'ГРО-ЗА' - ГРОмадський правоЗАхисник

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Новини:

Для того, щоб надіслати запитання, реєстрація у форумі не потрібна.

Автор Тема: ВС: спільне користування системами водопостачання, опалення та електроенергії  (Прочитано 911 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Перо

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 8691
    • Перегляд профілю

Цитувати
Державний герб України

Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 509/3618/15-ц

провадження № 61-36112св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.

(суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі за первісним позовом: ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю «СКФ», відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, позивачі за зустрічним позовом: ОСОБА_5, ОСОБА_3, відповідачі за зустрічним позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю «СКФ», ОСОБА_1, ОСОБА_6,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 січня 2017 року у складі судді Бочарова А. І. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 06 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Дрішлюка А. І., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю «СКФ» (далі - ТОВ «СКФ») звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування витрат на утримання нежитлової будівлі.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 був власником будівлі на АДРЕСА_1 Заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 25 травня 2011 року проведено розподіл цілісної нежилої будівлі на АДРЕСА_1 літера «Г», та передано у власність ОСОБА_2 1/3 частину зазначеної будівлі площею 342,1 кв. м. Проте, фактично розподіл будівлі не відбувся, оскільки вона є однією архітектурною спорудою з невідокремленими частинами, у спільному користуванні залишилися система водопостачання, опалення, енергопостачання, окремі лічильники не встановлені.

У березні 2016 року ОСОБА_1, ТОВ «СКФ» звернулися до суду із заявою про зміну підстав позову про відшкодування витрат на утримання нежитлової будівлі, в якій доповнили склад учасників процесу відповідачем ОСОБА_4

Посилаючись на вищевказане, позивачі, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, просили суд стягнути витрати на утримання нежитлової будівлі за період з травня 2014 року по липень 2015 року з: ОСОБА_2 на користь ТОВ «СКФ» суму боргу у розмірі 615,84 грн, на користь

ОСОБА_1 - 176,25 грн; з ОСОБА_3 на користь ТОВ «СКФ» - 2 219,40 грн, на користь ОСОБА_1 - 635,50 грн; з ОСОБА_3

та ОСОБА_4 солідарно на користь ТОВ «СКФ» - 64 298,26 грн, на користь ОСОБА_1 - 20 496,32 грн з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат.

У травні 2016 року ОСОБА_5, ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ТОВ «СКФ», ОСОБА_1, ОСОБА_6 про визнання договору оренди недійсним.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1, укладаючи договір оренди, розпорядився майном, яке йому не належало, зокрема, частиною будівлі, яка перебуває в користуванні ОСОБА_5 та ОСОБА_3 Рішенням Приморського районного суду міста Одеси

від 25 травня 2011 року 1/3 частина нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 виділена ОСОБА_2 Отже, ОСОБА_1 був власником лише 2/3 частини будівлі.

У 2009 році між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існував спір щодо права власності на 1/3 частину спірної будівлі, у 2011 році ОСОБА_2 здійснила виселення ОСОБА_1 за допомогою органів державної виконавчої служби, але він, нехтуючи судовими рішеннями, що набрали законної сили, передав в оренду частину нежитлового приміщення, права на яке у нього були відсутні.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просили суд визнати недійсним договір оренди від 01 січня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «СКФ».

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 січня 2017 року позов ОСОБА_1, ТОВ «СКФ» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «СКФ» суму боргу за електроенергію та інфляційні збитки, 3 % річних від простроченої суми 615,84 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за водопостачання, земельний податок та інфляційні збитки, 3 % річних від простроченої суми 176,25 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «СКФ» суму боргу за електроенергію та інфляційні збитки, 3 % річних від простроченої суми 2219,40 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за водопостачання та земельний податок та інфляційні збитки, 3 % річних

від простроченої суми 635,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 солідарно на користь ТОВ «СКФ» суму боргу за електроенергію та інфляційні збитки, 3 % річних

від простроченої суми 64 298,26 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 солідарно на користь

ОСОБА_1 суму боргу за водопостачання, опалення, земельний податок та інфляційні збитки, 3 % річних від простроченої суми 20 496,32 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до

статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном. Отже, позивачами підтверджено здійснення операцій з перерахування відповідних сум в якості сплати за водопостачання, опалення та сплати земельного податку з боку ОСОБА_1 та в якості сплати за електроенергію з боку ТОВ «СКФ». Крім того, ОСОБА_5, ОСОБА_3 порушений строк, у межах якого вони мали звернутись до суду з позовом та не доведено порушення з боку ОСОБА_1 та ТОВ «СКФ» їхніх прав та законних інтересів.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 06 квітня 2018 року рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 січня

2017 року змінено.

Позов ОСОБА_1, ТОВ «СКФ» задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 суму боргу з ОСОБА_2 в розмірі 176,18 грн, з ОСОБА_3 - 634,56 грн, з ОСОБА_3 та

ОСОБА_4 у рівних частках суму боргу в розмірі 12 609,72 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено.

Стягнуто на користь ТОВ «СКФ» суму боргу з ОСОБА_2 в розмірі

615,59 грн, з ОСОБА_3 - 2 216,12 грн, з ОСОБА_3 та

ОСОБА_4 у рівних частках суму боргу в розмірі 39 557,49 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ТОВ «СКФ» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що правовідносини, які виникли між сторонами, не дають підстав для застосування статті 625 ЦК України, тому вимоги про стягнення витрат з врахуванням індексу інфляції та 3 % річних є безпідставними. Крім того, позовні вимоги за зустрічним позовом необґрунтовані належними та допустимими доказам, тому задоволенню не пдлягають.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що з травня 2014 року ОСОБА_3 є власником будівлі на АДРЕСА_1 на підставі договору дарування. Проте, з травня 2014 року вказана будівля не використовується, оскільки ОСОБА_1 чинить перешкоди та не дає можливості користуватися загальними системами, що існують у будинку. Отже, ОСОБА_1 та ТОВ «СКФ» стягнули з ОСОБА_3 комунальні послуги, які не відносяться до утримання спільного майна, оскільки це інші послуги, а саме: прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем, утримання ліфтів тощо. Крім того, договір оренди між ОСОБА_1 та ТОВ «СКФ» повинен бути розірваним, оскільки з квитанцій про сплату комунальних послуг, не можливо встановити, за який об'єкт нерухомого майна і за якою адресою сплачені вказані послуги.

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 судові рішення судів першої та апеляційної інстанції апеляційному та касаційному пордяку не оскаржували.

У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що відповідно до судового рішення 1/3 частина цілісної нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 передано у власність ОСОБА_2, яка у подальшому зареєструвала її за АДРЕСА_1 Потім вказана частина будівлі відійшла ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які зареєстрували за вказаною адресою ТОВ «Конкордіум». Отже, твердження ОСОБА_3 про те, що з травня 2014 року вказана будівля не використовується, є необґрунтованими. Крім того, об'єкт на АДРЕСА_1 не є тотожним об'єкту на АДРЕСА_1 Отже, рішення судів попередніх інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

У серпні 2018 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підтримує касаційну скаргу ОСОБА_3 в повному обсязі.

У серпні 2018 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підтримує касаційну скаргу ОСОБА_3 в повному обсязі, рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

30 липня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суди встановили, що заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 25 травня 2011 року у справі № 2-413/11 проведено розподіл нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 та виділено у власність ОСОБА_2 1/3 частину зазначеної будівлі площею 342,1 кв. м.

20 вересня 2013 року ОСОБА_2 було видане свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 площею 342,1 кв. м, яке складається з приміщень підвального, першого, другого, третього та мансардних поверхів, право власності зареєстроване реєстраційною службою.

05 травня 2014 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1

22 травня 2015 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 ? частину зазначеної будівлі.

Отже, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є власниками нежитлової будівлі

АДРЕСА_1 в рівних частках.

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлова офісна будівля на АДРЕСА_1 площею 1 052 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим Виконавчим комітетом Одеської міської ради від 14 квітня 2008 року.

Також установлено судами, що у спільному користуванні власників залишилися системи водопостачання, опалення та електроенергії, які існували первісно до ухвалення судом рішення про поділ будівлі. Окремо земельна ділянка під будівлю АДРЕСА_1 не виділялася.

Крім того, відповідно до відповіді Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22 вересня 2014 року ПАТ «Одесаобленерго» здійснює електропостачання до об'єкту, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (договір від 12 квітня 2012 року № 1579). Проте, на об'єкті споживача на АДРЕСА_1 як окремого об'єкта, підключення до мереж ПАТ «Одесаобленерго» не виконувалось.

З матеріалів справи та наданих квитанцій на оплату послугвбачається, що витрати на утримання будівлі у період з травня 2014 року по липень

2015 року несли ОСОБА_1 та ТОВ «СКФ».

Крім того, 12 квітня 2012 року між ТОВ «СКФ» та Відкритим акціонерним товариством «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго» (далі - ВАТ «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго») укладено договір про користування електричною енергією.

Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлене договором або законом.

Згідно з статтею 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Стеттею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; виробник житлово-комунальних послуг це суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та ТОВ «СКФ», апеляційний суд виходив з того, що витрати на будівлю в цілому оплачує лише ОСОБА_1 та ТОВ «СКФ».

Проте, законом передбачений обов'язок кожного власника самостійно утримувати належне йому майно

Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_3 вказував, що

ОСОБА_8 та ТОВ «СКФ» стягнули з нього комунальні послуги, які не відносяться до утримання спільного майна, оскільки це інші послуги. Крім того, ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у користуванні майном, отже, ОСОБА_3 не використовує його за призначенням.

За загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, стягнення комунальних послуг та з яких підстав вони .

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Отже, апеляційний суд не встановив всі обставини справи в повному обсязі, не перевірив, з яких підстав, за які сам послуги та в якому розмірі позивачі за зустрічним позовом повинні відшкодовувати витрати за комунальні послуги, які проходять через частину будівлі, яка належить

ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, на підставі яких саме доказів апеляційний суд дійшов до висновку, що вони ними користуються.

Також, апеляційний суд не з'ясував, на яких підставах укладений договір на постачання електроенергії між ТОВ «СКФ» та ВАТ «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго», оскільки ні ОСОБА_1, ні ТОВ «СКФ» не зверталися до ОСОБА_3 з пропозицією про укладення договору про відшкодування витрат за комунальні послуги, а саме щодо стягнення витрат за постачання електроенергії.

Згідно з частиною третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, рішення апеляційного суду в частині вирішення первісних позовних вимог не відповідає вимогам закону в повному обсязі, тому в цій частині підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду.

Разом з тим, відмовляючи в частині задоволення зустрічного позову, апеляційний суд виходив з того, що відсутні належні та допустимі докази в матеріалах справи, що ОСОБА_1 безпідставно передані в оренду приміщення, які перебувають у власності позивачів за зустрічним позовом.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були співвласниками на момент виникнення спірних правовідносин, а ОСОБА_5 була колишнім власником частини будівлі та відчужила свою частину ОСОБА_3, тому вимоги до всіх відповідачів за первісним позовом є взаємопов'язаними і їх окремий розгляд буде не доцільним та не призведе до ефективного захисту порушеного права.

Тому, оскаржувані судові рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог про визнання договору оренди недійсним ухвалені відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, а тому судове рішення апеляційного суду в цій частині на підставі частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду в цій частині не спростовують.

Враховуючи, що апеляційним судом порушено норми процесуального права при розгляді справи в частині вирішення первісних позовних вимог, рішення апеляційного суду в цій частині не може вважатись законним і обґрунтованим, тому підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 06 квітня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «СКФ» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування витрат на утримання нежитлової будівлі скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 06 квітня 2018 року

в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СКФ», ОСОБА_1, ОСОБА_6 про визнання договору оренди недійсним залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                    В. С. Висоцька

Судді                                                                                                  А. О. Лесько

В. В. Пророк

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська

http://reyestr.court.gov.ua/Review/78977875
Записаний
 


Мониторинг доступности сайта Host-tracker.com
email