'ГРО-ЗА' - ГРОмадський правоЗАхисник

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Новини:

Для того, щоб надіслати запитання, реєстрація у форумі не потрібна.

Автор Тема: ВС: заборгованість попереднього власника (продавця квартири), Окрема думка  (Прочитано 1184 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Перо

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 8691
    • Перегляд профілю

Цитувати
Державний герб України

Постанова

Іменем  України

07 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 212/1927/16-ц

провадження № 61-11569св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - комунальне підприємство теплових мереж «Криворіжтепломережа»,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області               від 20 липня 2016 року у складі колегії суддів: Михалів Л. В., Барильської А. П., Ляховської І. Є.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Комунальне підприємство теплових мереж «Криворіжтепломережа» (далі - КПТМ «Криворіжтепломережа») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості із сплати за надані послуги з централізованого опалення та гаряче водопостачання за період з 01 вересня 2008 року до 01 травня                  2013 року у сумі 6 762,54 грн.

Позов мотивовано тим, що відповідачі на підставі договору купівлі-продажу від 04 листопада 2014 року є власниками квартири АДРЕСА_1. КПТМ «Криворіжтепломережа» є постачальником теплової енергії у вигляді централізованого опалення та гарячого водопостачання за вказаною адресою. Відповідачі у порушення статей 20, 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не вносили в повному обсязі оплату за отримані послуги, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка за період з 01 вересня          2008 року до 01 травня 2013 року склала 6 762,54 грн, яку позивач просив стягнути з відповідачів солідарно.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2016 року позовні вимоги КПТМ «Криворіжтепломережа» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь КПТМ «Криворіжтепломережа» заборгованість із сплаті за опалення у розмірі 1 181,50 грн та 1 378,00 грн судового збору.

Рішення районного суду мотивовано тим, що з урахуванням строку позовної давності, який перервався видачею судового наказу, задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення заборгованості з відповідачів за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з                       01 червня 2008 року до 01 квітня 2013 року у сумі 1 181,50 грн.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2016 року рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2016 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги КПТМ «Криворіжтепломережа» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості із сплати за послуги з опалення - задоволено.

Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КПТМ «Криворіжтепломережа» заборгованість із сплати за послуги з опалення за період з 01 вересня 2008 року до 01 травня 2013 року в загальному розмірі 6 762,54 грн, з кожного по 3 381,27 грн.

Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КПТМ «Криворіжтепломережа» сплачений судовий збір в загальному розмірі 2 893,80 грн, з кожного до 1 446,90 грн.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що до спірних правовідносин не може бути застосовано строк позовної давності, оскільки відповідачі придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 04 листопада 2014 року та відповідно до пункту 22, укладеного ними договору купівлі-продажу спірної квартири, добровільно взяли на себе обов'язок із сплати заборгованості продавця за комунальні послуги.

У вересні 2016 року  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просили скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2016 року та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2016 року, посилаючись на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги, що згідно з приписами частини першої статті 552 ЦК України та частиною першою статті 262 ЦК України відповідачі передбачили умовами договору обов'язок погашення заборгованості за комунальні послуги попереднього власника, однак це не змінює порядок обчислення та перебігу позовної давності і не перериває позовну давність.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 1 статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що КПТМ «Криворіжтепломережа» постачає опалення і гаряче водопостачання в квартиру АДРЕСА_1.

Згідно з випискою з особового рахунку за вищевказаною адресою існує заборгованість із сплати за послуги з централізованого опалення за період з 01 вересня 2008 року до 01 травня 2013 рік у розмірі 6 762,54 грн.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20, частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення правовідносин, споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за послуги нараховується щомісячно.

Обов'язок споживача оплатити надані послуги встановлений частиною шостою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» в редакції, чинній на час виникнення правовідносин.

Оскільки між сторонами виникли правовідносини з надання комунальних послуг з централізованого опалення та їх споживання, які врегульовано Законами України «Про житлово-комунальні послуги», «;Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, відповідач має зобов'язання перед позивачем з оплати комунальних платежів.

Суди встановили, що власником квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 вересня 2004 року, виданого Другою криворізькою державною нотаріальною конторою, зареєстровано в реєстрі за № 2-1868, був ОСОБА_3

04 листопада 2014 року ОСОБА_3 продав належну йому на праві власності квартиру відповідачам у справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Згідно з пунктом 22 укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу спірної квартири, заборгованість продавця із сплати за комунальні послуги та інші обов'язкових платежів за квартиру беруть на себе покупці.

04 листопада 2014 року відповідачі зареєстрували своє право власності на квартиру АДРЕСА_1 по 1/2 її частини за кожним.

Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що передбачивши умовами договору купівлі-продажу квартири (статті 627-629 ЦК України) обов'язок покупців сплатити заборгованість продавця за житлово-комунальні послуги, відповідачі зобов'язалися виконати його без обмеження певним періодом у часі, а тому позовна давність не може бути застосована.

Оскільки відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1, частка кожного з них складає - ? частини, апеляційний суд правильно стягнув заборгованість з відповідачів у рівних частинах за період з 01 вересня               2008 року до 01 травня 2013 року.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший                             статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня                  2006 року).

Інші доводи касаційної скарги вже були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та мотивовано ним відхилені, зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційним судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:            Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Коротун В. П. Курило

http://reyestr.court.gov.ua/Review/77763911
Записаний

Перо

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 8691
    • Перегляд профілю

Цитувати
Державний герб України

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Крата В. І.

07 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 212/1927/16-ц

провадження № 61-11569св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (головуючого), Антоненко Н. О. ЖуравельВ.І., Коротуна В. М., КурилоВ.П. (суддя-доповідач), касаційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишив без задоволення, а рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2016 року без змін.

При цьому колегія суддів вказала, що вказала, що  «[…] Згідно з пунктом 22 укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 та ОСОБА_7 договору купівлі-продажу спірної квартири, заборгованість продавця із сплати за комунальні послуги та інші обов'язкових платежів за квартиру беруть на себе покупці.

[…] Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що передбачивши умовами договору купівлі-продажу квартири (статті 627-629 ЦК України) обов'язок покупців сплатити заборгованість продавця за житлово-комунальні послуги, відповідачі зобов'язалися виконати його без обмеження певним періодом у часі, а тому позовна давність не може бути застосована».

Не можу погодитися з цим рішенням колегії суддів з таких причин.

1. Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).

2. У касаційній скарзі акцентувалася увага на тому, що відповідачі передбачили умовами договору купівлі-продажу квартири обов'язок погашення заборгованості за комунальні послуги попереднього власника, однак це не змінює порядок обчислення та перебігу позовної давності і не перериває позовну давність.

3. Аналіз норм глави 19 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавець надає можливість учасникам цивільного обороту за допомогою договору збільшувати позовну давність (частина перша статті 259 ЦК України).

Проте забороняє скорочувати позовну давність (частина друга статті 259 ЦК України) чи змінювати порядок обчислення позовної давності (частина друга статті 260 ЦК України).

4. Тлумачення статті 268 ЦК України свідчить, що учасники цивільного обороту в договорі не можуть встановити виключення щодо непоширення позовної давності на ту чи іншу вимогу, на яку, за загальним правилом, поширюється позовна давність.

5. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 641/76/17зроблено висновок, що: «у цивільному законодавстві закріплено об'єктивні межі застосування позовної давності. Об'єктивні межі застосування позовної давності встановлюються:

(а) прямо (стаття 268 ЦК України). Серед переліку вимоги, на які позовна давність не поширюється (стаття 268 ЦК України) відсутня вимога про стягнення надмірно виплаченої субсидії;

б) опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги). Зокрема, у пункті 96 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову. Не поширюється позовна давність на вимогу про визнання нікчемного правочину недійсним, оскільки рішення суду прийняте за таким позовом тільки констатує нікчемність правочину, адже його нікчемність встановлена в нормі закону. Натомість сутність вимоги про стягнення надмірно виплаченої субсидії не виключає застосування до неї позовної давності».

6. По своїй суті вимога про сплату боргу за здійснене постачання централізованого опалення та гарячої води не є такою, що виключає застосування до неї позовної давності.

7. Тому колегії суддів слід було касаційну скаргу задовольнити, рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Суддя                                                                                                                     В. І. Крат

http://reyestr.court.gov.ua/Review/77870554

Записаний
 


Мониторинг доступности сайта Host-tracker.com
email