Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Юрій Васильович]

. Заради  чого була подана заява про ПЕРЕГЛЯД? Невже, так шкода було  кількох копійок?
Що мають тепер усі українці  в результаті ініційованого "ПЕРЕГЛЯДУ":

Тобто Ваша позиція така, якщо по справі одного українця прийнято законне рішення, а по справі другого незаконне, то другий повинен сидіти мовчки?
В заяві про перегляд мова йшла не про копійки. Це ВССУ залишив тільки про копійки, а все суттєве до перегляду не допустив.

[rectifier]

. Заради  чого була подана заява про ПЕРЕГЛЯД? Невже, так шкода було  кількох копійок?
Що мають тепер усі українці  в результаті ініційованого "ПЕРЕГЛЯДУ":

Тобто Ваша позиція така, якщо по справі одного українця прийнято законне рішення, а по справі другого незаконне, то другий повинен сидіти мовчки?
В заяві про перегляд мова йшла не про копійки. Це ВССУ залишив тільки про копійки, а все суттєве до перегляду не допустив.

Моя позиція? Ви ж прекрасно знаєте що перше рішення незаконне...ніякої солідарної відповідальності за неоплату послуг немає (6-850св12 справа), тому і друге назаконне: http://reyestr.court.gov.ua/Review/21432707
Свою думку про мету поданого перегляду залишу  при собі. Поясню, чому: Хто  може мислити і аналізувати  - зрозуміє сам.  Іншим моя думка не потрібна.

[focus]

дивно....
як вссу допустив справу до провадження у всу
http://reyestr.court.gov.ua/Review/21432707 справа -6-850св12

Ухвалюючи судові рішення по справі суди встановили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є наймачами квартири АДРЕСА_1, в якій відповідач ОСОБА_4 був зареєстрований по 14.02.2007 року.
......

 в той же час в справі іншій- http://reyestr.court.gov.ua/Review/34634297

У травні 2012 року комунальне підприємство "Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг" (далі - КП "Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг") звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_17 і ОСОБА_18 є одними зі співвласників квартири АДРЕСА_1.

тобто у справах різні фактичні обставини. Питання. як вссу допустив до провадження?

я вже не кажу, що Луцьктепло ніколи не було баланосутримувачем будинку і послуги з утримання будинку ніколи не надавав.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/31402109

Оскільки зі змісту заяви та доданого до неї судового рішення вбачається, що справи стосуються спорів, які виникли з подібних правовідносин та вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, справу слід допустити до провадження Верховного Суду України.

[Юрій Васильович]

дивно....
як вссу допустив справу до провадження у всу
тобто у справах різні фактичні обставини. Питання. як вссу допустив до провадження?
я вже не кажу, що Луцьктепло ніколи не було баланосутримувачем будинку і послуги з утримання будинку ніколи не надавав.

Ви ще не звернули увагу що області різні, міста різні, назви вулиць різні, прізвища ( а також імена та по батькові) різні! 
І ще багато, багато чого різного: будинки, квартири, вік відповідачів, дати народження, освіта, сімейний стан...  Досить? Чи ще наводити приклади?
А якщо без жартів, то не чудіть!

[alexalex]

Жилконторам разрешили применять к должникам дополнительные санкции - индексировать сумму долга в зависимости от инфляции и требовать штраф в размере 3% годовых. Сообщение о том, что такое решение Верховный Суд Украины принял по иску коммунальщиков из Артемовска к задолжавшим жильцам одного из домов, пишет КП в Украине.
http://ua-banker.com.ua/news/financial/19558

Цей пост приєднано до теми з окремо створеної дописувачем "гілки".
Зауваження дописувачу alexalex Користуйтесь функцією "Показати нові повідомлення з Вашого останнього візиту". Не потрібно "клонувати" теми.

[focus]

дивно....
як вссу допустив справу до провадження у всу
тобто у справах різні фактичні обставини. Питання. як вссу допустив до провадження?
я вже не кажу, що Луцьктепло ніколи не було баланосутримувачем будинку і послуги з утримання будинку ніколи не надавав.

Ви ще не звернули увагу що області різні, міста різні, назви вулиць різні, прізвища ( а також імена та по батькові) різні! 
І ще багато, багато чого різного: будинки, квартири, вік відповідачів, дати народження, освіта, сімейний стан...  Досить? Чи ще наводити приклади?
А якщо без жартів, то не чудіть!

Юрій Васильович! теплопостачальна компанія  по своєму статуту не може бути балансом і надавати "послуги по теплопостачанню". Тому далі немає про що говорить. займатися наданням посгуг населенню з жкп не її рук справа.

[alexalex]

30 октября 2013 года на заседании судебных палат по гражданским и хозяйственным делам Верховного Суда Украины (далее – ВСУ) по делу N6-59цс13 вынесено знаковое решение, касающееся всех граждан Украины, проживающих в многоквартирных домах. На официальном сайте ВСУ было обнародовано правовое заключение по этому делу, в котором разъяснялось, что закрепленная в п. 10 ч. 3 ст. 20 Закона "О жилищно-коммунальных услугах" правовая норма об ответственности должника за несвоевременное осуществление оплаты за жилищно-коммунальные услуги в виде пени не исключает применения правовых норм, установленных в ч. 2 ст. 625 Гражданского кодекса (далее – ГК). Но следует отметить, что это заключение, которое является обязательным для всех субъектов властных полномочий и судов, – не единственное стоящее внимания широкой общественности положение постановления по делу N6-59цс13.
http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/527bd01aba660/

Цей пост приєднано до теми з окремо створеної дописувачем "гілки".
Зауваження дописувачу alexalex Користуйтесь функцією "Показати нові повідомлення з Вашого останнього візиту". Не потрібно "клонувати" теми.

[Юрій Васильович]

Юрій Васильович! теплопостачальна компанія  по своєму статуту не може бути балансом і надавати "послуги по теплопостачанню". Тому далі немає про що говорить. займатися наданням посгуг населенню з жкп не її рук справа.

В даному випадку з Вами дійсно "немає про що говорить". Ви спочатку детально проаналізуйте рішення судів. А потім спробуєте робити висновки.
По-перше: Ні хто, ні де не посилався на ДКП «Луцьктепло» як на балансоутримувача. Це Ваша ВИГАДКА. В заяві про перегляд відповідач з приводу неоднакового застосування ст. 1 ЗУ "Про ЖКП" посилався на інше рішення касаційної інстанції. ВССУ це питання до перегляду не допустив. Правова позиція ВСУ стосується лише застосування норм пункту 10 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та частини другої статті 625 ЦК України.
По-друге:
А)

4.1. Виконавцем    послуг    з   централізованого   опалення, централізованого   постачання   холодної    та    гарячої    води, централізованого  водовідведення  (далі - комунальні послуги) може бути виробник зазначених послуг,  виконавець послуг  з  управління будинком,   спорудою   або   групою   будинків  чи  інший  суб'єкт господарювання,  з яким  дійшли  домовленості  про  надання  таких послуг, та який відповідає вимогам пункту 1.3 Порядку.

  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0541-05
Б) ДКП «Луцьктепло» є комунальним підприємством, створеним рішенням виконкому Луцької міської ради:

Державне комунальне під­приємство «Луцьктепло», яке створене згідно з рішенням виконкому Луцької міської ради від 19.05.1999 р. №231 і свою діяльність здійснює на підставі Ста­туту, зареєстрованого 19.05.1999 р.
ДКП «Луцьктепло» є державним комунальним підприємством і юри­дичною особою, має самостійний баланс, печатку, розрахунковий та інші ра­хунки в установах банків, штампи і бланки із своїм найменуванням. Власник - Луцька міська рада.
Майно Підприємства складається з основних засобів, обігових коштів, фінансових та інших активів, відображених у бухгалтерському балансі.
Підприємство багатогалузевий суб'єкт господарювання, згідно з Ста­тутом може здійснювати:
- виробництво теплової енергії;
- транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами;
- постачання теплової енергії;
- господарська діяльність, пов’язана із створенням об’єктів архітектури.

 Пріоритетним завданням Підприємства є забезпечення тепловою енер­гією населення, бюджетних установ та інших споживачів.
Загальна протяжність теплових та парових мереж складала 131,9 км., постачання теплової ене­ргії до споживачів забезпечується 64 котельнями, які працюють на газопо­дібному паливі. Сумарна потужність котелень становить 493,055 Гкал/год. На кінець 2012 року кількість котлів (енергоустановок) становила 170 одиниць, з яких 139, або 81,7 відсотка з терміном експлуатації понад 20 років.

Підприємство надає послуги населенню:

    з централізованого опалення – 53799 абонентам;
    з централізованого постачання гарячої води – 41463 абонентам;
    з децентралізованим теплопостачанням – 343 абонентам.
    з обслуговування внутрішньобудинкових систем – 627 житловим будинкам.

Опалювальна площа квартир з централізованим опаленням становить 2582599м2, втому числі з обліком 592273м2, що складає 22,9%. Опалювальна площа з децентралізованим опаленням становить 19911,5м2 і є з обліком.
29116 абонентів є споживачами централізованого постачання гарячої води із квартирним обліком гарячої води, що складає 70,2% від загальної кількості абонентів.

Виконком Луцької міської ради був вправі визначити ДКП «Луцьктепло» ВИКОНАВЦЕМ послуги з ЦО. Чи визначив, чи не визначив - заявнику з Артемівська ( як і з будь-якого іншого міста) байдуже. Заявник лише посилається на рішення ВССУ у якому ДКП «Луцьктепло» фігурує як позивач  з вимогою стягнення боргу за жкп. Та обставина, що ДКП «Луцьктепло» надавало послуги з "опалення та гарячого водопостачання" Відповідачам, є встановленою.
В) Ви взагалі читали рішення ВССУ?

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 03 березня 2009 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було задоволено частково, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ДКП «Луцьктепло» заборгованість за опалення та гарячу воду за період з жовтня 2005 року по січень 2007 року включно у розмірі 2006 грн. 75 коп.. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ДКП «Луцьктепло» заборгованість за опалення та гарячу воду за період з лютого 2007 року по серпень 2008 року включно у розмірі 1887 грн. 75 коп.. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ДКП «Луцьктепло» 28 грн. 91 коп. витрат по оплаті судового збору та 15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ДКП «Луцьктепло» 10 грн. 03 коп. витрат по оплаті судового збору та 15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В решті позову було відмовлено.

Відмовлено було у стягненні

784 грн. 20 коп. індексу інфляції та 237 грн. 49 коп. процентів річних

ВССУ погодився з Рішенням апеляційного суду Волинської області

Касаційну скаргу Державного комунального підприємства «Луцьктепло» відхилити.

Рішення апеляційного суду Волинської області від 03 березня 2009 року залишити без змін.

В рішенні дійсно зустрічається термінологія "теплопостачання" " теплова енергія"  ( це є в багатьох рішеннях по послугам ЦО та ГВП). Чому? Відповідь знайдете в самому рішенні - є посилання на ст. 67 ЖКУ:
 

Стаття 67. Плата за комунальні послуги
     Плата  за  комунальні  послуги  (водопостачання, газ, теплова енергія  та  інші  послуги)  береться  крім  квартирної  плати  за затвердженими в установленому порядку тарифами. (  Стаття  67  із  змінами,  внесеними згідно із Законом N 2598-IV ( 2598-15 ) від 31.05.2005 )

Кодекс є чинним. Можна тривалий час сперечатися з приводу термінології, але саме в цьому рішенні ВССУ зазначено:

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі заборгували за період з липня 2005 року по серпень 2008 року за послуги по теплопостачанню 4067 грн. 44 коп., з яких 2774 грн. 11 коп. - за опалення та 1293 грн. 33 коп. - за гарячу воду.

Опалення та гаряче водопостачання є без сумніву комунальними послугами.
Г) Комунальні послуги і послуга з утримання будинку є ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИМИ ПОСЛУГАМИ ( ЗУ "Про ЖКП").
Квартиронаймачі і власники квартири є СПОЖИВАЧАМИ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ.
ОБСТАВИНИ ОДНАКОВІ - ВИКОНАВЦІ  житлово-комунальної послуги позиваються до СПОЖИВАЧІВ про стягнення БОРГУ за  ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНІ ПОСЛУГИ. В справі ДКП «Луцьктепло» апеляційна інстанція відмовляє у застосуванні ст. 625 ЦКУ і з цим погоджується ВССУ, а в справі КП АККЖКП апеляційна інстанція залишає в силі застосування  ст. 625 ЦКУ і з цим погоджується ВССУ.  Підстав відмовити у допуску до перегляду у ВССУ просто НЕ БУЛО.

[Юрій Васильович]

Тобто наявність пені не заважає здерти все по повній програмі.

Так.
 

Може хтось (хто на це має право) візьме на себе ініціативу подати запит до Конституційного суду про обов'' язковість положень ст. 19. Це зменшило б напругу, бо обов язковість надавати послуги виключно згідно договору, привело б то укладання таких умов , які задовольняли  обидві сторони. Тоді в договорі можливо прописати як пеню, так і інші штрафні санкції

Питання - Хто?

(click to show/hide)

ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

для громадян, іноземців, осіб без громадянства та юридичних осіб щодо підготовки конституційних звернень

 

Матеріали підготовлено відповідно до Закону України „Про Конституційний Суд України“, Регламенту Конституційного Суду України з урахуванням практики Конституційного Суду України.

 

1.Компетенція Конституційного Суду України

 

Відповідно до статті 150 Конституції України і статті 13 Закону України „Про Конституційний Суд України“ (далі – Закон), Конституційний Суд України за конституційними зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства та юридичних осіб ухвалює рішення щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Офіційне тлумачення будь-яких інших нормативно-правових актів органів державної влади не належить до повноважень Конституційного Суду України.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України його юрисдикція поширюється лише на чинні нормативно-правові акти (Рішення Конституційного Суду України від 14 листопада 2001 року № 15–рп/2001). Нормативні акти, які на момент внесення клопотання до Конституційного Суду України втратили чинність, тлумаченню не підлягають.

 

2. Суб’єкти права на конституційне звернення. Підстава для конституційного звернення 

 

Відповідно до статті 43 Закону громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи є суб’єктами права на конституційне звернення щодо офіційного тлумачення Конституції та Законів України.

Конституційне звернення – це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи (частина перша статті 42 Закону).

Єдиною підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції або законів України судами України (загальної юрисдикції), іншими органами державної влади, якщо суб’єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод (стаття 94 Закону). Відповідно до викладеної в Ухвалі від 12 травня 2010 року № 31-у/2010 правової позиції Конституційного Суду України „під неоднозначним застосуванням положень Конституції України або законів України слід розуміти різне застосування одних і тих же норм цих правових актів судами України, іншими органами державної влади за однакових юридично значимих обставин“.

При підготовці конституційного звернення найбільш суттєвим є  доведення неоднозначності застосування положень Конституції або законів України судами України, іншими органами державної влади. Суб’єктом права на конституційне звернення повинен надати достовірні документи, які вказують на різне розуміння і застосування положення закону за однакових обставин. До однакових обставин можна віднести, наприклад, випадки, коли суди загальної юрисдикції розглядали справи однієї категорії з однаковим чи подібним предметом позову, або інші органи державної влади приймали рішення щодо одного кола питань за зверненнями певних суб’єктів.

На підтвердження фактів неоднозначного застосування судами загальної юрисдикції положень Конституції та законів України можна надавати копії рішень, як виготовлених апаратом суду, так і взятих з Єдиного державного реєстру судових рішень. Частиною першою статті 9 Закону України „Про доступ до судових рішень“ передбачено право особи, яка не бере (не брала) участі у справі, якщо судове рішення безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов’язків, звернутися до апарату відповідного суду з письмовою заявою про виготовлення копії судового рішення апаратом суду. Згідно з частиною п’ятою статті 9 згаданого Закону копія судового рішення, виготовлена апаратом суду, засвідчується відповідальною службовою особою апарату суду та печаткою суду із вказанням дати.

Слід зазначити, що копії судових рішень, роздруковані з інтернет-сайту Єдиного державного реєстру судових рішень, не містять інформації про набрання судовими рішеннями законної сили, про перегляд їх в апеляційному та касаційному порядку та про результати такого перегляду. З огляду на це такі копії не є беззаперечним доказом наявності неоднозначного застосування правових норм. Тому доцільно використовувати рішення судів касаційної інстанції, надаючи Конституційному Суду України їх копії із зазначенням реквізитів документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України скасовані судами вищої інстанції рішення не можуть враховуватися при вирішенні питання про неоднозначність застосування судами норм законодавства (Ухвала від 27 грудня 2001 року № 40-у/2001).

Сам факт скасування повноважними органами чи посадовими особами актів інших органів чи посадових осіб не є аргументом неоднозначного розуміння, а відтак і застосування тих чи інших положень законів (Ухвала від 25 листопада 2009 року № 59-у/2009).

При обґрунтуванні наявності неоднозначності також необхідно враховувати правову позицію Конституційного Суду України, викладену в Ухвалі від 13 жовтня  2005 року № 36-у/2005: „рішення судів загальної юрисдикції різних інстанцій у конкретній справі між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не визнаються фактом неоднозначного застосування норми закону“.

Типовою помилкою, якої припускаються суб’єкти права на конституційне звернення, є прохання „розтлумачити“ (роз’яснити) не суть норми, а порядок практичного її застосування, тобто показати як, коли, яким чином має діяти той чи інший суб’єкт права в конкретних правових ситуаціях відповідно до вимог правової норми. Це вважається консультацією щодо правозастосування. Тут слід виходити з того, що „офіційне тлумачення і застосування правових норм є різними видами юридичної діяльності. Офіційним тлумаченням вважається діяльність компетентного органу державної влади щодо з’ясування і  роз’яснення волі законодавця, матеріалізованої в нормі права (усвідомлення та роз’яснення смислу норм права з метою найбільш правильної їх реалізації). Правозастосовна діяльність полягає в індивідуалізації правових норм щодо конкретних суб’єктів і конкретних випадків, тобто в установленні фактичних обставин справи і підборі правових норм, які відповідають цим обставинам. Пошук та аналіз таких норм з метою їх застосування до конкретного випадку є складовою правозастосування. Надання консультацій чи роз’яснень з цього приводу не належить до повноважень Конституційного Суду України“ (Ухвала від 31 березня 2010 року № 15-у/2010).

Окремо слід наголосити, що суб’єкти права на конституційне звернення не наділені правом порушувати перед Конституційним Судом України питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) актів, визначених у частині першій статті 150 Конституції України (Ухвала від 7 квітня 2009 року № 18-у/2009). Також безпідставними у конституційних зверненнях є і вимоги перевірити на відповідність Конституції України відомчі правові акти (накази, інструкції тощо), а також правові акти індивідуального значення (зокрема, рішення судів загальної юрисдикції). Перевірка таких актів на відповідність Конституції України до повноважень Конституційного Суду України не належить.

Подаючи до Конституційного Суду України конституційні звернення, громадяни мають усвідомлювати, що ці клопотання опрацьовуються у Конституційному Суді України відповідно до Закону України „Про Конституційний Суд України“, а не відповідно до Закону України „Про звернення громадян“. Необхідно чітко розуміти різницю між конституційним зверненням (його предметом є положення Конституції чи законів України, що потребують офіційного тлумачення) та звичайними зверненнями – заявою, запитом, скаргою, предметом яких можуть бути інші питання діяльності Конституційного Суду України. Громадяни на підставах та в порядку, визначених Законом України „Про звернення громадян“, можуть звернутися до Конституційного Суду України зі звичайною заявою, скаргою, запитом, які будуть розглянуті в порядку, визначеному цим законом. Однак, якщо ці звернення матимуть назву „конституційне звернення“, громадянину надсилається повідомлення Секретаріату Конституційного Суду України про невідповідність вимогам Закону України „Про Конституційний Суд України“ такого звернення.

 

3. Зміст конституційного звернення

 

У конституційному зверненні зазначаються:

 

1) прізвище, ім’я, по батькові громадянина України, іноземця, особи без громадянства, адреса, за якою особа проживає, або повна назва та місцезнаходження юридичної особи;

 

2) відомості про представника особи за законом або уповноваженого за дорученням.

Звертаємо увагу, що довіреність, що видається уповноваженому за дорученням, має бути складена таким чином, щоб вона засвідчувала його право представляти інтереси суб’єкта права на конституційне звернення саме або в тому числі в Конституційному Суді України.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України „юридична особа має діяти через свої статутні органи, діяльність яких розглядається як дії самої юридичної особи. Тому конституційне звернення від юридичної особи подається до Конституційного Суду України через представника органу управління (чи керівника), якого визначено відповідно до закону статутом, положенням чи іншим установчим документом.

Суб’єкт права на конституційне звернення відповідно до пункту 2 частини другої статті 42 Закону України „Про Конституційний Суд України“ саме у конституційному зверненні визначає свого представника, який буде представляти його інтереси в конституційному провадженні.

Таким чином, Закон України „Про Конституційний Суд України“ не передбачає передачу права на звернення до Конституційного Суду України належним суб’єктом права на конституційне звернення іншій особі“ (Ухвала від 13 лютого 2003 року № 11-у/2003).

З огляду на вищенаведене, звернення від юридичних осіб, підписані керівниками, мають містити відомості, чи керівник уповноважений одноособово звертатися від імені юридичної особи (наприклад, відповідні витяги із статуту).

Так, в Ухвалі від 15 жовтня 1997 року № 49-у/1997 вказується, що „Відомостей про належність начальника юридичного відділу Відкритого акціонерного товариства „Сілур“ Новікова М.П. та заступника юридичного відділу цього ж товариства Саркісяна А.А. до повноважного органу юридичної особи або повноважень на представництво за законом чи за дорученням у матеріалах конституційного звернення немає.

Враховуючи, що суб’єкт конституційного звернення не подав даних про наявність у нього права на конституційне звернення, підстав для відкриття провадження у цій справі в Конституційному Суді України немає“.

 

3) статті (окремі положення) Конституції України або Закону України, тлумачення яких має бути дано Конституційним Судом України.

Пропонуємо звернути увагу на витяги з ухвал Конституційного Суду про відмову у відкритті конституційного провадження, що наочно демонструють найсуттєвіші помилки, яких припускаються суб’єкти права на конституційне звернення при виконанні вимог цього пункту:

„…автор клопотання не зазначив конкретно, які саме положення статті 36 Конституції України, статті 45 Цивільного процесуального кодексу України та статті 20 Закону України „Про об’єднання громадян“ мають бути витлумачені Конституційним Судом України. Невизначеність предмета тлумачення унеможливлює здійснення офіційної інтерпретації вказаних статей Конституції та законів України (Ухвала від 2 вересня 2009 року № 47-у/2009)“;

„Крім того, автор клопотання неправильно визначив предмет офіційного тлумачення. У Законі словосполучення „валютна виручка в іноземній валюті“ вживається в іншій редакції: „виручка резидентів в іноземній валюті“. Таким чином, Товариство порушує клопотання про офіційне тлумачення неіснуючого положення Закону (Ухвала від 16 червня 2009 року № 31-у/2009);

„Клопотання про офіційне тлумачення положень розділу XII-2 ГПК України, який містить вісім статей, не може бути задоволене, оскільки відповідно до пункту 3 частини другої статті 42 Закону України „Про Конституційний Суд України“ суб’єкт права на конституційне звернення повинен зазначити конкретні статті (окремі положення) Конституції України або Закону України, тлумачення яких має бути дано Конституційним Судом України“ (Ухвала від 13 лютого 2003 року № 11-у/2003).

 

4) обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції України або законів України.

Обґрунтовуючи необхідність в офіційному тлумаченні, суб’єкт права на конституційне звернення повинен:

а) виходячи з вимог статті 94 Закону навести факти неоднозначного застосування судами України або іншими органами державної влади положень Конституції України або законів України, про офіційне тлумачення яких йдеться в конституційному зверненні;

б) підтвердити такі факти документально;

в) пояснити, які саме його конституційні права і яким чином порушені чи можуть бути порушені внаслідок неоднозначного застосування положень Конституції та законів, про офіційне тлумачення яких йдеться.

 

Далі наводимо деякі суттєві помилки, яких припускаються при наведенні правового обґрунтування та витяги з ухвал Конституційного суду України:

 

– у конституційному зверненні зазначають лише статті Конституції або законів України, які потребують офіційного тлумачення, не обґрунтовуючи його необхідність;

(„У конституційному зверненні громадянина Потапова Ф.І. обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні немає, а лише наведено перелік статей Конституції України та законів України, які, на думку автора звернення, потребують офіційного тлумачення“ (Ухвала від 27 грудня 2001 року № 45-у/2001).

 

– не можна обґрунтовувати необхідність в офіційному тлумаченні незгодою з рішеннями судів загальної юрисдикції, інших органів державної влади;

(„Суб’єкт права на конституційне звернення фактично не погоджується з рішеннями судів загальної юрисдикції та правомірністю застосування (незастосування) ними окремих положень законодавства при здійсненні судочинства. Проте оскарження прийнятих у справі рішень судів загальної юрисдикції має відбуватися в порядку, встановленому процесуальним законодавством України. Відповідно ж до статті 14 Закону України „Про Конституційний Суд України“ до повноважень Конституційного Суду України не належать питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції“ (Ухвала від 5 липня 2007 року № 35-у/2007).

„Порушені … питання щодо офіційного тлумачення зазначених положень Конституції України і КПК України фактично стосуються необхідності надання рекомендацій щодо процесуального порядку застосування судами цих норм у конкретних справах, а також оцінки судами законності дій органів дізнання і досудового слідства, що віднесено до компетенції судів загальної юрисдикції і не належить до повноважень Конституційного Суду України (стаття 14 Закону України „Про Конституційний Суд України“)“ (Ухвала від 15 лютого 2007 року № 16-у/2007).

„Посилання у зверненні на конкретні життєві ситуації не може служити аргументом неоднозначного застосування як положень Конституції України або законів України, так і Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року, оскільки дослідження конкретних обставин справи і застосування щодо них рішень Конституційного Суду України належить до компетенції судів загальної юрисдикції. Серед повноважень Конституційного Суду України тлумачення власних рішень (стаття 150 Конституції України, стаття 13 Закону України „Про Конституційний Суд України“) не передбачено“ (Ухвала від 10 липня 1998 року № 34-у/1998);

 

– суб’єкт права на конституційне звернення, вимагаючи офіційного тлумачення правової норми, ставить перед Конституційним Судом України принципово інші завдання, що виходять за межі його повноважень.

(„...усунення розбіжностей у законодавстві до повноважень Конституційного Суду України не віднесене, а розв’язання колізії, тобто визначення норми, яка повинна бути застосована до конкретних правовідносин, може стати предметом конституційного провадження лише у порядку, визначеному у ст. 84 Закону України „Про Конституційний Суд України“ (Ухвала від 8 травня 1997 року № 11-у/1997).

„Оскільки порушене суб’єктом права на конституційне звернення питання щодо офіційного тлумачення терміна „необхідна кількість підписних листів“ не врегульоване нормою закону, то воно потребує законодавчого визначення. Заповнення такої прогалини шляхом тлумачення призведе до створення норми, що не належить до повноважень Конституційного Суду України і є підставою, передбаченою пунктом 3 статті 45 Закону України „Про Конституційний Суд України“, для відмови у відкритті конституційного провадження“ (Ухвала від 8 липня 1999 року № 33-у/1999).

„Фактично, автор звернення просить дати юридичну консультацію по застосуванню положень відповідного Закону, що не входить до компетенції Конституційного Суду України“ (Ухвала від 17 червня 1997 року № 28-у/1997).

 

Неврахування повноважень Конституційного Суду України щодо здійснення офіційного тлумачення може мати наслідком винесення Конституційним Судом України ухвали про відмову у відкритті конституційного провадження у справі на підставі пункту 3 статті 45 Закону України „Про Конституційний Суд України“ – непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному зверненні.

Неоднозначність застосування положень Конституції або законів України має бути підтверджена документально відповідними рішеннями судів загальної юрисдикції, інших органів державної влади.

При цьому листи-відповіді органів державної влади, органів місцевого самоврядування, які містять лише позицію цих органів і не пов’язані із правозастосуванням положень нормативно-правових актів, офіційне тлумачення яких просить дати автор клопотання, не можуть розглядатися як акти неоднозначного застосування їх положень (Ухвала від 3 березня 2009 року № 13-у/2009).

 

5) дані щодо інших документів та матеріалів, на які посилаються суб’єкти права на конституційне звернення (копії цих документів і матеріалів додаються).

Цю вимогу слід розуміти так, що до конституційного звернення долучають витяги з Конституції або законів України щодо норм, які мають бути протлумачені, а також оформлені належним чином копії усіх документів, на які робиться посилання у конституційному зверненні.

Наприклад, суб’єкт права на конституційне звернення „…не надав копій рішень судових органів, на які посилається у конституційному зверненні, а також не навів обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень статей 49, 51 Закону, тобто не дотримав вимог пунктів 4, 5 частини другої статті 42 Закону України „Про Конституційний Суд України“ (Ухвала від 10 червня 2009 року № 30-у/2009).

 

6) перелік документів і матеріалів, що додаються.

В кінці конституційного звернення має бути перелік документів і матеріалів, які додаються.

 

Відповідно до частини третьої статті 42 Закону конституційне звернення, документи та інші матеріали до нього подаються у трьох примірниках.

 

Усі зазначені вимоги до конституційних звернень однаково обов’язкові до виконання. Наслідком їх недотримання може бути винесення Конституційним Судом України ухвали про відмову у відкритті конституційного провадження у справі на підставі пунктів 1, 2, 3 статті 45 Закону України „Про Конституційний Суд України“ – відсутність встановленого Конституцією України, цим Законом права на конституційне звернення, невідповідність конституційного звернення вимогам, передбаченим Конституцією України, цим Законом, непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному зверненні.

Для запобігання таким ситуаціям Секретаріат Конституційного Суду України на виконання вимог § 10 Регламенту Конституційного Суду України надсилає авторам конституційних звернень, у яких зазначених вище вимог не дотримано, відповідні листи, зокрема, про допущені у зверненнях помилки й недоліки. Надсилання таких листів є звичайною практикою органів конституційного судочинства практично усіх країн світу.

Зазначені повідомлення (листи) Секретаріату Конституційного Суду України не є процесуальними документами про відмову у відкритті конституційного провадження. Вони не позбавляють права на повторне звернення до Конституційного Суду України з цього ж питання, більше того, мають на меті надати авторам клопотань допомогу у приведенні конституційних звернень у відповідність до вимог Закону і запобігти прийняттю Конституційним Судом України ухвали про відмову у відкритті конституційного провадження за цим зверненням, яка є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

 

Управління правової експертизи

http://www.ccu.gov.ua/uk/publish/article/133816     

[Nimfa]

Обговорення питання у темі:
ЖЭКи будут требовать от должников штраф в размере 3% годовых. ВИДЕО
http://gro-za.org/forum/index.php?topic=8553.0.html

Поки що ухвалюють такі рішення

(click to show/hide)

РІШЕННЯ
Іменем України
14 листопада 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді  Мельника Я.С.,
суддів:  Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Зараз" на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 05 лютого 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Зараз" до ОСОБА_2 про визнання договору про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним, стягнення заборгованості за оплату житлово -комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних,-

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2012 року ТОВ "Зараз" звернулося до суду із даним позовом та просило визнати договір про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним, стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за оплату житлово - комунальних послуг у розмірі 15 658,21 грн. та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим,  що позивач є виконавцем житлово - комунальних послуг в с. Чайки Києво - Святошинського району Київської області, а  відповідачка  є власником квартири АДРЕСА_1. Оскільки зазначений будинок 14 жовтня 2009 року введено в експлуатацію, а тому позивач вважає, що з цього моменту відповідачка повинна нести витрати по утриманню будинку. Проте, ОСОБА_2 навмисно ухиляється від підписання договору про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території з метою невиконання свого обов'язку по оплаті житлово - комунальних послуг. Позивач вказав, що згідно даних бухгалтерського обліку та інформації про особовий рахунок відповідачки, сума заборгованості відповідача перед позивачем за період з 14 жовтня 2009 року по 19 січня 2012 року складає 12    622, 57 грн., 3 % річних від основного боргу складають 839,31 грн.; сума боргу, на яку збільшилася заборгованість внаслідок інфляційних процесів становить 2    196,33 грн.
Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 5 лютого 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ «Зараз» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення їх позовних вимог в повному обсязі, посилаючись невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, вважає за необхідне її задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак рішення суду першої інстанції не повністю відповідає вказаним вимогам.
З матеріалів справи вбачається, що 22 березня 2008 року між ТОВ "Укргаз" та ОСОБА_2 було укладено договори бронювання та участі у будівництві об'єкту № 3/1/10/67/ж, з метою придбання у власність квартири АДРЕСА_1
Відповідно до рішення Виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільради від 18.01.2008 року за № 5 об'єктам нерухомості, запроектованим на території житлового комплексу «Чайка» було присвоєно такі поштові адреси: будівельна адреса будинку АДРЕСА_2 відповідає поштовій адресі: будинок АДРЕСА_1. 
14.10.2009 року будинок АДРЕСА_1, в якому має квартиру відповідачка, введено в експлуатацію, що підтверджується свідоцтвом відповідності Інспекції ДАБК у Київській області.
Як вбачається з акту прийому - передачі за договором про участь у будівництві об'єкту від 21 січня 2011 року ТОВ "Укргаз" передало, а ОСОБА_2 прийняла в порядку погашення Лоту облігацій, придбаного за договором купівлі - продажу № Б-351/81-06-2/2008/001 від 4 квітня 2008 року, та згідно додатковій угоді № 1 до договору участі у будівництві об'єкта № 3 3/1/10/6/ж від 22 березня 2008 року однокімнатну квартиру загальною площею 76,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. А тому доводи відповідачки про те, що вона дізналась про новий номер будинку тільки у 2012 році спростовується вищевказаним актом, який вона власноруч підписала.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія САЕ № 232912 від 6 квітня 2011 року відповідачка є власником вищевказаного нерухомого майна.
Рішенням виконавчого комітету Петропавлівсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району № 484/4 від 27 листопада 2009 року позивача затверджено виконавцем житлово - комунальних послуг будинків в АДРЕСА_1, які введено в експлуатацію.
ТОВ "Зараз" у 2009 - 2011 роках були укладені наступні договори з контрагентами, що підтверджують надання позивачем послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території: договір № 1/29/208 від 1 вересня 2008 року про надання послуг по охороні об'єкта; договір № Д2 4Ь від 30 вересня 2008 року про повне технічне обслуговування ліфтів; договір № 66 від 9 березня 2010 року на вивіз твердих побутових відходів та великогабаритного сміття; договір № 09/03/10 про надання послуг по сортуванню твердих відходів від 9 березня 2010 року; договір № 1/04/09 від на виконання робіт з прочистки каналізаційної мережі від 1 квітня 2009 року; договір № 145 від 1 липня 2010 року про надання послуг по дезінфекції, дезінсекції та дератизації; договір № 1 від 1 січня 2011 року про надання послуг по збору та вивезенню відходів.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано безспірних доказів щодо надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку та зазначав, що  спосіб захисту цивільних прав та інтересів, який обрав позивач, в частині вимог щодо визнання договору укладеним не передбачений ст. 16 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог щодо зобов'язання відповідача укласти з ТОВ  "Зараз" договір по управлінню будинком, надання комунальних послуг та послуг по утриманню будинку, споруд та прибудинкових територій, виходячи з наступного.
Відповідно до статей 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг зобов'язаний укласти письмовий договір з виконавцем послуг на основі типового договору.
Обов'язку споживача житлово-комунальних послуг укласти договір з виконавцем послуг, що передбачений пунктом 3 частини 2 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідає обов'язок виконавця підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».
Зважаючи на викладене, умови типового договору є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд, так як такий типовий договір набув юридичної сили, акта цивільного законодавства, яким його затверджено.
Отже, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини 3 статті 6, статтям 627, 630 ЦК України та статтям 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
У разі такої відмови виконавець послуг має право на звернення до суду за захистом свого права та інтересу, які підлягають захисту на підставі пункту 1 частини 2 статті 6 ЦК України, шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.
Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновків про відмову у задоволенні вимог щодо зобов'язання відповідача укласти з ТОВ "Зараз" договір по управлінню будинком, надання комунальних послуг та послуг по утриманню будинку, споруд та прибудинкових територій оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що ТОВ «Зараз» пропонувало ОСОБА_2 укласти договір на умовах типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, а вона відмовлялася або ухилялася від його укладення.
При цьому,  колегія суддів  не може погодитись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачки заборгованості за оплату житлово - комунальних послуг.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" правовідносини, що виникають між: виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг на підставі є предметом регулювання цього Закону.
Статтями 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що одним із видів житлово-комунальних послуг за своїм функціональним призначенням є послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).
На підставі ч. 1 ст. 16 вищевказаного Закону порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг відповідно до ст. 19 цього Закону, здійснюється виключно на договірних засадах.
За правилами ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина 2 статті 331 ЦК України).
Відповідно до частини 3 статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
До прийняття новоствореного нерухомого майна в експлуатацію та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва.
Судом встановлено, що з 09 квітня 2011 року ОСОБА_2 є власником квартири, що підтверджується свідоцтвом про право власності на спірну квартиру, а тому вона є споживачем житлово - комунальних послуг, які надаються будинку як цілісно-майновому комплексу, в якому така квартира знаходиться.
Тарифи на житлово - комунальні послуги затверджені рішеннями виконавчого комітету Петропавлівсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району № 584/1 від 31 жовтня 2008 року, № 269 від 11 червня 2010 року, № 189 від 25 березня 2011 року.
Позивачем, як на доказ надання відповідачу житлово-комунальних послуг, надано суду апеляційної інстанції квитанції про сплату комунальних послуг  ОСОБА_2 за період, починаючи тільки з вересня 2011 року.
Таким чином, враховуючи надані квитанції, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за період з вересня  2011 року по 19 січня 2012 року у розмірі  2  429, 25 грн., що складається з: суми на сплату ЖКП  за вересень 2011 року у розмірі 335,95 грн., за жовтень 2011 року у розмірі 592,15 грн., за листопад 2011 року у розмірі 774,07 грн., за грудень 2011 року у розмірі 727,08 грн.
За таких обставин, з  огляду на те, що відповідачкою при розгляді справи не доведено, що вона як споживач житлово - комунальних послуг звільнена від обов'язку по їх оплаті, а тому ця заборгованість з ОСОБА_2 як споживача послуг має бути стягнута на користь ТОВ "Зараз", тобто рішення суду першої інстнації в цій частині підлягає скасуванню.
Однак позовні вимоги в частині стягнення інфляційних витрат та 3 % річних не підлягають до задоволення, оскільки ст. 625 ЦК України, на яку посилається позивач, на дані правовідносини не поширюється.
Проте, суд першої інстанції, на зазначене уваги не звернув, не повно з'ясував обставини у справі  і дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Зараз»  про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості по стягнення заборгованості за оплату житлово - комунальних послуг.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню  в частині відмови Товариству з обмеженою відповідальністю "Зараз" у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за оплату житлово - комунальних послуг  на підставі ст.309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення цих вимог.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зараз"  задовольнити частково.
Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 5 лютого 2013 року в частині відмови Товариству з обмеженою відповідальністю "Зараз" у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за оплату житлово - комунальних послуг скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення цих вимог.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зараз" заборгованість за оплату житлово - комунальних послуг в розмірі 2  429, 25 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дев'ять гривень 25 копійок).
В іншій частині рішення залишити без змін.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35241371

[nemo]

Ось головний хибний висновок у постанові № 6-59цс13 від 30.10.2013 р.:

З огляду на те, що в процесі прийняття спеціального закону – Закону України «Про житлово-комунальні послуги» – зміни до ЦК України Верховною Радою України не розглядалися та не приймалися, стосовно спірних правовідносин норми спеціального закону не можуть конкурувати з нормами основного акту цивільного законодавства.

Тобто ВСУ перебрало на себе повноваження законодавця.

У випадках колізії нормативних приписів ЦК та співвідносних норм інших законів слід керуватися роз'ясненнями Конституційного Суду України (далі - КСУ), викладеними в пункті 3 мотивувальної частини його Рішення від 3 жовтня 1997 р. № 4-зп про набуття чинності Конституції України. У цьому Рішенні КСУ роз'яснено: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше". Відповідні роз'яснення КСУ слід застосовувати і до інших законів, приписи яких інакше, ніж ЦК, мають протягом визначеного в них строку регулювати окремі питання.

Так что Ваше утверждение:

Закон, что дышло...

ВЕРНО!

[assia]

 

"Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними (?)нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному.

А можна людською мовою?

[assia]

Може хтось (хто на це має право) візьме на себе ініціативу подати запит до Конституційного суду…

Питання - Хто?

Мабуть і я маю право. Але… Для того, що б скористатися цим правом, треба бути фахівцем, тому питання «хто?» тут не зовсім доречне. В нас є   депутати, є юристи, які багато говорять про житлово-комунальні послуги, а зараз одна з них (М.) хоче отримати депутатське посвідчення, тому є кому подавати запит. Ст.19. повинна виконуватися обома сторонами. Якщо виконавець послуг подасть на підпис проект договору, який відповідає всім вимогам, а мешканець його не підпише, то хай подає в суд і через суд вирішує проблему. Якщо не відповідає вимогам , можна не підписувати доки все  виправить. При чому повинен бути наданий строк, як в прикінцевих положеннях Закону про ЖКП, скажемо пів року, не уклали договір з вини ЖЕКу- до побачення, не платіть доки не виконає вимогу ст.. 19., не уклали договір з вини співвласника – через суд вимагайте борг з усіма % та неустойками.