Ви можете вести звичний спосіб життя, нікого не чіпати, але так чи інакше кожен киянин може стати мішенню, доки володіє майном та слухняно сплачує за комунальні послуги…
Що ж це за непомітна на перший погляд війна? Хто її веде і де проходить лінія фронту? Мета цієї статті — розібратися у непростому питанні: хто, з ким і за що воює?
Ідея написання статті виникла
одразу після прочитання підсум-
кового матеріалу про війну киян
із житлово-комунальною мафією
в дайджесті «Київський форум»
№2 за березень 2012 року. Саме
тоді я зрозумів, що ми щодня
стикаємося не з окремими про-
блемами ЖКГ, на які час від часу
натякають чиновники, — у Києві
ведуться цілеспрямовані систем-
ні бойові дії проти нас, киян, як
власників нерухомого майна.
І якщо поки прямого пося-
гання на наші квартири немає,
об’єктом, на який полюють агре-
сори, є наші прибудинкові тери-
торії, горища і підвали. А все це
являється цілісним майновим
житловим комплексом, до якого
входить все, що розташовано на
прибудинковій території.
Навіть якщо ми, законослух-
няні мирні громадяни, як завжди
уникатимемо участі в розбудові
гармонійного суспільства та не за-
хищатимемося, продовжимо спо-
стерігати, як це роблять за нас інші,
ми все одно постраждаємо, оскіль-
ки метою загарбників є саме наші
квартири, будинки, прибудинкові
території і наші гроші, якими ми
будемо розраховуватися за всі про-
рахунки влади у системі ЖКГ.
Така наша байдужість до
власної долі вже призвела до
створення системи клановос-
ті, корупції, відсторонення нас
від участі і впливу на процеси
управління. Фактично відбувся
латентний державний переворот
по усуненню народу від власнос-
ті і влади. Через свою байдужість
ми вже втратили свої мільйони і
відповідну частку майна України
у вигляді отриманих у 1992 році
приватизаційних сертифікатів і
земельних бонів. Тому наші пра-
ва власності на землю і засоби
виробництва перейшли до ни-
нішніх олігархів. Але майже всім
вдалося реалізувати свої житлові
чеки і стати власниками омріяних
квартир, у результаті чого майже
сто відсотків житлового фонду
перейшло у приватну власність.
Попри те, ставши власниками,
ми не змінили ставлення до на-
бутого майна та уникали участі
в його утриманні, наївно споді-
ваючись, що за нас цим займати-
муться влада й бізнес. І дійсно,
вони цим скористалися. Замість
закріплення у правових докумен-
тах усіх набутих нами шляхом
приватизації реальних об’єктів
прав власності у нашому свідо-
цтві було зазначено лише «пові-
тря (квадратні метри)» у нашій
квартирі! Це дозволило місцевим
радам і адміністраціям неправо-
мірно знищити існуючі докумен-
ти та інформацію. Проти нашої
волі була розпродана практично
вся інфраструктура житлово-
комунального забезпечення.
Тому далі відступати нікуди,
сьогодні проблеми ЖКГ сто-
суються кожного. Байдужість
і відстороненість працює на
користь житлово-комунальній
мафії, яка з кожним днем веде
активний наступ на киян.
Єдиним шляхом до виходу з
цієї непростої ситуації є спра-
ведливе й законне оформлення
права власності на всі без виклю-
чення інфраструктурні об’єкти.
Держава має здійснювати контр-
оль і дбати про інтереси грома-
ди, маючи контрольний пакет на
природні і енергетичні ресурси.
Механізм
майнового дерибану
Насправді влада вигадала вкрай
простий і, не побоюся цього сло-
ва, злочинний спосіб повторно-
го привласнення нашого майна.
Наші приватні будинки проти
нашої волі і, відповідно, без нашої
участі беззаконно повернули в
комунальну власність. За-
питаєте, для чого? Відповідь над-
звичайно проста: для подальшого
продажу чи оренди. Продаючи за
копійки комунальну власність на
папері, чиновники мають неабия-
кий приватний фінансовий зиск.
Озирніться навколо: що коїться у
підвалах та на горищах, особливо
в центрі міста? Більшість нежит-
лових приміщень у житлових бу-
динках зайнято офісами, склада-
ми чи навіть цехами з невідомим і
навіть шкідливим виробництвом.
Хто несе відповідальність за такі
дії? А мешканці стають заручни-
ками, не маючи реального впливу
на подібних ділків!
Чиновники давно навчилися
документально оформлювати
папери. Згідно з рішенням Ки-
ївради від 27.12.2001 р. створю-
ються окремі списки чи додатки,
до яких вносять окремо визна-
чені частини житлових будинків.
Далі знищується першоджере-
ло — проектна та технічна до-
кументація на будинок. А далі
роздертий на шматки будинок
здається в оренду з подальшим
правом приватизації, після чого
незаконно оформлюється свідо-
цтво права власності,
яке безпідставно
реєструється в
окремій книзі
в БТІ.
Такі дії прямо суперечать зако-
нодавству України, адже після при-
ватизації нами цілісного майново-
го житлового комплексу, тобто
багатоповерхового будинку з усі-
ма його житловими і нежитловими
площами, подвійне оформлення
права власності є неможливим.
Такі цілеспрямовані непра-
вомірні дії і породжений ними
правовий хаос практично при-
зводять до знищення будинку,
оскільки ліквідують можливість
появи зацікавленого ефектив-
ного власника, а сам житловий
будинок усупереч його цільо-
вому призначенню і проекту
перетворюється на небезпечну
суміш житлових і нежитлових
приміщень, які мають різні умо-
ви, завдання і мету існування.
Усвідомлюючи незаконність
своїх дій, Київрада і Київдерж-
міськадміністрація спочатку про-
вели у 2001 році ліквідацію 14
районів Києва разом з їхніми орга-
нами, а згодом, у 2010 році, ліквіду-
вали райради разом зі створеними
ними комунальними службами.
Разом із тим районна влада
створює різноманітні штучні пе-
решкоди для організації ОСББ.
А Шевченківська райрада свого
часу навіть дійшла до прийнят-
тя рішення про недоцільність
створення ОСББ у Шевченків-
ському районі Києва.
Жертви воєнних дій
Складається враження, що
такі послідовні, цілеспрямова-
ні, наполегливі дії влади і кому-
нальних служб переслідують
усупереч їхнім обов’язкам якіс-
ного обслуговування зовсім
протилежну мету — знищення
нашої власності. Така ситуація
є типовою в Києві, а може, й в
усій Україні. Наведу декілька
підтверджуючих прикладів за-
хоплення земельних діля-
нок у центральній частині
столиці шляхом зни-
щення історичних
будівель.
1Типовим прикладом такого
захоплення шляхом руйнації
є будинок по вул. Червоноармій-
ській, 37. Саме тут у 1997 році був
проведений неякісний капіталь-
ний ремонт. Подальша бездіяль-
ність відповідальних осіб законо-
мірно призвела до обвалу правої
пошкодженої ремонтом частини
будинку у липні 2003 року. Влас-
ники непошкодженої частини, і
в їхньому числі родина І.А. Зало-
женкової (кв. 23), продовжували
там мешкати та зверталися до всіх
інстанцій з проханням врятувати
будинок й їхню власність. Але за-
мість цього у 2007 році цю і при-
леглі земельні ділянки разом із
будинком і їхніми співвласниками
передали в оренду комерційній
структурі, яка огородила терито-
рію і в березні 2009 року, за два
тижні, усупереч протестам киян
при повній бездіяльності право-
охоронних органів знесла істо-
ричний будинок. Насправді, для
реалізації такого плану достатньо
отримати доступ до будь-якого
приміщення нижніх поверхів бу-
динку і пошкодити конструктивні
елементи, а враховуючи неправо-
мірний продаж таких приміщень
особам, які не зацікавлені у збе-
реженні будинку, всім мешкан-
цям загрожує небезпека і вони
стають заручниками.
2Іншим способом захоплен-
ня земельної ділянки є зни-
щення споруди шляхом підпалу
старого будинку з дерев’яними
перекриттями. Погорільці висе-
ляються, втрачаючи своє майно,
без надання їм іншого примі-
щення. Такий план стає можли-
вим, оскільки нам усім видали
свідоцтво на право власності
мильною бульбашкою (квадрат-
ними метрами), обмеженою
дерев’яними перекриттями, в
разі знищення яких наші об’єкти
права власності зникають, а
замовні експертизи про ава-
рійність будинку довершують
справу. Далі чиновники звину-
вачують нас у невиконанні сво-
їх обов’язків дбати про належ-
ну експлуатацію, збереження і
страхування своєї власності.
За прикладами далеко ходи-
ти не треба. Можна пригадати
пожежі у житлових будинках на
Львівській площі і по вул. Гон-
чара та у нежитлових будинках
Педагогічного училища (вул.
Воровського, 4) і корпусі тех-
нікуму радіоелектроніки (вул.
Кудрявська) тощо. Як правило,
після таких пожеж з’являється
новий власник, якому одразу
надають усі права власності на
звільнену в такий спосіб ділян-
ку, і винних не знайти.
На превеликий жаль, на цьо-
му наші проблеми не закінчу-
ються, ми боротимемось до
кінця, і, сподіваюсь, вийдемо
переможцями у цій тихій, але
вкрай жорстокій битві, незважа-
ючи на нерівність сил.
Далі буде...
Віталій Славов, юрист
