'ГРО-ЗА' - ГРОмадський правоЗАхисник

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Новини:

Для того, щоб надіслати запитання, реєстрація у форумі не потрібна.

Автор Тема: ВС: наслідки недоведення обсягу споживання послуг  (Прочитано 1275 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Перо

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 8691
    • Перегляд профілю

Цитувати
Державний герб України

Постанова

Іменем України

22 травня 2019 року

м. Київ

справа № 642/8210/16-ц

провадження № 61-7787св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача-Пророка В. В.,суддів: Висоцької В. С., Лесько А. О., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-Товариство з обмеженою відповідальністю «Жилсервіс»,відповідач-ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Жилсервіс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 30 червня 2017 року, ухвалене суддею Гримайло А. М., та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 серпня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі: Хорошевського О. М., Кіся П. В., Кружиліної О. А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1.                У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Жилсервіс» (далі - ТОВ «Жилсервіс») звернулось до Ленінського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території на загальну суму 9 788,83 грн за період часу з 01 серпня 2012 року по 31 липня 2015 року та витрати по сплаті судового збору при подачі позову до суду в розмірі 1 378, 00 грн.

2.                Позовна заява мотивована тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 22 лютого 2006 року у справі № 2-204/2006 та рішенням Апеляційного суду Харківської області від 15 червня 2006 року у тій справі, відповідно до яких за ОСОБА_2 визнано право власності на зазначену квартиру. Особовий рахунок відкритий на квартиру НОМЕР_6 на загальну площу квартири 131,5 кв. м (далі відповідна квартира як під одним номером, так і під двома - квартира відповідача).

3.                ТОВ «Жилсервіс» з 01 жовтня 2006 року надає послуги з утримання будинків та прибудинкових територій для мешканців будинку АДРЕСА_3 (далі - будинок НОМЕР_3) відповідно до Договору про управління житловим будинком від 01 жовтня 2006 року (далі - договір про управління від 01 жовтня 2006 року), укладеного між забудовником Акціонерним товариством «Агросервіс-Україна» (далі - АТ «Агросервіс-Україна») та Товариство з обмеженою відповідальністю «Жилсервіс» (далі - ТОВ «Жилсервіс»). Тобто ТОВ «Жилсервіс» безпосередньо займається управлінням житловим фондом, який переданий балансоутримувачем відповідно до умов договору про управління від 01 жовтня 2006 року.

4.                Позивач стверджує, що шляхом розміщення відповідних оголошень на інформаційних стендах будинку НОМЕР_3 його мешканцям було повідомлено про необхідність прибути до ТОВ «Жилсервіс» для укладення запропонованих позивачем договорів про надання послуг з утримання будинків, які, за твердженням позивача, відповідають типовому договору, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій». ТОВ «Жилсервіс» запропонувало мешканцям будинку НОМЕР_3 самостійно ознайомитись зі змістом цих договорів, які споживачі зобов`язані укладати відповідно до вимог законодавства.

5.                Відповідно Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 (далі - Порядок формування тарифів) та Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 26 вересня 2012 року № 570 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання домів, споруд та при домових територій, які надають ТОВ «Жилсервіс» та ТОВ «Новобуд-Комфорт» (далі - Рішення Харківської міськради від 26 вересня 2012 року) встановлені відповідні тарифи для мешканців будинку НОМЕР_3 , які складають 2,753 грн за 1 кв. м загальної площі квартири. Таким чином, місячна плата за утримання будинків і споруд та прибудинкової території, нарахована відповідачу, має складати 362,02 грн на місяць. Та у зв`язку з неповним наданням послуг до травня 2013 року, згідно перерахунку, відповідачу нараховувалось по 223,94 грн, 266,16 грн та 288,12 грн.

6.                Згідно чинного законодавства споживачі зобов`язані сплачувати отримані ними житлово-комунальні послуги. Відповідач ігнорує покладений на нього обов`язок щодо сплати коштів за послуги надані позивачем по будинку НОМЕР_3 , в результаті чого , в нього виникла заборгованість на загальну суму 9 788,83 грн.

7.                13 жовтня 2015 року Жовтневим районним судом міста Харкова був виданий судовий наказ № 639/7839/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 відповідної заборгованості на суму в 9 788,83 грн та судового збору, але 13 грудня 2016 року на підставі заяви відповідача цей наказ було скасовано. Відповідно до вимог частини третьої статті 118 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (далі позначення цього документа у редакції, чинній на момент здійснення процесуальних дій судом першої інстанції та апеляційним судом, за умови однаковості положень такої редакції, - ЦПК України 2004), позовна заява щодо вимог про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги (частина перша статті 96 ЦПК України 2004) може бути подана тільки в разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом. Тому ТОВ «Жилсервіс» звертається до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8.                Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 30 червня 2017 року позов ТОВ «Жилсервіс» задоволено:

-    вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Жилсервіс»заборгованість за житлово-комунальні послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території в сумі 9 788,83 грн;

-    вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Жилсервіс» судовий збір в сумі 1 378,00 грн.

9.                Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно із договором від 18 вересня 2003 року № 128/129 Г про пайову участь у будівництві житлового будинку (далі - договір про пайову участь у будівництві від 18 вересня 2003 року), укладеному між АТ «Агросервіс-України» та позивачем, ОСОБА_2 є пайщиком та приймає на себе фактичні витрати по фінансуванню будівництва житлового будинку

НОМЕР_3 .            Згідно з зазначеними рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 22 лютого 2006 року та рішенням Апеляційного суду Харківської області від 15 червня 2006 року за ОСОБА_2 визнано право власності на квартиру відповідача у будинку НОМЕР_3 . Також зобов`язано АТ «Агросервіс-Україна» виконати умови договору про пайову участь у будівництві від 18 вересня 2003 року та протягом одного місяця з дня набрання  відповідним рішенням законної сили ліквідувати будівельні порушення та недоліки, допущені щодо квартири відповідача.

11.            За умовами договору про управління від 01 жовтня 2006 року та додаткової угоди до цього договору від 01 січня 2011 року (далі - разом також договір про управління від 01 жовтня 2006 року, окремо - додаткова угода № 1), укладених між АТ «Агросервіс-Україна» як будівельною компанією та ТОВ «Жилсервіс», АТ «Агросервіс-Україна» передає в управління ТОВ «Жилсервіс» житлові будинки НОМЕР_3 та НОМЕР_4 за АДРЕСА_3 , загальною площею 32 009,90 кв. м для здійснення управління, а ТОВ «Жилсервіс» приймає згідно акта приймання-передачі та забезпечує постійну та належну експлуатацію цих будинків відповідно до закону. Згідно з актом приймання-передачі по ж/б НОМЕР_5 б/н б/д виконуючий обов`язки директора АТ «Агросервіс-Україна» та директор ТОВ «Жилсервіс» склали відповідний акт про те, що АТ «Агросервіс-Україна» передало, а ТОВ «Жилсервіс» прийняло відповідні будинки в експлуатацію.

12.            Відповідно до договору про управління від 01 жовтня 2006 року ТОВ «Жилсервіс» зобов`язане надавати комунальні послуги власникам квартир, зокрема будинку НОМЕР_3 , у відповідності до технічних стандартів, норм чинного законодавства.

13.            Отже, суд встановив, що позивач займається управлінням житлового фонду будинку НОМЕР_3 та надає певні житлово-комунальні послуги його мешканцям відповідної якості.

14.            Як встановлено в судовому засіданні про необхідність з`явитись до ТОВ «Жилсервіс» для укладення договору про надання житлово-комунальних послуг мешканцям будинку НОМЕР_3 було повідомлено шляхом розміщення оголошень на інформаційних стендах цього будинку. Суд дійшов висновку, що це є належним повідомленням споживачів про умови запропонованого позивачем договору з надання житлово-комунальних послуг.

15.            Оскільки до 10 лютого 2015 року відповідач не з`явився для укладення відповідного договору, у вказаний день йому був направлений позивачем лист з вимогою погасити існуючий борг за житлово-комунальні послуги, надані ТОВ «Жилсервіс».

16.            Судом встановлено, що позивач ТОВ «Жилсервіс» добросовісно виконує взяті на себе зобов`язання щодо обслуговування житлового будинку НОМЕР_3 та утримання його прибудинкової території, тобто фактично надає відповідачу зазначені послуги.

17.            Відповідно до законодавства, зокрема статті 68 Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 № 5464-X (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЖК України), статті 20 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про ЖКП), статтею 7 Закону України від 14 травня 2015 року № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, споживачі повинні сплачувати за житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

18.            Суд не може прийняти до уваги доводи відповідача щодо нікчемності договору про управління від 01 жовтня 2006 року внаслідок відсутності нотаріального посвідчення, оскільки предметом цього договору є надання послуг з управління житловим будинком, а не нерухомість. Обов`язковість нотаріального посвідчення такого договору законом, зокрема статтею 1031 ЦК України, не передбачена.

19.            Відповідно до статті 218 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України) недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Недійсність договору з надання житлово-комунальних послуг у зв`язку з недодержанням письмової форми законом не встановлена, а тому зобов`язання, які виникли між сторонами, є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг, саме по собі, не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Враховуючи статті 11, 317, 382, 525, 526 ЦК України, статті 19, 21, 26 Закону про ЖКП споживач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Суд дійшов висновку про існування між позивачем та відповідачем фактичних договірних відносин. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2013 року в справі з провадженням № 6-6ц13.

20.            Посилання відповідача на той факт, що він є кредитором АТ «Агросервіс-Україна», яке не виконало рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 22 лютого 2006 року у справі № 2-204/2006, внаслідок чого він позбавлений права користуватися своєю квартирою у будинку НОМЕР_3 та не може бути боржником, суд не приймає до уваги, оскільки предметом позову є стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані ТОВ «Жилсервіс», а не взаємовідносини між відповідачем та АТ «Агросервіс-Україна».

21.            Враховуючи Порядок формування тарифів та рішення Харківської міськради від 26 вересня 2012 року, суд встановив, що встановлено тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які надані ТОВ «Жилсервіс» мешканцям будинку НОМЕР_3 , які складають 2,753 грн за 1 м кв. загальної площі квартири. Розрахунок нарахування плати відповідачу за утримання будинків і споруд та прибудинкової території розраховується наступним чином: 131,5 м кв. (загальна площа квартири за технічним паспортом) х 2,753 грн (тариф) = 363,02 грн.

22.            Згідно з наданим суду розрахунком з 01 серпня 2012 року по 31 липня 2015 року заборгованість відповідача складає 9 788,83 грн. Позивач до травня 2013 року згідно з перерахунком нараховував по 223,94 грн, по 266,16 грн та по 288,12 грн у зв`язку з неповним наданням послуг з прибирання прибудинкової території та технічного обслуговування внутрішньо-будинкових систем будинку НОМЕР_3 . Відповідачем не надано суду жодних доказів щодо ненадання позивачем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території будинку НОМЕР_3 або надання таких послуг неналежної якості. Отже, суд приймає зазначений розрахунок та на його підставі визначає заборгованість відповідача перед позивачем за відповідні житлово-комунальні послуги в сумі 9 788,83 грн.

23.            31 серпня 2015 року ТОВ «Жилсервіс» звернулось до Жовтневого районного суду міста Харкова із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за відповідні житлово-комунальні послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період часу з 01 серпня 2012 року по 31 липня 2015 року, тобто в межах встановлених статтею 257 ЦК України строків позовної давності. Наступна за цим процедура видачі судового наказу та його скасування розглядається судом як переривання строку позовної давності відповідно до частини другої статті 264 ЦК України. Тому суд не може задовольнити заяву відповідача щодо застосування наслідків пропуску строків позовної давності у цій справі.

24.            Розподіл судових витрат здійснено відповідно до статті 88 ЦПК України 2004.

Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції

25.            Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29 серпня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_2 відхилена.

26.            Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції. Оскільки ОСОБА_2 є власником відповідної квартири у будинку НОМЕР_3 , суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач зобов`язаний утримувати зазначену власність в незалежності від того, чи проживає та чи користується він цієї квартирою, тобто обов`язок по сплаті відповідних житлово-комунальних послуг покладений на відповідача.

27.            Судом було встановлено, що ТОВ «Жилсервіс» добросовісно виконує взяті на себе зобов`язання щодо обслуговування будинку НОМЕР_3 та утримання його прибудинкової території, тобто фактично надає відповідачу зазначені послуги та, відповідно, суд дійшов обґрунтованого висновку про існування між сторонами спору фактичних договірних відносин. Факт надання таких послуг позивачем відповідачу не спростовано відповідачем.

28.            Згідно акта, складеного представником позивача 07 червня 2015 року, квартира відповідача знаходиться у будівельному варіанті, будівельні роботи не проводяться (а.с. 63, том 1). Однак, посилання відповідача на те, що належна йому квартира не добудована забудовником, а тому він не може користуватися нею судова колегія вважає такими, що на висновки суду не впливають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

29.            17 листопада 2017 року  ОСОБА_2 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суди попередніх інстанцій прийняли судові рішення, неправильно застосувавши норми матеріального права та порушивши норми процесуального права.

30.            В уточненій касаційній скарзі ОСОБА_2  просить скасувати рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 30 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 серпня 2017 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

31.            Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією ЦПК України.

32.            Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

33.            09 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

34.            Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

35.            Відповідно до частини тринадцятоїстатті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

36.            Ухвалою судді Верховного Суду від 20 березня 2018 року після усунення недоліків у поданій касаційній скарзі відкрите касаційне провадження у справі, витребувані матеріали справи з суду першої інстанції.

37.            Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

38.            Договір про управління від 01 жовтня 2006 року є нікчемним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення.

39.            Сторони договору про управління від 01 жовтня 2006 року складаючи акт до цього договору про передачу, зокремабудинку НОМЕР_3, не визначили дату підписання такого акта, що відповідно до пункту 3.3 цього договору унеможливлює встановлення дати початку його дії.

40.            Відповідач вважає, що не отримував послуги від позивача, оскільки не проживав в своїй квартирі у будинку НОМЕР_3 . Позивач також ігнорував багаточисельні звернення відповідача щодо надання йому позивачем інформації про підстави надання позивачем послуг, перелік таких послуг, тарифи на відповідні послуги, що є необхідним відповідачу для укладення договору з позивачем щодо надання житлово-комунальних послуг. В зв`язку з цим, між позивачем та відповідачем не було укладено договір про надання житлово-комунальних послуг з вини позивача, а не відповідача.

41.            Закон України від 14 травня 2015 року № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» набув чинності з 01 липня 2015 року, а тому не мав застосовуватись у цій справі.

42.            Інші доводи ОСОБА_2 , в тому числі ті, що вимагають переоцінки доказів та встановлення обставин справи, суд касаційної інстанції не бере до уваги відповідно до статей 76, 77, 80 та 400 ЦПК України.

(2) Позиція інших учасників справи

43.            Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

44.            Згідно з частиною першою статті 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.

45.            Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

46.            Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частина друга цієї статті передбачає, що суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

47.            Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

48.            Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.

49.            Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

50.            Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

(1.1) Щодо надання послуг позивачем відповідачу

51.            Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (частина друга статті 10 ЦПК України 2004).

52.            Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України 2004 (частина третя статті 10 ЦПК України 2004).

53.            Статті 57, 58, 60 ЦПК України 2004 визначають що є доказами в рамках судового розгляді справи, які вимоги до них висуваються. Предмет доказування під час судового розгляду визначений статтею 179 ЦПК України 2004.

54.            Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (частина третя статті 61 ЦПК України 2004).

55.            Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті (стаття 212 ЦПК України 2004).

56.            Стаття 213 ЦПК України 2004 визначає суть законності та обґрунтованості судового рішення, а стаття 214 ЦПК України 2004 -питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення.

57.            Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (частини перша та друга статті 303 ЦПК України 2004).

58.            Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частини перша статті 14 ЦК України).

59.            У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України).

60.            Власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку (частини перша та друга статті 382 ЦК України).

61.            Власність зобов`язує (частина четверта статті 319 ЦК України). Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 322 ЦК України).

62.            Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України (частини перша та друга статті 509 ЦК України).

63.            Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

64.            Власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону про ЖКП).

65.            Управитель - особа, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд (далі - управління будинком) і забезпечує його належну експлуатацію відповідно до закону та умов договору (абзац шістнадцятий частини першої статті 1 Закону про ЖКП).

66.            Житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил (абзац другий частини першої статті 1 Закону про ЖКП).

67.            Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо) (частина перша статті 13 Закону про ЖКП).

68.            Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону про ЖКП).

69.            Виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору (абзац п`ятий частини першої статті 1 Закону про ЖКП).

70.            Сроживач має право одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо (пункт 2 частини першої статті 20 Закону про ЖКП). Цьому праву споживача кореспондує обов`язок позивача як виконавця відповідних послуг, передбачений пунктом 4 частини другої статті 21 Закону про ЖКП.

71.            Відповідно до пункту 1.1 договору про управління від 01 жовтня 2006 року АТ «Агросервіс-Україна» як будівельна компанія передає ТОВ «Жилсервіс» в управління будинок НОМЕР_3 та будинок НОМЕР_4 , які знаходяться на АДРЕСА_3 для здійснення управління цими будинками, а ТОВ «Жилсервіс» приймає ці будинки згідно акта приймання-передачі та забезпечує їх постійну та належну експлуатацію відповідно до закону. Згідно із пунктом 2 додаткової угоди № 1 зазначений пункт договору про управління від 01 жовтня 2006року викладений у новій редакції, якою уточнено, що ТОВ «Жилсервіс приймає на себе управління зазначеними будинками та буде «Управителем» щодо них.

72.            Пунктом 3 додаткової угоди № 1 додано до договору про управління від 01 жовтня 2006 року новий пункт 2.1.4, який стосується обов`язків ТОВ «Жилсервіс», у наступній редакції: «Надавати житлово-комунальні послуги власникам квартир у відповідності до технічних стандартів, норм чинного законодавства з урахуванням тарифів, які визначені у структурі тарифів, а саме: прибирання прибудинкової території, прибирання сходових кліток, вивезення побутових відходів, вбирання підвалів, технічних поверхів та покрівлі, надавати технічне обслуговування ліфтів, надавати технічне обслуговування внутрішньо будинкових систем, дератизацію, дезінфекцію, надавати послуги з обслуговування димовентиляційних каналів, надавати ремонт конструктивних елементів внутрішньо будинкових систем, що розміщені на закріпленій в установленому порядку прибудинкової території, проводи освітлення місць загального користування, контролювати енергопостачання ліфтів, а також надавати інші послуги, які необхідні для належного управління та обслуговування будинків, тощо».

73.            Суди попередніх інстанцій встановили, що будинок НОМЕР_3 був переданий АТ «Агросервіс-Україна» в управління ТОВ «Жилсервіс» за актом прийому-передачі, передбаченим договором про управління від 01 жовтня 2006 року. Зазначений акт дійсно не містить дату його укладання, але зміст договору про управління від 01 жовтня 2006 року дає можливість встановлення цієї дати шляхом тлумачення правочину на підставі статті 213 ЦК України, а тому, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, це, само по собі, не може вплинути на дійсність договору про управління від 01 жовтня 2006 року або доведеність факту відповідної передачі будинку НОМЕР_3.

74.            Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України предметом договору про управління від 01 жовтня 2006 року (з урахуванням додаткової угоди № 1) визначено здійснення позивачем управління будинком НОМЕР_3. Надання відповідних житло-комунальних послуг є елементом реалізації функції зазначеного управління, що також підтверджується самим нововведеним пунктом 2.1.4. цього договору, який не визначає вичерпний перелік послуг, а вказує на виконання позивачем будь-яких послуг, «які необхідні для належного управління та обслуговування» будинку

НОМЕР_3 .            Доводи відповідача щодо нікчемності договору про управління від 01 жовтня 2006 року Суд вважає такими що не відносяться до предмету даного спору, оскільки виходять за межі позовних вимог про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території.

76.            За змістом приписів пункту 2 частини першої статті 20 та пункту 4 частини другої статті 21 Закону про ЖКП саме виконавець житлово-комунальних послуг зобов`язаний надавати споживачу в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру цін/тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо. Виконання цієї вимоги відповідача позивачем не доведено відповідно до матеріалів справи, суди попередніх інстанцій не звернули належної уваги не це питання.

77.            Судом першої інстанції не встановлені обставини, за яких відбувалося неповне надання послуг позивачем відповідачу, про яке заявив сам позивач. Не встановлено, якими доказами окрім тверджень самого позивача підтверджується надання повного обсягу житлово-комунальних послуг позивачем в інші місяці нарахування їх вартості, які входять до заявленого позивачем періоду. Враховуючи, що відповідач заперечує надання йому житлово-комунальних послуг, оскільки посилається на неможливість використання квартири відповідачаза її призначенням з вини забудовника, встановленню підлягає дійний обсяг наданих послуг. В матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження обсягу послуг, які за твердженням позивача надані відповідачу.

78.            Апеляційний суд не звернув на зазначене уваги, також прийняв заявлений позивачем відповідний обсяг житлово-комунальних послуг як доведений фактично лише на підставі твердження позивача.

79.            Закон України від 14 травня 2015 року № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» набув чинності з 01 липня 2015 року, а тому застосовується до спірних правовідносин сторін в тих межах, в яких він може застосовуватися після 01 липня 2015 року. Помилкове застосування судами попередніх інстанцій окремих статей цього закону щодо окремих правовідносин сторін спору, що виникли раніше, не змінює суті зазначеного вище, в зв`язку з чим Верховний Суд не бачить необхідності розглядати кожен окремий випадок застосування норм цього закону до обставин справи.

80.            Верховний Суд відповідно до статті 400 ЦПК України не має процесуальної можливості переоцінити докази у справі та встановити нові обставини у справі.

81.            Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають статтям 212-214 ЦПК України 2004, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

82.            Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та/або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (підпункти 1 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

83.            Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

84.            На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2 : скасувати рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 30 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 серпня 2017 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

(2.2) Щодо дій, які повинен виконати суд першої інстанції

85.            Належним чином дослідивши та оцінивши всі докази у справі, об`єктивно встановити обставини справи та реальні й підтверджені обсяги надання позивачем житлово-комунальних послуг відповідачу.

86.            Здійснити розподіл судових витрат.

(2.3) Щодо судових витрат

87.            Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

88.            Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

89.            Враховуючи, що Верховний Суд не ухвалює нового рішення, а передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2 .

2. Скасувати рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 30 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 серпня 2017 року.

3. Направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                                          В. С. Висоцька

                                                                                                                      А. О. Лесько

                                                                                                                      В. М. Сімоненко

                                                                                                                      В. В. Пророк

                                                                                                                      І. М. Фаловська

http://reyestr.court.gov.ua/Review/82156797

Записаний

Перо

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 8691
    • Перегляд профілю

Цитувати
Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 521/12020/15-ц

провадження № 61-8037св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О., СтупакО.В., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - Комунальне підприємство Житлово-комунальний сервіс «Черьомушки»,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 травня 2016 року, ухвалене у складі судді Поліщук І. О., та рішення апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2016 року, ухвалене колегією суддів у складі: ПарапанаВ.Ф., ПанасенковаВ.О., ДрагомерецькогоМ.М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року Комунальне підприємство Житлово-комунальний сервіс «Черьомушки» (далі - КП ЖКС «Черемушки») звернулось з позовом до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

У позові посилалось на те, що відповідачі є власниками квартири АДРЕСА_1.

Будинок знаходиться на балансі та обслуговується КП ЖКС «Черьомушки» згідно з розпорядженням міського голови від 28 січня 2003 року № 97-01.

Оскільки відповідачі з 2007 року не виконують зобов'язання щодо оплати  житлово-комунальних послуг і послуг з утримання будинку та прибудинкової території, виникла заборгованість за період з 1 серпня 2007 року по 1 червня  2015 року в сумі 12 342, 51  грн., яку позивач просив стягнути з відповідачів, та відшкодувати судові витрати.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 травня 2016 року позов задоволено частково: стягнено солідарно з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на користь КП ЖКС «Черьомушки» заборгованість за користування житловим приміщенням та комунальними послугами у розмірі 3 416,23 грн та судовий збір у розмірі 243,60 грн. У іншій частині позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач надавав житлово-комунальні послуги, а відповідачі їх споживали, тому стягненню підлягає заборгованість за фактично надані позивачем та спожиті відповідачами послуги у межах позовної давності у солідарному порядку.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 10 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції змінено.

Стягнено з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь КП ЖКС «Черьомушки» по 1 708,11 грн заборгованості з оплати послуг з утримання будинку та прибудинкової території та по 121,80 грн сплаченого судового збору з кожного.

У іншій частині рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд в цілому погодився з рішенням суду першої інстанції, але зазначив, що відповідачі є співвласниками зазначеної квартири, тому повинні нести дольову, а не солідарну відповідальність.

У грудні 2016 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що в основу судових рішень покладений розрахунок за тарифами, які визнані економічно необґрунтованими, і розмір тарифів судом не встановлювався; суди ухвалили рішення без належного дослідження фактичних обставин справи щодо власника квартири і питання позовної давності; не перевірили, чи знаходиться будинок у комунальній власності, який статус позивача з огляду на положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги»; не врахували, що позивач надає житлово-комунальні послуги неналежної якості і не встановлювали, кому та в якій частці належить квартира на праві власності.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою і ухвалою цього ж суду від 13 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судами встановлено, що відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є власниками квартири АДРЕСА_1 загальною площею 47,50 кв.м.

КП ЖКС «Черьомушки» створено на підставі рішення Одеської міської Ради за № 1165-У від 5 квітня 2007 року. Відповідно до Статуту, затвердженого рішенням Одеської міської Ради від 4 липня 2007 року, КП ЖКС «Черьомушки» є комунальним підприємством, яке здійснює технічну експлуатацію житлового фонду комунальної власності Одеської територіальної громади.

Позивач є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_1, утримує цей будинок та прибудинкову територію і надає житлово-комунальні послуги.

Договір про надання житлово-комунальних послуг позивач та відповідач не підписували.

На підставі встановлених обставин суди дійшли висновку, що між сторонами існують цивільно-правові відносини з надання житлово-комунальних послуг, щодо оплати яких виник спір.

Звернувшись до суду з позовом, позивач просив стягнути суму заборгованості у розмірі 12 342,51 грн. за період з 1 серпня 2007 року по 1 червня 2015 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту надання позивачем і споживання відповідачами житлово-комунальних послуг та стягнув солідарно заборгованість у межах позовної давності з 2012 року по 2015 рік, оскільки відповідачі подали відповідну заяву.

Зміст рішення суду першої інстанції свідчить про суперечливість його висновків, за якими суд, встановивши, що відповідачі є власниками квартири, стягнув з них плату за користування жилим приміщенням, яку сплачують його наймачі.

Апеляційний суд, змінюючи рішення, встановив, що відповідачі є співвласниками вказаної квартири, тому обов'язок по оплаті послуг з утримання будинку та прибудинкових територій має бути дольовим, погодившись із розрахунком заборгованості.

Касаційний суд не погоджується з такими висновками судів як першої, так і апеляційної інстанцій, оскільки вони є передчасними.

Так, згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у тій же редакції передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах і відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, за умови надання таких послуг належної якості.

Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, а також у касаційній скарзі ОСОБА_5 посилалась на те, що суди не перевірили тарифів, які використовує позивач при нарахуванні оплати, і не встановили якість наданих послуг.

Так, згідно з пунктом шостим частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, виконавець зобов'язаний розглядати у визначений законодавством термін претензії та скарги споживачів і проводити відповідні перерахунки розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості.

Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у тій же редакції споживач має право на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством.

Отже, за змістом наведених норм при розгляді позову про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та послуги з утримання будинку і прибудинкової території обов'язковим є встановлення як факту надання житлово-комунальних послуг належної якості, так і оцінка економічної обґрунтованості тарифів з утримання будинку, споруд і прибудинкових території, які надаються відповідною організацією, оскільки від встановлення таких обставин залежить право споживача житлово-комунальних послуг на перерахунок їх вартості.

Відповідно до статті 60 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відхиляючи доводи відповідачів щодо надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території неналежної якості, суди не дали оцінки доказам, що надані відповідачами і містяться в матеріалах справи, на підтвердження неналежної якості наданих позивачем послуг.

Неправильність розрахунку відповідачі обґрунтували, в тому числі, рішенням господарського суду Одеської області від 12 червня 2013 року, копію якого долучено до справи, проте суди такі доводи не перевірили і відповідним доказам оцінку не надали.

Крім того, вирішуючи питання щодо відповідальності відповідачів, суд першої інстанції дійшов висновку про солідарну відповідальність, а апеляційний суд - про часткову відповідальність.

Проте як висновки суду першої інстанції, так і висновки апеляційного суду в цій частині ґрунтуються на припущеннях, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б давали можливість встановити правову підставу для покладення на відповідачів солідарної чи часткової відповідальності.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки постановлені з такими порушеннями норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 травня 2016 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 10 листопада 2016 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В.А. Стрільчук С.О. Карпенко В.О. Кузнєцов О.В. Ступак Г.І. Усик

http://reyestr.court.gov.ua/Review/80918762
Записаний

Перо

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 8691
    • Перегляд профілю

Цитувати
Державний герб України

Постанова

Іменем України                                     

18 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 463/1625/16-ц

провадження № 61-6492св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,               

учасники справи:

позивач - Житлово-будівельний кооператив «Винниківчани»,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Савуляка Р. В.,  від 18 серпня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

05 квітня 2016 року Житлово-будівельний кооператив «Винниківчани» (далі - ЖБК «Винниківчани») звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що будинок за адресою: АДРЕСА_1, в якому разом із родиною проживає ОСОБА_3, знаходиться на балансі та обслуговуванні ЖБК «Винниківчани». Відповідач - мешканець та власник квартири АДРЕСА_1 - неналежно здійснює оплату комунальних послуг, які надає ЖБК «Винниківчани», що призвело до утворення заборгованості, яка станом на 31 березня 2016 року становить 10 266,97 грн, з яких: 4 336,95 грн заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення, 4 213,77 грн заборгованість за внески на утримання кооперативу, а також 1 716,25 грн інфляційні втрати за несвоєчасну сплату внеску на утримання кооперативу, нараховані на підставі статті 625 ЦК України. Крім цього, ЖБК «Винниківчани» просив стягнути з відповідача 1 378 грн судового збору та 2 000 грн витрат на правову допомогу.

Із урахуванням зазначеного, уточнивши позовні вимоги, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова у складі суддіГоловатого Р. Я. від 15 червня 2016 року позовні вимоги ЖБК «Винниківчани» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ЖБК «Винниківчани» заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення за період з березня 2013 року по 30 вересня 2015 року у сумі 1 069,48 грн, заборгованість по сплаті внеску на утримання кооперативу за період з 01 вересня 2012 року по 31 березня 2016 року в сумі 3 085,88 грн, а також 1 191,47 грн інфляційних втрат за несвоєчасну сплату внеску на утримання кооперативу за період з 01 жовтня 2012 року по 31 березня 2016 року, а всього 5 346,83 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не сплачував вартість наданих позивачем житлово-комунальних послуг, а також внески на утримання кооперативу, у зв'язку із чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню в межах трирічного строку позовної давності із урахуванням права відповідача на 50-відсоткову знижку, яка не була врахована позивачем у розрахунку за період з 01 липня 2015 року по 30 листопада 2015 року. Відмовляючи у стягненні судових витрат, суд виходив із відсутності документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 18 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог ЖБК «Винниківчани» у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ЖБК «Винниківчани» 4 336,95 грн заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення, 4 213,72 грн заборгованості по сплаті внеску на утримання кооперативу та 1 716,25 грн інфляційних втрат за несвоєчасну сплату внеску на утримання кооперативу. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції безпідставно провів нарахування 50-відсотків пільги відповідачу за період з 01 липня 2015 року по 30 листопада 2015 року, оскільки відповідач отримав право на пільгу лише з 01 грудня 2015 року. Строк позовної давності було перервано, оскільки судовий наказ, виданий 04 вересня 2015 року Личаківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_3 на користь ЖБК «Винниківчани» заборгованості по сплаті внеску на утримання кооперативу та заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення, скасовано ухвалою Личаківського районного суду                   м. Львова від 06 жовтня 2015 року. Крім того, позивачем надано належні докази на підтвердження понесених судових витрат.

05 вересня 2016 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Львівської області від 18 серпня 2016 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем неправильно нарахована заборгованість за надані послуги, не надано детального розрахунку заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення. ОСОБА_3 має право на пільги, встановленні законодавством для багатодітних сімей у розмірі 50-відсотків, що не враховано апеляційним судом. Крім того, у суді першої інстанції у поданих запереченнях на заявлені позовні вимоги, відповідачем було порушено клопотання про застосування до даних правовідносин строку позовної давності. Апеляційним судом помилково стягнуто заборгованість за період з жовтня 2011 року, оскільки такий, із урахуванням початку перебігу строку позовної давності, повинен визнаватися за період з вересня 2012 року. Апеляційний суд помилково врахував позицію позивача та порахував тариф, який діє з 01 січня 2015 року у розмірі 9,97 грн до заборгованості з жовтня 2011 року.

16 вересня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_3

07 листопада 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ЖБК «Винниківчани» було подано заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_3 У поданих запереченнях позивач посилається на те, що з жовтня 2011 року відповідачем не здійснено жодного перерахування коштів за послуги водопостачання та водовідведення, а також коштів з внеску на утримання кооперативу. Позивачем було надано належним чином оформлений розрахунок із зазначенням тарифу. ЖБК «Винниківчани» не володіє правам на самостійне застосування пільги за послуги, а отримує таку інформацію від Личаківського відділу соціального страхування. Згідно листа Личакіського відділу соціального страхування від 22 січня 2016 року відповідач отримав право на пільгу лише 01 грудня 2015 року. Крім того, у судовому засіданні 15 червня 2016 року відповідачем не було подано заяву про застосування строку позовної давності, а отже суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року справу за позовом ЖБК «Винниківчани» до ОСОБА_3 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги, призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеними вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить відповідачу на праві приватної власності і останній в ній зареєстрований (а. с. 10). Будинок за вказаною адресою перебуває на балансі ЖБК «Винниківчани» та ним обслуговується.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 06 жовтня 2015 року  скасовано судовий наказ від 04 вересня 2015 року, виданий Личаківським районним судом м. Львова за заявою ЖБК «Винниківчани» про стягнення з боржника ОСОБА_3 на користь ЖБК «Винниківчани» заборгованості по сплаті внеску на утримання кооперативу в розмірі 2 975,61 грн, заборгованості за фактично надані послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 4 037,85 грн (а. с. 22).

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості № 025 від 31 березня 2016 року у відповідача, починаючи з жовтня 2011 року, виникла заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення, а також заборгованість по сплаті внеску на утримання кооперативу, яка станом на 31 березня 2016 року становить: 4 336,95 грн заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення, 4 213,77 грн заборгованість за внески на утримання кооперативу. Також позивачем нарахована заборгованість у сумі 1 716,25 грн, що становить інфляційні втрати за несвоєчасну сплату внеску на утримання кооперативу (а.с. 16-17).

Відповідач повідомлявся про наявну заборгованість, зокрема, йому             24 червня 2015 року було скеровано листи-попередження № 037 та № 038 про наявну заборгованість щодо оплати послуг водопостачання та водовідведення та по сплаті внеску на утримання кооперативу, які відповідач отримав 03 липня 2015 року (а.с. 12-13).

Згідно листа Личаківського відділу соціального захисту № 2605/09-616 від 22 січня 2016 року та доданого до нього списку пільговиків, відповідач отримав право на пільгу з 01 грудня 2015 року по 31 травня 2015 року (а.с. 67-69).

Відповідно до положень статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», статей 67, 68 ЖК України, пунктів 18, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, споживачі зобов'язані сплачувати кошти за надані житлово-комунальні послуги.

Відповідно до частини восьмої статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» пільга в розмірі 50% знижки за користування житлом (квартирна плата) та комунальними послугами надається за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 389 затверджено Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, відповідно до якого пільговики подають до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення декларацію про доходи сім'ї пільговика, а також довідки про доходи свої та членів сім'ї за шість місяців, що передують місяцю звернення, або документи, що підтверджують відсутність доходів за такий період. У разі неподання зазначених документів структурний підрозділ з питань соціального захисту населення повідомляє пільговика про необхідність подання відповідних документів для визначення права на отримання пільг.

Судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що право на отримання пільги за користування житлом (квартирна плата) та комунальними послугами відповідач підтвердив з 01 грудня 2015 року.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами вірно застосовано частину другу статті 625 ЦК України до правовідносин сторін.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України, у редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, у редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, перериває перебіг строку позовної давності.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року № 6-214цс14.

Суд апеляційної інстанції правильно встановив, що строк позовної давності було перервано з поданням позивачем заяви про видачу судового наказу. Однак, апеляційним судом неправильно визначено початок перебігу строку позовної давності.

Відповідно до статті 214 ЦПК України, у редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги; заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд в повній мірі не дотримався вимогстатті 212 ЦПК України, у редакції яка була чинною на момент розгляду справи, належним чином не дослідив наданий позивачем розрахунок заборгованості по внескам на утримання кооперативу та дійшов передчасного висновку про стягнення заборгованості за весь період, визначений позивачем а саме: з 01 жовтня 2011 року по 31 березня 2016 року, а також інфляційних втрат, оскільки відповідачем в суді першої інстанції було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності (а. с. 49), а тому такі нарахування можуть підлягати до примусового стягнення в межах трирічного строку, що передував зверненню позивача до суду 12 серпня 2015 року із заявою про видачу судового наказу, тобто з 01 вересня 2012 року (черговий період сплати внеску на утримання кооперативу) (а.с. 71).

Стягуючи заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення на підставі наданого позивачем розрахунку за період з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2015 року, апеляційний суд вийшов за межі трирічного строку позовної давності (що передував зверненню позивача до суду 12 серпня 2015 року із заявою про видачу судового наказу), про застосування якої було заявлено стороною спору. Крім того, апеляційним судом залишено поза увагою те, що позивачем була нарахована заборгованість за вказаний період на підставі тарифу 9,97 грн за 1 м. куб, та обсягу 435 м. куб спожитої холодної води, однак згідно листа малого комунального підприємства «Винниківське» від 15 вересня            2015 року (а.с. 50) вартість послуг з водопостачання та водовідведення для населення м. Винники за період з 01 листопада 2011 року по 31 грудня 2014 року встановлено на підставі рішення виконавчого комітету Винниківської міської ради № 309 від 31 серпня 2011 року у розмір 7,71 грн (водопостачання 4,04 грн + водовідведення 3,67 грн = 7,71 грн) за 1 м. куб.

Про неправильність наданих позивачем розрахунків відповідачем зазначалося у письмових запереченнях, які судом апеляційної інстанції до уваги взято не було, та передчасно задоволено позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційним судом неповно оцінені докази і не встановлені обставини, які мають істотне значення для вирішення даної справи, які суд апеляційної інстанції мав встановити.

Враховуючи вищеперелічені порушення, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані в даній постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, з'ясувати початок перебігу строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною спору, та перевірити правильність нарахування заборгованості згідно встановлених тарифів, із урахуванням наявної у відповідача пільги.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 18 серпня 2016 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Апеляційного суду Львівської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий             Д. Д. Луспеник Судді            О. В. Білоконь   Є. В. Синельников   С. Ф. Хопта   Ю. В. Черняк

http://reyestr.court.gov.ua/Review/73727408

Записаний
 


Мониторинг доступности сайта Host-tracker.com
email