Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

Постанова

Іменем України   

28 січня 2019 року

м. Київ

справа № 345/3476/17

провадження № 61-23583св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна організація № 4»

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 грудня 2017 року у складі судді: Кардаш Н. І., та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2018 року у складі суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Матківського Р. Й.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулась із позовом до комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №4» (далі - КП «ЖЕО № 4») про скасування та списання безнадійної заборгованості.

Позовна заява обґрунтована тим, що в позивач проживає у АДРЕСА_1, яка належить їй на праві приватної власності. В будинку неправильно побудована каналізація, у зв'язку із чим в квартирі сиро та холодно, загострюються хвороби. Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 жовтня 2005 року з відповідача на користь позивача стягнуто майнову шкоду, завдану внаслідок залиття підвального приміщення з вини КП «ЖЕО № 4». Відповідачем виконано це рішення суду, але на даний час відповідач має намір стягнути з неї заборгованість за неякісні послуги за інший період. Вважала, що нарахована відповідачем заборгованість у розмірі 3 011,13 грн є простроченою, оскільки минув строк позовної давності, а тому зобов'язання по сплаті боргу підлягає припиненню. Проте відповідач умисно не списує цю безнадійну заборгованість, що є перешкодою для одержання нею субсидії, виплата якої припинена з травня 2017 року.

Позивач вказувала, що у зв'язку із неправомірними діями працівників КП «ЖЕО № 4», позивач не може одержати субсидію, а тому їй завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних та нервових стражданнях.

Позивач просила:

скасувати заборгованість перед КП «ЖЕО №4» у сумі 3 011,13 грн за неякісні і прострочені терміном послуги;

зобов'язати КП «ЖЕО № 4» списати борг у сумі 3 011,13 грн з простроченим терміном;

стягнути з КП «ЖЕО № 4» в користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 1 000,00 грн;

поновити субсидію з травня місяця 2017 року;

стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що особовий рахунок НОМЕР_1, відкритий на ім'я ОСОБА_4, є документом внутрішньогосподарського обліку господарських операцій відповідача і списання з цього внутрішнього документа будь-яких сум є правом відповідача. Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов'язання норми глави 50 «Припинення зобов'язання» ЦК України не передбачають. Питання призначення та надання житлової субсидії врегульовані Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року N 848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» та не відносяться до компетенції відповідача по справі. Управління соціального захисту населення Калуської міської ради, яким ухвалено рішення про припинення виплати позивачу субсидії не є стороною у справі, і позивачем клопотання про залучення співвідповідача не заявлялось. Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від основних вимог та є необґрунтованими.

У березні 2018 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому посилалася на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, щопозивач просила також зобов'язати КП «ЖЕО № 4» списати безнадійну заборгованість з особового рахунку, оскільки між нею та КП «ЖЕО № 4» був укладений договір про надання послуг з утримання будинків та споруд та прибудинкових територій. Отже, судами порушено норми процесуального права, оскільки суди не застосували необхідну норму законодавства, яку, за таких обстави справи, необхідно було застосувати для вирішення спірних правовідносин. Зобов'язання списати заборгованість є єдиним можливим засобом захисту її права на отримання житлової субсидії, яка припинена з травня 2017 року. Проте КП «ЖЕО № 4» не списує цю безнадійну заборгованість і створює їй перешкоди в одержанні субсидії.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_2

КП «ЖЕО № 4» нарахована ОСОБА_4 заборгованість за комунальні послуги з утримання будинку і прибудинкової території (особовий рахунок НОМЕР_1) з 01 січня 2006 року по 30 вересня 2017 року у розмірі 3 105,38 грн, що підтверджується актом звірки розрахунків.

Суди, на підставі листа Управління соціального захисту населення Калуської міської ради від 02 червня 2017 року та змісту відповіді начальника Калуської міської ради від 31 серпня 2017 року на звернення ОСОБА_4, встановили, що ОСОБА_4 відмовлено у призначенні житлової субсидії з 01 травня 2017 року у зв'язку із наявною простроченою понад 2 місяці заборгованістю за житлово-комунальні послуги, а по оплаті квартирної плати - на суму 3 011,13 грн, оплаті холодного водопостачання та водовідведення на суму 725,06 грн та 45,59 грн, послуг централізованого опалення на суму 3 477,72 грн.

Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Аналіз частини другої статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності), пов'язується з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта.

У частині першій статті 267 ЦК України закріплено, що особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Тлумачення частини першої статті 267 ЦК України дозволяє зробити висновок, що оскільки сплив позовної давності не призводить до припинення суб'єктивного права або інтересу, не припиняється і кореспондуючий обов'язок особи.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Аналіз глави 50 ЦК України «Припинення зобов'язання» дозволяє стверджувати, що сплив позовної давності не передбачено як підставу припинення зобов'язання.

За таких обставин суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                                         В. І. Крат

                                                                                                         Н.О. Антоненко

                                                                                                         В.І. Журавель

http://reyestr.court.gov.ua/Review/79472783