| | Публікується одна з апеляційних скарг на рішення суду про виселення мешканців гуртожиткуОскаржується рішення Солом\'янського райсуду м. Києва від 22.12.2006 р. по справі №2-2510/2006 за позовом ВАТ „Південтеплоенергомонтаж" до Ільківа І. А., Філін С.П., Поліщука Ю.А. та їх сімей про виселення з гуртожитку. Очікую на думку громадськості.
Апеляційний суд м. Києва, вул. Володимирська, 15, м. Київ, МСП-03601
Через:
Солом\'янський районний суд м. Києва,
вул. М. Кривоноса, 25, м. Київ, 03680
Суддя Усатова І.А.
Справа № 2-2510/06 про виселення
Апелянт - представник відповідачів:
Куля Віктор Іванович,
вул. Боткіна, 4, кв. 18, м. Київ, 03055,
тел. 457-40-72
Позивач:
ВАТ "Південтеплоенергомонтаж",
вул. Пушкінська, 27, м. Київ, 01601
Відповідачі:
1. Ільків Іван Андрійович, вул. Монтажників, 99/1, м. Київ, 03069
2. Присяжнюк Оксана Степанівна, адреса та сама
3. Філін Сергій Петрович, адреса та сама
4. Філін Галина Григорівна, адреса та сама
5. Поліщук Юрій Анатолійович, адреса та сама
6. Поліщук Інна Михайлівна, адреса та сама
27 січня 2007 р.
АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА
на рішення Солом\'янського районного суду м. Києва від 22.12.2006 р. по справі № 2-2510/06 про виселення із кімнати гуртожитку без надання іншого житла
Оскаржується рішення Солом\'янського районного суду м. Києва від 22.12.2006 р. по цивільній справі №2-2510/2006 за позовом Відкритого акціонерного товариства „Південтеплоенергомонтаж" до Ільківа Івана Андрійовича, Присяжнюк Оксани Степанівни, Філін Сергія Петровича, Філін Галини Григорівни, Поліщук Юрія Анатолійовича, Поліщук Інни Михайлівни про виселення із кімнати гуртожитку без надання іншого житла.
Суд вирішив:
Позов Відкритого акціонерного товариства „Південтеплоенергомонтаж" до Ільківа Івана Андрійовича, Присяжнюк Оксани Степанівни, Філін Сергія Петровича, Філін Галини Григорівни, Поліщук Юрія Анатолійовича, Поліщук Інни Михайлівни про виселення із кімнати гуртожитку без надання іншого житла задовольнити.
Виселити Ільківа Івана Андрійовича, Присяжнюк Оксану Степанівну з кімнати № 33 гуртожитку по вул. Монтажників, 99/1 в м. Києві без надання іншого жилого приміщення.
Виселити Філін Сергія Петровича, Філін Галину Григорівну з кімнати № 9 гуртожитку по вул. Монтажників, 99/1 в м. Києві без надання іншого жилого приміщення.
Виселити Поліщук Юрія Анатолійовича, Поліщук Інну Михайлівну з кімнати № 14 гуртожитку по вул. Монтажників, 99/1 в м. Києві без надання іншого жилого приміщення.
Стягнути солідарно з Ільківа Івана Андрійовича, Присяжнюк Оксани Степанівни на користь Відкритого акціонерного товариства „Південтеплоенергомонтаж" державне мито в сумі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду в сумі 7,50 грн., а всього - 16 грн.
Стягнути солідарно з Філін Сергія Петровича, Філін Галини Григорівни на користь Відкритого акціонерного товариства „Південтеплоенергомонтаж" державне мито в сумі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду в сумі 7,50 грн., а всього - 16 грн.
Стягнути солідарно з Поліщук Юрія Анатолійовича, Поліщук Інни Михайлівни на користь Відкритого акціонерного товариства „Південтеплоенергомонтаж" державне мито в сумі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду в сумі 7,50 грн., а всього - 16 грн.
Винесене рішення я, як представник відповідачів, вважаю незаконним та необгрунтованим, оскільки ухвалене при неповно з\'ясованих обставинах справи, з порушеннями норм матеріального та процесуального права.
Заява про апеляційне оскарження мною подана до місцевого суду 25.12.2006 р. поштовим відправленням за № 903691. Заява про поновлення строку апеляційного оскарження подана 15 січня 2007 р.
На підставі ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, на що суд не звернув належної уваги, а саме:
1. Всупереч Постанові Пленуму Верховного Суду України від № 2 від 12.04.85 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» п. 22 не було встановлено належним чином, чи є будинок № 99/1 по вул. Монтажників в місті Києві гуртожитком. Суд обмежився дослідженням архівних документів 50-річної давності, які мають історичну, а не юридичну цінність.
2. Всупереч тій же Постанові не було встановлено належним чином, чи будинок № 99/1 по вул. Монтажників в місті Києві зареєстрований як гуртожиток у виконкомі районної в місті Ради. І у даному випадку суд у своїх висновках посилається на події та обставини 50-річної давнини, а сучасні правовідносини навіть не намагався встановити та відмовляв представникові відповідачів у витребуванні або у забезпеченні відповідних доказів. Про це свідчить фонограма технічного фіксування судового розгляду справи.
3. Всупереч тій же Постанові не було встановлено належним чином, чи є дозвіл санепідстанції на заселення будинку № 99/1 по вул. Монтажників в місті Києві як гуртожитку. Суд обмежився припущенням, що колись такий дозвіл можливо надавався, тобто знову ж таки 50 років тому назад, іншою державою, яка розпалася і нині не існує.
4. Не досліджені обставини, які свідчать про наявність або відсутність права власності на будинок № 99/1 по вул. Монтажників, про його реєстрацію в БТІ відповідно до ст. 182 ЦК України. Суд обмежився так званими правовстановлюючими документами, які не заміняють свідоцтва на право власності, і які не зареєстровані в БТІ.
Крім того, у попередньому судовому засіданні всупереч вимогам п. 3 ч. 6 ст. 130 ЦПК України суд не визначив факти, які визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.
Так, позивач не підтвердив, а суд не встановив, чи є ВАТ "ПТЕМ" власником будинку № 99/1 по вул. Монтажників, чи не відчужений цей будинок, чи не переданий він в оренду тощо.
Судом встановлено, що будівля по вул. Монтажників, 99/1 в м. Києві згідно акту державного приймання будівлі-споруди, затвердженого рішенням виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 22.06.1954 року, була збудована і прийнята в експлуатацію як гуртожиток тресту „Київпроменергомонтаж" та заселена за призначенням. Не оспорюючи цей історичний факт, представник відповідачів вважає, що він не може вважатися належним доказом у спірних правовідносинах, оскільки з тих пір минуло півстоліття, колишня держава СРСР розпалася, а після цього була проголошена незалежна держава Україна, у якій правовідносини здійснюються відповідно до законодавства України. Проте суд не звернув на цю обставину жодної уваги, а тому керувався невідомо якими міркуваннями замість застосування норм права держави Україна.
Суд не звернув увагу на те, що спірний будинок насправді позивачем не використовувався, як гуртожиток, чи інше соціальне житло, а з 01.01.2006 р. був взагалі переданий у орендне користування товариству з обмеженою відповідальністю "Бісан-Інвест" для здійснення господарської діяльності, очевидно з метою отримання прибутку, бо іншої мети у зазначеного суб\'єкта господарювання згідно з Господарським кодексом України взагалі не може бути не може бути. У підтвердження цієї обставини служить також доказ, який є у матеріалах справи, але на який суд не звернув ніякої уваги. А саме, наказом ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" від 13.03.2006 р. № 16 був ліквідований Житлово-комунальний відділ товариства, який утримував будинок по вул. Монтажників, 99/1. То про який гуртожиток може йти мова, якщо його ніхто не обслуговує? Ще більш дивує наявність юридично нікчемного акту, який свідчить про аварійний стан будинку, а в той же час будинок переданий в оренду у придатному стані (акт-додаток до договору про передачу в орендне користування). А далі – незвичайний поворот, очевидно, з метою заплутування справи. Раптом будинок достроково повертається з орендного користування, але ЖКВ уже ліквідовано, і хто має обслуговувати будинок – нікому не відомо, а суд не з\'ясував і ці обставини.
Слід зазначити, що Указом Президента України від 09.12.97 № 1342/97 затверджено Положення про Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, яким на Комітет покладено здійснення функцій координації і нормативно-методичного забезпечення діяльності БТІ та впровадження державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
На виконання Указу Президента наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.98 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 р. за № 399/2839, затверджена Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об\'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (далі – Інструкція). Інструкція діє на всій території України і є обов\'язковою для виконання всіма міністерствами, відомствами, місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності.
Відповідно до п.1.4 Інструкції державній реєстрації в БТІ підлягають об\'єкти нерухомості, розташовані на всій території України. А п.1.6 встановлює, що державна реєстрація в БТІ є обов\'язковою для власників, незалежно від форми власності. Реєстрація згідно з п. 2.2 Інструкції поділяється на первинну та поточну. Коли об\'єкт нерухомості вперше записується в реєстрову книгу, то під тим же реєстровим номером записується і суб\'єкт права власності – фізична чи юридична особа (п. 2.3). Поточна реєстрація – це реєстрація переходу права власності від одних власників до інших (п. 2.5). Вона провадиться в тій самій реєстровій книзі і під тим самим реєстровим номером, за яким провадилася первинна реєстрація об\'єкта нерухомості (п. 2.6). Поточна реєстрація права власності, як і первинна, провадиться на підставі правовстановлюючих документів, передбачених додатком 1 до цієї Інструкції (п. 2.7). До таких документів, зокрема, відносяться накази органів Фонду державного майна з додатком – переліком об\'єктів нерухомого майна про передачу у власність цих об\'єктів акціонерним товариствам.
Порядок оформлення права власності на об\'єкти нерухомого майна з видачею місцевими органами державної виконавчої влади або місцевого самоврядування свідоцтва на право власності регламентований п. 4.1 Інструкції, зокрема, фізичним та юридичним особам, прийнятим у співзасновники підприємства, які внесли в статутний фонд цього підприємства об\'єкт нерухомого майна.
У подальшому наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р., зареєстрованим там же 18 лютого 2002 р. за № 157/6445, затверджено нині діюче Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі – Положення), яким підтверджені основні приписи попередньої Інструкції. Зокрема, п. 6.1 Положення передбачає оформлення права власності на об\'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади або місцевого самоврядування зокрема юридичним особам у разі внесення до статутного фонду об\'єктів нерухомого майна їх засновниками.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до відповідних органів з заявами про оформлення свідоцтва на право власності, не отримав належним чином оформлених правовстановлюючих документів на будинок № 3 по вул. Травневій після реєстрації акціонерного товариства (відсутній наказ ФДМУ про передачу у власність товариству житлового будинку), а також не звертався до БТІ з заявою про реєстрацію права власності.
Спірний будинок не пройшов реєстрацію, як гуртожиток, у Солом\'янській райраді м. Києва, відсутні дозволи санепідстанції на його заселення, як гуртожитку.
За таких обставин, у відсутності правовстановлюючих документів, зареєстрованих в БТІ, нерухоме майно слід вважати безхазяйним і таким, що відповідно до ст. 335 ЦК України може бути передане за рішенням суду у комунальну власність. Тому суд не мав законодавчих підстав ухвалювати оскаржуване рішення про виселення відповідачів з будинку, на який не оформлено та не зареєстроване належним чином право власності. Суд незаконно відмовив у клопотанні про залучення виконавчих органів місцевого самоврядування у якості третіх осіб, які мають право претендувати на спірний будинок, оскільки відповідно до ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" у разі зміни форми власності підприємств, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад. Тобто, передача спірного будинку в статутний фонд ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" відбулася з порушенням законодавства, що очевидно послужило причиною для неможливості визнати правовстановлюючі документи юридичною підставою для реєстрації права власності на будинок, як нерухоме майно. А не маючи доказів про право власності, суд не мав права визнавати ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" належним позивачем і взагалі приймати цю справу до розгляду.
Суд незаконно прийняв позовну заяву до свого провадження, оскільки на дату надходження цієї заяви вона не відповідала вимогам ст. 119 ЦК України, зокрема, була підписана особою без підтвердження її повноважень діяти без довіреності в інтересах позивача.
Суд також не звернув увагу на наявні докази в матеріалах справи про те, що відповідач Філін С.П. є ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС, є інвалідом 2-ї групи, відповідно до медичних висновків не може проживати в комунальній квартирі, а також в одній кімнаті з членами своєї сім\'ї, у тому числі в ізольованій квартирі, знаходиться у пільговій черзі на отримання житла.
Суд не врахував ту обставину, що відповідач Філін С.П. за станом здоров\'я взагалі не може проживати в одному ізольованому приміщенні спільно з іншими особами, а його примусове виселення без надання іншого житла може привести до трагічних наслідків. Ст. 27 Конституції України покладає на державу обов\'язок захищати життя людини, але всупереч цій нормі суд, як одна з гілок державної влади, по суті своїм рішенням незаконно проігнорував цей обов\'язок, формально застосувавши застарілий Житловий кодекс радянських часів, який не відповідає акту вищої юридичної сили – Конституції України. Суд також не прийняв до уваги ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров\'я визнаються найбільшою соціальною цінністю. У даному випадку суд вирішив, що корпоративні інтереси господарського товариства – позивача, та пов\'язаного з ним іншого товариства "Бісан-Інвест", метою яких є отримання прибутку, є більш вагомою соціальною цінністю для України.
Суд не звернув також уваги на те, що Філін С.П. тривалий час працював у структурних підрозділах ВАТ "Південтеплоенергомонтаж", звільнився по інвалідності, що не дає права виселяти його без надання іншого житла.
Інші учасники процесу проживали у спірному будинку і продовжують там проживати, сподіваючись, що гуртожиток буде переданий у комунальну власність територіальної громади міста Києва, і як соціальне житло, буде використовуватися за призначенням, а не для іншої господарської діяльності з метою отримання прибутку суб\'єктом господарювання.
Суд незаконно відхилив клопотання про залучення у якості третіх осіб Київську міську державну адміністрацію та Солом\'янську районну у місті Києві державну адміністрацію (виконавчі органи відповідних рад), та вирішив питання без урахування їх позицій щодо витребування безхазяйного майна у позивача, який не має свідоцтва про право власності на спірний будинок.
Суд не надав можливості представникові відповідачів ознайомитися з матеріалами справи після того, як до неї були додані нові документи позивача та винесено рішення суду. У суді з деяких пір запроваджено такий розпорядок дня, який залишає дуже мало шансів дочекатися своєї черги до канцелярії у цивільних справах та отримати матеріали справи для ознайомлення. Для цього виділені лише три половини робочих днів тижня, що явно недостатньо для обслуговування великої кількості учасників судових процесів. З цього приводу представник відповідачів був вимушений звернутися зі скаргою до голови суду, яка до цього часу не розглянута, а зазначені перепони не усунені.
Суд не надав також ні відповідачам, ні їх представникові належним чином завірену копію рішення суду, а також копії ухвал про окремих процесуальних питаннях, з якими не погоджуються відповідачі та їх представник, що унеможливило внести заперечення до цих ухвал в апеляційну скаргу. Апеляційна скарга по суті підготовлена лише на підставі отриманих представником відповідачів копій технічного носія, на який здійснювалося фіксування судового процесу, причому фонограма виявилася місцями нерозбірливою з огляду на свідомо занижений рівень гучності голосу судді, вірогідно, з метою уникнути можливості для учасників судового розгляду будь-що з\'ясувати або заперечити. Відповідачеві було також безпідставно відмовлено у клопотанні надати роздруківку технічного запису за плату, розмір якої встановлений урядом.
Головуюча у цьому процесі суддя Усатова І.А. на перших стадіях судового розгляду систематично порушувала норми процесуального права, не надавала можливості представнику відповідачів висловити свою думку, заперечення проти дій головуючої, безпідставно відхилила клопотання про відвід судді. В той же час вона віддавала явну перевагу представнику позивача, приймаючи від нього матеріали, які є юридично нікчемними і не мають прямого відношення до справи, по суті є макулатурою, яка за думкою судді очевидно повинна створити враження про нібито вичерпне з\'ясування усіх обставин справи та доведення їх доказами.
Крім того, відповідачі були незаконно позбавлені права на реєстрацію місця проживання, навіть тимчасового, оскільки це право повинно бути забезпечене по закону для кожного учасника судового розгляду його справи. Суддя не звернула на це жодної уваги.
Виселяючи відповідачів із займаного приміщення без надання іншого житла, суд порушив їх права, гарантовані Конституцією України (ст. 47), на отримання безоплатного житла або за доступну плату, як громадян, що потребують соціального захисту. Якби у рішенні суду була врахована зазначена Конституційна норма, то суд повинен був би зобов\'язати відповідні державні органи та/або органи місцевого самоврядування надати відповідачам інше – соціальне житло, причому негайно після виселення з спірного будинку, тим більше, що Філін С.П. має право на позачергове житлове забезпечення ізольованим житловим приміщенням, а серед відповідачів є навіть держслужбовці (Ільків І.А.).
Суд також відмовився залучити то розгляду справи орган опіки та піклування, незважаючи на наявність неповнолітніх дітей у відповідачів, які після виселення на думку суду повинні також стати бездомними. То чи є це метою правосуддя, стверджувати порядки, при яких соціально незахищені мешканці стануть бездомними разом зі своїми
З урахуванням викладеного вище та суттєвим порушенням судом норм матеріального і процесуального права, які привели в свою чергу до постановлення незаконного та необгрунтованого рішення, керуючись ст. ст.10, 213, 230, 292, 294, 296, 297, 307 ЦПК України,
прошу:
1. Прийняти до розгляду цю апеляційну скаргу.
2. З огляду на те, що апеляційна скарга подається з запізненням проти передбачених ЦПК України термінів, поновити строк подачі апеляційної скарги у відповідності до поданої раніше відповідної заяви.
3. Звільнити співвідповідачів від сплати державного мита та судових витрат, оскільки Філін С.П. є інвалідом та учасником ліквідації аварії на ЧАЕС, а інші учасники є малозабезпеченими, потребують соціального захисту, а у зв\'язку з підвищенням тарифів на житлово-комунальні послуги взагалі залишилися за межами біологічного виживання.
4. Скасувати рішення у справі № 2-2510/2006 за позовом Відкритого акціонерного товариства „Південтеплоенергомонтаж" до Ільківа Івана Андрійовича, Присяжнюк Оксани Степанівни, Філін Сергія Петровича, Філін Галини Григорівни, Поліщук Юрія Анатолійовича, Поліщук Інни Михайлівни про виселення із кімнати гуртожитку без надання іншого житла і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Додатки:
1. Копія заяви про поновлення строку подачі апеляційної скарги.
2. Копія заяви про надання копії рішення суду та матеріалів справи для ознайомлення.
3. Копія скарги на ім\'я голови суду першої інстанції у зв\'язку з неможливістю отримати матеріали справи для ознайомлення та отримати засвідчену копію рішення суду.
Примітка: до скарги додається її копія для позивача.
Представник відповідачів Куля В.І.
2007-01-27 |
