Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Постановою Пленуму ВАСУ № 3 від 13.12.2010 р. "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" нарешті подолано колізійне питання неузгодженності ст. 85 Закону "Про виконавче провадження" з положеннями КАС України:

10. Судам необхідно враховувати, що за приписами пункту 13 розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України закони України та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Кодексом діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу, тому судам під час визначення підсудності слід керуватися положеннями КАС України, а не положеннями статті 85 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки цей Закон прийнято раніше.

Практично це виразилося ухвалами КААС у справах за моїми відповідно скаргою і адмінпозовом до ДВС.

Ось ухвала першої інстанції по справі, де мною подано скаргу:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/6313470
Ухвала КААС (ухвалу 1-ої інстанції залишено без змін):
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11262462
(Після цього ОАС м. Києва поновив мені строки на оскарження і скасував постанову ДВС у позовному провадженні). 

Тепер ухвала першої інстанції по справі, де мною подано адмінпозов:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9469788
Ухвала КААС (справу направлено для вирішення її передачі до ОАС м. Києва):

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №2а-326/10                                           
Головуючий у 1- й інстанції  Матійчук Г.О.     
Суддя - доповідач:  Василенко Я.М

  У Х В А Л А

Іменем України

11 січня 2011 р.          м. Київ


  Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого                                          Василенка Я.М.,

суддів                                                  Кузьменка В.В., Умнової О.В.,

при секретарі                                        Ковризі М.М.,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 20.05.2010 у справі за його позовом до департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання неправомірними та зобов’язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.05.2010 провадження у справі було закрито на підставі ч. 2 ст. 18 КАС України з підстав непідсудності її розгляду даному адміністративному суду.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу про направлення справи до суду першої інстанції для відкриття продовження у справі, а також постановити і направити до Ради суддів м. Києва окрему ухвалу для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли вчиненню порушень норм процесуального права при прийнятті його адміністративного позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Вимоги апелянта про постановлення окремої ухвали не підлягають задоволенню, оскільки колегія суддів не вбачає підстав для цього, виключний перелік яких встановлений статтями 166, 208 КАС України.

При цьому, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що судом першої інстанції в порушення вимог ст. 157 КАС України було безпідставно закрито провадження у справі, оскільки  жодної з підстав для цього не було, виключний перелік яких встановлений саме цією статтею.

В свою чергу, вимоги апелянта про направлення справи до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається із ч. 2 ст. 18 зазначеного Кодексу окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Отже, висновки суду першої інстанції про непідсудність даної справи місцевому загальному суду як адміністративному є вірними.

Посилання апелянта на положення ст. 85 Закону України «Про виконавче провадження»є безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають  право  звернутися  до  адміністративного  суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або   бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права,  свободи чи  інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

В свою чергу, Законом України «Про виконавче провадження»не встановлено іншого порядку судового оскарження рішень ДВС, оскільки згідно до положень ст. 85 цього Закону скарга  у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника відділу ДВС подаються до суду, який видав виконавчий документ.

При цьому, позивач звернувся до суду не із скаргою, а із позовною заявою в порядку КАС України, що повністю відповідає вимогам статей 3 та 17 КАС України.

Зазначені вимоги Закону України «Про виконавче провадження»не можуть бути застосовані при вирішенні підсудності даної справи, оскільки згідно КАС України скарги подаються лише за нововиявленими та винятковими обставинами, а для даного випадку передбачено подання позовної заяви, що цілком відповідає зазначеним вище вимогам ч. 1 ст. 181 КАС України. Отже, законом не встановлено іншого порядку судового оскарження рішень державних органів, ніж подання позовної заяви до окружного адміністративного суду.

Більш того, Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах повинні застосовуватися положення закону з урахуванням закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що ч. 2 ст. 18 КАС України фактично змінено положення ст. 85 Закону України «Про виконавче провадження», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку слід вважати положення ч. 2 ст. 18 КАС України.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що справа підлягає направленню до суду першої інстанції для вирішити питання про передачу даної справи за предметною підсудністю до окружного адміністративного суду.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 199, п. 4 ч. 1 ст. 202, п. 4 ч. 1 ст. 204 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, суд апеляційної інстанції скасовує її та постановляє нову ухвалу про направлення справи для продовження розгляду справи до суду першої інстанції, якщо визнає, що останнім порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 199, 202, 204, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 20.05.2010 –задовольнити частково.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 20.05.2010 –скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

 Головуючий:

 Судді:

 Повний текст ухвали виготовлено 17.01.2011.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13504568

Проте Пленумом ВАСУ повністю проігноровано положення ч. 4 ст. 257 КАС:

4. Примусове  виконання  судових  рішень  в  адміністративних
справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про
виконавче провадження" ( 606-14 ).

А положення ч. 1 ст. 181 КАС витлумачені ППВАСУ як імперативні, тоді як насправді вони є диспозитивними, що підкреслено жирним шрифтом:
 

1. Учасники    виконавчого   провадження   (крім   державного
виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій,
мають  право  звернутися  до  адміністративного  суду  із позовною
заявою,  якщо  вважають,  що  рішенням,  дією  або   бездіяльністю
державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої
служби порушено їхні права,  свободи чи  інтереси,  а  також  якщо
законом  не  встановлено інший порядок судового оскарження рішень,
дій чи бездіяльності таких осіб.

Повний текст ППВАСУ № 3 від 13.12.2010 р. -у вкладенні.

[Перо]

З набранням чинності ЗУ "Про виконавче провадження" у новій редакції вiд 08.03.2011 р.:
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=606-14&p=1305131919667547
"стара" ст. 85 викладена таким чином (тепер ст. 82):

Стаття 82. Оскарження рішень, дій або бездіяльності
                посадових осіб державної виконавчої служби

     1. Рішення,  дії  або  бездіяльність  державного виконавця та
інших посадових  осіб  державної  виконавчої  служби  можуть  бути
оскаржені  стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження
(крім  боржника)  до  начальника  відділу,   якому   безпосередньо
підпорядкований    державний    виконавець,   або   до   керівника
відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до
суду.

     2. Боржник   має   право   оскаржувати   рішення,   дії   або
бездіяльність  державного  виконавця  та  інших   посадових   осіб
державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

     3. Скарга   на  рішення,  дії  або  бездіяльність  державного
виконавця  подається  начальнику  відділу,   якому   безпосередньо
підпорядкований    державний    виконавець.    Рішення,   дії   чи
бездіяльність  начальника  відділу  можуть   бути   оскаржені   до
вищестоящого   органу  державної  виконавчої  служби.  Департамент
державної виконавчої служби Міністерства юстиції України розглядає
виключно  скарги  на  рішення,  дії  чи  бездіяльність начальників
управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції
Міністерства   юстиції   України  в  Автономній  Республіці  Крим,
головних  управлінь  юстиції   в   областях,   містах   Києві   та
Севастополі.

     4. Рішення,  дії  чи  бездіяльність  державного виконавця або
іншої посадової особи державної виконавчої служби  щодо  виконання
судового  рішення  можуть  бути оскаржені сторонами до суду,  який
видав  виконавчий  документ,  а  іншими   учасниками   виконавчого
провадження  та особами,  які залучаються до проведення виконавчих
дій,  -  до  відповідного  адміністративного   суду   в   порядку,
передбаченому законом.

     5. Рішення,  дії  чи  бездіяльність  державного виконавця або
іншої посадової особи державної виконавчої служби  щодо  виконання
рішень  інших  органів  (посадових  осіб) можуть бути оскаржені до
відповідного  адміністративного  суду  в  порядку,   передбаченому
законом.

     6. Рішення,  дії  чи  бездіяльність  державного виконавця або
іншої посадової особи  державної  виконавчої  служби  можуть  бути
оскаржені до керівництва органів державної виконавчої служби, якщо
їх оскарження передбачено цим Законом.

     7. Скарга у виконавчому  провадженні  подається  у  письмовій
формі та має містити:

     1) найменування органу державної виконавчої служби,  до якого
вона подається;

     2) повне найменування (ім'я) стягувача та боржника,  їх місце
проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження
(для юридичних осіб),  а також  найменування  (ім'я)  представника
сторони    виконавчого    провадження,   якщо   скарга   подається
представником;

     3) реквізити   виконавчого    документа    (вид    документа,
найменування   органу,   що  його  видав,  день  видачі  та  номер
документа, його резолютивна частина);

     4) зміст оскаржуваних рішень,  дій чи бездіяльності та  норму
закону, яку порушено;

     5) викладення   обставин,  якими  скаржник  обґрунтовує  свої
вимоги;

     6) підпис скаржника або його представника із зазначенням  дня
подання скарги.

     8. Скарга,   подана   у  виконавчому  провадженні  начальнику
відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець,
розглядається  у  десятиденний  строк  з  дня  її надходження.  За
результатами розгляду скарги начальник відділу виносить  постанову
про її задоволення чи відмову,  яка в десятиденний строк може бути
оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої  служби  або
до суду. Скарга, подана без додержання вимог, викладених у частині
шостій цієї статті,  розглядається начальником відділу в  порядку,
встановленому Законом    України    "Про    звернення    громадян"
( 393/96-ВР ).

[Перо]

Адмінсуди відмовляються відкривати провадження за позовами на бездіяльність і дії ДВС по рішенням, прийнятим в порядку КАС.

[Перо]

Довідка про вивчення та узагальнення практики розгляду адміністративними судами справ з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби

Предметна підсудність справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби

Частина четверта статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» визначає предметну підсудність справ, заявниками у яких є сторони виконавчого провадження: такі справи підсудні суду, який видав виконавчий документ. Цим судам також підсудні справи за позовами представників сторін та прокурора.

Інші учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, можуть оскаржити рішення, дії чи бездіяльність посадової особи органу державної виконавчої служби до відповідного адміністративного суду. Предметну підсудність таких справ зазначена норма не встановлює, а тому для її визначення застосуванню підлягають положення статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України.

http://www.vasu.gov.ua/ua/generalization_court_practice.html?_m=publications&_t=rec&id=2323&fp=11

[Перо]

ПЛЕНУМ  ВИЩОГО  АДМІНІСТРАТИВНОГО  СУДУ  УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
21 травня 2012 року м. Київ № 5

Про внесення змін до постанови Пленуму ВАСУ від 13 грудня 2010 року № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби"

(click to show/hide)

Про внесення змін до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби»

У зв’язку з прийняттям Верховною Радою України законів України від 4 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), яким Закон України «Про виконавче провадження» викладено у новій редакції, та від 17 листопада 2011 року № 4054-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень адміністративного судочинства», яким внесено зміни до статей 18 та 181 Кодексу адміністративного судочинства України, Пленум Вищого адміністративного суду України

ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Внести зміни до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», виклавши її текст у такій редакції:

«1. При розгляді справ із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби суди повинні керуватися положеннями Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (Рим, 4 листопада 1950 року, ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР), міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), законами України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», від 21 квітня 1999 року № 606-XII «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України від 4 листопада 2010 року № 2677-VI), іншими нормативно-правовими актами, які регулюють примусове виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, тощо.

2. Відповідно до частини першої статті 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, суди при визначенні юрисдикції повинні виходити з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

Частиною четвертою статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, – до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

У розумінні статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. При цьому судам слід ураховувати, що до сторін, які можуть оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби належать також їх представники за законом чи договором.

Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів належать усі справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, виданих судами всіх юрисдикцій, за винятком тих, які видано загальними та господарськими судами у разі звернення до суду сторін відповідного виконавчого провадження чи їхніх представників.

Справи за позовами про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) належать до справ адміністративної юрисдикції незалежно від суб’єкта звернення до суду (частина п’ята статті 82 Закону України «Про виконавче провадження».

3. Приписами статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що кілька відкритих виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника об’єднуються у зведене виконавче провадження.

Судам необхідно мати на увазі, що за приписами цієї статті об’єднуються у зведене виконавче провадження кілька відкритих виконавчих проваджень тільки про стягнення коштів та лише з одного боржника.

Крім того, судам необхідно враховувати, що всі справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) з метою виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об’єднано виконавчі провадження щодо виконання рішень судів різних юрисдикцій та/чи рішень інших органів (посадових осіб), належать до юрисдикції адміністративних судів, навіть у разі, коли у зведеному виконавчому провадженні відсутнє виконавче провадження з примусового виконання рішення адміністративного суду.

Юрисдикцію судів щодо вирішення справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення в межах конкретного виконавчого провадження, яке об’єднано (приєднано) у зведене виконавче провадження, або зведеного виконавчого провадження, у якому об’єднано виконавчі провадження по виконанню рішень судів однієї юрисдикції, необхідно визначати з урахуванням положень частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження».

4. Адміністративним судам необхідно мати на увазі, що відповідно до розділу XIV1 Господарського процесуального кодексу України та глави 2 розділу VII1 Цивільного процесуального кодексу України розгляд заяв про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та видачу такого виконавчого документа здійснюють господарські суди та суди з розгляду цивільних справ.
У зв’язку з цим до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання таких виконавчих документів за позовами учасників виконавчого провадження (крім сторін та їхніх представників) чи осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій.

5. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час виконання виконавчих написів нотаріуса (частина п’ята статті 82 Закону України «Про виконавче провадження»).

6. Судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов’язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір – це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.

Прийнята державним виконавцем постанова про накладення штрафу на боржника, не виконана самостійно, є підставою для її примусового виконання.

За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Тому слід ураховувати, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Також до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

7. За змістом частини п’ятої статті 83 Закону України «Про виконавче провадження» постанови начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, про скасування постанови або іншого процесуального документа (його частини), прийнятих державним виконавцем, про визнання недійсним акта державного виконавця, постанови начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або державного виконавця про виправлення граматичної чи арифметичної помилки, постанова керівника вищестоящого органу державної виконавчої служби щодо виявлених порушень вимог закону можуть бути оскаржені в десятиденний строк із дня їх винесення, зокрема й у судовому порядку. Юрисдикція таких справ визначається з урахуванням положень частини першої статті 181 КАС України та частин четвертої, п’ятої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки вищенаведені акти виносяться у конкретному виконавчому провадженні.

8. Судам необхідно враховувати, що відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» до юрисдикції адміністративних судів належать справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні вироків судів у частині, що підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою (про стягнення штрафів, конфіскацію майна тощо), за винятком справ за позовами сторін виконавчого провадження.

9. Визначаючи предметну та територіальну підсудність справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, судам необхідно враховувати, що за приписами пункту 5 частини першої статті 18, частини шостої статті 181 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1–4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист, незалежно від статусу позивача у виконавчому провадженні.

Справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконавчих документів, виданих цими судами в інших справах, крім передбачених пунктами 1–4 частини першої статті 18 КАС України, підлягають розгляду місцевими загальними судами як адміністративними судами, які видали виконавчий лист, у разі звернення сторін виконавчого провадження.

Справи за позовами інших учасників виконавчого провадження чи осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій під час виконання таких виконавчих документів, підсудні окружним адміністративним судам. Територіальна підсудність таких справ визначається відповідно до положень статті 19 КАС України.

Ураховуючи положення частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження», у разі оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби щодо виконання рішення окружного адміністративного суду такі справи територіально підсудні окружному адміністративному суду, який видав виконавчий документ, незалежно від статусу позивача у виконавчому провадженні.

Судам необхідно враховувати, що за приписами частини другої статті 19 КАС України визначається територіальна підсудність справ про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень господарських та загальних судів (крім тих, де позивачами є сторони) та рішень інших органів (посадових осіб).

10. Судам необхідно мати на увазі, що всі адміністративні справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, вчинених під час проведення виконавчих дій, розглядаються з особливостями, установленими статтею 181 КАС України. Щодо справ про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності цих органів, то такі справи розглядаються за загальними правилами КАС України. Це слід розуміти так, що на адміністративні справи щодо оскарження інших рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, не пов’язаних з проведенням виконавчих дій, не поширюються особливості розгляду таких справ, які встановлені статтею 181 КАС України, в тому числі й щодо скороченого 10-денного строку розгляду адміністративних справ.

11. Згідно зі статтею 181 КАС України позивачами у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби можуть бути учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, котрі вважають, що рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси.

Перелік учасників виконавчого провадження та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, визначений статтею 7 Закону України «Про виконавче провадження».

За приписами цієї статті учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб’єкти оціночної діяльності – суб’єкти господарювання.

Прокурор має право звернутися з позовом у вказаних справах не лише як учасник виконавчого провадження, статусу якого він набуває при відкритті виконавчого провадження за його заявою у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження»), а й при здійсненні представництва в суді особи, яка є учасником виконавчого провадження. Крім того, у разі відхилення протесту прокурора або ухилення органу державної виконавчої служби від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним (частина четверта статті 21 Закону України «Про прокуратуру»).

Особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, є поняті, працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки й піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

12. Судам необхідно мати на увазі, що відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця, зокрема визначених частиною першою статті 90 Закону України «Про виконавче провадження», встановлено статтею 18813 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Такі справи підвідомчі районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судам (суддям).

13. Позовні заяви про оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби оплачуються судовим збором відповідно до Закону України «Про судовий збір». За подання таких позовних заяв судовий збір сплачується на загальних підставах.

14. Частиною другою статті 181 КАС України встановлено спеціальні строки звернення до суду.

Так, рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути оскаржено у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, а щодо оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій – у триденний строк.

У разі порушення цього строку судам слід застосовувати приписи статті 100 КАС України, за якими адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

15. Про подання позовної заяви суд повідомляє відповідача за допомогою кур’єра, телефону, факсу, електронної пошти чи іншого технічного засобу зв’язку не пізніше наступного дня після відкриття провадження у справі. Протягом одного дня з дня одержання такого повідомлення відповідач зобов’язаний отримати в суді копію позовної заяви та доданих до неї документів.

Адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби вирішується судом відповідно до частини п’ятої статті 181 КАС України протягом десяти днів після відкриття провадження у справі, якщо ці спори випливають із здійснення органами державної виконавчої служби виконавчого провадження. В інших випадках такі спори розглядаються в межах строків, установлених частиною першою статті 122 КАС України.

16. Судам при розгляді справ з приводу оскарження дій державного виконавця стосовно арешту майна боржника потрібно враховувати, що в межах статті 181 КАС України розглядаються вимоги щодо арешту (опису) майна, які не пов’язані зі спором про право на це майно.

Перевіряючи законність дій державного виконавця, пов’язаних з оцінкою майна боржника, суд повинен перевірити відповідність цих дій положенням статті 58 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому необхідно враховувати, що визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною державним виконавцем, державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання для проведення оцінки майна.

У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки, вони мають право подати державному виконавцю заперечення, що є підставою для призначення рецензування звіту про оцінку майна. У разі незгоди з оцінкою, визначеною за результатами рецензування, сторони мають право оскаржити її в судовому порядку.

Судам необхідно враховувати, що суб’єкт оціночної діяльності є учасником виконавчого провадження, а не посадовою особою державної виконавчої служби, і висновки експерта є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача, а не актом державного органу. Тому вимоги заявника в частині оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування, не підлягають розгляду адміністративними судами.

У разі якщо експерт, суб’єкт оціночної діяльності – фізична особа, висновок експерта слід оскаржувати в порядку цивільного судочинства, якщо експерт, суб’єкт оціночної діяльності – юридична особа – у порядку господарського судочинства.

17. Державний виконавець зобов’язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом (стаття 11 Закону України «Про виконавче провадження»). Водночас відповідно до пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Тому судам слід ураховувати, що з огляду на зазначені законодавчі приписи виконавці мають право повертати виконавчі документи щодо виконання рішень адміністративних судів про стягнення з пенсійних органів та суб’єктів владних повноважень відповідних виплат пенсії, соціальної допомоги тощо у разі здійснення державним виконавцем усіх можливих дій, спрямованих на виконання рішення».

Головуючий                                                                          І.Х. Темкіжев
Секретар Пленуму                                                              М.І. Смокович

http://www.vasu.gov.ua/ua/plenum__vas.html?_m=publications&_t=rec&id=2325