Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Юрій Васильович]

Категорія справи № 200/11343/14ц: не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 27.06.2018. Оприлюднено: 27.06.2018.Постанова

Іменем України

17 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 200/11343/14-ц

Провадження № 14-59цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - ГудимиД.А.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» (далі також - позивач) до ОСОБА_3 (далі також - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором

за касаційною скаргою відповідача на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 листопада 2014 року, ухвалене суддею Кудрявцевою Т. 0., та на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2015 року, постановлену колегією суддів у складі: КуценкоТ.Р., ВолошинаМ.П., ДемченкоЕ.Л.

Учасники справи:

-                   позивач: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра»,

-                   відповідач: ОСОБА_3.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1.           У липні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором від 19 вересня 2006 року № 8/2006/840-МК12/110-Е (далі - кредитний договір), яка складається із заборгованості за кредитом - 3 742,77 доларів США, заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитом - 6 869,52 доларів США, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за період з 16 травня 2013 року по 15 травня 2014 року - 16 386,10 грн і штрафу за невиконання зобов'язань за кредитним договором - 30 943,57 грн.

2.           Позовна заява мотивована тим, що відповідач не виконує умови кредитного договору стосовно своєчасного повернення суми отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за ним процентів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3.           24 листопада 2014 року Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська ухвалив заочне рішення, яким позов задовольнив: стягнув з відповідача на користь позивача 10 612,29 доларів США та 47 329,67 грн заборгованості за кредитним договором і 1 711,01 грн судового збору (далі також - заочне рішення).

4.           30 січня 2015 року представник відповідача звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 листопада 2014 року. Вказав, що позовна заява подана з пропуском позовної давності.

5.           28 травня 2015 року Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська ухвалою відмовив відповідачу у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення. Суд визнав безпідставними доводи щодо того, що позивач звернувся до суду з позовом з пропуском позовної давності, і що розрахунок заборгованості за відсотками та пенею є помилковим. Суд вказав, що відповідач не надав свого розрахунку, з огляду на що не спростував доводи позивача, а про дату звернення до суду з позовом відповідач знав під час розгляду справи.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

6.           18 листопада 2015 року Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою залишив без змін заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.

7.           Апеляційний суд, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-25цс15, дійшов висновку про те, що оскільки у статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України (в редакції, чинній на час розгляду справи вказаним судом) закріплено, що апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, а відповідач не зверталась до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності у справі, то апеляційний суд позбавлений можливості застосувати приписи статей 256-258 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України без заяви відповідача, поданої до ухвалення рішення у суді першої інстанції.

8.           Апеляційний суд відхилив доводи відповідача, вказавши, що вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно такої оцінки й особистого тлумачення відповідачем норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9.           У грудні 2015 року відповідач подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

10.       У касаційній скарзі просить скасувати заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 листопада 2014 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2015 року.

Короткий зміст ухвали судукасаційної інстанції

11.       7 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

12.       Вказану ухвалу суд обґрунтував необхідністю відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-25цс15, від 30 вересня 2015 року № 6-780цс15 і від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17.

13.       Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що у зазначених постановах вказано, що нові матеріально-правові вимоги, зокрема, заява сторони про застосування позовної давності, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.

14.       Заочний розгляд справи у суді відповідно до статті 224 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, проводиться за відсутності належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи відповідача.

15.       У цій справі суд першої інстанції не мав передбачених законом підстав для ухвалення заочного рішення, оскільки дані про належне повідомлення відповідача про час і місце судового розгляду в матеріалах справи відсутні.

16.       Відповідно до статті 231 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

17.       Пункт 2 частини першої статті 307 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, не передбачав можливість скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції з переданням справи на новий розгляд з підстав її розгляду за відсутності не повідомленого належним чином про час і місце такого розгляду учасника справи.

18.       Отже, на думку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, відсутній механізм забезпечення права відповідача на час апеляційного розгляду подати заяву про застосування позовної давності у випадку заочного розгляду справи за відсутності відповідача та без належного повідомлення його про час і місце розгляду справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19.       Відповідач вважає, що позивач, звернувшись до суду у 2014 році, пропустив позовну давність.

20.       Крім того, розгляд справи у суді першої інстанції відбувся без участі відповідача, не повідомленої належним чином про розгляд справи, з огляду на що вона не могла скористатись правом на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення.

21.       Відповідач вважає, що суд першої інстанції безпідставно не задовольнив її заяву про перегляд заочного рішення, а апеляційний суд, посилаючись на правові висновки Верховного Суду України та статтю 303 ЦПК України, необґрунтовано вважав за неможливе застосувати наслідки пропуску позовної давності за заявою відповідача після ухвалення рішення судом першої інстанції. Тому, на думку відповідача, її право на подання заяви про застосування позовної давності є порушеним.

(2) Позиція позивача

22.       Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

23.       ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи (частина перша статті 224).

24.       Відповідно до частини другої статті 6 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.

25.       Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини перша та друга статті 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).

26.       Відповідно до частини п'ятої статті 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу.

27.       Відтак, під час розгляду справи у суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, відправленої поштою, було, зокрема, повідомлення про вручення рекомендованого листа.

28.       Відповідно до абзацу 5 частини п'ятої статті 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, лише у разі відсутності відповідача за зареєстрованою адресою її проживання (перебування), вважалося, що судовий виклик або судове повідомлення вручені належним чином.

29.       Перевіряючи дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у матеріалах справи є поштовий конверт, адресований цим судом відповідачеві, разом із повідомленням про вручення поштового відправлення, повернутий відділенням поштового зв'язку за закінченням строку зберігання, а не через відсутність відповідача за місцем проживання. У вказаному поштовому відправленні суд повідомляв відповідача про відкриття провадження у справі та про призначення судового засідання на 19 вересня 2014 року.

30.       Крім того, у матеріалах справи є також адресовані відповідачу супровідні листи Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 вересня 2014 року про відкладення розгляду справи на 21 жовтня 2014 року та від 21 жовтня 2014 року про відкладення розгляду справи на 24 листопада 2014 року, доказів надсилання (і відповідно - вручення) яких відповідачу немає.

31.       Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, не взявши до уваги вимоги частини п'ятої статті 74 чинної на той час редакції ЦПК України, порушив право відповідача знати про час і місце судових засідань (частину другу статті 6 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи цим судом).

32.       Відповідно до частини першої статті 232 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

33.       Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

34.       У заяві від 30 січня 2015 року про перегляд заочного рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 листопада 2014 року відповідач вказував, що позовна заява подана з пропуском позовної давності, а також, що він не був належно повідомлений про час і місце судового розгляду, внаслідок чого не зміг реалізувати право подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення.

35.       Суд першої інстанції в ухвалі від 28 травня 2015 року встановив, що на адресу відповідача направлялися копії ухвали про відкриття провадження у справі та позовної заяви з додатками, а також що відповідач належним чином повідомлялася про день, час і місце розгляду справи. Суд вказав, що у заяві про перегляд заочного рішення не вказані обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Зокрема тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаної заяви.

36.       В апеляційній скарзі відповідач повторно вказав на те, що не був належно повідомлений про час і місце судового розгляду справи, а тому не зміг реалізувати право подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення.

37.       Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 18 листопада 2015 року з посиланням на постанову Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-25цс15 і на статтю 303 ЦПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи апеляційним судом, залишив без змін рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідач не зверталась до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності до ухвалення рішення у суді першої інстанції, що унеможливлює застосування статей 256-258 ЦК України відповідача.

38.       В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).

39.       Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права, а судді - керуючись відповідним принципом (частина перша статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI в редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 47 цього Закону в редакції, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції; частина перша статті 48 вказаного Закону у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції).

40.       Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI в редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII).

41.       Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).

42.       Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

43.       Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

44.       Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

45.       Згідно зі статтею 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

46.       Велика Палата Верховного суду вважає, що рішеннями судів першої й апеляційної інстанцій у цій справі порушені принципи рівності учасників цивільного процесу та змагальності сторін, які є складовими права на справедливий суд як частини верховенства права.

47.       Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо БегеерБ.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).

48.       Суд першої інстанції, не повідомивши відповідача належним чином про час і місце розгляду справи, фактично позбавив його права на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору. Внаслідок цього суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.

49.       Вказане порушення суд першої інстанції міг виправити, задовольнивши заяву про перегляд заочного рішення. Проте в ухвалі від 28 травня 2015 року суд не встановив причини неявки відповідача на судові засідання через неналежність його повідомлення про час і місце розгляду справи. Крім того, не дослідивши кредитний договір і проведений позивачем розрахунок процентів і пені за цим договором, не визначивши початок перебігу позовної давності за вимогами позивача про стягнення таких процентів і пені, в ухвалі від 28 травня 2015 року суд визнав безпідставними доводи відповідача стосовно того, що вказаний розрахунок є помилковим, і що позивач звернувся до суду, пропустивши позовну давність. Дослідження зазначених обставин, на які посилався відповідач у заяві про перегляд заочного рішення, мало істотне значення для вирішення спору, оскільки у разі їх підтвердження у задоволенні позову може бути відмовлено.

50.       Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи апеляційним судом, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

51.       Згідно з частиною третьою статті 303 ЦПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи апеляційним судом, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення (стаття 309 ЦПК України у відповідній редакції).

52.       Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, зокрема, якщо не застосовано закон, який підлягав застосуванню (частина друга статті 309 ЦПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи апеляційним судом).

53.       У постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15 і від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17 Верховний Суд України констатував, що суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування позовної давності, оскільки стаття 267 ЦК України закріплює норму матеріального права, а нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом, згідно з висновком Верховного Суду України може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

54.       Велика Палата Верховного Суду вважає, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

55.       Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

56.       Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

57.       Відтак, суд апеляційної інстанції, посилаючись на межі апеляційного перегляду, безпідставно не взяв до уваги доводи відповідача, що позовна заява подана з пропуском позовної давності, а також те, що відповідач, будучи неналежно повідомленою про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, повідомляла останній про пропуск позивачем позовної давності у заяві про перегляд заочного рішення.

58.       Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.

59.       З огляду на вказане з метою ефективного гарантування права на справедливий суд Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17.

60.       Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі 7 лютого 2018 року обґрунтовував також необхідність відступити у цій справі від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 18 березня 2015 року у справі № 6-25цс15.

61.       У постанові від 18 березня 2015 року у справі № 6-25цс15 Верховний Суд України дійшов висновку, що суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність, оскільки можливість її застосування згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України пов'язана лише із наявністю про це заяви сторони, і без такої заяви ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не можуть.

62.       З огляду на обставини справи № 200/11343/14-ц Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у цій справі немає підстав відступати від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 18 березня 2015 року у справі № 6-25цс15, оскільки вказаний висновок стосувався неможливості застосування судом за власною ініціативою, тобто без заяви сторони спору, спеціальної позовної давності.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

63.       Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема для продовження розгляду.

64.       Відповідно до частини четвертої статті 410 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

65.       Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є обґрунтованою, а тому рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 листопада 2014 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2015 року слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.

66.       Визначаючи обґрунтованість розрахунку заборгованості за процентами та пенею за кредитним договором, суди повинні врахувати висновки, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

67.       Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).

(2.2) Щодо судових витрат

68.       З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

(3) Висновки про правильне застосування норм права

69.       Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

70.       Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

71.       Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

72.       Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

73.       Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

74.       Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, статтями 411, 416, 417, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1.           Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

2.           Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 листопада 2014 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2015 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д.А.ГудимаСудді:Н.О.АнтонюкН.П.Лященко С.В.БакулінаО.Б.Прокопенко В.В.БританчукЛ.І.Рогач О.С.ЗолотніковІ.В.Саприкіна О.Р.КібенкоО.М.Ситнік В.С.КнязєвВ.Ю.Уркевич Л.М.ЛобойкоО.Г.ЯновськаПовний текст постанови підписаний 26 червня 2018 року.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74963810

[Юрій Васильович]

Справа потрапила до ВП ВС після Ухвали колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ВС:

Категорія справи № 200/11343/14-ц: не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.02.2018. Оприлюднено: 13.02.2018.Ухвала

7 лютого  2018 року

м. Київ

справа № 200/11343/14ц

провадження № 61-6св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду     

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,  Крата В. І.,  Курило В.П.,

Учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра»,

представник - Охременко Аліна Олександрівна,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада    2014 року у складі судді Кудрявцевої Т. О. та на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2015 року в складі головуючого судді - Куценко Т. Р., судів :  Волошина М. П., Демченко Е. Л. в справі за позовом Публічного акціонерного товариствакомерційного банка «Надра»  до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,   

                                                 

ВСТАНОВИВ :

22 січня 2018 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом  Публічного акціонерного товариствакомерційного банка «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра») до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності    15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції   Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу   України,   Кодексу    адміністративного   судочинства   України  та  інших  законодавчих актів»   касаційні скарги   (подання)   на  судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

14 грудня 2015 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі.

2 січня 2018 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

У липні 2014 року ПАТ КБ «Надра» звернулось до суду із позовом  до         ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

   

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська           від 24 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2015 року, позов ПАТ КБ «Надра» задоволено: стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «Надра»   10 612 грн  29 коп. доларів США та 47 329 грн 67 коп. заборгованості за кредитним договором та 1 711 грн. 1 коп. судового збору.

11 грудня 2015 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_5 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від                  24 листопада 2014 року та на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 листопада  2015 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2015 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ КБ «Надра» про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що банк, звернувшись до суду з позовом у 2014 році, пропустив позовну давність, тому що право звернення до суду у нього виникло у 2011 році.

Крім того, відповідач зазначала, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувся без її участі, оскільки вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи, у зв'язку з чим не змогла скористатись своїм правом на подання заяви про застосування позовної давності. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно не задовольнив її заяву про перегляд заочного рішення. Апеляційний суд, посилаючись на правові висновки Верховного Суду України та положення статті 303 ЦПК України  вважав неможливим застосувати наслідки пропуску позовної давності за заявою про це відповідача після ухвалення рішення. Вважає порушеним своє право на подачу заяви про застосування позовної давності.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_5, апеляційний суд, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 18 березня    2015 року № 6-25цс15, дійшов висновку про те, що оскільки у статті 303 ЦПК України (в редакції чинній на момент ухвалення судового рішення) закріплено, що апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів касаційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, а відповідач не зверталась до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності у зазначеній справі, то апеляційний суд позбавлений можливості застосувати положення статей 256-258 ЦК України без заяви відповідача до ухвалення рішення у суді першої інстанції. 

У постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року № 6-25цс15,      30 вересня 2015 року № 6-780цс15, 11 жовтня 2017 року №6-1374цс17  міститься висновок про те, що нові матеріально-правові вимоги, зокрема заява сторони про застосування позовної давності, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Заочний розгляд справи у суді відповідно до статті 224 ЦПК України  (в редакції чинній на момент розгляду справи) проводиться за відсутності належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи відповідача.

У даній справі у суду першої інстанції були відсутні передбачені законом підстави для ухвалення заочного рішення, оскільки дані про належне повідомлення відповідача про час і місце судового розгляду в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статті 231 ЦПК України (у редакції чинній на момент розгляду справи) у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Чинне процесуальне законодавство України (пункт 2 частини першої статті 307 ЦПК України в редакції чинній на час розгляду справи) не передбачає можливість скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції з передачею справи на новий розгляд з підстав її розгляду за відсутності учасника справи не повідомленого належним чином про час і місце судового розгляду, а отже  відсутній механізм забезпечення права відповідача при апеляційному розгляді подати заяву про застосування строків позовної давності у випадку заочного розгляду його справи у його відсутність без належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

У зв'язку з наведеним, ураховуючи положення частини третьої статті 303 ЦПК України  у системному зв'язку із статтею 307 ЦПК України  (в редакції, чинній на момент розгляду справи) та правовий висновок Верховного Суду України,  колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду України від 18 березня        2015 року  № 6-25цс15, 30 вересня 2015 року № 6-780цс15, 11 жовтня        2017 року №6-1374цс17.

Керуючись підпунктом 7 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, частиною четвертою статті 403 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії  суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

                                                            УХВАЛИВ :

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу                          № 200/11343/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банка «Надра»  до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Бабушкінського районного суду   м. Дніпропетровська від 24 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2015 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

                                                                                     

Головуючий                                                                            М. Є. Червинська

Судді:                                                                                      Н. О.  Антоненко   

                                                                                                  В.М. Коротун

                                                                                                  В. І. Крат

                                                                                                  В.П. Курило

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72150962

[Перо]

Державний герб України

Постанова

Іменем України       

11 липня 2018 року                                                                     

м. Київ                                                                 

справа № 761/1826/16-ц

провадження № 61-12438св18

                                                                                                                         

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство співвласників багатоквартирного будинку «Комфорт»,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

 

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2016 року у складі судді Юзькової О. Л. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року у складі колегії суддів:                Білич І. М., Болотова Є. В., Поліщук Н. В., 

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року Товариство співвласників багатоквартирного будинку «Комфорт» (далі - ТСББ «Комфорт») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1,                   ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТСББ «Комфорт» посилалося на те, що товариство створено у 2007 році власниками житлових на нежитлових приміщень багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 з метою забезпечення захисту прав його членів, належного управління, утримання та використання неподільного та загального майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутом Об'єднання, належного утримання цілісного майнового комплексу.                         30 травня 2002 року Акціонерним товариством холдингова компанія «Київміськбуд» ОСОБА_2 передано нежитлове приміщення АДРЕСА_1, 20 січня 2004 року - нежитлове приміщення № 28 за цією ж адресою.                          01 червня 2002 року між   ТСББ «Комфорт» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання житлово-комунальних послуг. З ОСОБА_2 договір про надання послуг не укладався. Оплата житлово-комунальних послуг здійснювалася відповідачами вчасно та у повному обсязі до 2009 року. ОСОБА_2 припинила оплачувати надані їй товариством комунальні послуги з січня 2009 року, а                 ОСОБА_1 - з січня 2011 року. Невиконання відповідачами положень чинного законодавства ставить під загрозу можливість подальшого обслуговування будинку і створює невиправдані ризики для інших учасників ТСББ «Комфорт». У зв'язку з невиконанням відповідачами обов'язку щодо сплати комунальних послуг у них виникла заборгованість перед ТСББ «Комфорт» по нежитловому приміщенню № 27 за період з січня 2011 року по листопад 2015 року у розмірі 135 057 грн 83 коп., а по нежитловому приміщенню № 28 за період з січня 2009 року по листопад 2015 року - у розмірі 149 992 грн 53 коп. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 березня 2013 року між відповідачами було поділено спільне майно. На підставі вказаного судового рішення ОСОБА_1 на день звернення до суду з цим позовом, крім майнових прав на нежитлове приміщення № 27, належала                   1/2 частина майнових прав на нежитлове приміщення № 28. З урахування викладеного ТСББ «Комфорт» просило: стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість з оплати житлово-комунальних та інших послуг у розмірі 168 615 грн 24 коп., інфляційне збільшення з урахуванням індексу інфляції у розмірі 132 810 грн  64 коп., 3 % річних від простроченої суми у розмірі 20 677 грн 31 коп., пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України - 19 917 грн 85 коп., що загалом складає 342 021 грн 04 коп.; стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість з оплати житлово-комунальних та інших послуг у розмірі 116 325 грн 12 коп., інфляційне збільшення з урахуванням індексу інфляції 2,219 у розмірі      141 801 грн 25 коп., 3 % річних від простроченої суми у розмірі 23 854 грн 62 коп., що загалом складає 256 504 грн 86 коп.; відшкодувати понесені судові витрати.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня              2016 року  позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТСББ «Комфорт» суму у розмірі 342 021 грн 04 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТСББ «Комфорт» суму в розмірі 256 504 грн 86 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТСББ «Комфорт» судовий збір у розмірі 5 130 грн 31 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТСББ «Комфорт» судовий збір у розмірі 3 847 грн 57 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач є управителем будинку та забезпечує надання власникам квартир і нежитлових приміщень комунальних та інших послуг. Відповідачі володіють майновими правами на нежитлові приміщення в будинку, однак не виконують належним чином своїх обов'язків з оплати наданих їм послуг, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з них на користь позивача з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення та трьох відсотків річних від прострочених сум.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2016 року змінено в частині визначення розміру стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТСББ «Комфорт» суму заборгованості за житлово-комунальні послуги по нежитловому приміщенню              АДРЕСА_1 у розмірі 135 057 грн 83 коп., 3 % річних у розмірі 3 970 грн 23 коп., інфляційне збільшення з урахуванням індексу інфляції у розмірі 21 642 грн 08 коп. Суму заборгованості за житлово-комунальні послуги по нежитловому приміщенню АДРЕСА_2 у розмірі           33 557 грн 41 коп., 3 % річних у розмірі 2 689 грн 19 коп., інфляційне збільшення з урахуванням індексу інфляції у розмірі 26 313 грн 72 коп. Всього стягнути 223 230 грн 46 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТСББ «Комфорт» судовий збір у розмірі 3348 грн 45 коп. В іншій частині заочне рішення суду залишити без змін».

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав правову оцінку доказам і дійшов обґрунтованого висновку, що стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг здійснюється на підставі статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Однак місцевий суд не перевірив наданий позивачем розрахунок в частині визначення розміру стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат. Позивачем була допущена арифметична помилка при нарахуванні зазначених сум. Тому апеляційним судом ця помилка виправлена.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що позивач встановлював розміри платежів для власників нежитлових приміщень, що значно перевищують розміри платежів для власників житлових приміщень, без відповідного затвердження таких розмірів органом місцевого самоврядування, що є порушенням зареєстрованого Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією статуту ТСББ «Комфорт».  До розрахунку заборгованості позивач вніс вже сплачені ним суми за попередні періоди та включив вартість послуг, які йому не надавалися. Шевченківським районним судом йому не було надіслано повістку та виклик до суду. Апеляційним судом ухвалено рішення стосовно неналежної йому частки нежитлового приміщення АДРЕСА_2 та порушено порядок розгляду справи. Розрахунок позивача не підтверджується жодним платіжним документом про його фактичні витрати. Він не є членом ТСББ «Комфорт» і не погоджується з нарахованою позивачем заборгованістю, оскільки зроблений ним розрахунок вказує на переплату грошових коштів. Позивачем не надано доказів щодо виконання своїх зобов'язань зі сплати коштів за договорами з постачальниками та виконавцями житлово-комунальних послуг. Апеляційний суд ухвалив рішення на підставі розірваного договору № 27оф про надання послуг та застосував ціну, яка в порушення умов договору була змінена позивачем в односторонньому порядку. Як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не застосували до спірних правовідносин позовну давність, про застосування якого він просив у заяві про перегляд заочного рішення місцевого суду, а також у заяві, яка була подана ним 09 вересня 2016 року до апеляційного суду.

ТСББ «Комфорт» подало заперечення на касаційну скаргу і просило її відхилити, посилаючись на те, що скарга є необґрунтованою, суперечливою, а посилання заявника на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права не відповідають дійсності. Згідно з чинним законодавством споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання таких послуг не може бути підставою для звільнення споживача від свого обов'язку. Оскільки відповідачі користувалися наданими їм послугами, то вони повинні оплачувати їх. ОСОБА_1 не просто підписав договір про надання послуг і додаток до нього, а й виконував його до 2011 року. Тому твердження про те, що у приміщеннях відсутнє гаряче водопостачання та централізоване опалення, не відповідає дійсності. Ні в заяві про перегляд заочного рішення суду першої інстанції, ні під час її розгляду місцевим судом ОСОБА_1 не заявляв про застосування позовної давності.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 02 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

02 березня 2018 року справу № 761/1826/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 володіє майновими правами на нежитлове приміщення № 27 та на 1/2 частину нежитлового приміщення АДРЕСА_2, а ОСОБА_2 належать майнові права на                       1/2 частину нежитлового приміщення № 28 за цією ж адресою.

Управителем будинку АДРЕСА_1 є ТСББ «Комфорт», яке забезпечує власників квартир та нежитлових приміщень комунальними та іншими послугами.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» відносини власників  приміщень   і   управителя   регулюються договором між ними,  який укладається на основі Типового договору,

форму якого затверджує спеціально уповноважений центральний  орган

виконавчої влади з питань містобудування та житлової політики.

01 червня 2002 року між ТСББ «Комфорт» та ОСОБА_1 було укладено договір            № 27оф про надання комунальних та інших послуг, згідно з яким споживач зобов'язаний своєчасно здійснювати оплату комунальних послуг, вносити платежі на розрахунковий рахунок об'єднання у розмірі, встановленому загальними зборами, з урахуванням реальних витрат. Обов'язки зі здійснення всіх платежів виникають у споживача з моменту придбання ним права власності на квартиру, жиле або нежиле приміщення.

Щомісячна плата за житлово-комунальні послуги та послуги з утримання будинку була встановлена протоколами загальних зборів членів ТСББ «Комфорт».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Отже, нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач належним чином виконував взяті на себе зобов'язання, а відповідачі користувалися наданими їм послугами, проте не здійснювали їх оплату.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 213 ЦПК України 2004 року).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 224 ЦПК України 2004 року у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 6 ЦПК України 2004 року ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.

Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини перша, друга статті 74 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини п'ятої статті 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу.

Згідно з абзацом 5 частини п'ятої статті 74 ЦПК України 2004 року у разі відсутності відповідача за зареєстрованою адресою її проживання (перебування), вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручені належним чином.

Встановлено, що у матеріалах справи наявні поштові конверти, адресовані Шевченківським районним судом міста Києва відповідачам разом із повідомленнями про вручення поштового відправлення, повернуті відділенням поштового зв'язку за закінченням строку зберігання (а. с. 116, 117, т. 1), а не через відсутність відповідачів за місцем проживання. У вказаних поштових відправленнях суд повідомляв відповідачів про відкриття провадження у справі та про призначення розгляду справи на 23 березня 2016 року.

З огляду на викладене суд першої інстанції, не взявши до уваги вимоги частини п'ятої статті 74 ЦПК України 2004 року, порушив право відповідачів знати про час і місце судового засідання (частина друга статті 6 ЦПК України 2004 року).

Згідно з частиною першою статті 232 ЦПК України 2004 року заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

У заяві від 01 квітня 2016 року про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2016 року відповідач ОСОБА_1 вказував на те, що він не був належно повідомлений про час і місце судового розгляду, а також просив застосувати до спірних правовідносин статтю 257 ЦК України.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 09 червня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2016 року залишено без задоволення. Ухвала мотивована тим, що відповідач був належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду справи, а в заяві про перегляд заочного рішення не вказані обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Під час перегляду справи в апеляційному суді ОСОБА_1 подав заяву про застосування позовної давності, в якій вказав, що позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права на отримання грошових коштів 31 березня 2009 року, тому строк для пред'явлення вимог про стягнення з нього нібито існуючої заборгованості та штрафних санкцій за період з січня 2009 року по січень 2013 року сплив 20 січня 2013 року.

Переглядаючи рішення місцевого суду та змінюючи його в частині визначення розміру заборгованості з ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою заяву ОСОБА_1 про застосування позовної давності та не розглянув її.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України 2004 року суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладене, рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі порушені принципи рівності учасників цивільного процесу та змагальності сторін, які є складовими права на справедливий суд як складової частини верховенства права.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо БегеерБ.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).

Суд першої інстанції, не повідомивши відповідачів належним чином про час і місце розгляду справи, фактично позбавив їх права на подачу заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору. Тим самим суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.

Вказане порушення суд першої інстанції міг виправити, задовольнивши заяву про перегляд заочного рішення. Проте в ухвалі від 09 червня 2016 року, якою вказана заява залишена без задоволення, суд не встановив причини неявки відповідачів у судові засідання через неналежність їх повідомлення про час і місце розгляду справи. Крім того, суд зазначив, що заявником не надано будь-яких доказів, які б мали суттєве значення для вирішення справи по суті. При цьому судом не звернено уваги та не дано правової оцінки посиланню ОСОБА_1 у заяві про перегляд заочного рішення на надання йому можливості реалізації прав, передбачених, зокрема статтею 257 ЦК України (загальна позовна давність).

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач вправі був заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач міг заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

Однак суд апеляційної інстанції, посилаючись на межі апеляційного перегляду, безпідставно не взяв до уваги доводи відповідача про те, що позовна заява подана з пропуском позовної давності, а також те, що відповідач, не будучи неналежно повідомленим про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, посилався на статтю 257 ЦК України у заяві про перегляд заочного рішення.

Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності,навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.

Такий правовий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18).

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд має сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, сприяти здійсненню особам, які беруть участь у справі, здійсненню їхніх прав. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості свої вимог є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Вказані вимоги закону судами не виконані.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не лише не виправив допущене місцевим судом порушення права відповідача на справедливий суд, а й сам допустив ряд суттєвих порушень норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 303 ЦПК України 2004 року апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно з частиною першою статті 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу V цього Кодексу.

Під час розгляду справи в апеляційному суді ОСОБА_1 було подано заяву про застосування до спірних правовідносин позовної давності, оскільки позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права ще 31 березня 2013 року.

Однак апеляційний суд всупереч вимогам наведених норм процесуального права, знаючи про неможливість подання відповідачем заяви про застосування позовної давності в суді першої інстанції, взагалі залишив її без розгляду, не давши їй жодної оцінки.

Відповідно до пунктів першого, другого частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

При розгляді справи апеляційний суд в порушення вимог статей 10, 60, 303, 304, 316 ЦПК України 2004 року не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, а обмежився лише висновком про неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань зі сплати коштів за надані послуги.

Таким чином, не давши відповідь на доводи та аргументи сторони відповідача, які безпосередньо стосувалися підстав і предмета заявленого до неї позову, суди порушили право особи на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею шостою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки порушення норм процесуального права при розгляді даної справи допущені судами обох попередніх інстанцій, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, вирішити заявлені клопотання з наведеннях відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня                   2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року скасувати.

Справу за позовом Товариства співвласників багатоквартирного будинку «Комфорт» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.                                                               

ГоловуючийВ. А. Стрільчук  Судді:С. О. Карпенко   В. О. Кузнєцов   С. О. Погрібний Г. І. Усик 

 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/75319595

[Перо]

Державний герб України

Постанова

Іменем  України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 607/20714/14-ц

провадження № 61-20433св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - Комунальне підприємство теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго» Тернопільської міської ради,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго» Тернопільської міської ради на рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 31 січня 2017 року в складі колегії суддів: Хоми М. В., Кузьми Р. М., Костіва О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2014 року Комунальне підприємство теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго» Тернопільської міської ради (далі - КП «Тернопільміськтеплокомуненерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Позовна заява мотивована тим, що позивач здійснює забезпечення тепловою енергією та гарячою водою належного відповідачу житла. За надані послуги ОСОБА_3 щомісяця зобов'язана перераховувати на рахунок підприємства оплату за затвердженими у встановленому законом порядку тарифами. Проте ОСОБА_3 свої зобов'язання не виконує, внаслідок чого з 01 листопада 2010 року до 01 грудня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 8 440,97 грн.

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 лютого 2015 року в складі судді Дуди О. О. позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь КП «Тернопільміськтеплокомуненерго» заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води в сумі 8 440,97 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач як споживач послуг, які надає позивач, не виконувала передбаченого законодавством обов'язку щодо оплати за спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, тому з неї слід стягнути заборгованість з 01 листопада 2011 року до 01 грудня 2013 року у сумі 8 440,97 грн.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 31 січня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині суми заборгованості змінено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь КП «Тернопільміськтеплокомуненерго» заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води в сумі 5 462,90 грн. У решті рішення залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 заявила про застосування позовної давності у заяві про перегляд заочного рішення та в суді апеляційної інстанції.

Ураховуючи, що про розгляд справи у 2014 році, про дату судового засідання 24 лютого 2015 року ОСОБА_3 не була належним чином повідомлена, суд апеляційної інстанції взяв до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності та стягнув заборгованість за трирічний період до звернення до суду -  з грудня 2011 року.

У стягненні заборгованості з 01 листопада 2010 року до 01 грудня 2011 року суд апеляційної інстанції відмовив у зв'язку з пропущенням позивачем позовної давності.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, КП «Тернопільміськтеплокомуненерго», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про пропущення позивачем позовної давності.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

У квітні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1.

У зазначений в позові період позивач здійснював забезпечення житла відповідача тепловою енергією та гарячою водою, у зв'язку з чим відкрито особовий рахунок для проведення нарахування та оплати послуг за спожиту теплову енергію та гарячу воду.

Договір про надання послуг між сторонами не укладався.

З 01 січня 2010 року до 01 грудня 2013 року відповідач не вносила плату за спожиті послуги, через що утворилася заборгованість в розмірі 8 440,97 грн, про що свідчить виписка з особового рахунку про заборгованість за опалення та гаряче водопостачання від 11 листопада 2014 року.

У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року у справі 6-2951цс15).

Щодо позовної давності суд апеляційної інстанції зазначав, що законодавством встановлений трирічний строк позовної давності, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Період заборгованості згідно з  позовними вимогами - з 01 січня 2010 року до 01 грудня 2013 року. Позовну заяву подано 11 грудня 2014 року.

ОСОБА_3 заявила про застосування позовної давності у заяві про перегляд заочного рішення та в суді апеляційної інстанції.

Про розгляд справи у 2014 році, про дату судового засідання 24 лютого 2015 року ОСОБА_3 не була належним чином повідомлена, у перегляді заочного рішення їй було відмовлено, отже, вона була позбавлена з незалежних від неї причин можливості заявити клопотання про застосування позовної давності у суді першої інстанції. За цих обставин суд апеляційної інстанції взяв до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності.

Ураховуючи дату подання позову, до стягнення підлягає заборгованість за трирічний період до звернення до суду -  з грудня 2011 року.

У стягненні заборгованості з 01 листопада 2010 року до 01 грудня 2011 року суд апеляційної інстанції відмовив за пропуском позовної давності.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, підстав для скасування ухваленого ним рішення не вбачає.

Висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з постановою Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14, з постановою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 61-601св18, з постановою ОСОБА_4 Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 14-59цс18.

У касаційній скарзі КП «Тернопільміськтеплокомуненерго» посилається на те, що у грудні 2013 року зверталося до суду із заявою про видання судового наказу про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за послуги з централізованого опалення з 01 листопада 2010 року до 01 грудня 2013 року. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 грудня 2013 року у прийнятті заяви відмовлено, оскільки вбачається спір про право, отже, позовна давність перервалася.

Суд касаційної інстанції зауважує, що за змістом статті 257, частини другої статті 264, частин четвертої, п'ятої статті 267 ЦК України, частини першої статті 118, частини першої статті 122 ЦПК України 2004 року перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися не в разі будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109, 119, 120 ЦПК України 2004 року. Якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подача позову з недодержанням правил підсудності.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-895цс15.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

При вирішенні справи суд апеляційної інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго» Тернопільської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 31 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                               В. С. Висоцька

судді:                                                                                                 А. О. Лесько 

                                                                                                            С.Ю. Мартєв

                                                                                                            В.М. Сімоненко

                                                                                                            С.П. Штелик

http://reyestr.court.gov.ua/Review/76822546

[Перо]

Державний герб України

Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 643/5280/15-ц

провадження № 61-35750св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Крата В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - комунальне підприємство «Харківводоканал»,

представники позивача: Бережна Тетяна Анатоліївна, Храпко Анна Олександрівна,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду                             м. Харкова в складі судді Єлізарова Є. І. від 25 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області в складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Кіся П. В., Кружиліної О. А. від 24 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року комунальне підприємство «Харківводоканал» (далі -                                     КП «Харківволоканал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідач користується житловою площею за адресою: АДРЕСА_1 та не виконує своїх обов'язків по оплаті наданих  позивачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, у зв'язку із чим виникла заборгованість у розмірі 3 334,34 грн, а саме: за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01 грудня 2011 року по 28 лютого 2015 року - 2 084 грн; за надані послуги  з централізованого водовідведення за період з 01 березня 2000 року по  28 лютого 2015 року -                   943,97 грн; індекс інфляції - 268,13 грн; 3% річних від простроченої суми - 37,93 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25 травня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на корить КП «Харківводоканал» заборгованість в сумі 3 334,34 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач є споживачем послуг, які надає відповідач, однак вартість їх не сплачує, у зв'язку із чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 24 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Московського районного суду                       м. Харкова від 25 травня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду зазначив про те, що суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов до вірного висновку про задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Московського районного суду м. Харкова від  25 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 жовтня 2017 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій.

Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу

У лютому 2018 року КП «Харківводоканал» подало до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, у якій останній просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу з Московського районного суду м. Харкова                           № 643/5280/15-ц.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Указана цивільна справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 березня                        2019 року справу за позовом КП «Харківводоканал» до ОСОБА_3 про стягнення боргу, призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що між сторонами не було укладено договору про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, що свідчить про відсутність її обов'язку по сплаті фактично наданих послуг. Разом із тим, розгляд справи в суді першої інстанції відбувся без її участі, оскільки вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи, у зв'язку з чим не змогла скористатись своїм правом на подання заяви про застосування позовної давності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що суди дійшли вірного висновку про те, що відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг саме по собі не може бути підставою для звільнення позивача від оплати спожитих послуг. Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду, то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що відповідач користується житловою площею за адресою:                         АДРЕСА_1, та не виконує своїх обов'язків по оплаті наданих позивачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам ухвала апеляційного суду не відповідає.

Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов'язаний, підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Враховуючи наведене, обов'язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті                        20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від                           20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

Так, установивши, що відповідач є споживачем послуг, які надає відповідач, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення вказаних коштів з відповідача.

Разом із тим, ОСОБА_3 заявила в суді апеляційної інстанції про застосування позовної давності до виниклих правовідносин.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України 2004 року особи, які беруть участь у справі, мають, зокрема, право заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові.

Згідно зі статтею 31 ЦПК України 2004 року сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки.

Відтак заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведених статей процесуального законодавства.

Як зазначено у касаційній скарзі, що також підтверджується матеріалами справи ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просила суд застосувати позовну давність до виниклих правовідносин, однак суд апеляційної інстанції у своєму судовому рішенні взагалі не надав оцінки такій заяві та не вирішив її по суті, що було його процесуальним обов'язком.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18).

Проте апеляційний суд, розглядаючи справу, не звернув уваги на те, що відповідач ОСОБА_3 не була належним чином повідомлена судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, а тому безпідставно не розглянув її заяву про застосування позовної давності, подану на стадії апеляційного перегляду справи.

Таким чином ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу вимог статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 жовтня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко   В. І. Крат   В. М. Коротун   В. П. Курило

reyestr.court.gov.ua/Review/80918584