Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи № 752/4420/17 Апеляційне провадження № 22-ц/824/2687/2021Головуючий у суді першої інстанції - Хоменко О.Л. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

18 січня 2021 року Київський апеляційний суд в складі:

суддя-доповідач                Оніщук М.І.,

судді                                     Шебуєва В.А., Крижанівська Г.В.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 вересня 2017 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліко-житлосервіс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліко-житлосервіс" звернулося до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , згідно з яким просило: стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліко-житлосервіс" заборгованість на житлово-комунальні послуги у розмірі 20 960 грн. 66 коп. та судовий збір у розмірі 1 600 грн. 00 коп.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на підставі Акту прийому-передачі житлового будинку від 09.09.2006 року ТОВ "Ліко-житлосервіс" здійснює утримання та експлуатацію багатоповерхового будинку АДРЕСА_1 .

При цьому, 15.05.2007 року між позивачем та ОСОБА_1 , який є власником квартири АДРЕСА_2 , було укладено Договір №А/39 про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, згідно з яким позивач забезпечує обслуговування житлового будинку, утримання прибудинкової території, надання комунальних та інших послуг, а боржник зобов`язується своєчасно вносити плату за спожиті послуги.

Разом з тим, позивач вказував, що відповідач не виконує належним чином своїх договірних зобов'язань інорм законодавства щодо повної та своєчасної оплати спожитих житлово-комунальних послуг, та у зв'язку з цим за період з 01.09.2012 року по 30.06.2016 року має заборгованість за житлово-комунальні послуги на суму 20 960 грн. 66 коп.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25.09.2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Ліко-житлосервіс" заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 20 960 грн. 66 коп. та судовий збір у розмірі 1600 грн. 00 коп.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на невірне застосування норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, просить рішення скасувати та увалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Також, позивач просить здійснити поворот виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25.09.2017 року шляхом повернення коштів у розмірах 20 960 грн. 66 коп. та 1 600 грн. 00 коп. на його банківський рахунок.

Так,  в обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не надав належної оцінки тим обставинам, що в матеріалах справи відсутні жодні підтверджуючі документи, які б могли довести фактичне надання позивачем послуг та їх отримання відповідачем, а також те, що заявлена сума заборгованості у розмірі 20 960 грн. 66 коп. відповідає тарифам на житлово-комунальні послуги, затверджені в установленому порядку.

При цьому, на думку апелянта, суд зобов`язаний був відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за період з вересня 2012 року по березень 2014року, адже вказані вимоги були заявлені позивачем поза межами строку позовної давності (а.с. 49-56).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26.10.2020 року поновлено строк на апеляційне провадження, відкрито апеляційне провадження у справі та надано учасникам справи строк для подання відзиву (а.с. 92, 93).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19.11.2020 року справу за апеляційною скаргою призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення сторін (а.с. 96).

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на підставі Акту прийому-передачі житлового будинку від 09.09.2006 року ТОВ "Ліко-житлосервіс" здійснює утримання та експлуатацію багатоповерхового будинку АДРЕСА_1 .

При цьому, 15.05.2007 року між позивачем та ОСОБА_1 , який є власником квартири АДРЕСА_2 , було укладено Договір №А/39 про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, згідно з п.п. 2.1.1 та 2.1.2 якого Власник будинку зобов`язується забезпечити виконання всього комплексу робіт по утриманню будинку, прибудинкової території та створенню необхідних умов мешкання в будинку, в тому числі співвласнику та мешкаючим з ним особам згідно з вимогами "Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями"; надавати співвласнику комунальні та інші послуги за діючими тарифами і розцінками, у тому числі по обслуговуванню технічного обладнання квартири та ведення особистого рахунку.

Також, як обумовили сторони у п.п. 2.2.1 та 2.2.3 Договору співвласник зобов`язується дотримуватися вимог "Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями", не пізніше 15 числа поточного місяця вносити плату за минулий місяць на рахунок власника будинку або підприємство, що обслуговує будинок, за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будинку, технічне обслуговування будинку відповідно загальній площі квартири, на ремонт відповідно відновної вартості квартири, а також за комунальні послуги та інші послуги.

Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, вказував, що всупереч умов договору та норм законодавства щодо повної та своєчасної оплати спожитих житлово-комунальних послуг, відповідач не сплачує кошти за спожиті житлово-комунальні послуги, в результаті у відповідача за спожиті у період з вересня 2012 року по червень 2016 року житлово-комунальні послуги утворилась заборгованість у розмірі 20 960 грн. 66 коп.

Так, як передбачено положеннями ст. 322 ЦК України, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить.

Вимоги ст.ст. 525, 526 ЦК України передбачають, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначено у Законі України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон).

Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів (ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а такожвивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримування, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики; друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території; третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Статтею 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок (формування цін/тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг першої і другої груп (п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 14 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

При цьому, такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. З ст. 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Крім того, вимоги ст.162 ЖК УРСР передбачають, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Також, ст.179 ЖК УРСР встановлено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

При цьому, частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У свою чергу, в матеріалах справи відсутні  належні та допустимі докази як того, що вищенаведені житлово-комунальні послуги відповідачем не отримувалися, так і того, що відповідач звертався до позивача з претензіями чи скаргами з приводу повноти, обсягу та якості наданих послуг або відмови в отриманні послуг.

Посилання апелянта на необгрунтованість тарифів на послуги з обслуговування будинку, споруд та прибудинкових територій, колегія суддів відхиляє, оскільки на підтвердження вказаних обставин відповідачем не надано жодних доказів, а правомірність вказаних тарифів, у свою чергу, не є предметом даного спору.

Натомість, як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем та не спростованим відповідачем, заборгованість відповідача по сплаті житлово-комунальних послуг за період з 01.09.2012 року 30.06.2016 року становить 20 960 грн. 66 коп.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності захисту порушених прав позивача шляхом стягнення з відповідача заборгованості за надані та фактично спожиті житлово-комунальні послуги.

Разом з тим, ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позову у повному обсязі на підставі наявних у справі доказів, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, проте у судове засідання повторно не з`явився та не повідомив суд про причини своєї неявки.

            З таким висновком суду першої інстанції щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду даної справи колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

            У п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

            Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 74 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час вирішення справи судом першої інстанції) судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки - повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою.

            Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом із копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

            Крім того, ч. 1 ст. 76 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час вирішення спору судом) передбачено, що судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку.

            В той же час, будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідач отримав судові повістки про виклик у судові засідання на 13.06.2017 року на 09 год. 00  хв. та на 25.09.2017 року на 09 год. 30 хв., матеріалів справи не містять.

            За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що розглянувши справу за відсутності відповідача, щодо якого відсутні докази повідомлення належним чином про дату, час і місце розгляду справи, суд першої інстанції порушив його право на участь у судовому розгляді, не забезпечив можливості обґрунтувати свої заперечення щодо позову і, таким чином, не взяв до уваги вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.

            У свою чергу, як роз'яснила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17.04.2018 року по справі № 200/11343/14-ц, той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.

            Також, згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

            Отже рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення по суті позовних вимог та з урахуванням заяви відповідача, поданої до суду апеляційної інстанції, про застосування наслідків пропуску позивачем строків позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом.

            Так, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

            Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав і протягом часу її дії особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Стаття 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні моменти (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення).

Таким чином, за змістом ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливітсь цієї особи знати про обставини порушення її прав. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав.

Європейський суд прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись  на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення у справі "Стаббінг та інші проти Сполученого Королівства" та у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Як вже зазначалося вище, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за житлово-комунальні послуги у загальному розмірі 20 960 грн. 66 коп., яка утворилася у нього за період з вересня 2012 року по червень 2016 року.

Водночас, з позовними вимогами про стягнення вищенаведеної суми боргу позивач звернуся до суду лише 28.02.2017 року.

Таким чином, враховуючи вищенаведені положення законодавства, а також наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості, в межах загального строку позовної давності з відповідача на користь  позивача підлягає стягненню заборгованість  за період з березня 2014 року по червень 2016 року  включно (у межах заявлених позовних вимог) у розмірі 10 177 грн. 78 коп.

Натомість, вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з вересня 2012 року по лютий 2014 року включно пред'явлені позивачем після спливу строку позовної давності для їх пред'явлення, а отже задоволенню не підлягають.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, скасувати рішення суду першої інстанції, як таке що ухвалене з порушенням норм процесуального права, та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з березня 2014 року по червень 2016 року включно у розмірі 10 177 грн. 78 коп.

Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і частково задовольняє позовні вимоги ТОВ "Ліко-Житлосервіс" до ОСОБА_1 , з останнього підлягають стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 776 грн. 00 коп., пропорційно до задоволених позовних вимог (10 177 грн. 78 коп. - сума стягнутої суми заборгованості) / 20 960 грн. 66 коп. (ціна позову)*100% = 48,50% - відсоток задоволених вимог. Сума судового збору - 1600 грн. 00 коп. / 100 * 48,5%= 776 грн. 00 коп.).

При цьому, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, то відповідно до положень ст. ст. 141, 382 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 996 грн. 00 коп. пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги ( 2400*41,50% (процент задоволених вимог апеляційної скарги) = 996 грн.00 коп.).

Разом з тим, як вбачається, постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва від 08.07.2020 року було закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 752/4420/17, виданого 08.05.2020 року на підставі оскаржуваного рішення.

Підставою закінчення виконавчого провадження слугувало те, що 08.07.2020 року відповідачем було виконано оскаржуване рішення у повному обсязі шляхом сплати заборгованості за житлово-комунальні послуги у сумі 20 960 грн. 66 коп., судового збору у розмірі 1600 грн. 00 коп., витрат виконавчого провадження та основної винагороди приватного виконавця.

Про вказані обставини зазначив й відповідач у своїй апеляційній скарзі, заявляючи клопотання про поворот виконання оскаржуваного рішення шляхом повернення сплачених ним коштів у розмірі 20 960 грн. 66 коп. та 1 600 грн. 00 коп.  на його рахунок.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 444 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: закриває провадження у справі;залишає позов без розгляду; відмовляє в позові повністю;задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони.

У п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 року у справі № 13-рп/20111974 зазначено, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням.

Тобто, інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна, оскільки правова підстава для набуття майна відпала.

Таким чином, виходячи із вищенаведених вимог закону, а також того, що оскаржуване судове рішення, яке було виконано відповідачем у повному обсязі, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає обґрунтованим клопотання відповідача про поворот виконання рішення суду лише в частині задоволених позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі  10 177 грн. 78 коп. та судового збору у розмірі 824 грн. 00 коп., а всього у загальному розмірі 11 001 грн. 78 коп.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 376, 381- 384, 444 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 вересня 2017 року - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліко-житлосервіс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліко-житлосервіс" (місцезнаходження: м. Київ, вул. Ломоносова, 58-А, код ЄДРПОУ 30303467) заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 10 177 (десять тисяч сто сімдесят сім) грн. 78 коп. та судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 776 (сімсот сімдесят шість) грн. 00 коп.

Сума грошових коштів у розмірі 10 177 (десять тисяч сто сімдесят сім) грн. 78 коп., стягнута цим судовим рішенням з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліко-житлосервіс" на користь ОСОБА_1 , фактично була сплачена ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № 62491521 на виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 вересня 2017 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліко-житлосервіс" (місцезнаходження: м. Київ, вул. Ломоносова, 58-А, код ЄДРПОУ 30303467) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 996 (дев`ятсот дев`яносто шість) грн. 00 коп.

У задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліко-житлосервіс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - відмовити.

Заяву ОСОБА_1 про поворот виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 вересня 2017 року - задовольнити частково.

В порядку повороту виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 вересня 2017 року стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліко-житлосервіс" (місцезнаходження: м. Київ, вул. Ломоносова, 58-А, код ЄДРПОУ 30303467) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти у розмірі 11 001 (одинадцять тисяч одна) грн. 78 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач                                                                                    М.І. Оніщук

Судді                                                                                               В.А. Шебуєва

                                                                                                          Г.В. Крижанівська

https://reyestr.court.gov.ua/Review/94325461

Але вкотре констатую, що навіть в цій справі судом (Оніщук -Шебуєва - Крижанівська) повністю проігноровано доводи моєї апеляційної скарги в інтересах "боржника" в іншій частині (відсутність права вимоги, стягнення за незаконними тарифами). З приводу цього, як і щодо ідентифікації ЖКП, за які стягнуто кошти, -ані слова. Це вже "фирмовий почерк" даної трійки -не обгрунтовувати свої рішення. Раджу відразу заявляти відвід і писати на них до ВРП якомога більше скарг.