| | АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА на заочне рішення суду про виселення з гуртожиткуОскаржується рішення Солом\'янського районного суду м. Києва від 20.10.2006 р. по справі № 2-2441/06
Апеляційний суд м. Києва,
вул. Володимирська, 15, м. Київ, МСП-01601
Через:
Солом\'янський районний суд м. Києва
вул. М. Кривоноса, 25, м. Київ, 03680.
Суддя – Оксюта Т.Г
Цивільна справа № 2-2441/06
Позивач:
ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" (ПТЕМ),
вул. Пушкінська, 27, м. Київ, 01601,
тел. 234-85-84
Відповідач:
Оліпер Юрій Вікторович, вул. Монтажників,
99/1, м. Київ, 03069, тел. 8-067-502-53-10
Апелянт – Представник відповідача:
"ГРО-ЗА" Віктор Іванович, вул. ..., ..., кв. ююю, м. Київ, ....., тел. 457-40-72
11 квітня 2007 р.
АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА
на заочне рішення суду про виселення з гуртожитку
Оскаржуваним заочним рішенням суду по справі № 2-2441/06, винесеним 20.10.2006 р., позов ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" до Оліпера Юрія Вікторовича про виселення з гуртожитку було задоволено.
Заява про перегляд заочного рішення представником відповідача подана 31.10.2006 р. через канцелярію суду. Ухвалою судді від 03.11.2006 р. заява не була прийнята до розгляду у зв\'язку з недоліками та наданий строк до 14.11.2006 р. для усунення недоліків.
13.11.2006 р. поштовим відправленням № 00921894 представником відповідача була надіслана уточнена заява про перегляд заочного рішення. У результаті розгляду заяви суд своєю ухвалою від 19.03.2007 р. залишив заяву без задоволення.
За таких обставин відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦПК України передбачене право на оскарження заочного рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява про перегляд заочного рішення, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення. Таким чином, відлік десятиденного строку, протягом якого має бути подано заяву про апеляційне оскарження рішення суду, розпочинається від 20 березня 2007 р.
Заява про апеляційне оскарження заочного рішення суду подана 23 березня 2007 р. поштовим відправленням № 1183935. Двадцятиденний строк для подачі апеляційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 294 ЦПК України закінчується 12 квітня 2007 р. Скарга подана 11 квітня 2007 р., тобто у межах встановленого строку.
Заочне рішення оскаржується з мотивів неповноти встановлення судом обставин справи перед винесенням рішення та неправильності встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильного і неповного дослідження доказів та їх оцінки, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного визначення правовідносин сторін, а також суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого спір про виселення з гуртожитку був вирішений неправильно.
У підтвердження викладених вище обставин далі надається їх обгрунтування.
1. Неповнота, неправильність встановлення судом обставин справи
Вирішальним фактом для правильного встановлення правовідносин у даній справі є відсутність доказів на право власності на спірний будинок. Зміст права власності визначений у ч. 1 ст. 317 ЦК України, а саме, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. У спорах про виселення належним позивачем може бути лише власник або уповноважена ним особа.
В матеріалах справи відсутні докази про державну реєстрацію права власності на будинок № 99/1 по вул. Монтажників. Відсутність державної реєстрації свідчить про те, зазначений будинок слід вважати безхазяйним майном. Це означає, що відповідач, як юридична особа, володів будинком № 99/1 по вул. Монтажників незаконно, незаконно укладав договори найму житла у цьому будинку, незаконно стягував плату за проживання мешканців цього будинку, незаконно намагається виселити мешканців, у тому числі відповідача, з цього будинку.
Суд не звернув увагу на положення п. 22 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 10.03.89, яке встановлює необхідність витребувати дані про те, чи перебуває будинок, в якому розміщене таке приміщення, у віданні позивача. За даними апелянта, спірний будинок був отриманий позивачем у статутний фонд без дотримання вимог законодавства, а тому виникли перепони у державній реєстрації права власності на нерухоме майно. Володіння спірним будинком без державної реєстрації є порушенням норми права, закріпленої у ст. 182 ЦК України, відповідно до якої право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Частиною 1 ст. 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відсутність державної реєстрації дає підстави вважати відповідне нерухоме майно безхазяйним, оскільки право власності на нього не виникло.
Частина 2 ст. 335 ЦК України передбачає, що безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Тому з метою отримання необхідних доказів слід витребувати з КМДА документи про облік спірного будинку, як безхазяйного майна.
Відповідно до ст. 348 ЦК України, якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. ЦПК України встановлює порядок розгляду справ про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність. Відповідно до ст. 269 цього Кодексу відповідна заява подається до суду органом, уповноваженим управляти майном відповідної територіальної громади, тобто у даному випадку – КМДА.
Отже, не вирішивши належним чином питання про статус спірного будинку, суд не мав права залишити без розгляду ті обставини, які стосуються безхазяйного майна, що може належати територіальній громаді м. Києва.
На підставі ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, на що суд не звернув належної уваги, а саме:
• Всупереч Постанові Пленуму Верховного Суду України від № 2 від 12.04.85 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» п. 22 не було встановлено належним чином, чи є будинок № 99/1 по вул. Монтажників в місті Києві гуртожитком. Суд обмежився дослідженням архівних документів 50-річної давності, які мають історичну, а не юридичну цінність.
• Всупереч тій же Постанові не було встановлено належним чином, чи будинок № 99/1 по вул. Монтажників в місті Києві зареєстрований як гуртожиток у виконкомі районної в місті Ради. І у даному випадку суд у своїх висновках посилається на події та обставини 50-річної давнини, а сучасні правовідносини навіть не намагався встановити та відмовляв представникові відповідачів у витребуванні або у забезпеченні відповідних доказів. Про це свідчить фонограма технічного фіксування судового розгляду справи.
• Всупереч тій же Постанові не було встановлено належним чином, чи є дозвіл санепідстанції на заселення будинку № 99/1 по вул. Монтажників в місті Києві як гуртожитку. Суд обмежився припущенням, що колись такий дозвіл можливо надавався, тобто знову ж таки 50 років тому назад, іншою державою, яка розпалася і нині не існує.
• Не досліджені обставини, які свідчать про наявність або відсутність права власності на будинок № 99/1 по вул. Монтажників, про його реєстрацію в БТІ відповідно до ст. 182 ЦК України. Суд обмежився так званими правовстановлюючими документами, які не заміняють свідоцтва на право власності, і які не зареєстровані в БТІ.
• Крім того, у попередньому судовому засіданні всупереч вимогам п. 3 ч. 6 ст. 130 ЦПК України суд не визначив факти, які визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.
Так, позивач не підтвердив, а суд не встановив, чи є ВАТ "ПТЕМ" власником будинку № 99/1 по вул. Монтажників, чи не відчужений цей будинок, чи не переданий він в оренду тощо.
Судом встановлено, що будівля по вул. Монтажників, 99/1 в м. Києві згідно акту державного приймання будівлі-споруди, затвердженого рішенням виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 22.06.1954 року, була збудована і прийнята в експлуатацію як гуртожиток тресту „Київпроменергомонтаж" та заселена за призначенням. Не оспорюючи цей історичний факт, представник відповідачів вважає, що він не може вважатися належним доказом у спірних правовідносинах, оскільки з тих пір минуло півстоліття, колишня держава СРСР розпалася, а після цього була проголошена незалежна держава Україна, у якій правовідносини здійснюються відповідно до законодавства України. Проте суд не звернув на цю обставину жодної уваги, а тому керувався невідомо якими міркуваннями замість застосування норм права держави Україна.
Суд не звернув увагу на те, що спірний будинок насправді позивачем не використовувався, як гуртожиток, чи інше соціальне житло, а з 01.01.2006 р. був взагалі переданий у орендне користування товариству з обмеженою відповідальністю "Бісан-Інвест" для здійснення господарської діяльності, очевидно з метою отримання прибутку, бо іншої мети у зазначеного суб\'єкта господарювання згідно з Господарським кодексом України взагалі не може бути. У підтвердження цієї обставини служить також доказ, який є у матеріалах справи, але на який суд не звернув ніякої уваги. А саме, наказом ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" від 13.03.2006 р. № 16 був ліквідований Житлово-комунальний відділ товариства, який утримував будинок по вул. Монтажників, 99/1. То про який гуртожиток може йти мова, якщо його ніхто не обслуговує? Ще більш дивує наявність юридично нікчемного акту, який свідчить про аварійний стан будинку, а в той же час будинок переданий в оренду у придатному стані (акт-додаток до договору про передачу в орендне користування). А далі – незвичайний поворот, очевидно, з метою заплутування справи. Раптом будинок достроково повертається з орендного користування, але ЖКВ уже ліквідовано, і хто має обслуговувати будинок – нікому не відомо, а суд не з\'ясував і ці обставини.
2. Неправильність та неповнота дослідження доказів та їх оцінки
На стадії дослідження доказів, яка регламентується ст. 185 ЦПК України, суд обмежився константацією наявності в матеріалах справи документів 50-річної давнини, які свідчать про колишній статус спірного будинку, як гуртожитку, що належав не існуючій на даний час державі – СРСР.
Єдиним документом, на який опирався суд при дослідженні доказів, був "Перелік нерухомого майна, переданий засновником до статутного фонду ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" станом на 01.01.1994 року та є його власністю", наданий позивачем у виді світлокопії у двох примірниках (а.с. 82-87 та 88-93), засвідчених інспектором відділу кадрів позивача. При цьому одна з копій не містить ніяких відміток про затвердження Переліку уповноваженим власником, а на першому аркуші іншої (а.с. 88) є сумнівний напис про її затвердження з нечіткою копією відбитку гербової печатки Міністерства енергетики та електрифікації України. Щодо кількості примірників (два), то це той випадок, коли кількість не переходить в якість, тобто обидва примірники є юридично нікчемними.
Суд неправильно оцінив зазначений документ, як доказ права власності на будинок по вул. Монтажників, 99/1. Як зазначено вище, право власності на нерухоме майно може бути підтверджене лише при наявності документу про його державну реєстрацію відповідно до ст. 182 ЦК України. Насправді Перелік є юридично нікчемним документом, який може свідчити лише про наміри виконати певні дії, але у жодному випадку не свідчить, що заплановані дії були юридично правильно завершені.
Це знаходить підтвердження у тому, що незважаючи на правильний перший крок – запит суду від 23.05.2006 р. (а.с. 54) на адресу начальника Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об\'єкти нерухомого майна щодо підтвердження права власності позивача на спірний будинок, у подальшому відсутність такого підтвердження з невідомих причин не спонукала суд при постановленні рішення дати належну оцінку цього факту.
Якби суд застосував відповідні нормативно-правові акти, які стосуються порядку оформлення права власності на майно, яке передається до статутного фонду господарських товариств під час корпоратизації та приватизації державних підприємств, то він повинен був би дійти до єдино правильного висновку – право власності на спірний будинок № 99/1 по вул. Монтажників не було належним чином оформлене. Фактично позивач володів ним та розпоряджався безпідставно, оскільки інший потенціальний власник – територіальна громада міста Києва у особі органу місцевого самоврядування не проявила інтересу до майна, яке їй по праву повинно було належати. Чому так сталося – суд не з\'ясував і не залучив до участі в розгляді справи Київську міську державну адміністрацію як виконавчий орган Київради.
Суд взагалі не дослідив питання, хто є по закону власником спірного будинку. Слід зазначити, що Указом Президента України від 09.12.97 № 1342/97 затверджено Положення про Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, яким на Комітет покладено здійснення функцій координації і нормативно-методичного забезпечення діяльності БТІ та впровадження державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
На виконання Указу Президента наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.98 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 р. за № 399/2839, затверджена Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об\'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (далі – Інструкція). Інструкція діє на всій території України і є обов\'язковою для виконання всіма міністерствами, відомствами, місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності.
Відповідно до п.1.4 Інструкції, державній реєстрації в БТІ підлягають об\'єкти нерухомості, розташовані на всій території України. А п.1.6 встановлює, що державна реєстрація в БТІ є обов\'язковою для власників, незалежно від форми власності. Реєстрація згідно з п. 2.2 Інструкції поділяється на первинну та поточну. Коли об\'єкт нерухомості вперше записується в реєстрову книгу, то під тим же реєстровим номером записується і суб\'єкт права власності – фізична чи юридична особа (п. 2.3). Поточна реєстрація – це реєстрація переходу права власності від одних власників до інших (п. 2.5). Вона провадиться в тій самій реєстровій книзі і під тим самим реєстровим номером, за яким провадилася первинна реєстрація об\'єкта нерухомості (п. 2.6). Поточна реєстрація права власності, як і первинна, провадиться на підставі правовстановлюючих документів, передбачених додатком 1 до цієї Інструкції (п. 2.7). До таких документів, зокрема, відносяться накази органів Фонду державного майна з додатком – переліком об\'єктів нерухомого майна про передачу у власність цих об\'єктів акціонерним товариствам.
Порядок оформлення права власності на об\'єкти нерухомого майна з видачею місцевими органами державної виконавчої влади або місцевого самоврядування свідоцтва на право власності регламентований п. 4.1 Інструкції, зокрема, фізичним та юридичним особам, прийнятим у співзасновники підприємства, які внесли в статутний фонд цього підприємства об\'єкт нерухомого майна.
У подальшому наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р., зареєстрованим там же 18 лютого 2002 р. за № 157/6445, затверджено нині діюче Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі – Положення), яким підтверджені основні приписи попередньої Інструкції. Зокрема, п. 6.1 Положення передбачає оформлення права власності на об\'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади або місцевого самоврядування зокрема юридичним особам у разі внесення до статутного фонду об\'єктів нерухомого майна їх засновниками.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до відповідних органів з заявами про оформлення свідоцтва на право власності, не отримав належним чином оформлених правовстановлюючих документів на будинок № 99/1 по вул. Моньажників після реєстрації акціонерного товариства (відсутній наказ ФДМУ про передачу у власність товариству житлового будинку), а також не звертався до БТІ з заявою про реєстрацію права власності.
Спірний будинок не пройшов реєстрацію, як гуртожиток, у Солом\'янській райраді м. Києва, відсутні дозволи санепідстанції на його заселення, як гуртожитку.
Крім того, Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" (ч. 9 ст. 8) встановлено, що у разі зміни форми власності підприємств, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських рад. Але ця вимога закону була порушена.
За таких обставин, у відсутності правовстановлюючих документів, зареєстрованих в БТІ, нерухоме майно слід вважати безхазяйним і таким, що відповідно до ст. 335 ЦК України може бути передане за рішенням суду у комунальну власність. Тому відповідач не має законодавчих підстав вимагати виселення відповідача з будинку, на який не оформлено та не зареєстроване належним чином право власності.
Позивач та інші мешканці проживали у спірному будинку і продовжують там проживати, сподіваючись, що гуртожиток буде переданий у комунальну власність територіальної громади міста Києва, і як соціальне житло, буде використовуватися за призначенням, а не для іншої господарської діяльності з метою отримання прибутку суб\'єктом господарювання. Отримані офіційні відповіді КМДА мешканцям будинку з цього приводу свідчать про наміри держадміністрації витребувати гуртожиток із незаконного володіння.
Суд незаконно відхилив клопотання про залучення у якості третіх осіб Київську міську державну адміністрацію та Солом\'янську районну у місті Києві державну адміністрацію (виконавчі органи відповідних рад), та вирішив питання без урахування їх позицій щодо витребування безхазяйного майна у позивача, який не має свідоцтва про право власності на спірний будинок.
Суд не надав також ні відповідачам, ні їх представникові належним чином завірену копію рішення суду, а також копії ухвал про окремих процесуальних питаннях, з якими не погоджуються відповідачі та їх представник, що унеможливило внести заперечення до цих ухвал в апеляційну скаргу. Апеляційна скарга по суті підготовлена лише на підставі отриманих представником відповідачів копій технічного носія, на який здійснювалося фіксування судового процесу, причому фонограма виявилася місцями нерозбірливою з огляду на свідомо занижений рівень гучності голосу судді, вірогідно, з метою уникнути можливості для учасників судового розгляду будь-що з\'ясувати або заперечити.
Крім того, відповідач був незаконно позбавлений права на реєстрацію місця проживання, навіть тимчасового, оскільки це право повинно бути забезпечене по закону для кожного учасника судового розгляду його справи. Суддя не звернула на це жодної уваги.
Виселяючи відповідача із займаного приміщення без надання іншого житла, суд порушив його права, гарантовані Конституцією України (ст. 47), на отримання безоплатного житла або за доступну плату, як громадян, що потребують соціального захисту. Якби у рішенні суду була врахована зазначена Конституційна норма, то суд повинен був би зобов\'язати відповідні державні органи та/або органи місцевого самоврядування надати відповідачеві інше – соціальне житло, причому негайно після виселення з спірного будинку.
З урахуванням викладеного вище та суттєвим порушенням судом норм матеріального і процесуального права, які привели в свою чергу до постановлення незаконного та необгрунтованого рішення, керуючись ст. ст.10, 213, 231, 292, 294, 296, 297, 307 ЦПК України,
прошу:
1. Прийняти до розгляду цю апеляційну скаргу.
2. Скасувати рішення у справі № 2-2441/06 за позовом Відкритого акціонерного товариства „Південтеплоенергомонтаж" до Оліпера Юрія Вікторовича про виселення із кімнати гуртожитку без надання іншого житла і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Додатки:
1. Копії квитанцій про сплату державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
2. Копія цієї скарги для позивача.
Представник відповідача (підпис)
2007-04-08 |
