Києво-Святошинський районний суд
Київської області
Справа №_________,
суддя Волочко А.Я..
Відповідача:
Особи, які беруть участь у справі:
Позивач: КП «УМГ»
Відповідач:
Дата винесення Заочного Рішення Києво-Святошинським районним судом. Київської обл..: 22.01.2013 року
Дата отримання Заочного Рішення Києво-Святошинським районним судом. Київської обл.:
05.02.2013 року
ЗАЯВА
про перегляд заочного рішення
22.01.2013 року Києво-Святошинський районний суд Київської області виніс заочне рішення по справі № ________ за позовом КП «УМГ» до ______________. (про стягнення заборгованості). Даним рішенням позов задоволено.
Дане заочне рішення було отримано ________. 05.02.2013 р.
Відповідно до ч. 2 ст. 228 ЦПК України: заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
При цьому, згідно ст. 69 ЦПК України: перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.
Враховуючи вищевикладене, строк до якого Відповідач має подати до суду заяву про перегляд заочного рішення припадає до 15.02.2013 року включно.
Підставами для подання заяви про перегляд заочного рішення є наступні:
Судом було порушено вимоги ст. 169 ЦПК України, в якій вказано: у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Тобто, є дві умови для прийняття заочного рішення:
1. 1. повторна неявка Відповідача у судове засідання,
2. 2. повідомлення судом належним чином Відповідача про день та час проведення судового засідання.
Повідомляємо, що представникові Відповідача було відомо лише про проведення судового засідання 22.01.2013 року.
При цьому, у зв’язку з тим що виникли нові обставини, які мали значення для вирішення справи № _________Відповідач 21.01.2013 року направив на адресу суду заяву з проханням перенести розгляд справи призначений на 22.01.2013 р. на інший час. (копія даної заяви зі штампом отримання додається).
Відповідно до п. 11.1 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 N 68 (надалі Інструкція), після закінчення підготовки справи до судового розгляду і призначення справи до розгляду особам, які беруть у ній участь, невідкладно надсилаються поштою рекомендованим листом з повідомленням судові повістки про виклик до суду з розпискою з копіями ухвал про відкриття провадження і призначення справи до попереднього розгляду. Відповідачеві надсилаються також копії позовної заяви та доданих до неї документів, про що зазначається в судовій повістці; крім того, зазначається про право подати письмове заперечення проти позову.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції судові повістки, повернуті суду за неврученням адресату, розписки про одержання судових повісток передаються для долучення до справ з відміткою про дату одержання їх судом.
В матеріалах справи відсутні неотримані судові повістки та розписки про вручення повторного повідомлення.
Крім того у отриманій повісці був відсутній передбачений законодавством обов`язковий реквізит «кутовий штамп суду», тому зміст повістки не дозволяє вважати цей документ справжнім та таким, що тягне за собою передбачені процесуальним законодавством юридичні наслідки. У зв`язку з цим мною було надано заяву, з проханням підтвердження або спростування факту надсилання з боку суду документк «судова повістка», та спростувати або підтвердити факт наявності порушення судової справи стосовно мене. (Копія заяви додається)
Відтак цілком очевидно, що не належним чином повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи призвело до порушення його прав на обізнаність з приводу обставин розгляду справи, не дозволило йому реалізувати свое право на захист, заперечувати проти позовних вимог, у тому числі з тієї причини, що є обставини і докази, які могли вплинути на рішення суду з мотивів, які будуть викладені нижче.
.
Вищевикладене свідчить про відсутності належних доказів повторної неявки Відповідачів у судових засіданнях та безпідставність і необґрунтованість встановлення судом факту повторної неявки повідомленого належним чином Відповідача у судові засідання.
Вважаємо, що в даному випадку, суд керуючись ст. 169 ЦПК України зобов’язаний був відкласти розгляд справи.
Відповідно до ст. 8 ЦПК України: «суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів законодавства України».
Відповідно до ст. 213 ЦПК України «рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим».
У відповідності до абз. 2 і 3 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» № 11 від 27.12.1976р. (із змінами і доповненнями) «рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевівши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні».
Вважаємо, що Рішення суду постановлено на підставі недоведених обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, зокрема виходячи із нищенаведеного:
Обґрунтовуючи своє рішення суд неправомірно застосував до відповідача ст. 68 ЖК України, що наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Статтею 61 ЖК України встановлено, що наймач це громадянин, на ім'я якого видано ордер і між яким та наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією), укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду. Квартира в якій зареєстрован відповідач, належить на підставі приватної власності відповідача. Отже відповідач не є наймачем житлового приміщення і на нього не поширюються норми ст.61 ЖК України.
Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак в даному випадку, за умов численних порушень норм процесуального та матеріального права , судове рішення не може бути, а ні законним, а ні обґрунтованим, враховуючи що відповідач не лише був позбавлений можливості отримати, у спосіб встановлений законодавством, документи, які стосуються судової справи.
Відповідач повністю заперечує проти позову КП «УМГ» , вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
У якості доказу, що підтверджує, на думку позивача, факт наявності заборгованості, позивач надав «Рахунки-попередження» складені за формою не передбаченою законодавством та які не підтверджені жодним належним доказом. До того ж «рахунки-попередження» містять недостовірну інформацію, помилки у розрахунках площі квартири.
Однак, виходячи із наявних у справі доказів, суд при ухваленні заочного рішення не звернув увагу на той факт, що надані позивачем «Рахунки-попередження» складені за не встановленною жодним нормативно-правовим документом формою, з порушенням вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - відсутні дати і місця складання документа; немає назви підприємства, від імені якого складено документ; не зазначені зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; в рахунку, справи, відсутні посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення та їх підписи, а отже не містять інформацію, щодо предмета доказування, а тому відповідно до ст.58, ЦПК України є неналежними доказами.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Такими доказами, відповідно до постанов КМУ від 12 липня 2005 р. N 560, від 20 травня 2009 р. № 529 та інших нормативно правових документів, мають бути розрахунки витрат, акти чи інши документи, які підтверджують надання послуг, а саме:
- погоджений органом місцевого самоврядування розрахунок тарифу на утримання будинку і прибудинкової території, виконаний виконавцем послуг за формулами у відповідності до Порядку формування тарифу, затвердженого постановою КМ України від 12.07.2005 р. № 560;
- правовстановлюючий документ на право власності або на право користування прибудинковою територією за адресою будинку.;
- технічний паспорт на будинок з визначенням його загальної опалювальної площі та сумарної опалювальної площі усіх квартир;
- первинні документи бухгалтерського обліку, акти чи будь які інші документи які підтверджують виконані роботи та витрати позивача по кожній складовій частині тарифу на утримання будинку, споруд та прибудинкової території.
До позовної заяви не додані статутні та розпорядчі документи, що підтверджують повноваження юридичної особи та її керівників на здійснення діяльності по наданню житлово-комунальних послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, з центрального опалення тощо, на оформлення довіреностей фізичним особам діяти від імені юридичної особи, договори з постачальниками, реквізити банківських рахунків тощо;
- довідка з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;
- статут комунального підприємства «УМГ»;
- договір, або інший документ про визначення позивача виконавцем послуг з утримання будинків та прибудинкових територій та комунальних послуг, тощо.
Вищезазначене ґрунтується на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов’язанні подати усі наявні у них докази або повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання. Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Проте, позивач не надав жодного належного, юридично значимого доказу. У разі ненадання доказів позивачем, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Позивач неправомірно здійснює нарахування за утримання прибудинкової території. Земельна ділянка, на якій розташован будинок, не виділена у якості прибудинкової теріторії в установленому законом порядку.
Згідно ст.10 ч.5 Закону України ”Про приватизацію державного житлового фонду“ користування закріпленою за приватизованим будинком прибудинковою територією здійснюється в порядку і на умовах, передбачених Земельним кодексом України
Наказом Держжитлокомунгоспу від 15.05.2005р. №76, яким затверджені Правила утримання жилих будинків та прибудинкових територій встановлено: прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.
Порядок надання прибудинкових територій у власність чи користування здійснюється в порядку і на умовах, передбачених Земельним кодексом України.
У відповідності до ст. 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі і споруди та прибудинкові території державної і комунальної форми власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянки виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.
Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.
Відповідно до п. в) ч.1 ст.186 Земельного кодексу України проекти відведення земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності затверджуються органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які надають і вилучають земельні ділянки.
Однак, документи, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою, визначені чинним законодавством, за балансоутримувачем КП «УМГ» для обслуговування будинку - відсутні.
Таким чином, земельна ділянка не виділена у якості прибудинкової території в установленому законом порядку, а відтак належить територіальній громаді м. Вишневе - залишається у розпорядженні органу місцевого самоврядування. Тому у мешканців багатоквартирного будинку, балансоутримувача та виконавця послуг немає ні права, ні обов'язку її утримувати. В такому випадку, за умов відсутності державного акту, відсутні підстави для включення витрат на утримання прибудинкової території у склад тарифу, а нарахування плати за утримання прибудинкової території є неправомірним.
Відповідно до ч.4. ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі встановленій законом. Відповідно до п. 2 ч.1 ст 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу. Таким чином правочин між позивачем (юридична особа) та відповідачем (фізична особа) про надання житлово-комунальних послуг слід вчиняти у письмовій формі.
Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками у сфері надання житлово-комунальних послуг повинні здійснюватися виключно на договірних засадах. Обов’язок підготувати і укласти договори про надання житлово-комунальних послуг згідно з типовим договором покладений цим Законом на виконавця послуг (ч. 2 ст. 21 Закону), та балансоутримувача (ч. 1 ст. 29 Закону), причому останній може уповноважити на укладення договору іншу особу. У разі, якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем. Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 20 зазначеного Закону споживач зобов’язанний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Укладання таких договорів та тексти типових договорів передбачені постановами КМУ від 12.07.2005 р. N 560, від 20.05.2009 р. № 529 та від 21.07.2005 р. № 630. Вказані договори мають письмову форму.
Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Утім позивач не може надавати свої послуги кожному,хто звернеться до нього, оскільки надає послуги виключно на певній території. Таким чином, позивач та відповідач у публічному договорі перебувати не можуть.
Водночас КП «УМГ» ухиляється від укладання Типових договорів та продовжує нараховувати плату за житлово-комунальні послуги на бездоговорній основі за відсутності законно сформованого тарифу. Отже між сторонами не існує жодних договірних відносин.
Відсутність типового договору згідно Постанови КМУ від 20.05 2009 р. № 529 та його обов’язкового додатку згідно п. 2 договору, порушує ст. 15 ЗУ «Про права споживачів» - право споживача на інформацію про продукцію.
Слід також зазначити, що на надання послуг, за які КП «УМГ» вимагає оплату, ні відповідач ні власник квартири не давали прямої та недвозначної згоди. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», вимога оплати продукції, поставленої виконавцем, якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання, вважається агресивною – нечесною підприємницькою практикою, яка заборонена зазначеним законом. Правочини здійснені з використанням нечесної підприємницької практики є недійсними..
Крім того КП «УМГ», застосовує елементи примусу (неодноразові погрози припинення постачання комунальних послуг), що також, відповідно до п.5 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є нечесною, забороненою підприємницькою практикою та порушенням прав споживачів на належну якість послуг.
Таким чином, Києво-Святошинським районним судом у Київській області було не в повному обсязі з’ясовано обставини, що мають істотне значення для справи, а також судом було грубо порушено норми процесуального та матеріального права, що в сукупності привело до неправильного її вирішення.
Докази у виді посилань на акти цивільного законодавства та судові рішення, які набрали законної сили, наведені вище. Оплачені рахунки будуть пред’явлені у судовому засіданні в оригіналі для огляду на вимогу суду.
На підставі вище викладеного та керуючись ст. ст. 203, 208, 633 ЦК України, ст.ст. 14, 27, 58, 59, 60, 61, 74, 75, 76, 127, 128, 169, 197,213, 227, 228, 229 ЦПК України, ст.ст. 42, 116, 125, 126, 186 Земельного кодексу України, ст. ст. 2, 7, 19, 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 15, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»,
П Р О Ш У:
1. Переглянути заочне рішення Києво-Святошинського районногу суду Київської області від 22.01.2013 р. по справі № _______ за позовом комунального підприємства «УМГ» до ____________. про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги.
2. Скасувати заочне рішення Києво-Святошинського районного суду від 22.01.2013 р. по справі № ___________ за позовом комунального підприємства «УМГ» до __________ про стягнення боргу .за житлово-комунальні послуги і призначити справу до розгляду в загальному порядку.
Д О А Т К И :
1. Копія заочного рішення з конвертом.
2. Копія Повістка про виклик до суду.
3. Копія заяви про спростування або підтвердження факту «повістки до суду» та порушеної судової справи.
4. Копія заяви відповідача про порушення ст127 ЦПК України та прохання відкласти попереднє засідання.
13 лютого 2013 року
Прошу дати рекомендації до заяви. Дуже дякую.
