Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[gro-za]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/9354732
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

(click to show/hide)

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                         т. (044) 278-46-14

  ПОСТАНОВА  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

   22.04.2010                                                                                           № 7/128

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Андрієнка  В.В.

 суддів:             

 За участю представників:

 від позивача: Комісар С.П., довіреність № Д/07/2010/01/04-8  від 04.01.10,
 від відповідача:     Соломенко Н.О., довіреність № 001-294  від 20.04.10,
                             Басурова О.А., довіреність № 001-38  від 22.01.10,
                             Сагайдак О.П., довіреність № 001-97    від 05.02.10,
 від третьої особи 1: не з'явився.,
 від третьої особи 2: Шадевська Ж.Е., довіреність № 225-кр-407  від 19.04.10,  ;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація)

 на рішення Господарського суду м.Києва від 21.12.2009

 у справі № 7/128 (  .....)

 за позовом                               Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»
 до                                            Київської міської державної адміністрації

 третя особа 1           Головне управління Державного казначейства України у м. Києві
 третя особа 2           Київська міська рада

 про                                                   стягнення 105156547,94 грн.

ВСТАНОВИВ :

 Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"  звернулася в Господарський суд м. Києва з позовом до Київської міської державної адміністрації про стягнення 105156547,94 грн.  шкоди, завданої позивачу внаслідок бездіяльності останньої з приводу встановлення порядку і строків зміни тарифів на теплову енергію.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.12.2009 р. позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на корить позивача 16469664,00 грн.   

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою та просить суд рішення місцевого господарського суду від 21.12.2009 р.  скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з’ясування  судом першої інстанції обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушення  судом першої інстанції  при розгляді справи норм матеріального та процесуального права.

Зокрема відповідач стверджує, що судом безпідставно встановлено, що наявні в справі матеріали достатні для підтвердження рівня економічно обґрунтованих витрат позивача. Також на думку апелянта стягнення з нього коштів у розмірі 16469664,00 грн.  є необґрунтованим та недоведеним.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу  просив суд рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2010 р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено Київську міську раду.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів відзначає  наступне.

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, а також погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

В силу  п. 4 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.

Згідно  п. 5 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" видатки на відшкодування втрат підприємств, що пов'язані із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, відповідна сільська, селищна, міська рада передбачає у відповідному місцевому бюджеті.

У відповідності до п. 95 Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 10 липня 2006 р. N 955 правом надання висновку щодо розрахунків економічно обґрунтованих планованих витрат, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням теплової енергії, наданням послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води наділено виключно Державну інспекцію з контролю за цінами або її територіальні органи. Порядок надання такого висновку затверджено наказом Міністерства економіки України від 07.03.2007 №67.

Колегія суддів вважає, що єдиним підтвердженням економічно обґрунтованих планованих витрат, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням теплової енергії позивачем може бути лише  висновок Державної інспекції з контролю за цінами за оскаржуваний період.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд відзначає, що висновок Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві щодо розрахунку економічно обґрунтованих планованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг № 41 датований 10.10.2008 року підтверджує економічно обґрунтовані планові витрати лише за жовтень-грудень 2008 року, а не за весь спірний  період.

Крім того судом береться до уваги те, що в силу ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво без відповідного відшкодування не допускається і може бути оскаржено в суді. Суд відзначає, що позивачем тарифи, що діяли в оскаржуваний період, в судовому порядку не оскаржувались.

Відповідно до ч. 6 ст. 191 Господарського кодексу України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами підприємництва, зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію відповідно до закону.

Згідно із ст. 96 Бюджетного кодексу України дотація - це вид міжбюджетного трансферту.

Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік передбачається надання міжбюджетних трансфертів на погашення заборгованості з різниці в тарифах у вигляді субвенцій місцевим бюджетам, які Бюджетним кодексом України віднесені до міжбюджетних трансфертів. Тобто погашення заборгованості з різниці в тарифах має здійснюватись за рахунок коштів саме Державного бюджету України, а не з місцевого.

Починаючи з 2006 року Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік передбачались субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла в зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Та обставина, що законом передбачається погашення заборгованості за послуги, що надавались лише населенню, та не охоплює інших споживачів, не змінює приписів статті 191 Господарського кодексу та не звільняє від обов’язку надавати дотацію виключно відповідно до закону.

У відповідності до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За загальним правилом, шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Разом із тим, в силу ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З  огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач, який зобов’язаний дотримуватись вимог вказаної норми Конституції України, не може нести відповідальність за дії, що ним не здійснювались та не належать до його компетенції.

За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про те, що вимоги АЕК "Київенерго"  про стягнення з Київської міської державної адміністрації 105156547,94 грн.  шкоди, завданої позивачу внаслідок бездіяльності останньої з приводу встановлення порядку і строків зміни тарифів на теплову енергію є необґрунтованими, а отже задоволенню не підлягають.

Таким чином рішення Господарського суду м. Києва від 21.12.2009 р. про задоволення позову підлягає скасуванню повністю.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд , -

  ПОСТАНОВИВ:

 1.          Рішення Господарського суду м. Києва від 21.12.2009 р. у справі № 7/128 скасувати повністю та прийняти нове рішення.

2.          В позові відмовити повністю.

3.          Стягнути з Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, код ЄДРПОУ 00131305, рахунок № 26038301201 у ВАТ “Ощадбанк”, МФО 322669) на користь Київської міської державної адміністрації (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 00022527, рахунок № 31417544500001 в УДК у м. Києві, МФО 820019) 12750,00 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

4.          Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду м. Києва.

  Головуючий суддя                                                                       
   Судді                                                                                           
  06.05.10 (відправлено)
==============================================

http://reyestr.court.gov.ua/Review/9354728
     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

(click to show/hide)

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8
                                               т. (044) 278-46-14
  ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

   22.04.2010                                                                                           № 7/129

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Андрієнка  В.В.
 суддів:             

 За участю представників:

 від позивача: Комісар С.П., довіреність № Д/07/2010/01/04-8  від 04.01.10,
 від відповідача:     Соломенко Н.О., довіреність № 001-294  від 20.04.10,
                             Басурова О.А., довіреність № 001-38  від 22.01.10,
                             Сагайдак О.П., довіреність № 001-97    від 05.02.10,
від третьої особи 1: не з'явився.,
від третьої особи 2: Шадевська Ж.Е., довіреність № 225-кр-407  від 19.04.10,  ;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація)
 на рішення Господарського суду м.Києва від 21.12.2009
 у справі № 7/129 (  .....)

 за позовом                               Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»
 до                                           Київської міської державної адміністрації
 третя особа 1           Головне управління Державного казначейства України у м. Києві
 третя особа 2           Київська міська рада

 про                                                   стягнення 186891398,44 грн.

  ВСТАНОВИВ :

 Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"  звернулася в Господарський суд м. Києва з позовом до Київської міської державної адміністрації про стягнення 186 891 398,44 грн. шкоди, завданої позивачу внаслідок бездіяльності останньої з приводу встановлення порядку і строків зміни тарифів на теплову енергію.

Під час розгляду справи у місцевому господарському суді позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно із якою АЕК "Київенерго" просило суд стягнути з Київської міської державної адміністрації 395006280,00 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.12.2009 р. позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на корить позивача 395006280,00 грн.   

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою та просить суд рішення місцевого господарського суду від 21.12.2009 р.  скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з’ясування  судом першої інстанції обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушення  судом першої інстанції  при розгляді справи норм матеріального та процесуального права.

Зокрема відповідач стверджує, що судом безпідставно встановлено, що наявні в справі матеріали достатні для підтвердження рівня економічно обґрунтованих витрат позивача. Також на думку апелянта стягнення з нього коштів у розмірі 395006280,00 грн.  є необґрунтованим та недоведеним.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу  просив суд рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2010 р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено Київську міську раду.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів відзначає  наступне.

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, а також погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

В силу  п. 4 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.

Згідно  п. 5 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" видатки на відшкодування втрат підприємств, що пов'язані із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, відповідна сільська, селищна, міська рада передбачає у відповідному місцевому бюджеті.

У відповідності до п. 95 Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 10 липня 2006 р. N 955 правом надання висновку щодо розрахунків економічно обґрунтованих планованих витрат, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням теплової енергії, наданням послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води наділено виключно Державну інспекцію з контролю за цінами або її територіальні органи. Порядок надання такого висновку затверджено наказом Міністерства економіки України від 07.03.2007 №67.

Колегія суддів вважає, що єдиним підтвердженням економічно обґрунтованих планованих витрат, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням теплової енергії позивачем може бути лише  висновок Державної інспекції з контролю за цінами за оскаржуваний період.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд відзначає, що висновок Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві щодо розрахунку економічно обґрунтованих планованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг № 41 датований 10.10.2008 року підтверджує економічно обґрунтовані планові витрати лише за жовтень-грудень 2008 року, а не за весь спірний  період.

Крім того судом береться до уваги те, що в силу ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво без відповідного відшкодування не допускається і може бути оскаржено в суді. Суд відзначає, що позивачем тарифи, що діяли в оскаржуваний період, в судовому порядку не оскаржувались.

Відповідно до ч. 6 ст. 191 Господарського кодексу України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами підприємництва, зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію відповідно до закону.

Згідно із ст. 96 Бюджетного кодексу України дотація - це вид міжбюджетного трансферту.

Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік передбачається надання міжбюджетних трансфертів на погашення заборгованості з різниці в тарифах у вигляді субвенцій місцевим бюджетам, які Бюджетним кодексом України віднесені до міжбюджетних трансфертів. Тобто погашення заборгованості з різниці в тарифах має здійснюватись за рахунок коштів саме Державного бюджету України, а не з місцевого.

Починаючи з 2006 року Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік передбачались субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла в зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Та обставина, що законом передбачається погашення заборгованості за послуги, що надавались лише населенню, та не охоплює інших споживачів, не змінює приписів статті 191 Господарського кодексу та не звільняє від обов’язку надавати дотацію виключно відповідно до закону.

У відповідності до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За загальним правилом, шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Разом із тим, в силу ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З  огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач, який зобов’язаний дотримуватись вимог вказаної норми Конституції України, не може нести відповідальність за дії, що ним не здійснювались та не належать до його компетенції.

За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про те, що вимоги АЕК "Київенерго"  про стягнення з Київської міської державної адміністрації 105156547,94 грн.  шкоди, завданої позивачу внаслідок бездіяльності останньої з приводу встановлення порядку і строків зміни тарифів на теплову енергію є необґрунтованими, а отже задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд , -

  ПОСТАНОВИВ:

 1.          Рішення Господарського суду м. Києва від 21.12.2009 р. у справі № 7/129 скасувати повністю та прийняти нове рішення.

2.          В позові відмовити повністю.

3.          Стягнути з Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, код ЄДРПОУ 00131305, рахунок № 26038301201 у ВАТ “Ощадбанк”, МФО 322669) на користь Київської міської державної адміністрації (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 00022527, рахунок № 31417544500001 в УДК у м. Києві, МФО 820019) 12750,00 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

4.          Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду м. Києва.

  Головуючий суддя                                                                       

   Судді                                                                                           

  06.05.10 (відправлено)
=================================================

[Перо]

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ   

 ПОСТАНОВА            

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ           


 26 липня 2010 р.                                                                                        
№ 7/129   

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого          
Кота О.В.,

суддів:    
Демидової А.М.,
Шевчук С.Р.,           
 
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу    
  АК "Київенерго" (позивач)
 
на постанову    
Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2010 р.

(скасовано повністю рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2009 р.)
 
у справі    
№ 7/129
 
за позовом    
АК "Київенерго"

до    
Київської міської державної адміністрації
 
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача    

  1. Головне управління державного казанчейства України у місті Києві (третя особа-1);

2. Київська міська рада (третя особа-2)

про    
стягнення суми
 
за участю представників:    

від позивача    
Комісар С.П.
 
від відповідача    
Сагайдак О.П.
 
від третьої особи-1    
Новіцька Л.О.
 
від третьої особи-2    
Шадевська Ж.Е.

В С Т А Н О В И В:

  У січні 2009 року АК "Київенерго" звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської державної адміністрації про стягнення 186 891 398,44 грн. шкоди, завданої позивачу внаслідок бездіяльності відповідача з приводу встановлення порядку і строків зміни тарифів на теплову енергію.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції АК "Київенерго" було подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача 395 006 280,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.12.2009 р. у справі № 7/129 (суддя Якименко М.М.) позов задоволено повністю: стягнуто з Київської міської державної адміністрації на користь АК "Київенерго" 395 006 280,00 грн. компенсації з різниці в тарифах на теплову енергію, 25 500,00 грн. витрат по сплаті держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2010 р. (колегія суддів у складі: Андрієнка В.В. - головуючого, Буравльова С.І., Вербицької О.В.), рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2009 р. у справі № 7/129 скасовано повністю та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю.

 Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2010 р., АК "Київенерго" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати вказану постанову, а рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2009 р. у справі № 7/129 залишити в силі. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що при постановленні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права, зокрема, порушено ст. 129 Конституції України, ст. 4, ч. 2 ст. 35  ГПК України, п. 3 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України та неправильно застосовано ст.ст. 1166, 1173 ЦК України.     

       Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.07.2010 р. колегією суддів у складі: Кота О.В. - головуючого, Демидової А.М., Шевчук С.Р. прийнято касаційну скаргу АК "Київенерго" до касаційного провадження та призначено розгляд скарги у судовому засіданні на 26.07.2010 р. о 12 год. 30 хв.

 Заслухавши представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

 Як встановлено місцевим господарським судом, позивач є суб'єктом природних монополій у сфері централізованого постачання теплової енергії.

Статтею 9 Закону України "Про ціни і ціноутворення" встановлено, що державні фіксовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про природні монополії" одним із основних принципів регулювання діяльності суб'єктів природних монополій є принцип самоокупності суб'єктів природних монополій. При регулюванні цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій органами, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, мають враховуватися: витрати, які згідно із законами про оподаткування відносяться на валові витрати виробництва та обігу; податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та державних цільових фондів; вартість основних виробничих фондів, амортизаційні відрахування, потреби в інвестиціях, необхідних для відтворення основних виробничих фондів; очікуваний прибуток від можливої реалізації товарів за різними цінами (тарифами); віддаленість різних груп споживачів від місця виробництва товарів; відповідність якості товарів, що виробляються (реалізуються), потребам споживачів; державні дотації та інші форми державної підтримки.

Вказані норми закону реалізуються через закріплений у ч. 2 ст. 10 Закону України "Про ціни і ціноутворення" та ст. 15 Закону України "Про теплопостачання" принцип зміни державних фіксованих та регульованих цін і тарифів у зв'язку із зміною умов виробництва і реалізації продукції, змін цін на енергоносії та інших витрат.

Частиною третьою статті 20 Закону України "Про теплопостачання" (у редакції, що діяла на момент прийняття рішення та постанови у даній справі), який визначає  основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери  теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням,
постачанням та використанням теплової енергії з  метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової  енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання, встановлено, що тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування.

Відповідно до пп. 2 п. "а" ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування" (в редакції, що діяла на момент прийняття рішення та постанови у даній справі) до відання виконавчих органів міських рад віднесені повноваження щодо встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Зазначені повноваження є власними (самоврядними) повноваженнями виконавчого органу, який створюється для здійснення виконавчих функцій та повноважень місцевого самоврядування.

Таким чином, виходячи з положень пп. 2 п. "а" ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування" та ч. 3 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" (у редакціях, що діяли на момент прийняття рішення та постанови у даній справі), повноваження відповідача як виконавчого органу Київради в галузі тарифної політики пов'язані із встановленням або погодженням у порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на оплату теплової енергії, побутових, комунальних, транспортних та інших послуг.     

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування усіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, враховувати повну собівартість теплової енергії та забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно з п. 24 Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 р. № 955, тариф на теплову енергію має включати рівень рентабельності, який формується з урахуванням необхідності сплати податку на прибуток підприємств та спрямування частини отриманого прибутку на технічне переоснащення підприємств і не повинен перевищувати в цілому по підприємству 12 відсотків.

Як встановлено місцевим господарським судом, у зв'язку із значним зростанням цін на природний газ, який використовується для виробництва теплової енергії, розміру мінімальної заробітної плати з метою приведення тарифів на теплову енергію до економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування і постачання та компенсації збитків від незатвердження тарифів на економічно обґрунтованому рівні витрат на виробництво, транспортування і постачання теплової енергії позивач листами від 19.05.2006 р. № Д13/3316, від 23.08.2006 р. № Д13/5776, від 27.10.2006 р. № Д13/7350, від 29.05.2008 р. № Д02/3113, від 27.06.2008 р. № Д02/3737,  від 04.09.2008 р. Д02/5059, від 19.11.2008 р. № Д02/6613, від 05.12.2008 р. № К04/6953 звертався до відповідача з проханням переглянути тарифи на теплову енергію шляхом приведення їх до рівня економічно обґрунтованих витрат та відшкодувати різницю в тарифах.     

Частиною шостою статті 20 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що у разі тимчасового встановлення тарифу на теплову енергію нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізм компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

Крім того, ч. 6 ст. 191 ГК України передбачено, що органи виконавчої влади та місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами підприємництва, зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію згідно з законом.

Проте, як встановлено судом першої інстанції, відповідач не визначив порядку і строків зміни рівня встановлених ним тарифів на теплову енергію. Внаслідок такої бездіяльності відповідача, за відсутності встановленого ним порядку і строків зміни тарифів на теплову енергію та у зв'язку з дією в країні інфляційних процесів, подорожчанням природного газу тарифи на вироблену позивачем теплову енергію не були змінені відповідачем, у зв'язку з чим позивач зазнав значних матеріальних збитків.     

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про природні монополії" збитки, завдані в результаті дій чи бездіяльності органів, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, підлягають відшкодуванню у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

Згідно з приписами ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як встановлено судом першої інстанції, на виконання вимог суду сторонами було проведено звіряння, за результатами якого сторони погодили суму, що підлягає компенсації позивачу на відшкодування шкоди, завданої незатвердженням тарифів на теплову енергію для житлово-експлуатаційних організацій на рівні економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування і постачання за 2008 рік у розмірі 395 006 280,00 грн. Погоджений сторонами розмір компенсації з різниці в тарифах також підтверджується поданими позивачем суду розрахунками фактичних збитків від реалізації теплової енергії та довідками про корисний відпуск теплової енергії за 2008 рік.

 За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції вважає правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову.

          Скасовуючи рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2009 р. та приймаючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідно до ст. 96 Бюджетного кодексу України дотація –це вид міжбюджетного трансферту, а законами України про Державний бюджет України на відповідний рік передбачається надання міжбюджетних трансфертів на погашення заборгованості з різниці в тарифах у вигляді субвенцій місцевим бюджетам, які Бюджетним кодексом України віднесені до міжбюджетних трансфертів. Тобто, на думку суду апеляційної інстанції, погашення заборгованості з різниці в тарифах має здійснюватись за рахунок коштів саме Державного бюджету України, а не з місцевого. При цьому апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові зазначає, що починаючи з 2006 року законами України про Державний бюджет України на відповідний рік передбачались субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла в зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, апеляційним господарським судом не враховано, що згідно зі ст. 7 Бюджетного кодексу України бюджетна система України ґрунтується на принципах, одним з яких є принцип самостійності. Відповідно до вказаного принципу Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети.

Крім того, як вбачається з приписів ч. 1 ст. 20 Закону України "Про природні монополії" та ст. 1173 ЦК України, обов'язок відповідача компенсувати позивачу різницю в тарифах не ставиться в залежність від наявності чи відсутності відповідних субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам.     

 Таким чином, обставини, вказані апеляційним господарським судом, не звільняють відповідача від обов'язку компенсувати позивачу різницю в тарифах на теплову енергію.   

  Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов до хибного висновку про відсутність підстав для задоволення позову та неправомірно скасував рішення господарського суду першої інстанції.

 Відповідно до п. 6 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

 З огляду на викладене, рішення місцевого господарського суду відповідає фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам закону, вказаним у ньому, а тому зазначене судове рішення підлягає залишенню в силі.

 Постанову апеляційного господарського суду не можна визнати такою, що постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому вона підлягає скасуванню.

          Крім того, відповідно до ст. 49 ГПК України скаржнику підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача витрати, понесені у зв'язку з оплатою касаційної скарги державним митом.

  Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

  ПОСТАНОВИВ:

  Касаційну скаргу АК "Київенерго" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2010 р. у справі № 7/129 скасувати.

Рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2009 р. у справі № 7/129 залишити в силі.

Стягнути з Київської міської державної адміністрації на користь АК "Київенерго"             12 750,00 грн. державного мита за розгляд справи у касаційному порядку.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

 Згідно зі ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

  Головуючий суддя                                                                             О.В. Кот

 Судді   А.М. Демидова
С.Р. Шевчук

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10736699
Див. також справу № 7/128
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10736697

[Перо]

 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98
 
РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  7/129    

21.12.09

За позовом  Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"   

до  Київської міської державної адміністрації

третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління державного казначейства України в м.Києві.

про  стягнення 186 891 398,44 грн.

                                                                                                                      Суддя Якименко М.М.

Представники:

від позивача:          Комісар С.П.- довіреність №Д07/2008/11/12-23 від 12.11.2008р.

від відповідача: Сагайдак О.П.- довіреність №001-353 від 14.04.2009р.;

від третьої особи: Субота О.В.- довіреність №05-04/249-2321 від 10.03.2009   

  ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

  Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" звернулася в Господарський суд м. Києва з позовом до Київської міської державної адміністрації про стягнення 186 891 398,44 грн. заборгованості.

Ухвалою від 10.02.2009 було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 23.03.2009.

У відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи неодноразово відкладався, оголошувалася перерва в розгляді справи.

Ухвалою суду від 28.09.2009р. залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державного казначейства України в м.Києві.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 21.12.2009 р. за згодою представників сторін оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -
                                                       
                                                            ВСТАНОВИВ:

  Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону України «Про природні монополії»Позивач є суб’єктом природних монополій у сфері централізованого постачання теплової енергії.

Статтею 9 Закону України «Про ціни і ціноутворення»передбачено, що державні фіксовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

Окрім цього, відповідно до ст. 9 Закону України «Про природні монополії»одним із основних принципів регулювання діяльності суб'єктів природних монополій є принцип самоокупності суб'єктів природних монополій. При регулюванні цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій органами, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, мають враховуватися: витрати, які згідно із законами про оподаткування відносяться на валові витрати виробництва та обігу; податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та державних цільових фондів; вартість основних виробничих фондів, амортизаційні відрахування, потреби в інвестиціях, необхідних для відтворення основних виробничих фондів; очікуваний прибуток від можливої реалізації товарів за різними цінами (тарифами); віддаленість різних груп споживачів від місця виробництва товарів; відповідність якості товарів, що виробляються (реалізуються), потребам споживачів; державні дотації та інші форми державної підтримки (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про природні монополії»).

Наведені вище норми закону реалізуються через закріплений у ч. 2 ст. 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення»та ст. 15 Закону України «Про теплопостачання»принцип зміни державних фіксованих та регульованих цін і тарифів у зв’язку із зміною умов виробництва і реалізації продукції, зміни цін на енергоносії та інших витрат.

Частиною 3 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання»встановлено, що тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування.

Засади організації та діяльності органів і посадових осіб органів місцевого самоврядування регламентуються Законом України «Про місцеве самоврядування»(підпункт 2 пункту «а»частини 1 ст. 28 Закону), за яким до відання виконавчих органів міських рад віднесені повноваження щодо встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Зазначені повноваження є власними (самоврядними) повноваженнями виконавчого органу, який створюється для здійснення виконавчих функцій та повноважень місцевого самоврядування.

Таким чином, виходячи з підпункту 2 п. «а» ч. 1 статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування»та ч. 3 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», повноваження Відповідача як виконавчого органу Київради в галузі тарифної політики пов’язані із встановленням або погодженням у порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на оплату теплової енергії, побутових, комунальних, транспортних та інших послуг.     

Статтею 20 Закону України «Про теплопостачання»встановлено, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування усіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, враховувати повну собівартість теплової енергії та забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 № 955 затверджено Порядок формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води. Пунктом 24 названої постанови передбачено що тариф на теплову енергію має включати рівень рентабельності, який формується з урахуванням необхідності сплати податку на прибуток підприємств та спрямування частини отриманого прибутку на технічне переоснащення підприємств і не повинен перевищувати в цілому по підприємству 12 відсотків.

Судом встановлено, що у зв’язку із значним зростанням цін на природний газ, який використовується для виробництва теплової енергії, розміру мінімальної заробітної плати з метою приведення тарифів на теплову енергію до економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування і постачання та компенсації збитків від незатвердження тарифів на економічно обґрунтованому рівні витрат на виробництво, транспортування і постачання теплової енергії Позивач не раз листами від 19.05.2006 № Д13/3316, від 23.08.2006 № Д13/5776, від 27.10.2006 № Д13/7350, від 29.05.2008 № Д02/3113, від 27.06.2008 № Д02/3737,  від 04.09.2008 Д02/5059, від 19.11.2008 № Д02/6613, від 05.12.2008 № К04/6953 звертався до Відповідача з проханням переглянути тарифи на теплову енергію шляхом приведення їх до рівня економічно обґрунтованих витрат та відшкодувати різницю в тарифах.     

Частиною 5 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання»та частиною 2 статті 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення»встановлено, що у разі тимчасового встановлення тарифу на теплову енергію нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізм компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством. Крім того, ч. 6 ст. 191 ГК України передбачено, що органи виконавчої влади та місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб’єктами підприємництва, зобов’язані надати цим суб’єктам дотацію згідно з законом.

Однак Відповідач не визначив порядку і строків зміни рівня встановлених ним тарифів на теплову енергію.

Внаслідок такої бездіяльності Відповідача, за відсутності встановленого ним порядку і строків зміни тарифів на теплову енергію та у зв’язку з дією в країні інфляційних процесів, подорожчанням природного газу тарифи на вироблену Позивачем теплову енергію не були змінені Відповідачем, у зв’язку з чим Позивач зазнав значних матеріальних збитків.     

Статтею 20 Закону України «Про природні монополії»передбачено, що збитки, завдані в результаті дій чи бездіяльності органів, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, підлягають відшкодуванню у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

Відповідно до приписів ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про порушення відповідачем прав Позивача на компенсацію шкоди, завданої незатвердженням тарифів на теплову енергію на рівні економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування і постачання.

На виконання вимог суду сторонами проведено звіряння і за результатами звіряння сторони погодили суму, що підлягає компенсації Позивачу на відшкодування шкоди, завданої незатвердженням тарифів на теплову енергію для житлово-експлуатаційних організацій на рівні економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування і постачання за 2008 рік, у розмірі 395 006 280,00 грн. Погоджений сторонами розмір компенсації з різниці в тарифах також підтверджується поданими позивачем суду розрахунками фактичних збитків від реалізації теплової енергії та довідками про корисний відпуск теплової енергії за 2008 рік.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

                                                                  ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Київської міської державної адміністрації (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 00022527, рахунок № 31417544500001 в УДК у м. Києві, МФО 820019) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»(01001, м. Київ, код ЄДРПОУ 00131305, рахунок № 26038301201 у ВАТ «Ощадбанк», МФО 322669) 395 006 280 (триста дев’яносто п’ять мільйонів шість тисяч двісті вісімдесят) грн. 00 коп. компенсації з різниці в тарифах на теплову енергію, 25 500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті держмита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

 Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

  Суддя     М.М. Якименко

  Дата підписання рішення: 29.12.2009р.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8364803
Див. також справу № 7/128
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8364795