Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[shakirkirill]

Подобное решение, но уже с хорошим знанием материальной части. Оцените, как тонко кто-то из истцов подметил (я сомневаюсь что это судьи) и как глупо прокололись шулеры от власти. Прямо в спорном документе прописать обязанность вынести домовые коммуникации из спорного помещения, тем самым самим себя здать за понушку табака - самим же доказать, что эти помещения есть вспомогательные, так как там находятся общедомовые коммуникации и т.д - каноническое юридическое определение вспомогательного помещения. Браво, тем кто это упущение шулеров заметил и на этом построил тактику процесса просто как лом, от которого нет приема. Браво судьям, четко и понятно изложили это в решении. Но я думаю, что они использовали письменные дебаты или пояснения  истца Sapienti sat

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
 
                                                                                   
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
 
11 лютого 2009 року                                                                       м. Київ
 
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді                                   Горбань Т.І.
Суддів:                                           Мамчура Я.С.           
                                                        Попович О.В.                                   
при секретарі                                        Лисенко М.Ю.
 
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 30.10.2007 року в порядку перегляду за нововиявленими обставинами постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 12.04.07 року  у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3до Голосіївської районної в м. Києві ради, треті особи: суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа підприємець ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про скасування рішення № 40/11 від 24.11.2005 року.
 
     В С Т А Н О В И В :
У грудні 2006 року позивачі звернулися до суду з адміністративним позовом до Голосіївської районної в м. Києві ради, в якому просили скасувати рішення № 40/11 від 24.11.2005 року Голосіївської районної в м. Києві ради в частині приватизації (викупу) фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 об'єкта комунальної власності - підвального приміщення площею 256,9 кв.м. будинку № 7 по вул. Якубовського в м. Києві.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 12.04.07 року  позовні вимоги задоволено.
01.06.2007 р.  Марчук В.Г. звернувся  до суду із заявою  про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 12.04.07 року. 
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2007 року скасовано постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 12.04.07 року про скасування рішення № 40/11 від 24.11.2005 року Голосіївської районної в м. Києві ради в частині приватизації (викупу) об'єкта комунальної власності - підвального приміщення площею 256,9 кв.м. в будинку № 7 по вул. Якубовського в м. Києві. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3до Голосіївської районної в м. Києві ради, треті особи: суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа підприємець ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про скасування рішення № 40/11 від 24.11.2005 року відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивачі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову суду від 30.10.07 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду 1-ї інстанції обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача,  пояснення  апелянта  ОСОБА_7, представників апелянтів,  представників 3-ої особи  Марчука В.Г.,перевіривши доводи апеляції наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції підставами для скасування постанови  або ухвали суду  першої інстанції  та ухвалення нового рішення  є: 1) неповне з»ясування  судом обставин, що мають значення для справи;2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої  інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність  висновків суду обставинам справи;4) порушення норм  матеріального  або процесуального права, що призвело до неправильного  вирішення справи або питання.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так,  судом  першої інстанції встановлено, що  позивачі є власниками  квартир   №29, №7, №12 в будинку №7 по вул. Якубовського,7 в м. Києві.
Голосіївською районною в м. Києві радою  24.11.2005р.   було прийняте рішення №40/11  про затвердження способу приватизації (викупу)  підвального приміщення  площею 256,9 кв.м. в будинку №7 по вул. Якубовського в м. Києві.
Голосіївська районна в м. Києві рада у п.4 рішення № 40/11 від 24.11.2005 року  зобов»язала  фонд приватизації коммунального майна  Голосіївського району м. Києва здійснити приватизацію об»єктів, перелічених у додатку до  цього рішення при умові  винесення за межі приміщення за  власний рахунок орендаря  загальнобудинкових  мереж центрального опалення, гарячого та холодного водопостачання, систем електроживлення  та іншого  інженерного  обладнання (електрощитових, бойлерних, теплових та водомірних  вузлів тощо), не порушуючи  при цьому роботу  всього інженерного обладнання.
Відповідно до  п.2  ст.10  Закону  України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир  багатоквартирних будинків є співвласниками  допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов»язані брати участь  у загальних витратах , пов»язаних з утриманням  будинку і прибудинкової  території відповідно до  своєї частки у майні  будинку.
Допоміжні  приміщення (кладовки, сараї  та інше )  передаються  у власність  квартиронаймачів  безоплатно  і окремо   приватизації не підлягають.
Відповідно до п.1.3 Рішення Конституційного Суду України №4-рп/2004 від  02.03.2004р.  питання щодо згоди  співвласників допоміжних приміщень  на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних  приміщень (оренда) тощо  вирішується відповідно до законів  України, які визначають  правовий режим власності.
Відмовляючи  в позові,  суд першої інстанції прийшов до висновку, що  при прийнятті відповідачем оспорюваного рішення  нежилі приміщення з №1 по №13  (групи  приміщень №450) по вул. Якубовського,7 в м. Києві  не були  допоміжними приміщеннями, які призначені  для забезпечення  експлуатації  будинку та  побутового  обслуговування  мешканців будинку, тому відсутні підстави вважати допоміжними приміщеннями нежилі  підвальні  приміщення за вказаною адресою, щодо яких  рішенням Голосіївської районної в м. Києві ради  №40/11 від 24.11.2005р.  було затверджено спосіб приватизації (викупу) фізичною особою -підприємцем ОСОБА_4
Колегія  cуддів не погоджується з даним висновком   суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 1 Закону України «Про об»єднання  співвласників багатоквартирного будинку» визначено  термін «допоміжні  приміщення багатоквартирного будинку» як приміщення, призначені  для забезпечення експлуатації будинку та  побутового  обслуговування мешканців будинку (сходові  клітини, вестибулі, перехідні шлюзи, колясочні, кладові, сміттєкамери,  горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів та інші технічні приміщення).
Про те, що вказане підвальне приміщення призначене для забезпечення експлуатації будинку, свідчить  і п.4 рішення  Голосіївської районної в м. Києві ради №40/11 від 24.1 1.2005р., де зазначено, що  приватизація вказаного приміщення можлива лише при умові винесення за межі приміщення за власний рахунок орендаря загальнобудинкових мереж центрального опалення, гарячого та холодного водопостачання, систем електроживлення та іншого інженерного обладнання (електрощитових, теплових та водомірних вузлів тощо), не порушуючи роботу всього інженерного обладнання будинку.
Це  підтверджується і договором № 56 від 25.10.2005р. на технічне обслуговування  інженерних мереж  нежитлових приміщень та участь у  витратах на  утримання  будинкової  та прибудинкової території, укладеного між   ПП ОСОБА_4 та ТОВ „ЖЕК-107" Голосіївського району м. Києва щодо вищевказаного підвального приміщення  в будинку №7 по вул. Якубовського в м. Києві, де з  п.2.2 цього договору вбачається, що користувач  забезпечує  цілодобовий  безперешкодний  доступ в приміщення представників  експлуатуючої  організації  для необхідних оглядів та ремонту  мереж  водопостачання, каналізації та систем центрального опалення; у вказаному підвальному приміщенні проводиться відключення або включення загальнобудинкових комунікаційних мереж (електро-, водо-, газо-, теплопостачання, радіо, телефонних, телевізійних тощо).
У п.2.8 Типового договору оренди   від 24.11.2005р. , укладеного  щодо вищевказаного приміщення між  Голосіївською  районною у м. Києві радою  та СПД-ФО  ОСОБА_4, зазначено, що орендар зобов»язаний забезпечити вільний вхід   у приміщення  представників органів влади, а також працівників експлуатуючої організації   для необхідного  огляду  і ремонту мереж систем  водопостачання, каналізації, систем  центрального опалення  та інш.
Про наявність  у  вищезгаданому підвальному приміщенні  трубопроводів гарячого і  холодного водопостачання, каналізації, комунікації центрального опалення свідчить і лист  КП «Голосіївжитлосервіс» Голосіївської  районної в м. Києві ради №92 від 06.02.09р.
У п.4.2  Рішення Конституційного Суду України  у справі №1-2/2004  від 2 березня 2004 р. №4-рп/2004  вказано, що  згідно з  ч.1  ст.1  Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» суть  приватизації  державного  житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, а отже, у їхню власність як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд  і приміщень (підвалів, сараїв тощо)  державного житлового фонду. Закон врегульовує також відносини, пов'язані з виникненням, оформленням та  набуттям права приватної власності на квартири та інші  об'єкти  приватизації державного житлового  фонду.
Допоміжні приміщення, відповідно до п.2 ст.10 Закону,  стають об'єктами  права спільної  власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно  з  приватизацією громадянами квартир, що засвідчується  єдиним документом -  свідоцтвом  про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення  будь-яких  додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати  з цією  метою об»єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Набуте громадянами право на квартири державного житлового  фонду та належні до них  допоміжні приміщення є непорушним ( ст.41 Конституції України), забезпечується державою і захищається судом ( ст.55 Конституції України).
П.4.3 вищевказаного Рішення  проголошує, що  відповідно до Конституції України всі  суб»єкти права  власності  рівні перед законом.
Оскільки  вищевказане   підвальне приміщення є допоміжним  приміщенням, то воно є власністю  власника (власників) неприватизованих  квартир нарівні з власниками приватизованих квартир відповідно  до п.1.2 Рішення Конституційного Суду України №4-рп/2004 від  02.03.2004р.
Аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання  щодо права  власників приватизованих і неприватизованих квартир  багатоквартирних  будинків  та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними  приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т.ін.), Конституційний Суд України  виходить з правової  характеристики спільного  майна власників  квартир,  конкретизованої у Законі України «Про об»єднання  співвласників  багатоквартирного будинку».
Правовий режим майна, що перебуває у спільній власності власників квартир, має визначатися,  відповідно до Конституції України (п.7 ч.1 ст. 92),  виключно законами України.
Згідно зі ст.19  Закону України «Про об»єднання  співвласників  багатоквартирного будинку» спільне майно власників квартир складається  з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їх  спільній сумісній власності, загальне майно - у спільній  частковій  власності. Відповідно до цього Закону співвласники  допоміжних приміщень мають право  розпоряджатися  ними в межах, встановлених  зазначеним Законом та цивільним законодавством.
Відповідно до п.1.3 вищевказаного Рішення Конституційного Суду України   питання щодо згоди  співвласників допоміжних приміщень  на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних  приміщень (оренда тощо), має вирішуватися  відповідно до законів про власність  та інших законів, передусім Цивільного кодексу  України.
 Згідно ст. 358 ЦК України право  спільної  часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Відповідно до ст. 369 ЦК України  розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності,  здійснюється за згодою всіх співвласників.
Виходячи з наведеного, вбачається, що  при прийнятті рішення № 40/11 від 24.11.2005 року Голосіївської районної в м. Києві ради в частині приватизації (викупу) фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 об'єкта комунальної власності - підвального приміщення площею 256,9 кв.м. будинку № 7 по вул. Якубовського в м. Києві відповідачем було порушено  право власності позивачів.
Відповідач в порушення  вимог  ч.2 ст.71 КАС України не довів правомірності свого  рішення.
 На підставі вищевикладеного апеляційну скаргу  необхідно  задовольнити частково, постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 30.10.2007 року  слід скасувати, прийняти нову постанову,  так як висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи .
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 198, 202, 205, 207, 245-253 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
 
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3задовольнити частково.
  Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 30.10.2007 року  скасувати. Прийняти нову постанову, якою постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 12 квітня 2007 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
 
Головуючий суддя
 
судді:
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
 
 
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
(вступна та резолютивна частина)
 
 
11 лютого 2009 року                                                                       м. Київ
 
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді                                    Горбань Т.І.
Суддів:                                           Мамчура Я.С.           
                                                        Попович О.В.
                                                                                                       
при секретарі                                        Лисенко М.Ю.
 
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 30.10.2007 року в порядку перегляду за нововиявленими обставинами постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 12.04.07 року  у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3до Голосіївської районної в м. Києві ради, треті особи: суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа підприємець ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про скасування рішення № 40/11 від 24.11.2005 року.
 
Керуючись, ст.ст. 198, 202, 205, 207, 245-253 КАСУ, суд
П О С Т А Н О В И В:
 
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3задовольнити частково,  постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 30.10.2007 року  скасувати. Прийняти нову постанову, якою постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 12 квытня 2007 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
 
Головуючий суддя
 
судді:
 
 
 
 
 
 

[shakirkirill]

Аналогичное решение, только подстраховались и сделали экспертизу, а это рискованный шаг, ответчики пожадничали на эксперта, те за деньги могут признать подвал чердаком. Но Печерский суд как всегда поражает

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
 
 
       Справа №22-а-2878/08                                                                  Головуючий суддя у 1-й інстанції:Умнова О.В.
                                                                                                                                  Суддя-доповідач: Межевич М.В.
 
П О С Т А Н О В А
Іменем  України
         06 жовтня 2008 року                                                                                                  м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Бабенка К.А. та Глущенко Я.Б., при секретарі Кравченко Т.М., за участю учасників процесу: ОСОБА_1 його представників - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_2 його представників - ОСОБА_6 та ОСОБА_7, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Печерського районного суду м. Києва  від 04 червня 2007 року  у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2  ОСОБА_3 до Київської міської ради, Головного управління комунальної власності м. Києва  виконавчого органу  КМР (КМДА), треті особи: ТОВ «Універсал-Трейд», Печерська районна у м. Києві  рада, Печерська  районна у м. Києві адміністрація про визнання частково нечинним  Рішення 9 сесії 27 скликання КМР від 27.12.2001 року № 208/1642 та скасування наказу ГУ комунальної власності  м. Києва від 12.04.2006 року № 565-В , -
в  с  т  а  н  о  в  и  л  а:
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2007 року вищевказаний позов залишено без задоволення. Рішення вмотивоване тим, що до комунальної власності територіальної громади Печерського району м. Києва передано           нежилі приміщення за адресою: м. Київ, вул. Кутузова, 14, загальною площею 329,1 кв.м, які до спільної сумісної власності мешканців будинку та відповідно до забезпечення належного функціонального будинку відношення не мають .
Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_1, ОСОБА_2.,                ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Печерського районного суду м. Києва від 04.06.2007 року та прийняти нову постанову, якою визнати  нечинним пункт 2, підпункту 4.1 пункту 4 та пункт 276 таблиці 6 додатку 7 Рішення  9 сесії 27 скликання КМР від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування  комунальної власності громад районів міста Києва» в частині включення підвальних приміщень жилого будинку № 14 по вул. Кутузова у м. Києві до складу об'єктів комунальної власності  територіальної громади Печерського району м. Києва та відповідного їх приймання - передачі; скасувати наказ Головного управління комунальної власності                м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 12.04.2006 року № 565-В, відповідно до якого нежилі приміщення з № 1 по 11 № 1 (групм приміщень № 139) загальною площею 329, 1, які розташовані в м. Києві по вул. Кутузова № 14 (літера А) дійсно належать територіальній громаді Печерського району м. Києва на праві комунальної власності.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з»явилися в суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
        Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати її та прийняти нову постанову.
        Згідно з  ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Допоміжні приміщення передаються у власність квартиронаймачам безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Відповідно до Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29.11.2001 р. № 2866-03, допоміжними приміщеннями являються приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, сміттєкамери, горища, підвали, шахти, машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення. Відповідно до ст. 1 цьогож закону «нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься  до житлового фонду і є самостійним об!єктом цивільно-правових відносин».
          Однак, незважаючи на це, рішенням 9 сесії 27 скликання КМР від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування  комунальної власності громад районів міста Києва» підвальні приміщень жилого будинку № 14 по вул. Кутузова у м. Києві були включені до складу об'єктів комунальної власності  територіальної громади Печерського району м. Києва та відповідного їх приймання -передачі, а Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу КМР (КДА) видало наказ від 12.04.2006 року № 12.04.2006 року №565-В та затвердило свідоцтво про право власності на вказане приміщення.     В послідуючому ці приміщення були передані в оренду, а потім продані третій особі.
Суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення без врахування системного аналізу ст. 4 Закону України «Про власність», ст.1 Закону України «Про об»єднання співвласників багатоквартирного будинку», ст. 382 ЦК України, Рішення Конституційного суду України від 02.03.04 р. № 4-рп/2004 р., яками передбачено, що до спільної сумісної власності громадян, які приватизували квартири у багатоквартирних житлових будинках, відноситься технічне обладнання багатоквартирного будинку - інжирні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир ( загальні будинкові мережі тепло -, водо-, газо -, електропостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів  електропостачання, елеваторних вузлів), а також допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовочки, горища, колясочні і т.п.); що право власності на допоміжні приміщення є безумовним і не потребує певної процедури передачі цих приміщень власникам квартир чи додаткового документального оформлення права власності на них. 
Згідно висновку експертизи №1697 від 24.06.2008 року абз.-1. приміщення з №1 по №11, №I (групи приміщень №139) загальною площею 329,1 кв.м., які розташовані в м. Києві по вул. Кутузова №14 (літера А) є такими, що призначені для забезпечення експлуатації будинку. Абз.-2 приміщення, зображені на фотокартках, які містяться в матеріалах справи на арк. 183 і 185 - належать до спірних приміщень. Абз.-3 інших приміщень в житловому будинку №14-А по вул. Кутузова в м. Києві, в які можна перенести технічні комунікації  з приміщення №1 по №11, №I (групи приміщень №139), немає.
На підставі вище наведених норм чинного законодавства та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи наявні  в матеріалах справи докази, в т.ч. висновок експерта №1697 від 24.06.2008 р., акт «Підприємства по утриманню житлового господарства Печерської районної у м. Києві Ради з відповідними фотокартками, згідно якого в підвальних приміщеннях в будинку 14 по вул. Кутузова  м. Києва, які займає ТОВ «Універсал - Трейд», знаходяться загально будинкові лежаки центрального опалення та запірна арматура на стояках; загально будинкові лежаки гарячого та холодного водопостачання та запірна арматура на стояках; загально будинкова каналізаційна мережа, яка має ревізії, для проведення обслуговування та профілактичних робіт (ліфти, сходи та т.п.); кабельні системи телефонного зв»язку; кабелі транзитного міського зв»язку та силовий електрокабель, тобто споруди, які призначені для обслуговування потреб будинку, які являється допоміжним приміщенням загального користування власників вказаного багатоквартирного будинку, Печерський суд м. Києва дійшов не обґрунтованого висновку про те, що формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва можливий за рахунок власності, що належить іншим особам.     
        З врахуванням вище викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивачів підлягає задоволенню, а постанова Печерського районного суду м. Києва від 04.06.2007 року скасуванню, оскільки винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
       Відповідно до ч.1 ст. 92 КАС України витрати, пов'язані із залучення свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціалістів, перекладача та проведення судової експертизи.
      Як вбачається з  матеріалів справи кошти за проведення судової будівельно-технічної експертизи в сумі 1500 (тисячу п'ятсот) гривень понесені ОСОБА_1
       Частиною 1 ст. 94 КАС України передбачено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
      Оскільки, Київська міська рада - це орган місцевого самоврядування, то сплачені ОСОБА_1 кошти за проведення - технічної експертизи в сумі 1500 грн. підлягають стягненню з місцевого бюджету м. Києва.
      Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів ,-
П  О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2  ОСОБА_3 на постанову  Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2007 року - задовольнити.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2007 року - скасувати.
Прийняти нову постанову суду, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2  ОСОБА_3 до Київської міської ради, Головного управління комунальної власності м. Києва  виконавчого органу  КМР (КМДА), треті особи: ТОВ «Універсал-Трейд», Печерська районна у м. Києві  рада, Печерська  районна у м. Києві адміністрація, а саме: визнати нечинним пункт 2, підпункту 4.1 пункту 4 та пункт 276 таблиці 6 додатку 7 Рішення  9 сесії 27 скликання КМР від 27.12.2001 року № 208/1642; скасувати наказ ГУ комунальної власності  м. Києва від 12.04.2006 року № 565-В та свідоцтва про право власності від 12.04.2006 р. серії ЯЯЯ №501783.
Стягнути з місцевого бюджету м. Києва кошти за проведення судової експертизи на користь ОСОБА_1 в сумі 1500 (тисячу п'ятсот) гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
 Головуючий:
 Судді:   
 
 
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
 
 
       Справа №22-а-2878/08                                                                  Головуючий суддя у 1-й інстанції:Умнова О.В.
                                                                                                                                  Суддя-доповідач: Межевич М.В.
 
П О С Т А Н О В А
Іменем  України
         06 жовтня  2008 року                                                                                                м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Бабенка К.А. та Глущенко Я.Б., при секретарі Кравченко Т.М., за участю учасників процесу: ОСОБА_1 його представників - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_2 його представників - ОСОБА_6 та ОСОБА_7, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Печерського районного суду м. Києва  від 04 червня 2007 року  у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2  ОСОБА_3 до Київської міської ради, Головного управління комунальної власності м. Києва  виконавчого органу  КМР (КМДА), треті особи: ТОВ «Універсал-Трейд», Печерська районна у м. Києві  рада, Печерська  районна у м. Києві адміністрація про визнання частково нечинним  Рішення 9 сесії 27 скликання КМР від 27.12.2001 року № 208/1642 та скасування наказу ГУ комунальної власності  м. Києва від 12.04.2006 року № 565-В.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів,-
 
П  О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2  ОСОБА_3 на постанову  Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2007 року - задовольнити.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2007 року - скасувати.
Прийняти нову постанову суду, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2  ОСОБА_3 до Київської міської ради, Головного управління комунальної власності м. Києва  виконавчого органу  КМР (КМДА), треті особи: ТОВ «Універсал-Трейд», Печерська районна у м. Києві  рада, Печерська  районна у м. Києві адміністрація, а саме: визнати нечинним пункт 2, підпункту 4.1 пункту 4 та пункт 276 таблиці 6 додатку 7 Рішення  9 сесії 27 скликання КМР від 27.12.2001 року № 208/1642; скасувати наказ ГУ комунальної власності  м. Києва від 12.04.2006 року № 565-В та свідоцтва про право власності від 12.04.2006 р. серії ЯЯЯ №501783.
Стягнути з місцевого бюджету м. Києва кошти за проведення судової експертизи на користь ОСОБА_1 в сумі 1500 (тисячу п'ятсот) гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
 
Головуючий:
 
Судді:

[shakirkirill]

Интересное решение - в середине анализом жилое и нежилое и что может быть в аренде и комсобственности на момент приватизации - посмотрите интересный нюанс

 
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
 
   
  Справа  № 22-а-4924/08 р.                    Головуючий у першій інстанції: Ганечко О.М.
                                                                                                            Доповідач: Саприкіна І.В.
 
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
 
            16 грудня 2008 року                                                                                м. Київ
                                                                                       
             Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:  
             
             головуючого судді:                                                      Саприкіної І.В.,
             суддів:                                                                           Коваля М.П., Маслія В.І.,
             при секретарі:                                                               Трибой І.В.,
 
             розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві  апеляційну скаргу ОСОБА_1на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2007 року у справі за його позовом до Київської міської ради; 3-тя особа: Голосіївська районна в м. Києві рада про скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
 
В С Т  А Н О В И Л А :
 
        ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Київської міської ради; 3-тя особа: Голосіївська районна в м. Києві рада про скасування рішення КМР від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районі м. Києва» в частині запису № 312 у таблиці № 7 додатку № 2 щодо будинку 82-В по вул. Володимирській в м. Києві; визнання неправомірною бездіяльності КМР щодо ненадання у строки, передбачені Законом України «Про звернення громадян», відповіді на колективне звернення мешканців будинку АДРЕСА_1 зобов'язання надати таку відповідь та визнати, що в 2001 р. були відсутні підстави для припинення права комунальної власності на будь-які приміщення будинку № 82-В по вул. Володимирській в м. Києві.
         Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2007 року позовні вимоги задоволені частково, а саме: скасовано рішення КМР від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районі м. Києва» в частині передачі у комунальну власність територіальної громади м. Києва приміщення площею 40,9 кв.м., розташованого у підвалі будинку № 82-В по вул. Володимирській в м. Києві. В решті позовних вимог відмовлено.
         Не погоджуючись з вищезазначеною постановою,ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконне, на його думку, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та постановити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на його незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що є безумовною підставою для скасування судового рішення.
          Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
              Шевченківський районний суд м. Києва прийшов до висновку, про необхідність часткового задоволення позовних вимог, судова колегія погоджується  з такими висновками суду першої інстанції, однак приймає доводи апеляційної скарги, знаходить за необхідне постановити нове рішення про  часткове задоволення позовних вимог в іншій частині та з інших обгрунтувань,  з огляду на наступне.
         Як вбачається з матеріалів справи,ОСОБА_1 являється власником кв. 67 буд. № 82-В по вул. Володимирській в м. Києві. Даний будинок має підвальне приміщення площею 354,2 кв.м., яке відповідно до рішення КМР від 27.12.2001 р. № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районі м. Києва» було передано в  комунальну власність територіальної громади м. Києва.
Позивач вважає дане рішення протиправним, оскільки спірне підвальне приміщення є допоміжним, призначене для задоволення потреб мешканців будинку та для експлуатації будинку. В даному приміщенні встановлені бойлерна і розподільча мережа трубопроводів гарячого та холодного водопостачання з відповідними приладами для перекриття трубопроводів, встановлені каналізаційні та вентиляційні колектори. Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 року № 4-рп позивач та інші мешканці будинку є співвласниками допоміжних приміщень.
За таких підстав, не погоджуючись з рішенням КМР від 27.12.2001 р. № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районі м. Києва» позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Шевченківський районний суд в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а апеляційна інстанція не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, приходить до висновку про необхідність поновленого задоволення позову,  з огляду на наступне:
Як вбачається з експлікації внутрішніх площ до плану житлового будинку АДРЕСА_1 нежиле приміщення складається з коридору площею 9,6 кв.м. (.№1), тамбуру площею 6,9 кв.м. (№2), двох складів площею 79,83 кв.м. і 27,3 кв.м. (№3,4), трьох підсобних приміщень площею 32,9 кв.м. і  26,3 кв. м., 10,4 кв.м. (№5-7), двох складів площею 28,5 кв.м. і 41,3 кв.м (№ 8-9), двох підсобних приміщень площею 11,3 кв.м. і 39,0 кв.м. (№10-11), бойлерної площею 40,9 кв.м. (№ 12).
Відповідно до преамбули Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» цей Закон визначає правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності , його подальшого використання і утримання.
Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат в квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків)….(ст.. 3 Закону).
Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і при будинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладочки, сараї і ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають (п.2 ст. 10 Закону).
Положення ст. 1 та п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» були предметом спору і розглядались у Конституційному Суді України рішенням № 4-рп/2004 якого встановлено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладочки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
Таким чином, оскільки місцеві ради були тільки утримувачами приміщень будинків, а не користувачами, при здійсненні приватизації у них не виникало права власності.
Законом України № 3981-12 від 22.02.1994 р. були внесені зміни ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а саме: додана частина третя, відповідно до якої нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад народних депутатів.
Судова колегія знаходить за необхідним зазначити, що в даній статті визначений перелік приміщень, на які може виникнути право комунальної власності на умовах оренди.
За таких підстав, оскільки підвальне приміщення будинку АДРЕСА_1не використовувався у спосіб, передбачений п. 9 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», тому право комунальної власності на нього виникнути не могло.
При постановленні оскаржуваного рішення Шевченківський районний суд м. Києва керувався ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», відповідно до якого допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибулі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Керуючись даною нормою Закону, суд першої інстанції помилково надав визначення термінам, «допоміжне приміщення», як власність мешканців будинку, а терміну «нежиле приміщення» - не власність мешканців будинку.
В Законі України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» не встановлені терміни в такому значенні, а тому колегія суддів не може погодитись з таким трактуванням Шевченківського районного суду м. Києва.  
Преамбулою даного закону встановлено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та визнання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.
За таких підстав, висновок суду першої інстанції, що приміщення площею 313,30 кв.м., у підвалі будинку АДРЕСА_1визнано нежилим, а тому не порушує право власності позивача, не відповідає дійсним обставинам справи та є неправомірним.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо порушення з боку Київради Закону України «Про звернення громадян», суд першої інстанції прийшов до висновку, що нормами КАС України не передбачено звернення до суду першої інстанції з такою позовною вимогою. При цьому була застосована ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», відповідно до якої якщо питання, порушені в одержаному органом місцевого самоврядування зверненні, не входять до його повноважень, воно в термін не більше 5 днів пересилається ним за належністю до відповідному органу, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
З листа Голосіївської райдержадміністрації вбачається, що заступник голови Київської міської держадміністрації зобов'язав Голосіївську районну держадміністрацію розглянути колективне звернення мешканців будинку № 82-В п вул. Володимирській в м. Києві щодо скасування п. 312 дод. 2 рішення Київської міської ради від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва».
03.03.2006 року Голосіївською районною державною адміністрацією було надано відповідь на звернення, в якій зазначено, що до проведення адміністративно-територіальної реформи 2001 року житловий будинок поАДРЕСА_1відносився до комунальної власності Залізничного району та у 2001 році був переданий до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району. Крім того, зазначено, що Голосіївська РДА не має повноважень щодо скасування рішень Київської міської ради.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» відповідь по результатам розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який одержав ці заяви і в компетенцію якого входить вирішення поставлених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Колективне звернення мешканців будинку АДРЕСА_1щодо скасування п. 312 дод. 2 рішення Київської міської ради від 27.12.2001 року                 № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва» було подано саме до Київської міської ради, а тому зобов'язавши Голосіївську районну державну адміністрацію  розглянути колективне звернення та надати на нього відповідь Голова КМДА порушив вимоги ст. 15 Закону України «Про звернення громадян».
Стосовно позовної вимоги позивача щодо визнання, що в 2001 році були відсутні підстави для виникнення права комунальної власності на будь-які приміщення будинку АДРЕСА_1 апеляційна інстанція зазначає наступне.
 Дана обставина може бути встановлена судом в описовій частині рішення, проте у жодному разі така вимога не може бути позовною, оскільки не відповідає нормам ч. 3  ст. 105 КАС України, а тому в даній частині позову слід відмовити.
            Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Крім того, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем дана норма Закону дотримана не була, ним не доведено правомірність свого рішення.
Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.    
             При вирішенні даного спору Шевченківським районним судом м. Києва не правильно застосовано норми матеріального і процесуального права та невірно вирішено заявлений спір.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з недотриманням норм  матеріального та процесуального права, відповідач не довів правомірність свого рішення,  діяв всупереч вимогам Конституції та законів України, відбулося порушення законних прав позивача, як власника допоміжних приміщень, а тому є всі підстави для часткового скасування оскаржуваного рішення.
           За таких підстав апеляційна скарга ОСОБА_1на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2007 року у справі за його позовом до Київської міської ради; 3-тя особа: Голосіївська районна в м. Києві рада про скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - безумовному скасуванню.
 
Керуючись ст.ст. 2, 9, 71, 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, судова колегія
 
П О С Т А Н О В И Л А:
 
          Апеляційну скаргу  ОСОБА_1- задовольнити частково.
          Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2007 року - скасувати, постановити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1до Київської міської ради; 3-тя особа: Голосіївська районна в м. Києві рада про скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати нечинним та скасувати рішення КМР від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районі м. Києва» в частині запису № 312 у таблиці № 7 додатку № 2 щодо будинку 82-В по вул. Володимирській в м. Києві.
Визнати неправомірною бездіяльність КМР щодо ненадання у строки, передбачені Законом України «Про звернення громадян», відповіді на колективне звернення мешканців будинку АДРЕСА_1та зобов'язати КМР надати таку відповідь.
 В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
              Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
 
 
 
Головуючий суддя:
 
 
 
 
Судді:
 
 
 
 
 
 
 

[shakirkirill]

Виктор Иванович, прошу обратить внимание на это решение - здесь дается бой отмазке печерских шулеров, по дополнительному решению КСУ, о том, что перечень вспомпомещений в его решении не является официальным. Этим не один раз пытались воспользоваться софисты. Якобы, перечня нет, значит вспом помещений тоже нет, доказывайте Вы сами что это вспомогательное помещение. Ан нет, на хитрую ...... есть .... с винтом

 
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
 
   
  Справа  № 22-а-4924/08 р.                    Головуючий у першій інстанції: Ганечко О.М.
                                                                                                            Доповідач: Саприкіна І.В.
 
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
 
            16 грудня 2008 року                                                                                м. Київ
                                                                                       
             Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: 
             
             головуючого судді:                                                      Саприкіної І.В.,
             суддів:                                                                           Коваля М.П., Маслія В.І.,
             при секретарі:                                                               Трибой І.В.,
 
             розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві  апеляційну скаргу ОСОБА_1на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2007 року у справі за його позовом до Київської міської ради; 3-тя особа: Голосіївська районна в м. Києві рада про скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
 
В С Т  А Н О В И Л А :
 
        ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Київської міської ради; 3-тя особа: Голосіївська районна в м. Києві рада про скасування рішення КМР від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районі м. Києва» в частині запису № 312 у таблиці № 7 додатку № 2 щодо будинку 82-В по вул. Володимирській в м. Києві; визнання неправомірною бездіяльності КМР щодо ненадання у строки, передбачені Законом України «Про звернення громадян», відповіді на колективне звернення мешканців будинку АДРЕСА_1 зобов'язання надати таку відповідь та визнати, що в 2001 р. були відсутні підстави для припинення права комунальної власності на будь-які приміщення будинку № 82-В по вул. Володимирській в м. Києві.
         Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2007 року позовні вимоги задоволені частково, а саме: скасовано рішення КМР від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районі м. Києва» в частині передачі у комунальну власність територіальної громади м. Києва приміщення площею 40,9 кв.м., розташованого у підвалі будинку № 82-В по вул. Володимирській в м. Києві. В решті позовних вимог відмовлено.
         Не погоджуючись з вищезазначеною постановою,ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконне, на його думку, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та постановити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на його незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що є безумовною підставою для скасування судового рішення.
          Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
              Шевченківський районний суд м. Києва прийшов до висновку, про необхідність часткового задоволення позовних вимог, судова колегія погоджується  з такими висновками суду першої інстанції, однак приймає доводи апеляційної скарги, знаходить за необхідне постановити нове рішення про  часткове задоволення позовних вимог в іншій частині та з інших обгрунтувань,  з огляду на наступне.
         Як вбачається з матеріалів справи,ОСОБА_1 являється власником кв. 67 буд. № 82-В по вул. Володимирській в м. Києві. Даний будинок має підвальне приміщення площею 354,2 кв.м., яке відповідно до рішення КМР від 27.12.2001 р. № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районі м. Києва» було передано в  комунальну власність територіальної громади м. Києва.
Позивач вважає дане рішення протиправним, оскільки спірне підвальне приміщення є допоміжним, призначене для задоволення потреб мешканців будинку та для експлуатації будинку. В даному приміщенні встановлені бойлерна і розподільча мережа трубопроводів гарячого та холодного водопостачання з відповідними приладами для перекриття трубопроводів, встановлені каналізаційні та вентиляційні колектори. Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 року № 4-рп позивач та інші мешканці будинку є співвласниками допоміжних приміщень.
За таких підстав, не погоджуючись з рішенням КМР від 27.12.2001 р. № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районі м. Києва» позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Шевченківський районний суд в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а апеляційна інстанція не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, приходить до висновку про необхідність поновленого задоволення позову,  з огляду на наступне:
Як вбачається з експлікації внутрішніх площ до плану житлового будинку АДРЕСА_1 нежиле приміщення складається з коридору площею 9,6 кв.м. (.№1), тамбуру площею 6,9 кв.м. (№2), двох складів площею 79,83 кв.м. і 27,3 кв.м. (№3,4), трьох підсобних приміщень площею 32,9 кв.м. і  26,3 кв. м., 10,4 кв.м. (№5-7), двох складів площею 28,5 кв.м. і 41,3 кв.м (№ 8-9), двох підсобних приміщень площею 11,3 кв.м. і 39,0 кв.м. (№10-11), бойлерної площею 40,9 кв.м. (№ 12).
Відповідно до преамбули Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» цей Закон визначає правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності , його подальшого використання і утримання.
Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат в квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків)….(ст.. 3 Закону).
Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і при будинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладочки, сараї і ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають (п.2 ст. 10 Закону).
Положення ст. 1 та п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» були предметом спору і розглядались у Конституційному Суді України рішенням № 4-рп/2004 якого встановлено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладочки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
Таким чином, оскільки місцеві ради були тільки утримувачами приміщень будинків, а не користувачами, при здійсненні приватизації у них не виникало права власності.
Законом України № 3981-12 від 22.02.1994 р. були внесені зміни ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а саме: додана частина третя, відповідно до якої нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад народних депутатів.
Судова колегія знаходить за необхідним зазначити, що в даній статті визначений перелік приміщень, на які може виникнути право комунальної власності на умовах оренди.
За таких підстав, оскільки підвальне приміщення будинку АДРЕСА_1не використовувався у спосіб, передбачений п. 9 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», тому право комунальної власності на нього виникнути не могло.
При постановленні оскаржуваного рішення Шевченківський районний суд м. Києва керувався ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», відповідно до якого допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибулі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Керуючись даною нормою Закону, суд першої інстанції помилково надав визначення термінам, «допоміжне приміщення», як власність мешканців будинку, а терміну «нежиле приміщення» - не власність мешканців будинку.
В Законі України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» не встановлені терміни в такому значенні, а тому колегія суддів не може погодитись з таким трактуванням Шевченківського районного суду м. Києва.   
Преамбулою даного закону встановлено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та визнання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.
За таких підстав, висновок суду першої інстанції, що приміщення площею 313,30 кв.м., у підвалі будинку АДРЕСА_1визнано нежилим, а тому не порушує право власності позивача, не відповідає дійсним обставинам справи та є неправомірним.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо порушення з боку Київради Закону України «Про звернення громадян», суд першої інстанції прийшов до висновку, що нормами КАС України не передбачено звернення до суду першої інстанції з такою позовною вимогою. При цьому була застосована ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», відповідно до якої якщо питання, порушені в одержаному органом місцевого самоврядування зверненні, не входять до його повноважень, воно в термін не більше 5 днів пересилається ним за належністю до відповідному органу, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
З листа Голосіївської райдержадміністрації вбачається, що заступник голови Київської міської держадміністрації зобов'язав Голосіївську районну держадміністрацію розглянути колективне звернення мешканців будинку № 82-В п вул. Володимирській в м. Києві щодо скасування п. 312 дод. 2 рішення Київської міської ради від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва».
03.03.2006 року Голосіївською районною державною адміністрацією було надано відповідь на звернення, в якій зазначено, що до проведення адміністративно-територіальної реформи 2001 року житловий будинок поАДРЕСА_1відносився до комунальної власності Залізничного району та у 2001 році був переданий до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району. Крім того, зазначено, що Голосіївська РДА не має повноважень щодо скасування рішень Київської міської ради.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» відповідь по результатам розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який одержав ці заяви і в компетенцію якого входить вирішення поставлених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Колективне звернення мешканців будинку АДРЕСА_1щодо скасування п. 312 дод. 2 рішення Київської міської ради від 27.12.2001 року                 № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва» було подано саме до Київської міської ради, а тому зобов'язавши Голосіївську районну державну адміністрацію  розглянути колективне звернення та надати на нього відповідь Голова КМДА порушив вимоги ст. 15 Закону України «Про звернення громадян».
Стосовно позовної вимоги позивача щодо визнання, що в 2001 році були відсутні підстави для виникнення права комунальної власності на будь-які приміщення будинку АДРЕСА_1 апеляційна інстанція зазначає наступне.
 Дана обставина може бути встановлена судом в описовій частині рішення, проте у жодному разі така вимога не може бути позовною, оскільки не відповідає нормам ч. 3  ст. 105 КАС України, а тому в даній частині позову слід відмовити.
            Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Крім того, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем дана норма Закону дотримана не була, ним не доведено правомірність свого рішення.
Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.   
             При вирішенні даного спору Шевченківським районним судом м. Києва не правильно застосовано норми матеріального і процесуального права та невірно вирішено заявлений спір.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з недотриманням норм  матеріального та процесуального права, відповідач не довів правомірність свого рішення,  діяв всупереч вимогам Конституції та законів України, відбулося порушення законних прав позивача, як власника допоміжних приміщень, а тому є всі підстави для часткового скасування оскаржуваного рішення.
           За таких підстав апеляційна скарга ОСОБА_1на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2007 року у справі за його позовом до Київської міської ради; 3-тя особа: Голосіївська районна в м. Києві рада про скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - безумовному скасуванню.
 
Керуючись ст.ст. 2, 9, 71, 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, судова колегія
 
П О С Т А Н О В И Л А:
 
          Апеляційну скаргу  ОСОБА_1- задовольнити частково.
          Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2007 року - скасувати, постановити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1до Київської міської ради; 3-тя особа: Голосіївська районна в м. Києві рада про скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати нечинним та скасувати рішення КМР від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районі м. Києва» в частині запису № 312 у таблиці № 7 додатку № 2 щодо будинку 82-В по вул. Володимирській в м. Києві.
Визнати неправомірною бездіяльність КМР щодо ненадання у строки, передбачені Законом України «Про звернення громадян», відповіді на колективне звернення мешканців будинку АДРЕСА_1та зобов'язати КМР надати таку відповідь.
 В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
              Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
 
 
 
Головуючий суддя:
 
 
 
 
Судді:
 
 
 
 
 
 
 

[shakirkirill]

прошу прощения дважды дал одно решение, вот то что хотел дать выше

 
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
 
   
 
  Справа  № 22-а-779/08 р.                                  Головуючий у першій інстанції: Гуль В.В.
                                                                                                            Доповідач: Саприкіна І.В.
 
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
 
            18 червня 2008 року                                                                                м. Київ
                                                                                       
             Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: 
             
             головуючого судді:                                                      Саприкіної І.В.,
             суддів:                                                                           Бараненка І.І., Маслія В.І.,
             при секретарі:                                                               Трибой І.В.,
 
             розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19.04.2007 року за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6до Печерської районної ради депутатів м. Києва, третя особа - Приватне підприємство «Вір"єм» про визнання нечинним рішення Старокиївської районної ради депутатів у м. Києві № 357 від 11.09.2001 року в частині затвердження на приватизацію нежитлового приміщення, -
 
 
 
В С Т  А Н О В И Л А :
 
         Позивачі звернулися до Печерського районного суду м. Києва з адмінпозовом до Печерської районної ради депутатів м. Києва, третя особа - Приватне підприємство «Вір”єм» про визнання нечинним рішення Старокиївської районної ради депутатів у м. Києві № 357 від 11.09.2001 року в частині затвердження на приватизацію нежитлового приміщення.
         Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19.04.2007 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
         Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, позивачка  ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконне рішення суду першої інстанції та постановити постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на його незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, численне порушення норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
          Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
          При винесенні рішення по суті заявлених вимог, суд першої інстанції знайшов позовні вимоги такими, що не обґрунтовані нормами чинного законодавства, а тому відмовив в задоволенні позову. При цьому керувався нормами ЦПК України, що в даному випадку є неправомірним, оскільки дані правовідносини є публічно-правовими, а тому підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
         Печерський районний суд м. Києва прийшов до висновку, що спірний будинок належить територіальній громаді, а тому нібито цілком правомірним є здача в оренду спірного нежитлового приміщення, що не призначене для забезпечення експлуатації будинку та його відчуження, діяльність третьої особи не суперечить встановленим нормам використання приміщення у жилих будинках та не завдає шкоди інтересам співвласників (користувачів).
          Судова колегія жодним чином не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції та приймає доводи апеляційної скарги, з огляду на наступне.
         Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.02.2006 року вимогу про визнання нечинним рішення Старокиївської районної ради депутатів у м. Києві № 357 від 11.09.2001 року в частині затвердження на приватизацію нежитлового приміщення, було роз'єднано та відокремлено  від низки вимог позивачів, оскільки остання повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства, тобто в даному випадку є єдина вимога позивачів - визнання нечинним рішення органу місцевого самоврядування.
               Правомірними є доводи апелянта щодо неповного з'ясування обставин справи, які призвели до неправильного вирішення спору.
   Адже, на момент прийняття спірного рішення № 357  Старокиївської районної ради депутатів у м. Києві від 11.09.2001 року ще не існувало рішення Київської міської ради від 27.12.2001 року, на яке послався суд першої інстанції,  відсутні докази  того, що спірне підвальне приміщення, загальною площею 38 кв. м входило до нежилих приміщень, загальною площею 829,30 кв. м. Тому суд повинен був прийти до висновку, що  спірне приміщення на підставі рішення № 208/1642 від 27.12.2001 року «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва» не належало до комунальної власності.
               Згідно даних технічного паспорту, загальна площа нежитлового приміщення  АДРЕСА_1. Проте суд не врахував ту обставину, що згаданий паспорт було складено в 2003 році (після прийняття оскаржуваного рішення). Договір оренди № 968 від 28.05.2001 року вказує на те, що на момент його укладення не існувало спірного приміщення № 52-А.
              У відповідності з додатком № 4 до протоколу Установчих зборів власників квартир і нежитлових приміщень будинку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 від 09.07.2002 року, ПП «Фірма «Вір”єм» орендували приміщення VI, XI, загальною площею 38 кв. м, а не спірне приміщення № 52-А. А тому висновок суду про передачу в орендне користування третій особі спірного приміщення більшої площі, ніж зазначено в розпорядженні Старокиївської РДА № 399 від 23.05.2001 року, є неправомірним. Поверховий план також підтверджує не існування нежилого приміщення № 52-А станом на 09.08.2002 року.
               За таких обставин суд першої інстанції  неправомірно не прийняв до уваги Технічне заключення обстеження існуючого теплового пункту в підвальному приміщенні під'їзду АДРЕСА_1, проведеного Державним науково-дослідним та проектно-вишукувальним інститутом НДІ ПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ, за висновками якого при наявності орендаря ПП “Вірм”єм” відсутня можливість проводити профілактичні та ремонтні роботи вузлу теплового вводу з елеваторним вузлом для потреб системи опалення і вузлу приготування гарячої води для потреб побутового призначення даного будинку, також відсутня необхідна вентиляція, мають місце невиправдані витрати тепла, перегрів стелі існуючого теплопункту, що викликає зміну комфортних умов житлових приміщень  і скарги мешканців будинку.
               Виходячи з положень ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду, власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
               Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
               Згідно із рішенням Конституційного Суду України № 4-рп\2004  від 02.03.2004 року  про офіційне тлумачення частини першої статті  1, положення пункту 2 статті 10 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладочки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків.  Підтвердження права власності не потребує здійснення додаткових дій, .. в тому числі, і реєстрації в бюро технічної інвентаризації тощо.
               При цьому, суд першої інстанції, посилаючись на вищевказане рішення Конституційного суду України, прийшов до висновку, що перелік допоміжних приміщень, перелічених в даному Рішенні, нібито не є офіційним тлумаченням цього терміну, а за таких підстав Печерський районний суд м. Києва застосував свою інтерпретацію зазначених термінів, обґрунтовуючи прийняте ним рішення.
               Апеляційна інстанція не може прийняти таку правову позицію і вважає її помилковою, з огляду на наступне:
               Відповідно до ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в... цивільній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті саме особи, щодо яких встановлені ці обставини. В даному випадку в справі беруть участь ті саме особи (громадяни - власники багатоквартирного будинку та органи місцевого самоврядування, що здійснюють приватизацію цих квартир). Якщо рішенням Конституційного суду України визначено перелік допоміжних приміщень, щодо правового статусу яких виник судовий спір, суд першої інстанції не мав правових підстав робити інший висновок всупереч прийнятому судовому рішенню.
               За таких обставин висновок  суду про необхідність документального підтвердження, що спірне  підвальне приміщення загальною площею 48 кв.м. призначене для експлуатації будинку та використовується мешканцями для побутових потреб, є незаконним, а тому судова колегія не може його прийняти.
               Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
          Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
            Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Крім того, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем дана норма Закону дотримана не була, ним не доведено правомірність свого рішення.
           Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.     
             Враховуючи викладені обставини, Печерський районний суд м. Києва дійшов невірного висновку щодо неналежного обґрунтування позивачами своїх позовних вимог.
             При вирішенні даного спору не правильно застосовано норми матеріального і процесуального права та невірно вирішено заявлений спір, а саме, відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі.
            Крім того, судова колегія знаходить за необхідне звернути увагу на порушення судом ст. 158 КАС України, за вимогами якої судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається в формі постанови, судове рішення, означене як РІШЕННЯ, за правилами адміністративного судочинства, за якими розв'язано спірні правовідносини,  Законом не передбачено.
            Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з недотриманням норм  матеріального та процесуального права, відповідач не довів правомірність свого рішення,  діяв всупереч вимогам Конституції та законів України, відбулося порушення законних прав позивачів, які є власниками допоміжних приміщень, а тому є всі підстави для скасування оскаржуваного рішення.
           За таких підстав апеляційна скарга ОСОБА_1на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19.04.2007 року за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6до Печерської районної ради депутатів м. Києва, третя особа - Приватне підприємство «Вір”єм» про визнання нечинним рішення Старокиївської районної ради депутатів у м. Києві № 357 від 11.09.2001 року в частині затвердження на приватизацію нежитлового приміщення, підлягає  задоволенню, а рішення суду першої інстанції - безумовному скасуванню.
 
Керуючись ст.ст. 2, 9, 71, 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, судова колегія
 
П О С Т А Н О В И Л А:
 
          Апеляційну скаргу  ОСОБА_1- задовольнити.
          Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19.04.2007 року - скасувати, постановити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6до Печерської районної ради депутатів м. Києва, третя особа - Приватне підприємство «Вір"єм» про визнання нечинним рішення Старокиївської районної ради депутатів у м. Києві № 357 від 11.09.2001 року в частині затвердження на приватизацію нежитлового приміщення задовольнити.
           Визнати нечинним рішення Старокиївської районної ради депутатів у м. Києві № 357 від 11.09.2007 року в частині затвердження на приватизацію шляхом викупу приватним підприємством «Вір”єм»  підвального приміщення, площею 38,0 кв. м, багатоквартирного житлового будинку № 13 по вул. Круглоуніверситетській в м. Києві
          Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
 
 
Головуючий суддя:               
 
 
Судді:
 

[gro-za]

Интересное решение - в середине анализом жилое и нежилое и что может быть в аренде и комсобственности на момент приватизации - посмотрите интересный нюанс

 
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
 
   
  Справа  № 22-а-4924/08 р.                    Головуючий у першій інстанції: Ганечко О.М.
                                                                                                            Доповідач: Саприкіна І.В.
 
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
 
            16 грудня 2008 року                                                                                м. Київ
                                                                                       
             Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: 
             
             головуючого судді:                                                      Саприкіної І.В.,
             суддів:                                                                           Коваля М.П., Маслія В.І.,
             при секретарі:                                                               Трибой І.В.,
 
             розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві  апеляційну скаргу ОСОБА_1на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2007 року у справі за його позовом до Київської міської ради; 3-тя особа: Голосіївська районна в м. Києві рада про скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
 
П О С Т А Н О В И Л А:
          Апеляційну скаргу  ОСОБА_1- задовольнити частково.
          Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2007 року - скасувати, постановити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1до Київської міської ради; 3-тя особа: Голосіївська районна в м. Києві рада про скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати нечинним та скасувати рішення КМР від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районі м. Києва» в частині запису № 312 у таблиці № 7 додатку № 2 щодо будинку 82-В по вул. Володимирській в м. Києві.
Визнати неправомірною бездіяльність КМР щодо ненадання у строки, передбачені Законом України «Про звернення громадян», відповіді на колективне звернення мешканців будинку АДРЕСА_1та зобов'язати КМР надати таку відповідь.
 В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
              Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
 
Головуючий суддя:
 
Судді:
 

Мене у даному випадку дивує, що в колегії суддів апеляційної інстанції двоє раніше були суддями Шевченківського районного суду м. Києва, і також не завжди приймали правосудні рішення. Особливо Коваль М.П.

[shakirkirill]

Тоже, интересное решение, удивительно суд сослался на недоказанность, что спорные помещения не являются вспомогательными. Надо подумать, как это лучше выразить

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
 
Справа №-22-а-305/2008 р.                                 Головуючий  у  1 інстанції Отрош І.О.
                  Суддя доповідач Ситников О.Ф.                                         
 
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
23 грудня  2008 року.                                                                                          м. Київ.
        Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого:                                                        Ситникова О.Ф.,
Суддів:                                                                   Бистрик Г.М.,                                                                                                                                    Василенко Я.М.,                   
при секретарі:                                                        Коваленко Я.С.,
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою позивачівОСОБА_1 ОСОБА_2ОСОБА_3 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 08 лютого 2007 року у справі за позовомОСОБА_1 ОСОБА_2ОСОБА_3 до Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, Печерської районної у місті Києві ради, треті особи: Громадська організація «Організація ветеранів Печерського району міста Києва», Об'єднання громадян «Благодійницький центр соціальної, медичної та трудової реабілітації ветеранів афганської війни Печерського району міста Києва», Печерський районний у місті Києві центр соціальних служб для молоді про визнання незаконними та скасування Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1408 від 26.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1366 від 20.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві ради №195-р від 10.06.20058 року та зобов'язання відповідачів повернути мешканцям будинку підвальні приміщення, -
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2006 року позивачі ОСОБА_1., ОСОБА_2, ОСОБА_3вернулись до суду з адміністративним позовом до відповідача в особі Печерської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання протиправними та скасування рішень та розпоряджень відповідача, якими надано у володіння, користування та розпорядження допоміжні приміщення, що знаходяться у жилому будинку за адресою:АДРЕСА_1В обґрунтування адміністративного позову позивачі посилаються на те, що всі без винятку квартири в зазначеному будинку приватизовані та належить мешканцям будинку на праві приватної власності, а тому відповідно до ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир набули права спільної часткової власності на допоміжні приміщення буднику без додаткового оформлення документів, які б підтверджували таке право власності. Разом з тим, оскаржуваними рішеннями відповідача данні приміщення без згоди власників надані у користування, володіння та розпорядження іншим особам, тобто, позивачі незаконно позбавлені права власності на допоміжні приміщення. Позивачі просять поновити порушені права, визнати незаконними рішення та розпорядження відповідача, якими надано у володіння, користування та розпорядження допоміжні приміщення іншим особам та скасувати їх.
В судовому засіданні позивачі уточнили позовні вимоги за адміністративним позовом, просять суд визнати незаконними та скасувати Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1408 від 26.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1366 від 20.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві ради №195-р від 10.06.2005 року.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 08.02.2007 року в задоволенні позовуОСОБА_1 ОСОБА_2. та ОСОБА_3 - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою позивачі -ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3вернулися з апеляційною скаргою, в якій зазначають, що вказана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, тому вона підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивачів.
Письмових заперечень на апеляційну скаргу позивачів від інших учасників процесу до суду апеляційної інстанції в установлений судом строк не надійшло.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав:
Досліджуючи обставини, що стали підставою для прийняття оскарженого рішення, суд першої інстанції встановив, що відповідачем з особі Печерської районної у місті Києві ради 10.06.2005 року видано Розпорядження №195-р, яким надано Громадській організації «Організація ветеранів Печерського району міста Києва» в безоплатне користування нежитлове приміщення площею 78, 6 кв.м. для розміщення ради ветеранів 608 мікрорайону Печерського району АДРЕСА_1
Відповідачем в особі Печерської районної у місті Києві державної адміністрації 26.10.2004 року видано Розпорядження №1408, яким надано Об'єднанню громадян Благодійницький центр соціальної, медичної та трудової реабілітації ветеранів Афганської війни Печерського району міста Києва» в орендне користування нежитлове приміщення першого поверху площею 85, 9 кв.м. для розміщення служб об'єднання в будинкуАДРЕСА_1
Відповідачем в особі Печерської районної у місті Києві державної адміністрації 20.10.2004 року видано Розпорядження №1366, яким передано Печерський районний у місті Києві центр соціальних служб для молоді у користування нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1для розміщення центру соціальних служб для молоді. Дане розпорядження видано на виконання сесії Печерської районної у місті Києві ради від 22.07.2004 року №96 Про деякі питання діяльності підліткових клубів за місцем проживання Печерського району міста Києва», враховуючи рішення районної комісії по розподілу нежитлових приміщень та наданню їх в орендне користування (протокол №13 від 15.07.2004 року).
Підставою для винесення зазначених розпоряджень були: Закон України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст.29, 41 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішення Печерської районної у місті Києві ради від 18.11.2004 року №36 «Про доручення голові Печерської районної у місті Києві ради з окремих питань» та №37 «Про делегування повноважень Печерській районній у місті Києві державній адміністрації - виконавчому органу Печерської районної у місті Києві ради», рішення Печерської районної у місті Києві ради від 12.06.2003 року №105 «Про  Методику розрахунку та порядок використання орендної плати за користування майном територіальної громади Печерського району міста Києва».
Судом також з'ясовано, що передані відповідачами на підставі виданих розпоряджень третім особам у користування приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1не є допоміжними приміщеннями в розумінні ст.10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та в розумінні офіційного тлумачення, що дане в Рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 року, а є нежилими приміщеннями переданими до комунальної власності територіальної громади печерського району міста Києва відповідно до Рішення Київської міської ради "X сесії XXI11 скликання №208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва від 21.12.2001 року.
Аналізуючи вказані обставини по справі та застосовуючи відповідні норми матеріального права, зокрема Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст.327 ЦК України, суд першої інстанції зробив висновки, що оскаржувані позивачами Розпорядження суб'єктів владних повноважень відповідачів у справі прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано та з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, а тому в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Проте з такими висновками суду можна не можна погодитися, оскільки вони не відповідають встановленим обставинам по справі, рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст.203 КАС України вказані обставини є безумовними підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався, зокрема на Рішення Київської міської ради "X сесії XXI11 скликання №208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва від 21.12.2001 року та зробив висновок, що спірні приміщення є нежилими, які передані до комунальної власності територіальної громади Печерського району міста Києва.
Як вбачається з матеріалів справи вказане Рішення Київської міської ради "X сесії XXI11 скликання №208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва від 21.12.2001 року не було предметом дослідження судом першої інстанції, що є грубим порушенням норм процесуального права.
Судом апеляційної інстанції на вимогу апелянта було витребувано від Київської міської ради зазначене Рішення.
Дослідивши його в судовому засіданні, суд апеляційної інстанції встановив, що спірні нежитлові приміщення, які розташовані в будинкуАДРЕСА_1 відсутні в переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади Печерського району міста Києва.
Відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а суд згідно ст.86 КАС України, оцінює докази, які є у  справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується  на його безпосередньому, всебічному, повному  та об'єктивному дослідженні.
Матеріали справи не містять доказів, що ці спірні приміщення належать до комунальної власності територіальної громади Печерського району міста Києва, відповідачі таких доказів суду не надавали та не оцінювались судом в процесі досліджування обставин по справі, а тому висновки суду про те, що спірні приміщення передані в комунальну власність є такими, що не відповідають обставинам встановленим по справі.
Оскільки спірні приміщення не передані відповідачам в комунальну власність, то вони не вправі були розпоряджатися вказаними приміщеннями.
За таких обставин Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1408 від 26.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1366 від 20.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві ради №195-р від 10.06.2005 року не можна визнати такими, що прийняті на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача повернути співвласникам будинку АДРЕСА_1 підвал під дворовим покриттям не можуть бути задоволені, оскільки фактично є вимогами про повернення майна з чужого незаконного володіння.
 
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 207  КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу позивачівОСОБА_1 ОСОБА_2ОСОБА_3 задовольнити.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 08 лютого 2007 року скасувати та постановити по справі нове рішення яким позовОСОБА_1 ОСОБА_2ОСОБА_3 задовольнити частково:
Визнати незаконними та скасувати: Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1408 від 26.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1366 від 20.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві ради №195-р від 10.06.2005 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
                            Головуючий:
                            Судді:

[gro-za]

Тоже, интересное решение, удивительно суд сослался на недоказанность, что спорные помещения не являются вспомогательными. Надо подумать, как это лучше выразить

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
 
Справа №-22-а-305/2008 р.                                 Головуючий  у  1 інстанції Отрош І.О.
                  Суддя доповідач Ситников О.Ф.                                         
 
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
23 грудня  2008 року.                                                                                          м. Київ.
        Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого:                                                        Ситникова О.Ф.,
Суддів:                                                                   Бистрик Г.М.,                                                                                                                                    Василенко Я.М.,                   
при секретарі:                                                        Коваленко Я.С.,
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою позивачівОСОБА_1 ОСОБА_2ОСОБА_3 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 08 лютого 2007 року у справі за позовомОСОБА_1 ОСОБА_2ОСОБА_3 до Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, Печерської районної у місті Києві ради, треті особи: Громадська організація «Організація ветеранів Печерського району міста Києва», Об'єднання громадян «Благодійницький центр соціальної, медичної та трудової реабілітації ветеранів афганської війни Печерського району міста Києва», Печерський районний у місті Києві центр соціальних служб для молоді про визнання незаконними та скасування Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1408 від 26.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1366 від 20.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві ради №195-р від 10.06.20058 року та зобов'язання відповідачів повернути мешканцям будинку підвальні приміщення, -

ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу позивачівОСОБА_1 ОСОБА_2ОСОБА_3 задовольнити.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 08 лютого 2007 року скасувати та постановити по справі нове рішення яким позовОСОБА_1 ОСОБА_2ОСОБА_3 задовольнити частково:
Визнати незаконними та скасувати: Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1408 від 26.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №1366 від 20.10.2004 року, Розпорядження Печерської районної у місті Києві ради №195-р від 10.06.2005 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
                            Головуючий:
                            Судді:

Постанова правильна по суті - якщо не було права власності, то чужою власністю розпоряджатися немає підстав, навіть у суб'єктів владних повноважень, яким часто-густо море по коліна.

[shakirkirill]

А вот, что я говорил про экспертизу. Провели экспертизу был электрощит, потом шулеры элементарно взяли и вынесли его за пределы и нет щита. Заплатили экспертам, те пришли окинули новым взглядом то же самое помещение, ну нет же электроящика- значит помещение не вспомогательное - возникает вопрос а какое?
В советское время на все нежилые были паспорта и сведения в БТИ, почему не изучили, посмотрите ДБН и задайте вопрос эксперту - может ли административное помещение располагаться в подвале, где его комуникациии, отдельные выходы и прочее. Недоработка, прокурору по фиг, вот и привет. А шулеры в мантиях тут как тут, и недоработка пошла с молотка

 
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
 
 
Справа № 22-а-5062а/08                                Головуючий суддя у 1-й інстанції: Шостак О.О.
                                                                                         Суддя-доповідач: Коваль М.П.
 
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
19 березня 2009 року Колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Коваля М.П., суддів Бабенка К.А. та Межевича М.В., при секретарі - Ліжевській Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нове місто» на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 27 квітня 2006 року у справі за позовом заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах ОСОБА_1 до Шевченківської районної в м. Києві ради, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Нове місто», ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування пункту 9 переліку нежитлових приміщень, що підлягають приватизації шляхом викупу, додатку № 1 до Рішення Шевченківської районної в м. Києві ради «Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва» від 25.05.2003 року № 170,
В С Т А Н О В И В
20.12.2005 року заступник прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування пункту 9 переліку нежитлових приміщень, що підлягають приватизації шляхом викупу, додатку №1 до Рішення Шевченківської районної в м. Києві ради «Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва» від 25.05.2003 року № 170, мотивуючи вимоги тим, що оскаржуваний пункт рішення прийнятий з порушенням вимог ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду».
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.04.2006 року позов заступника прокурора Шевченківського  району м. Києва в інтересах ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконним та скасовано пункт 9 переліку нежитлових приміщень, що підлягають приватизації шляхом викупу, додатку №1 до Рішення Шевченківської районної в м. Києві ради «Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва» від 25.05.2003 року № 170.
Суд першої інстанції вважає обґрунтованими позовні вимоги, оскільки оскаржуваний пункт порушує право мешканців ІНФОРМАЦІЯ_1 на володіння, користування та розпорядження своєю власністю.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. У своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом першої інстанції не вірно встановлені обставини справи,що стало підставою для винесення рішення з порушенням норм матеріального права. 
Представник апелянта та представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити та скасувати оскаржувану постанову і прийняти нове рішення про відмову в задоволені позову.
Представник прокуратури та представник ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечували проти апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, посилаючись на те, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою. 
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції -скасуванню з ухваленням нового рішення у справі з таких підстав.
 
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції…
-   неповно з»ясовано обставини справи, що мають значення для справи,
- порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
 
  Ст. 171 КАС України встановлені особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів, які на відміну від індивідуальних  актів, містять норму права і розраховані на багаторазове застосування, тобто їх дія не вичерпується одноразовим виконанням.
 
В силу ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
 
Чинним законодавством не встановлено іншого порядку оскарження рішення пункту 9 переліку нежитлових приміщень, що підлягають приватизації шляхом викупу, додатку №1 до Рішення Шевченківської районної в м. Києві ради «Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва», а тому колегія суддів вважає, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
 
  Як встановлено судом першої інстанції, згідно з Рішенням Шевченківської районної у м. Києві радою від 25.03.2003 року № 170 нежиле приміщення по ІНФОРМАЦІЯ_1, площею 196,2 кв.м. (приміщення №14, приміщення №15) було внесено в перелік об'єктів комунальної власності Шевченківського району, що підлягають приватизації шляхом викупу ТОВ «Нове місто».
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги заступника прокурора Шевченківського району м. Києва є обґрунтованими, оскільки п. 9 додатку № 1 Рішення № 170 порушує право мешканців ІНФОРМАЦІЯ_1 на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, а тому підлягає скасуванню.
 
Також задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірні нежитлові приміщення мають статус допоміжних, а тому застосував ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 02.03.2004 року, якими передбачено, що допоміжні приміщення передаються безоплатно у спільну сумісну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків.
 
Однак, як вбачається  матеріалів справи, судом першої інстанції належно не досліджувалося питання статусу спірних приміщень, не витребувалася відповідна технічна документація на спірний об»єкт, а саме від встановлення такого статусу і залежить обгрунованність і правомірність оспорюваного Рішення Шевченківської районної у м. Києві Ради від 25.03.2003 року № 170.
 
Згідно Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» № 2866-14 від 03.11.2005р. розрізняють різні об'єкти, що існують в одному житловому комплексі, зокрема це багатоквартирний будинок, конструктивні елементи багатоквартирного будинку, допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, нежилі приміщення.
 
Допоміжним приміщенням є приміщення,  в якому знаходиться технічне обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація житлового будинку не є можливою, або використовується для обслуговування будинку.
Згідно ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», нежилі приміщення  житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, при приватизації житлового фонду передаються у комунальну власність  відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
 
Нежилі приміщення продовжують перебувати в комунальній власності, тобто приватизація квартир на них не впливає, тому територіальна громада може ними розпоряджатися.
 
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив обставини справи стосовно того, що спірні нежитлові приміщення не були допоміжними приміщеннями будинку, належали до комунальної власності міста, а тому були відчужені Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної в м. Києві  ради з дотриманням вимог закону.
 
Згідно з ст. 69 КАС України доказами в адміністративному  судочинстві  є  будь-які фактичні дані, на підставі  яких суд встановлює  наявність  або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі,  та інші обставини,  що мають значення для правильного вирішення справи.
 
Як вбачається із висновку № 7593 судової будівельно-технічної експертизи від 12 січня  2006 року, виконаний Київським Науково-Дослідним Інститутом Судових Експертиз в процесі розслідування кримінальної справи №60-1472 (т1, а.с.22-44) встановлено, що підвальне приміщення № 4 групи приміщень № 15 житлового будинку по ІНФОРМАЦІЯ_1( за поверховим планом БТІ від 10.06.1999 року з поточною інвентарізацією 26.07.2005 року ) у зв”язку з тим , що в ньому встановлена розподільча шафа електропостачання , яка забезпечує належну експлуатацію житлового будинку , є допоміжним приміщенням цього будинку .
 
Визначити статус групи підвальних приміщень № 14 житлового ІНФОРМАЦІЯ_1,а саме чи є воно допоміжними приміщеннями, за результатами проведеного дослідження не вбачається можливим .
 
За клопотанням представника ОСОБА_1судом було витребувано та долучено до матеріалів справи завірену належним чином копію висновку № 12239 судової будівельно-технічної експертизи від 17 липня 2008 року, виконаний Київським Науково-Дослідним Інститутом Судових Експертиз в процесі розслідування кримінальної справи №60-1472 (т.2, а.с.127-157).
 
Згідно вказаного висновку експертизи встановлено, що підвальне приміщення № 15 будинку по ІНФОРМАЦІЯ_1з дати технічної інвентаризації - 31.12.1938 року і по сьогоднішній день не відносяться до допоміжних приміщень (т. 2, а.с.154).
 
Експертний висновок ґрунтується на матеріалах технічної інвентаризації, де вказано, що функціональне призначення підвалу чотириповерхового будинку по ІНФОРМАЦІЯ_1станом на 31.12.1938 р. зазначено як "жилой", станом на 01.02.1983 р. в підвалі будинку зареєстровані приміщення "учреждения", станом на 10.06.1999 р. з поточною реєстрацією на 15.04.2001р. в підвалі будинку зареєстровані службові та підсобні приміщення, а станом на дату обстеження -26.02.2008 р. приміщення підвалу №14 обладнано під офісне (нотаріальну контору), а приміщення №15 під фізкультурно-оздоровчий центр. У висновку експертизи також встановлено, що з урахуванням даних, зазначених у попередніх дослідженнях, інженерне обладнання, яке забезпечує належну експлуатацію будинку, а саме: рамка управління, тепло пункт, водомірний вузол, розподільча шафа електропостачання тобто обладнання, яке забезпечує належну експлуатацію будинку, розташовані поза межами спірних приміщень.
 
За клопотанням представника відповідача в судове засідання було викликано та допитано експертів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як членів комісії, що здійснювала дослідження приміщень №14 та №15 поІНФОРМАЦІЯ_1.
 
В судовому засіданні експертами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ( яких було приведено до присяги та попереджено про кримінальну відповідальність ) підтвердили правильність викладених висновків, які знаходяться в судовій будівельно-технічній експертизи від 17 липня 2008 року щодо статусу нежилих приміщень по ІНФОРМАЦІЯ_1 та неналежності їх до допоміжних. В своїх поясненнях експерти зазначали, що під час проведення попереднього дослідження, за результатам якого був складений висновок № 7593 судової будівельно-технічної експертизи від 12 січня 2006 року було визначено статус підвального приміщенні № 4 групи приміщень № 14 як допоміжне приміщення будинку, оскільки як було з'ясовано, в даному приміщенні була встановлена розподільча шафа електропостачання, яка забезпечує належну експлуатацію житлового будинку. Проте, при повторному дослідженні спірних приміщень з участю представників ЖЕК, зокрема і з участю електрика, який обслуговує будинок, було встановлено, що вказана розподільча шафа електропостачання, яка забезпечує експлуатацію будинку знаходиться поза межами спірних приміщень, внаслідок чого і був зроблений висновок про належність спірних приміщень до нежитлових.
 
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідним при вирішенні даного спору взяти за основу висновок №12239 судової будівельно-технічної експертизи від 17 липня 2008 року, який ґрунтується на більш ретельному обстеженні спірного приміщення та спростовує висновок № 7593 судової будівельно-технічної експертизи від 12 січня 2006 року, зокрема висновки щодо належності спірного приміщення та його статтусу у вказаному висновку зроблені при неповному з'ясуванні щодо належності розподільчої шафи електропостачання.
 
Крім того , з матеріалів справи (т.1, а.с.88-89) вбачається, що в Київському міському бюро технічної інвентаризації у справі № 2-а, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходиться журнал підрахунку площі житлового будинку з нежитловими (вбудованими) приміщеннями, а саме - групою приміщень № 14 та групою приміщень № 15.
 
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що застосування судом першої інстанції положення ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» на спірні правовідносини не поширюється, оскільки спірні приміщення не відносяться до допоміжних приміщень житлового будинку, а є окремими нежитловими приміщеннями, що розташовуються в будинку, тобто відносяться до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин й належали на момент приватизації до комунальної власності територіальної громади міста.
 
 Колегія судів вбачає процесуальні порушення, які призвели до неправильного вирішення справи.
 
 Так даній справі адміністративний позов подав заступник прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах ОСОБА_1 Частиною 2 статті 60 КАС України закріплено, що прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу. Відповідно до ст. 36-1 ЗУ «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження.
 
З наведених положень законодавства вбачається, що підставами для представництва органами прокуратури інтересів громадянина - є неможливість останнього з поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження. Тобто, існує два критерії: громадянин з поважних причин не може 1) самостійно захистити свої права; 2) реалізувати процесуальні повноваження.
 
Захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах здійснюється шляхом звернення до адміністративного суду у формі адміністративного позову. Відповідно до ч.1 ст.56 КАС України сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника. З аналізу наведених положень Кодексу вбачається, що позивач може звернутися до адміністративного суду за захистом своїх прав як особисто, так і через представника.
 
 З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 в суді представляли ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що підтверджується довіреністю (а.с. 18) їх поясненнями в інтересах позивачки та протоколами судових засідань, в яких вони зафіксовані як представники ОСОБА_1 (а.с.18, 20, 48, 55, 59 - 60, 62).
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 може самостійно захистити свої права та реалізувати процесуальні повноваження, що і здійснювали її представники в суді першої інстанції, а тому заступник прокурора Шевченківського району м. Києва не мав повноважень подавати адміністративний позов в інтересах ОСОБА_1 тим більше в порядку ст.171 КАС України, яка передбачає  відповідний порядок оскарження в нормативно- правових актів. Підставою для подачі адміністративного позову в інтересах ОСОБА_1 заступник прокурора зазначає заяву останньої, копію якої додає до позову (а.с. 11), проте, вказана копія заяви не може бути прийнята судами до уваги з наступних підстав. В зазначеній заяві немає дати її написання (подання), відсутні відмітки про отримання заяви прокуратурою Шевченківського району м. Києва та її розгляду, а також вона належним чином не оформлена.
 
Крім того, згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 21 Закону України «Про прокуратуру» протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним.
 
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 у даному випадку прокурор у адміністративній справі може бути позивачем і не повинен визначати орган чи особу, в інтересах якої він звертається до суду з позовною заявою. 
 
Із зазначеної заяви (а.с.11 т.1) вбачається, що на думку ОСОБА_1 її права порушуються договором купівлі-продажу підвалу будинку, а не рішенням ради. Із пояснень представників ОСОБА_1 вбачається, що вони мають на меті захист майнових прав, які порушені в наслідок укладення відповідачем з третьою особою договору купівлі продажу.
 
За правилами ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосований цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може застосований. 
 
Учасники процесу не пояснили суду, які права, свободи та інтереси ОСОБА_1 порушені у публічно-правових відносинах, доказів порушення прав, свобод та інтересів позивачки саме у публічно-правових відносинах не надали, а тому підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
 
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
 
Статтею 104 КАС України встановлено, що до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Прийняття рішень органу місцевого самоврядування - є формою діяльності даного публічного органу, а тому відносини, що при цьому виникають - є публічно-правовими. Проте, в силу зазначеної статті, позивач повинен зазначити, які його права у сфері публічно-правових відносин, та яким чином порушуються оскаржуваним рішенням права відповідача.
 
    Таким чином, враховуючи вищевикладене, а головне що при дослідженні спірних приміщень з участю представників ЖЕК, зокрема і з участю електрика, який обслуговує будинок, було встановлено, що  розподільча шафа електропостачання, яка забезпечує експлуатацію будинку знаходиться поза межами спірних приміщень, допитані та попереджені про кримінальну відповідальність експерти ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як члени комісії, що здійснювала дослідження приміщень №14 та №15 по ІНФОРМАЦІЯ_1 підтвердили висновок про належність спірних приміщень до нежитлових.
 
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції при винесені рішення неповно з»ясовано обставини справи, що мають значення для справи, порушенні норми матеріального та процесуального права, підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін не вбачається, а тому воно, згідно положення ст.202 КАС України, підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
 
Керуючись ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 158, 159, 171, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд, -
   П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нове місто» - задовольнити.
Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 27.04.2006 року - скасувати.
У задоволенні адміністративного позову заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах ОСОБА_1 до Шевченківської районної в м. Києві ради, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Нове місто» про визнання незаконним та скасування пункту 9 переліку нежитлових приміщень, що підлягають приватизації шляхом викупу, додатку №1 до Рішення Шевченківської районної в м. Києві ради «Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва» від 25.05.2003 року № 170- відмовити.
 
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
           
Головуючий суддя
           
Судді:
 
 

[shakirkirill]

А тут прошу внимания, довольно неплохо изложена точка зрения на разграничение административного и гражданского процесса в наших делах. Я сегодня на прогулке по Труханову острову, как раз спорил со своим товарищем, а как просто выразить куда в данном случае идти в гражданский или админсуд. И мы пришли к такому же выводу как и в этом решении. Одно из двух или мы такие же умные, или такие же глупые как судьи ВАСУ, третьего, что нам заплатили не дано, мы никому не нужны. Необходимо вскрыть характер правоотношений в рамках которых возник спор. Ты споришь, с таким же, равным тебе совладельцем например, или ты оспариваешь действия лица, которые это лицо совершает во исполнение своих властных полномочий. Этот вопрос, довольно серьезный и поначалу все админсуды отказывались рассматривать такие споры, отправляли в  гр.суд

П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
 
22 квітня 2008 року                                                                                              м. Київ
 
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в складі:

   

 
головуючого
  Кривенка В.В.,
  суддів:
  Гусака М.Б.,  Маринченка В.Л., Самсіна І.Л.,
   
  Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,–
   
 
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “Лисенко-3” (далі – ОСББ “Лисенко-3”) до Шевченківської районної у м. Києві ради, треті особи – ТОВ “МетЕнКо” та Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради про визнання частково недійсними рішень, за скаргою ОСББ “Лисенко-3” про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2007 року,
 
в с т а н о в и л а:
             
У листопаді 2005 року ОСББ “Лисенко-3” звернулося до суду з зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що спірні рішення Старокиївської районної ради народних депутатів м. Києва від 26 червня 1998 року № 38 та від 30 березня 1999 року № 107 в частині включення до переліку об’єктів, що підлягають приватизації, підвального приміщення площею 174,3 кв. м. (літера А), розташованого за адресою: м. Київ, вул. Лисенка, 3, ухвалені Старокиївською районною радою народних депутатів м. Києва з перевищенням повноважень, наданих Законом України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР “Про місцеве самоврядування”, і порушують права та інтереси позивача, передбачені статтями 41, 55 Конституції України, статтею 225 Цивільного кодексу УРСР, частиною 1 статті 4 Закону України “Про власність” та частиною другою статті 10 Закону України від 10 червня 1992 року № 2482-ХІІ “Про приватизацію державного житлового фонду”. 
Господарський суд м. Києва постановою від 21 лютого 2006 року позов задовольнив. 
Київський апеляційний господарський суд постановою від 20 липня 2006 року,  залишеною без зміни ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2007 року, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
У скарзі за винятковими обставинами ОСББ “Лисенко-3” порушило питання про скасування рішень, ухвалених судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, та закриття провадження у справі посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС). 
За результатами розгляду цієї справи колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виявлено неоднакове, в порівнянні з іншими аналогічними за змістом справами, застосування судом касаційної інстанції положень пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України.
Вирішуючи питання про правильне застосуванні судами зазначеної норми права колегія суддів вважає, що скарга ОСББ “Лисенко-3” підлягає задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 1 частини 1 статті 17 КАС до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суб’єкт владних повноважень згідно з пунктом 7 частини 1 вищезгаданої статті КАС – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Судами встановлено, що на момент виникнення спору у листопаді 2005 року співвласниками будинку № 3 по вул. Лисенка в м. Києві були сторони у справі: учасники ОСББ “Лисенко-3” (власники приватизованих житлових приміщень (квартир) і допоміжних приміщень), і Шевченківська районна у м. Києві рада, як розпорядник майна комунальної власності належного територіальній громаді Шевченківського району м. Києва (нежилих приміщень житлового фонду). 
Заявивши позов про визнання недійсними рішень Старокиївської районної ради народних депутатів м. Києва від 26 червня 1998 року № 38 та від 30 березня 1999 року № 107 в частині включення до переліку об’єктів, що підлягають приватизації, підвальних приміщень у будинку по вул. Лисенка, 3, позивач оспорив право комунальної власності на нежилі приміщення. Таким чином спірні правовідносини між сторонами виникли у зв’язку з реалізацією ними прававласності на майно.
Спір, порушений співвласником майна щодо прийнятого органом влади, який також є співвласником цього майна, рішення про управління чи розпорядження цим майном, є спором з правовідносин  власності і не є справою адміністративної юрисдикції. Оскільки між сторонами у цій справі існує спір про право, розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства виключається.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Співвласники майна можуть захищати свої права в суді шляхом звернення до суду з цивільним позовом. 
Керуючись статтями 157, 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
 
п о с т а н о в и л а:
 
             Скаргу Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “Лисенко-3”    задовольнити. 
Постанову господарського суду м. Києва від 21 лютого 2006 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 липня 2006 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2007 року скасувати.
Провадження у справі закрити. 
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
 
                                                           

 
Головуючий
  Кривенко В.В.
  Судді:
  Гусак М.Б.
   
  Маринченко В.Л.
   
  Самсін І.Л.
   
  Терлецький О.О.
   
  Тітов Ю.Г.
   
 

[gro-za]

Тепер Кириле, дякуючи Вашій титанічній роботі, маємо якщо не енциклопедію, то антологію адміністративного судочинства. Дуже шкода, що судді нічого цього не знають і знати не хочуть. Пригадую позицію судді, водночас і заступника голови Шевченківського районного суду Бужак Н.П. Вона якось після закінчення судового засідання заявила: "А мене Інтернет не цікавить". Це про Реєстр судових рішень.

[shakirkirill]

Вікторе Івановичу, дякую, але якщо моя праця титанична, то не має прикметника яким визначити ступінь Вашої праці і Ваш внесок в боротьбу за право. До того ж, моя робота буде продовжена і я сподіваюся, що ми здіснимо такий розтин існуючої судової системи та її системний аналіз, на базі якого наші брати та сестри отримають простий та дієвий механізм боротьби з нею,  принаймні їм стане легше.
З повагою, Кирило

[gro-za]

Я також на це сподіваюсь, бо якщо не ми, то хто замість нас?

[shakirkirill]

Виктор Иванович! Разрешите поздравить Вас с Днем Рождения, пожелать Вам крепкого здоровья, человеческого счастья и стойкости в судебных баталиях. А так, как Вы трудоголик, я тоже, то лучший отдых это работа. Поэтому предлагаю Вашему вниманию очередную порцию решений админсудов с очень интересными нюансами. Внизу прилагается первое решение, очень интересное. В админсудах, особенно при спорах между совладельцами вспомогательных помещений и органами местного самоуправления по поводу незаконных решений последних относительно этого имущества, часто возникает вопрос, а подведомственен ли данный спор админсуду. Наши оппоненты заявляют, что нет, так как по их утверждениям спор идет о праве, в частности о праве собственности, а отсюда, идите  в гражданский суд и так далее. Мы же утверждаем, ничего подобного, что значит о праве, конечно о праве, посмотрите в ст.2 КАСУ, там и идет речь о нарушенных правах, и там же и нигде более, не говорится о том, что споры о нарушении права собственности при выполнении своих функции субьектами властных полномочий должны рассматриваться в гражданском процессе. Более того, гражданский процесс по сути своей не предполагает оспаривание действий таких субьектов и признание их действий незаконными, а тем более гражданский процесс предполагает спор между лицами, которые не находятся в подчиненных правоотношениях, наоборот свободно вступают или выходят из них.
Сьогодні, на с.з в ОАС суддя Пісоцька, яка місяцем раніше прийняла мій уточнений позов з новою вимогою про визнання незаконним листа-дозволу на проектування реконструкції будинку, співвласником якого є Позивач,  зненацька і незадоволено запитала мене, чому я вважаю, що цей спір має розглядатися саме в адмінсуді, адже порушено право власності Позивача. На що я і відповів, приблизно те ж саме що зазначено вище. Єдине, незрозуміло, чому це питання не виникло при прийнятті позову. Отже,
Согласно приведенному ниже решению, главное, что определяет спор есть -

1.

ст.п.1 ч.1 ст. 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних  повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Тобто, якщо оскаржується рішення суб’єкту владних повноважень, яке на думку Позивача порушує його права, то це вагома заявка, що справа має слухатися в адмінсуді. Отже, перша ознака є в наявності, йдемо далі
2.

Згідно до п.1 ч.1 ст. 3 КАС України, під справою адміністративної  юрисдикції розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства. 

3. Потім суд досліджує і встановлює, що Відповідач в даному конкретному випадку діяв на виконання своїх владних повноважень в галузі містобудування. і суд робить філігранний висновок - правильний по суті

Фактичним предмет спору у даному випадку є спір стосовно неналежного виконання органом місцевого самоврядування владних управлінських повноважень у  галузі будівництва (контролю під час такої стадії будівництва, як здійснення проектно-вишукувальних робіт), що порушує права та  безпеку позивачів, і не є спором про право користування будинком, оскільки такий спір можливий лише між власниками будинку.

Далі, також, цікаво, читайте та насолоджуйтеся.
Будьте бдительны, враг не дремлет

   
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
  У Х В А Л А
 І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
                                м. Київ                                        К-19056/07 
  Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

 
Головуючої: 
   Гончар Л.Я.
   
Суддів:
   Харченка В.В.

   

   

   
   Чалого С.Я.

   

   

   
   Кравченко О.О.

   

   

   
   Бим М.Є.

   

   
    при секретарі :     Фурдичко Б.М.
  розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що діють в інтересах ТОВ «Айра»та ТОВ «Ратибор»на ухвалу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 червня 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2007 року у справі за позовом ТОВ «Айра»та ТОВ «Ратибор»до Виконавчого комітету Ялтинської міської ради,  за участю третіх осіб: ТОВ «Компанія «Риф», Республіканський комітет з охорони культурної спадщини Ради Міністрів Автономної Республіки Крим про відміну рішення, -
  в с т а н о в и л а :
  ТОВ «Айра»та ТОВ «Ратибор» звернулися до суду з позовом до Виконавчого комітету Ялтинської міської ради,  за участю третіх осіб: ТОВ «Компанія «Риф», Республіканський комітет з охорони культурної спадщини Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, про відміну рішення. 
Позивачі свої вимоги обґрунтовували тим, що будівля по вул. Леніна, 11 у м. Ялта є об’єктом культурної спадщини, будь-яке використання якого потребує отримання відповідного дозволу, якого у товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Риф»не було, і згідно висновків дослідження несучих конструкції будівлі після пожежі не підлягає реконструкції. Крім цього, в порушення права власності позивачів Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради при прийнятті рішення не була отримана їх згода на проведення проектно-дослідних робіт за адресою: м. Ялта, вул. Леніна, 11. Позивачі просили суд скасувати  рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради №1539 від 12 жовтня 2006 року «Про дозвіл ТОВ «Компанії «РіФ»виконання проектно-пошукових робіт по поновленню приміщень нічного клубу «Торнадо»за адресою м. Ялта, вул. Леніна, 11» та скасувати  рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради №183 від 14 лютого 2007 року «Про внесення змін до рішення №1539 від 12 жовтня 2006 року «Про дозвіл ТОВ «Компанії «РіФ»виконання проектно-пошукових  робіт по поновленню приміщень нічного клубу «Торнадо»за адресою м. Ялта, вул.. Леніна, 11». .
Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 червня 2007 року провадження по справі за позовом ТОВ «Айра»та ТОВ «Ратибор»було закрито.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2007 року апеляційну скаргу ТОВ «Айра»та ТОВ «Ратибор»залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 червня 2007 року –без змін.
У поданій касаційній скарзі представники позивачів з посиланням на порушення судами норм процесуального права, просили скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами  першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів  вважає, що скарга  підлягає задоволенню.
Суд першої інстанції , закриваючи провадження у справі , виходив з того, що даний спір не має публічно-правового характеру, оскільки його предметом є право користування земельною ділянкою, відновлення порушеного права зі сторони  третьої особи, яка як і позивач, на підставі рішень    владних органів претендує на користування землею. Суди вважали, що між сторонами існує спір про право, що у свою чергу виключає  розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції  та зазначив, що  предметом спору у даній справі  є спір  про право користування будинком, оскаржуване рішення  виконавчого комітету  Ялтинської міської ради має індивідуальну направленість –направлене на регулювання  право власності, суб’єкт владних повноважень у даних правовідносинах  не здійснює владних управлінських функцій.
 Висновки судів попередніх інстанцій є необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи,  в адміністративному позові ТОВ «Айра»та ТОВ «Ратибор»оскаржували рішення органа місцевого самоуправління, у зв’язку з тим, що його прийняття порушує їх права та вимоги Закону України «Про планування та забудову території», Закону України «Про охорону культурної спадщини». 
Згідно до п.1 ч.1 ст. 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних  повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Тобто саме КАС України, встановлює порядок розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, прийнятих на виконання власної  управлінської компетенції.
Згідно до п.1 ч.1 ст. 3 КАС України, під справою адміністративної  юрисдикції розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.   
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про основи містобудування», державне регулювання у сфері містобудування здійснюють  органи місцевого самоврядування в порядку, встановленому законодавством. Виконавчий комітет Ялтинської міської Ради відповідно до ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»входить до системи органів місцевого самоврядування. 
Оскаржуване рішення було прийнято ним на виконання власних владних повноважень згідно до ч. 2 ст. 31 «Повноваження в галузі будівництва»Закону  України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якої до відання виконавчих органів міських рад належить видача забудовникам архітектурно-планувальних завдань та технічних умов на проектування, будівництво,  реконструкцію будинків і споруд, благоустрій територій та надання дозволу на проведення цих робіт. 
Фактичним предмет спору у даному випадку є спір стосовно неналежного виконання органом місцевого самоврядування владних управлінських повноважень у  галузі будівництва (контролю під час такої стадії будівництва, як здійснення проектно-вишукувальних робіт), що порушує права та  безпеку позивачів, і не є спором про право користування будинком, оскільки такий спір можливий лише між власниками будинку. 
Публічно-правовий характер даного спору підтверджується також тим, що оскаржуване рішення стосується не тільки надання дозволу на здійснення проектно-пошукових робіт, але й містить в собі зобов’язуючі положення для ТОВ «Компанія «Ріф», що спростовує висновки судів про цивільний характер спірних правовідносин. 
 Оспорюване рішення не регулює питання користування будівлею, оскільки відповідач не має відповідних повноважень. Виконавчий комітет Ялтинської міської ради є органом місцевого самоврядування, в даному випадку виконував власні публічні повноваження в галузі будівництва, направлені на здійснення контролю у сфері будівництва і прийняв владне рішення, яке є предметом оскарження, тобто повністю відповідає визначенню суб’єкта владних повноважень, викладеному у п.7 ч.1 ст. З КАС України.   
Відповідно до ст.. 227 КАС України  судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, якщо суди допустили  порушення норм процесуального права, що призвели, або могли призвести до неправильного вирішення справи  і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції. 
На підставі викладеного , ухвали   судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись наведеним,  ст.ст. 220, 221, 227, 230, 231 КАС України, колегія суддів, -
  у х в а л и л а :
            Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що діють в інтересах ТОВ «Айра»та ТОВ «Ратибор» задовольнити .
  Ухвалу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 червня 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

  Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім із підстав, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України.
   

 
   Суддя                                                                         Л.Я. Гончар 

[shakirkirill]

Знов-таки, йдучи по слідах сьогоднішнього с.з в ОАС і в настанову учасникам форму, продовжую. Представник КМДА прийшов з дорученням, яке зкінчилося, тому суддя дозволила йому просто бути слухачем. На початку засідання суддя запитала, чи в мене є якісь клопотання. Я відповів, що є, стосується воно забезпечення доказів по справі, оскільки Відповідач не виконав свій обов’язок (ст.71.п.5) і не надав доказів. Тут, суддя досить роздратовано перервала мене і сказала, що я не маю права вказувати суду і Відповідачу, що робити??, а потім, трошки схаменувшись, дозволили оголосити заяву, що я зробив, хоча і не стримався, сказавши, що я маю право висловлювати свою думку з усіх питань, які виникають в процесі. Читання декілька разів переривалося уточнюючими питаннями судді. Потім, вона ухвалили, що заява буде розглянута в 5 днів, а поки я маю дати пояснення. Під час надання пояснень, було багато чого цікавого. Однак, головне, до чого в принципі я був  готовий. Суддя, мовляв, законний чи незаконний цей дозвіл на проектування, а як це Вас стосується, яким чином це порушує Ваші права? Щоб не обтяжувати подробицями, я нижче приведу думку суду з цього приводу. Прошу звернути увагу, ще на одну заморочку шулерів, а саме -

ну надали вони цей дозвіл на проектування, ну може і Вашого майна, ну то й що. Вони ж проектують, вони ж не прийшли з ломами і не руйнують його, ну хай собі проектують, де ж порушення Вашого права власності?

Наша відповідь - така - проектування реконструкції будинку є діями, по розпорядженню цим будинком. Право володіння, користування і розпорядження майном належить виключно його власнику. Всі інші особи можуть здійснювати по розпорядженн, володінню або користуванню виключно за згодою власника
Опонент -

Однак, діями по розпорядженню майном є не проектування, а вже будівництво

Софізм, але тонкий, на кшталт, скільки коштує краплина вина, нічого не коштує, тоді накрапайте мені склянку. Тут, в логічному ланцюжку, робиться навмисна помилка, не враховуються накопичення кількісних характеристик і їх перехід в нову якість. Краплина, це краплина, однак мільйон краплин - це вже не мільон краплин, а нова якість склянка. Так, і тут.
Проектування це не є окрема дія, це стадія процесу, який зветься створення об’єкту архітектури (ст.4 закону України "Про архітектуру") і має на меті створення цього об’єкту. І якщо, шулери штучно, софістично роз’єднують цей процес, ланцюжок, на складові, видаючи їх за самостійні, то їм треба давати по руках зазначеними нижче рішеннями. А то, можна дійти до такого, що будівельники не зламали вашу стінку, а вони зробили, один мільярд мікрооперацій, відколупувань по 1 см.куб цеглини. За 1 же см.куб відповідальності ніякої, ну так і за 1 мільярд теж немає.
Судді, як кажуть, в’їхали що їх розводять, і пішли таким же шляхом, навіть більш ефективними. Дозвіл на проектування це основна підстава для отримання дозволу на виконання будівельних робіт, який надасть право порушнику розпорядитися чужим майном.

  Таким чином, суд апеляційної інстанції робить висновок про те, що дозвіл на виконання будівельних робіт - є остаточним документом, оскаржувані Розпорядження КМДА, які і є предметом оскарження, є підставою для надання дозволів на виконання будівельних робіт.
               Так як Розпорядження КМДА стали підставою для вчинення подальших дій по збору та затвердженню документації, з метою досягнення остаточної цілі - виконання будівельних робіт по надбудові мансардного поверху, на підставі права на здійснення таких будівельних робіт, то саме вони і підлягають скасуванню, як такі що прийняті суб'єктом владних повноважень з порушенням права власності позивачів

Тобто, скасуванню підлягає саме дозвіл на проектуваня, адже без нього неможливо досягнення остаточної цілі - реконструкції будинку.
Відповідь суду тут - насолоджуйтеся!!!

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
 
       
Справа № 22а- 423/08
 
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
             
11 березня 2008 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
                  головуючого - судді Бєлової Л.В.,
                  суддів                         Бистрик Г.М.,
                                                      Малиніна В.В.
                  при секретарі             Гладишко О.М.
                     
   розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу  за  апеляційною скаргою представника третіх осіб - ОСОБА_1, ОСОБА_2на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5до Київської міської державної адміністрації, 3-і особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2про визнання протиправними Розпоряджень Київської міської державної адміністрації, -
 
В С Т А Н О В И В :
У травні 2006 року позивачі звернулись до суду з позовом до Київської міської державної адміністрації про визнання незаконними:
- п. 3 розпорядження Київської міської державної адміністрації № 964 від 29.04.98 року;
- п.п. 9, 38 розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1227 від 20.07.2000 р;
- п. 106 розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2417 від 12.11.2001 р;
- п. 31 розпорядження Київської міської державної адміністрації № 176 від 05.02.2002 р.
Як вбачається з протоколу судового засідання суду першої інстанції, - 31 серпня 2006 року під час розгляду справи суд ухвалив притягнути до участі у справі в якості 3-х осіб без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1та ОСОБА_2. (а.с. 37 - зворотня сторона).
   Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2007 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5до Київської міської державної адміністрації, 3-і особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2про визнання протиправними Розпоряджень Київської міської державної адміністрації задоволено частково:
-     визнано протиправним п. 9 та п. 38 Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1227 від 20.07.2000 р.;
-     визнано протиправним п. 106 Розпорядження Київської міської державної адміністрації №2417 від 12.11.2001 р.;
 
Суддя-доповідач - Бєлова Л.В.
  Справа в апеляційній інстанції №22а - 1997/07 перереєстровано на № 22-а-423/08
  Головуючий в першій інстанції - Ізмайлова Т.Л.
  Справа в першій інстанції № 2а-76/07 р.
   
-     визнано протиправним п. 31 Розпорядження Київської міської державної адміністрації №176 від 05.02.2002р.;
-     в іншій частині позову - відмовлено;
            Не погоджуючись із вказаною постановою, представником третіх осіб було подано заяву про апеляційне оскарження та апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2007 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
            В запереченнях на апеляційну скаргу, що надійшли від представника позивачів до суду апеляційної інстанції, представник позивачів зазначає що постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2007 року  прийнята судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити апеляційну скаргу представника третіх осіб - ОСОБА_1, ОСОБА_2- без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
           Заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що  апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Так, як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваними пунктами Розпоряджень КМДА законність яких розглядалась в суді першої інстанції визначались наступні правовідносини:
-     відповідно до п. 3 Розпорядження КМДА від 29.04.98 р. № 964 ОСОБА_1. надано право виступити інвестором переобладнання горища над своєю квартирою на мансардний поверх будинку АДРЕСА_1за умови перерахування  у тижневий строк після затвердження проектно-кошторисної документації  коштів у розмірі 5 % від кошторисної вартості будівельно - монтажних робіт;
-     відповідно до п. 9 Розпорядження КМДА від 20.07.2000 р. № 1227 «Про надання дозволу на виготовлення проектно-кошторисної документації на реконструкцію горищ та надбудову мансардних поверхів деяких будинків в Печерському районі» надано громадянину ОСОБА_2дозвіл  на      виготовлення      проектно-кошторисної     документації     на реконструкцію горищного приміщення над квартирами №№ 29, 30,31,32 будинку АДРЕСА_2для розміщення житла за умов, визначених  Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією в інвестиційному  контракті;
-     відповідно  до  п.   38   цього  ж  Розпорядження     надано  громадянці ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проектно-кошторисної документації  на реконструкцію частин горищних приміщень площею 400 кв. м. будинку АДРЕСА_2для розміщення житла за умов, визначених  Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією в інвестиційному контракті;
-     пунктом № 106 Розпорядження КМДА від 12.11.2001 р. № 2417 внесено зміни до  Розпорядження КМДА № 1227 від 20.07.2000 р., зокрема: в пункті 9 після слів та цифр „ над квартирами 29.30,31,32" доповнити   словами та цифрами  „ 3 об'єднанням всіх приміщень в квартиру № 31";
-     пунктом 31 Розпорядження КМДА № 176 від 05.02.2002 р. внесені зміни в Розпорядження  КМДА від 20.07.2000 р. № 1227 : в пункті 9 ( в редакції Розпорядження від 12.11.2001 № 2417) слова „ на реконструкцію горищного   приміщення"   замінити   словами   „   на надбудову  мансардного поверху"; в  пункті 38 ( в редакції Розпорядження від 12.11.2001 № 2417) слова „ на реконструкцію горищного приміщення" замінити словами  „ на надбудову мансардного поверху".
           Суд першої інстанції при прийнятті рішення задовольнив позовні вимоги частково, а саме - про визнання протиправними п. 9, п. 38 Розпорядження КМДА № 1227 від 20.07.2000 року; п. 106 Розпорядження КМДА № 2417 від 12.11.2001 року; п. 31 Розпорядження КМДА № 176 від 05.02.2002 року; і відмовив у задоволенні позову в частині визнання протиправним п. 3 Розпорядження КМДА від 29.04.98 р. № 964.
                       Вирішуючи справу таким чином та приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того що відповідні пункти Розпоряджень КМДА, що були визнані судом протиправними, прийняті КМДА з порушенням вимог закону і є незаконними виходячи з наступного.
           Так, судом першої інстанції встановлено що, надаючи відповідні дозволи ОСОБА_1. та ОСОБА_2. на влаштування (надбудову) мансардного поверху на горищі буд. АДРЕСА_2, КМДА своїми Розпорядженнями фактично розпорядилась власністю позивачів без їх згоди, що потягло  порушення їх прав, як співвласників будинку, зокрема позбавило їх права користування та розпорядження горищем.
           З такими висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погоджується виходячи з наступного.
  Так, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, - у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Розглядаючи справи за позовами громадян про оскарження актів, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суди, в першу чергу, повинні визначити норму закону, яка визначає зміст компетенції суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.
Так, відповідно до ст. 6 Конституції України прийнятої на 5-й сесії ВРУ 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР (далі Конституція), - державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
            Органи законодавчої,  виконавчої та судової влади  здійснюють свої   повноваження  у  встановлених  цією  Конституцією  межах  і відповідно до законів України.
            Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції, - органи державної влади та  органи місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти  лише  на  підставі,  в  межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  законами України.
            Відповідно до ст. 21 Конституції, - усі люди є вільні і  рівні  у  своїй  гідності  та
правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
            Відповідно до ст. 22 Конституції, - права і свободи людини і  громадянина,  закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
     Конституційні права і свободи гарантуються і не  можуть  бути скасовані.
     При прийнятті нових  законів  або  внесенні  змін  до  чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав  і свобод.
         Відповідно до ст. 24 Конституції, - громадяни  мають  рівні  конституційні  права  і
свободи та є рівними перед законом.
                   Відповідно до ст. 118 Конституції, - виконавчу владу  в  областях  і  районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.
            Особливості здійснення виконавчої влади  у  містах  Києві  та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеві  державні  адміністрації  підзвітні  і  підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.
             Місцеві  державні  адміністрації  підзвітні  і  підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.
         Ст. 119 Конституції України, - визначає компетенцію місцевих державних адміністрації, і відповідно до п. п. 1, 2, 3, 7 вказаної норми, - місцеві  державні  адміністрації  на відповідній території забезпечують серед інших:
              1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету  Міністрів  України,  інших  органів  виконавчої влади;
              2) законність   і  правопорядок;  додержання  прав  і  свобод громадян;
              3) виконання     державних     і     регіональних     програм соціально-економічного та культурного  розвитку,  програм  охорони довкілля,  а  в  місцях  компактного проживання корінних народів і національних меншин -  також  програм  їх  національно-культурного
розвитку;
              7) реалізацію інших наданих  державою,  а  також  делегованих відповідними радами повноважень.
            Відповідно до ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»  від 21.05.1997  № 280/97-ВР (далі ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»), - виконавчими   органами   сільських,   селищних,   міських, районних  у  містах  (у  разі  їх  створення)  рад  є їх виконавчі комітети,  відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
         ч. 2, ст. 11 вказаного Закону, - виконавчі органи сільських,  селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам,  а з питань  здійснення  делегованих  їм повноважень органів виконавчої влади  -  також підконтрольними  відповідним  органам  виконавчої влади.
         Згідно ч. 2. ст. 31 ЗУ «Про місцеве самоврядування», - до відання виконавчих органів міських рад (за винятком міст районного значення), крім повноважень, зазначених у пункті "б" частини першої цієї статті, належить також видача забудовникам архітектурно-планувальних завдань та технічних умов на проектування, будівництво, реконструкцію будинків і споруд, благоустрій територій та надання дозволу на проведення цих робіт.
            Ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 року № 586-ХІV (далі ЗУ «Про місцеві державні адміністрації») визначає що виконавчу владу  в  областях,  районах,  районах   Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні,   Київська    та    Севастопольська    міські    державні
адміністрації.
           Місцева державна  адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.
            Місцева державна  адміністрація  в  межах  своїх  повноважень здійснює     виконавчу     владу    на    території    відповідної адміністративно-територіальної   одиниці,   а    також    реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
             Особливості здійснення  виконавчої  влади  у  містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
            Статтею  2 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» яка певним чином дублює ст. 119 Конституції України, серед основних завдань місцевих державних адміністрацій в межах    відповідної адміністративно-територіальної одиниці, окрім інших п.  п. 1, 2, 3, 7 вказаної норми визначено, зокрема:
   1) виконання Конституції,  законів України,  актів Президента України,  Кабінету Міністрів  України,  інших  органів  виконавчої влади вищого рівня;
     2) законність   і  правопорядок,  додержання  прав  і  свобод громадян;
     3) виконання     державних     і     регіональних     програм соціально-економічного  та  культурного розвитку,  програм охорони довкілля,  а в місцях компактного проживання  корінних  народів  і національних  меншин  -  також  програм їх національно-культурного
 
розвитку;
     7) реалізацію інших наданих  державою,  а  також  делегованих відповідними радами повноважень.
               Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації», на виконання  Конституції  України,  законів  України,  актів Президента  України,  Кабінету  Міністрів України,  міністерств та інших центральних органів виконавчої влади,  власних і делегованих повноважень  голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження,  а керівники управлінь,  відділів та інших структурних підрозділів - накази.
               Розпорядження голів    місцевих    державних   адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції,  є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами,  підприємствами,  установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
         Серед повноважень визначених ст. 13 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації», до повноважень місцевих державних адміністрації, серед інших, належать: забезпечення законності,  охорони прав,  свобод і законних інтересів громадян; соціально-економічного розвитку відповідних територій; соціального  захисту,  зайнятості  населення,  праці   та заробітної плати.   Місцеві державні  адміністрації  вирішують  й  інші  питання, віднесені законами до їх повноважень.
              До повноважень місцевої державної адміністрації в галузі містобудування, житлово-комунального господарства,  побутового, торговельного обслуговування, транспорту    і зв'язку, ст. 20 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації», серед інших, відносить зокрема: організовує     розробку    та    проведення    експертизи містобудівної  документації  населених   пунктів   відповідно   до державних норм і стандартів.
            Особливості  здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в  місті Києві визначені  в  Законі України "Про столицю України - місто-герой Київ" від 15.01.1999 року № 401-14 (далі ЗУ «Про столицю України - місто-герой Київ») і полягають в тому, що    місцеве    самоврядування   в   місті   Києві   здійснюється
територіальною  громадою  міста  як  безпосередньо,  так  і  через Київську   міську  раду,  районні  в  місті  ради,  які  утворюють відповідно власні  виконавчі  органи  (частина  перша  статті   8, стаття 10).
            Ст. 6 ЗУ «Про столицю України - місто-герой Київ»,  - місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи.
Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.
Відповідно до ст. 10 ЗУ «Про столицю України - місто-герой Київ»,  - Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.
            Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 року  N 1699-III, - Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у разі  делегування  їм  таких  повноважень відповідними радами: вирішують питання щодо розташування  та  проектування  нового будівництва,  здійснення реконструкції,  реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій.
 Таким чином, проаналізувавши положення зазначених нормативно-правових актів, колегія Київського апеляційного адміністративного суду приходить до висновків, що до повноважень Київської міської державної адміністрації законодавчими актами віднесено видання оскаржуваних позивачами Розпоряджень в межах реалізації функції покладених на КМДА в галузі містобудування.
Тобто, приймаючи вказані Розпорядження, КМДА діяла на підставі, у межах повноважень, що надані їй Конституцією та законами України.
Проте, приймаючи розпорядження, КМДА повинна була дослідити правовідносини, зміст яких визначається цими розпорядженнями, повинна була перевірити, чи не порушуються такими діями права інших осіб, а саме - інших жителів будинку № 8 по вул. Катерини Білокур в м. Києві для того щоб не допустити порушення прав та законних інтересів громадян, які КМДА, як орган влади покликана захищати і забезпечувати, і які, відповідно до Конституції України мають рівні  конституційні  права  і свободи та є рівними перед законом.
Цих дій КМДА не здійснила, чим порушила вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України. Та прийняла оскаржувані розпорядження, які були визнані протиправними судом першої інстанції, необґрунтовано, без урахування усіх обставин що мають значення, з порушенням принципу рівності всіх громадян перед законом, законності та верховенства права.
До таких висновків колегія Київського апеляційного адміністративного суду прийшла проаналізувавши норми законодавства про власність чинного на момент прийняття КМДА оскаржуваних розпоряджень виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України  від 19 червня 1992 року « 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду» дана приватизація полягає у відчуженні квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках,  де мешкають  два  і  більше наймачів,  та  належних  до  них  господарських споруд і приміщень
(підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на  користь
громадян  України. 
               Згідно із ч. ч. 2,3 ст. 10 зазначеного Закону, -  власники    квартир    багатоквартирних    будинків    є співвласниками   допоміжних    приміщень    будинку,    технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою;  допоміжні  приміщення  (кладовки,  сараї   і   т.   ін.) передаються  у  власність  квартиронаймачів  безоплатно  і  окремо приватизації не підлягають.
         На момент прийняття КМДА оскаржуваних розпоряджень діяв Цивільний Кодекс УРСР вiд 18.07.1963  № 1540-VI.
               Відповідно до ЦК УРСР 1963 року, а саме, відповідно до  ст.. 12, - визначалось, що  майно може належати на  праві  спільної  власності  двом  або кільком колгоспам чи  іншим  кооперативним  та  іншим  громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або  іншим кооперативним та  іншим  громадським  організаціям,  або  двом  чи кільком громадянам.
               Тобто, розрізнялась  спільна  власність  з    визначенням    часток (часткова  власність)  або  без   визначення    часток    (сумісна власнсть).
               Статтею 13 ЦК УРСР 1963 року визначалось  що володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників,  а  при відсутності згоди - спір вирішується судом.
               Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону УРСР вiд 07.02.1991  № 697-XIІ кожен громадянин   в   Україні   має  право  володіти, користуватися  і  розпоряджатися  майном  особисто  або  спільно з іншими.
               Оскільки спільна часткова власність створюється за участю всіх співвласників, то будь-які дії щодо майна, яке є правом спільної часткової власності, мають проводитись лише за наявності згоди всіх співвласників незалежно від розміру частки кожного з них.
               Крім того, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду, проаналізувавши Рішення Конституційного суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004 у справі № 1-2/2004 (про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), вважає за необхідне зазначити, що відповідно  до  Конституції України всі суб'єкти права власності рівні перед законом.
                У  багатоквартирних будинках,  де  не  всі  квартири  приватизовані  чи приватизовані повністю,  власник   (власники)   неприватизованих   квартир   (їх правонаступники) і  власники     приватизованих     квартир багатоквартирного   будинку   є    рівноправними    співвласниками допоміжних   приміщень.   
               Вони   є   рівними   у  праві  володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями.  Ніхто  з власників  квартир  не  має  пріоритетного  права користуватися та розпоряджатися  цими  приміщеннями,  в  тому  числі  і  з   питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т. ін.
 Згідно зі  статтею  19   Закону   України   "Про   об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" ( 2866-14 ) спільне майно власників квартир складається з неподільного та загального  майна.  Неподільне  майно  перебуває у їх спільній сумісній власності і не підлягає  відчуженню,  загальне  майно  -  у  спільній   частковій власності. Відповідно  до  цього  Закону  ( 2866-14 ) співвласники допоміжних приміщень мають  право  розпоряджатися  ними  в  межах, встановлених зазначеним Законом та цивільним законодавством.
             Таким чином,   питання   щодо   згоди   власників  квартир  - співвласників допоміжних приміщень багатоквартирного будинку -  на надбудову  поверхів,  улаштування мансард і т. ін.  з використанням при цьому конструктивних елементів будинку, як і на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо),  має вирішуватися відповідно до законів про  власність  та  інших  законів  України, передусім Цивільного кодексу України ( 435-15).
Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову  поверхів,  улаштування   мансард   у   багатоквартирних будинках,  на  вчинення  інших  дій  стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо)  вирішується  відповідно  до  законів  України,  які визначають правовий режим власності.             
Таким чином, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того що, надаючи дозвіл ОСОБА_1. та ОСОБА_2. на влаштування ( надбудову) мансардного поверху на горищі АДРЕСА_2  Київська міська державна адміністрація своїми Розпорядженнями фактично розпорядилась власністю позивачів без їх згоди. Це потягло порушення їх прав, як співвласників будинку, зокрема позбавило їх права користування, розпорядження горищем.
Посилання апелянта на те що оскаржувані Розпорядження КМДА є лише документами якими дозволено дії по проектуванню можливої реконструкції, а тому не тягнуть за собою обов'язковим наслідком розпорядження майном щодо якого вони видані, тому що кінцева реконструкція може й не мати місця взагалі, а єдиним документом що може створити певні правові наслідки щодо вказаного майна є дозвіл на виконання будівельних робіт, судом апеляційної інстанції до уваги не беруться, виходячи з того що саме вказані Розпорядження КМДА потягли за собою збір подальшої документації на надання дозволу на будівництво виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст. 23 Закону України «Про планування і забудову територій», - забудова територій передбачає здійснення нового будівництва, реконструкції,  реставрації,  капітального ремонту,  впорядкування об'єктів містобудування,  розширення та  технічного  переоснащення  (далі    -   будівництво).
            Фізичні та  юридичні  особи,  які   мають   намір   здійснити будівництво  об'єктів  містобудування  на  земельних ділянках,  що належать  їм  на  праві  власності  чи  користування,  зобов'язані відповідно до ст. 24 ЗУ «Про планування і забудову територій», - отримати від  виконавчих  органів  відповідних рад,  Київської та Севастопольської   міських   державних   адміністрацій,   у   разі делегування  їм  таких повноважень відповідними радами,  дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.
            Відповідно до ст. 24 ЗУ «Про планування і забудову територій»,  фізичні та  юридичні  особи,  заінтересовані   в   здійсненні будівництва  об'єктів  містобудування,  подають письмову заяву про надання дозволу на будівництво до виконавчого  органу  відповідної ради   або   Київської   чи   Севастопольської  міської  державної адміністрації.
            Дозвіл на  будівництво  дає  право  замовникам  на  отримання вихідних даних на проектування,  здійснення проектно-вишукувальних робіт  та  отримання  дозволу  на  виконання  будівельних  робіт у порядку, визначеному цим Законом.
            Відповідно до ст. 29 ЗУ «Про планування і забудову територій»,  - дозвіл на виконання  будівельних  робіт  -  це  документ,  що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт,  підключення об'єкта будівництва  до  інженерних  мереж  та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт.
         Дозвіл на  виконання  будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю,  які ведуть  реєстр наданих дозволів,  на підставі: серед інших, проектної документації, погодженої та затвердженої в порядку, визначеному законодавством;   рішення виконавчого  органу  відповідної  ради  або  місцевої державної   адміністрації   про   дозвіл  на  будівництво  об'єкта містобудування.
 
               У разі здійснення  реконструкції,  реставрації,  капітального ремонту об'єктів містобудування для отримання дозволу на виконання зазначених робіт додається копія  документа,  що  посвідчує  право власності на будинок чи споруду, або письмової згоди його власника на проведення зазначених робіт.
               Таким чином,  можна дійти висновку про те що фактичним розпорядженням майна позивачів є саме вчинення дій по реконструкції, про що також вказує і апелянт, проте колегія Київського апеляційного адміністративного суду вважає за необхідне додати, що дії по реконструкції вичиняються на підставі отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
               Однією ж з підстав для видачі інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю вказаного дозволу на виконання будівельних робіт, є рішення виконавчого органу відповідної ради   або   Київської   чи   Севастопольської  міської  державної адміністрації. У м. Києві дозволи на будівництво видаються саме Київською міською державною адміністрацією.
               Крім того, з тексту відповідних пунктів оскаржуваних  Розпоряджень КМДА з наступними змінами, а саме такі основні слова: «…надання дозволу на виготовлення проектно-кошторисної документації на реконструкцію горищ та надбудову мансардних поверхів………, та дозволу на надбудову мансардного поверху……..»  вбачається що вказані Розпорядження КМДА і є першопричинами і основними підставами, на отримання особами щодо яких вони були видані подальшої документації, остаточним документом якої і є дозвіл на виконання будівельних робіт.
               Цей факт не заперечує і апелянт, а також апелянт в своїй апеляційній скарзі зазначає що зазначені розпорядження КМДА і є дозволами на будівництво( а.с. 153, 4-й абзац 3,4-те речення).
               В судовому засіданні Київського апеляційного адміністративного суду 11.03.2008 року, представник апелянта також висловила тезу, стосовно того, що оскаржувані Розпорядження КМДА є дозволами на будівництво, зазначивши при цьому що вони є лише документами, якими дозволено дії по проектуванню можливої реконструкції, а тому не тягнуть за собою обов'язковим наслідком розпорядження майном щодо якого вони видані.
               Стосовно доводів апеляційної скарги про те що фактичне розпорядження приміщеннями, що перебувають у спільній власності жителів будинку АДРЕСА_2 настає з моменту виконання будівельних робіт, колегія Київського апеляційного адміністративного суду вважає за необхідне пояснити наступне.
               Так, виконання будівельних робіт відповідно до законодавства України здійснюється  на підставі дозволу про виконання таких робіт.
               Таким чином, суд апеляційної інстанції робить висновок про те, що дозвіл на виконання будівельних робіт - є остаточним документом, оскаржувані Розпорядження КМДА, які і є предметом оскарження, є підставою для надання дозволів на виконання будівельних робіт.
               Так як Розпорядження КМДА стали підставою для вчинення подальших дій по збору та затвердженню документації, з метою досягнення остаточної цілі - виконання будівельних робіт по надбудові мансардного поверху, на підставі права на здійснення таких будівельних робіт, то саме вони і підлягають скасуванню, як такі що прийняті суб'єктом владних повноважень з порушенням права власності позивачів.
           Таким чином, проаналізувавши законодавчі акти, що визначають компетенцію КМДА, а також матеріали справи, колегія суддів Київського апеляційного суду приходить до висновку, що п. 9 та п. 38 Розпорядження КМДА № 1227 від 20.07.2000 р.;
п. 106 Розпорядження КМДА №2417 від 12.11.2001 р.; п. 31 Розпорядження №176 від 05.02.2002р. прийняті КМДА у межах повноважень що передбачені Конституцією та законами України проте необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, без дотримання принципу рівності перед законом, та без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивачів та третіх осіб  і цілями, на досягнення яких спрямовані вказані розпорядження, що, у відповідності до ч. 3 ст. 2, та п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України,  є підставою для визнання відповідних пунктів вказаних розпоряджень протиправними.
      Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того що позовні вимоги про визнання протиправним п. 3 Розпорядження КМДА від 29.04.1998 року № 964, яким ОСОБА_1. надано право виступити інвестором переобладнання горища над своєю квартирою на мансардний поверх в будинку АДРЕСА_2, оскільки воно прийнято в межах компетенції Київської міської держадміністрації відповідно до ст. 31, ч. І п „а" п.п.1,9 Закону України „ Про місцеве самоврядування в Україні" і прав позивачів не порушує.
Відповідно до ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
        Враховуючи викладене, колегія суддів вважає що постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2007 року ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для  її скасування не вбачається.
 
Керуючись ст. ст.  2, 162, 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
 
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу представника третіх осіб - ОСОБА_1, ОСОБА_2- залишити без задоволення.
Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2007 року - залишити без змін
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в установленому законом порядку.     
             
                Головуючий:
 
                  Судді