Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Олександр_2015]

Чи правомірно застосувати ч.2 ст. 625 ЦК при стягненні боргу за ЖКП?

[Елена_69]

К сожалению - да (но может я не права и более опытные опровергнут мои доводы)

Основания:
ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості за оплату послуг з утримання будинку та прибудинкової території
30.10.2013

Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних та господарських справах 30 жовтня 2013 року розглянув справу № 6-59цс13, предметом якої було стягнення заборгованості за оплату послуг з утримання будинку та прибудинкової території з застосуванням ч. 2 ст. 625 ЦК України – стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

Верховний Суд України при розгляді цієї справи зробив правовий висновок, відповідно до якого закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов’язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов’язання.

З повним текстом постанови Верховного Суду України у цій справі можна буде ознайомитися на офіційному веб-сайті Суду (http://www.scourt.gov.ua) у підрозділі "Постанови у справах цивільної юрисдикції" розділу "Рішення Верховного Суду України".
http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/%28documents%29/A45F13DF1A4A2626C2257C92003A6D80


Комментарий юрист ЮК" Алексєєв, Боярчуков і партнери "Наталія Рачок.
http://www.coruption.net/statti/item/25454-peniu-za-borhy-po-komunaltsi-mozhut-vvesty-v-bud-iakyi-moment

[Gelo]

Елена_69, доводы абсолютно правильные.

В возражении укажите, что не может применена ст. 625 ГКУ, на которую ссылается истец,

ВСУ в жовтні 2013р. визначив, що може. Суди повинні цим керуватися.

[Олександр_2015]

Значить антимонопольний комітет не діє, ринку та конкуренції виробників та виконавців ЖКП немає, НКРЕКП утворено незаконно, обгрунтування та прозорості по тарифам на ЖКП немає, п.7 ст.30 ЗУ «Про ЖКП» не виконується, теплолічильників немає, самі послуги вкрай неякісні, теплотраси диряві, всі втрати тепла (а це 60%) оплачують споживачі ЖКП, норми споживання по ЦО у гкал/м^2 штучно завищені у рази, газ змішують з російським, а потім - з азотом чи вуглекислим газом. Тобто, ми переплачуємо у 10 разів більше, а крім того, не маємо вибору, бо виконавці - монополісти, а договори - "приєднені", хоч і протирічать типовому договору. Але індекс інфляції для шулера-монополіста - то святе

[Олександр_2015]

Тим більше, що інфляційна компенсація не виплачується.

[Олександр_2015]

Судовий наказ по стягненню "заборгованості" за ЦО на користь "Евро-реконструкції" скасовано по моїй заяві навіть за мою відсутність  .

[Юрій Васильович]

Тим більше, що інфляційна компенсація не виплачується.

То інше питання. Ваше питання було про борг. За невчасність виплати заробітної плати інфляційна компенсація на суму заборгованості нараховується і стягується.

[Юрій Васильович]

Судовий наказ по стягненню "заборгованості" за ЦО на користь "Евро-реконструкції" скасовано по моїй заяві навіть за мою відсутність  .

Присутність сторін не є обов'язковою.  Зазвичай суди не бажають витрачати час на проведення засідань з питань скасування СН.

[Олександр_2015]

Тим більше, що інфляційна компенсація не виплачується.

То інше питання. Ваше питання було про борг. За невчасність виплати заробітної плати інфляційна компенсація на суму заборгованості нараховується і стягується.

Так, інше, але взаємопов'язане, бо як людина може сплачувати інфляційну складову боргу за ЖКП, якщо їй держава навіть не нараховує інфляційну індексацію?

Та справа не тільки у цьому, а ще й у тому - наскільки взагалі правомірно враховувати індекс інфляції при простроченні плати за ЦО в умовах, коли:

а) неможлитво фізично відмовитись від послуги ЦО у багатоквартиних домах з вертикальною розводкою труб;

б) немає альтернативи вибору - існує диктатура монополіста-виконавця
?

Я вважаю, що в умовах відсутності ринку ЖКП, договори приєднання не можна вважати укладеними через те, що було порушено бвзові принципи:
- свободи вибору споживача ЖКП;
- доступності ЖКП для всіх споживачів та рівності правових гарантій;
- нормативного регулювання надання ЖКП споживачам за цінами/тарифами, затвердженими в установленому законом порядку;
- гарантії соціального захисту населення при оплаті за ЖКП та випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на ЖКП.

Наприклад, борг за ЖКП становить 50 000 грн., а індекс гіперінфляції у якомусь місяці становив 900%, тобто гривня знецінилась за місяць у 10 раз (таке можливо при дефолті). То де людина візьме гроші, якщо у неї нічого немає, крім квартири? Будуть виганяти людей на вулиці за старі ЖКП борги? А може треба оголосити у таких умовах (інфляція та відсутність ринку) мораторій хоча б на сплату інфляційної складової боргу за ЖКП? Треба також закон про банкрутство фізичних осіб, бо не можна допустити, щоб монополісти при недолугому уряду своїми діями довели народ до жебрацтва! 

[Олександр_2015]

Ось я що знайшов по цьому питанню:

Юридичний вісник України
Чи то плата, чи то санкція, або Проценти на роздоріжжі

http://yurincom.com/ua/yuridichnyi_visnyk_ukrainy/overview/?id=1726

Звичайно, можна тільки вітати прагнення суду максимально захистити інтереси кредиторів, які беруть участь у справі про банкрутство. Однак водночас легко уявити, до яких надмірних обтяжень і без того не дуже процвітаючого боржника може призвести поширення окресленого підходу в разі встановлення у договорі іншого, відмінного від звичних 3%, масштабу відповідальності за порушення грошового зобов’язання. Під запитанням опиниться й можливість досягнення мети вищезгаданого мораторію, оскільки замість рівного за масштабом, пропорційного номінальному обсягу зобов’язань боржника забезпечення майнових інтересів усіх конкурсних кредиторів, окремі з них діставатимуть очевидні переваги. Крім того, не можна виключати того, що й поза рамками відносин, урегульованих Законом про банкрутство, заінтересовані особи за допомогою вищенаведених позицій Верховного Суду України і Вищого господарського суду матимуть змогу обґрунтовувати свій надмірний “апетит” щодо процентів, розмір яких перевищуватиме будь-яку розумну компенсацію за вчинене правопорушення – мовляв, сторони визначили таку “плату”, а не санкцію, а тому немає й підстав зменшувати розмір стягнення. Тоді останнє доведеться кваліфікувати як примусове виконання обов’язку в натурі попри всю відмінність між погодженою сторонами ціною (як істотною умовою договору) або присудженим за рішенням суду відшкодуванням завданої шкоди – з одного боку, і сумою, яку боржник сплачуватиме після збільшення номінального боргу у зв’язку з приєднанням до нього інфляційних нарахувань і відповідних процентів – з іншого. Санкція – там, грошове зобов’язання – тут?

Важко зрозуміти, чому, будучи недвозначно визнаними законодавцем – принаймні у низці норм того самого правового інституту неспроможності – нарівні з неустойкою формою економічних і фінансових санкцій, проценти у судовому трактуванні іншого положення цього інституту перетворюються з санкції на складову основного грошового зобов’язання. Логічна вразливість розглянутої правової позиції (щодо кваліфікації процентів річних як плати, а не відповідальності) підтверджується також власною практикою Вищого господарського суду України – зокрема у справах із застосування законодавчих норм про ліквідацію банків.

Не погоджуючись з рішенням щодо стягнення процентів річних та суми на відшкодування втрат позивача від знецінення коштів внаслідок інфляції, ВГСУ обґрунтовував свою позицію тим, що: а) безпосереднім споживачем послуг з теплопостачання є громадяни, а відповідно до ст. 5 вищезгаданого Закону на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг; б) зважаючи на передбачені цим Законом особливості регулювання грошових відносин у житлово-комунальній сфері, а також ту обставину, що положення ст. 625 ЦК про індексацію заборгованості за грошовим зобов’язанням і нарахування відсотків є правовим наслідком порушення зобов’язань, й те, що на ці відносини поширюється дія ст. 614 ЦК України, яка передбачає, що відповідальність за порушення зобов’язання настає у разі наявності вини (умислу або необережності) з боку особи, яка його порушила, суди першої та апеляційної інстанцій повинні були, на думку ВГСУ, з’ясувати, чи мав відповідач необхідні кошти для розрахунків за спірним договором та чи було користування чужими коштами неправомірним. Вважаючи, що суди на зазначені обставини належної уваги не звернули, висновків щодо неправомірності користування чужими коштами не зробили, міркувань, які б спростовували доводи відповідача щодо відсутності його вини не навели, ВГСУ скасував оскаржені судові рішення у частині відшкодування інфляційних втрат і стягнення процентів, нарахованих на суму заборгованості, та направив матеріали справи на новий судовий розгляд. У означений спосіб на спеціальний (у сенсі правовідносин, на які він розрахований) і комплексний (такий, що інтегрує в собі взаємопов’язані, але розмежовані законодавцем засоби – відшкодування інфляційних утрат і стягнення процентів річних) захисний механізм, призначений відповідно до ст. 625 ЦК забезпечувати інтереси кредиторів у грошових зобов’язаннях, було поширено правовий режим неустойки, особливості застосування якої первісно не пов’язані зі специфікою (зокрема предметом) того чи іншого виду зобов’язальних правовідносин. З цього приводу слід зауважити, що попри зрозуміле прагнення суду керуватися метою, яку мав на увазі законодавець, ухвалюючи відповідний нормативно-правовий акт, не можна вважати виправданим нівелювання істотних відмінностей у правовому регулюванні використання двох цілком самостійних, нехай і функціонально вельми споріднених санкцій – пені та процентів річних. Насамперед йдеться про імператив виключення вини з умов застосування другого з цих заходів. Хоча можна припустити, що парламентарі, унормовуючи питання про звільнення підприємств ЖКГ від сплати постачальникам енергоносіїв пені на суму реструктуризованої заборгованості, просто-таки забули про доцільність запровадження у позначеному контексті мораторію щодо загалом всіх можливих форм майнової відповідальності згаданих боржників (принагідно зауважимо, що справедливість такого підходу і необхідність адекватного забезпечення майнових інтересів підприємств енергетичного сектору могли б бути темою для окремого обговорення). Водночас вищезгаданий підхід ВГСУ є симптоматичним у тому розумінні, що спонукає до врахування не тільки відмінностей у режимах застосування неустойки і процентів за порушення грошового зобов’язання, а й спільного функціонального спрямування, компенсаційного призначення обох цих санкцій. Тож судовій практиці рано чи пізно доведеться вирішувати питання про можливу альтернативність стягнення неустойки і нарахувань, здійснених на підставі ст. 625 ЦК – у випадках, коли у тій чи іншій конкретній життєвій ситуації кожен з цих правових засобів навіть порізно виявлятиме належну здатність відновити майнову сферу кредитора через повне усунення з неї всіх імовірних втрат, спричинених вчиненим правопорушенням. Неустойка чи платіж?

За приклад можливості вияву лояльного ставлення з боку Верховного Суду України до трактування процентів річних як специфічного втілення неустойки за певних обставин могла б правити постанова Судової палати у господарських справах ВСУ від 21.06.2005 р. у справі за позовом ЗАТ до ТОВ про визнання банкрутом. У цьому процесі господарський суд першої інстанції своєю ухвалою визнав ЗАТ кредитором ТОВ, з майновими вимогами у сумі 2964000,00 грн, відмовивши у визнанні кредитором щодо 233629,00 грн – 3% річних і 129201,00 грн – збитків від інфляції. Апеляційний господарський суд означену ухвалу в частині відмови у визнанні кредиторських вимог з урахуванням індексу інфляції та процентів річних залишив без змін. Своєю чергою, постанову апеляційної інстанції згодом було залишено без змін і ВГСУ. Залишаючи згодом без задоволення касаційну скаргу на постанову вищого спеціалізованого суду Судова палата у господарських справах ВСУ фактично погодилася з міркуваннями господарських судів попередніх інстанцій, які обґрунтовували винесені ними судові акти висновком про те, що зазначені річні й інфляційні втрати є недоїмкою (неустойкою), а відповідно до абз. 7 ст. 1 Закону про банкрутство до складу грошових зобов’язань боржника не зараховується, зокрема, недоїмка (пеня, штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду. Крім того, відповідні господарські суди вважали, що оскільки первинна кредиторська вимога складалася із сум пені, стягнутої за рішенням суду, то вимога про збільшення цього боргу на 3% річних і суму інфляційних утрат є безпідставною. При цьому суди виходили з того, що ст. 214 ЦК УРСР 1963 р. не передбачала нарахування річних та інфляційних втрат на санкції, а лише на грошові зобов’язання, якими не є сума пені.

неприпустимо нехтувати потребою запобігання спробам недобросовісних осіб зловживати своїм правом на використання заходів цивільно-правового захисту. Справедливий критерій Викладені міркування дозволяють стверджувати, що порядок застосування процентів річних за порушення грошового зобов’язання має визначатися насамперед таким розумінням вимог справедливості, розумності й добросовісності, за якого при встановленні обсягу майнового обтяження боржника будуть братися до уваги: суть грошових відносин і особливості їх предмета; зусилля, докладені кредитором з метою уникнення або мінімізації завданих йому втрат; ймовірні масштаби завданої кредиторові майнової шкоди. У рішенні Конституційного Суду України (далі – КСУ) від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання) справедливість характеризується як одна з основних засад права, що “є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай, – наголошує КСУ, – справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню”. Перенесення цієї позиції у площину цивільно-правового регулювання спонукає до констатації того, зокрема, що незалежно від схильності певного суб’єкта правозастосування до тієї чи іншої характеристики правової природи процентів річних їх розмір (вихідна розрахункова величина) та обсяг стягнення, нарахованого у зв’язку з їх застосуванням, мають бути еквівалентними, загалом розмірними обґрунтовано очікуваним негативним майновим наслідкам порушення грошового зобов’язання. Визначаючи справедливі критерії заходів майнового впливу, варто згадати також і рішення КСУ від 24.03.2005 р. № 2-рп/2005 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п. 1.17 ст. 1, ст. 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (справа про податкову заставу), у якій Конституційний Суд висловив своє бачення складових елементів права, які об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права – це, на думку КСУ, “зокрема розмірність, рівність, мораль”. Зазначене ще раз засвідчує необхідність додержання такого порядку застосування передбачених ст. 625 ЦК процентів, який був би спроможним унеможливити виникнення явної невідповідності між наслідками вчиненого боржником правопорушення та розміром накладеного на нього стягнення. Поряд з тим, нерозривність справедливості й моралі диктує потребу в урахуванні морально-правової оцінки дій потерпілої сторони, недобросовісність якої повинна мати безпосереднє правове значення й адекватно позначатися на її інтересах. Тож визнання процентів річних формою відповідальності, крім іншого, неминуче означатиме поширення на них дії всієї сукупності правил про врахування вини кредитора (ситуації “змішаної вини”) і зменшення відповідно до її ступеня розміру відповідальності боржника.

[Юрій Васильович]

Вважати як Ви, так і я, так і будь-хто інший можемо все, що завгодно.
На практиці ми маємо Правовий висновок ВСУ, який усі суди повинні враховувати у своїх рішеннях. Крапка.
Відповідь на, поставлене Вами, питання було надано. Займатися теоретизуванням не є завданням цього ресурсу.
Тема закрита.