Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

Постанова

Іменем України                           

25 липня 2019 року                                                                     

м. Київ                                                                   

справа № 573/2250/16-ц

провадження № 61-33987св18

                                                                                                                         

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Сумигаз»,

треті особи: Білопільська дільниця управління з експлуатації сумського відділення Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз», Білопільська міська рада Сумської області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за позовом  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_34 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз», треті особи: Білопільська дільниця управління з експлуатації Сумського відділення Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз», Білопільська міська рада Сумської області про порушення прав споживачів, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» на рішення Апеляційного суду Сумської області від 30 травня 2017 року у складі колегії суддів: Бойка В. Б.,                 Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,                 ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_35 , ОСОБА_14 ,                  ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 ,                    ОСОБА_33 звернулися до суду з позовом, який уточнили у процесі розгляду справи, до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (далі - ПАТ «Сумигаз»), третя особа - Білопільська дільниця управління з експлуатації сумського відділення ПАТ «Сумигаз», про порушення прав споживачів.

Обґрунтовуючи позов, посилалися на те, що 29 та 30 серпня 2016 року за розпорядженням ПАТ «Сумигаз» без попередження мешканців будинку АДРЕСА_1 представники Білопільської дільниці управління з експлуатації Сумського відділення ПАТ «Сумигаз», не зважаючи на прохання мешканців будинку зупинити роботи по облаштуванню вузла обліку на будинку у зв`язку з поданням до Президента України звернення щодо вирішення даного питання, з метою установки загальнобудинкового лічильника газу відключили газопостачання. Мешканці будинку неодноразово зверталися до керівників структурного підрозділу ПАТ «Сумигаз» щодо безкоштовного встановлення поквартирних індивідуальних лічильників за рахунок відповідача, але отримували відмови.

Вважають, що будь-які додаткові роботи (послуги), виконані (надані) виконавцем без згоди споживача, не створюють для споживача будь-яких зобов`язань щодо їх оплати. Суб`єкти господарювання, які здійснюють розподіл природного газу на певній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких газ використовується, зокрема тільки для приготування їжі до 01 січня 2018 року.

Крім того, встановлення загальнобудинкового лічильника призводить до порушення інтересів споживачів щодо забезпечення індивідуального обліку природного газу, не забезпечує об`єктивного розрахунку за спожитий газ кожною квартирою та не мотивує споживача економно використовувати природний газ.

Питання заборони встановлення загальнобудинкових лічильників без облаштування обліку газу в кожній квартирі за рахунок надавача послуг вирішувалося позитивно також на сесії Білопільської міської ради.

Враховуючи викладене, позивачі просили: встановити факт порушення прав споживачів, передбачених статтями 10, 21 Закону України «Про захист прав споживачів»; визнати за ними право на установку індивідуальних безкоштовних газових лічильників; зобов`язати ПАТ «Сумигаз» здійснити безоплатну установку індивідуальних газових лічильників; до установлення індивідуальних лічильників залишити норми споживання газу на рівні діючих 7,1 м. куб., визначених постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 за діючими тарифами до перегляду цих норм Кабінетом Міністрів України, визнавши незаконним та скасувавши рішення комісії про визначення фактичного об`єму спожитого природного газу за граничними об`ємами споживання природного газу населенням, визначеним у Додатку №10.

Ухвалою Білопільського районного суду Сумської області від 16 березня 2017 року залучено до участі у справі Білопільську міську раду Сумської області як третю особу.

Ухвалою Білопільського районного суду Сумської області від 21 квітня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_36 до ПАТ «Сумигаз», треті особи: Білопільська дільниця управління з експлуатації Сумського відділення ПАТ «Сумигаз», Білопільська міська рада Сумської області, про захист прав споживачів залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року, у зв`язку з поданням позивачем заяви про залишення позову без розгляду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 21 квітня 2017 року у складі судді Свиргуненко Ю. М. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позовні вимоги про визнання права на установку індивідуальних безкоштовних газових лічильників та зобов`язання ПАТ «Сумигаз» здійснити безоплатну установку індивідуальних лічильників позивачам не ґрунтується на обставинах справи і суперечить положенням діючих нормативних актів, які регулюють спірні правовідносини. Такий обов`язок не передбачений ні Законом, ні умовами Типового договору розподілу природного газу, укладеного позивачами шляхом надання підписаної ними в січні 2016 року заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП)                                    від 30 вересня 2015 року № 2498. Право позивачів на встановлення індивідуальних лічильників за власні кошти відповідачем не оспорюється. Відмовляючи у задоволенні позову в частині залишення попередніх норм споживання шляхом визнання незаконним та скасування рішення комісії про визначення фактичного об`єму спожитого природного газу за граничними об`ємами споживання природного газу населенням, місцевий суд виходив з того, що позивачі відмовилися від встановлення лічильника газу за рахунок відповідача, про що складено акт відповідно до вимог глави 5 розділу XI Кодексу газорозподільних систем, відповідач обґрунтовано визначив фактичний об`єм спожитого природного газу позивачам за відповідний календарний місяць за граничними об`ємами споживання природного газу населенням, визначеними у додатку 10 до Кодексу ГРМ. Дійсність акту про відмову від встановлення загальнобудинкового лічильника газу за рахунок ПАТ «Сумигаз» позивачами не спростована.

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 30 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,                 ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 ,             ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 задоволено частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_36 відхилено.

Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 21 квітня 2017 року в даній справі в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,                ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 ,               ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 до ПАТ «Сумигаз» про визнання   права на безоплатну установку індивідуальних газових лічильників, зобов`язання здійснити безоплатну установку індивідуальних газових лічильників та скасування рішення комісії скасовано та ухвалено нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,                ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,                           ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 ,                ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 до ПАТ «Сумигаз» про визнання за позивачами права на безоплатну установку індивідуальних газових лічильників, зобов`язання здійснити безоплатну установку індивідуальних газових лічильників відмовлено.

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,         ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,               ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,                 ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 до ПАТ «Сумигаз» про скасування рішення комісії задоволено.

Скасовано рішення постійно діючої комісії ПАТ «Сумигаз» з розгляду актів про порушення від 09 вересня 2016 року, оформлене у вигляді протоколу № 5, про визначення з 01 вересня 2016 року фактичного об`єму спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу по побутовим споживачам будинку АДРЕСА_2 за граничними об`ємами споживання природного газу населенням, визначеними у Додатку №10 до Кодексу газорозподільних систем.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що вимога позивачів про зобов`язання відповідача в судовому порядку здійснити установку індивідуальних лічильників газу заявлена передчасно. Визначення обсягу газу, що споживається абонентами за нормами споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників визначається Кабінетом Міністрів України на загальнодержавному рівні. Суд не є компетентним органом, який наділений повноваженнями вирішувати дані питання. Рішення постійно діючої комісії ПАТ «Сумигаз» з розгляду активів про порушення щодо визначення всім мешканцям спірного будинку, квартири яких не обладнані індивідуальними приладами обліку газу, фактичного об`єму споживання за граничним об`ємам споживання природного газу прийнято з порушенням норм чинного законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2017 року ПАТ «Сумигаз» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Сумської області від 30 травня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом при ухваленні рішення не було застосовано всі норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини між суб`єктами ринку природного газу забезпечення комерційним обліком природного газу, а ті, що були застосовані були враховані судом лише вибірково за власним переконанням. Апеляційним судом не враховано наявність обставин, вже встановлених у справі № 573/1695/16, яка має преюдиційне значення, не встановлено необхідних меж з`ясування обставин і дослідження доказів, фактично проігноровано наявність значимих для справи обставин, пов`язаних з приведенням з 01 січня 2016 року правовідносин між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи у відповідність до вимог чинного законодавства.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивачі є мешканцями будинку АДРЕСА_2 і на підставі Типового договору розподілу природного газу споживачами  природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг                              від 30 вересня 2015 року № 2498.

Згідно з ліцензією, виданою НКРЕКП на підставі рішення від 26 березня 2015 року                         № 929 (переоформлена рішенням від 01 вересня 2015 року № 2248), ПАТ «Сумигаз» є газорозподільною організацією, яке здійснює свою діяльність на всій території області, та здійснює розподіл природного газу, газу (метану) вугільних родовищ.

Рішенням НКРЕКП від 01 вересня 2015 року переоформлено ліцензію АЕ №295554 на право провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, видану ПАТ «Сумигаз» на безстрокову, що підтверджується листом НКРЕКП від 01 вересня 2015 року № 9254/21/61-15.

Згідно з ліцензією, виданою НКРЕКП на підставі рішення від 04 червня 2015 року               № 1681 (переоформлена рішенням від 01 вересня 2015 року № 2247), ТОВ «Сумигаз збут» здійснює свою господарську діяльність з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

Постановою НКРЕКП від 31 березня 2016 року № 549, з наступними змінами                        від 15 грудня 2016 року, затверджено План розвиту газорозподільної системи ПАТ на 2016-2025 роки, яким передбачено витрати на встановлення будинкових приладів обліку.

Будинок АДРЕСА_2 включено в План розвитку газопостачальної системи на 2016-2025 роки Інвестиційної програми ПАТ на                 2016 рік, якою передбачені витрати на встановлення будинкових приладів обліку.

30 серпня 2016 року за ініціативи та кошти ПАТ «Сумигаз» розпочато монтажні роботи щодо встановлення будинкового лічильника газу за адресою: АДРЕСА_2 .

30 серпня 2016 року відповідно до Закону  України «Про ринок природного газу», Кодексу газорозподільних систем, затвердженого   постановою НКРЕКП від 30 вересня             2015 року № 2494, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1379/27824, Правил безпеки систем газопостачання, які затверджені наказом Міненерговугілля України від 15 травня 2015 року № 285, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 08 червня 2015 року за № 674/27119 (надалі Правила), для забезпечення монтажних робіт щодо встановлення будинкового лічильника газу за адресою: АДРЕСА_2 , тимчасово припинено газопостачання, про що завчасно мешканці цього будинку були повідомлені шляхом розміщення відповідних оголошень на дошках об`яв (дверях під`їздів).

30 серпня 2016 року мешканці будинку АДРЕСА_2 склали акт, яким зафіксували факт несанкціонованого відключення будинку від газопостачання, яке відбулося через те, що останні відмовляються від встановлення загальнобудинкового лічильника, мотивуючи це тим, що ними подані звернення до органів місцевого самоврядування, Управління захисту прав споживачів, Президента України ОСОБА_38 та НКРЕКП щодо вирішення  цього питання, повідомили про   зазначене   начальника Білопільського цеху СУЕГГ ПАТ «Сумигаз» та представника ПАТ «Сумигаз» і просили призупинити роботи із облаштування вузла обліку газу на будинку до отримання офіційної відповіді.

30 серпня 2016 року працівниками ПАТ «Сумигаз» складений акт про порушення, яким встановлено порушення Кодексу газорозподільних систем, а саме відмова споживачів від встановлення будинкового лічильника газу, що здійснюється за ініціативою та за кошти оператора ГРМ ПАТ «Сумигаз» із урахуванням Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» шляхом недопуску до ввідного газопроводу житлового будинку.

Відновлення газопостачання у будинку АДРЕСА_2 здійснено 02 вересня 2016 року.

Апеляційним судом встановлено, що акт про порушення від 30 серпня 2016 року складено не на побутових споживачів, які відмовилися від установки ПАТ загальнобудинкового лічильника газу, а на невстановлених осіб, які представилися мешканцями будинку.

В акті від 30 серпня 2016 року, складеному мешканцями будинку АДРЕСА_2 про відмову від обладнання загальнобудинкового приладу обліку відсутні підписи позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_37 , ОСОБА_16 , ОСОБА_21 , ОСОБА_23 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 ,                      ОСОБА_28 , ОСОБА_30 та ОСОБА_31 хоча щодо них відповідачем також встановлено граничну норму споживання природного газу.

З витягу з протоколу № 5 засідання постійно діючої комісії ПАТ «Сумигаз» з розгляду актів про порушення в частині прийнятого рішення від 09 вересня 2016 року встановлено, що комісія вирішила з 01 вересня 2016 року фактичний об`єм спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу по побутовим споживачам  будинку                  АДРЕСА_2 визначити за граничними об`ємами споживання  природного газу населенням, визначеними у Додатку № 10 до Кодексу газорозподільних систем.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Білопільського районного суду Сумської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України               від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

02 червня 2018 року справа № 573/2250/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані до 01 січня 2018 року забезпечити безкоштовне встановлення лічильників газу для населення, яке проживає у квартирах та приватних будинках, де газ використовується тільки для приготування їжі.

Відповідач є суб`єктом господарювання, що здійснює розподіл   природного газу на території Білопільського району Сумської області. Згідно зі структурою тарифу на послуги розподілу природного газу ПАТ «Сумигаз»,   графи «Показники (елементи витрат) річної   планованої тарифної виручки» за № з/п 2.1.6: «Витрати на забезпечення обліку природного газу, усього» становлять 38 368,7 грн (без ПДВ), а 49,94 грн за 1000 куб. м (без ПДВ ), у т. ч. встановлення лічильників газу населенню: 21 558,6 грн (без ПДВ) та 28,06 грн за 1000 куб. м (без ПДВ) - № з/п 2.1.6.1 та встановлення будинкових приладів обліку 16 810,1 грн. (без ПДВ) та 21,88 грн за 1000 куб. м (без ПДВ).

Тобто в тарифі на газ закладено встановлення квартирних лічильників газу і це передбачено Законом України «Про забезпечення   комерційного обліку природного газу».

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.

За змістом статті 21 цього Закону права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.

Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів,  права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.

Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Відповідно до статті 1 цього Закону  у ньому наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;  виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.

Як наведено у статті 3 зазначеного Закону, предметом регулювання цього  Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.

Як зазначено у частині першій статті 30 зазначеного Закону, державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах: доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.

Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

ПАТ «Сумигаз» є Оператором ГРМ.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України                                від 25 квітня 2012 року № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу» газорозподільні підприємства зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року (відповідно до абзацу четвертого підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 21 грудня 2017 року № 2260-VIII, - тільки для приготування їжі - з 01 січня 2021 року.)

Установлено, що позивачі є споживачами природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.

Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.

Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об`єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі газорозподільних систем.

Позивачі приєдналися до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживають природний газ та сплачують рахунки за його споживання.

Тобто, при вирішенні питання за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суди повинні керуватися частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Саме на відповідача покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.

Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов`язаний був надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно зобов`язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі ще до 01 січня 2018 року.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження                      № 14-347цс18).

Відповідно до абзаців 4, 5 пункту 4 Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 620 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлення будинкового вузла обліку, в тому числі витрати на проектування, монтаж, здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла обліку.

Власник (власники) будинку (будинків) (квартир), особа, відповідальна за експлуатацію будинку (будинків), балансоутримувач будинку (будинків) тощо та оператор газорозподільної системи зобов`язані врегулювати між собою договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. У разі не врегулювання зазначених питань газопостачання такому будинку, групі будинків, групі споживачів може бути припинено відповідно до законодавства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства,  вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову,  апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення постійно діючої комісії ПАТ «Сумигаз» з розгляду актів про порушення щодо визначення всім мешканцям спірного будинку, квартири яких не обладнані індивідуальними приладами обліку газу, фактичного об`єму споживання за граничними об`ємами споживання природного газу прийнято з порушенням норм чинного законодавства. Відповідач своїми діями порушив права споживачів, які гарантовані статтею 24 Конституції України та частиною першою статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів».

Доводи касаційної скарги ПАТ «Сумигаз» фактично зводяться до того, що законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не передбачено встановлення споживачам індивідуальних лічильників газу, а відповідач правомірно намагався встановити загальнобудинковий  вузол обліку природного газу в будинку, в якому проживають позивачі, від чого мешканці будинку, в тому числі й позивачі, відмовилися. Тому рішення ПАТ «Сумигаз» про зміну режиму нарахування об`ємів природного газу побутовим споживачам, зокрема й позивачам, шляхом встановлення з 01 листопада 2016 року граничні об`єми споживання природного газу населенню, визначені у Додатку № 10 до Кодексу газорозподільних систем.

Проте з такими доводами відповідача погодитися не можна.

Питання щодо визнання права на забезпечення та встановлення споживачам індивідуальних газових лічильників суб`єктами господарювання, що здійснюють розподіл природного газу, було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18). За результатом розгляду вказаної справи було прийнято постанову від 07 листопада 2018 року та викладено такі правові висновки.

Зі змісту статті 6 Закону № 3533-VI вбачається обов`язок встановлення відповідними суб`єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу.

Стаття 6 Закону № 3533-VI визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, позивачі правомірно просили встановити їм індивідуальні газові лічильники, а не загальнобудинковий, як на те наполягав відповідач, тому у нього не було законних підстав для нарахування йому об`ємів природного газу у розмірі граничної місячної норми споживання на одну особу, визначеному у Додатку № 10 до Кодексу газорозподільних систем.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Сумської області від 30 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
                                                                 

Судді:І. В. Литвиненко   А. І. Грушицький   В. В. Сердюк

http://reyestr.court.gov.ua/Review/83272614