Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

18 травня 2016 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого   Дьоміної О.О.,суддів:  Демяносова М.В., Маляренка А.В., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Київ-9» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 1 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2013 року Житлово-будівельний кооператив «Київ-9»                        (далі - ЖБК «Київ-9») звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 1 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року, позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ЖБК «Київ-9» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги із урахуванням індексу інфляції в розмірі 26 грн 64 коп., 3 % річних у розмірі 229 грн 40 коп., 1 835 грн 20 коп. на відшкодування витрат на правову допомогу, яку надано ТОВ «ЛФ Груп», та 1 624 грн на відшкодування витрат на правову допомогу, яку надано ТОВ «Київський центр права».

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8  просять суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ЖБК «Київ-9», мотивуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що  відповідачі у справі є власниками квартири      АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 1996 року (т. 1 а. с. 47).

ЖБК «Київ-9» здійснює обслуговування вказаного будинку на підставі відповідних договорів із виконавцями та постачальниками житлово-комунальних послуг.

Згідно із квитанцією за грудень 2013 року відповідачі мають заборгованість за утримання будинку, опалення, газ, надання послуг по холодній та гарячій воді в сумі 7 826 грн, що сплачена 5 лютого 2014 року     (т. 1, а. с. 138).

Відповідно до ст. 179 ЖК України користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України (далі -  Правила).

Згідно з п. 7 зазначених Правил власник квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з п. п. 17, 35 зазначених Правил власник квартири, що розташована в багатоквартирному будинку, зобов'язаний сплачувати платежі за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги.

Задовольняючи частково позовні вимоги ЖБК «Київ-9», суд першої інстанції, з чим погодився й апеляційний суд, керуючись нормами ст. 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правилами користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, виходив з того, що відповідачі належним чином не проводили оплату за житлово-комунальні послуги, у зв'язку з чим утворилася  заборгованість, яку сплачено 5 лютого 2014 року. Тому на підставі ст. 625 ЦК України з відповідачів підлягають стягненню інфляційні  витрати та 3 % річних, нарахованих на суму заборгованості.

Судом стягнуто також судові витрати на користь позивача, а саме:             1 624 грн та 1 835 грн 20 коп., за надання правової допомоги, оскільки такі витрати пов'язані з оплатою правової допомоги фахівця у галузі права та вони підтверджені документально.

Рішення суду першої інстанції у частині вирішення спору про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних ухвалене із додержанням норм процесуального права, правильно застосовані норми матеріального права до правовідносин, що виникли між сторонами. Апеляційним судом перевірені доводи сторін щодо заявлених позовних вимог, досліджені докази та відповідно до ст. 212 ЦПК України їм надана оцінка, виконані вимоги ст. 10 ЦПК України щодо сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. Доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів. З огляду на викладене, підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду у наведеній частині немає.

Разом із тим не можна погодитись з ухваленим рішенням у частині відшкодування витрат на правову допомогу.

За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст. 47 цього Кодексу учасниками цивільного процесу, крім осіб, які беруть участь у справі, є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу.

Згідно із ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Така особа має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

У пунктах 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

З матеріалів справи вбачається, що 17 вересня 2013 року між              ЖБК «Київ-9» та ТОВ «ЛФ ГРУП» та 1 липня 2014 року між ЖБК «Київ-9» та ТОВ «Київський центр права» укладено договори про надання юридичних послуг (а. с. 23, 237).

17 вересня 2013 року голова правління ЖБК «Київ-9» підписав довіреність на ім'я ОСОБА_9 та уповноважив його представляти інтереси ЖБК «Київ-9» в суді та здійснювати усі процесуальні дії в інтересах позивача (а. с. 237).

Однак апеляційний суд у порушення приписів ст. 303 ЦПК України на зазначене уваги не звернув та не перевірив, чи була допущена у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 56 ЦПК України, до участі у справі особа, яка надавала правову допомогу ЖБК «Київ-9», не з'ясував у якості фахівця в галузі права чи в якості представника зазначена особа надавала правову допомогу позивачу.

Крім того, стягуючи солідарно судові витрати з відповідачів, суд першої інстанції залишив поза увагою, а апеляційний суд належним чином не перевірив вимог ст. 88 ЦПК України, у якій зазначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, його судове рішення в частині вирішення позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року в частині задоволення позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Подільського районного суду м. Києва від         1 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

                                             

Головуючий                                                                             О.О. Дьоміна

Судді:                                                                                            М.В. Дем'яносов

                                                                                    А.В.Маляренко

                                                                             І.К.Парінова

                                                                                     О.В.Ступак

   
http://reyestr.court.gov.ua/Review/57787307