Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Постанова ВСУ від 03.02.2016 р. № 6-885цс15

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

3 лютого 2016 року                                                м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І.,  суддів:Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г.,    розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом           ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про визнання договору дарування недійсним за заявою ОСОБА_10, поданою представником ОСОБА_11, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ           від 3 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року ОСОБА_8 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 25 квітня 2013 року між ним і   ОСОБА_9 укладено договір дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Позивач зазначав, що спірний договір дарування є удаваним правочином, учиненим для приховання договору купівлі-продажу, за яким відповідач не сплатив обумовлених договором грошових коштів. Крім того, оскільки відповідач не мав наміру сплачувати грошові кошти за придбання квартири, а позивач постійно проживав у квартирі як до так і після укладення спірного договору, то такий договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків. 

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_8 просив задовольнити його позовні вимоги та визнати недійсним договір дарування квартири                 від 25 квітня 2013 року, застосувати реституцію і визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1   

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2015 року позов задоволено: визнано договір дарування квартири від 25 квітня 2013 року недійсним, визнано за ОСОБА_8 право власності на квартиру АДРЕСА_1     

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 2 березня 2015 року відмовлено ОСОБА_10 у прийнятті апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2015 року.       

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 квітня 2015 року відмовлено ОСОБА_10, від імені якого діє представник ОСОБА_11, у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У червні 2015 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_10, від імені якого діє ОСОБА_11, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ       від 3 квітня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження підстав подання заяви про перегляд судового рішення заявник надав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2015 та постанову Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». 

У своїй заяві ОСОБА_10, від імені якого діє ОСОБА_11, просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 квітня 2015 року, справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 2 , 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом частини першої статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Суди під час розгляду справи встановили, що 25 квітня 2013 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_9 укладено договір дарування квартири, за умовами якого ОСОБА_8 передав безоплатно у власність ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_8, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний договір є удаваним, оскільки ним доведено, що між сторонами насправді укладено договір купівлі-продажу. Установивши невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу в частині сплати грошових коштів за придбане нерухоме майно, а також постійне проживання ОСОБА_8 у квартирі до її продажу і після, суд визнав недійсним договір дарування від 25 квітня 2013 року та визнав за ОСОБА_8 право власності на квартиру.

На судове рішення суду першої інстанції ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що цим рішенням вирішено про його права й обов'язки, оскільки між ним і ОСОБА_9 існував судовий спір щодо стягнення суми боргу за договором позики, на забезпечення виконання якого було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 згодом на цю квартиру накладено арешт на підставі постанови державного виконавця. Заявник зазначав, що визнання права власності на квартиру за ОСОБА_8 є ухилянням від виконання ОСОБА_9 судового рішення про стягнення боргу за договором позики в розмірі 1 млн 57 тис. 876 грн. 

Відмовляючи ОСОБА_10 у прийнятті апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що оскаржуваним судовим рішенням його права і обов'язки не порушуються, крім того, предметом спору є визнання недійсним договору дарування, сторонами якого є ОСОБА_8 і ОСОБА_9, заявник не є стороною оскаржуваного правочину, майнових прав на нерухоме майно за цим договором він не набував. 

Відмовляючи у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції зазначив, що доводи касаційної скарги ОСОБА_10, від імені якого діє      ОСОБА_11, на правильність висновків суду апеляційної інстанції не впливають та їх не спростовують.         

ОСОБА_10, від імені якого діє ОСОБА_11, зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібним предметом спору, підставами позовів, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Надана для порівняння постанова Пленуму Верховного Суду України       від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не є постановою Верховного Суду України, прийнятою у порядку, визначеному главою 3 розділу V ЦПК України, а тому на неї не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2015 року, наданою заявником для порівняння, суд касаційної інстанції відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_10 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 2 березня          2015 року в справі за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_9 про захист порушеного права та за наслідками розгляду цієї касаційної скарги скасував судове рішення суду апеляційної інстанції і направив справу на новий апеляційний розгляд.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті       292 ЦПК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні у подібних правовідносинах зазначеної норми процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року                   № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

У справі, яка переглядається, за ОСОБА_8 визнано право власності на квартиру, яка перебувала у власності ОСОБА_9 і на яку на виконання судового рішення про стягнення з останнього на користь ОСОБА_10 боргу в розмірі 1 млн 63 тис. 144 грн накладено арешт та заборону відчуження.

Позбавлення ОСОБА_9 права власності на майно унеможливлює виконання судового рішення про стягнення з нього на користь ОСОБА_10 суми боргу, унаслідок чого останній має підстави вважати про порушення його права на отримання суми боргу.

Таким чином висновок суду апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про відсутність у ОСОБА_10 права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов'язки, є передчасним, суперечить змісту статті 292 ЦПК України та перешкоджає подальшому провадженню в справі щодо існуючого спору.

За змістом частини другої статті 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, у разі порушення судом норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, суд задовольняє заяву та має право скасувати судове рішення і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Ураховуючи викладене ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 квітня 2015 року та ухвала Апеляційного суду Одеської області від 2 березня 2015 року підлягають скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги ОСОБА_10

Керуючись статтями 355, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:                        

Заяву ОСОБА_10, подану представником ОСОБА_11, задовольнити частково.

                              Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 2 березня 2015 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

355 ЦПК України.

Головуючий                                                                                                                  В.І. Гуменюк

Судді:                                                                                                                                   Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема

http://reyestr.court.gov.ua/Review/55609697

[Перо]

Постанова ВСУ від 17.02.2016 р. № 6-76цс16

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року                                                                                                                    м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П.,  суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про поділ спільного майна подружжя за заявою ОСОБА_10 про перегляд Верховним Судом України ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 20 травня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2006 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_9 про поділ спільного майна подружжя. Позивачка зазначала, що перебуває у шлюбі з відповідачем, під час якого вони придбали спірне майно: дві трикімнатні квартири, одну п'ятикімнатну та два автомобілі. ОСОБА_8 просила провести поділ цього майна, виділивши їй у натурі все майно зі сплатою чоловіку компенсації Ѕ частини вартості майна.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 3 лютого 2006 року позов ОСОБА_8 задоволено: визнано за ОСОБА_8 право власності на квартири АДРЕСА_1, квартиру АДРЕСА_2, право власності на автомобілі марки «Вольво», реєстраційний номер НОМЕР_1, та «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2; зобов'язано ОСОБА_8 сплатити ОСОБА_9 компенсацію вартості Ѕ частини спільного майна подружжя в розмірі 145 тис. грн.

У лютому 2015 року ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу на зазначене судове рішення та просив поновити строк на його оскарження. Зазначав, що з 2005 року в провадженні суду перебувала цивільна справа за його позовом до ОСОБА_9 про стягнення з останнього боргу за договором позики в сумі 650 980 грн. На забезпечення виконання цих вимог ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 4 лютого 2005 року на майно відповідача - три квартири та два автомобілі - було накладено арешт.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 2 липня 2008 року його позовні вимоги задоволено частково, стягнуто на його користь 886 765 грн 30 коп. боргу, рішення набуло чинності, проте до цього часу не виконане, оскільки боржник ухиляється від його виконання.

Подання дружиною позову - спосіб виведення майна з-під обтяження.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 5 березня 2015 року поновлено ОСОБА_10 строк на апеляційне оскарження та відкрито провадження в справі за його апеляційною скаргою на вказане рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20 травня 2015 року закрито апеляційне провадження в справі за апеляційною скаргою ОСОБА_10 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 3 лютого 2006 року з передбачених -статтею 292 Цивільного процесуального кодексу України (далі  ЦПК України) підстав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2015 року відмовлено ОСОБА_10 у відкритті касаційного провадження у вищезазначеній справі на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_10 порушує питання про скасування ухвалених у справі судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій та передачу справи на розгляд до суду апеляційної інстанції з передбаченої пунктом другим частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме частини першої статті 292 ЦПК України.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_10 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року, 23 вересня та 25 листопада 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Відмовляючи ОСОБА_10 у прийнятті апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що оскаржуваним судовим рішенням його права й обов'язки не порушуються.

Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року, 23 вересня та 25 листопада 2015 року, наданими заявником для порівняння, за аналогічних обставин суд касаційної інстанції скасував ухвали судів апеляційної інстанції та направив справу на апеляційний розгляд, установивши помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що оскаржуваними судовими рішеннями не порушено права заявників, які не були сторонами у справі, натомість суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті       292 ЦПК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні у подібних правовідносинах зазначеної норми процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року                   № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом цієї статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається в несприятливих для них наслідках.

У справі, яка переглядається, за ОСОБА_8 визнано право власності на майно, яке перебувало у спільній сумісній власності позивачки та її чоловіка - ОСОБА_9 як подружжя і на яке на забезпечення позову про стягнення з останнього на користь ОСОБА_10 боргу за договором позики було накладено арешт та заборону відчуження.

Позбавлення ОСОБА_9 права власності на майно унеможливлює виконання судового рішення про стягнення з нього на користь ОСОБА_10 суми боргу, унаслідок чого останній має підстави вважати своє право на отримання суми боргу порушеним.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про відсутність у ОСОБА_10 права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов'язки, є передчасним, суперечить змісту статті 292 ЦПК України та перешкоджає подальшому провадженню в справі щодо існуючого спору.

За таких обставин відповідно до пункту 2 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2015 року та ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 20 травня 2015 року підлягають скасуванню з направленням справи для розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись пунктом 2 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною другою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_10 про перегляд судових рішень задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 20 травня 2015 року скасувати, справу направити для розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий   Н.П. Лященко Судді:                                        В.І. Гуменюк   Ю.Л. СенінЛ.І. Охрімчук   В.М. СімоненкоЯ.М. Романюк А.Г. Ярема

http://reyestr.court.gov.ua/Review/56191547