| | Публікується ще одна апеляційна скарга про виселення з гуртожитку ВАТ "ПТЕМ"Оскаржується рішення Солом\'янського райсуду м. Києва від 22.12.2006 р. по справі № 2-2-2837/06 за позовом ВАТ „Південтеплоенергомонтаж" до Новосада В.В. про виселення із кімнати гуртожитку, розташованого по вул. Травневій, 3, без надання іншого житла.
Апеляційний суд м. Києва, вул. Володимирська, 15, м. Київ, МСП-01601
Через:
Солом\'янський районний суд м. Києва,
вул. М. Кривоноса, 25, м. Київ, 03680.
Суддя – Калініченко О.Б.
Цивільна справа № 2-2837/06
Позивач:
ВАТ "Південтеплоенергомонтаж,
вул. Пушкінська, 27, м. Київ, 01601
Відповідач:
Новосад Віктор Володимирович,
вул. Травнева, 3, м. Київ, 03069,
тел. 8-067-498-31-01
Апелянт - представник відповідача:
Куля Віктор Іванович, вул. Боткіна, 4, кв. 18, м. Київ, 03055, тел. 457-40-72
27 січня 2007 р.
АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА
на рішення Солом\'янського районного суду м. Києва від 22.12.2006 р. по справі № 2-2837/06 про виселення із кімнати гуртожитку без надання іншого житла
Оскаржується рішення Солом\'янського районного суду м. Києва від 22.12.2006 р. по цивільній справі № 2-2-2837/06 за позовом Відкритого акціонерного товариства „Південтеплоенергомонтаж" до Новосада Віктора Володимировича про виселення із кімнати гуртожитку, розташованого по вул. Травневій, 3, без надання іншого житла.
Суд вирішив:
Позов Відкритого акціонерного товариства „Південтеплоенергомонтаж" до Новосада Віктора Володимировича задовольнити. Виселити Новосада Віктора Володимировича з кімнати № 36 гуртожитку по вул. Травнева, 3 в м. Києві без надання іншого житлового приміщення. Стягнути з Новосада Віктора Володимировича на Користь Відкритого акціонерного товариства "Південтеплоенергомонтаж" державне мито в сумі 8,5 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду в суміт7,50 грн., а всього 16 грн.
Винесене рішення я, як представник відповідача, вважаю незаконним та необгрунтованим, оскільки ухвалене при неповно з\'ясованих обставинах справи, з порушеннями норм матеріального та процесуального права.
Заява про апеляційне оскарження мною подана до місцевого суду 26.12.2006 р. поштовим відправленням за № 1622971. Заява про поновлення строку апеляційного оскарження подана через канцелярію суду 15 січня 2007 р.
На підставі ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, на що суд не звернув належної уваги, а саме:
1. Всупереч Постанові Пленуму Верховного Суду України від № 2 від 12.04.85 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» п. 22 не було встановлено належним чином, чи є будинок № 3 по вул. Травневій в місті Києві гуртожитком. Суд обмежився дослідженням архівних документів 50-річної давності, які мають історичну, а не юридичну цінність.
2. Всупереч тій же Постанові не було встановлено належним чином, чи будинок № 3 по вул. Травневій в місті Києві зареєстрований як гуртожиток у виконкомі районної в місті Ради. І у даному випадку суд у своїх висновках посилається на події та обставини 50-річної давнини, а сучасні правовідносини навіть не намагався встановити та відмовляв представникові відповідачів у витребуванні або у забезпеченні відповідних доказів. Про це свідчить фонограма технічного фіксування судового розгляду справи.
3. Всупереч тій же Постанові не було встановлено належним чином, чи є дозвіл санепідстанції на заселення будинку № 3 по вул. Травневій в місті Києві як гуртожитку. Суд обмежився припущенням, що колись такий дозвіл можливо надавався, тобто знову ж таки 50 років тому назад, іншою державою, яка розпалася і нині не існує.
4. Не досліджені обставини, які свідчать про наявність або відсутність права власності на будинок № 3 по вул. Травневій, про його реєстрацію в БТІ відповідно до ст. 182 ЦК України. Суд обмежився так званими правовстановлюючими документами, які не заміняють свідоцтва на право власності, і які не зареєстровані в БТІ.
Крім того, у попередньому судовому засіданні всупереч вимогам п. 3 ч. 6 ст. 130 ЦПК України суд не визначив факти, які визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.
Так, позивач не підтвердив, а суд не встановив, чи є ВАТ "ПТЕМ" власником будинку № 3 по вул. Травневій, чи не відчужений цей будинок. Суд лише обмежився константацією факту про те що, гуртожиток по вул. Травнева, 3 в м. Києві переданий ТОВ "Бісан-Інвест" для здійснення господарської діяльності. Однак, у чому полягає ця діяльність і яка її мета, суд не встановив, безпідставно зі слів представника позивача зазначив – для обслуговування будівлі. Проте мета діяльності будь-якого господарського товариства відповідно до Господарського кодексу України полягає у отриманні прибутку. Суд не витребував Статутні та реєстраційні документи ТОВ "Бісан-Інвест" для вирішення цього питання. Якби це сталося, то не залишилося б жодних сумнівів у тому, що спірний будинок втратив статус гуртожитку, перетворився в об\'єкт для отримання прибутку юридичною особою, яка є незалежним від позивача суб\'єктом господарювання. Отже рішення суду про виселення з гуртожитку не відповідає фактичному статусу будинку № 3 по вул. Травневій.
Судом встановлено, що будівля № 3 по вул. Травневій в м. Києві згідно акту державного приймання будівлі-споруди, затвердженого рішенням виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 15.01.1957 року, була збудована і прийнята в експлуатацію як гуртожиток тресту „Київпроменергомонтаж" та заселена за призначенням. Не оспорюючи цей історичний факт, представник відповідачів вважає, що він не може вважатися належним доказом у спірних правовідносинах, оскільки з тих пір минуло півстоліття, колишня держава СРСР розпалася, а після цього була проголошена незалежна держава Україна, у якій правовідносини здійснюються відповідно до законодавства України. Проте суд не звернув на цю обставину жодної уваги, а тому керувався невідомо якими міркуваннями замість застосування норм права держави Україна.
Суд не звернув увагу на те, що спірний будинок насправді позивачем не використовувався, як гуртожиток, чи інше соціальне житло, а з 01.01.2006 р. був взагалі переданий у орендне користування товариству з обмеженою відповідальністю "Бісан-Інвест" для здійснення господарської діяльності, очевидно з метою отримання прибутку, бо іншої мети у зазначеного суб\'єкта господарювання згідно з Господарським кодексом України взагалі не може бути не може бути. У підтвердження цієї обставини служить також доказ, який є у матеріалах справи, але на який суд не звернув ніякої уваги. А саме, наказом ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" від 13.03.2006 р. № 16 був ліквідований Житлово-комунальний відділ товариства, який утримував будинок № 3 по вул. Травневій. То про який гуртожиток може йти мова, якщо його ніхто не обслуговує? Ще більш дивує наявність юридично нікчемного акту, який свідчить про аварійний стан будинку, а в той же час будинок переданий в оренду у придатному стані (акт-додаток до договору про передачу в орендне користування).
Всупереч твердженню мотивувальної частини рішення суду про те, що у спірному будинку, як гуртожитку, для розміщення та тимчасового проживання за спільним рішенням адміністрації та профкому ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" видаються спеціальні ордери насправді це не відбувалося. Позивач не надав доказів, що такі ордери видавалися кому-небудь із мешканців спірного будинку. Навіть представник позивача зареєстрований у цьому будинку, проте ордер на поселення йому не видавався, у трудових відносинах з ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" він також не перебував і не перебуває, а працює юрисконсультом у ТОВ "Бісан-Інвест". Проте питання про виселення його з гуртожитку чи не з гуртожитку не ставилося. Невідомо чому в такому випадку позивач віддає перевагу одним мешканцям перед іншими, вирішуючи питання про проживання у спірному будинку на будь-яких умовах, у тому числі і на підставі договору оренди, що не відповідає статусу гуртожитку.
Крім того, суд не звернув уваги на відсутність державної реєстрації спірного будинку в БТІ, що має вирішальне значення для визначення права власності.
Суд не приділив належної уваги тій обставині, що Указом Президента України від 09.12.97 № 1342/97 затверджено Положення про Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, яким на Комітет покладено здійснення функцій координації і нормативно-методичного забезпечення діяльності БТІ та впровадження державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
На виконання Указу Президента наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.98 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 р. за № 399/2839, затверджена Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об\'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (далі – Інструкція). Інструкція діє на всій території України і є обов\'язковою для виконання всіма міністерствами, відомствами, місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності.
Відповідно до п.1.4 Інструкції державній реєстрації в БТІ підлягають об\'єкти нерухомості, розташовані на всій території України. А п.1.6 встановлює, що державна реєстрація в БТІ є обов\'язковою для власників, незалежно від форми власності. Реєстрація згідно з п. 2.2 Інструкції поділяється на первинну та поточну. Коли об\'єкт нерухомості вперше записується в реєстрову книгу, то під тим же реєстровим номером записується і суб\'єкт права власності – фізична чи юридична особа (п. 2.3). Поточна реєстрація – це реєстрація переходу права власності від одних власників до інших (п. 2.5). Вона провадиться в тій самій реєстровій книзі і під тим самим реєстровим номером, за яким провадилася первинна реєстрація об\'єкта нерухомості (п. 2.6). Поточна реєстрація права власності, як і первинна, провадиться на підставі правовстановлюючих документів, передбачених додатком 1 до цієї Інструкції (п. 2.7). До таких документів, зокрема, відносяться накази органів Фонду державного майна з додатком – переліком об\'єктів нерухомого майна про передачу у власність цих об\'єктів акціонерним товариствам.
Порядок оформлення права власності на об\'єкти нерухомого майна з видачею місцевими органами державної виконавчої влади або місцевого самоврядування свідоцтва на право власності регламентований п. 4.1 Інструкції, зокрема, фізичним та юридичним особам, прийнятим у співзасновники підприємства, які внесли в статутний фонд цього підприємства об\'єкт нерухомого майна.
У подальшому наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р., зареєстрованим там же 18 лютого 2002 р. за № 157/6445, затверджено нині діюче Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі – Положення), яким підтверджені основні приписи попередньої Інструкції. Зокрема, п. 6.1 Положення передбачає оформлення права власності на об\'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади або місцевого самоврядування зокрема юридичним особам у разі внесення до статутного фонду об\'єктів нерухомого майна їх засновниками.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до відповідних органів з заявами про оформлення свідоцтва на право власності, не отримав належним чином оформлених правовстановлюючих документів на будинок № 3 по вул. Травневій після реєстрації акціонерного товариства (відсутній наказ ФДМУ про передачу у власність товариству житлового будинку), а також не звертався до БТІ з заявою про реєстрацію права власності.
Спірний будинок не пройшов реєстрацію, як гуртожиток, у Київраді або у Солом\'янській райраді м. Києва, відсутні дозволи санепідстанції на його заселення, як гуртожитку.
За таких обставин, у відсутності правовстановлюючих документів, зареєстрованих в БТІ, нерухоме майно слід вважати безхазяйним і таким, що відповідно до ст. 335 ЦК України може бути передане за рішенням суду у комунальну власність. Тому суд не мав законодавчих підстав ухвалювати оскаржуване рішення про виселення відповідача з будинку, на який не оформлено та не зареєстроване належним чином право власності. Суд незаконно відмовив у клопотанні про залучення виконавчих органів місцевого самоврядування у якості третіх осіб, які мають право претендувати на спірний будинок, оскільки відповідно до ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" у разі зміни форми власності підприємств, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад. Тобто, передача спірного будинку в статутний фонд ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" відбулася з порушенням законодавства, що очевидно послужило причиною для неможливості визнати правовстановлюючі документи юридичною підставою для реєстрації права власності на будинок, як нерухоме майно. А не маючи доказів про право власності, суд не мав права визнавати ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" належним позивачем і взагалі приймати цю справу до розгляду.
Суд незаконно прийняв позовну заяву до свого провадження, оскільки на дату надходження цієї заяви вона не відповідала вимогам ст. 119 ЦК України, зокрема, була підписана особою без підтвердження її повноважень діяти без довіреності в інтересах позивача.
Суд не врахував ту обставину, що ст. 27 Конституції України покладає на державу обов\'язок захищати життя людини, але всупереч цій нормі суд, як одна з гілок державної влади, по суті своїм рішенням незаконно проігнорував цей обов\'язок, формально застосувавши застарілий Житловий кодекс радянських часів, який не відповідає акту вищої юридичної сили – Конституції України. Суд також не прийняв до уваги ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров\'я визнаються найбільшою соціальною цінністю. У даному випадку суд вирішив, що корпоративні інтереси господарського товариства – позивача, та пов\'язаного з ним договірними відносинами іншого товариства "Бісан-Інвест", метою яких є отримання прибутку, є більш вагомою соціальною цінністю для України.
В матеріалах справи станом на 22.12.2006 р. були відсутні докази про державну реєстрацію юридичної особи ВАТ "ПТЕМ", від імені якої позовна заява подана до суду, не наданий затверджений Статут, невідомі склад засновників, мета та цілі діяльності товариства, наявність виду діяльності по утриманню житлового фонду, не встановлена наявність ліцензій на надання житлово-комунальних послуг тощо. Однак, представнику відповідача відомо, що Статутом ВАТ "ПТЕМ" (п. 2.1) серед цілей діяльності передбачено задоволення економічних і соціальних потреб акціонерів та членів трудового колективу.
Відповідач перебував у трудових відносинах з попередником позивача – державним підприємством "Трест "Південтеплоенергомонтаж" з 1986 р. Після перетворення державного тресту у відкрите акціонерне товариство в 1994 р. відповідач проживав у вказаному будинку з 1994 р. Відповідач є акціонером ВАТ "ПТЕМ" та власником 43 простих іменних акцій, що підтверджується сертифікатом серії Б № 2418. Однак, його потреби в реальному здійсненню конституційного права на житло не були задоволені на протязі майже 15 років, а рівень зарплати в останній період не відповідав прожитковому мінімуму. У 2001 р. відповідач звільнився з роботи за власним бажанням, на даний час працює монтажником 5 розряду в ТОВ "В.В.С. Майстер". Під час суперечки з позивачем про виселення відповідач звертався до ВАТ "ПТЕМ" з заявою про поновлення трудових відносин, але не зважаючи на великий трудовий стаж і кваліфікацію відповідача ВАТ "ПТЕМ" у цьому йому відмовив.
Слід зазначити, що Постановами Пленуму ВСУ № 2 від 10.03.89, № 13 від 25.12.92, № 15 від 25.05.98), з метою правильного застосування ЖК, введеного в дію з 1 січня 1984 р., передбачено, зокрема п.22, що:
"Вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід
з\'ясовувати, чи є гуртожитком приміщення, яке займає відповідач.
Для цього, зокрема, необхідно витребувати дані про те, чи
перебуває будинок, в якому розміщено таке приміщення, у віданні
позивача; чи побудований він як гуртожиток або спеціально для
нього переобладнаний; чи є дозвіл санепідстанції на його
заселення як гуртожитку; чи зареєстрований він як гуртожиток у
виконкомі районної, міської, районної в місті Ради; чи видавався
відповідно до Положення про гуртожиток ордер на зайняття жилої
площі в гуртожитку; чи укомплектований будинок (жиле приміщення)
меблями, спеціальним устаткуванням, інвентарем,
культурно-побутовими предметами, необхідними для проживання,
занять і відпочинку громадян, чи є штати для обслуговування
гуртожитку, як оплачується проживання і т.п. Судам слід
враховувати, що гуртожитками є також спеціально побудовані
підприємствами, установами, організаціями жилі будинки для
малосімейних, щодо яких адміністрацією, органом громадської
організації і профспілковим комітетом до початку будівництва
прийнято рішення про їх використання як сімейних гуртожитків і
вони зареєстровані у виконкомі як гуртожитки.
Якщо гуртожиток надано у зв\'язку з роботою, слід з\'ясовувати
вид трудового договору, укладеного між позивачем і відповідачем, і
за яких підстав він був припинений, маючи на увазі, що згідно зі
ст.132 ЖК без надання іншого жилого приміщення можуть бути
виселені сезонні, тимчасові працівники, які припинили роботу,
особи, які працюють за строковим трудовим договором, а також інші
працівники, які звільнилися за власним бажанням без поважних
причин, або звільнені за порушення трудової дисципліни чи вчинення
злочину. При припиненні трудового договору з інших підстав вони,
як і особи, перелічені в ст.125 ЖК, можуть бути виселені лише з
наданням іншого жилого приміщення.
( Пункт 22 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
22-1. Позови про виселення з наданням іншого жилого
приміщення (статті 114, 114-1, 117, 125, ч.3 ст.132 ЖК ( 5464-10 )
не можуть бути задоволені, якщо надане приміщення не відповідає
санітарним і технічним вимогам. Вирішуючи це питання, суд має
враховувати як визначений згідно з постановою Ради Міністрів УРСР
від 26 квітня 1984 р. N 189 "Про порядок обстеження стану жилих
будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і
технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень
непридатними для проживання" перелік випадків, коли жилі будинки
(жилі приміщення) визнаються невідповідними санітарним і технічним
вимогам, так і інші конкретні обставини (стан здоров\'я, склад
сім\'ї тощо).
Відповідне санітарним і технічним вимогам інше жиле приміщення може бути меншим, ніж займане, і менш благоустроєним,
але разом з тим воно має відповідати вимогам, що виключають
визнання особи, яка поселилась в ньому, потребуючою поліпшення
житлових умов, у тому числі у зв\'язку з проживанням в одній
кімнаті осіб різної статі старших за дев\'ять років, крім подружжя."
Оскільки Постанови Пленуму ВСУ є обов\'язковим для судів нижчого рівня, прошу відхилити позовну вимогу ВАТ "ПТЕМ", оскільки позивач не довів належним чином, чи є будинок № 3 по вул. Травневій в місті Києві гуртожитком, чи є будинок № 3 по вул. Травневій в місті Києві зареєстрований як гуртожиток у виконкомі районної в місті Ради, чи є дозвіл санепідстанції на заселення будинку № 3 по вул. Травневій в місті Києві як гуртожитку, не довів обставини, які свідчать про наявність або відсутність права власності на будинок № 3 по вул. Травневій, про його реєстрацію в БТІ відповідно до ст. 182 ЦК України.
Крім того, всупереч вимогам ч. 7 ст. 119 ЦПК України представник позивача, який підписав позовну заяву, не надав документів, що підтверджують його повноваження. За таких обставин відповідно до ч. 2 ст. 121 ЦПК України суд повинен повернути позовну заяву позивачеві, але замість цього безпідставно постановив ухвалу від 17 травня 2006 р. про відкриття провадження у справі. А у попередньому судовому засіданні всупереч вимогам п. 3 ч. 6 ст. 130 ЦПК України не встановлені факти, які визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.
Таким чином, позивач не підтвердив, чи є ВАТ "ПТЕМ" власником будинку № 3 по вул. Травневій, чи не відчужений цей будинок, чи не переданий він в оренду тощо. Насправді, спірний будинок з 01.01.2006 р. знаходиться в орендному користуванні іншої юридичної особи – ТОВ "Бісан-Інвест", тобто ВАТ "ПТЕМ" не є належним позивачем, але цю обставину позивач приховав.
Суд взагалі не дослідив питання, хто є по закону власником спірного будинку. Слід зазначити, що Указом Президента України від 09.12.97 № 1342/97 затверджено Положення про Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, яким на Комітет покладено здійснення функцій координації і нормативно-методичного забезпечення діяльності БТІ та впровадження державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
На виконання Указу Президента наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.98 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 р. за № 399/2839, затверджена Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об\'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (далі – Інструкція). Інструкція діє на всій території України і є обов\'язковою для виконання всіма міністерствами, відомствами, місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності.
Відповідно до п.1.4 Інструкції, державній реєстрації в БТІ підлягають об\'єкти нерухомості, розташовані на всій території України. А п.1.6 встановлює, що державна реєстрація в БТІ є обов\'язковою для власників, незалежно від форми власності. Реєстрація згідно з п. 2.2 Інструкції поділяється на первинну та поточну. Коли об\'єкт нерухомості вперше записується в реєстрову книгу, то під тим же реєстровим номером записується і суб\'єкт права власності – фізична чи юридична особа (п. 2.3). Поточна реєстрація – це реєстрація переходу права власності від одних власників до інших (п. 2.5). Вона провадиться в тій самій реєстровій книзі і під тим самим реєстровим номером, за яким провадилася первинна реєстрація об\'єкта нерухомості (п. 2.6). Поточна реєстрація права власності, як і первинна, провадиться на підставі правовстановлюючих документів, передбачених додатком 1 до цієї Інструкції (п. 2.7). До таких документів, зокрема, відносяться накази органів Фонду державного майна з додатком – переліком об\'єктів нерухомого майна про передачу у власність цих об\'єктів акціонерним товариствам.
Порядок оформлення права власності на об\'єкти нерухомого майна з видачею місцевими органами державної виконавчої влади або місцевого самоврядування свідоцтва на право власності регламентований п. 4.1 Інструкції, зокрема, фізичним та юридичним особам, прийнятим у співзасновники підприємства, які внесли в статутний фонд цього підприємства об\'єкт нерухомого майна.
У подальшому наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р., зареєстрованим там же 18 лютого 2002 р. за № 157/6445, затверджено нині діюче Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі – Положення), яким підтверджені основні приписи попередньої Інструкції. Зокрема, п. 6.1 Положення передбачає оформлення права власності на об\'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади або місцевого самоврядування зокрема юридичним особам у разі внесення до статутного фонду об\'єктів нерухомого майна їх засновниками.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до відповідних органів з заявами про оформлення свідоцтва на право власності, не отримав належним чином оформлених правовстановлюючих документів на будинок № 3 по вул. Травневій після реєстрації акціонерного товариства (відсутній наказ ФДМУ про передачу у власність товариству житлового будинку), а також не звертався до БТІ з заявою про реєстрацію права власності.
Спірний будинок не пройшов реєстрацію, як гуртожиток, у Солом\'янській райраді м. Києва, відсутні дозволи санепідстанції на його заселення, як гуртожитку.
Крім того, Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" (ч. 9 ст. 8) встановлено, що у разі зміни форми власності підприємств, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських рад. Але ця вимога закону була порушена.
За таких обставин, у відсутності правовстановлюючих документів, зареєстрованих в БТІ, нерухоме майно слід вважати безхазяйним і таким, що відповідно до ст. 335 ЦК України може бути передане за рішенням суду у комунальну власність. Тому відповідач не має законодавчих підстав вимагати виселення відповідача з будинку, на який не оформлено та не зареєстроване належним чином право власності.
Позивач та інші мешканці проживали у спірному будинку і продовжують там проживати, сподіваючись, що гуртожиток буде переданий у комунальну власність територіальної громади міста Києва, і як соціальне житло, буде використовуватися за призначенням, а не для іншої господарської діяльності з метою отримання прибутку суб\'єктом господарювання. Отримані офіційні відповіді КМДА мешканцям будинку з цього приводу свідчать про наміри держадміністрації витребувати гуртожиток із незаконного володіння.
Суд незаконно відхилив клопотання про залучення у якості третіх осіб Київську міську державну адміністрацію та Солом\'янську районну у місті Києві державну адміністрацію (виконавчі органи відповідних рад), та вирішив питання без урахування їх позицій щодо витребування безхазяйного майна у позивача, який не має свідоцтва про право власності на спірний будинок.
Суд не надав можливості представникові відповідачів ознайомитися з матеріалами справи після того, як до неї були додані нові документи позивача та винесено рішення суду. У суді з деяких пір запроваджено такий розпорядок дня, який залишає дуже мало шансів дочекатися своєї черги до канцелярії у цивільних справах та отримати матеріали справи для ознайомлення. Для цього виділені лише три половини робочих днів тижня, що явно недостатньо для обслуговування великої кількості учасників судових процесів. З цього приводу представник відповідачів був вимушений звернутися зі скаргою до голови суду, яка до цього часу не розглянута, а зазначені перепони не усунені.
Суд не надав також ні відповідачам, ні їх представникові належним чином завірену копію рішення суду, а також копії ухвал про окремих процесуальних питаннях, з якими не погоджуються відповідачі та їх представник, що унеможливило внести заперечення до цих ухвал в апеляційну скаргу. Апеляційна скарга по суті підготовлена лише на підставі отриманих представником відповідачів копій технічного носія, на який здійснювалося фіксування судового процесу, причому фонограма виявилася місцями нерозбірливою з огляду на свідомо занижений рівень гучності голосу судді, вірогідно, з метою уникнути можливості для учасників судового розгляду будь-що з\'ясувати або заперечити. Відповідачеві було також безпідставно відмовлено у клопотанні надати роздруківку технічного запису за плату, розмір якої встановлений урядом.
Головуюча у цьому процесі суддя Калініченко О.В. на перших стадіях судового розгляду систематично порушувала норми процесуального права, не надавала можливості представнику відповідача висловити свою думку, заперечення проти дій головуючої, безпідставно відхилила клопотання про відвід судді. В той же час вона віддавала явну перевагу представнику позивача, приймаючи від нього матеріали, які є юридично нікчемними і не мають прямого відношення до справи, по суті є макулатурою, яка за думкою судді очевидно повинна створити враження про нібито вичерпне з\'ясування усіх обставин справи та доведення їх доказами.
Крім того, відповідач був незаконно позбавлений права на реєстрацію місця проживання, навіть тимчасового, оскільки це право повинно бути забезпечене по закону для кожного учасника судового розгляду його справи. Суддя не звернула на це жодної уваги.
Виселяючи відповідача із займаного приміщення без надання іншого житла, суд порушив його права, гарантовані Конституцією України (ст. 47), на отримання безоплатного житла або за доступну плату, як громадян, що потребують соціального захисту. Якби у рішенні суду була врахована зазначена Конституційна норма, то суд повинен був би зобов\'язати відповідні державні органи та/або органи місцевого самоврядування надати відповідачеві інше – соціальне житло, причому негайно після виселення з спірного будинку, тим більше, що Новосад В.В. більше 15 років перебував у трудових відносинах з позивачем, а як акціонер ВАТ "ПТЕМ" має переважне право навіть перед найманими працівниками у першочерговому задоволенні своїх економічних і соціальних потреб.
З урахуванням викладеного вище та суттєвим порушенням судом норм матеріального і процесуального права, які привели в свою чергу до постановлення незаконного та необгрунтованого рішення, керуючись ст. ст.10, 213, 230, 292, 294, 296, 297, 307 ЦПК України,
прошу:
1. Прийняти до розгляду цю апеляційну скаргу.
2. З огляду на те, що апеляційна скарга подається з запізненням проти передбачених ЦПК України термінів, поновити строк подачі апеляційної скарги у відповідності до поданої раніше відповідної заяви.
3. Звільнити відповідача від сплати державного мита та судових витрат, оскільки він є малозабезпеченими, потребує соціального захисту, а у зв\'язку з підвищенням тарифів на житлово-комунальні послуги у м. Києві взагалі залишився за межами біологічного виживання.
4. Скасувати рішення у справі № 2-2837/2006 за позовом Відкритого акціонерного товариства „Південтеплоенергомонтаж" до Новосада Віктора Володимировича про виселення із кімнати гуртожитку без надання іншого житла і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Додатки:
1. Копія заяви про поновлення строку подачі апеляційної скарги.
2. Копія заяви про надання копії рішення суду та матеріалів справи для ознайомлення.
3. Копія скарги на ім\'я голови суду першої інстанції у зв\'язку з неможливістю отримати матеріали справи для ознайомлення та отримати засвідчену копію рішення суду.
Примітка: до скарги додається її копія для позивача.
Представник відповідача Куля В.І.
2007-01-27 |
