'ГРО-ЗА' - ГРОмадський правоЗАхисник

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Новини:

Для того, щоб надіслати запитання, реєстрація у форумі не потрібна.

Автор Тема: ВС: відмова визнати укладеним договір в будинку ОСББ (не обрано моделі відносин)  (Прочитано 849 раз)

0 Користувачів і 2 Гостей дивляться цю тему.

Перо

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 8691
    • Перегляд профілю

Цитувати
Державний герб України

Постанова

Іменем України

29 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 522/16583/18

провадження № 61-16109св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфосводоканал»,

третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Люстдорф»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 листопада 2019 року у складі судді Єршової Л. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфосводоканал» (далі - ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфосводоканал»), третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Люстдорф» (далі - ОСББ «Люстдорф»), про захист прав споживача та визнання укладеним договору.

Позовна заява мотивована тим, що 06 червня 2018 року позивач звернувся до відповідача з пропозицією щодо укладення з ним особисто договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення у квартиру АДРЕСА_1 , типова форма якого затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

Проте ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфосводоканал» відмовило у підписанні такого договору, оскільки договір про надання послуг з водопостачання та водовідведення житлового будинку на АДРЕСА_2 укладений між товариством і ОСББ «Люстдорф», яке створене співвласниками зазначеного будинку, та був чинним до введення у дію Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а тому є чинним і на теперішній час.

Позивач зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , однак участі у створенні          ОСББ «Люстдорф» не приймав.

Вказує, що він бажає укласти з відповідачем індивідуальний договір.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати укладеним договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення у квартиру АДРЕСА_1 , типова форма якого затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, сторонами якого є ОСОБА_1 та ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфосводоканал».

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх прийняття

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 18 листопада     2019 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Позивач, у порушення статей 76-81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не надав докази, що підтверджують його право власності на квартиру, а також щодо наявності або відсутності можливого рішення співвласників ОСББ «Люстдорф» про обрання однієї з моделей організації договірних відносин з виконавцем відповідної комунальної послуги; клопотань щодо витребування додаткових доказів не заявляв.

Постановою Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 листопада 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстав для його зміни чи скасування не встановлено.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що між ОСББ «Люстдорф» та ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфосводоканал» існують договірні відносини з водопостачання та водовідведення на АДРЕСА_2 на підставі договору від 01 листопада 2000 року.

Зазначений договір, у встановленому законом порядку, не визнаний недійсним. 

Позивач не проявив особливої старанності при захисті своїх інтересів, оскільки не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, які мають значення для правильного вирішення спору.

Суд першої інстанції правильно залучив до участі у справі ОСББ «Люстдорф» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки рішення суду у справі може вплинути на його права та обов`язки як сторони договору від 01 листопада 2000 року.

Розгляд справи по суті судом першої інстанції поза межами строків, передбачених статтею 210 ЦПК України, не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1  просить скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу оскарження судових рішень заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду) та зазначає, що суди не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду            від 03 липня 2019 року у справі № 357/3724/17 (провадження                          № 61-27042св18), якою були захищені права споживача на визнання укладеним договору з постачальником води та водовідведення.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої

статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах) як на підставу оскарження судового рішення, а саме зазначає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права, якою є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Тойшлер проти Германії»       від 04 жовтня 2001 року.

Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу),

а саме зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив нові обставини, про які заявником було зазначено в апеляційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не захистили право позивача як споживача на визнання договору укладеним.

Суди дійшли помилкового висновку, що між ОСББ «Люстдорф» та               ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфосводоканал» існують договірні відносини з постачання та водовідведення до будинку, оскільки предметом договору від 01 листопада 2000 року не є надання водопостачання та водовідведення до будинку, а лише узгоджено надання таких послуг об`єктам, які не є будинком.

Права ОСББ «Люстдорф» не будуть порушені внаслідок вирішення цієї справи, тому його помилково залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Крім того суд апеляційної інстанції самоусунувся від надання оцінки новим доказам, зазначеним позивачем в апеляційній скарзі, та не перевірив доводи апеляційної скарги й не навів належного обґрунтування їх неприйняття, у зв`язку з чим порушив норми процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу, надісланому 17 грудня 2020 року на адресу Верховного Суду, ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфосводоканал» зазначило, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і обґрунтованими, тому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 листопада        2019 року та постанова Одеського апеляційного суду від 01 жовтня          2020 року - без змін.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначив, що у постанові Верховного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 577/3125/15-ц (провадження          № 61-19625св18) викладено висновок, що у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, необхідно доводити правомірність кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору. Зазначений висновок не взято до уваги судами попередніх інстанцій. 

Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду 02 листопада 2020 року ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_2 мешкає у квартирі АДРЕСА_1 .

У 2000 році власниками квартир будинку № 172-а на вулиці Люстдорфська дорога у місті Одесі створено ОСББ «Люстдорф».

01 листопада 2010 року між ОСББ «Люстдорф» та КП «Одесводоканал» підписано договір про надання послуги з водопостачання та водовідведення (населення), за умовами якого КП «Одесводоканал» зобов`язалося постачати питну воду та приймати стічні води на об`єкти будинку АДРЕСА_2 .

Пунктом 4 додаткової угоди між ОСББ «Люстдорф» та ТОВ «Інфокс»             від 07 вересня 2010 року (а.с.30) внесені зміни до пункту 5.3 договору        від 01 листопада 2000 року про те, що договір діє з моменту укладення договору до 31 грудня 2015 року в частині надання послуг з водопостачання та водовідведення. Крім того, абзац 2 пункту 5.3 вказаної додаткової угоди зазначає, що договір в частині надання послуг з водопостачання та водовідведення вважається продовженим на наступні 5 років, якщо за місяць до його завершення сторони не дійдуть до згоди про внесення змін або припинення його дії.

Станом на 31 грудня 2015 року і у подальшому сторони договору (Товариство та ОСББ) не вносили зміни до договору від 01 листопада      2000 року й не порушували питання про його припинення, тобто договір був продовжений сторонами до 31 грудня 2020 року.

Згідно з листом Департамента міського господарства Одеської міської ради від 06 березня 2017 року, відповідно до рішення Одеської міської ради від 05 квітня 2007 року № 1173-V «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг у місті Одесі», виконавцем послуг водопостачання та водовідведення у місті Одесі визначено філію ТОВ «Інфокс» - «Інфосводоканал» і, відповідно до статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (а. с. 4).

06 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфосводоканал» і надав два примірники підписаного ним індивідуального договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення до квартири АДРЕСА_1 , типова форма якого затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630           (а. с. 5).

Листом від 06 липня 2018 року ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфосводоканал» відмовило ОСОБА_1 у підписанні договору, посилаючись на наявність договору про надання послуг з водопостачання та водовідведення житлового будинку на АДРЕСА_2 між ОСББ «Люстдорф» та КП «Одесводоканал»                           від 01 листопада 2000 року (а. с. 6-8).

Листом від 23 серпня 2018 року ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфосводоканал» повторно повідомило позивача про неможливість укладення індивідуального договору, оскільки з 2000 року існують договірні відносини між ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфосводоканал» та ОСББ «Люстдорф», які є чинними станом на час звернення позивача (а. с. 9,10).

Згідно з листом Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради від 08 серпня 2018 року № 252/01-13/Б між ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфосводоканал» та ОСББ «Люстдорф» з 2000 року існують договірні відносини з водопостачання та водовідведення. Укладення у 2000 році договору про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення між цими сторонами відповідає вимогам статті 19 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» зокрема, що послуги з централізованого питного постачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання з урахуванням вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», на підставі договору з об`єднаннями співвласників багатоквартирних будинків,     житлово-будівельними кооперативами та іншими об`єднаннями власників житла (а. с. 11,12).

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.

У заявлених позовних вимогах ОСОБА_1 посилався на порушення його прав ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфосводоканал» у зв`язку з відмовою в укладенні з ним як споживачем послуг індивідуального договору про водопостання та водовідведення до квартири АДРЕСА_1 .

Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово- комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач (частини перша та друга статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України «Про          житлово-комунальні послуги» з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або внесення змін до нього може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.

Згідно з частиною сьомою статті 14 Закону України «Про                      житлово-комунальні послуги», у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку самостійно не обрали одну з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, та/або не дійшли згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують постачання відповідної комунальної послуги, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги відповідно до вимог частини третьої цієї статті з урахуванням таких особливостей, а саме: виконавець забезпечує відповідність кількісних та якісних характеристик послуги встановленим нормативам на межі централізованих інженерно-технічних систем постачання послуги виконавця та внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку; до плати виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором не включається плата за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують постачання відповідної комунальної послуги; технічне обслуговування, поточний та капітальний ремонти внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують постачання відповідної комунальної послуги, здійснюються співвласниками чи залученими ними уповноваженими на виконання таких робіт особами за рахунок співвласників.

На час звернення позивача до відповідача із заявою щодо укладення індивідуального договору з водопостачання та водовідведення квартири  (червень 2018 року), а також станом на час звернення до суду з позовом між ОСББ «Люстдорф» та КП «Одесводоканал» продовжували існувати договірні відносини з водопостачання та водовідведення до будинку на АДРЕСА_2 на підставі договору                      від 01 листопада 2000 року.

Відповідач, посилаючись на договірні відносини із ОСББ «Люстдорф» щодо водопостачання та водовідведення з 2000 року, відмовило позивачу в укладенні індивідуального договору.

Положеннями частини першої статті 626, частини першої статті 629, частин першої-третьої статті 631 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Судами установлено, що у будинку на АДРЕСА_2 створено ОСББ «Люстдорф» і з 2000 року послуги з водопостачання та водовідведення до будинку надаються на підставі договору від 01 листопада 2000 року № 4356/1, укладеним між                          КП «Одесводоканал» та ОСББ «Люстдорф», ТОВ «Інфокс» є правонаступником КП «Одесводоканал», станом на 31 грудня 2015 року і       у подальшому сторони договору не вносили зміни до такого договору й не порушували питання про його припинення, тому договір був продовжений сторонами до 31 грудня 2020 року, співвласники багатоквартирного будинку на АДРЕСА_2 самостійно не обрали одну з моделей організації договірних відносин, визначену частиною сьомою статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема,  щодо укладення власниками багатоквартирного будинку індивідуальних договір з водопостачання та водовідведення.

Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради у листі від 08 серпня 2018 року № 252/01-13/Б на звернення ОСОБА_1 зазначило, між відповідачем та третьою особою з 2000 року існують договірні відносини з водопостачання та водовідведення. Укладення цього договору відповідає вимогам              статті 19 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» в частині того, що послуги з централізованого питного постачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання з урахуванням вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», на підставі договору з об`єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об`єднаннями власників житла.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфосводоканал»  правомірно відмовив ОСОБА_1 в укладенні індивідуального договору.          Будь-яких належних та допустимих доказів неправомірності дій відповідача позивачем в порушенням вимог статті 81 ЦПК України не надано.

При цьому апеляційний суд виходив з відсутності в матеріалах справи доказів щодо наявності або відсутності рішення ОСББ «Люстдорф», яким було обрано одну з моделей організації договірних відносин з виконавцем відповідної комунальної послуги.

Про необхідність вирішення на загальних зборах членами об`єднання співвласників багатоквартирного будинку питання про укладення індивідуальних договорів з ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфосводоканал» на водопостачання та водовідведення, що могло б бути підставою для укладення таких індивідуальних договорів про надання послуг із водопостачання та водовідведення зазначається у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 522/2986/16-ц (провадження           № 61-19514св18), правовідносини у якій в цій частині є подібними.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди попередніх інстанцій не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 357/3724/17 (провадження № 61-27042св18), оскільки у цій справі суди встановили, що мешканці будинку на зборах об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ініціювали укладення індивідуальних (прямих) договорів про надання послуг із централізованого постачання холодної води та водовідведення з надавачем таких послуг, однак останній відмовився укладати договори безпосередньо зі споживачами.

Натомість у справі, яка переглядається, встановлено відсутність в матеріалах справи доказів щодо наявності або відсутності рішення         ОСББ «Люстдорф», яким було вирішено питання про укладення індивідуальних вищезазначених договорів.

Доводи касаційної скарги, що суди попередніх інстанцій не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 577/3125/15-ц (провадження № 61-19625св18), не заслуговують на увагу, оскільки правовідносини у цій справі є відмінними, так як предметом спору є спонукання до укладення договору про користування електричною енергією, правовідносини щодо укладання якого регулюються іншими нормами права.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки новим доказам, зазначеним позивачем в апеляційній скарзі, оскільки в силу статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках (частина третя статті 367 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про безпідставне залучення до участі у справі ОСББ «Люстдорф» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки його права не порушуються, не заслуговують на увагу у зв`язку з тим, що саме ОСББ «Люстдорф» є стороною договору, укладеного між цим об`єднанням та виконавцем відповідної комунальної послуги.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови, оскільки суд першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

У зв`язку з залишенням рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін не підлягає окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії рішенняПриморського районного суду міста Одеси від 18 листопада 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 листопада        2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня          2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                               І. М. Фаловська

                                                                                                            С. Ю. Мартєв

                                                                                                            В. А. Стрільчук
https://reyestr.court.gov.ua/Review/96669310

Записаний
 


Мониторинг доступности сайта Host-tracker.com
email