'ГРО-ЗА' - ГРОмадський правоЗАхисник

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Новини:

Для того, щоб надіслати запитання, реєстрація у форумі не потрібна.

Автор Тема: ВС: про визнання недійсної угоди договору про комплексне обслуговування будинку  (Прочитано 1103 раз)

0 Користувачів і 2 Гостей дивляться цю тему.

Перо

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 8691
    • Перегляд профілю

Цитувати
Державний герб України

Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року                                           

м. Київ

справа № 646/1572/17

провадження № 61-30419св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.

суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлові мережі»,

відповідач -  ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлові мережі» на рішення Апеляційного суду Харківської області від 03 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Кіся П. В., Кружиліної О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлові мережі» (далі - ТОВ «Житлові мережі») звернулось до суду з позовом до  ОСОБА_1 про визнання угоди недійсною.

Позов обґрунтований тим, що 22 серпня 2015 року між ТОВ «Житлові мережі» та  ОСОБА_1 укладено угоду про комплексне обслуговування будинку  АДРЕСА_1 .

Ця угода суперечить вимогам частини 3 статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», порушує права та інтереси позивача, оскільки невикористання власником належної  їй квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Позивач просив суд визнати недійсною угоду про комплексне обслуговування від 22 серпня 2015 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 липня                  2017 року позов задоволено. Визнано недійсною угоду від 22 серпня 2015 року, укладену між ТОВ «Житлові мережі» та ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житлові мережі» судовий збір у розмірі 1 600,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що угода від 22 серпня 2015 року суперечить пунктам 4, 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі - Закон).

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 03 жовтня 2017 року рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Задовольняючи апеляційну скаргу, апеляційний суд виходив з того, що угода за своїм змістом лише фіксує факт відсутності заборгованості з оплати житлово-комунальних та експлуатаційних послуг на майбутнє. Жоден пункт угоди не стосується звільнення або ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.Угода від 22 серпня 2015 року, укладена між сторонами, не суперечить вимогам частини 3 статті 12 Закону, оскільки стосується житлово-комунальних послуг.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2017 року ТОВ «Житлові мережі» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Харківської області від 03 жовтня 2017 року, просило скасувати рішення Апеляційного суду Харківської області від 03 жовтня 2017 року, залишити в силі рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 липня 2017 року.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

27 жовтня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У травні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 03 червня 2019 року № 448/0/226-19 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», пунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року №7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.

20 листопада 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Висновок суду апеляційної інстанції, що угода за своїм змістом лише фіксує факт відсутності заборгованості з оплати житлово-комунальних та експлуатаційних послуг, і жоден пункт угоди не стосується звільнення або ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком, є безпідставним, оскільки на підставі спірної угоди відповідач звільнений від сплати за управління багатоквартирним будинком на час, коли він не проживає та не користується належною йому квартирою, окрім сплати за послуги з охорони квартир.

Суд не звернув уваги, що згідно з КВЕД-2010: Клас 81.10 комплексне обслуговування об`єктів включає надання комплексу допоміжних послуг у приміщеннях клієнта, таких як загальне прибирання приміщень, догляд за ними, усунення сміття, забезпечення охорони та безпеки, доставку пошти, послуги портьє, прання та суміжні послуги допоміжного характеру.

Суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував пункт 3 частини першої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Позиції інших учасників справи

Заперечення ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивоване тим, що оскаржуване рішення є законним, ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушенням норм процесуального права.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку, що угода від 22 серпня 2015 року не суперечить частині 3 статті 12 Закону, оскільки стосується житлово-комунальних послуг.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач надає послуги з експлуатації житлового будинку АДРЕСА_1 не на законних підставах.

07 листопада 2016 року мешканці будинку  АДРЕСА_1 створили об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, яке 21 листопада 2016 року зареєстроване як «Будинок на Набережній, 1».

Позивач не надав судам перелік та документально підтверджений понесений розмір витрат, передбачених частиною третьою статті 12 Закону.

Частина третя статті 12 Закону не поширюється на угоду, укладену між сторонами, оскільки стосується житлово-комунальних послуг і не суперечить цьому Закону.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що   ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 19 листопада 2011 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30січня 2017 року № 79111676.

22 серпня 2015 року між ТОВ «Житлові мережі» та ОСОБА_1 укладено угоду про комплексне обслуговування будинку АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 сплатила всі платежі за опалення належної їй квартири, які були встановлені ТОВ «Житлові мережі» до 2014 року, а з 01 січня 2014 року опалення у квартирі на підставі заяви  ОСОБА_1 відключено, тому вона не має заборгованості перед ТОВ «Житлові мережі» за оплатупослуг з опалення квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 2 угоди  ОСОБА_1 сплачує за фактично спожиті послуги електропостачання, водопостачання та водовідведення на підставі показників лічильників.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 з моменту придбання квартири АДРЕСА_1 в ній не проживала, то вона від ТОВ «Житлові мережі» не отримувала будь-яких житлово-комунальних послуг, окрім послуг згідно з пунктом 1, та, відповідно, не має за ними заборгованості.

Відповідно до пункту5 угоди з початку проживання та фактичного користування квартирою ОСОБА_1 зобов`язується щомісяця сплачувати ТОВ «Житлові мережі» за всі фактично надані ТОВ «Житлові мережі» послуги, згідно з розміром цін/тарифів на житлово-комунальні послуги.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач здійснює оплату за рахунками позивача з 2016 року.

Пунктами 1, 2 оскаржуваної угоди передбачається, що сторони самі врегулювали правовідносини, що між ними склалися.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Норми Закону визначають особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) багатоквартирний будинок - це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).

Згідно з частинами першою, другою статті 6 Закону співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників. Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 7 Закону  співвласники зобов`язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.

Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком (частина третя статті 12 Закону).

Відповідно до пункту 4 угоди відповідач була зобов`язана щомісяця оплачувати позивачу надані послуги за охорону квартири згідно з наданими рахунками.

Суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що угода від 22 серпня 2015 року, укладена між сторонами, не суперечить вимогам частини третьої статті 12 Закону, оскільки стосується житлово-комунальних послуг.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, оскільки сторони визначили перелік послуг, які оплачує відповідач. Умови угоди не означають про ухилення відповідача від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Перевіряючи доводи касаційної скарги, які спрямовані на незгоду із судовим рішенням у справі та власне тлумачення норм матеріального права, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції повно встановив обставини справи, надав належну оцінку доводам сторін та наданим у справі доказам, правильно здійснив тлумачення норм матеріального та процесуального права і застосував їх до спірних правовідносин.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд встановив, що підстав для скасування судового рішення відсутні, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права є необґрунтованими з огляду на викладені вище висновки та мотиви.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлові мережі»залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 03 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                               О. В. Ступак

Судді:                                                                                                           А. С. Олійник

                                                                                                                      С. О. Погрібний

                                                                                                                      Г. І. Усик

                                                                                                                      В. В. Яремко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/86468290

Записаний
 


Мониторинг доступности сайта Host-tracker.com
email