Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А  І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 "17" серпня 2010 р.                               м. Київ                                        К-23575/10
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10930885

Втім необхідно зазначити, що позовні вимоги ТОВ «Тернопільхлібпром»полягають у визнанні нечинними  податкових-рішень. Встановлені ж статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними. Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним –індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб’єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності). Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності  протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта –визнання його нечинним.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я                             24.11.2008
 
Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=n0003700-08&p=1292586017215372

Це становище  невиправдано  розширює  поняття  "недійсність",
підстави   його   застосування   та   правові  наслідки.  Зокрема,
некоректним є застосування цього  терміна  до  нормативно-правових
актів  -  у  цьому  випадку  може  йтися  про  їх  нечинність  або
неправомірність  (незаконність,  протиправність),   а   також   до
документів,  якими оформлюється,  підтверджується право,  оскільки
право не може бути недійсним - воно або є, або ні.

     Відповідно, за  правилами  недійсності  правочинів  не  можна
визнавати  документи,  які  за  своїм  змістом  не  є правочинами.
Вбачається,  що до таких  документів  слід  відносити,  наприклад,
рішення органів державної влади...

[ВАВАНчик]

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності  протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта –визнання його нечинним.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили,

не нравится мне это
Особенно в свете выполненя админсудами ст. 122, 183-2, 195-1 КАСУ и других.

[Перо]

не нравится мне это
Особенно в свете выполненя админсудами ст. 122, 183-2, 195-1 КАСУ и других.

Є позиція, викладена постановою адмінпалати ВСУ № 21-1573во09 від 08.12.2009 р. (за наслідками перегляду справи за винятковими обставинами):
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7417986

Касаційний суд, залишаючи без задоволення скаргу ОДПІ та без змін рішення апеляційного суду, не звернув уваги на порушення вимог норм матеріального та процесуального права, допущені судами при розгляді справи. Всі суди розглядали вимогу (частково або повністю її задовольняли) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень (нечинним податкового повідомлення-рішення), які є індивідуальними актами. Водночас, такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 КАС України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

 

виходячи з якої я формулював позовні вимоги в а/с № 2а-1873/10 щодо визнання нечинними РКМДА з моменту їх прийняття.
http://gro-za.org/forum/index.php?topic=5153.0.html

[Перо]

Знайшов ще деякі позиції ВАСУ, викладені у таких справах:

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
"04" лютого 2010 р.                                                                       К-23298/09

Крім того, слід зазначити, що недійсність нормативно-правового акту виникає з моменту прийняття такого акту суб’єктом владних повноважень, в той час як нечинним такий акт стає з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили. Отже, за обставин, що склалися у даній справі, визнати недійсними податкові вимоги можна було лише за умови відсутності податкового боргу у платника на день їх винесення. Визнання недійсними податкових вимог не може обумовлюватися настанням певної події.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8296495

Незрозуміло -чому у цій постанові ВАСУ податкову вимогу пойменовано нормативно-правовим актом?
================================

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
"20" жовтня 2010 р.   м. Київ                                        К-21701/10

Суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, що спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним) може стосуватися лише нормативно-правового акту, який стає нечинним, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, з дати набрання відповідним рішенням законної сили. Індивідуального ж акту може стосуватися вимога про визнання протиправним (недійсним, скасування). У такому разі протиправність (недійсність, скасування) індивідуального акту  виникає, у разі набрання рішенням суду законної сили, з моменту його прийняття. При чому, усі ці вимоги фактично є одним і тим же способом захисту, сформульованим у різних словесних формах. Таким чином, як було правильно зазначено судом першої інстанції, помилкове визначення позивачем предмету позову як визнання акта індивідуальної дії нечинним не змінює суті предмету адміністративного позову і не робить даний позов таким, що поданий з іншого спору.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12058153

[Перо]

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2009 року                                                                            м. Київ
Справа № К-3953/08, К-4310/08                                                                                                                                    Доповідач: Леонтович К.Г.

У грудні 2006 року закрите акціонерне товариство “Акціонерна компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам” (скорочена назва – ЗАТ “ПРОСТО-страхування”) звернулося в суд з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просило визнати незаконною і нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 р. №1645 “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України”.

Постановою господарського суду м. Києва від 21 березня 2007 року позовні вимоги задоволені.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2008 року скасоване рішення суду першої інстанції в частині, що стосується заміни слів “іноземні громадяни” на слова “іноземці та особи без громадянства” та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Крім того, рішення суду першої інстанції змінене – у резолютивній частині словосполучення  “визнати недійсною та скасувати” замінено словосполученням “визнати незаконною і нечинною”. В решті рішення суду першої інстанції залишене без змін.
.............................
Крім того, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, що суд першої інстанції помилково визнав постанову Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 р. № 1645 недійсною, оскільки відповідно до ч.8 та ч. 11 ст.171 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині, а резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/4296085

[Перо]

Дискусія щодо наслідків визнання нечинними/скасування НПА у гілці
Судові рішення по КАС як підстави для перерахунків за ЖКП в порядку ЦПК
http://gro-za.org/forum/index.php?topic=5850

[Перо]

Ось рішення, як яскравий приклад невизначення моменту скасування НПА:

Державний герб України

УХВАЛА

                                  ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

10 вересня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів:  Євтушенко О.І., Коротуна В.М.,Касьяна О.П.,Штелик С.П.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом першого заступника прокурора м. Черкаси в інтересах ОСОБА_6 до Комунального підприємства «Придніпровська служба утримання будинків» Черкаської міської ради про зобов'язання здійснити перерахунок коштів по сплаті за житлово-комунальні послуги та зарахування зайво нарахованих коштів в рахунок майбутніх платежів, за касаційною скаргою Комунального підприємства «Придніпровська служба утримання будинків» на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області від 20 березня 2014 року,                                     

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року перший заступник прокурора м. Черкаси в інтересах ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов'язати комунальне підприємство «Придніпровська служба утримання будинків» Черкаської міської ради здійснити перерахунок позивачці коштів по сплаті за житлово-комунальні послуги, які були надані в період з грудня 2008 року по квітень 2011 року по тарифам відповідно до рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 16 жовтня 2007 року № 1473 «Про встановлення вартості житлово-комунальних послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій» та зарахувати їх в рахунок майбутніх платежів.

На обґрунтування своїх позовних вимог посилався на ті обставини, що ОСОБА_6 проживає у АДРЕСА_1 та є споживачем житлово-комунальних послуг, зокрема послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, які надає відповідач.

Починаючи з 1 грудня 2008 року по 1 квітня 2011 року відповідач проводив нарахування плати за ці послуги по завищеним тарифам, затвердженими рішенням виконавчого комітету, яке постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 15 червня 2009 року визнане незаконним та скасовано, тому відповідач повинен провести перерахунок за надані послуги відповідно до діючих тарифів, просив задовольнити позов.

6 лютого 2014 року рішенням Придніпровського районного суду                     м. Черкаси  у задоволенні позову відмовлено.

20 березня 2014 року рішенням  колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено.

У касаційній скарзі Комунальне підприємство «Придніпровська служба утримання будинків» просить скасувати рішення апеляційного суду  і залишити в силі рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно з законом, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріальної права.

Касаційна скарга підлягає  частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про  відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для перерахунку коштів зі сплати за послуги з утримання будинку та прибудинкових територій відсутні, оскільки судовим рішенням не було встановлено часу, з якого визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету  від 25 листопада 2008 року про встановлення вартості цих послуг, тому право на здійснення відповідного перерахунку виникло у позивачки після 3 лютого  2011 року - з набранням чинності постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 15 червня 2009 року.

Крім того, рішення виконавчого комітету від 3 березня 2009 року, яким були внесені зміни до рішення від 25 листопада 2008 року, щодо встановлення вартості послуг, не визнано незаконним та не скасовано, тому підстав для задоволення позову немає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судовим рішенням підтверджена незаконність нормативного акту органу місцевого самоврядування, а відповідно і необґрунтованість підвищення тарифів з оплати житлово-комунальних послуг, що є підставою для приведення їх у відповідність до закону та перерахунку коштів за попередніми тарифами з часу видання незаконного рішення.                         

Проте погодитися з таким рішенням суду апеляційної інстанції не можна на таких підставах.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим з виконанням усіх вимог цивільного судочинства, згідно із законом, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ч. 1 ст. 303 ЦПК України).                       

Цим вимогам оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 проживає в АДРЕСА_1 та є споживачем послуг з утримання будинку та прибудинкових територій, які надає КП «Придніпровська СУБ».

25 листопада 2008 року  рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради № 1747 «Про встановлення вартості житлово-комунальної послуги, з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій» з 01 грудня 2008 року збільшені тарифи на оплату послуг з утримання будинків та прибудинкових територій порівняно з раніше діючими за рішенням № 1473 від 16 жовтня             2007 року.

3 березня 2009 року рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради № 239 «Про внесення змін до рішення № 1747 від 25.11.2008 року», до додатку № 3 рішення № 1747 від 25 листопада 2008 року внесено зміни, якими додаток  № 3 викладений у новій редакції. Ці зміни вступили в законну силу з             01 квітня 2009 року.

15 червня 2009 року постановою Черкаського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2011 року та ухвалою Вищого адміністративного суду від              24 січня 2013 року, визнане незаконним та скасоване рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради № 1747 від 25 листопада 2008 року «Про встановлення вартості житлово-комунальної послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій».

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи та не перевірив, чи встановлено у постанові про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету від 25 листопада 2008 року час, з якого воно скасоване, а відтак не встановив, з якого моменту позивачка має право на здійснення перерахунку, не спростував висновків суду першої інстанції щодо цих обставин.

                              Крім того, не перевірив доводів відповідача про те, що під час нарахування позивачці вартості житлово-комунальних послуг використовувались тарифи, встановлені рішенням виконавчого комітету від 3 березня 2009 року, яке не визнавалося нечинним та не скасовувалось  в судовому порядку, а відтак не з'ясував, чи правомірно відповідач нарахування вартості цих послуг.

                              Не перевірив законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, ухвалив передчасне рішення про задоволення позову.

                              Невиконання судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування рішення апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до  суду апеляційної інстанції як передбачено  ст. 338 ЦПК України.   

За таких обставин касаційну скаргу Комунального підприємства «Придніпровська служба утримання будинків» потрібно задовольнити частково, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області від 20 березня 2014 року  скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.       

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів     

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Придніпровська служба утримання будинків» задовольнити частково, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області від 20 березня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О. ДьомінаСудді: О.І. Євтушенко  О.П. Касьян   В.М. Коротун  С.П. Штелик

http://reyestr.court.gov.ua/Review/40526890

[Перо]

Ще приклад - ухвала ВССУ від 29.10.2014 р.:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/41214821

[Перо]

Проблемне питання нарешті передано на розгляд Великої Палати. Цікаво, що ВП ВС тепер буде робити зі шкідництвом Порошенка-Яценюка, втіленим в корупційну ч. 2 ст. 265 КАС:

Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Державний герб України

У х в а л а

27 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 766/20797/18

Провадження № 14-137цс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М.

ознайомилася з матеріалами справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонрегіонгаз» (далі - відповідач) про визнання боргу безпідставним, його скасування та зобов`язання списати заборгованість

за касаційною скаргою відповідача на постанову Херсонського апеляційного суду від 28 березня 2019 року і

в с т а н о в и л а :

у жовтні 2018 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, у якій просила:

-                     визнати безпідставним і скасувати борг за використаний нею газ без лічильника у період з травня 2015 року до січня 2016 року включно у сумі 285,93 грн;

-                     зобов`язати відповідача списати з особового рахунку №  НОМЕР_1 заборгованість у сумі 285,93 грн.

Мотивувала позов так:

-                   у червні 2018 року позивачка отримала від відповідача рахунок на сплату послуг з газопостачання № НОМЕР_1 за червень 2018 року із зазначенням боргу на початок цього розрахункового місяця (з урахуванням перерахунку) 285,93 грн;

-                   зазначена сума боргу виникла через те, що Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 826/16447/15 визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 237 «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (далі - постанова № 237). Оскільки постанова № 237 визнана нечинною, то відповідач перерахував позивачці обсяг спожитого нею природного газу на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 1996 року № 619 «Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (далі - постанова № 619);

-                   «строк, у межах якого відповідач мав право звернутись до суду про стягнення заборгованості, встановленої внаслідок проведеного перерахунку за нормами споживання обсягів природного газу, визначений постановою № 619, розпочався 29 квітня 2015 року, а закінчився 29 квітня 2018 року». Відповідач перерахував позивачці обсяг спожитого природного газу відповідно до норм споживання, визначених постановою № 619, за період з 1 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно, «тобто уже після спливу позовної давності»;

-                   26 квітня 2016 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) у листі № 4125/16/7-16, адресованому постачальникам природного газу, зазначила, що ні Кодекс газотранспортної системи, ні Кодекс газорозподільних систем не передбачають здійснення постачальником природного газу перерахунків обсягів спожитого природного газу та процедури зведення балансів минулих періодів. Тому НКРЕКП рекомендувала постачальникам природного газу утриматися від виставлення побутовим споживачам рахунків, у яких вказуються донарахування за минулі періоди обсягів спожитого природного газу у зв`язку з визнанням нечинною постанови № 237;

-                   згідно з главою 2 розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем незаконним є перерахунок обсягу спожитого природного газу, здійснений відповідачем у зв`язку зі зміною норм споживання природного газу, оскільки немає порушення, внаслідок якого оператор газорозподільної системи має право проводити такий перерахунок;

-                   на підставі статті 1175 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана відповідачу в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним, відшкодовується державою, а не за рахунок осіб, яких той акт стосується;

-                   згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Рисовський проти України» від 20 січня 2012 року (заява № 29979/04) принцип «належного урядування» передбачає, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

10 грудня 2018 року Херсонський міський суд Херсонської області ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. Мотивував рішення так:

-                     постанова № 237, згідно з якою вдвічі були зменшені норми споживання природного газу, є нечинною з моменту її прийняття. Тому у період з травня 2015 року до лютого 2016 року мали діяти норми споживання газу для населення у разі відсутності лічильника, які були визначені постановою № 619. Отже, правомірним є перерахування відповідачем для позивачки обсягу споживання нею природного газу із застосуванням норм споживання останнього, які діяли до їхнього зменшення відповідно до постанови № 237. Таке перерахування прав позивачки як споживача не порушує;

-                     твердження позивачки про неможливість перерахунку обсягів спожитого нею природного газу з огляду на приписи глави 2 розділу ХІ «Порядок перерахунку (донарахування) або зміни режиму нарахування об`ємів природного газу у разі виявлення порушень вимог цього Кодексу» Кодексу газорозподільних систем є необґрунтованим, оскільки зазначений розділ стосується лише «порядку перерахунку (донарахування) або зміни режиму нарахування об`ємів природного газу» у разі виявлення порушень вимог цього кодексу, а не у разі законодавчої зміни норм споживання природного газу;

-                     листи НКРЕКП № 4125/16/7-16 від 26 квітня 2016 року на адресу постачальників природного газу та № 7445/16.3.2/17-18 від 20 серпня 2018 року на ім`я народного депутата ОСОБА_2 не підтверджують відсутність у відповідача обов`язку та права провести перерахунок обсягів спожитого природного газу за період з січня 2015 року до січня 2016 року включно;

-                     позовну давність можливо застосувати для захисту прав споживача «послуг газопостачання», до якого заявлений позов про стягнення заборгованості за отримані послуги, тоді, коли цей позов обґрунтований, але поданий за межами позовної давності. Права та законні інтереси позивачки відповідач не порушив, оскільки у судовому порядку не вимагає стягнення з позивачки заборгованості. А вимагати виконання зобов`язань у позасудовому порядку зі спливом позовної давності законодавство не забороняє;

-                     припис статті 1175 ЦК України незастосовний до спірних правовідносин, оскільки позивачка не зверталася до суду з позовом про відшкодування завданої їй шкоди;

-                     позивачка не надала суду доказів того, що визначена відповідачем заборгованість  за спожитий природний газ за період з січня 2015 року до січня 2016 року включно у розмірі 285,93 грн впливає на призначення субсидії, а позовні вимоги пов`язані з відмовою у призначенні субсидії саме через існування боргу перед відповідачем;

-                     ні договір про газопостачання, ні норми чинного законодавства не передбачають такого способу захисту прав споживача як зобов`язання списати заборгованість через сплив позовної давності та з інших об`єктивних причин.

28 березня 2019 року Херсонський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 грудня 2018 року й ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову. Апеляційний суд визнав безпідставно нарахованим борг за використаний позивачкою газ без лічильника у період з травня 2015 року до січня 2016 року включно у розмірі 285,93 грн; зобов`язав відповідача списати з особового рахунку позивачки №  НОМЕР_2 донараховану заборгованість у сумі 285,93 грн; відмовив у задоволенні вимоги про скасування боргу. Мотивував постанову так :

-                     Кабінет Міністрів України у постановах №63 від 30 січня 2019 року та № 143 від 27 лютого 2019 року вказав про недопущення нарахування й обліку на особовому рахунку побутового споживача заборгованості за природний газ, яка виникла через втрату чинності постанови № 237;

-                     відповідач, порушуючи принципи належного урядування та юридичної визначеності, безпідставно нарахував позивачці борг за спожитий природний газ за період з 1 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно у розмірі 285,93 грн;

-                     позивачка отримувала державну субсидію з 2015 року. Відповідач не довів, що внаслідок зміни норми споживання природного газу уповноважений орган перерахував житлову субсидію для позивачки. А згідно з пунктом 17 Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2018 року № 329, далі - Положення) такий перерахунок в межах установленого строку її призначення без звернення громадян здійснюється у разі, зокрема, зміни соціальної норми житла та соціальних нормативів житлово-комунального обслуговування;

-                     згідно з приписами Положення у разі отримання інформації про наявність простроченої заборгованості понад два місяці з оплати житлово-комунальних послуг позивачка може втратити право на отримання субсидії. Тому безпідставними є твердження відповідача про відсутність для споживача негативних наслідків внаслідок перерахунку обсягів спожитого природного газу;

-                     «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Тому позивачка обрала належний спосіб захисту її права, крім вимоги про скасування боргу у сумі 285,93 грн за період з травня 2015 року до січня 2016 року включно.

16 травня 2019 року Херсонський апеляційний суд постановив ухвалу, в якій відмовив у задоволенні заяви відповідача про роз`яснення постанови цього ж суду від 28 березня 2019 року.

8 травня 2019 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 28 березня 2019 року та залишити в силі рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 грудня 2018 року. Мотивував касаційну скаргу так:

-                   апеляційний суд неналежно оцінив лист НКРЕКП № 4125/16/7-16 від 26 квітня 2016 року, що зумовило неповне з`ясування обставин справи;

-                   оскільки постанов Кабінету Міністрів України від 30 січня 2019 року № 63 і від 27 лютого 2019 року № 143 не було на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, безпідставним є зазначення цих актів апеляційним судом;

-                   твердження про порушення відповідачем принципів належного урядування та юридичної визначеності є необґрунтованим, оскільки дотримання цих принципів покладено на органи державної влади;

-                   немає доказів порушення прав позивачки щодо призначення житлових субсидій;

-                   апеляційний суд, задовольнивши позов про визнання боргу таким, який нарахований безпідставно, і про його списання, фактично допустив втручання у господарську діяльність відповідача;

-                   апеляційний суд у постанові взагалі не оцінив аргументи відповідача.

22 травня 2019 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про залишення без розгляду доповнення відповідача до касаційної скарги від 14 травня 2019 року (вх. № 20282/0/220-19) і того ж дня постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження.

3 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 16 травня 2019 року.

31 жовтня 2019 року відповідач звернувся із клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував тим, що у справі є виключна правова проблема, яка полягає у застосуванні судами постанов Кабінету Міністрів України від 30 січня 2019 року № 63 і від 27 лютого 2019 року № 143, які встановлюють, зокрема, показники норм споживання природного газу споживачами, у яких відсутній відповідний лічильник. Також зазначив, що постанова № 237 прийнята з численними порушеннями, що підтверджують судові рішення у справі № 826/16447/15.

13 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.

9 вересня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував так:

-                  згідно з постановою № 237 були внесені зміни до затверджених постановою № 619 норми споживання газу населенням шляхом зменшення такої норми;

-                  21 вересня 2015 року Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв постанову у справі № 826/16447/15, в якій визнав незаконною та нечинною постанову № 237. 4 листопада 2015 року Київський апеляційний суд, а 28 січня 2016 року Вищий адміністративний суд, постановили ухвали, згідно з якими залишили без змін постанову суду першої інстанції;

-                  з огляду на те, що суд визнав постанову № 237 нечинною, відповідач перерахував обсяги спожитого позивачкою природного газу за нормами споживання, визначеними постановою № 619, за період з 1 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно.

-                  у справі № 766/20797/18 позивачка по суті заявила вимогу про перерахунок заборгованості (зобов`язати відповідача списати з особового рахунку позивачки заборгованість у сумі 285,93 грн);

-                  необхідно відступити від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 листопада 2018 року у справі № 910/710/18 і вказати, що постанова № 237 була чинною до моменту набрання законної сили судовим рішенням, тобто до 4 листопада 2015 року. У тій постанові Верховний Суд вказав, що «при вирішенні спору суди дійшли висновку, що постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 237 є нечинною з моменту набрання чинності постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року у справі № 826/16447/15, тобто з 4 листопада 2015 року. Такий висновок є передчасним, оскільки при визначенні моменту, з якого ця постанова Кабінету Міністрів України втратила свою чинність, суди не врахували позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 8 грудня 2009 року у справі № 21-1573во09». Тобто, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що постанова № 237 є нечинною з моменту набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року у справі № 826/16447/15;

-                  у постанові від 8 грудня 2009 року у справі № 21-1573во09 Верховний Суд України зазначив, що вимога про визнання акта нечинним «може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням»;

-                  Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 серпня 2018 року у справі № 822/1815/16 (адміністративне провадження № К/9901/29162/18) вказав, що «у разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 8 грудня 2009 року (справа № 21-1573во09)». Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у зазначеній постанові виснував, що постанова Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 426 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року № 957» залишалась чинною до 11 лютого 2016 року - дати набрання законної сили судовим рішенням про визнання її незаконною та нечинною (постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року та Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2016 року).

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).

Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, в раніше ухваленому судовому рішенні Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, та з огляду на те, що принцип верховенства права вимагає юридичної визначеності стосовно застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Отже, Велика Палата Верховного Суду розглядатиме справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).

Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною третьою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

у х в а л и л а :

1.     Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонрегіонгаз» про визнання боргу безпідставним, його скасування та зобов`язання списати заборгованість за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонрегіонгаз» на постанову Херсонського апеляційного суду від 28 березня 2019 року.

2.     Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 24 листопада 2020 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

3.     Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:С. В. БакулінаО. Р. Кібенко В. В. БританчукВ. С. Князєв Ю. Л. ВласовЛ. М. Лобойко М. І. ГрицівО. Б. Прокопенко В. І. ДанішевськаВ. В. Пророк Ж. М. ЄленінаЛ. І. Рогач О. С. ЗолотніковО. М. Ситнік

https://reyestr.court.gov.ua/Review/92571209

[Юрій Васильович]

Цікаво, що ВП ВС тепер буде робити

Як мінімум відклала у "довгий ящик"...

2.     Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 24 листопада 2020 року

А вже травень 2021р. закінчується.