Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

Постанова

Іменем України

28 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 200/14925/15-ц

провадження № 61-13874св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., КратаВ. І., 

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - комунальне підприємство «Дніпроводоканал»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 26 липня 2016 року у складі судді Женеску Е. В. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Глущенко Н. Г., Осіяна О. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства «Дніпроводоканал» (далі - КП «Дніпроводоканал»; підприємство), у якому просив зобов'язати відповідача виключити із суми нарахованої заборгованості грошові кошти в розмірі 2 659 грн 90 коп. та заборонити включати цю суму у вимоги до нього щодо сплати послуг водопостачання.

Позов обґрунтовував тим, що із 30 жовтня 2014 року він є власником квартири АДРЕСА_1.

Після отримання правовстановлюючих документів на зазначене житло відповідач направив йому довідку про існування боргу за послуги водопостачання в розмірі 2 659 грн 90 коп.

Посилаючись на те, що вказана заборгованість виникла у зв'язку з несплатою вартості цих послуг попередніми власниками квартири, просив позов задовольнити.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 26 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Суди мотивували рішення тим, що позивач обрав невідповідний спосіб захисту порушеного права.

До суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі.

Зазначає, що суди не в повному обсязі з'ясували обставини справи, не звернули увагу на те, що на момент набуття права власності на квартиру за нею уже рахувався борг у сумі 2 309 грн 20 коп. за водопостачання. Вважає, що відповідно до статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у реакції, чинній на час виникнення спірних відносин) він не повинен був сплачувати вказаний розмір заборгованості замість попередніх власників. Крім того, суди, пославшись на неправильно обраний ним спосіб захисту порушеного права, взагалі не розглянули його позов по суті.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2017 року дану справу призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 200/14925/15-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам ухвала апеляційного суду не відповідає.

Суди встановили, що 30 жовтня 2014 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого до останнього перейшло право власності на квартиру АДРЕСА_2.

Відповідно до пункту 5.1 цього договору продавець засвідчив, що невиконаних зобов'язань по сплаті комунальних платежів на день посвідчення цього договору немає.

26 лютого 2015 року ОСОБА_3 звернувся до КП «Дніпроводоканал» із заявою, у якій просив усі несплачені платежі до жовтня 2014 року в розмірі 2 217 грн 45 коп. виключити з нарахованої суми до сплати (заборгованості), а також укласти з ним, як із новим власником квартири, договір на надання послуг водопостачання.

Підставою для подання даного позову стало невиконання відповідачем вимог заяви позивача.

Переглядаючи в апеляційному порядку справу, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у зв'язку з тим, що позивач, обравши спосіб захисту шляхом зобов'язання відповідача виключити із суми його заборгованості по сплаті послуг за водопостачання та водовідведення попереднього власника квартири, відповідно до вимог статей 3, 10, 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) на засадах змагальності не довів порушення його прав КП «Дніпроводоканал» переконливими, належними та допустимими доказами, а також не зазначив правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Однак із висновками суду апеляційної інстанції не можна погодитись з огляду на таке.

За змістом статей 214-215 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції) під час ухвалення рішення суд, крім іншого, вирішує такі питання та зазначає у мотивувальній частині судового рішення про те, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Установлено, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до КП «Дніпроводоканал», у якому, посилаючись на порушення відповідачем статей 11, 334 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а також пункту 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, просив зобов'язати підприємство вчинити певні дії, а саме: виключити із суми, зазначеної на особистому рахунку позивача, грошові кошти в розмірі 2 659 грн 90 коп., які є заборгованістю попереднього власника, а також заборонити відповідачеві в подальшому включати вказану суму у вимогу до сплати на його ім'я.

Підтримуючи висновок суду першої інстанції про відмову в позові у зв'язку невірно обраним способом захисту прав, апеляційний суд не звернув уваги на те, що позов про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо виключення суми із загальної заборгованості та заборону в майбутньому вчиняти дії щодо включення такої суми у вимогу до сплати узгоджується із частиною другою статті 16 ЦК України, якою передбачений невичерпний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. А тому у випадку порушення юридичною особою законодавства при нарахування плати за постачання централізованого опалення споживач має право оскаржити в судовому порядку такі його дії та вимагати здійснення відповідного перерахунку.

Аналогічний по суті правовий висновок викладений і Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року в справі №6-32цс13.

За таких обставин, у порушення вимог статей 214-215 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) апеляційний суд не визначився із характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню до них, не встановив, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, внаслідок чого необґрунтовано погодився з формальним висновком місцевого суду про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з неправильно обраним способом захисту цивільного права, не розглянувши позов по суті.

Оскільки апеляційним судом були допущені вищезазначені порушення норм права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2017 року підлягає скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель   В. М. Коротун В. І. Крат

http://reyestr.court.gov.ua/Review/78215313