|
Перегляд Повідомлень
This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.
Messages - Георгий
1
« : 17 Серпня 2024, 18:50:38 »
Передо мною встала знов тема жкх, ця тема про не здані до експлуатації дома в частині енерго і водопостачання.
2
« : 21 Липня 2024, 20:17:57 »
3
« : 18 Червня 2019, 07:30:16 »
у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 1, пункту 2
частини першої статті 4, частини першої, абзаців першого, другого частини другої статті 5, абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, тридцять дев’ятого, сорокового
частини третьої, частини шостої статті 8 Закону України „Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг“
(справа про Національну комісію, що здійснює державне
регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг)
м. К и ї в Справа № 1-17/2018(5133/16)
13 червня 2019 року
№ 5-р/2019
Велика палата Конституційного Суду України у складі суддів:
Шаптали Наталі Костянтинівни – головуючої,
Городовенка Віктора Валентиновича,
Гультая Михайла Мирославовича,
Завгородньої Ірини Миколаївни,
Запорожця Михайла Петровича,
Касмініна Олександра Володимировича,
Колісника Віктора Павловича,
Кривенка Віктора Васильовича,
Лемака Василя Васильовича,
Литвинова Олександра Миколайовича,
Мельника Миколи Івановича – доповідача,
Мойсика Володимира Романовича,
Первомайського Олега Олексійовича,
Саса Сергія Володимировича,
Сліденка Ігоря Дмитровича,
Тупицького Олександра Миколайовича,
розглянула на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 1, пункту 2 частини першої статті 4, частини першої, абзаців першого, другого частини другої статті 5,
абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, тридцять дев’ятого, сорокового частини третьої, частини шостої статті 8 Закону України „Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг“ від 22 вересня 2016 року № 1540–VIII (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 51, ст. 833).
Заслухавши суддю-доповідача Мельника М.І. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб’єкт права на конституційне подання – 46 народних депутатів України – звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України „Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг“ від 22 вересня 2016 року
№ 1540–VIII (далі – Закон № 1540).
Автори клопотання стверджують, що Закон № 1540, який визначає правовий статус Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі – Комісія), її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення, порушує конституційні принципи поділу державної влади, законності, права і свободи людини і громадянина, основи економічної та податкової політики, правосуддя. На думку суб’єкта права на конституційне подання, передбачений у Законі № 1540 порядок підготовки та подання на розгляд Кабінету Міністрів України проектів
будь-яких актів Кабінету Міністрів України є неконституційним, оскільки, по суті, закріплює перебирання Комісією на себе повноважень інших суб’єктів державної влади. У зв’язку з цим народні депутати України вважають, що окремі положення Закону № 1540 суперечать статтям 6, 8, 19, 36, 42, 43, 85, 92, 93, 96, 102, 113, 116, 1291 Конституції України.
2. Колегія суддів Конституційного Суду України Ухвалою від
23 березня 2017 року відкрила конституційне провадження у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої
статті 1, пункту 2 частини першої статті 4, частини першої, абзаців першого, другого частини другої статті 5, абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, тридцять дев’ятого, сорокового частини третьої, частини шостої статті 8
Закону № 1540. У частині перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) абзацу другого частини третьої статті 5, частини другої статті 6, пункту 1 частини другої статті 7, абзацу другого частини сьомої
статті 8, пункту 3 частини другої статті 9, частин першої, другої, третьої
статті 11, частин другої, третьої, четвертої статті 12, статті 13, пунктів 2, 7 частини четвертої, частини шостої статті 14 Закону № 1540 та Закону № 1540 в цілому Конституційний Суд України Ухвалою від 4 квітня 2017 року
№ 4-у/2017 відмовив у відкритті конституційного провадження у справі.
3. Вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 1540, Конституційний Суд України виходить з такого.
3.1. За Основним Законом України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ; народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами
(частини друга, третя статті 5).
Влада народу є первинною, єдиною і невідчужуваною та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку, визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України; ці органи здійснюють владу в Україні, що походить від народу (абзац третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини, пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005).
Юридичним вираженням суверенної волі Українського народу є Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року від його імені (преамбула Конституції України). Основний Закон України як акт установчої влади, що належить народу, визначає, зокрема, засади державного устрою, принципи здійснення державної влади, систему і межі компетенції органів державної влади, механізм реалізації державно-владних повноважень. Важливою функцією Конституції України є обмеження державної влади як похідної вторинної від установчої влади народу. Закріплення в Основному Законі України положення, згідно з яким народ здійснює владу через органи державної влади, означає, що лише народ у Конституції України може визначити, які органи державної влади він уповноважує на здійснення влади від його імені.
Конституція України містить низку фундаментальних щодо здійснення державної влади положень, за якими: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (частина друга статті 3); ніхто не може узурпувати державну владу (частина четверта статті 5); державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6); в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).
Названі конституційні приписи, перебуваючи у взаємозв’язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов’язують наділених державною владою суб’єктів діяти виключно відповідно до установлених Конституцією України цілей їх утворення.
Здійснення державної влади відповідно до вказаних конституційних приписів, зокрема на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, завдяки визначеній Основним Законом України системі стримувань і противаг забезпечує стабільність конституційного ладу, запобігає узурпації державної влади та узурпації виключного права народу визначати і змінювати конституційний лад в Україні. У Рішенні від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 Конституційний Суд України наголосив, що будь-які дії держави, її органів або посадових осіб, що призводять до узурпації права визначати і змінювати конституційний лад в Україні, яке належить виключно народові, є неконституційними і незаконними (підпункт 4.4 пункту 4 мотивувальної частини).
3.2. Для гарантування конституційного порядку, нормального функціонування держави з метою утвердження прав і свобод людини і забезпечення гідних умов життя Конституція України передбачає структуровану, багаторівневу, ієрархічну систему органів державної влади, які наділені відповідною компетенцією, мають свій предмет відання та владні повноваження. Здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову передбачає, що кожний орган державної влади має належати до однієї з гілок влади (законодавчої, виконавчої чи судової) або мати особливий статус, окремо визначений Основним Законом України.
У Конституції України встановлено, які з органів державної влади за своїми повноваженнями або функціональним призначенням є єдиними в державі, і визначено їх найменування та порядок формування (зокрема, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Вища рада правосуддя, Національний банк України, Рахункова палата), а які з них належать до певної системи і можуть бути кількісно і якісно змінені (утворені, реорганізовані, ліквідовані) відповідно до Конституції України (зокрема, суди, органи виконавчої влади). Тобто Основним Законом України передбачено обов’язковість існування одних органів державної влади і можливість утворення інших, чітко визначено суб’єктів і порядок формування кожного органу державної влади, сферу його діяльності та/або предмет відання.
Закріплення такої гнучкої, але водночас чітко визначеної системи органів державної влади зумовлене необхідністю задоволення потреб державного та суспільного життя країни, які постійно змінюються, і забезпечення цілісності внутрішньої структури держави.
Визначення в Конституції України найменування органу державної влади, його кількісного складу, порядку формування, суб’єктів призначення/обрання та звільнення його членів та/або керівника тощо унеможливлює зміну засад діяльності такого органу інакше ніж шляхом внесення змін до Основного Закону України. Це узгоджується з юридичною позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 23 грудня 1997 року № 7-зп у справі про Рахункову палату, в якому вказано, що Верховна Рада України як орган законодавчої влади не має права забрати чи обмежити конституційні повноваження Рахункової палати, передати їх будь-яким іншим органам або ж взяти на себе їх здійснення; зазначені положення, однак, не стосуються повноважень Верховної Ради України як органу, який відповідно до статті 155 Конституції України має повноваження вносити зміни до Конституції України, зокрема до її статті 98 (абзац восьмий пункту 1 мотивувальної частини).
Отже, утворення будь-якого органу державної влади можливе лише суб’єктами та в порядку, передбаченими Конституцією України.
Правовий статус новоутвореного органу державної влади має відповідати його функціональному призначенню, меті та завданням діяльності.
3.3. За змістом Конституції України, крім органів державної влади, обов’язкове існування і найменування яких безпосередньо визначено Основним Законом України, у системі органів державної влади можуть бути утворені:
– міністерства та інші центральні органи виконавчої влади (Кабінетом Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади (пункт 91 статті 116). При цьому не можуть бути змінені назви та основне цільове призначення тих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, назви яких прямо чи опосередковано вказані у Конституції України (абзац восьмий пункту 3 мотивувальної частини, пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 січня 2003 року № 2-рп/2003);
– суди (законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя)
(частина друга статті 125). При цьому не допускається створення надзвичайних та особливих судів (частина шоста статті 125);
– органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів (відповідно до закону в системі правосуддя) (частина десята статті 131).
Таким чином, Конституцією України передбачено систему органів державної влади, яка може коригуватися уповноваженими суб’єктами лише у конституційно визначених межах. Утворення нового органу державної влади поза цією системою і в не передбаченому Конституцією України порядку можливе лише після внесення відповідних змін до Основного Закону України.
Крім органів державної влади, Конституція України передбачає можливість створення відповідних органів і служб для забезпечення діяльності Верховної Ради України та Президента України.
Так, Верховна Рада України для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій відповідно до Конституції України створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України; для підготовки і попереднього розгляду питань – тимчасові спеціальні комісії; для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, – тимчасові слідчі комісії (частини перша, друга, третя статті 89 Конституції України). За своїм конституційним статусом комітети Верховної Ради України є органами, які мають предметно визначену компетенцію і забезпечують здійснення парламентом його повноважень (абзац перший підпункту 4.2
пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 5 березня 2003 року № 5-рп/2003). Це також стосується вказаних тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісій.
Президент України створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби (пункт 28 частини першої статті 106 Конституції України). Завданням таких органів є сприяння Президентові України в реалізації його конституційних повноважень (абзац третій
підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 квітня 2004 року № 9-рп/2004).
3.4. Комісію утворено Указом Президента України „Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг“ від 27 серпня 2014 року № 694 на виконання законів України „Про природні монополії“, „Про електроенергетику“, „Про державне регулювання у сфері комунальних послуг“.
Верховна Рада України 22 вересня 2016 року прийняла Закон № 1540, яким визначено правовий статус Комісії, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення. Законом № 1540 Комісію виведено з підпорядкування Президента України та наділено статусом постійно діючого незалежного державного колегіального органу, який здійснює державну владу у визначених законом сферах. Комісія має широке коло завдань, функцій та повноважень щодо державного регулювання, моніторингу та контролю за діяльністю суб’єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг
(частина перша статті 1 Закону № 1540).
Одним з основних принципів діяльності Комісії є її самостійність і незалежність; під час виконання своїх завдань, функцій та повноважень відповідно до закону Комісія діє самостійно та незалежно від будь-якого іншого органу державної влади, іншого державного органу, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, суб’єктів господарювання, а також політичних партій, громадських об’єднань, професійних спілок чи їх органів; члени Комісії, інші посадові особи Комісії діють незалежно; будь-які письмові чи усні вказівки, розпорядження, доручення органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, суб’єктів господарювання, політичних партій, громадських об’єднань, професійних спілок чи їх органів, а також інших осіб, що стосуються виконання членами Комісії, її посадовими особами своїх функцій і повноважень відповідно до закону, є незаконним впливом; органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, суб’єктам господарювання, політичним партіям, громадським об’єднанням, професійним спілкам та їх органам забороняється втручатися у процеси державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (пункт 2 частини першої статті 4, частина перша, абзаци перший, другий частини другої статті 5 Закону № 1540).
Комісія є юридичною особою публічного права, її роботу забезпечують центральний апарат і територіальні органи, на працівників яких поширюється правовий статус державних службовців; Комісія здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб’єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг; Комісія здійснює державне регулювання шляхом, зокрема, нормативно-правового регулювання, ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг, державного контролю та застосування заходів впливу (частини друга, третя статті 1, частина перша статті 2, частина друга статті 3, абзац перший
частини четвертої статті 8 Закону № 1540).
За Законом № 1540 Комісія посідає особливе (окреме) місце в системі органів державної влади в Україні. Комісія є незалежною у своїй діяльності, однак подає до Верховної Ради України звіт про діяльність і перебуває у визначеній законом взаємодії із Кабінетом Міністрів України та іншими органами державної влади. За структурою Комісія є державним колегіальним органом, що складається з центрального апарату і територіальних органів.
Комісія за своїм статусом і повноваженнями не належить ні до органів законодавчої, ні до органів судової влади. Зі змісту Закону № 1540 випливає, що Комісія також не є міністерством або іншим центральним органом виконавчої влади, які згідно з пунктом 91 статті 116 Конституції України можуть бути утворені Кабінетом Міністрів України. Комісія не належить до системи органів виконавчої влади, її роботу не спрямовує і не координує Кабінет Міністрів України, як це встановлено щодо центральних органів виконавчої влади (частина перша статті 113, пункт 9 статті 116 Конституції України). Комісія також не є консультативним, дорадчим або іншим допоміжним органом чи службою при Президентові України, які згідно з пунктом 28 частини першої статті 106 Конституції України він може створити для здійснення своїх повноважень.
Аналіз положень Закону № 1540 дає підстави для висновку про те, що за функціональним призначенням, сферою діяльності, компетенцією Комісія має ознаки центрального органу виконавчої влади. У статті 3 Закону № 1540 встановлено, що до повноважень Комісії належить, зокрема, формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізація відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Комісії законом (пункт 3 частини другої); реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг є одним з основних завдань Комісії (пункт 6 частини третьої). Крім того, Комісія бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері теплопостачання і централізованого водопостачання та центрального водовідведення (пункт 1 частини першої статті 6 Закону України „Про державне регулювання у сфері комунальних послуг“), затверджує типовий договір про постачання та розподіл природного газу споживачу та правила надання послуг з постачання електричної енергії (частина четверта статті 19, частина п’ята статті 20 Закону України „Про житлово-комунальні послуги“).
Водночас окремі повноваження, якими Комісію наділено відповідно до Закону № 1540, зокрема щодо проведення цінової політики у сфері енергетики, Конституцією України віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України (пункт 3 статті 116 Основного Закону України), а згідно з чинним законодавством формування та реалізація державної політики у певній сфері покладаються на центральні органи виконавчої влади. Так, відповідно до Закону України „Про центральні органи виконавчої влади“ міністерства України забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики; до основних завдань центральних органів виконавчої влади віднесено також здійснення державного нагляду (контролю) (частина друга статті 1, пункт 2 частини першої статті 17).
Конституційний Суд України вважає, що утворення постійно діючого незалежного державного колегіального органу, який за функціональним призначенням, сферою діяльності, повноваженнями має ознаки центрального органу виконавчої влади, але не підпорядковується Кабінету Міністрів України і не належить до системи органів виконавчої влади, не узгоджується з Конституцією України.
Отже, утворення та функціонування Комісії у статусі постійно діючого незалежного державного колегіального органу, який їй надано
Законом № 1540, суперечить статтям 5, 6, 8, частині другій статті 19,
статтям 85, 106 Конституції України.
Основний Закон України допускає утворення органу державної влади, який здійснюватиме державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб’єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, як центрального органу виконавчої влади. Відповідно до Конституції України такий орган може бути утворений Кабінетом Міністрів України
(пункт 91 статті 116) із законодавчим визначенням Верховною Радою України його організації і діяльності (пункт 12 частини першої статті 92). Закон України „Про природні монополії“ від 20 квітня 2000 року № 1682–III в первинній редакції встановлював, що національні комісії регулювання природних монополій, у тому числі у сферах передачі та розподілу електричної енергії, транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподілу, централізованого водопостачання та водовідведення, централізованого постачання теплової енергії (що за Законом № 1540 належить до сфери регулювання Комісії), є центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом, які утворюються та ліквідуються Президентом України (абзац перший частини першої статті 11). Конституційний Суд України, визнавши у Рішенні від 8 липня 2008 року № 14-рп/2008 положення Закону України „Про природні монополії“ від 20 квітня 2000 року № 1682–III щодо утворення та ліквідації національних комісій регулювання природних монополій Президентом України неконституційним, не поставив під сумнів визнання за цими комісіями статусу центральних органів виконавчої влади.
3.5. Конституційний Суд України неодноразово вказував у своїх рішеннях, що повноваження Президента України та Верховної Ради України визначаються виключно Основним Законом України і не можуть бути розширені законом або іншим нормативно-правовим актом. Так, у Рішенні
від 7 квітня 2004 року № 9-рп/2004 зазначено, що повноваження Президента України, як і повноваження Верховної Ради України, визначаються Конституцією України; у Рішенні від 25 грудня 2003 року № 22-рп/2003 – що повноваження Президента України закріплені лише на конституційному рівні; у Рішенні від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003 – що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України, а це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження (права та обов’язки). Цієї юридичної позиції Конституційний Суд України дотримувався у багатьох інших своїх рішеннях, зокрема від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007, від 8 липня 2008 року № 14-рп/2008, від 2 жовтня 2008 року № 19-рп/2008,
від 8 жовтня 2008 року № 21-рп/2008, від 7 липня 2009 року № 17-рп/2009;
від 15 вересня 2009 року № 21-рп/2009, від 17 грудня 2009 року № 32-рп/2009, від 10 червня 2010 року № 16-рп/2010.
Отже, Основний Закон України не наділяє Верховну Раду України правом визначати у своїх актах повноваження парламенту і глави держави виходячи за межі тих, що встановлені конституційними нормами.
3.6. Відповідно до Закону № 1540 до складу Комісії входять сім членів, у тому числі Голова; призначення на посаду члена Комісії здійснюється за результатами відкритого конкурсного відбору на зайняття цієї посади, крім випадків, передбачених Законом № 1540; організацію та проведення конкурсного відбору здійснює Конкурсна комісія з добору кандидатів на посади членів Комісії (далі – конкурсна комісія), до складу якої входять:
1) дві особи, яких визначає Президент України; 2) дві особи, яких визначає Верховна Рада України: одна особа – за поданням комітету Верховної Ради України, до предмета відання якого належить розвиток паливно-енергетичного комплексу, вугільної, газової, нафтової, нафтопереробної промисловості та електроенергетики; одна особа – за поданням комітету Верховної Ради України, до предмета відання якого належить житлово-комунальне господарство; комітети Верховної Ради України приймають рішення щодо кандидатур членів конкурсної комісії, які пропонуються Верховній Раді України для обрання, на основі пропозицій депутатських фракцій (груп); 3) одна особа, яку визначає Кабінет Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої
влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у
паливно-енергетичному комплексі; Президент України призначає на посаду члена (членів) Комісії з відібраних конкурсною комісією кандидатів не пізніше місячного строку з дня внесення конкурсною комісією відповідного подання; члени Комісії призначаються на посади указом Президента України
(частини перша, друга, абзаци перший – п’ятий, тридцять дев’ятий, сороковий частини третьої статті 8).
Згідно з частиною шостою статті 8 Закону № 1540 повноваження члена Комісії припиняються достроково за рішенням Президента України у разі: призначення чи обрання на іншу посаду за його згодою; визнання його судом недієздатним або обмежено дієздатним, визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим; набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно нього; набрання законної сили рішенням суду про притягнення до відповідальності за корупційне правопорушення або правопорушення, пов’язане з корупцією; припинення його громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України; подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням, зокрема в разі неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я або у разі виходу на пенсію; подання заяви про відставку у разі принципової незгоди з рішенням (рішеннями) Комісії; невідповідності вимогам частини другої статті 7 Закону № 1540; смерті; не може бути підставою для звільнення члена Комісії набуття повноважень новообраним Президентом України; повноваження члена Комісії припиняються з дня видання указу Президента України про його звільнення.
Повноваження глави держави та єдиного органу законодавчої влади в Україні щодо формування конкурсної комісії, як і право Президента України призначати членів Комісії та достроково припиняти їхні повноваження, Конституцією України не передбачені. Вказані повноваження, закріплені Законом № 1540, виходять за межі конституційної компетенції парламенту і глави держави.
3.7. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії
(частини друга, третя статті 8 Основного Закону України).
Визначені Конституцією України система органів державної влади, найменування державних органів, порядок їх утворення та функціонування можуть бути змінені виключно шляхом внесення змін до Основного Закону України в порядку, встановленому ним. У Рішенні від 23 грудня 1997 року
№ 7-зп Конституційний Суд України зазначив, що верховенство конституційних норм поширюється на всі сфери державної діяльності, в тому числі і на законотворчий процес; Верховна Рада України, приймаючи закони, не має права допускати невідповідностей щодо будь-яких положень, прямо закріплених в Конституції України; перерозподіл конституційної компетенції через прийняття закону є можливим тільки шляхом внесення змін до Конституції України (абзац четвертий пункту 1, абзац двадцять другий
пункту 3 мотивувальної частини). Конституція України при внесенні до неї змін передбачає збалансованість дій Президента України, народних депутатів України, Верховної Ради України при реалізації волі народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні (абзац четвертий
підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2000 року № 3-рп/2000).
Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо; законами України та іншими
нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 вересня 2016 року
№ 6-рп/2016).
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що Верховна Рада України і Президент України при вирішенні питань утворення, формування органів державної влади та унормування їхньої діяльності згідно з частиною другою статті 19 Основного Закону України зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, у Рішенні від 15 вересня 2009 року № 21-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що Президент України та Верховна Рада України мають діяти в межах конституційних повноважень, зокрема, щодо участі у формуванні лише тих органів, які передбачені Конституцією України (абзац десятий
пункту 3 мотивувальної частини), та визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення абзацу другого частини другої, частини третьої статті 14 Закону України „Про телебачення і радіомовлення“ від 21 грудня 1993 року № 3759–ХІІ, зазначивши, що участь глави держави та органу законодавчої влади у процедурі призначення на посади та звільнення з посад керівників Національної телекомпанії України і Національної радіокомпанії України Конституцією України не передбачена
(абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини, пункт 1 резолютивної частини).
Отже, прийнявши Закон № 1540, згідно з яким Комісія є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, членів якого призначає на посади та звільняє з посад Президент України, що не передбачено Конституцією України, Верховна Рада України вийшла за межі своїх конституційних повноважень і таким чином порушила приписи статей 6, 19, 85, 92, 106 Основного Закону України.
3.8. У Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади (частина перша статті 113), спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади (пункт 9 статті 116), керується у своїй діяльності Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України (частина третя статті 113), здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України (пункт 10 статті 116), та в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження (частина перша статті 117).
Таким чином, повноваження Кабінету Міністрів України, на відміну від повноважень Верховної Ради України і Президента України, можуть визначатись не лише Конституцією України, а й законами України. Відповідно до Конституції України організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України; організація і діяльність органів виконавчої влади визначаються виключно законами України (пункт 12 частини першої статті 92, частина друга статті 120). Водночас будь-яке повноваження Кабінету Міністрів України або іншого органу виконавчої влади не може визначатися законом усупереч конституційним приписам.
Отже, оспорювані положення абзаців другого, тридцять дев’ятого, сорокового частини третьої, частини шостої статті 8 Закону № 1540, у яких закріплено повноваження Президента України, та абзаців третього, четвертого частини третьої його статті 8, у яких закріплено повноваження Верховної Ради України, є такими, що суперечать статті 8, частині другій статті 19,
статтям 85, 106 Конституції України, а положення абзацу п’ятого
частини третьої статті 8 Закону № 1540 щодо повноваження Кабінету Міністрів України визначати члена конкурсної комісії не суперечить Конституції України.
4. Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Зважаючи на те, що визнання неконституційними відповідних положень Закону № 1540 матиме правовим наслідком істотні прогалини у законодавстві стосовно порядку організації діяльності Комісії, що може унеможливити її функціонування та виконання нею завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Конституційний Суд України вважає за необхідне відтермінувати втрату чинності цими положеннями для приведення чинного законодавства у цій частині у відповідність із вимогами Конституції України.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 1512, 152, 153 Конституції України, на підставі статей 7, 32, 35, 65, 66, 74, 84, 88, 89, 91, 92, 94 Закону України „Про Конституційний Суд України“ Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Визнати таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), абзац п’ятий частини третьої статті 8 Закону України „Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг“ від 22 вересня 2016 року № 1540–VIII.
2. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частину першу статті 1, пункт 2 частини першої
статті 4, частину першу, абзаци перший, другий частини другої статті 5, абзаци другий, третій, четвертий, тридцять дев’ятий, сороковий
частини третьої, частину шосту статті 8 Закону України „Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг“ від 22 вересня 2016 року № 1540–VIII.
3. Частина перша статті 1, пункт 2 частини першої статті 4,
частина перша, абзаци перший, другий частини другої статті 5,
абзаци другий, третій, четвертий, тридцять дев’ятий, сороковий
частини третьої, частина шоста статті 8 Закону України „Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг“ від 22 вересня 2016 року № 1540–VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з 31 грудня 2019 року.
4. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним і таким, що не може бути оскаржено.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у „Віснику Конституційного Суду України“.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
4
« : 08 Лютого 2019, 21:23:09 »
5
« : 26 Квітня 2015, 19:16:04 »
У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 квітня 2015 рокум. Київ
Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Леванчук А.О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 січня
2015 року за заявою ОСОБА_2 про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення апеляційного суду м. Києва від 10 липня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
в с т а н о в и в:
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 3 березня
2013 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» (далі − ТОВ «Новобудова») задоволено частково, стягнуто на його користь із
ОСОБА_2 1 563 грн 80 коп. заборгованості за житлово-комунальні послуги. Вирішено питання про судові витрати. У задоволенні решти позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 10 липня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення у справі про часткове задоволення позову ТОВ «Новобудова», стягнуто на його користь із
ОСОБА_2 5 220 грн 33 коп. заборгованості за житлово-комунальні послуги. Вирішено питання про судові витрати.
У серпні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду із заявою про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення апеляційного суду м. Києва від 10 липня 2014 року.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2015 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення апеляційного суду м. Києва від 10 липня 2014 року відмовлено.
У квітні 2015 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2015 року, надіслана до суду
30 березня 2015 року, про що свідчить штемпель на конверті, тобто з пропущенням, передбаченого ст. 325 ЦПК України, строку на касаційне оскарження. У касаційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судової ухвали, пропущеного з поважних причин.
Відповідно до вимог статті 325 ЦПК України касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. У разі пропущення зазначеного строку з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк.
Перевіривши причини пропуску строку на касаційне оскарження, вважаю за необхідне поновити цей строк, погодившись із заявником про поважність причин його пропуску.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Залишаючи без задоволення заяву ОСОБА_2 про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення апеляційного суду м. Києва від
10 липня 2014 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що обставина на яку посилається заявник у своїй заяві, не є нововиявленою обставиною у розумінні ст. 361 ЦПК України.
Із матеріалів касаційної скарги та оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанцій вбачається, що вона відповідає вимогам матеріального й процесуального права, а викладені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують та не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, у зв'язку з цим у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись ст. 325, п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,
у х в а л и в:
Поновити ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2015 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за заявою ОСОБА_2 про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення апеляційного суду м. Києва від 10 липня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Додані до скарги матеріали повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ: А.О. Леванчук
Суддя Леванчук поклав в основу ухвали придуманий ним "факт" котрий не встановлювала колегія АСК 10 липня. Цей факт встановила колегія АСК в ухвалі 29 січня 2015р. Помилився, з ким не буває 
6
« : 24 Березня 2015, 22:35:47 »
що давно вже не є одноосібною власністю ЖБК... А ось це не зовсім так. ЦК ч.1. ст. 384 "1. Будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю." А з іншого боку ч.2, ст. 382 "Власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку." Тобто існує подвійна власність.
7
« : 13 Березня 2015, 14:40:03 »
Нарешты отримав ухвалу.
9
« : 26 Лютого 2015, 17:43:38 »
НКРЕКУ має намір затвердити п’ятиетапне підвищення тарифів на електроенергію для населення
Тарифи, зокрема, зростуть з 1 квітня 2015 року, з 1 вересня 2015 року, з 1 березня 2016 року, з 1 вересня 2016 року і з 1 березня 2017 року.
З 1 квітня 2015 року тариф для першого блоку споживання зросте на 19% - до 36,6 коп./кВт-год, для другого блоку - на 50%, до 63,коп./кВт-год, для третього блоку - на 5%, до 140,7 коп./кВт-год.
З 1 вересня 2015 року тариф для першого блоку споживання зросте на 25% - до 45,6 коп./кВт-год, для другого блоку - на 25%, до 78,9 коп./кВт-год, для третього блоку - на 5% до 147,9 коп./кВт-год.
Згідно з планами НКРЕКУ, з 1 березня 2016 року в першому блоці споживання тариф зросте до 57 коп./кВт-год, у другому блоці - до 99 коп./кВт-год, у третьому блоці - до 156 коп./кВт-год.
У свою чергу, з 1 вересня 2016 року вартість електроенергії для населення за першим блоком становитиме - 71,4 коп./кВт-год, другого - 129,0 коп./кВт-год, за третім - 163,8 коп./кВт-год.
Після останнього, п'ятого підвищення з 1 березня 2017 року вартість електроенергії за першим блоком становитиме 90 коп./кВт-год, другого і третього - 168 коп./кВт-год.
Первоисточник: http://www.nerc.gov.ua/index.php?news=4254
10
« : 25 Лютого 2015, 19:21:39 »
Портал здох?
Предположительно лет пять назад, судя по дате публикации статьи. 19.10.2010 12:23 
11
« : 24 Лютого 2015, 11:49:42 »
Поздоровлення приймає дописувач Aliv
12
« : 24 Лютого 2015, 08:34:32 »
Цікаво, чия ця справа. Наверное Перо знает.
13
« : 24 Лютого 2015, 00:32:35 »
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42744374 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Справа № 22-12059 Головуючий у1-й інстанції - Новак А.В.
Доповідач - Пікуль А.А.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 лютого 2015 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Пікуль А.А.
суддів Невідомої Т.О.
СаліховаВ.В.
при секретарі Троц В.О., Бугай О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 липня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новобудова" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,-
в с т а н о в и л а:
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23 липня 2014 року частково задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Новобудова" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Суд стягнув з ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Новобудова" 22 931 грн. 87 коп., у тому числі судовий збір у розмірі 229 грн. 40 коп.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на нехтування нормами процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про залишення позовних вимог ТОВ "Новобудова" за період з 1 жовтня 2011 року по 31 березня 2013 року без задоволення; постановити ухвалу про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ТОВ "Новобудова" за період з 1 червня 2011 року по 30 вересня 2011 року і про залишення без розгляду позовних вимог з 1 квітня 2013 року по 31 жовтня 2013 року з поверненням позову (т.2, а.с. 2-4).
Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників судового розгляду: ОСОБА_4 та його представника, які підтримали подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити, представника позивача - ОСОБА_5, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Новобудова" районний суд виходив з наступного.
Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру, яке видане 28 березня 2002 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації власником трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_4
З довідки форми № 3 за № 583, виданої 31 липня 2013 року, вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 крім відповідача ОСОБА_4 мешкають ще три особи.
Між сторонами спору є укладеними Договір про надання житлово-комунальних послуг та послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території від 01 лютого 2006 року та договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення від 01 лютого 2006 року.
Відповідач не у повному обсязі сплачував за надані послуги, що призвело до виникнення у нього заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 01 червня 2011 року по 31 жовтня 2013 року (з урахуванням збільшення розміру позовних вимог під час розгляду справи у районному суді) у розмірі 22 041 грн. 23 коп.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що висновки районного суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог не відповідають обставинам справи.
Указані обставини, ураховуючи положення ст. 309 ЦПК України, дають суду апеляційної інстанції підстави для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову виходячи з наступного.
При встановленні обставини наявності у ОСОБА_4 заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 01 червня 2011 року по 31 жовтня 2013 року (з урахуванням збільшення розміру позовних вимог під час розгляду справи у районному суді) у розмірі 22 041 грн. 23 коп. районний суд прийняв та поклав у основу рішення у якості достовірного письмового доказу наданий позивачем розрахунок заборгованості за вказаний період (т.1, а.с.43).
При перевірці достовірності указаного розрахунку в ході апеляційного розгляду встановлено, що в основу нарахувань плати за утримання будинку та прибудинкової території та за спожиті комунальні послуги позивачем - ТОВ "Новобудова", покладені тарифи, встановлені розпорядженнями КМДА: № 1164 від 24.12.2010; № 99 від 27.01.2011; №101 від 27.01.2011; №857 від 31.05.2011; №858 від 31.05.2011 (т.2, а.с.80).
Однак з наявних у справі, досліджених районним судом письмових доказів (т.1, а.с.122-131) убачається, що указані розпорядження постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 березня 2014 року визнані незаконними і нечинними з моменту прийняття. Указана постанова набрала законної сили 10 липня 2014 року.
За таких обставин наданий позивачем розрахунок заборгованості не може бути прийнятий судом та покладений в основу рішення.
З огляду на це апеляційний суд вважає за можливе прийняти підкріплені розрахунком доводи відповідача про те, що він проводив оплату за дійсними тарифами, а тому не має за означений період заборгованості по оплаті за утримання будинку та прибудинкової території, а також за спожиті комунальні послуги. При цьому з наданого позивачем розрахунку убачається, що в означений період ОСОБА_4 проведена сплата на суму 12 777 грн. 40 коп., з яких 8 516 грн. 61 коп. - це сплата боргу за минулі періоди.
Указані обставини дають суду апеляційної інстанції підстави для відмови у задоволенні пред'явленого ТОВ "Новобудова" до ОСОБА_4 позову.
Оскільки в ході перевірки доводів апеляційної скарги апеляційним судом встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 липня 2012 року з ОСОБА_4 була стягнута заборгованість у розмірі 8 516 грн. 61 коп. за період саме по 1 червня 2011 року, підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог ТОВ "Новобудова" за період з 01.06.2011 по 30.09.2011 немає.
Ураховуючи, що під час розгляду справи позивач скористався наданим йому ч.2 ст. 31 ЦПК України правом протягом усього часу розгляду справи збільшити розмір позовних вимог, підстав для залишення без розгляду, із посиланням на положення п.6 ч.3 ст. 121 ЦПК, позовних вимог за період з 01.04.2013 по 31.10.2013 також немає.
Керуючись ст.303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 липня 2014року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: А.А. Пікуль
Судді: Т.О. Невідома
В.В. Саліхов
14
« : 23 Січня 2015, 23:37:12 »
Ця гілка форуму поступово стає розмовою про те що дуже багато обговорювалося на форумі.
Також не зрозуміло, що хоче від цього обговорення автор теми.
Пропоную автору теми викласти документи щодо позову (якщо зрозуміло, автору потрібна допомога).
15
« : 22 Січня 2015, 23:20:22 »
Почати треба з початку. Написати листа в РДА з запитом - хто э балансоутримувачем, виконавцем послуг з утримання буд. та прибудинкових територый та з ГВС,ХВС та опалення у будинку, що Вас цикавить. Також можна подивитися тут http://irc.gov.ua/ru/reestr_edr , чи взагалі є то ОСББ чи може немає.
|
