Діють за принципом - самозванців нам не треба, отаманом буду я. Це з одного боку. А де були в цей час інші 84%.
Це ж так просто. Прийди, отримай бюлетень і постав галочку. І все. Не потрібно наступних 4 або 5 років бідувати, бігати по майданах, корпіти над документами, а потім бігати з ними по судах. Що "умом Россию не понять"?
І ще. А чи задумувались оті 84% про те, як воно живеться і про що думається отаким людям як Віктор Іванович після отакого нашого безрозсудного вибору.
Виходить, мяко кажучи, дивна ситуація - любимо одних, а зарплату віддаєм іншим.
Над нами збиткуються - ми плачемо. Нас захищають - ми їх не бачимо.
Воістину не втомлюсь повторювати материні слова: Бог палицею не приходить карати, він відбирає розум.
Притча. Купили люди трактор і реманент. довірили одному з-поміж себе, на ньому працювати. "Тракторист" запровадив практику: обробляє тільки свою ниву, а на людських лише розвертається. При цьому регулярно купують паливо, запчастини до трактора, утримують своїм коштом тракториста. Інший чоловік, не тільки вручну обробляє свою ділянку, а ще й допомагає іншим.
Питається в задачнику - люди добрі, а чому ж ви саме цьому чоловіку не довіряєте трактор? Чому ж він має жили рвати? Та якби він сів на трактор і доклав лише половину зусиль, то у вас усе росло, цвіло, буяло. І горя б ви не знали.
