Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

Постанова

Іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

справа №753/7341/16-ц

провадження №61-26189св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «РАДА 2»,

представники позивача - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2017 року у складі судді Леонтюк Л. К. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року у складі суддів Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «РАДА 2» (далі - ТОВ «РАДА 2») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, в якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за надані послуги з утримання будинків, споруд прибудинкових територій в розмірі 10 466,15 грн разом з інфляційною складовою боргу, що становить 116,36 грн та 3 - % річних від простроченої суми, що становить 797,26 грн.

Позов мотивовано тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1. Управляючою організацією, яка обслуговує даний будинок є ТОВ «РАДА 2».

01 квітня 2012 року було затверджено складові тарифу на послуги з утримання будинків, споруд при будинкових територій в будинку АДРЕСА_4 у м. Києві.

У зв'язку з несплатою відповідачем за надані комунальні послуги, утворилась заборгованість за період з 01 липня 2012 року по 31 серпня               2014 року у розмірі 10 466,15 грн, які позивач просить стягнути з відповідача з урахуванням інфляційної складової боргу та 3 % річних від простроченої суми.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 серпня                 2017 року, позов ТОВ «РАДА 2» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ «РАДА 2» 11 379,77 грн заборгованості за житлово-комунальні послуги та 1 378 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду мотивовані тим, що відповідач зобов'язаний утримувати майно та сплачувати кошти за спожиті житлово-комунальні послуги, проте, протягом спірного періоду з липня 2012 року по серпень 2014 року, відповідні кошти не сплачував у зв'язку з чим позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що ТОВ «РАДА 2» не є належним позивачем у справі. Не було встановлено правової підстави для обслуговування саме позивачем будинку АДРЕСА_2. Судами допущено помилку при визначенні ТОВ «Рада 2» експлуатуючою організацією будинку по АДРЕСА_2 в м. Києві, оскільки в акті готовності об'єкта до експлуатації від 27 травня 2011 року, відсутні відомості про те, що ТОВ «Рада 2» є експлуатуючою організацією. Договір про передачу на утримання та експлуатаційне обслуговування житлового будинку і прибудинкової території від 14 червня 2011 року, укладений між   ПАТ «Позняки-Жил-Буд» та ТОВ «Рада 2», на який посилається суд є нікчемним, оскільки АТ «Позняки-Жил-Буд» не було правомочним суб'єктом та не мало правової підстав для укладення цього договору з ТОВ «Рада 2».

Співвласники будинку АДРЕСА_3 не надавали згоди про наділення ТОВ «Рада 2» повноваженнями управителя та не приймали рішення про визначення цієї юридичної особи управителем будинку.

Посилання позивача на договір про передачу на утримання та експлуатаційне обслуговування житлового будинку і прибудинкової території від 14 червня 2011 року, укладений з ПАТ «Позняки-жил-буд», який є замовником будівництва, є неналежною правовою підставою виникнення права у позивача на управління будинком АДРЕСА_4 у м. Києві, оскільки вищезазначений акт прийому-передачі від 14 червня 2011 року не відповідає формі акту прийому-передачі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року, та ПАТ «Позняки-жил-буд» є неправомочною стороною договору, так як лише власники мають право передавати в управління будинок. ПАТ «Позняки-жил-буд» не є ні органом місцевого самоврядування ні власником житлового будинку АДРЕСА_3, а тому, укладення такого договору виходить за межі його повноважень.

Власники квартир не визначили ТОВ «Рада 2» виконавцем житлово-комунальних послуг, тому ТОВ «Рада 2» не може виставляти рахунки за житлово-комунальні послуги по АДРЕСА_2 в м. Києві.

Позивачем не надано належних доказів того, що він є балансоутримувачем чи виконавцем послуг.

Судами попередніх інстанцій було порушено частину першу статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в якій вказано, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, та не враховано, що між сторонами відсутні договірні правовідносини, договору про надання житлово-комунальних послуг між ТОВ «РАДА 2» та ОСОБА_6 не укладалось. 

Крім того, у касаційній скарзі посилається на те, що тариф, за яким нараховано заборгованість, затверджено з порушенням норм закону. 

Судами не враховано наявність рішення Господарського суду м. Києва             від 27 жовтня 2014 року у справі № 910/10902/14, яким встановлено, що ТОВ «Рада 2» порушило законодавство про захист економічної конкуренції щодо укладання з мешканцями будинку АДРЕСА_2 договорів «Про надання послуг з управління та утримання будинку, споруд та прибудинкових територій», редакція яких не відповідає редакції типового договору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №529.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі на вищевказані рішення судів першої та апеляційної інстанції. Справу витребувано із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У відзиві на касаційну скаргу позивач ТОВ «РАДА 2» не погодився з доводами відповідача та просив залишити ухвалені у справі рішення судів без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до Акту готовності об'єкта до експлуатації та Договору про передачу на утримання та експлуатаційне обслуговування житлового будинку і прибудинкової території від 14 червня 2011 року, укладеного між АТ «Позняки-Жил-Буд» та ТОВ «РАДА 2», з 09 листопада 2011 року                     ТОВ «РАДА 2» визначено як експлуатуючу організацію вказаного будинку.

Актом приймання-передачі від 14 червня 2011 року ПАТ «Позняки-жил-буд» передало на баланс ТОВ «РАДА 2» вказаний будинок та всю технічну документацію.

01 квітня 2012 року ТОВ «РАДА 2» затверджено складові тарифу на послуги з утримання будинків та споруд прибудинкової території, в тому числі і будинку, у якому проживає відповідач.

В період з 01 липня 2012 року по 31 серпня 2014 року ОСОБА_6 споживав комунальні послуги, проте не сплачував за них, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за обслуговування будинку та прибудинкової території і опалення у розмірі 10 466,15 грн.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга            статті 3, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов'язаний, підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Враховуючи наведене, обов'язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього  Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

З урахуванням наведеного, є необґрунтованими доводи касаційної скарги відповідача про те, що за відсутності укладеного між сторонами договору відсутні підстави для стягнення заборгованості за надані та спожиті відповідачем житлово-комунальні послуги.

На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд установив, що ТОВ «РАДА 2» є організацією, яка за договором про передачу на утримання та експлуатаційне обслуговування житлового будинку і прибудинкової території від 14 червня 2011 року уповноважена надавати послуги, зокрема, з утримання будинку та прибудинкової території будинку АДРЕСА_5, організації та задоволення потреб мешканців будинку в житлово-комунальних та інших послугах, укладання договорів з суб'єктами господарювання для забезпечення житлового фонду комунальними послугами, нарахування, обліку та збору плати за надані споживачу послуги, а тому має право вимагати від відповідача  оплати послуг з утримання будинку та прибудинкової території, виконавцем яких є позивач, а також плати  за інші надані житлово-комунальні послуги.

Доводи касаційної скарги відповідача, що ТОВ «РАДА 2»  є неналежним балансоутримувачем та не є експлуатуючою організацією будинку, у якому проживає відповідач, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та встановленими під час розгляду справи обставинами. Вказані доводи зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій та посилань на необхідність переоцінки цих доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ТОВ «РАДА 2» на підставі укладених з виробниками та виконавцями житлово-комунальних послуг договорів виступило замовником житлово-комунальних послуг для будинку АДРЕСА_4 у м. Києві, в якому проживає відповідач, є організацією, яка як балансоутримувач обслуговувала вказаний будинок у спірний період.

Доводи касаційної скарги відповідача про незаконність на формування тарифу за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, не заслуговують на увагу, оскільки за спірний період з липня 2012 року по серпень 2014 року тариф по оплаті вказаних послуг будинку АДРЕСА_4 у м. Києві в установленому порядку не був затверджений розпорядженням  Київської міської державної адміністрації, а тому визначений позивачем на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 869 від 01 червня 2011 року та затверджений генеральним директором ТОВ «РАДА 2» 01 квітня 2012 року.

Посилання у касаційній скарзі на рішення адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 09 квітня 2014 року та рішення господарських судів, якими встановлено порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в межах будинку АДРЕСА_6, який знаходиться на утриманні та обслуговуванні ТОВ «Рада 2», не спростовують правильності визначення даним товариством тарифів за утримання будинку та прибудинкової території, а також розміру заборгованості відповідача за вказані спожиті та надані послуги.

Даним рішенням адміністративної колегії Антимонопольного комітету України лише припускається, що домінуюче становище позивача може призвести до ущемлення власників (наймачів) квартир у будинку АДРЕСА_4 у м. Києві. При цьому, рішення господарських судів у справі за позовом ТОВ «РАДА 2» про визнання вказаного рішення адміністративної колегії Антимонопольного комітету України недійсним, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, не є преюдиційними для вирішення даної справи щодо стягнення заборгованості по житлово-комунальним послугам, оскільки ухвалені у справі іншими особами та неправильність чи незаконність встановлення тарифів, зокрема, щодо відповідача цими рішеннями не встановлено. 

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за спожиті ним комунальні послуги, розмір, якої під час розгляду справи не спростовано.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Суд касаційної інстанції, за приписами статті 400 ЦПК Українине має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                                  В. С. Висоцька

  В. В. Пророк

  І. М. Фаловська

http://reyestr.court.gov.ua/Review/79472752

Оце так верховне невігластво! Йдіть куди подалі із своїми Законами "Про ціни і ціноутворення", "Про місцеве самоврядування", "Про житлово-комунальні послуги", бо тариф затверджений генеральним директором ТОВ «РАДА 2» 01 квітня 2012 року!