був позбавлений можливості з’явитися в судове засідання та реалізувати надані кримінально-процесуальним законом права.
З наведених в апеляції підстав просить постанову суду скасувати, а справу за скаргою направити на новий судовий розгляд.
Заслухавши доповідь судді, пояснення особи, за заявою якої порушено кримінальну справу, ОСОБА_2, думку прокурора, які підтримали апеляцію, пояснення захисника скаржниці, який заперечив проти задоволення апеляції та вважає постанову суду законною і обґрунтованою, просить залишити її без зміни, а апеляцію без задоволення, вивчивши матеріали справи за скаргою та матеріали, на підставі яких було прийнято постанову про порушення кримінальної справи, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 4 ст. 236-8 КПК України, копія постанови про відкриття провадження у справі за скаргою направляється, зокрема, потерпілому або особі, за заявою якої порушено справу.
Зі змісту п. 2 ч. 12, ч. 14 ст. 236-8 КПК України, під час розгляду справи за скаргою потерпілий або особа, за заявою якої порушено кримінальну справу, мають право надавати пояснення в судовому засіданні, ознайомитися з матеріалами, які обґрунтовують порушення кримінальної справи, та вимагати їх оголошення в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи за скаргою, зазначених вимог закону судом дотримано не було.
Копія постанови про відкриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_3 на постанову про порушення кримінальної справи особі, за заявою якої порушено справу, ОСОБА_2, не направлялася, що вбачається з даної постанови та копії супровідного листа (а. с. 35-36). У зв’язку з цією обставиною, 27 липня 2010 року в судовому засіданні було оголошено перерву до 09:00 год. 06 серпня 2010 року для виклику заявника. Проте повістку про виклик до суду ОСОБА_2, як він зазначав про це у скарзі, отримав в день розгляду справи – 06 серпня 2010 року, що підтверджено зворотним поштовим повідомленням (а. с. 58).
Отже, про час і місце розгляду справи за скаргою заявник не був належним чином повідомлений, що позбавило його можливості з’явитися в судове засідання та реалізувати процесуальні права, надані п. 2 ч. 12, ч. 14 ст. 236-8 КПК України.
Враховуючи зазначене, постанова суду є незаконною і підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.
При новому судовому розгляді необхідно виконати вимоги ст. 236-8 КПК України щодо належного повідомлення про час і місце розгляду справи особи, за заявою якої порушено кримінальну справу, дослідити матеріали, на підставі яких порушено кримінальну справу, перевірити доводи як скаржниці та її захисника, так і прокурора й особи, за заявою якої порушено кримінальну справу, і з дотриманням вимог ст. 236-8 КПК України, прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 365, 366, 382 КПК України, колегія суддів, –
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію особи, за заявою якої порушено кримінальну справу, ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 06 серпня 2010 року, якою скаргу ОСОБА_3 на постанову слідчого СВ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві Лавриненко К. М. від 10 липня 2009 року про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, задоволено, а вказану постанову скасовано, – скасувати , а справу направити до Печерського районного суду м. Києва на новий судовий розгляд іншим суддею.
Судді:
__________________ __________________ __________________
Глиняний В. П. Мацелюх П.С. Чорний О. М.
-
После отмены решения Супрун дело из апеляционного суда вернулось в Печерский суд и попало к судье Пылаевой М.К. В связи с тем, что в предыдущем рассмотрении я не участвовал по вине суда и у меня было мало времени на апеляцию, я упустил очень существенный момент. Для тех, кто когда-нибудь столкнется с подобными жалобами - очень важный момент - о котором все забывают.
1. Если уголовное дело возбуждено по факту и оспаривается каким-либо физическим лицом - первое дело необходимо определить его заинтересованность, то есть каким образом это его касается
2. Это производная первого но самое главное - как постановлением о возбуждении дела нарушены его права и интересы.
Без решения этих двух моментов рассмотрение жалобы бесмыссленно. Нечистоплотные судьи частенько игнорируют эту норму, хотя она напрямую определена в ст.236-7 КПК и в указанном выше постановлении ПВСУ.
Практика ВСУ подтверждает, что решения судов отменяются по причине того, что жалоба принята от лица незаинтересованного и права которого не нарушены. Как я сказал выше в делах по факту это стандартная разводка нечистых на руку судей
Я из-за недостатка времени это в апеляции опустил, хотя мог просить суд отменить решение и вернуть дело на стадию открытия производства.
Тоже очень важный момент - проверка касается ли интересов конкретного лица уголовное дело или нет производится судьей единолично при открытии производства.
Моя проблема в рассмотрении была в том что я не отразил это в апеляционной жалобе. И когда уже в заседании я обратился к судье с ходатайством о закрытии производства по причине того что дело не касается жалобщика она в принципе аргументировано отказала - указав что производство открыто и закрыто уже быть не может КПК не предусмотрено. Кстати, позднее с таким же ходатайством обращался и прокурор с тем же успехом. Но как видно из постановления судья учла мои аргументы.
Еще один момент важный - касается юридических лиц, на чем поскользнулся адвокат жалобщицы - который, дважды на вопрос суда в каких пределах он оспаривает постановление ничтоже сумняшеся отвечал, что оспаривает его от имени жалобщицы как директора юрлица и вообще относительно всего предприятия.
Не может юрлицо быть субъектом оспаривания таких постановлений, юрлицо посадить нельзя - не буду разбирать детально - практика ВСУ + куча решений.
Третий важный момент по факту - постановление может быть оспорено только относительно лица которое обратилось с жалобой. То есть, нельзя полностью отменить пост-ие о возбуждении дела по факту, только относительно жалобщика, а дело останется. Потому что, потенциальных преступников неустановленное кол-во, и они не просили лицо которое обращается с жалобой защищать их интересы.
-
Шановний,Кирил, дуже актуальний напрямок- у нас в ЖБК також здаеться з"явилось угрупування з викупу мiсць загального користування, що заявила на зборах про те що вони викуплять коридори та лифтовi холи та не пустять у власнi квартири"Боржникiв" та iнших мешканцiв, що не голосували за "потрiбну" людину на посаду голови правлiння!!!!
-
Шановний,Кирил, дуже актуальний напрямок- у нас в ЖБК також здаеться з"явилось угрупування з викупу мiсць загального користування, що заявила на зборах про те що вони викуплять коридори та лифтовi холи та не пустять у власнi квартири"Боржникiв" та iнших мешканцiв, що не голосували за "потрiбну" людину на посаду голови правлiння!!!!
А в ТСББ "КОМФОРТ" (чомусь зареєструвалися у Шевченківській РДА саме як ТСББ, а не ОСББ) коридори вимушують брати в орендне користування з чималенькою платою. Власники приміщень не платять. Тоді "КОМФОРТ" подав позов про стягнення заборгованості. Справа поки-що зависла в суді - провадження зупинене за моїм клопотанням.
-
Это вообще неслыханно они хоть законы иногда читают? хотя на моей памяти было решение Цокол по которому подьезд и лифт были отсужены у жильцов в пользу инвестора. Но продолжу дальше про Пылаеву и дело
Ну и третье обстоятельство - рассмотрено мною выше, про недопустимость при рассмотрении таких жалоб устанавливать обстоятельства, оценивать доказательства по делу, то есть подменять собой досудебное следствие и судебное рассмотрение уголовного дела. На чем и была построена моя апеляционная жалоба.
Готовясь к заседанию я довольно детально проработал практику ВСУ и частично Киевского апеляц суда. Но ВСУ безусловно полезнее. Ну я насмотрелся. ЧТо только суды не вытворяют. Я опущу милицейскую часть. Видно сразу сколько денег дали судье или судьям за отмену постановления о возбуждении уголовного дела. Все отмененные ВСУ решения просто поражают воображение, что вытворяют в районных судах. Принимают жалобы от людей которые вообще не имеют отношения к делу, от юридических лиц, отменяют все подряд, я думаю, что если бы Чикатило имел сейчас деньги его бы спокойно отпустили бы. Поразил Апеляционный суд, который по КПК не имеет права принимать решение по сути, может только вернуть назад или оставить в силе. Но даже он вопреки всему вдруг ни с того ни сего принимает решение и отменяет постановление - это же какой интерес?
Ниже привожу Постанову судьи Пылаевой - честь ей и хвала, хотя борьба была очень тяжелая. Если кого-то заинтересуют особенности самовольного занятия земучастка с точки зрения ККУ и практики, пожалуйста, обращайтесь, расскажу
ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
справа №4-3215/10
ПОСТАНОВА
Іменем України
5 жовтня 2010 року суддя Печерського районного суду м. Києва Пилаєва М.К., за участю секретаря Кицюк Л.П., прокурорів Бондура Д.В., Панова В.Є. розглянувши справу за скаргою ОСОБА_2 на постанову слідчого СВ Печерського РУ ГУ МВС України в місті Києві Лавриненка К.В. від 10 липня 2009 року про порушення кримінальної справи по факту вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2, яка в період з липня 1998 року по січень 2006 року займала посаду директора ПП «Удача плюс», а також з березня 2010 року - директора за сумісництвом, обґрунтовуючи цим порушення її прав та інтересів порушенням вищевказаної кримінальної справи, звернулись до суду з вказаною скаргою, просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена без достатніх на те підстав, передбачених ст.ст.94, 98 КПК України. В обґрунтування скарги заявник вважає безпідставними висновки слідчого про наявність ознак злочину, посилаючись на оформлення проведення реконструкції і будівельних робіт, а також користування земельною ділянкою у встановленому законодавством порядку. Зокрема заявник посилається на укладення 3.09.1998 між ПП «Удача Плюс» та ДКПУ будівель, споруд та прибудинкової території Печерського району м. Києва інвестиційного контракту про переобладнання АДРЕСА_1 на підставі відповідних розпоряджень Київської МДА. Згідно умов контракту ПП «Удача Плюс» отримало право користування горищем будинку для проведення ремонтних робіт та переобладнання його під мансардний поверх, проект реконструкції якого також було затверджено КМДА та Архітектурно-містобудівною радою при головному архітекторі м. Києва, Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва надано дозвіл на проведення будівельних робіт. Проектом також було передбачено будівництво ліфтових шахт та встановлення ліфтів з можливістю обслуговування всіх мешканців будинку, які згідно законодавства є інженерним обладнанням, для їх розміщення якого не вимагається відведення земельної ділянки у встановленому порядку. Крім того, заявник заперечує наявність події злочину, оскільки КК України доповнено ст.197-1 КК України, за якою порушено справу, в 2007 році, а обставини за яких порушено справу мали місце в період з 2003 по 2005 роки, коли було відповідно розпочато та закінчено будівництво./а.с.1-5, 28-31/
В судове засідання особа, яка подала скаргу, ОСОБА_2 не з’явилась, направила до суду свого повноважного представника адвоката ОСОБА_4, який скаргу та викладені у ній обставини підтримав в поновному обсязі, просив скаргу задовольнити, вважав можливим розгляд скарги у відсутність заявника. До викладеного у скарзі, представник зазначив, що постанова суду оскаржується ОСОБА_2 як директором ПП «Удача-Плюс» в повному обсязі, відносно себе та відносно інших службових осіб ПП «Удача-Плюс», заявник заперечує наявність ознак злочину та підстав для порушення кримінальної справи, оскільки КК України доповнений статтею 197-1, якою передбачена кримінальна відповідальність за самовільне використання земельної ділянки, тільки з 2007 року. Крім того, представник вважає відсутньою і на даний подію злочину, оскільки будівництво та розміщення ПП «Удача-Плюс» на прибудинковій території будинку побудованих шахт ліфтів і ліфтів, які є технічним обладнанням, не є використанням земельної ділянки, і не потребує відповідного відведення землі. Шахти побудовані, а ліфти працюватимуть після введення в експлуатацію, що до цього часу не відбулось у зв’язку з чисельними судовими справами у господарському суді та порушенням даної справи. Також представник, посилаючись на зазначення в постанові іншої адреси будинку по вул. Інститутській в м. Києві, зазначив, що викладені у постанові обставини взагалі не мають відношення до будинку по АДРЕСА_1. Крім того, представник заперечив заподіяння шкоди будівництвом шахт ліфтів на земельній ділянці, яка відноситься до категорії історико-культурного призначення, та наявність таких даних в матеріалах перевірки.
Особа, за заявою якої порушено кримінальну справу, ОСОБА_5 заяву про злочин та викладені у ній обставини підтримав в повному обсязі, посилаючись на викладене у письмових поясненнях, пояснив суду, що вважає справу порушеною законно, послався на використання в супереч чинного законодавства ПП «Удача Плюс» земельної ділянки без відповідного її відведення, заперечив наявність ліфтів, стверджуючи про наявність офісних приміщень та творчих майстерень, що і є самовільним заняттям. Будинок розташований на землі, яка згідно чинного законодавства належить до категорії історико-культурного призначення. Крім того, вважає відсутніми підстави розгляду скарги ОСОБА_2 судом, оскільки порушення даної справи по факту вчинення злочину не стосується інтересів та прав ОСОБА_2, яка на момент порушення кримінальної справи не була працівником ПП «Удача Плюс», справа порушена щодо невстановлених осіб ПП «Удача Плюс», а тому на стосується її інтересів як директора за сумісництвом, посаду якого вона зайняла після порушення справи в березні 2010 року, а на час її роботи у ПП «Удача Плюс» КК України не було передбачено кримінальної відповідальності за самовільне використання землі за ст.197-1 КК України.
Прокурори Бондур Д.В., Панов В.Є., доводи, викладені у скарзі не визнали, вважають, що скарга є безпідставною, а доводи - необґрунтованими, кримінальна справа порушеною у відповідності з вимогами ст.ст.94, 98 КПК України за наявності на те приводів та підстав, про які обґрунтовано зазначено в оскаржуваній постанові, просили залишити скаргу без задоволення. Приводом до порушення кримінальної справи вважають заяву ОСОБА_5 та матеріали перевірки, які містять достатні дані, які в свою чергу і є підставами до порушення даної кримінальної справи. Прокурор Панов В.Є. також по суті доводів скарги про відсутність події та ознак злочину, зазначив, що такі доводи є безпідставними і не спростовують викладених у постанові обставин, а всі інші обставини, на які посилається заявник підлягають доказуванню в ході досудового слідства на підставі оцінки доказів і не можуть бути встановлені чи спростовані на стадії дослідчої перевірки, в тому числі встановлення винних осіб. Крім того, прокурор зазначив, що порушення даної справи не стосується прав та інтересів заявника, оскільки постанова порушена по факту вчинення злочину, і на час її роботи на підприємстві, не було передбачено кримінальної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки, а на час порушення кримінальної справи заявник не працювала в ПП «Удача плюс» взагалі, крім того справа порушена по факту вчинення злочину, а не стосовно службових осіб підприємства.
Суд визнавши можливим розгляд справи у відсутність особи, яка подала скаргу, за участі її повноважного представника, дослідивши матеріали, на підставі яких було порушено дану справу, які надано суду, заслухавши пояснення представника особи, яка подала скаргу, особи, за заявою якої порушено справу, думку прокурорів, вивчивши матеріали скарги, надходжу до наступних висновків.
Постановою слідчого СВ Печерського РУ ГУ МВС України в місті Києві Лавриненка К.В. від 10 липня 2009 року порушено кримінальну справу по факту вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, за наступних обставин: літом 2003 року невстановлені особи ПП «Удача плюс» розпочали роботи з реконструкції в частині надбудови додаткових поверхів та мансарди житлового будинку №19/7 по вул. Інститутській в м. Києві, при цьому була самовільно зайнята земельна ділянка, яка належить до категорії земель історико-культурного призначення./а.м.1/
Як перевірено судом, в ході досудового слідства у кримінальній справі слідчим винесено постанову від 17.10.2009 про уточнення місця вчинення злочину, вважаючи його АДРЕСА_1 в м. Києві, з якої вбачається, що фактично слідчим було допущено описку при зазначенні місця події в постанові про порушення справи від 10.09.2009. За цих обставин доводи представника, що порушена справа не має відношення до будинку по АДРЕСА_1, є безпідставними та спростовуються наданими суду матеріалами./а.м.154-155/
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 30.01.03 за № 3-рп/2003 суд, розглядаючи скарги на постанови слідчого та прокурора про порушення кримінальної справи, перевіряє наявність приводів і підстав, передбачених ст. ст. 94, 98 КПК України, для винесення таких постанов.
Відповідно до вимог ст.236-8 КПК України суд, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті.
Статтею 94 КПК України встановлений вичерпний перелік приводів та підстав для порушення кримінальної справи. Відповідно вимог цієї статті, справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Такими даними є фактичне існування доказів, які підтверджують реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини здійснення злочину), тобто кримінальна справа може бути порушена лише при наявності достатніх даних, на основі яких встановлюються об’єктивні ознаки вчиненого злочину. Відповідно до ст.98 КПК України якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи.
Об’єктивні ознаки злочину, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, виходячи з кваліфікуючих ознак згідно оскаржуваної постанови, полягають самовільному занятті земельної ділянки, вчинене щодо земель в охоронних зонах.
Як вбачається з оскаржуваної постанови та наданих суду матеріалів, законним приводом до порушення даної кримінальної справи стала заява ОСОБА_5 від 18.05.2009 яка, як перевірено судом, прийнята, оформлена та зареєстрована у встановленому порядку /а.м.15, 18-20/, а також безпосереднє виявлення слідчим ознак злочину на підставі матеріалів дослідчої перевірки, які зареєстровані у встановленому законом порядку у в ЖРЗПпЗ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві 8.07.2009 за №5635/1, що відповідає вимогам ч.1 ст.94, 95 КПК України./а.м. 1, 2-3, 10/
Відповідно до вимог ст.98 КПК України, постанова винесена уповноваженою на те особою, в постанові вказано приводи та підстави до порушення кримінальної справи, статтю кримінального закону, номер справи та подальше її спрямування.
Як перевірено судом фактичні дані про викладені в постанові обставини та про наявність ознак злочину, передбаченого за ч.2 ст.197-1 КК України, містяться в досліджених судом матеріалах, а саме заяві та поясненнях ОСОБА_5 та доданому до них листуванні /а.м. 18-19, 23-24, 70-74, 75-76, 77-103/, протоколі огляду місця події /а.м.4-9/, поясненнях ОСОБА_6 /а.м.21-22, 120-121/, листах ГУ земельних ресурсів та доданих до них актів перевірок /а.м.38, 41-43, 45, 46-51/, проектній документації /а.м.56-64, 107-119/ і відповідно до ч.2 ст.94 КПК України в своїй сукупності вбачаються законними та достатніми для порушення даної кримінальної справи, оскільки отримані у встановленому законом порядку до порушення даної кримінальної справи в ході дослідчої перевірки і містять дані про час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину - ознаки злочину, які вказують на реальність конкретної події злочину.
Таким чином доводи скарги та представника заявника про відсутність на час порушення кримінальної справи достатніх законних даних, які вказують на наявність ознак злочину за ч.2 ст.197-1 КК України, спростовуються наданими суду матеріалами та вищевикладеним.
Доводи скарги про не прийняття до уваги слідчим наявних на час порушення кримінальної справи проектно-дозвільних документів на будівництво, доданих заявником до скарги, спростовуються наявністю в наданих суду матеріалах даної проектно-дозвільної документації, а по суті ці доводи, виходячи з положень ст.236-8 КПК України, не можуть бути перевірені судом, оскільки стосуються оцінки цих даних по суті в їх сукупності з іншими встановленим обставинами та даними у якості доказів.
Щодо посилання представника заявника на відсутність в матеріалах перевірки даних про заподіяння шкоди та на відсутність у зв’язку з цим ознак злочину, слід зазначити про їх безпідставність, оскільки заподіяння шкоди не відноситься до об’єктивних ознак злочину за ч.2 ст.197-1 КК України, яка встановлює суспільну небезпечність самовільного заняття земельної ділянки у зв’язку з особливим статусом землі, яка знаходиться під охороною Держави.
Щодо інших вище викладених доводів скарги та представника заявника, які ґрунтуються на оцінці та тлумаченні наявних в матеріалах справи даних та обставин справи, як таких, що вказують на відсутність події злочину, зокрема з посиланням оформлення у встановленому порядку здійсненого будівництва на вказаній земельній ділянці, слід зазначити, що наявність проектно-дозвільної документації на будівництво не виключає провадження у кримінальній справі по факту самовільного зайняття земельної ділянки і тим більш наявності підстав до її порушення. Виходячи з вимог ч.15 ст.236-8 КПК України по суті ці доводи не можуть бути розглянуті судом при розгляді даної скарги, як такі що підлягають вирішенню судом при розгляді справи по суті, оскільки лежать в площині оцінки доказів та з’ясування всіх обставин у справі, в тому числі встановлення винних осіб, які можуть бути встановлені та отримані тільки процесуальним шляхом в ході проведення досудового слідства.
Також суд вважає доречними доводи особи, за заявою якої порушено справу, ОСОБА_5, та думку прокурора про відсутність порушення прав та інтересів заявника порушенням даної справи, оскільки як вбачається з вищевикладеного та матеріалів справи, справу порушено по факту вчинення злочину, а не стосовно службових осіб ПП «Удача Плюс», на час роботи заявника на посаді директора в період з 1998-2006 років законом не було передбачено кримінальної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки, КК України доповнено ст.197-1 Законом України від 11.01.2007, а на час порушення справи заявник не працювала на підприємстві./а.с.28-31/ За цих обставин доводи заявника та її представника, що порушена справа стосується прав та інтересів заявника та про відсутність в її діях ознак злочину з посиланням на те, що обставини, за яких порушено справу мали місце в період з 2003 по 2005 рік, враховуючи, що кримінальна справа порушена по факту вчинення злочину – самовільного зайняття земельної ділянки, яке мало місце на час порушення справи, є необґрунтованими та передчасними.
Щодо доводів заявника та представника про відсутність ознак злочину в діях інших осіб ПП «Удача Плюс», суд вважає відсутніми підстави згідно ст.236-7 КПК України та необґрунтованим звернення заявника зі скаргою в інтересах інших осіб ПП «Удача Плюс».
Виходячи з вищевикладеного, скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись Постановою Пленуму ВСУ №6 від 04.06.2010, ст.ст.94, 98, ст.ст.236-7, 236-8 КПК України, -
ПОСТАНОВИВ:
Скаргу ОСОБА_2 на постанову слідчого СВ Печерського РУ ГУ МВС України в місті Києві Лавриненка К.В. від 10 липня 2009 року про порушення кримінальної справи по факту вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, - залишити без задоволення.
На постанову судді може бути подана апеляція до Апеляційного суду м. Києва протягом семи діб з дня її винесення через Печерський районний суд м. Києва.
Суддя Печерського
районного суду міста Києва М.К. Пилаєва
-
Шановний,Віктор Іванович, з яких підстав за вашим клопотанням зупинено справу по оренді міст загальногокористування?
-
Шановний,Віктор Іванович, з яких підстав за вашим клопотанням зупинено справу по оренді міст загальногокористування?
Очевидно, Ви мали на увазі оренду місць загального користування? Мотиви викладені тут - http://gro-za.org/forum/index.php?topic=5010.0.html . Клопотання задоволене, але тексту ухвали Господарського суду не маю. Можливо, відповідач ТОВ "Самсон-Інвестаналітика" отримав.
-
Шановний , Віктор Іванович, дякую .Я теж зупинив справу за позовом про "свої борги" з тих самих підстав. У нас по будинку дещо своерідна ситуація ,волну проти неугодних підіймають неформальне угрупування, яке не може дірватися до печатки ЖБК та поставити свою людину головою правління. Так на мінулих зборах28.09.10р. відбулась бійка, але печатка залишилась у в.о. голови правління. Зараз ситуація не визначенав в листопаді відбудеться С\З з приводу відібрання печатки у В.О. та визначення нового голови правління.
-
Виктор Иванович, начинаю выполнять свое обещание по земле. Во-первых есть два нюанса. 1 - если самовольное занятие земли началось до февраля 2007 года, то есть до введения уголовной ответственности, 2- если после. Во время рассмотрения жалобы я столкнулся естественно с первым. Позиция адвокатов жалобщика была такой - самовольное занятие это разовое действие, оно произошло до 2007 года, а дальше происходило самовольное использование, а не занятие, земучастка, за что по их мнению уголовная ответственность не предусмотрена. Моя позиция такая - самовольное занятие, это не единичное действие это процесс использования земли (способ не играет роли, урожай, МАФы, площадки, кроме строительства - это самостоятельный состав преступленя - предусмотрена отд.отв.) в отсутствие решения органа местного самоуправления про передачу этого участка в оренду или собственность. Иными словами, использование земли это и есть занятие земли. Таким образом, это преступление длящееся (триваюче) или продолжающееся (продовжуване), между этими двумя есть различие, довольно таки существенное. Тут не очень удачный украинский термин зайняття да и русский нелучше занятие - захват, хотя они являются отглагольными существительными - которые могут обозначать как единичное действие так и длящееся. Но понятней было бы занимание. Длящееся это обычно преступное бездействие (невыполнение решения суда), продовжуване это последовательность преступных действий объединенных одной преступной целью, например, кассир потихонечку тырит деньги из кассы предприятия, все его маленькие кражи являются отдельными эпизодами одного преступления. В случае самовольного занятия земли, скорее это продовжуваний злочин - потому что каждый день преступник что-то делает на земле,сеет, пашет, строит, но все эти незаконные действия объединены одним преступным умыслом, использование. Хотя для квалификации этого преступления умысел значения не имеет, состав преступления здесь формальный. Занимаешь землю без документов, несешь ответственность.
Вопрос о длительности данного преступления имеет значение для другого, а именно для сроков давности и как в нашем случае уголовной ответственности вообще.
Так юридически данное преступление считается завершенным с первого же дня использования земли. А вот фактическое завершение преступления произойдет тогда когда преступник перестанет использовать землю.
В нашем случае, использование земли началось до введения уголовной ответственности, но продолжается по сегодняшний день. Те лица, которые использовали ее до введения ответственности таковую не несут, как это отражено в постанове пылаевой, но те кто используют ее после уже подпадают под уголовный закон.
В нашем случае, лица которые ее используют сейчас, у них даже срок давности не пошел, потому что фактически преступление не завершено, продолжается и закрыть через 3 года дело не получится.
Таким образом, для квалификации данного преступления необходимо 3 момента, использование земли любым способом (ущерб или особо ценная земля), естественно не собственником, без правоустанавливающего документа на землю, решения органа м.с
-
...
В нашем случае, лица которые ее используют сейчас, у них даже срок давности не пошел, потому что фактически преступление не завершено, продолжается и закрыть через 3 года дело не получится.
Таким образом, для квалификации данного преступления необходимо 3 момента, использование земли любым способом (ущерб или особо ценная земля), естественно не собственником, без правоустанавливающего документа на землю, решения органа м.с
Якась незрозуміла софістика. Яке відношення має перебудова горища в мансарду до факту самовільного захоплення землі? Якщо здійснюється реконструкція будинку на підставі дозвільної документації, то що сталося з прибудинковою територією, необхідною у будь-якому випадку для обслуговування будинку?
-
Виктор Иванович, в данном случае застройщик кроме надстройки возвел несколько пристроек к дому на придомовой територии, высотой в 9 этажей. Которые, конечно,никакого отношений к мансардам не имеют. Но еще один нюанс, в данном случае происходила не переобладнання горища під мансардний поверх а реконструкція будинку з розширенням в частині надбудови, что очень сильно отличается от перепланировки и требует выделения земли.
С уважением, Кирилл
-
К сожалению, Постановление Пылаевой отменено апеляционным судом г.Киева, мотивов пока не знаю, дело отправлено снова в Печерский районный суд, начнем все сначала.
-
Уважаемый, Кирилл, в своих важнейших изысканиях по поводу вспомогательных помещений вы ссылаетесь на ЗУ,Про объединения сособственников многоквартирных домов и "Про приватизацию жилищного фонда" полагаю, что эти же нормы( относительно вспомогательных помещений и мест общего пользования) касаются и домов Жилищно строительных кооперативов, в которых сособственниками дома являются собственники квартир . Если эти нормы содержатся в иных законах или НПА и вы знаете их реквизиты сообщите пожалуйста...
-
Уважаемый, Кирилл, в своих важнейших изысканиях по поводу вспомогательных помещений вы ссылаетесь на ЗУ,Про объединения сособственников многоквартирных домов и "Про приватизацию жилищного фонда" полагаю, что эти же нормы( относительно вспомогательных помещений и мест общего пользования) касаются и домов Жилищно строительных кооперативов, в которых сособственниками дома являются собственники квартир . Если эти нормы содержатся в иных законах или НПА и вы знаете их реквизиты сообщите пожалуйста...
Вікторе Андрійовичу, ЖБК - це окрема пісня. Створювалися вони за радянських часів, статути у них здебільшого радянські, не приведені у відповідність з ЗУ "Про кооперацію", статутні органи здебільшого нелегітимні, виконавчі - також. Членство в ЖБК довести важко, як і протилежну ситуацію - відсутність членства, первісні списки втрачені. Загальні збори неможливо скликати. То які норми права можна обговорювати? Спочатку потрібно було б ввести їх у правове поле. Однак нікому.
-
Шановний,ВІктор Іванович, згоден з вами відносно безладу документації в ЖБК, але співвласники мають тіж права та техничні умови і статус допоміжних приміщень та місць загального користування однаковий, наприклад в будинках де взагалі не створено ніякої юридичной особи власники квартир також мають право розпоряджатися такими приміщеннями згідно законодавства та статус цих приміщень як з правової точки зору так і збоку будівельних норм не змінюються, а тому регулюється( я вважаю) аналогічно
-
Шановний,ВІктор Іванович, згоден з вами відносно безладу документації в ЖБК, але співвласники мають тіж права та техничні умови і статус допоміжних приміщень та місць загального користування однаковий, наприклад в будинках де взагалі не створено ніякої юридичной особи власники квартир також мають право розпоряджатися такими приміщеннями згідно законодавства та статус цих приміщень як з правової точки зору так і збоку будівельних норм не змінюються, а тому регулюється( я вважаю) аналогічно
Воно то так, але з який вітряком воювати? Якщо відсутній легітимний виконавчий орган, уповноважений діяти від імені юридичної особи, то до кого пред'являти претензії у разі порушення майнових прав? І хто буде представляти інтереси відповідача (ЖБК) у разі звернення до суду або навіть у виконавчому провадженні? Лжедмитрій-самозванець? У цій сфері у нас панує повний вакуум. Єдиний закон, які регулює подібні відносини, це ЗУ "Про кооперацію", але він не містить положень щодо правоздатності виконавчого органу, який не переобирався більше 5 років (див. ст.ст. 16, 31 цього Закону).
-
Доброго дня.
Перечитав всю тему, проте не надто вірно все зрозумів)
У мене ситуація наступна.
Є горище, вхід на яке є з двох квартир через двоє дверей (які є зазначеними на поповерховому плані квартир). Так от. Сусід з метою перешкоджання мені доступу до горища, забив мої двері дошками. Через горище я провожу обслуговування димоходу та маю вихід на покрівлю.
Як мені поступити для вирішення даної проблеми. Куда мені звертатися зі скаргами, щоб зібрати доказову базу для звернення до суду?
Горище знаходиться у спільній власності, будинок садибного типу, двоповерховий. Горище на частки не розділене.
-
забив мої двері дошками.
Скоріше вони не Ваші, а спільні, оскільки це двері на горище, яке Вам особисто не належить. Слід для початку подати скарги балансоутримувачу будинку, до місцевої виконавчої влади, управління МЧС для отримання відповідей, де буде зафіксовано, що є такий факт: двері забиті дошками. Зібрати докази, що це зроблено конкретною особою (це можуть бути показання свідків). Також зібрати докази, що з метою обслуговування димоходу необхідно потрапляти на горище, тобто що є порушення прав та інтересів конкретної особи чи осіб. Отримати поверховий план будинку у БТІ. І подавати позов до сусіда про усунення перешкод при здійсненні спільної сумісною власністю допоміжними приміщеннями будинку шляхом, наприклад, зобов'язання сусіда забезпечити вільний доступ на горище, демонтувати доски. Позивачами також можуть бути інші мешканці.