Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Ухвала ОАСК від 04.02.2020 р. про поновлення провадження:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/87448707

Призначено на 20.02.2020 р. о 13-30.

[Перо]

Рішення ОАСК від 27.03.2020 р. про відмову у позові:

(click to show/hide)

Державний герб України

   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

27 березня 2020 року                               м. Київ                                            № 826/6347/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., суддів Погрібніченка І.М., Шулежка В.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом1) ОСОБА_1 2) ОСОБА_2 до   треті особи1) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 2) Кабінету Міністрів України 1) Публічне акціонерне товариство «Київенерго» 2) Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО - РЕКОНСТРУКЦІЯ» 3) ОСОБА_3 провизнання протиправною бездіяльності, визнання постанови незаконною та нечинною в частині

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач 1, ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач 2, ОСОБА_2 ) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - відповідач 1, НКРЕКП) та Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач 2, КМУ), в якому просять:

1) визнати протиправною бездіяльність КМУ та НКРЕКП у зв`язку з недотриманням під час прийняття постанови НКРЕКП №146 від 17 жовтня 2014 року встановленого пунктом 7 частини першої статті 30 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» такого принципу державного регулювання цін/тарифів, як випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово - комунальні послуги;

2) визнати незаконними і нечинними з моменту прийняття підпункти 135 і 136 пункту 1 постанови НКРЕКП №146 від 17 жовтня 2014 року «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг».

В обґрунтування позову позивачі зазначили, що Укази Президента України щодо утворення НКРЕКП і положення про його діяльність є неконституційними і незаконними, оскільки видані поза межами повноважень Президента України і на підставі законодавчого акту, положення якого щодо відповідних повноважень Президента України визнані неконституційними у справі про національні комісії природних монополій. Отже, на їх думку, НКРЕКП є неконституційно та незаконно утвореним органом. Також, позивач зазначив, що чинним законодавством не передбачено повноважень НКРЕКП на установлення тарифів на послуги централізованого опалення і гарячого водопостачання. Крім того, на думку позивача, при прийнятті положень оспорюваної постанови не було дотримано принципу державного регулювання цін/тарифів, як випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово - комунальні послуги, до яких віднесені централізоване опалення і гаряче водопостачання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2015 року зупинено провадження у справі №826/6347/15 до набрання законної сили рішенням у справі №826/6876/15.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 15 грудня 2017 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України , в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами пункту 10 частини першої Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2020 року поновлено провадження у справі №826/6347/15 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження колегією суддів.

НКРЕКП надано письмові заперечення на позовну заяву у яких зазначено, що підпункти 135 та 136 пункту 1 постанови НКРЕКП від 17 жовтня 2014 року №146 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню субєктами господарювання, які є виконавцями цих послуг», якими встановлено тарифи на послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води для ПАТ «Київенерго» та ТОВ «ЄВРО - РЕКОНСТРУКЦІЯ», були прийняті НКРЕКП у межах повноважень, а тому у силу статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для задоволення позову відсутні. Також, відповідач зазначив, що посилання позивача на порушення НКРЕКП, при прийнятті підпунктів 135 та 136 пункту 1 постанови НКРЕКП від 17 жовтня 2014 року №146 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню субєктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» принципів державного регулювання цін/тарифів на житлово - комунальні послуги, визначених статтею 30 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» є безпідставними та необгрунтованими, оскільки НКРЕКП не є безпосередньо уповноваженою особою забезпечувати випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово - комунальні послуги, а в силу статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» такі повноваження покладено на Кабінет Міністрів України. Таким чином, НКРЕКП не визначено єдиним органом, який здійснює державне регулювання у сфері житлово - комунальних послуг, тому і забезпечення існування деяких принципів не лежить в межах компетенції Комісії.

17 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 надав до суду письмові пояснення, у яких зазначив, що доходи населення у 2014 - 2016 роках підвищувались абсолютно непропорційно встановленими оспорюваними актами тарифами на послуги з централізованого опалення, гарячого та холодного водопостачання, а мінімальна заробітна плата взагалі не підвищувалась. Вказане, на думку позивача, є свідченням того, що не було дотримано одного з базових принципів державного регулювання, а саме випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово - комунальні послуги, закріпленого у пункті 7 частини першої статті 30 Закону України «Про житлово - комунальні послуги». Також, позивач зазначив, що надані НКРЕКП письмові заперечення на позов підлягають поверненню відповідачу, оскільки вони подані від не уповноваженої на їх подання особою.

24 лютого 2020 року від НКРЕКП надійшли письмові пояснення, у яких зазначено, що ОСОБА_4 , від імені якого подані письмові заперечення, призначено членом НКРЕКП на підставі Указу Президента України від 29 жовтня 2019 року №782/2019 «Про призначення ОСОБА_5 членом НКРЕКП». Згідно з постановою НКРЕКП від 04 листопада 2019 року №2250 «Про обрання Голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» члена НКРЕКП ОСОБА_4 обрано Головою. Постанова НКРЕКП та Указ Президента України в судовому порядку не оскаржувались, такими, що не відповідають Конституції України не визнавались. Відповідно до положень статті 9 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Голова Регулятора обирається членами Регулятора шляхом таємного голосування строком на два роки. Голова Регулятора очолює Регулятора, спрямовує його діяльність, представляє Регулятора у відносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадянами, громадськими об`єднаннями, а також міжнародними установами та організаціями, здійснює інші повноваження, передбачені Законом.

24 лютого 2020 року від позивача ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення, у яких він посилався на те, що Указ Президента України від 29 жовтня 2019 року №782/2019 «Про призначення ОСОБА_5 членом НКРЕКП» та постанова НКРЕКП від 04 листопада 2019 року №2250 «Про обрання Голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» є актами індивідуальної дії, які стосуються прав, обов`язків та інтересів визначених у них осіб та дія яких вичерпується їх виконанням або має визначений строк. Відтак, інших осіб ці акти не стосуються і не є для них обов`язковими.

КМУ та треті особи, будучи належним чином повідомленими про відкриття провадження у справі, своїм правом не скористались, письмових заперечень та пояснень по суті спору суду не надали.

Протокольною ухвалою суду від 20 лютого 2020 року, з урахуванням думок сторін, судом вирішено подальший розгляд справи здійснювати у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У С Т А Н О В И В:

НКРЕКП прийнято постанову «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» від 17 жовтня 2014 року №146 (далі по тексту - Постанова №146).

Вказаною постановою, відповідно до статей 5, 6Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10 вересня 2014 року № 715, Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869, встановлено тарифи на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню такими суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг, зокрема:

135) публічним акціонерним товариством «Київенерго» зі структурою, наведеною в додатку 135 до цієї постанови:

з централізованого опалення:

для абонентів житлових будинків з будинковими та квартирними приладами обліку теплової енергії - 374,60 грн/Гкал (з податком на додану вартість);

для абонентів житлових будинків без будинкових та квартирних приладів обліку теплової енергії - 9,20 грн за 1 кв. м за місяць протягом періоду надання послуги з централізованого опалення (з податком на додану вартість);

з централізованого постачання гарячої води:

за умови підключення рушникосушильників до систем гарячого водопостачання - 25,06 грн за 1 куб. м (з податком на додану вартість);

за відсутності рушникосушильників - 23,43 грн за 1 куб. м (з податком на додану вартість);

136) товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» зі структурою, наведеною в додатку 136 до цієї постанови:

з централізованого опалення:

для абонентів житлових будинків з будинковими та квартирними приладами обліку теплової енергії - 352,70 грн/Гкал (з податком на додану вартість);

для абонентів житлових будинків без будинкових та квартирних приладів обліку теплової енергії - 9,33 грн за 1 кв. м за місяць протягом періоду надання послуги з централізованого опалення (з податком на додану вартість);

з централізованого постачання гарячої води:

за умови підключення рушникосушильників до систем гарячого водопостачання - 23,81 грн за 1 куб. м (з податком на додану вартість);

за відсутності рушникосушильників - 22,29 грн за 1 куб. м (з податком на додану вартість).

Позивачі, вважаючи підпункти 135 та 136 пункту 1 Постанови №146 такими, що прийняті не уповноваженим органом та без дотримання принципу державного регулювання цін/тарифів, як випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово - комунальні послуги, до яких віднесені централізоване опалення і гаряче водопостачання, звернулись до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Оскільки Публічне акціонерне товариство «Київенерго» надає послуги у межах міста Києва, в якому проживають позивачі, відтак, вони є суб`єктами правовідносин, у яких застосовується оскаржуваний акт, а тому позивачі мають право його оскаржити відповідно до частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту третього статті 116 Конституції України проведення політики соціального захисту, як і цінової політики, віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України.

Положеннями статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України у сфері економіки та фінансів, зокрема, забезпечує проведення державної політики цін та здійснює державне регулювання ціноутворення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» тарифи на комунальні послуги - це тарифи на теплову енергію (крім тарифів на виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії, а також тарифи на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, а також тарифи на послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем) для суб`єктів, які є виконавцями цих послуг.

Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

У відповідності до частин другої та третьої статті 8 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» (у редакції, чинній на момент прийняття спірної постанови) стандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово-комунальних послуг розробляють і затверджують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері технічного регулювання, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень та згідно із законодавством.

Інші центральні органи виконавчої влади затверджують нормативно-правові акти у сфері житлово-комунальних послуг, що видаються в межах їхніх повноважень після погодження або спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, і реєструються в установленому законодавством порядку.

Разом з тим, частиною першою статті 4 Закону України «Про природні монополії» (у редакції, чинній на момент прийняття спірної постанови) встановлено, що державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про природні монополії» (з внесеними змінами з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 08 липня 2008 року № 14-рп/2008, у редакції Закону від 07 жовтня 2010 року №2592-VI), національні комісії регулювання природних монополій (далі - комісії) є державними колегіальними органами, які утворюються та ліквідуються Президентом України.

Комісії підпорядковуються Президенту України, підзвітні Верховній Раді України та діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України.

На виконання, зокрема,Законів України «Про природні монополії», «;Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» указом Президента України від 27 серпня 2014 року №694/2014 утворено НКРЕКП.

Поряд з цим, необхідно зазначити, що відповідно до статті 106 Конституції України, Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Указом Президента України від 10 вересня 2014 року №715/2014 затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - Положення про НКРЕКП), відповідно до пункту 3 якого, основними завданнями НКРЕКП, зокрема, є забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін.

Пунктом 4 Положення про НКРЕКП передбачено, що НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, бере участь у регулюванні платіжно - розрахункових операцій у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання і водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, на ринку природного газу відповідно до законодавства; установлює тарифи на комунальні послуги для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП.

За пунктом 6 Положення НКРЕКП для забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій має право: приймати у межах своєї компетенції рішення, що є обов`язковими до виконання суб`єктами природних монополій; звертатися до суду з метою захисту інтересів держави, споживачів, суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках з підстав, передбачених законодавством; приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій (штрафів) до суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках у випадках і розмірах, передбачених законом; складати відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення протоколи про порушення посадовими особами суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках законодавства про природні монополії, електроенергетику, ринок природного газу, про теплопостачання, централізоване водопостачання і водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів; приймати в межах своєї компетенції рішення, що є обов`язковими для виконання суб`єктами природних монополій; приймати з питань, що належать до компетенції НКРЕКП, нормативно-правові акти, контролювати їх виконання; створювати та ліквідовувати територіальні органи як структурні підрозділи апарату НКРЕКП, що не мають статусу юридичної особи.

Таким чином, НКРЕКП, як національна комісія регулювання природних монополій, що утворена та функціонує відповідно до Закону України «Про природні монополії» наділена повноваженнями по встановленню тарифів на комунальні послуги для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП.

Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 826/16994/15 та Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі № 826/15733/15.

Суд також вважає необґрунтованими доводи позивачів стосовно того, що НКРЕКП є неповноважним органом у зв`язку з тим, що його утворено указом Президента України з посиланням, зокрема, на статтю 11 Закону України «Про природні монополії», яка визнана Конституційним Судом України неконституційною, оскільки указ Президента України від 27 серпня 2014 року № 694/2014 прийнято, у тому числі на підставі статті 11 Закону України «Про природні монополії» у редакції Закону від 07 жовтня 2010 року №2592-VI, прийнятого з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 08 липня 2008 року № 14-рп/2008.

Зазначена позиція викладений Верховним Судом у постанові від 21 грудня 2019 року у справі №826/9907/15 (адміністративне провадження №К/9901/14787/18, К/9901/14784/18, К/9901/14786/18).

З огляду на вище викладене, суд зазначає, що постанова НКРЕКП «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» від 17 жовтня 2014 року №146 прийнята повноважним суб`єктом владних повноважень, у відповідності до вимог чинного законодавства, тобто, є правомірною.

До того ж, згідно з постановою НКРЕКП від 31 березня 2015 року №1171 постанова НКРЕКП від 17 жовтня 2014 року №146 втратила чинність, тобто наразі відсутній предмет спору.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України  кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України  в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України  передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед  законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз матеріалів справи підтверджує, що НКРЕКП при прийняті оскаржуваної Постанови №146 в частині підпунктів 135 та 136 пункту 1, діяв згідно приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірно, а саме: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд приходить до переконання про доведеність відповідачем правомірності прийнятої Постанови №146 в частині підпунктів 135 та 136 пункту 1 та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо вимоги позивачів про визнання протиправною бездіяльності КМУ у зв`язку з недотриманням під час прийняття постанови НКРЕКП №146, в частині підпунктів 136 та 136 пункту 1, встановленого пунктом 7 частини першої статті 30 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» такого принципу державного регулювання цін/тарифів, як випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово - комунальні послуги, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За змістом частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право на судовий захист передбачає можливість суб`єкта права чи охоронюваного законом інтересу звернутися до суду за захистом цього права чи інтересу у разі їх порушення або оспорення.

З аналізу викладеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Згідно з частиною першою статті 55 Конституції України та пунктом 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Пунктом 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивача визначено, зокрема, як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка вважає, що має/мало місце порушення її прав, свобод, охоронюваних законом інтересів у публічно-правових відносинах. Однак обов`язковою умовою реалізації судового захисту є об`єктивна наявність відповідного порушення права або охоронюваного законом інтересу на момент звернення до суду.

З викладеного вбачається, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Таким чином, передумовою для захисту права є його порушення. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом. А тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову (апеляційної скарги).

У той же час, суд зазначає, що позивачі в ході розгляду справи не навели належних доказів того, що бездіяльність КМУ безпосередньо порушує їх права, свободи чи інтереси. Також, позивачами не зазначено у чому полягає протиправна бездіяльність КМУ по відношенню до них.

Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та Кабінету Міністрів України про визнання протиправною бездіяльності, визнання постанови незаконною та нечинною в частині відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя                                                                                                  Є.В. Аблов

Судді:                                                                                                  І.М. Погрібніченко         

              В.П. Шулежко

Позивач 1: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

Позивач 2: ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 )

Відповідач 1: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (код ЄДРПОУ 39369133, адреса: 03057, м. Київ, вул. Смоленська, 19)

Відповідач 2: Кабінет Міністрів України (код ЄДРПОУ , адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2)

Третя особа 1: Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (код ЄДРПОУ 00131305, адреса: 01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5)

Третя особа 2: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО - РЕКОНСТРУКЦІЯ» (код ЄДРПОУ 37739041, адреса: 02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 20)

Третя особа 3: ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_3

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88492912

[Перо]

Подано апеляційну скаргу.

[Перо]

Ухвали 6ААС від 01.06.2020 про відкриття а/п, призначення справи до розгляду на  "22" червня 2020 р. о 14:40 годин.
http://reyestr.court.gov.ua/Review/89574459
http://reyestr.court.gov.ua/Review/89574487

[Перо]

Апеляційна скарга із відзивом НКРЕКП.

[Перо]

Клопотання про повернення відзиву і заява про відвід колегії суддів.

[Перо]

Сьогодні до суду, крім мене, з'явилися представники НРКЕКП і КМУ. С/з розпочалося із відводу колегії суддів. Під час зачитування ухвали про відмову у відводі колегії суддів стався кумедний випадок (хоча це й притаманно цирку, яким є 6ААС). Суддю Коротких десь "закоротило" і він замість відмови у відводі суддів почав щось читати про відмову в апеляційній скарзі на рішення від 27.03.2020. Тобто, ще навіть не розпочавши апеляційний перегляд.  Його репризу перервав Сорочко, схопивши за руку (мовля, що за маячню верзеш), а тому Коротких дуже швидко закінчив свою промову тим, що з цього питання вже все вирішено. Далі відмовлено (звісно, без будь-яких обгрунтувань) й у поверненні усіх процесуальних документів, поданих від НКРЕКП. Єгорова (ex-Літвіна) взагалі читала весь цей час матеріали іншої справи: можливо соромно було в цьому брати участь? Оскільки мною не одержано відзивів інших осіб, в с/з перерва до 06.07.2020 р. о 16-00. Клоунам буде заявлено відвід з інших підстав; ну а справу, це вже зрозуміло, буде остаточно вирішено на рівні ВС.

[Перо]

Оскільки відмовлено у відводі колегії суддів ухвалою 6ААС від 22.06.2020 р. (резолютивна частина):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/90089809
а також визнане необгрунтованою ще одну заяву про відвід, ухвалою від 30.06.2020 р., то її передано судді Бєловій Л. В. Наразі заяву про відвід не вирішене. Тому відкладення розгляду скарги на невизначений строк.

Повні тексти ухвал 6ААС від 22 и 30.06.2020 р. про відмови у відводі суддів:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/90148822
http://reyestr.court.gov.ua/Review/90148990

[Перо]

Текст апеляційної скарги:

(click to show/hide)

<...>
Оскаржуване рішення одержано 03.04.2020 р. засобами поштового зв’язку в конверті з ШКІ 0105104947189 (копія разом із роздруківкою онлайн-сервісу «Укрпошти» надається), у зв’язку із чим прошу поновити строк на апеляційне оскарження.
Рішення суду прямо суперечить не лише чинним нормам закону, об’єктивній істині, але й здоровому глузду, а тому підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Стаття 2 Закону України № 2479-VI «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» стосується національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг. Станом на жовтень 2014 р., коли було видане оскаржувану постанову, вказану законодавчу норму було викладено в редакції Закону N 3610-VI від 07.07.2011 р. Тобто сторін даної справи ця норма матеріального права жодним чином не стосується, оскільки її було прийняте законодавцем до 29.08.2014 р., коли було утворено відповідача НКРЕКП (код  ЄДРПОУ 39369133), і до того, як 01.12.2011 р. було утворено юридичну особу з назвою «Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг» (код ЄДРПОУ 37924499), що перебуває у стані припинення.
Статті 5 та 6 Закону України № 1682-III «Про природні монополії» мають назви, відповідно, «Сфери діяльності суб'єктів природних монополій» та «Суміжні ринки», і жодним чином не покладають якихось повноважень на відповідача НКРЕКП.
Статтю 11 цього ж Закону № 1682-III судом першої інстанції викладено в редакції, що втратила чинність 13.03.2014 р., відповідно до Закону України від 23.02.2014 р. № 763-VII (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 798-VII від 27.02.2014 р.) «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України».
Таким чином, судом першої інстанції неправильно застосовано вказані норми матеріального права, з одночасним ігноруванням чинної з 13.03.2014 р. редакції статті 11 Закону України № 1682-III «Про природні монополії», положення якої щодо відповідних повноважень Президента України утворювати так звані «національні комісії» визнані неконституційними у справі про національні комісії регулювання природних монополій (рішення Конституційного Суду № 14-рп/2008 від 08.07.2008 р.).
Крім того, безпідставне ототожнення судом Нацкомпослуг (ліквідованої без визначення правонаступника) з відповідачем НКРЕКП ніяким чином не впливає не факт неконституційності і незаконності утворення останнього.
Водночас, крім ігнорування вказаного рішення суду конституційної юрисдикції, колегією суддів було проігноровано й постанову ВП ВС від 20.11.2019 р. у справі № 9901/988/18 щодо невідповідності викладеної на офіційному веб-порталі ВРУ редакції статті 11 Закону України № 1682-III «Про природні монополії», чинній редакції, чим порушено вимоги ч. 5 ст. 242 КАС.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1682-III державне регулювання діяльності  суб'єктів  природних монополій у сферах, визначених  у  статті  5  цього  Закону, здійснюється   національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і  функціонують  відповідно до цього Закону. Оскільки утворення так званих «національних комісій» Президентом України не передбачено чинною з 13.03.2014 р. редакцією статті 11 Закону України № 1682-III (в силу рішення КСУ № 14-рп/2008 від 08.07.2008 р., ухвали КСУ № 7-уп/2018 від 19.09.2018 р.), то не відповідають дійсним обставинам справи й висновки оскаржуваного рішення про видання указів Президента № 694/2014 від 27.08.2014 р., № 715/2014 від 10.09.2014 р. на виконання як цього Закону № 1682-III, так і Закону № 2479-VI.
Укази Президента від 27.08.2014 р. № 694/2014, від 10.09.2014 р. № 715/2014, як встановлено судом, видані на виконання Закону № 1682-III, проте в останньому відсутні норми про повноваження Президента на їх видання. Крім того укази, як підзаконні акти, є актами індивідуальної дії, які крім НКРЕКП нікого не стосуються, а відтак вони не є обов’язковими для позивачів, і не стосуються їхніх прав та інтересів. Згідно ухвал ВС у справах №№ 9901/798/18, 9901/331/19 та ін. ці укази не підлягають оскарженню. Проте, відповідно до ч. 1 ст. 74 КАС ці укази не можуть братися судами до уваги, оскільки суд не може брати до уваги докази законності реалізації відповідачем НКРЕКП наданих йому повноважень при прийнятті спірної постанови, як такі, що одержані з порушенням порядку, встановленого Конституцією і Законом.
В цьому контексті, в порушення ч. 5 с. 242 КАС в оскаржуваному рішенні не міститься мотивів відступлення від правового висновку постанови ВП ВС від 13.11.2019 р. у справі № 1-07/07 про застосування доктрини «плодів отруєного дерева» (fruit of the poisonous tree) при дослідженні повноважень НКРЕКП; відповідно не надано правової оцінки питання незаконності утворення НКРЕКП, що a priori тягне за собою нелегітимність усіх постанов цього неконституційного органу. Повністю проігноровано ч. 3 ст. 7 КАС і п. 47 постанови ВС від 08.04.2020 р. у справі № 826/25373/15: <…> у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Таким чином, у порушення ч. 4 ст. 246 КАС, в оскаржуваному рішенні повністю відсутні мотиви відхилення доказів неконституційності і незаконності утворення НКРЕКП; відсутня мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності підстав для задоволення позову; відсутні посилання на норми права, на які посилалися позивачі, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.
Абсолютно безпідставними є посилання оскаржуваного рішення на висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 826/16994/15 та Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі № 826/15733/15.
У справі № 826/16994/15 досліджувалося питання дотримання підсудності справи за участі відповідача НКРЕКП з викладеним висновком, що спір належить саме до юрисдикції адміністративних судів і не вирішується в порядку цивільного судочинства. При цьому, ВП ВС керувалася офіційно викладеною на сайті ВРУ редакцією статті 11 Закону України № 1682-III ще до того, як пізніше постановою ВП ВС від 20.11.2019 р. у справі № 9901/988/18 було встановлено невідповідність викладеної на офіційному веб-порталі ВРУ редакції статті 11 Закону України № 1682-III «Про природні монополії», чинній редакції.
У справі № 826/15733/15 предметом спору була державна реєстрація нормативно-правового акту НКРЕКП, а не питання законності утворення цього органу.
Позбавлене будь-якої логіки і здорового глузду твердження оскаржуваного рішення про утворення НКРЕКП указом Президента України з посиланням, зокрема, на статтю 11 Закону України «Про природні монополії», яка визнана Конституційним Судом України неконституційною, оскільки указ Президента України від 27 серпня 2014 року № 694/2014 прийнято, у тому числі на підставі статті 11 Закону України «Про природні монополії» у редакції Закону від 07 жовтня 2010 року №2592-VI, прийнятого з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 08 липня 2008 року № 14-рп/2008.
Відповідно до чинної з 13.03.2014 р. редакції статті 11 Закону № 1682-III (після втрати чинності Закону № 2592-VI):
{  Положення абзацу першого частини першої статті 11 втратили чинність,  як  такі,  що  є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду N 14-рп/2008 ( v014p710-08 ) від 08.07.2008 }
     1. Національні комісії регулювання природних монополій  (далі - комісії) є центральними органами виконавчої влади із спеціальним статусом, які утворюються та ліквідуються Президентом України.
{  Положення абзацу другого частини першої статті 11 втратили чинність,  як  такі,  що  є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду N 14-рп/2008 ( v014p710-08 ) від 08.07.2008 }
     Комісії діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України.
Для здійснення своїх повноважень комісії можуть створювати та ліквідовувати свої територіальні органи,  які  діють  на  підставі положень, що затверджуються комісіями.
{  Положення  частини  другої статті 11 втратили чинність, як такі,  що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду N 14-рп/2008 (v014p710-08 ) від 08.07.2008 }
Повторна реалізація Президентом повноважень, визнаних неконституційними, є не «урахуванням» рішення КСУ, а його ігноруванням. «Обґрунтування» судом свого рішення в цій частині є відвертою нісенітницею.
Постанову ВС від 21.12.2019 р. у справі № 826/9907/15, на позицію якої посилається суд, прийнято до 14.01.2020 р. (дати оприлюднення в ЄДРСР постанови ВП ВС від 20.11.2019 р. у справі № 9901/988/18), а тому суд в даній справі має відступити від цієї контроверсійної позиції, яка не ґрунтується на законі, і керуватися висновком Великої Палати ВС, де усунуто правову невизначеність у питанні чинності редакції статті 11 Закону України № 1682-III «Про природні монополії» на час вирішення даної справи.
Іншою підставою позову було зазначено, що при прийнятті положень оспорюваної постанови НКРЕКП відповідачами не було дотримано принципу державного регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, до яких віднесені послуги ЦО і ГВ, а саме пункту 7 частини 1 статті 30 Закону України № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги»: державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах: гарантії соціального захисту населення при оплаті за житлово-комунальні послуги та випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги.
Бездіяльність відповідача Кабміну було обґрунтоване невиконанням з його боку абзацу другого п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України», згідно якого він: забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян.
Із даної підстави спір судом не вирішено взагалі. Відкрита статистична інформація (яка є публічно доступним доказом) судом не досліджувалася, доводи позову та пояснень від 17.02.2020 р. з наведенням статистики і порівняння встановленого спірною постановою тарифу із тарифами, встановленими передуючими постановою Нацкомпослуг № 757 від 18.06.2014 р. і низкою розпоряджень КМДА (що застосовувалися у м. Києві до 01.07.2014 р.) не вивчалися. Замість вирішення спору з даної підстави судом зазначено, що позивачі не навели належних доказів того, що бездіяльність КМУ безпосередньо порушує їх права, свободи чи інтереси. Позивачами, на думку суду, не зазначено у чому полягає протиправна бездіяльність КМУ по відношенню до них.
Визначення нормативно-правового акту дано п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС. Закони, якими зобов’язані керуватися відповідачі, є нормативно-правовими актами, отже із загальних правил про правовідносини відповідачів з населенням неможливо виокремити позивачів, на яких не поширюється принцип державного регулювання цін/тарифів. Твердження суду про не надання доказів застосування згаданих п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону № 794-VII і п. 7 ч. 1 ст. 30 Закону № 1875-IV до позивачів (як до частини населення) позбавлені здорового глузду і не витримують жодної критики. Розладом мислення є висновок суду про не доведення бездіяльності відповідачів: з одного боку оскаржуваним рішенням встановлено факт застосування до позивачів спірної постанови НКРЕКП № 146 від 17.10.2014 р., як нормативно-правового акту, що стосується усього населення (споживачів) міста Києва; з іншого ж боку судом зазначено, що порушення спірною постановою принципу державного регулювання цін/тарифів безпосередньо позивачів не стосується. Судом грубо порушено ч. 2 ст. 77 КАС щодо розподілу обов’язків доказування: відповідачів повністю звільнено від доказування правомірності їх бездіяльності, підтвердженої статистичними даними.   
Вважаю, що допущені в цій справі порушення, твердження про відсутність спору сторін є відмовою у доступі до правосуддя (у розумінні абз. 10 п. 9 рішення КСУ від 30.01.2003 р. № № 1-12/2003) і підставою винесення окремої ухвали до Вищої ради правосуддя про доцільність перебування колегії і одночасно, як видно з повідомлень у ЗМІ, друзів по чарці у складі Аблова Є. В., Погрібніченка І. М., Шулежка В. П. на посадах суддів.
Розрахунок суд. збору: мзп 2015 р. =1218 грн х0,06=73,08 грн х150%=109,62 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 74, 293, 295, 317 КАС України,

ПРОШУ:

поновити строк на апеляційне оскарження;
скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2020 р., прийняти постанову про задоволення позову.
Додатки: копії скарги (учасникам), конверту і квитанції судового збору (суду).

[Перо]

Засідання в 6ААС призначено на 03.08.2020 р. о 15-40 з відомим результатом.

[Перо]

Ухвала 6ААС від 31.08.2020 р. про самовідвід суддів:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/91276481

Ухвала 6ААС від 07.09.2020 р. про прийняття до провадження:

Призначити справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 29 вересня 2020 року на 10 годину 40 хвилин.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/91378749

[Перо]

Хроніки дна. Крім нечинної з 13.03.2014 р. норми ст. 11 Закону "Про природні монополії", виявляється, що тарифи на централізоване опалення регулюються Законом "Про електроенергетику". Не вірите, -читайте! Постанова 6ААС від 29.09.2020 р.:

Державний герб України

  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/6347/15                                                                       Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  29 вересня 2020 року                                                                         м. Київ

         

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача                               Аліменка В.О.,

суддів                                                   Чаку Є.В., Бєлової Л.В.

за участю секретаря                               Юрковець А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Кабінету Міністрів України, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Київенерго", Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція", ОСОБА_3 , про визнання протиправною бездіяльності, визнання постанови незаконною та нечинною в частині,-

В С Т А Н О В И Л А

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач 1, ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач 2, ОСОБА_2 ) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - відповідач 1, НКРЕКП) та Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач 2, КМУ), в якому просять:

1) визнати протиправною бездіяльність КМУ та НКРЕКП у зв`язку з недотриманням під час прийняття постанови НКРЕКП №146 від 17 жовтня 2014 року встановленого пунктом 7 частини першої статті 30 Закону України "Про житлово - комунальні послуги" такого принципу державного регулювання цін/тарифів, як випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово - комунальні послуги;

2) визнати незаконними і нечинними з моменту прийняття підпункти 135 і 136 пункту 1 постанови НКРЕКП №146 від 17 жовтня 2014 року "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг".

В обґрунтування позову позивачі зазначили, що Укази Президента України щодо утворення НКРЕКП і положення про його діяльність є неконституційними і незаконними, оскільки видані поза межами повноважень Президента України і на підставі законодавчого акту, положення якого щодо відповідних повноважень Президента України визнані неконституційними у справі про національні комісії природних монополій. Отже, на їх думку, НКРЕКП є неконституційно та незаконно утвореним органом. Також, позивач зазначив, що чинним законодавством не передбачено повноважень НКРЕКП на установлення тарифів на послуги централізованого опалення і гарячого водопостачання.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить  суд скасувати оскаржувану постанову суду та постановити нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нову, якою в задоволенні позову відмовлено повністю (а.с. 207-212, том І).

Заслухавши суддю-доповідача,дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що НКРЕКП прийнято постанову "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг" від 17 жовтня 2014 року №146 (далі по тексту - Постанова №146).

Вказаною постановою, відповідно до статей 5, 6Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10 вересня 2014 року № 715, Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869, встановлено тарифи на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню такими суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг, зокрема:

135) публічним акціонерним товариством "Київенерго" зі структурою, наведеною в додатку 135 до цієї постанови:

з централізованого опалення:

для абонентів житлових будинків з будинковими та квартирними приладами обліку теплової енергії - 374,60 грн/Гкал (з податком на додану вартість);

для абонентів житлових будинків без будинкових та квартирних приладів обліку теплової енергії - 9,20 грн за 1 кв. м за місяць протягом періоду надання послуги з централізованого опалення (з податком на додану вартість);

з централізованого постачання гарячої води:

за умови підключення рушникосушильників до систем гарячого водопостачання - 25,06 грн за 1 куб. м (з податком на додану вартість);

за відсутності рушникосушильників - 23,43 грн за 1 куб. м (з податком на додану вартість);

136) товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" зі структурою, наведеною в додатку 136 до цієї постанови:

з централізованого опалення:

для абонентів житлових будинків з будинковими та квартирними приладами обліку теплової енергії - 352,70 грн/Гкал (з податком на додану вартість);

для абонентів житлових будинків без будинкових та квартирних приладів обліку теплової енергії - 9,33 грн за 1 кв. м за місяць протягом періоду надання послуги з централізованого опалення (з податком на додану вартість);

з централізованого постачання гарячої води:

за умови підключення рушникосушильників до систем гарячого водопостачання - 23,81 грн за 1 куб. м (з податком на додану вартість);

за відсутності рушникосушильників - 22,29 грн за 1 куб. м (з податком на додану вартість).

Посилаючись на ту обставину, що вказана     постанова     винесена відповідачем за відсутності у нього таких повноважень, підписана неповноважною особою, а також прийнята без урахування рівня доходів населення, позивачі звернулися з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, вказав, що НКРЕКП як національна комісія регулювання природних монополій, що утворена та функціонує відповідно до Закону України «Про природні монополії» наділена повноваженнями по становленню тарифів на комунальні послуги для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснює НКРЕКП.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Перевіряючи висновки суду першої інстанції про відсутність у відповідача повноважень на прийняття постанови № 146, колегією суддів встановлено наступне.

Правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі визначено     Законом України "Про електроенергетику" від 16 жовтня 1997 року № 575/97-ВР (далі - Закон № 575/97-ВР).

Відповідно до ст. 11 цього Закону     (в редакції на час існування спірних правовідносин) органом державного регулювання діяльності в електроенергетиці є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, регулює діяльність суб`єктів природних монополій у сфері електроенергетики та господарюючих суб`єктів, які діють на суміжних ринках, а також виконує інші функції відповідно до законодавства.

Порядок організації діяльності національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, визначається     Законом України "Про природні монополії" від 20 квітня 2000 року №1682 (далі - Закон №1682), іншими законами та нормативно-правовими актами.

Частиною 1     статті 4 Закону України "Про природні монополії", дія якого поширюється на відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках, встановлено, що державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій у сферах, визначених у     статті 5 цього Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього     Закону.

До основних завдань національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики,     ст. 12 Закону № 575/97-ВР віднесено забезпечення проведення цінової та тарифної політики в електроенергетиці в межах повноважень, визначених законодавством.

Статтею 11 Закону №1682передбачено, що  Національні комісії регулювання природних монополій (далі - комісії) є державними колегіальними органами, які утворюються та ліквідуються Президентом України. Комісії підпорядковуються Президенту України, підзвітні Верховній Раді України.

Комісії діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України.

Указами Президента України від 27.08.2014 року № 692     та     № 693     були ліквідовані Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, та Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, що діяли на підставі Положень, затверджених     Указами Президента України від 23.11.2011 року № 1059 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики"     та     № 1073 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулюванні у сфері комунальних послуг".

В подальшому     Указом Президента України від 10 вересня 2014 року №715/2014     на виконання Закону України "Про природні монополії", Закону України "Про електроенергетику", Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - Положення).

Відповідно до п. 3 Положення основними завданнями НКРЕКП є, зокрема, державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах електроенергетики, а також          забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики.

Згідно з пп. 7 п. 4 Положення НКРЕКП установлює ціни (тарифи) на електричну енергію, тарифи на її передачу та постачання.

З огляду на викладене, затвердження тарифів на електричну енергію, яке є предметом оскаржуваної у даній справі  постанови НКРЕКП, відноситься до повноважень саме Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та   комунальних послуг.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність у НКРЕКП повноважень по зміні чи встановленню тарифів на електроенергію.

Разом з тим,     Закон     не передбачає, що повноваження такого органу обмежуються виключно сферою енергетики та не можуть поширюватися й на інші сфери правовідносин, у тому числі, щодо комунальних послуг.

Відповідно до Правил сучасного українського правопису, власні назви пишуться з великої літери, натомість у п.п. 7 ч. 3     ст. 4 Закону     словосполучення "національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики" зазначене з малої літери.

Крім того, згідно з правилами нормотворчої техніки, у законах України визначаються лише родові ознаки суб`єктів владних повноважень, порядок їх створення і сфера повноважень без зазначення власних назв. Власні назви таких суб`єктів владних повноважень визначаються у розпорядчих документах про їх створення.

Таким документом є  Указ Президента України від 10 вересня 2014 року №715/2014 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг".

При вирішенні справи колегія суддів враховує, що хоча формально НКРЕКП не визначена правонаступником НКРЕ, проте, виходячи з покладених на неї завдань та функцій, до неї перейшли всі повноваження НКРЕ, а тому НКРЕКП, з огляду на принцип безперервності здійснення державної влади та її стабільності, є функціональним правонаступником ліквідованої НКРЕ.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи позивача про відсутність у НКРЕКП компетенції та повноважень на встановлення тарифів на електроенергію.

Стосовно доводів позивача про порушення при прийнятті оскаржуваної     постанови     вимог п. 7 ч. 1     ст. 30 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", яким передбачено, що державне регулювання цін/тарифів повинно здійснюватися з дотриманням принципу          гарантії соціального захисту населення при оплаті за житлово-комунальні послуги та випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, колегія суддів зазначає таке.

05 квітня 2014 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 83 "Про посилення соціального захисту населення в умовах підвищення цін і тарифів на комунальні послуги".

Пунктом 2  цієї     постанови     передбачено, що фінансування витрат, пов`язаних з наданням населенню компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг в умовах підвищення цін і тарифів на послуги (далі - компенсація), здійснюється за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим     постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256     (Офіційний вісник України, 2002 р., N 10, ст. 482; 2003 р., N 44, ст. 2309).

З огляду на викладене, доводи позивача про порушення при прийнятті спірної     постанови     гарантій соціального захисту населення не підтверджуються.

Відповідно до частини 2     статті 19 Конституції України     органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені     Конституцією     та законами України.

Частиною 2     статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України     визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені     Конституцією     та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед     законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Колегією суддів не встановлено фактів порушення відповідачем зазначених критеріїв, а тому відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені     Конституцією     та законами України.

Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2019 року у справі № 826/16994/15 та Верховного суду від 07.10.2019 року у справі № 826/15733/15, від 21.12.2019 року у справі № 826/9907/15.

З огляду на викладене, підстави для задоволення позову відсутні.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Кабінету Міністрів України, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Київенерго", Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція", ОСОБА_3 , про визнання протиправною бездіяльності, визнання постанови незаконною та нечинною в частині.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а обставини справи повністю відповідають висновкам суду.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,  -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач                                                                      В.О. Аліменко

Судді                                                                                          Є.В. Чаку

Л.В. Бєлова

Повний текст постанови складено 05 жовтня 2020 року.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/92019921

[Перо]

Подано касаційну скаргу в цій справі.

[Перо]

Ухвала ВС від 11.02.2021 про відкриття к/п:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/94840246