Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

           15 грудня 2016 року                                  м. Київ                              К/800/7867/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів:Черпіцької Л.Т. Донця О.Є. Голяшкіна О.В.

провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області на постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 08 грудня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2016 року у справі № 135/1377/15-а за позовом ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області, третя особа - КП «Ладжитлосервіс», про скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області, третя особа - КП «Ладжитлосервіс», про скасування рішення Виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області №316 від 22.10.2014 року «Про встановлення КП «Ладжитлосервіс» тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для населення». 

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розрахунки тарифів на житлово-комунальні послуги по обслуговуванню будинків і прибудинкових територій, які затверджені оскаржуваним рішенням, не відповідають вимогам Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року № 869, оскільки не розраховані окремо по кожному будинку, та при розрахунку тарифів не дотримано принципу прозорості.

Постановою Ладижинського міського суду Вінницької області від 08 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2016 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Виконавчий комітет Ладижинської міської ради Вінницької області звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.10.2014 року Виконавчим комітетом Ладижинської міської ради Вінницької області прийнято рішення №316 «Про встановлення КП «Ладжитлосервіс» тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для населення».

З копії зазначеного рішення і додатків до нього вбачається, що Виконавчий комітет Ладижинської міської ради затвердив тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для 105 багатоквартирних будинків, у тому числі і будинку № 60 по вул. Ентузіастів у м. Ладижин, де проживає позивач, у сумі 2,65 грн. за метр квадратний.

25.08.2015 року позивач звернувся до відповідача з листом щодо надання інформації по тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Листом відповідача від 23.09.2015 року №735 позивача повідомлено про затвердження тарифів відповідно до рішення №316 «Про встановлення КП "Ладжитлосервіс" тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для населення».

Вважаючи вказане рішення незаконним та таким, що порушує його права та законні інтереси, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем затверджено тарифи, які не відповідають вимогам Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», а тому таке рішення підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

В силу ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп.2 п. «а» ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Статтею 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, серед іншого, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Згідно з ч.2 ст.14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг другої групи (пункт 2 частини першої статті 14 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України. Виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів. Органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання).

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» затверджено Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - Порядок).

Відповідно до п.2 Порядку, тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - тариф на послуги) - вартість надання таких послуг, розрахована на основі економічно обґрунтованих планованих (нормативних) витрат з урахуванням планового прибутку та податку на додану вартість.

Тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до цього Порядку.

З власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та власниками, орендарями нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - договір про надання послуг).

Послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Копія такого рішення є невід'ємною частиною договору про надання послуг.

Інформація про перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх вартість, структуру тарифу, його зміну з обґрунтуванням її необхідності доводиться до відома споживачів у порядку, затвердженому Мінрегіоном.

З аналізу зазначених норм вбачається, що до повноважень виконавчих органів місцевих рад віднесено затвердження (погодження) тарифів на житлово-комунальні послуги. Тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком.

Між тим, як вірно встановлено судами та підтверджено матеріалами справи та поясненнями представника третьої особи, рішенням № 316 від 22.10.2014 Виконавчий комітет Ладижинської міської ради затвердив тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для 105 багатоквартирних будинків, у тому числі і будинку № 60 по вул. Ентузіастів у м. Ладижин, де проживає позивач, у сумі 2,65 грн. за метр квадратний. Багатоквартирні будинки в місті були розділені на групи і по цим групам був виведений середній показник для зручності підрахунків.

Разом з тим, із розрахунків тарифів видно, що вони розраховані не окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до цього Порядку, вони виконані без застосування спеціальних формул, передбачених Порядком.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що при прийнятті рішення № 316 від 22.10.2014 року відповідачем було порушено вимоги Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року №869.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для скасування рішення Виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області №316 від 22.10.2014 року «Про встановлення КП «Ладжитлосервіс» тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для населення». 

Що стосується посилань скаржника про те, що оскаржуване рішення жодним чином не порушує права та інтереси позивача, оскільки рішенням виконкому №316 від 22.10.2014 року було затверджено тарифи для КП «Ладжитлосервіс», колегія суддів вважає необґрунтованими так як, позивач є учасником правовідносин в яких застосовується спірне рішення, а тому має право на судовий захист і суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_4, як житель міста є належним позивачем. 

Щодо доводів скаржника про пропущення позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів виходить з такого.

Статтею 99 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з пояснень позивача та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач дізнався про порушення своїх прав 23.09.2015 з листа-відповіді на своє звернення від Ладижинської міської ради № 735 від 23.09.2015, зі змісту якого йому стало відомо про порядок розрахунку та розмір тарифів.

При цьому, посилання відповідача на те, що оскаржуваний акт був оприлюднений в установленому законом порядку, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Згідно з п.2 ч.1 ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Частиною другою статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов'язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

Таким чином, інформація на офіційному веб-сайті розпорядника інформації оприлюднюється із зазначенням дати оприлюднення і дати її оновлення.

Між тим, будь-яких доказів того, коли саме був оприлюднений оскаржуваний нормативно-правовий акт відповідачем не надано, а матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, виконавчим комітетом Ладижинської міської ради в силу ч.2 ст.71 КАС України не доведено правомірність прийняття рішення №316 від 22.10.2014 року «Про встановлення КП «Ладжитлосервіс» тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для населення». 

За таких обставин, судова колегія вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області відхилити.

Постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 08 грудня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/63651195