//Юридичний Вісник України. – 2013.03.02. – № 9
Вислухавши звіт Ради суддів України на ХІ з’їзд суддів, згадав слова відомого персонажа — «картина маслом». Все добре, все прогресивно, а з недоліками боремося. Проте я маю іншу думку стосовно того, що відбувається. Пригадую І з’їзд суддів України. Тоді ми, делегати, знали, що маємо робити, куди хочемо рухатися. Йдучи на ХІ з’їзд суддів, я почувався дещо розгубленим, бо не знаю, куди ми йдемо, що ми будуємо. Усі надбання молодої держави у створенні незалежної судової гілки влади, яка б мала ефективно захищати конституційні права і свободи громадян від будьяких порушень, на сьогодні втрачені. Та пропонуючи цей матеріал, я все ж сподіваюся, що мене почують колегисудді і хоча б у глибині душі підтримають.
Валентин КОСАРЄВ,
делегат ХІ з’їзду суддів України, суддя Верховного Суду України,
спеціально для ЮВУ
Суддівське самоврядування
На мій погляду, рівень суддівського самоврядування через 19 років після його законодавчого закріплення зазнав істотних змін у бік погіршення. Суддівське самоврядування, яке передбачено статтями 125–127 Конституції України, вихолощене Законом «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. Що робити і як робити там прописано до дрібниць: як проводити з’їзди, конференції, як обирати представників на них, навіть врегульовано кількість членів Ради суддів, повноваження зборів, детально розписано порядок дострокового звільнення Голови Верховного Суду України тощо.
При тому найвищий орган суддівського самоврядування – з’їзд суддів України у своїх правах обмежений. У старому Законі «Про органи суддівського самоврядування» зі змінами на 2001 рік збори суддів Верховного та спеціалізованих судів мали право розглядати питання застосування законодавства у судовій практиці, а з’їзд суддів, крім того, виконання Закону «Про статус суддів» та інші питання організації діяльності судів. Натомість згідно із Законом «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року збори суддів і з’їзд суддів зазначених питань розглядати уже не можуть. Тобто питання організації судочинства та питання єдності судової практики з поля повноважень суддів виключені. А це означає, що ми не вправі розглядати наслідки судовоправової реформи та її впливу на стан здійснення правосуддя й організацію діяльності судів.
Навіть представництво на з’їзд визначено не від кількості суддів, а від юрисдикцій. В Україні за штатом 6670 суддів загальних судів, 2325 суддів спеціалізованих судів. Узаконене представництво (стаття 125 Закону) – рівна кількість делегатів від кожної юрисдикції. Таким чином, від спеціалізованих судів обираються вдвічі більше делегатів, ніж від загальних. Тобто майже третина суддів загальних судів у найвищому органі суддівського самоврядування не представлена. І взагалі, що це за самоврядування, коли свобода вибору у питаннях внутрішньої діяльності обмежена? Нас обставили законами, як вовка прапорцями.
В органи суддівського самоврядування (до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та до Вищої ради юстиції) законами введено представників від законодавчої і виконавчої гілок влади. І все це виставляється як дотримання противаг між гілками державної влади. Чомусь лише судді в органах законодавчої і виконавчої влади для тих же противаг не представлені. Дійсне самоврядування є у Верховній Раді, у Кабінеті Міністрів, у Президента України, бо свою внутрішню діяльність, у тому числі і кадрові питання, вони вирішують самостійно. Жоден суддя чи орган суду не бере участі у формуванні комітетів Верховної Ради, органів, управлінь і контролю Кабінету Міністрів, Президента. Чому ці органи влади узаконюють у такий спосіб свій вплив на суди, думаю, всім очевидно.
Торкнусь і теми незалежності суддів. Не навівши обставин існуючого стану судової системи і місця в ній суддів, ми не зможемо ні оцінити зробленого, ні намітити шляхи подолання того негативу, який, на моє переконання, зупиняє рух країни до прогресивного розвитку, до утвердження конституційних засад верховенства права та позбавляє суди можливості захистити конституційні права і свободи громадян України.
Судовоправова реформа, організаторами і натхненниками якої стали теоретики, які жодного дня не про працювали ні в судах, ні в прокуратурі, ні в міліції, успішно, я не боюся цього слова, провалилася. Та вона й не могла бути успішною, коли інші реформи, такі як податкова, пенсійна, освітня теж не спрацювали. Я не поділяю оцінок і впевненості у їх успішності, які лунають з вуст одних і тих самих осіб із провладної більшості та деяких наших колег.
Ще хочу звернути увагу на правовий, соціальний і моральноетичний аспекти судовоправової реформи, які, як на мене, яскраво висвітлюють як її внутрішню сутність, так і стан незалежності суддів сьогодні.
Правовий аспект
Якщо коротко, то реформою законодавчо здійснено підпорядкування судової гілки влади виконавчій гілці шляхом передачі повноважень Верховного Суду вищим судам та шляхом впливу на добір і розстановку кадрів у судах. Лозунг «Кадри вирішують усе» знову набув актуальності.
Що ж ми маємо внаслідок цієї реформи:
1. Єдина судова система штучно розірвана на спеціалізовані юрисдикції, судова практика яких є суперечливою і не має єдності. Повноваження цих судів виписані таким чином, що вони навіть не можуть виправити незаконні судові рішення, які ними постановлені.
2. Найвищий судовий орган держави – Верховний Суд України у неконституційний спосіб позбавлений судових функцій, деюре за Конститу
цією і законом є таким органом, а дефакто – безправним весільним генералом.
3. Судова система реформована таким чином, що суддя районного суду може, наприклад, заборонити проведення Пленуму Верховного Суду України, а суддя, щодо якого в провадженні кримінальна справа, може розглядати найбільш резонансні у державі справи. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовує рішення ВСУ й не допускає до перегляду Верховним Судом справ після визнання Европейським судом порушень державою прав громадян.
4. Всупереч статті 6 Конституції України та міжнародним угодам, посилено контроль над суддями усіх судів несудовим органом в особі Вищої ради юстиції. Це є, вибачте за порівняння, орган терору для суддів, і не стільки для незугарних, як для чесних і добросовісних, які ослухались владних мужів. Європейський суд з прав людини у справі «О. Волков проти України» чітко вказав, що порядок формування та склад ВРЮ ставлять під загрозу їх незалежність та безсторонність.
5. Усі судді держави позбавлені гарантій незалежності, які вони вже мали. Це при тому, що вони законами позбавлені загальних прав громадян – права займатися бізнесом, належати до політичних партій, профспілок тощо.
6. Добір і розстановка кадрів судів, при усіх солов’їних піснях організаторів і глашатаїв судової реформи про істотний прорив у кадровому забезпеченні, призвів до масової корупції. Суддями вищих судів призначаються судді з районних судів, а головами районних і міських судів – судді, які мають стаж роботи 1–2 роки або декілька місяців…
7. КПК, який вихваляється як прогресивний і такий, що захищає права людей, прийнятий без урахування тисяч зауважень науковців, практиків і навіть юридичного управління Верховної Ради, насправді не поліпшує захист прав громадян України, а погіршує його. Навіть поверховий аналіз «новел» дає підстави вважати, що в країні введено поліцейський режим до противників владного режиму (слідство без адвоката, негласне проникнення в житло, показання з чужих слів тощо). Усе це відкриває шлях до провокацій і зловживань.
Соціальний аспект реформи
Лакмусовим папірцем будьякої реформи є відповідь на запитання – що вона дала людям, чиє життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. (ст.3 Конституції). А вона дала: чотириланкову судову систему для судів загальної юрисдикції, чим погіршений доступ до суду, істотно обмежений, а в деяких випадках закритий, доступ громадян до найвищого судового органу – Верховного Суду України; втягнення громадян у судові тяжби та збільшення навантаження на суди шляхом породження так званих соціальних справ, де влада свої незаконні дії з неперерахунку пенсій, невиплати компенсацій, звуження соціальних гарантій афганців, чорнобильців, пенсіонерів та інших громадян переклала на плечі судів; невиконання рішень судів через відсутність бюджетних коштів; збільшення тяганини в судах. Непомірне й невиправдане навантаження на суди істотно вплинуло на строки розгляду справ у розумні строки та на якість судових рішень; обмеження права на захист громадян як відсутністю вибору захисника на свій розсуд, так і узаконення в новому КПК проведення досудового слідства без нього.
Моральноетичний аспект
На яких засадах честі, справедливості, моральності буде вихована дитина, яку батьки карають за обман, а самі явно для дитини обманюють її, карають за крадіжку, а самі крадуть, карають за образу, а самі ображають? Мабуть, неважко уявити. Чи можна чекати від громадян чесності, справедливості, дотримання законів, коли «державні мужі», представники влади не лише не дотримуються Конституції і законів, а ще й переконують, що вони діють у законний спосіб.
Аби яскравіше довести свою думку, наведу такий приклад. Суддя, скажімо, Іванов, постановив вирок і засудив особу до довічного позбавлення волі без суддів Петрова і Сидорова, які в цей час відпочивали в Еміратах, і підписав цей вирок за них, за їх дорученням. Ви зауважите, що таке неможливо, що такого немає в законі, що це злочин тощо. А скажіть, будь ласка, чому можливо, коли депутати Верховної Ради приймають рішення (які виражені в законах) і не щодо однієї особи, а мільйонів, не голосуючи за ці рішення, передаючи картки іншим. Це також незаконно і суперечить як Конституції України, так і Регламенту Верховної Ради, але таке є. І цими законами, проголосованими в такий неконституційний, незаконний спосіб, розвалили судову систему, позбавили людей дійсного судового захисту, а суддів незалежності.
Голова депутатської фракції Партії регіонів (О. Єфремов) 11 січня 2013 р. у своєму інтерв’ю телеканалу «РАДА» голосування чужими картками прокоментував так (не дослівно, але суть точна): мовляв, нічого страшного, що депутати голосують за інших. У парламентах деяких країн Європи (в яких не сказано) голосують СМС чи за дорученнями і ніякої трагедії. Ось вам і рівень політики верховенства права влади, і рівень її моральності.
Можна наводити ще багато прикладів спотворення демократизму й законності, справедливості й моральності. Це і проведення обшуку в діючого Голови Верховного Суду України та тиск на нього шляхом порушення кримінальних справ щодо його родини (уявіть собі, що справу порушено щодо дітей діючих Президента чи Прем’єрміністра… Навіть у голові не вкладається…), це і факти запрошення суддів ВСУ України до Вищої ради юстиції для дачі пояснень щодо прийнятого двома палатами суддів Верховного Суду судового рішення, це й питання передачі приміщення ВСУ новоутвореному Вищому спецсуду, тощо. Суть всього цього зводиться до одного: ні законності, ні справедливості, ні моральності у цих діях влади немає.
Ми так звикли до брехні, несправедливості, продажності, що їх завуальований прояв у реформах, соціальних ініціативах, у похвальних публікаціях, які озвучують представники провладної більшості і деякі наші колеги, обговорюємо з розумним виглядом і славимо те, що є неприйнятним і треба ганьбити. Ми навіть уже не опираємося цьому, сприймаємо як є, сподіваючись, що хтось прийде і це припинить. Ми морально і духовно деградуємо.
Постає споконвічне питання – що робити! Я не знаю, що робити, але так жити далі не можна.
Судова гілка влади є найменш захищеною, бо вона не має стосунку ні до прийняття законів, ні до розподілу коштів. Втягнувши суди в політику, взявши під контроль кадрове забезпечення судів та суддівське самоврядування, органи нинішньої влади прикрили свої неконституційні дії судовими рішеннями, в тому числі й рішеннями Конституційного Суду України.
Тим часом, за даними аналітичного Центру Разумкова, довіра до судів складає 55% і майже 70% (68,9%) респондентів вважають, що судова влада в Україні є політично залежною. Люди не вірять національним судам і шукають захисту в Європейському суді з прав людини (Україна посідає 5 місце по надходженню скарг до ЄСПЛ). Крім того, за даними ЗМІ, 95% рішень ЄСПЛ Україна не виконала. Куди далі йти!
Сьогодні ми повинні прямо сказати народові України, що суди їх не захистять, бо самі не захищені. А внаслідок судовоправової реформи судова система втратила свою основну функцію із захисту конституційних прав і свобод громадян України і стала ще більш залежною від законодавчої і виконавчої гілок влади. Є небезпека, що без реалізації конституційних вимог щодо кадрової, фінансової і соціальної незалежності судів та суддів рішення судів у своїй більшості будуть політично вмотивованими.