Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

03 лютого 2016 року                                                                   м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого:         Кузнєцова В.О.,   суддів:Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Кадєтової О.В., Наумчука М.І.,-розглянувши в судовому засіданні справу за позовом будинкоуправління № 1 Самбірської квартирно-експлуатаційної частини району до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27 січня            2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 02 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року Будинкоуправління № 1 Самбірської квартирно-експлуатаційної частини району м. Стрий звернулось до суду з позовом до           ОСОБА_8, ОСОБА_7 про солідарне стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги в сумі 1428,28 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі користуючись послугами позивача, оплату за надані послуги не вносили, у зв'язку з чим утворилася зазначена заборгованість.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 02 червня                  2015 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_8, ОСОБА_7 на користь будинкоуправління №1 Самбірської квартирно-експлуатаційної частини району 1 428,28 грн боргу, 243 грн судового збору.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 та ОСОБА_7просять судові рішення першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга  підлягає  частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідачі порушили взяті на себе зобов'язання з приводу оплати наданих житло-комунальних послуг. При цьому, судом першої інстанції зауважено, що перебіг строку позовної давності переривається, що не заперечується відповідачем ОСОБА_8, а також добровільною сплатою нею частини боргу.

Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна.

Судами встановлено, що ОСОБА_8, ОСОБА_7 зареєстровані та проживають у АДРЕСА_1 (а.с. 7).

Власниками квартири АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності на квартиру (будинок), виданого 29 квітня 1998 року Стрийською КЕЧ району зазначено ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_7 (а.с. 150). Загальна площа квартири становить 50,5 кв.м. 

Відповідно до розрахунку позивача заборгованість відповідачів за надані послуги станом на 01 червня 2013 року склала 1 428,28 грн (а.с. 8).

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від                   11 жовтня 2013 року судовий наказ від 20 серпня 2013 року, виданий Стрийським міськрайонним судом Львівської області за заявою Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі його структурного підрозділу Будинкоуправління №1 Самбірської КЕЧ району про стягнення з ОСОБА_8, ОСОБА_7 на користь Будинкоуправління №1 Самбірської КЕЧ району 1 428,28 грн заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг та 114,70 грн судового збору на користь держави, скасовано (а.с. 4). 

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 1875-IV від 24 червня 2004 року) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Разом з тим, ст. 4 Закону № 1875-ІV від 24 червня 2004 року передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Водночас ч. 1 ст. 19 Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» (далі - постанова № 529).

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19 - 21 Закону                 №1875-IV від 24 червня 2004 року, постанови № 529 вбачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627,             630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року.

Разом з тим виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20 ЦК України, ст. ст. 3-5 ЦПК України) можна дійти висновку про те, що в разі невизнання споживачем права виробника, (виконавця) послуг на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

Проте, сама по собі відсутність письмового договору між сторонами не може бути підставою для відмови в позові про стягнення заборгованості за фактично надані послуги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 560 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» затверджено типовий перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Відповідно до ст. 66 ЖК УРСР, плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку). Норма загальної площі встановлюється у розмірі 21 квадратного метра на одну особу. Розмір плати за користування житлом (квартирної плати) встановлюється Кабінетом Міністрів України. В одинарному розмірі оплачується загальна площа, що має належати наймачеві та членам його сім'ї за встановленими нормами, а також зайва площа, якщо розміри її на всю сім'ю не перевищують половини норми загальної площі, яку належить мати одній особі. Плата за користування рештою зайвої загальної площі береться в підвищеному розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України. Загальна площа, право користування якою зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї, не вважається зайвою.

Відповідно до положень ст. 162 ЖК УРСР плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки             (ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 ст. 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції в порушення ст.ст. 212-215 ЦПК України, не встановив в повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції взяв до уваги розрахунок наданий позивачем, зі змісту якого вбачається, що заборгованість у відповідачів за надані житлово-комунальні послуги виникла за період з березня 2009 року до травня 2013 року включно,  пославшись на те, що відповідачами  за січень 2010 року, квітень 2010 року - липень 2010 року, вересень 2010 року - травень 2013 року були здійснені платежі за комунальні послуги не в повному обсязі, а тому строк позовної давності перервався відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України.

Проте із заперечень відповідача ОСОБА_8 вбачається, що вказані платежі останньою проводились у вказані періоди за зазначений проміжок часу, тобто проводила поточну оплату за надані житлово-комунальні послуги, а не в рахунок боргу за минулий час, що не може свідчити про переривання строків позовної давності. Водночас, судом першої інстанції залишилось не з'ясованим за які саме послуги сплачувались відповідачами платежі, оскільки з численних звернень останніх вбачається, що вони заперечували належне надання  позивачем житлово-комунальних послуг.

Самостійне зарахування позивачем вказаних сум в рахунок погашення заборгованості відповідачів не має правового значення, оскільки не підтверджує обставин визнання боргу відповідачами та обов'язку повернути його, в зв'язку з чим не дає підстав для висновку про те, що позивач, звертаючись до суду за захистом своїх прав, строків позовної давності не порушив.

Крім того, у своїх письмових запереченнях на позов відповідач наполягав на застосуванні позовної давності, але суд першої інстанції не взяв їх до уваги.

Вирішуючи питання про солідарне стягнення заборгованості за утримання будинку та прибудинкової території та житлово-комунальні послуги, суд першої інстанції залишив поза увагою, те, що солідарне стягнення такої заборгованості у даних правовідносинах законом не передбачено.

Разом з цим, при вирішенні даного спору суду першої інстанції слід визначитись з відповідною нормою права, яка підлягає до застосування до спірних правовідносин.

Приймаючи до уваги розрахунки позивача, суд першої інстанції не звернув уваги на розбіжності щодо загальної площі спірної квартири, адже відповідно до свідоцтва про право власності (а.с. 150) загальна площа квартири становить 50,5 кв.м, в той час як відповідно до звіту від 11 вересня 2014 року (а.с. 31) така площа становить 52,42 кв.м, що є важливим для визначення розміру нарахування оплати за житлово-комунальні послуги. Поза увагою суду першої інстанції також залишилось і те, що квартира відповідачів відповідно до зазначеного свідоцтва про право власності на квартиру перебуває у частковій спільній власності трьох осіб, що також впливає на нарахування оплати відповідно до частки кожного.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду  першої інстанції без змін.

За таких обставин, судові рішення першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27 січня            2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 02 червня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий   В.О. Кузнєцов Судді:                                                                                   Т.Л. Ізмайлова   О.В. Кадєтова   Г.І. Мостова   М.І. Наумчук

http://reyestr.court.gov.ua/Review/55655681

[Перо]

Державний герб України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

03 лютого 2016 року                                                                        м. Київ

                             Колегія суддів судової палати у цивільних справах

                   Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

                                           кримінальних справ у складі:

головуючого:         Кузнєцова В.О.,   суддів: Кадєтової О.В.,Мостової Г.І., Карпенко С.О.,Наумчука М.І.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 26 серпня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2014 року Комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» (далі - КП «ЖКС «Вузівський»)звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7про солідарне стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачами споживались послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території, проте оплата за надані послуги не здійснювалась в строк, встановлений діючим законодавством. Позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_6 заборгованість за надані і спожиті комунальні послуги за період з 01 вересня 2008 року до 31 грудня 2013 року включно у сумі 6 702,18 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2015 року позов КП «ЖКС «Вузівський» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь КП «ЖКС «Вузівський» грошові кошти у розмірі 1 026,86 грн в рахунок відшкодування заборгованості по житлово-комунальним послугам. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 26 серпня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь КП «ЖКС «Вузівський» 6 702 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга  підлягає  частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що відповідачам надавались житлово-комунальні послуги, проте оплату належним чином вони не проводили, внаслідок чого за ними утворилась заборгованість зі сплати за такі послуги.

Проте повністю погодитись з такими висновками апеляційного суду не можна.

Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_6 та             ОСОБА_7 по 1/2 частині кожному, відповідно до рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 червня 2007 року (а.с. 51). 

Відповідно до розрахунку позивача заборгованість відповідачів за надані послуги за період з 01 вересня 2008 року до 31 грудня 2013 року склала 6 702,18 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2013 року (а.с. 17) скасовано судовий наказ від 18 березня 2013 року, який виданий Київським районним судом м. Одеси за заявою КП «ЖКС «Вузівський» про стягнення з ОСОБА_6 заборгованості по оплаті за комунальні послуги у розмірі 2 938,69 грн, 117,70 грн в рахунок відшкодування судового збору.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 1875-IV від 24 червня 2004 року) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Разом з тим, ст. 4 Закону № 1875-ІV від 24 червня 2004 року передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Водночас ч. 1 ст. 19 Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» (далі - постанова № 529).

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19 - 21 Закону                 №1875-IV від 24 червня 2004 року, постанови № 529 вбачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року.

Разом з тим виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20 ЦК України, ст. ст. 3-5 ЦПК України) можна дійти висновку про те, що в разі невизнання споживачем права виробника, (виконавця) послуг на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

Проте, сама по собі відсутність письмового договору між сторонами не може бути підставою для відмови в позові про стягнення заборгованості за фактично надані послуги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 560 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» затверджено типовий перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Відповідно до положень ст. 162 ЖК УРСР плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно з п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями власники приватизованого житла в багатоквартирних будинках (до них належать і власники квартир у кооперативних будинках та викуплених квартир) є співвласниками всіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і повинні сплачувати свою частку витрат у загальних витратах на утримання будинку (житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі. Послуги з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій зобов'язані сплачувати як квартиронаймачі, так і власники викуплених та приватизованих квартир.   

Відповідно до вимог ст. 360 Цивільного кодексу України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд в порушення     ст.ст. 212-215, 303, 315 ЦПК України, не з'ясував належним чином усіх фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для її вирішення, не надав відповідної оцінки наданим сторонами доказам в їх сукупності та дійшов передчасного висновку про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів.

Ухвалюючи рішення про солідарне стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, апеляційний суд не звернув належної уваги на те, що позовні вимоги заявлені до відповідача ОСОБА_6, після залучення до участі у справі відповідача ОСОБА_7 позовні вимоги до останнього окремо не заявлялись, уточнень та доповнень до позовних вимог позивач до суду не надавав. 

Взявши до уваги розрахунки заборгованості за утримання будинку та прибудинкової території, а також за житлово-комунальні послуги, надані                     КП «ЖКС «Вузівський», апеляційний суд не з'ясував належним чином за який саме період виникла зазначена заборгованість, і хто має нести вказані витрати, оскільки з наданих розрахунків вбачається, що на дату їх складання вже існувала заборгованість.

Відхиляючи доводи відповідачів щодо застосування наслідків пропуску строків позовної давності, апеляційний суд зауважив, що такий строк переривається зверненням позивача про видачу судового наказу, а також сплатою відповідачами житлово-комунальних послуг у 2008 році, 2009 році, 2010 році, залишивши поза увагою заяви відповідачів про застосування судом таких строків (а.с. 52, 68). Крім того, судом не враховано, що позивач звертався до суду із заявою про видачу судового наказу лише до ОСОБА_8, в той час як співвласником спірної квартири є і відповідач ОСОБА_7, а даних щодо звернення до нього з такими вимогами матеріали справи не містять. Разом з цим, апеляційний суд помилково зауважив, що сплата відповідачами комунальних послуг є визнанням суми боргу, а отже свідчить про переривання строку позовної давності. Слід зазначити, що сплата чергових платежів за надані житлово-комунальні послуги не свідчить про визнанням відповідачами боргу.

Вирішуючи питання про солідарне стягнення заборгованості за утримання будинку та прибудинкової території та житлово-комунальні послуги, апеляційний суд залишив поза увагою, що солідарне стягнення такої заборгованості у даних правовідносинах законом не передбачено.

Зазначаючи про те, що відповідачами не надано доказів про невиконання або неналежне виконання КП «ЖКС «Вузівський» своїх обов'язків з утримання житла та наданню житлово-комунальних послуг, апеляційний суд залишив поза увагою, що позивачем в обгрунтування позовних вимог не надано доказів надання таких послуг, а також доказів того, що вони були отримані всіма споживачами. 

Водночас, апеляційний суд стягуючи заборгованість з відповідачів за житлово-комунальні послуги не перевірив правильність такого нарахування з огляду на рішення господарського суду Одеської області від 12 червня            2013 року (а.с. 73-79), ухваленого у справі № 16/133-10-3912 за позовом Антимонопольного комітету України до виконавчого комітету Одеської міської ради  про зобов'язання скасувати рішення.

За вказаних обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України, суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Не може залишатись в силі й рішення суду першої інстанції, оскільки в порушення вимог ст. 212-215 ЦПК України, суд першої інстанції в порушення ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не роз'яснив особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, зокрема, залучивши до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_7, не з'ясував чи заявлено позивачем будь-які вимоги до даного відповідача та чи є цей відповідач належним, не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судові рішення судів першої та  апеляційної інстанції не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2015 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 26 серпня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий   В.О. Кузнєцов Судді:                                                                                   О.В. Кадєтова   С.О. Карпенко   Г.І. Мостова   М.І. Наумчук

http://reyestr.court.gov.ua/Review/55655700

[Перо]

Державний герб України

У х в а л а

іменем  україни

23 грудня 2015  рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

                                   головуючого            Мартинюка В.І.

                                   суддів:                        Завгородньої І.М.,      Іваненко Ю.Г.,-

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства «Водоканал» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги, за касаційною скаргою комунального підприємства «Водоканал» на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 29 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 11 березня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року комунальне підприємство «Водоканал» (далі - КП «Водоканал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги.

В обґрунтування позову КП «Водоканал» посилалось на те, що відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1, та користуються послугами позивача. Оплату за послуги відповідачі вносять не в повному обсязі, у зв'язку з чим за період з 1 травня 2009 року до 30 вересня

2013 року у них перед позивачем утворилась заборгованість за надані послуги у сумі 1 533 грн 72 коп., яку КП «Водоканал» просить стягнути з відповідачів.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 29 грудня                     2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області               від 11 березня 2015 року, позов КП «Водоканал» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь КП «Водоканал» заборгованість з оплати за постачання води та послуги каналізації у розмірі 74 грн 92 коп.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі КП «Водоканал» просить рішення Хортицького

районного суду м. Запоріжжя від 29 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 11 березня 2015 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідачі у порушення вимог ст. ст. 20, 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» несвоєчасно та не в повному обсязі оплачували надані позивачем послуги з водопостачання, внаслідок чого у ОСОБА_1, ОСОБА_2 виникла заборгованість, яка відповідно до положень ст. ст. 525, 526 ЦК України підлягає стягненню з останніх на користь КП «Водоканал» у межах строку позовної давності (з урахуванням норм ст. ст. 256, 257 ЦК України).

           Наведені в касаційній скарзі доводи КП «Водоканал» про те, що сплачувані відповідачами кошти спрямовувалися на погашення заборгованості за попередні роки не може бути підставою для незастосування наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки відповідачі оплачували послуги за поточний період, ніколи не зазначали, що оплата ними проводиться за погашення заборгованості попередніх років. Про будь-які зарахування платежів на погашення заборгованості відповідачів, як споживачів послуг, не повідомлявся. Наведені доводи висновків судів не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

            Касаційну скаргу комунального підприємства «Водоканал» відхилити.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 29 грудня 2014 року

та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 11 березня 2015 року залишити без змін. 

            Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий   Судді:В.І. Мартинюк    І.М. Завгородня    Ю.Г. Іваненко

 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/54763109

[Перо]

Державний герб України

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня  2015 рокум. Київ  Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого                                   Касьяна О.П.,

суддів:                            Амеліна В.І.,          Дербенцевої Т.П.,

                                        ОстапчукаД.О.,    Савченко В.О.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства Броварської міської ради Київської області «Броваритепловодоенергія» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості із оплати наданих послуг із централізованого опалення та постачання гарячої води

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року комунальне підприємство Броварської міської ради Київської області «Броваритепловодоенергія» (далі - КП «Бровари-тепловодоенергія») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості із оплати наданих послуг із централізованого опалення та постачання гарячої води.

В обґрунтування своїх вимог зазначено, що відповідач на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 23 липня 2004 року є споживачем вищевказаних послуг за адресою: АДРЕСА_1. Квартира знаходиться в багатоквартирному житловому будинку комунального житлового фонду, теплопостачання (централізоване опалення і підігрів води) якого здійснює                 КП  «Броваритепловодоенергія».

В порушення умов договору ОСОБА_3 не у повному обсязі оплачувала надані їй послуги, внаслідок чого утворилася заборгованість за період з 01 серпня 2009 року по 01 листопада 2012 року у розмірі 1 687, 44 грн, яку і просив стягнути позивач на свою користь.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від              26 грудня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2015 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь КП «Броваритепловодоенергія» заборгованість за послуги з централізованого опалення та підігріву води у розмірі 1 529, 82 грн та судовий збір у розмірі 365, 40 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.     

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути  законним і обґрунтованим. Законним   є  рішення,  яким  суд,  виконавши  всі  вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим  є  рішення,  ухвалене  на  основі  повно  і всебічно  з'ясованих  обставин,  на  які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,  підтверджених  тими  доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини,  якими обґрунтовувалися вимоги  і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи  є  інші  фактичні  дані  (пропущення  строку  позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка   правова   норма   підлягає   застосуванню   до   цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи  є  підстави  допустити  негайне  виконання  судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

У справі встановлено, що ОСОБА_3 на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, укладеного між нею та підприємством теплових мереж «Броваритепломережа» 23 липня 2004 року, є споживачем вищевказаних послуг за адресою:                            АДРЕСА_1.

Згідно статуту КП Броварської міської ради Київської області «Броваритепловодоенергія» юридичну особу позивача було створено як підприємство теплових мереж «Броваритепломережа», назву підприємства було змінено на комунальне підприємство Броварської міської ради Київської області «Броваритеплоенергомережа» на підставі рішення Броварської міської ради Київської області від 10 березня 2005 року № 672-32-04 та на комунальне підприємство Броварської міської ради Київської області «Броваритепловодоенергія» на підставі рішення Броварської міської ради Київської області від 03 лютого 2011 року № 125-06-06.                                               КП «Броваритепловодоенергія» є правонаступником всіх прав та обов'язків комунального підприємства Броварської міської ради Київської області «Броваритеплоенергомережа» (а. с. 12, 97-100).

Належність особи-позивача у справі апеляційним судом встановлено на підставі належної оцінки матеріалів справи та доказів, що підтверджують обставини правонаступництва між комунальним підприємством Броварської міської ради Київської області «Броваритеплоенергомережа» та                                    КП «Броваритепловодоенергія», а тому доводи касаційної скарги в цій частині відхиляються.

Обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, визначений  п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 1 ст. 30 Правил надання послуг з централізованого опалення,  постачання холодної та гарячої  води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України  від                   21 липня 2005 року  № 630, якому кореспондує право виконавця (управителя, балансоутримувача) стягувати прострочені платежі із осіб, які відмовляються оплачувати рахунки за споживання житлово-комунальних послуг.

За умовами договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води ОСОБА_3 зобов'язалася оплачувати надані послуги із центрального опалення та підігрів води за діючими тарифами, які затверджуються виконавчим комітетом Броварської міської ради, за нормами споживання та у залежності від площі та кількості осіб, що проживають у квартирі (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. п. 1.1.-1.4. Правил розрахунку двоставкового тарифу на теплову енергію та гарячу воду, затверджених наказомДержавного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України  08 вересня 2000  року № 191, дія цих    Правил   поширюється   на   всі   теплопостачальні організації  комунальної  енергетики  незалежно  від  їх  відомчої належності та форми власності, а також на споживачів.

Рішення про перехід до розрахунків  між  споживачами  та теплопостачальними організаціями за   двоставковими   тарифами приймається місцевими органами виконавчої влади та самоврядування.

Правила   розрахунку  двоставкового  тарифу  на  спожиту теплову енергію  та  гарячу  воду  визначають  порядок  розрахунку вартості  виробництва,  транспортування  та  розподілення теплової енергії та гарячої води,  яка  забезпечує  рентабельну  діяльність теплопостачальних  організацій  при  стимулюванні процесу економії теплової енергії та гарячої води споживачем.

Двоставковий    тариф -  це    тариф   на   послуги теплопостачання, який складається з річної вартості обслуговування одиниці  приєднаного  теплового  навантаження  та вартості одиниці спожитої теплової енергії. 

На підставі наведеного нормативного акта виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області затвердив рішенням від 04 серпня 2008 року № 361 тарифи на теплову енергію для 1-ї групи споживачів (населення), зокрема й двоставкові тарифи на оплату послуг з централізованого опалення, за якими проведено нарахування плати за такі послуги позивачу до 01 лютого 2011 року, коли рішення виконкому від 04 серпня 2008 року № 361 втратило чинність.

З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги про необґрунтованість включення двоставкового тарифу до розрахунків плати за послуги теплопостачання є безпідставними.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки                          (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право у примусовому порядку через суд.

За ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За умовами укладеного із ОСОБА_3 договору (п. 4.1.) розрахунковий період оплати послуг - один календарний місяць. Термін внесення платежів - не пізніше 10 числа наступного місяця.

Враховуючи те, що виконання грошового зобов'язання ОСОБА_3 визначено щомісячними платежами, право позивача як виконавця послуг вважається порушеним з моменту недотримання споживачем строку погашення кожного чергового платежу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається  з моменту порушення строку його погашення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

ОСОБА_3 у суді першої інстанції звернулася із заявою  про застосування позовної давності.

Відмовляючи у застосуванні строків давності, апеляційний суд послався на те, що перебіг позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості із оплати за житлово-комунальні послуги за період прострочення із 01 серпня 2009 року по 01 листопада 2012 року перервався здійсненням  ОСОБА_3 платежів в оспорюваний період за надані їй послуги з централізованого опалення та підігріву води, що свідчить про визнання нею боргу перед позивачем у значенні ст. 264 ЦК України.

Із такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Долучені до матеріалів справи квитанції про оплату ОСОБА_3 послуг з централізованого опалення та підігріву води містять конкретний календарний місяць, за який вносилися поточні платежі, призначенням цих коштів ОСОБА_3 не вказувала як погашення боргу, що виник за попередні розрахункові періоди.

За таких обставин, висновки суду про визнання нею боргу за період із  01 серпня 2009 року по 01 листопада 2012 року є передчасними, а тому ухвалене у справі судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної  інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргуОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                   О.П. Касьян

Судді:                                                                                              В.І. Амелін

                                           

                                                                                                        Т.П. Дербенцева

                                                                                                         Д.О. Остапчук

                                                                                                         В.О. Савченко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/54444294

[Юрій Васильович]

Рішення, що процитовані у  першому та другому постах, крім зазначеного ще є корисними щодо визначення неправомірності застосування солідарного стягнення у випадку часткової власності від повідачів на житло.