Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

Ухвала

іменем  україни

15 червня 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого              Колодійчука В.М.,

суддів:                          Висоцької В.С.,         Кафідової О.В.,

                                        Умнової О.В.,              Фаловської І.М.,             

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Харківського індустріально-педагогічного технікуму до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості з відшкодування витрат за надані комунальні послуги та витрат на утримання житлового будинку і прибудинкової території, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Фрунзенського районного суду                           м. Харкова від 16 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 19 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року Харківський індустріально-педагогічний технікум (далі - ХІПТ) звернувся до суду із указаним позовом, мотивуючи його тим, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1, балансоутримувачем якого є позивач, який здійснює утримання будинку та прибудинкової території, а також надає можливість користування житлово-комунальними послугами як власникам квартир, так і наймачам житлових приміщень, а саме: послугами з холодного водопостачання, водовідведення та каналізації, електропостачання.

Відповідачу ОСОБА_3 щомісяця виставлялися рахунки на оплату витрат за надані комунальні послуги та компенсацію витрат за утримання житлового будинку та прибудинкової території, але останній допускав порушення строків оплати. 08 червня 2015 року на адресу відповідача було направлено письмову вимогу щодо погашення заборгованості за користування житлово-комунальними послугами в сумі 4 792 грн 17 коп.

Посилаючись на вказані обставини та з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 2 820 грн 85 коп.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від

16 жовтня 2015 року позов ХІПТ задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ХІПТ заборгованість з відшкодування витрат за надані комунальні послуги та витрат на утримання житлового будинку та прибудинкової території у сумі 2 820 грн 85 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 19 січня

2016 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від

16 жовтня 2015 року змінено та зменшено розмір стягнутої з

ОСОБА_3 на користь ХІПТ суми заборгованості з 2 820 грн 85 коп. до 998 грн 77 коп.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1, балансоутримувачем якого є ХІПТ, який здійснює утримання вказаного будинку, в тому числі прибудинкової території, а також надає можливість користування житлово-комунальними послугами як власникам квартир, так і наймачам житлових приміщень у будинку, а саме: послугами з холодного водопостачання, водовідведення та каналізації, електропостачання.

Як свідчать матеріали справи, позов спочатку було заявлено на суму заборгованості 4 792 грн 17 коп. У приєднаній до позову довідку розрахунку заборгованості не містилось даних, за який конкретно період вона виникла.

На підтвердження уточнених позовних вимог ХІПТ надано суду довідку про нарахування та оплату комунальних послуг за період                       з 01 квітня 2012 року по 30 травня 2015 року, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_3 за надані комунальні послуги за вказаний період становить 2 820 грн 85 коп.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 щомісяця виставлялися рахунки на оплату витрат за надані комунальні послуги та компенсацію витрат за утримання житлового будинку та прибудинкової території, але останнім допускалися порушення строків їх оплати, у зв'язку з чим виникала заборгованість.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки позивач надав уточнений розрахунок, з якого вбачається, що за період з 01 червня 2012 року по 01 червня                  2015 року заборгованість у ОСОБА_3 за надані комунальні послуги відсутня.

Разом з тим в оскаржуваному рішенні зазначено, що з наданих позивачем письмових пояснень та уточненого розрахунку заборгованості вже за період з 01 січня 2008 року по 31 травня 2012 року вбачалось, що ОСОБА_3 має заборгованість за вказаний період в сумі 2 245 грн 71 коп., а за період до 01 січня 2008 року - 1 822 грн 08 коп.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог щодо стягнення заборгованості за період до 01 січня 2008 року, оскільки позивачем не надано детального розрахунку, за який саме період виникла вказана заборгованість та за які послуги, а із суми заборгованості 2 245 грн 71 коп., яка виникла за період з 01 січня 2008 року по 31 травня 2012 року, підлягає відрахуванню сума переплати 1 246 грн 94 коп., яка виникла за період з 01 червня 2012 року по 01 червня 2015 року, а отримана сума різниці

998 грн 77 коп. і є тією сумою, яка фактично підлягає стягненню.

         При цьому апеляційним судом відхилено посилання заявника на застосування до вказаних правовідносин строку позовної давності, оскільки всупереч ч. 3 ст. 267 ЦК України ОСОБА_3 у суді першої інстанції заяви про застосування строку позовної давності подано не було.

Проте таким вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає з огляду на наступне.

За приписами ст. ст. 10, 11, 212 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко і відеозаписів, висновків експертів.

Звертаючись до суду із указаним позовом, ХІПТ просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь заборгованість з відшкодування витрат за надані комунальні посли на утримання житлового будинку та прибудинкової території у розмірі 4 792 грн 17 коп., на підтвердження існування боргу позивач надав довідку, з якої вбачається, що вказана сума боргу нарахована за період з 01 січня по 31 травня 2015 року                  (а. с. 7).

Як вбачається з журналу судового засідання від 16 жовтня                  2015 року та з оскаржуваного судового рішення, позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на свою користь                           2 820 грн 85 коп. у рахунок сплати заборгованості за надані комунальні послуги, на підтвердження існування вказаної заборгованості, позивач надав довідку вже за інший період, а саме за період з 01 квітня                       2012 року по 30 травня 2015 року.

Вказана сума заборгованості була стягнута з ОСОБА_3 на користь ХІПТ оскаржуваним рішення суду першої інстанції.

Не погодившись з вищевказаним рішенням, ОСОБА_3 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, додавши до неї докази сплати житлово-комунальних послуг за останні три роки, у зв'язку із чим заявив клопотання про застосування до позовних вимог ХІПТ наслідків пропуску строку позовної давності.

Після чого позивач надав письмові пояснення, зі змісту яких вбачається, що за період з 01 червня 2012 року по 01 червня 2015 року заборгованість ОСОБА_3 за надані ХІПТ житлово-комунальні послуги відсутня, у зв'язку з чим було проведено перерахунок, з якого вбачалося, що переплата ОСОБА_3 за період з 01 червня 2012 року по 01 червня 2015 року становить 1 246 грн 94 коп.

Проте згідно з бухгалтерським обліком ХІПТ та наявних в архіві ХІПТ документів заборгованість ОСОБА_3 за надані комунальні послуги за період до 01 січня 2008 року становить 1 822 грн 08 коп., а з 01 січня 2008 року по 31 травня 2012 року - 2 245 грн 71 коп.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині періоду виникнення та суми заборгованості, суд апеляційної інстанції виходив з того, що підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги за період до 01 січня 2008 року відсутні, оскільки позивачем не надано розрахунків або інших доказів, які б підтверджували вказані обставини.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_3 на користь ХІПТ заборгованості за період                   з 01 січня 2008 року по 31 травня 2012 року з урахуванням переплати, яка виникла у відповідача за період з 01 червня 2012 року по 01 червня 2015 року.

         Проте матеріали справи не містять обґрунтованого розрахунку чи будь-якого іншого доказу, на підтвердження існування у ОСОБА_3 перед ХІПТ як заборгованості, так і переплати.

         Крім того, з розрахунків, наявних у матеріалах справи, не можливо встановити період виникнення заборгованості та утворення переплати.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Проте, розглядаючи справу, суди вказаним обставинам не надали жодної оцінки.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

                                                                                             

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 19 січня                 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                              В.М. Колодійчук

                                                                 

                           

Судді:                                                                          В.С. Висоцька

                                                                                    О.В.Кафідова

                                                                                     О.В.Умнова

І.М. Фаловська

http://reyestr.court.gov.ua/Review/58433884

[Перо]

Державний герб України

   Ухвала

іменем  україни

25 травня 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

      головуючого      Луспеника Д.Д.,

      суддів:                Гулька Б.І.,                     Журавель В.І.,

                                     

                                     Хопти С.Ф.,                     Черненко В.А.,             

         

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом  комунального підприємства «Червонограджитлокомунсервіс» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Львівської області                          від 28 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2008 року комунальне підприємство «Червонограджитлокомунсервіс» (далі - КП «Червонограджитлокомунсервіс» звернулося до суду із зазначеним вище позовом, у якому з урахуванням уточнень просило стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 заборгованість, яка утворилася станом на 25 червня 2010 року, у розмірі                   11 884 грн 44 коп., посилаючись на те, що відповідачі несвоєчасно вносять платежі за надані їм послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій і теплову енергію.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області                                від 05 грудня 2011 року в задоволенні позову КП «Червонограджитлокомунсервіс»відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 28 січня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь КП «Червонограджитлокомунсервіс» 11 884 грн 44 коп. боргу за послуги з утримання будинків, споруд, прибудинкових територій і опалення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

   У касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення суду  апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 та зареєстрована у ній разом із ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та                       ОСОБА_7

Згідно із довідкою КП «Червонограджитлокомунсервіс» від 26 лютого 2008 року заборгованість із квартирної плати станом на 25 лютого 2008 року становить 5 685 грн 93 коп.

Відповідно до попередження КП «Червонограджитлокомунсервіс»                  від  06 лютого 2008 року, надісланого ОСОБА_3, останню повідомлено, що за нею рахується заборгованість за квартирну плату (плату за утримання житла), яка станом на 01 грудня 2007 року становить 4 962 грн 13 коп. при місячному нарахуванні 33 грн 31 коп. та в опалювальний сезон -                             343 грн 51 коп. Також згаданим повідомленням позивач запропонував відповідачам сплатити борг готівкою або укласти з ним договір про реструктуризацію боргу за надані послуги.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вказана позивачем заборгованість не підлягає стягненню з відповідачів, оскільки договір про надання послуг з утримання будинків, споруд, прибудинкових територій та опалення між сторонами не укладався.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходив із того, що за нормами ст. ст. 67, 68 ЖК України та ст. ст. 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, та дійшов висновку про встановлення факту наявності заборгованості з оплати наданих послуг у розмірі 11 884 грн 44 коп., яка утворилася станом на 25 червня 2010 року.

Проте погодитися з висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон України) залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Статтями 20, 21 Закону України визначені права та обов'язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а обов'язком - оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов'язком виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у                      ст. ст. 57-60, 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявність доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не звернув уваги на те, що відповідачі не заперечували свій обов'язок з оплати за надані комунальні послуги, проте посилались на відсутність у них заборгованості у зазначеному позивачем розмірі та неправильність розрахунку цієї заборгованості.

Апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги, не з'ясував, за який саме період утворилася визначена позивачем сума боргу в розмірі                 1 1884 грн 44 коп. і за які саме надані послуги, не надав жодної правової оцінки наданим позивачами рахункам і квитанціям із їх оплати.

Із матеріалів справи, зокрема із розрахунку заборгованості за надані послуги з утримання будинків, споруд, прибудинкових територій, вбачається. що за червень 2009 року заборгованість за вказані вище послуги  по квартирі АДРЕСА_1 становить                     59 грн 56 коп. (а. с. 97).

Згідно із рахунком на оплату комунальних послуг за червень                         2009 року, що міститься на а. с. 155, до сплати нарахована сума у розмірі                120 грн 21 коп.

Відповідно до квитанції від 25 липня 2009 року за червень 2009 року сплачено кошти у розмірі 347 грн 12 коп. (а. с. 168).

Пославшись на накази позивача про встановлення тарифів на оплату опалення в період з 2005 року до 2010 року, апеляційний суд при цьому не навів розрахунку, який би підтверджував період утворення заборгованості за цю послугу та в якому розмірі, а також складові боргу.

Також суд не надав ніякої оцінки довідкам позивача, наявним на                   а. с. 8 та 22, згідно із якими борг відповідачів станом на 01 жовтня 2008 року становив 6 456 грн 96 коп., а станом на 22 березня 2010 року -                                  11 293 грн 47 коп., при тому, що згідно із квитанціями на оплату, які направлялися позивачем, у цей проміжок часу відповідачами здійснювалась оплата наданих їм послуг.

За таких обставин рішення апеляційного суду не повністю відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу               ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

                                            у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 28 січня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд  до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

           Головуючий                                                        Д.Д. Луспеник

         

           Судді:                                                                      Б.І. Гулько

                                                                                             В.І.Журавель

                                                                                              С.Ф. Хопта

                                                                                               В.А.Черненко

       
http://reyestr.court.gov.ua/Review/58214340