'ГРО-ЗА' - ГРОмадський правоЗАхисник

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Новини:

Для того, щоб надіслати запитання, реєстрація у форумі не потрібна.

Автор Тема: ВС: право вимоги за послуги ЦО, ГВ з 26.04.2014 р. лише у виконавців цих послуг  (Прочитано 1344 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Перо

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 8691
    • Перегляд профілю

Цитувати
Державний герб України

Постанова

Іменем України

15 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 753/8388/16-ц

провадження № 61-4744св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду:

Крата В. І. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 2»,

представник позивача - Довгаль Сергій Михайлович,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2», подану представником Довгалем Сергієм Михайловичем, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 червня 2016 року у складі судді Комаревцевої Л. В., та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2016 року у складі суддів: Стрижеуса А. М., Антоненко Н. О., Шкоріної О. І.,

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 753/8388/16-ц.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК справа № 753/8388/16-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 2» (далі - ТОВ «Рада 2») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за теплову енергію. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_1, а ТОВ «Рада 2» є житлово-експлуатаційною організацією, яка обслуговує зазначений будинок. Між ТОВ «Рада 2» та ОСОБА_5 було укладено договір про надання послуг з управління та утримання будинку, споруд та прибудинкової території від 15 червня 2012 року, який фактично є договором про надання житлово-комунальних послуг.

Між ТОВ «Рада-2» та ТОВ «Єврореконструкція» був укладений договір на постачання теплої енергії у вигляді гарячої води від 2 липня 2012 року № 450413. Згідно з пунктом 1.1 договору енергопостачальна організація зобов'язується виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцю ТОВ «Рада 2» теплову енергію у вигляді гарячої води у період з 1 липня 2012 року по 30 червня 2013 року у кількості 3967,384 Гкал, з максимальним тепловим навантаженням 1,808 Гкал/год. На підставі цього договору позивач купив теплову енергію, а в подальшому частково передав її кінцевому споживачу - відповідачу.

Станом на березень 2016 року утворився борг у розмірі 3 741 грн 66 коп. Отже відповідач як боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на підставі договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) зобов'язаний сплатити суму основного боргу - 3 741 грн 66 коп., інфляційну складову боргу - 1 695 грн 91 коп., 3% річних - 171 грн 23 коп.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

При ухваленні рішень суди зробили висновок, що позивач не здійснює діяльність з виробництва і постачання теплової енергії, водопостачання та водовідведення, не має необхідних дозвільних документів на провадження діяльності у відповідних сферах (ліцензії) та, відповідно, не може бути виконавцем цих послуг з моменту набрання чинності Законом України від 10 квітня 2014 року № 1198-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії».

У жовтні 2016 року ТОВ «Рада 2» подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2016 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. ТОВ «Рада 2» посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. На обґрунтування касаційної скарги вказує, що відповідач у порушення статей 525, 526 ЦК не виконує умови договору від 15 червня 2012 року у результаті чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

Колегія суддів відхиляє аргументи, викладені в касаційній скарзі, з таких підстав.

Законом України від 10 квітня 2014 року № 1198-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» доповнено статтю 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» частиною четвертою, відповідно до якої виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Судами встановлено, що листом від 24 липня 2014 року № 101-5359/02 Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація повідомила позивача про те, що теплопостачальною організацією будинку за адресою: АДРЕСА_1 є ТОВ «Єврореконструкція». ТОВ «Рада 2» не здійснює діяльність з виробництва і постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, не має необхідних дозвільних документів на провадження діяльності у сфері теплопостачання, а здійснює обслуговування власників житлових і нежитлових приміщень, шляхом управління житловим і нежитловим фондом, організовує забезпечення потреб мешканців будинку, власників і орендарів приміщень у житлово-комунальних послугах, натомість централізоване опалення та постачання гарячої води повинні оплачуватись на користь їх виробників.

У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2017 року у справі № 3-1675гс16 вказано, що «неможливість виконання зобов'язання з боку відповідача полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії, якою у позивача немає. Внаслідок внесення зазначених змін позивач не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі теплопостачання. Відтак, втратив підстави виступати стороною в договорі».

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Оскільки оскаржені судові рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2», подану представником Довгалем СергіємМихайловичем, залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                 В. І. Крат

                                                                                           В.М. Коротун

                                                                                           В.І. Журавель

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72269338

Записаний
 


Мониторинг доступности сайта Host-tracker.com
email