'ГРО-ЗА' - ГРОмадський правоЗАхисник

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Новини:

Для того, щоб надіслати запитання, реєстрація у форумі не потрібна.

Автор Тема: Судові рішення знайдені foсus'ом!  (Прочитано 156997 раз)

0 Користувачів і 2 Гостей дивляться цю тему.

focus

  • *
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 947
    • Перегляд профілю
Re: Судові рішення знайдені foсus'ом!
« Reply #120 : 07 Жовтня 2014, 07:20:19 »

http://reyestr.court.gov.ua/Review/40678976

Цитувати
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 вересня 2014 р.                                  Справа № 903/818/14

за позовом  державного комунального підприємства "Луцьктепло"

до Волинського територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання частково недійсним та скасування рішення

                                                                                                                   Суддя  Філатова С.Т.

за участю представників сторін:

від позивача: Наумчук В.А., дов. №27/08 від 07.01.2014р.

від відповідача: Луговий С.А., дов. №13 від 22.01.2014р., Лесів О.А., дов. №9 від 13.01.2014р.


Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст. 22 ГПК України  роз'яснено процесуальні права та обов'язки учасників судового процесу.

В судовому засіданні присутній кореспондент ТРК "Аверс, здійснюється відеозапис відповідно до ч.1 ст.4 4 ГПК України.


Суть спору: державне комунальне підприємство "Луцьктепло" звернулось з позовом про визнання недійсними та скасування п.п. 2, 3, 4 рішення адміністративної колегії Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.06.2014р. №24 «Про визнання порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», якими визнано, що державне комунальне підприємство «Луцьктепло» неправомірно нарахувавши плату за спожиту теплову енергію та послугу з постачання гарячої води споживачам м. Луцька згідно із затвердженими нормативами протягом 2013 року та І кварталу 2014 року без врахування показів лічильників, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене частиною 1 статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в межах м. Луцька шляхом вчинення дій, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку; накладено на державне комунальне підприємство «Луцьктепло» штрафу у розмірі 15 000 гривень; зобов'язано державне комунальне підприємство «Луцьктепло» припинити порушення, зазначене у п. 2 резолютивної частини рішення шляхом здійснення перерахунку плати за послуги з постачання гарячої води гр. ОСОБА_5 (АДРЕСА_1) з врахуванням показників квартирного лічильника за період з жовтня 2013 року по червень 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що статтею 11 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» встановлено, що засоби вимірювальної техніки можуть застосовуватися, якщо вони відповідають вимогам щодо точності, встановленим для цих засобів, у певних умовах їх експлуатації. Засоби вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд, дозволяється застосовувати, випускати з виробництва, ремонту та у продаж і видавати напрокат лише за умови, якщо вони пройшли повірку або державну метрологічну атестацію.

Пунктом 15 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. №630 (далі по тексту - Правила надання послуг) передбачено, що засоби обліку води і теплової енергії, встановлені у квартирі (будинку садибного типу) та на вводі у багатоквартирний будинок, підлягають періодичній повірці.

Нарахування плати за послуги з постачання гарячої води та теплової енергії за показами квартирних засобів обліку є нічим іншим як застосуванням засобу вимірювальної техніки.

Дії позивача по нарахуванню плати за спожиту теплову енергію та послугу з постачання гарячої води споживачам м. Луцька згідно із затвердженими нормативами протягом 2013 та І кварталу 2014 року без врахування показів квартирних лічильників, які не пройшли чергову метрологічну повірку, є правомірними, оскільки спрямовані на виконання імперативного припису Закону.

Стверджує, що при прийнятті п. 2 рішення відповідачем порушено та неправильно застосовано норму статті 11 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».

Відповідно до підпункту 4 пункту 32 Правил надання послуг виконавець зобов'язаний контролювати установлені міжповіркові інтервали, проводити періодичну повірку квартирних засобів обліку, їх обслуговування та ремонт, у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж. У даній нормі не йдеться про обов'язок виконавця повідомляти споживача про необхідність проведення чергової повірки квартирного лічильника.

Відтак, відповідачем неправильно застосовано норму пп.4 п.32 Правил надання послуг.

Ні Правилами надання послуг, ні жодним іншим чинним нормативно-правовим актом, ні договорами, укладеними зі споживачами, не передбачено обов'язку позивача завчасно повідомляти споживача про необхідність проведення чергової повірки квартирного лічильника. Відповідно не існує також і будь-якого «порядку повідомлення споживачів про необхідність проведення чергової повірки лічильників гарячої води та теплової енергії», передбаченого чинним законодавством України або договором.

Обґрунтування оскаржуваного рішення посиланням на неіснуючий «порядок повідомлення споживачів...» також свідчить про незаконність такого рішення.

У рішенні міститься відверто недостовірна інформація, а саме про те, що представником позивача, ніби то, визнано вчинення порушення та у зв'язку із важким фінансовим становищем було висловлено прохання про зменшення розміру штрафних санкцій (абз.4 с.8 рішення).

Вказане твердження спростовується «Зауваженнями до подання з попередніми висновками за результатами розгляду справи №12-14 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції ДКП «Луцьктепло» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в межах м.Луцька», поданими відповідачу листом від 20.06.2014р. за №3322/08/14, а також письмовими поясненнями посадових осіб позивача, які брали участь у засіданні адміністративної колегії Волинського ОТВ АМК України 26.06.2014р.

Повідомляє, що оскаржуване рішення було одержано позивачем 07 липня 2014 року, що підтверджується штампом реєстрації вхідної кореспонденції на супровідному листі «Про надсилання рішення».


Відповідач у письмових поясненнях від 15.09.2014р. №20/1.25-1583 позов заперечив, мотивуючи тим, що відповідно до статей 16, 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Порядок надання послуг з гарячої води врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» (надалі - Правила надання послуг).

Відповідно до пунктів 9,10 Правил надання послуг у квартирі (будинку садибного типу) квартирні засоби обліку беруться виконавцем на абонентський облік.

Періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку проводяться за рахунок виконавця.

Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п'ятим пункту 16 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.

Аналогічні права споживача щодо взяття на облік та проведення повірки приладів обліку за кошти виконавця передбачено у п.29 Правил (пункт 5,6) та частини 3 ст.28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».

За результатами розгляду звернень споживачів було встановлено, що ДКП «Луцьктепло» після завершення міжповірочного терміну квартирних приладів обліку не проводить їх повірки, не повідомляє належним чином споживачів про необхідність проведення такої повірки та справляє плату з заявників за нормативами споживання при наявності квартирних засобів обліку, не довівши при цьому неправильність показів цих лічильників.

Зазначені дії ДКП «Луцьктепло» призводили до ущемлення інтересів заявників та до значного зростання витрат на послуги з постачання гарячої води. При цьому, навіть після проведення споживачами за власні кошти повірки лічильників та підтвердження правильності їх роботи, ДКП «Луцьктепло» відмовлялось проводити перерахунок розміру нарахувань плати за послуги гарячої води з врахуванням показів приладів обліку.

             У типовому договорі про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року також визначено зобов'язання виконавця контролювати установлені міжповіркові інтервали, проводити періодичну повірку квартирних засобів обліку, їх обслуговування та ремонт, у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж (підпункт 4 пункту 19 договору).         

Відповідно до Переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, визначеного додатком до Постанови №869, періодична повірка, обслуговування та ремонт квартирних засобів обліку води і теплової енергії входить до складу послуг, які отримує споживач з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

У Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води та у Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, затверджених Постановою № 869, не передбачено для водоканалів та підприємств теплових мереж джерел для покриття витрат з повірки, обслуговування і ремонту квартирних засобів обліку.

Органи місцевого самоврядування, в тому числі виконавчий комітет Луцької міської ради, при затвердженні тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не передбачив відшкодування витрат на повірку приладів обліку води. Таким чином, не було передбачено фінансового джерела для покриття витрат з повірки, обслуговування і ремонту квартирних засобів обліку для ДКП «Луцьктепло».

Враховуючи наявність вищезазначеної проблеми територіальне відділення рекомендувало ДКП «Луцьктепло» для реалізації зобов'язання щодо контролю установлених міжповірочних термінів приладів обліку води належним чином та завчасно інформувати споживачів про необхідність проведення повірки приладів обліку за кошти споживача.

Надходження протягом вересня 2013 року - квітня 2014 року до територіального відділення такої значної кількості звернень на дії ДКП «Луцьктепло» з приводу одного і того ж питання, виявлення нарахування плати споживачам без врахування показів приладів обліку під час розгляду справи підтверджують систематичне порушення зі сторони ДКП «Луцьктепло» законодавства про захист економічної конкуренції.

Займаючи монопольне (домінуюче) становище на ринку, ДКП «Луцьктепло» належним чином не повідомляло споживачів про причини проведення повірки приладів обліку води за кошти власників цих лічильників та після направлення листів про проведення повірки __ лічильників простим відправленням, не перевіривши отримання такого листа споживачем, проводило нарахування плати за послугу гарячої води за нормативами споживання без врахування показів приладів обліку, що прямо заборонено пунктом 10 Правил надання послуг.

Зазначені дії ДКП «Луцьктепло» в цілому щодо перекладення свого обов'язку з повірки приладів обліку на споживачів послуг гарячої води без належного повідомлення про необхідність проведення повірки за їх кошти було кваліфіковано як порушення законодавства про захист економічної конкуренції у справі № 12-14 та відповідно накладено штрафні санкції.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідача позов заперечили з підстав, викладених у письмових поясненнях від 15.09.2014р. №20/1.25-1583. Долучили до матеріалів справи ухвалу апеляційного суду Волинської області від 24.04.2014р. у справі №161/18948/13-ц за позовом ОСОБА_6 до ДКП «Луцьктепло» про скасування неправомірного нарахування боргу та відшкодування моральної шкоди та зустрічним позовом ДКП «Луцьктепло» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за надані послуги по теплопостачанню; лист ДКП «Луцьктепло» від 16.05.2014р. №2811/14.

В судовому засіданні оглянуто справу №41-13 про порушення державним комунальним підприємством "Луцьктепло" законодавства про захист економічної конкуренції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до справи докази, господарський суд -


ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Закону України «Про природні монополії» ДКП «Луцьктепло» займає монопольне (домінуюче) становище на ринку транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами у межах м.Луцька та включене до Зведеного переліку суб'єктів монополій під №375, про що зазначено на офіційному сайті Антимонопольного комітету України.


Рішеннями виконавчого комітету Луцької міської ради від 28.12.2006 року №695-1 від 24.09.2013 року №577-1 «Про виконавців послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Луцька» визначено, що виконавцями послуг з централізованого опалення, централізованого постачання колодної та гарячої води і водовідведень, електро- та газопостачання, вивезення твердих побутових відходів, технічного обслуговування та ремонту ліфтів - підприємства та організації, що надають комунальні послуги для потреб споживачів, а саме: з централізованого опалення - державне комунальне підприємс «Луцьктепло» та інших виробників теплової енергії; з централізованого постачання гарячої води - державне комунальне підприємство «Луцьктепло», інших виробників гарячої води.


До територіального відділення протягом 2013-2014 років надійшли звернення гр. ОСОБА_6 (АДРЕСА_2), гр. ОСОБА_7 (АДРЕСА_3), гр. ОСОБА_4 (АДРЕСА_4), а також гр. ОСОБА_8 (АДРЕСА_1) щодо нарахування плати за спожиту теплову енергію/гаряче водопостачання за нормативами без врахування показів лічильників.


20.03.2014р. Волинське обласне територіальне відділення АКУ надіслало ДКП «Луцьктепло» рекомендації, відповідно до яких рекомендувало останньому вжити заходів, спрямованих на припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого ч. 1 ст. 13, п. 2 ст. 50 Закону України «про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого постачання гарячої води шляхом приведення порядку нарахування плати за спожиту гарячу воду гр. ОСОБА_7 (АДРЕСА_3) у відповідності до законодавства України; провести перерахунок гр. ОСОБА_7 за спожиту гарячу воду відповідно до показань приладів обліку за вересень 2013 року - листопад 2013 року (а.с. 42-45).

Листом від 04.04.2014р. №2016108/14 ДКП «Луцьктепло» повідомило Волинське обласне територіальне відділення АКУ про виконання рекомендацій від 20.03.2014р. №41 та проведення перерахунку плати за послуги з гарячого водопостачання по особовому рахунку гр. ОСОБА_7 (а.с. 46).

Листом від 16.05.2014р. №2811/14 ДКП «Луцьктепло» повідомило про врахування зауважень адміністративної колегії територіального відділення та проведення у розрахунках за травень місяць 2014 року перерахунків плати за послуги з опалення по квартирах №№ 13, 14, 16, 21, 36, 82, 104, 108 по. вул. Кравчука №11В в м. Луцьку, знявши про цьому нарахування по нормативу і провівши нарахування по показниках квартирних лічильників теплової енергії.


26.06.2014р. рішенням адміністративної колегії Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.06.2014р. №24 «Про визнання порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» п.п. 2, 3 ,4, визнано, що державне комунальне підприємство «Луцьктепло» неправомірно нарахувавши плату за спожиту теплову енергію та послугу з постачання гарячої води споживачам м. Луцька згідно із затвердженими нормативами протягом 2013 року та І кварталу 2014 року без врахування показань лічильників, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене частиною 1 статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в межах м. Луцька шляхом вчинення дій, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку; накладено на державне комунальне підприємство «Луцьктепло» штрафу у розмірі 15000,00 гривень; зобов'язано державне комунальне підприємство «Луцьктепло» припинити порушення, зазначене у п. 2 резолютивної частини рішення шляхом здійснення перерахунку плати за послуги з постачання гарячої води гр. ОСОБА_5 (АДРЕСА_1) з врахуванням показників квартирного лічильника за період з жовтня 2013 року по червень 2014 року (а.с. 10-14).

          Рішення обґрунтоване посиланням на ст.ст. 48, 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції».


Державне комунальне підприємство «Луцьктепло» оскаржує п.п. 2, 3, 4 рішення адміністративної колегії Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.06.2014р. №24 «Про визнання порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», як такі, що прийняті з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, ст. 11 Закону України  «Про метрологію та метрологічну діяльність».


Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Оскаржуване рішення позивачем отримано 07.07.2014р., що підтверджується штампом ДКП «Луцьктепло» на супровідному листі Волинського обласного територіального відділення АКУ від 03.07.2014р. №26/1.34-1173 «Про надсилання рішення» (а.с. 10), звернення до суду відбулось 03.09.2014р., що стверджується штемпелем господарського суду Волинської області на позовній заяві (а.с. 2), тобто в межах двохмісячного строку.


Стаття 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" відносить до основних завдань названого Комітету, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

Статтею 13 названого Закону визначено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання.


Згідно оспорюваного рішення державне комунальне підприємство «Луцьктепло», неправомірно нарахувавши плату за спожиту теплову енергію та послугу з постачання гарячої води споживачам м. Луцька згідно із затвердженими нормативами протягом 2013 року та І кварталу 2014 року без врахування показів лічильників, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене частиною 1 статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в межах м. Луцька шляхом вчинення дій, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

При цьому накладення штрафу покликане тим, що обов'язок відповідача провести повірку засобів обліку прямо встановлений як нормами закону і правил, так і положеннями укладеного між сторонами договору, а саме: ст. 28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність»,  п.п. 9, 29, 32 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 року №630, п. 3 ч. 19 договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води від 01.09.2009р.


Згідно ч. 3 ст. 28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань якими використовуються для здійснення розрахунків за спожиті для побутових потреб електричну і теплову енергію, газ і воду) здійснюються за рахунок підприємств і організацій, які надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання.


Пунктом 9 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 року №630,     передбачено, що періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку проводяться за рахунок виконавця.       

Пунктом 10 Правил встановлено, що справляння плати   за  нормативами  (нормами)  споживання  за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань  не допускається,  за  винятком випадків,  передбачених абзацом п'ятим пункту 16  цих  Правил.  Виконавець  і  споживач  не  мають  права відмовлятися від врахування показів засобів обліку.

Відповідно до п. 16 Правил у разі виникнення сумнівів щодо правильності показань квартирних засобів обліку споживач в установленому порядку може проводити їх позачергову повірку за власні кошти, про що інформує виконавця. Якщо виявлена у показаннях помилка виходить за межі, передбачені у паспорті квартирного засобу обліку, виконавець повинен здійснити перерахунок плати за споживання води та/або теплової енергії з дня останньої повірки або встановлення засобу обліку, якщо його повірка не проводилась, шляхом зменшення плати на відсоток, який перевищує встановлені межі точності для цього типу засобу обліку, до моменту виявлення помилки.

У відповідності до п.п. 9, 29, 32 Правил споживач має право на періодичну повірку, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку, а виконавець зобов'язаний контролювати установлені міжповіркові інтервали, проводити періодичну повірку квартирних засобів обліку, їх обслуговування та ремонт, у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж.


Згідно п. 24 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що затверджений постановою КМУ від       1.06.2011 р. N 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», витрати з проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонту квартирних засобів обліку води та теплової енергії, у тому числі їх демонтажу, транспортування та монтажу після повірки, визначаються відповідно до укладених договорів між виконавцем та субпідрядником, який виконує зазначені послуги, з розрахунку на один квартирний засіб обліку води та теплової енергії і нараховуються щомісяця споживачеві у складі послуги залежно від кількості таких засобів обліку шляхом додавання плати за проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонту квартирних засобів обліку води та теплової енергії, у тому числі їх демонтажу, транспортування та монтажу після повірки, до загальної вартості послуг.       


За умовами договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води від 01.09.2009р. (п. 3 ч. 19), укладеного між ДКП «Луцьктепло» та гр. ОСОБА_5,   саме на ДКП «Луцьктепло», як виконавця послуг, покладається обов'язок контролювати установлені міжпровірочні інтервали, проводити періодичну перевірку квартирних засобів обліку гарячої води і теплової енергії, забезпечувати їх обслуговування та ремонт (у т.ч. демонтаж, транспортування та монтаж) (а.с. 84-89).


Таким чином, обов'язок відповідача провести повірку лічильника обліку гарячої води у квартирі, де проживає гр. ОСОБА_5, прямо встановлений як нормами закону, так і положеннями укладеного між сторонами договору.


Статтею 48  Закону України «Про захист економічної конкуренції» до повноважень органів Антимонопольного комітету України віднесено, зокрема, прийняття рішення про припинення порушення вимоги законодавства про захист економічної конкуренції.

Згідно з п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема,  є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Частиною 2 ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.


Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.


Дії ДКП «Луцьктепло» щодо нарахування плати за спожиту теплову енергію та послугу з постачання гарячої води споживачам м. Луцька згідно із затвердженими нормативами протягом 2013 року та І кварталу 2014 року без врахування показів лічильників, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку та внаслідок перекладання свого обов'язку з повірки приладів обліку на споживачів послуг гарячої води було кваліфіковано як порушення законодавства про захист економічної конкуренції у справі №12-14 та відповідно накладено штрафні санкції.


Судом на врахування п. 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» з'ясовано, що нарахування гр.ОСОБА_5 та іншим споживачам плати за послугу з постачання гарячої води без врахування показів лічильника внаслідок невиконання зобов'язань по повірці засобів обліку призвело до нарахування додаткових сум та ущемлення їх прав.


Дослідивши долучені докази, суд дійшов висновку, що територіальним відділенням доведено факти порушення ДКП «Луцьктепло» законодавства про захист економічної конкуренції і рішення від 26.06.2014р. №24 «Про визнання порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» прийнято у відповідності до норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 50, 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», ст. 28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», п.п. 9, 29, 32 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а тому правові підстави для визнання недійсними п.п. 2, 3, 4 рішення відсутні.


Суд не приймає доводи позивача щодо прийняття п. 2 оскаржуваного рішення внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, зокрема, ст. 11 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», оскільки ст. 11 Закону визначає загальне положення щодо застосування засобів вимірювальної техніки лише за умови, якщо вони пройшли повірку.

Водночас, ч. 3 ст. 28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», п.п. 9, 29, 32 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, п. 3 ч. 19 договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води від 01.09.2009р. покладений обов'язок щодо повірки засобів обліку води і теплової енергії на виконавця послуг - ДКП «Луцьктепло».

Тобто, ДКП «Луцьктепло», не виконавши обов'язок, покладений на нього як нормами закону, правилами, так і договору, переклав відповідальність за невиконання цього обов'язку по повірці засобів обліку на споживачів.


Що стосується доводів позивача щодо незаконних вимог відповідача по повідомленню споживачів про необхідність проведення чергових повірок квартирних лічильників, то, зважаючи на те, що нормами закону, правил та договору саме на виконавця послуг покладений обов'язок повірки засобів обліку, у разі неможливості виконання цих приписів внаслідок не закладення відповідних витрат у тариф у 2013 році, виконавець у договірному порядку повинен був це вирішувати безпосередньо зі споживачами, попередньо повідомивши їх.

Нарахування виконавцем плати без урахування показів засобів обліку при невиконанні саме ним обов'язку по повірці засобів є незаконним, саме тому, враховуючи рекомендації АКУ, ДКП «Луцьктепло» і було проведено перерахунок плати за послуги з гарячого водопостачання заявнику гр. ОСОБА_7 та споживачам послуг по АДРЕСА_4 (а.с. 46).

Незаконність нарахувань плати без врахування показів лічильника визнано і ухвалою апеляційного суду Волинської області від 24.04.2014р. у справі №161/18948/13-ц (а.с.  65-70).


Що стосується заперечень позивача на інформацію в рішенні про визнання ним порушень, то воно на суть рішення не впливає і правові висновки суду щодо відповідності оспорюваних пунктів рішення діючому законодавству не спростовує.


Згідно зі ст. 49 ГПК України при відмові у позові судові витрати покладаються на позивача.


Враховуючи викладене, керуючись ст.251 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 4, 13 Закону України "Про Антимонопольний комітет України, ст.ст. 48, 50, 52, 59  Закону України «Про захист економічної конкуренції», ст. 28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», п.п. 9, 10, 16, 29, 32 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 року №630, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-



ВИРІШИВ:


У позові про визнання недійсними та скасування п.п. 2, 3, 4 рішення адміністративної колегії Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.06.2014р. №24 «Про визнання порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» відмовити.




   Повне рішення

складено 29.09.2014р.

                                                                                                                                                     




     Суддя                                                                                                            С.Т. Філатова
Записаний

focus

  • *
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 947
    • Перегляд профілю
Re: Судові рішення знайдені foсus'ом!
« Reply #121 : 04 Січня 2015, 10:55:12 »

http://reyestr.court.gov.ua/Review/26310245

Цитувати
ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

"01" жовтня 2012 р.                                                                                    Справа № 5011-71/5158-2012  Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівКота О.В. Кролевець О.А. Попікової О.В.розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Водний туризм"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2012 р. у справі                             № 5011-71/5158-2012                                              господарського суду міста Києваза позовомКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста КиєвадоАкціонерного товариства закритого типу "Водний туризм"провідшкодування вартості фактично наданих комунальних послуг у загальному розмірі 74 721,22 грн.за участю представників:

позивача: Острова В.В.

відповідача: Дзюбенко С.М., Оніщенко О.В.

в с т а н о в и в :

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (надалі -"Комунальне підприємство") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства закритого типу (надалі -"АТЗТ") "Водний туризм" про стягнення вартості фактично наданих комунальних послуг в сумі 74 721,22 грн. (67 911,31 грн. основного боргу, 2 585,72 грн. інфляційних втрат, 1 804,87 грн. 3 % річних, 2 419,32 грн. пені).

Позовні вимоги обґрунтовані нормами ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 1, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст.ст. 19, 24 Закону України "Про теплопостачання" та нездійсненням відповідачем оплати за надані позивачем комунальні послуги.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.07.2012 р. (суддя Нечай О.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Зазначена позиція суду першої інстанції мотивована відсутністю договірних відносин між сторонам у період, за який заявлено до стягнення суму заборгованості, що з огляду на норми ст.ст. 19, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" унеможливлює висновок про виникнення у відповідача зобов'язань, на порушення яких посилається позивач в обґрунтування позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2012 р. (судді Кропивна Л.В., Тарасенко К.В., Пономаренко Є.Ю.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково;

стягнуто з АТЗТ "Водний туризм" на користь Комунального підприємства 67 911,31 грн. та судові витрати; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позиція суду апеляційної інстанції мотивована необхідністю застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України та стягнення з відповідача коштів, як збережених без достатніх правових підстав.

Не погоджуючись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, АТЗТ "Водний туризм" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2012 р. у зв'язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права, та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2012 р. як законне та обґрунтоване.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.04.2007 р. між Комунальним підприємством (постачальник) та АТЗТ "Водний туризм" (споживач) укладено Договір про надання послуг № 2354 (надалі -"Договір"), за умовами якого постачальник на підставі укладених із виробниками та постачальниками комунальних послуг договорів (ВАТ АК "Київводоканал", АТ "Київенерго", СП "Укр-Кан-Пауер") зобов'язався транспортувати по внутрішньобудинкових мережах нежилого приміщення площею 492,30 кв.м. (м. Київ, бул. Перова, 2/1), яке використовується під непродовольчий магазин, комунальні послуги, а також виставляти споживачеві платіжні документи за Договором, приймати на власний розрахунковий рахунок кошти від споживача та перераховувати їх виробникам і постачальникам комунальних послуг, а споживач, в свою чергу, зобов'язався прийняти комунальні послуги та своєчасно їх оплачувати (п.п. 1.1, 1.2 Договору).

Спір у справі виник з приводу оплати наданих Комунальним підприємством послуг за період з 31.05.2009 р. по 01.03.2012 р.

В той же час, господарськими судами з'ясовано, що у п. 5.5 Договору сторони встановили строк дії Договору з 15.11.2006 р. по 15.11.2007 р. Положень про умови пролонгації дії Договору останній не містить. У відповідності до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Нормами ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Поряд з цим, ст. 631 ЦК України унормовує, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зазначені норми законодавства дійсно свідчать про те, що припинення дії договору не звільняє його сторін від виконання зобов'язань, однак лише тих, що виникли в період його чинності. Так, місцевим господарським судом правомірно зазначено про те, що укладений між сторонами Договір припинив свою дію 15.11.2007 р. В той же час, Комунальним підприємством заявлено до стягнення суму коштів, що становить вартість наданих послуг за період з 31.05.2009 р. по 01.30.2012 р. З огляду на дане слід оцінити як передчасний висновок суду апеляційної інстанції про продовження існування між сторонами зобов'язальних відносин.

Крім того, місцевим господарським судом правомірно звернуто увагу на наступне.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками  договірних  відносин  у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Відповідно до п.п. 1, 5 ч. 3 ст. 20 та п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Таким чином, відносини між сторонами по справі повинні ґрунтуватися на договорі про надання житлово-комунальних послуг, а обов'язку споживача оплачувати вартість таких послуг має передувати виконання позивачем обов'язку по підготовці відповідного договору. Матеріали справи не містять доказів вжиття позивачем будь-яких заходів щодо укладення із відповідачем договору на новий термін. Наведеним спростовується передчасний висновок суду апеляційної інстанції про обов'язок відповідача оплачувати фактично надані послуги на позадоговірних засадах.

Щодо вирішення апеляційним господарським судом спору з посиланням на норми ст. 1212 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне. Дійсно, у вирішенні спорів суди мають застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони, втім лише в тому випадку, коли це не змінює матеріально-правових підстав позову. З огляду на належну саме позивачеві свободу вибору матеріально-правових підстав позовних вимог, апеляційному господарському суду належало не змінювати матеріально-правову підставу заявленого позову на власний розсуд, а розглянути позовні вимоги у межах, визначених позивачем. Проте цього ними здійснено не було.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції прийнято постанову із порушенням ч. 1 ст. 104 ГПК України.

В той же час, судом першої інстанції в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Водний туризм" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2012 р. у справі № 5011-71/5158-2012 скасувати.

Рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2012 р. у справі                № 5011-71/5158-2012 залишити в силі.

Головуючий суддяО. Кот  СуддіО. Кролевець   О. Попікова
Записаний

focus

  • *
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 947
    • Перегляд профілю
Re: Судові рішення знайдені foсus'ом!
« Reply #122 : 19 Січня 2016, 21:52:59 »

http://reyestr.court.gov.ua/Review/41849913

Цитувати
Державний герб України

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ України

25 листопада  2014 року                    м. Київ

Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого:    Барбари В.П.,

суддів:      Берднік І.С., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А.,

Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л., Шицького І.Б., Яреми А.Г.

розглянувши за участю представника товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» - Горьової Н.М.

заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 липня 2014 року у справі

№ 916/3566/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» до асоціації об'єднань співвласників багатоквартирних будинків «Злагода», третя особа - комунальна установа «Одеська обласна психіатрична лікарня № 2», про стягнення 56 958,41 грн,

в с т а н о в и л и:

У грудні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» (далі - Товариство) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до асоціації об'єднань співвласників багатоквартирних будинків «Злагода» (далі - асоціація ОСББ «Злагода») про стягнення 56 958,41 грн.

Позов мотивовано тим, що асоціація ОСББ «Злагода» не сплатила в повному обсязі за спожиті послуги, в результаті чого виникла заборгованість у сумі 56 958,41 грн.

Позивачем зазначено, що у період із 1 вересня 2012 року по

1 листопада 2013 року між сторонами у справі не існувало письмового договору про надання послуг з водопостачання та водовідведення, однак такі послуги фактично отримані відповідачем. Отримання таких послуг без оформлення договором обов'язку щодо їх оплати мало наслідком збереження відповідачем власного майна, яким є грошові кошти. Позивач вважав, що відповідач зобов'язаний відшкодувати вартість отриманих від позивача послуг у відповідності до ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням господарського суду Одеської області від 11 березня

2014 року у  задоволенні позову відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що відповідно до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та згідно з Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17 квітня 2014 року рішення господарського суду Одеської області від 11 березня

2014 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 1 липня

2014 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від

17 квітня 2014 року залишено без змін.

Постанова обґрунтована тим, що підставою для стягнення вартості послуг з водопостачання та водовідведення є договір про надання житлово-комунальних послуг.

Товариством у порядку ст. 11119 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 липня 2014 року у справі № 916/3566/13 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 19, 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» щодо підстав сплати заборгованості за спожиті послуги без укладення договору з постачальником.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17 жовтня

2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України з підстав неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, що підтверджено наданою заявником постановою Вищого господарського суду України від 24 квітня 2014 року у справі № 917/1709/13 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2014 року, в яких висловлено правову позицію про те, що відсутність письмового договору між сторонами не може бути підставою для звільнення від сплати вартості фактично отриманих відповідачем житлово-комунальних послуг.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами встановлено, що 15 грудня 2006 року між асоціацією ОСББ «Злагода» та Товариством укладено тимчасовий договір про надання послуг з водопостачання та водовідведення.

Пунктом 5.3 договору передбачалось, що після закінчення терміну дії тимчасового договору (2009 рік) між сторонами буде укладено постійний договір.

Після закінчення терміну дії тимчасового договору, постійний договір між сторонами про надання послуг із водопостачання та водовідведення не було укладено, але відповідач продовжував фактично отримувати послуги з водопостачання та водовідведення для потреб житлових будинків по вул. Набережна в с. Олександрівка, що знаходяться на балансі відповідача.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги ».

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги » передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити послуги з водопостачання та водовідведення виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 ЦК України  суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

Відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Недійсність договору з водопостачання і водовідведення у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.

Таким чином, висновок Вищого господарського суду України про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з оплати отриманих послуг на підставі того, що між позивачем та відповідачем відсутній письмовий договір про надання комунальних послуг, суперечить вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 1 липня 2014 року у справі № 916/3566/13 підлягає скасуванню. Справу слід направити на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України, оскільки умови для постановлення Верховним Судом України нового рішення відсутні. Тому заява задовольняється частково.

Керуючись ст.ст. 11114 - 11125, 11128 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 липня 2014 року у справі

№ 916/3566/13 задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 1 липня

2014 року у справі № 916/3566/13 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України.

ГоловуючийВ.П. Барбара

Судді:І.С. Берднік

В.С. Гуль

В.І. Гуменюк

А.А. Ємець

Т.Є. Жайворонок

П.І. Колесник

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

О.І. Потильчак

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

І.Б. Шицький

А.Г. Ярема

Правова позиція

Відповідно до статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Недійсність договору з водопостачання і водовідведення у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.

Суддя                                                                                                 І.Б. Шицький
Записаний

focus

  • *
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 947
    • Перегляд профілю
Re: Судові рішення знайдені foсus'ом!
« Reply #123 : 06 Лютого 2016, 16:56:12 »

http://reyestr.court.gov.ua/Review/55433554
Цитувати
ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

27 січня  2016 року                              м. Київ

       

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:


головуючого Сеніна Ю.Л.,суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,  Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г.,     розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Цуманського виробничого управління житлово-комунального господарства до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого водовідведення за заявою Цуманського виробничого управління житлово-комунального господарства про перегляд рішення Апеляційного суду Волинської області від 1 липня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня

2015 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2014 року Цуманське виробниче управління житлово-комунального господарства (далі - Цуманське ВУЖКГ) звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 28 квітня 2011 року воно визнане виконавцем (виробником) послуг з централізованого водовідведення у смт Цумань. Цим рішенням затверджено тарифи на послуги з централізованого водовідведення, дію яких продовжено рішенням виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 31 травня 2012 року. Рішенням цього ж виконавчого комітету від          3 жовтня 2013 року зобов'язано споживачів здійснювати плату за послуги із централізованого водовідведення на рахунок Цуманського ВУЖКГ відповідно до встановлених тарифів, а осіб, які самовільно користуються такими послугами без укладення договору, зобов'язано сплатити штрафні санкції. Відповідач був повідомлений про необхідність оплати послуг, однак останній не уклав договору із Цуманським ВУЖКГ та не сплатив заборгованості за надані  йому послуги з централізованого водовідведення.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_6 заборгованість за послуги з водовідведення в розмірі 21 тис. 498 грн 29 коп. за період з 1 січня до 30 квітня 2014 року.

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області

від 19 листопада 2014 року позов задоволено, постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь Цуманського ВУЖКГ заборгованість за послуги з централізованого водовідведення в розмірі 21 тис. 498 грн 29 коп.

Апеляційний суд Волинської області рішенням від 1 липня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Цуманського ВУЖКГ на зазначене рішення апеляційного суду.

У поданій до Верховного Суду України заяві Цуманське ВУЖКГ просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, зокрема частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», пунктів 1.1, 1.2, 3.2, 3.3 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190 (далі - Правил № 190), пункту 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила № 630), статей 10, 213, 214 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

На підтвердження своїх доводів Цуманське ВУЖКГ наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 та 27 квітня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши викладені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява  підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.


Суди під час розгляду справи встановили, що з 2011 року Цуманське ВУЖКГ надає послуги з централізованого водовідведення в смт Цумань Ківерцівського району Волинської області.

Водопостачання та водовідведення в будинку і квартирі відповідача здійснюється  централізовано.

Рішенням виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 28 квітня 2011 року Цуманське ВУЖКГ було визнано виконавцем (виробником) послуг з централізованого водовідведення у смт Цумань. Цим рішенням затверджено тарифи на послуги з централізованого водовідведення, дію яких продовжено рішенням виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 31 травня

2012 року.

Рішенням виконавчого комітету селищної ради від 3 жовтня 2013 року зобов'язано споживачів централізованої системи водовідведення Цуманського ВУЖКГ здійснювати плату за послуги з централізованого водовідведення на рахунок Цуманського ВУЖКГ відповідно до встановлених тарифів, а  осіб, які самовільно користуються послугами з централізованого водовідведення без укладення договору, зобов'язано сплатити штрафні санкції.

Листом від 26 січня 2014 року Цуманське ВУЖКГ запропонувало ОСОБА_6 з'явитися у приміщення виробничого управління для отримання рахунку, оплати за спожиті послуги з централізованого водовідведення та укладення  договору про надання послуг з централізованого водовідведення.

Однак договір про надання послуг з централізованого водовідведення між сторонами укладено не було.

18 лютого 2014 року між Цуманською виправною колонією № 84 та ОСОБА_6 укладено договір про надання послуг з постачання холодної води.

Суди також установили, що за спірний період (з 1 січня до 30 квітня     2014 року) відповідач користувався водопостачанням без засобів обліку.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що позивач не надав суду ні тарифів щодо вартості наданих послуг, як передбачено статтею 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ні доказів щодо використання холодної та гарячої води, що унеможливило проведення розрахунку оплати за надані послуги. Цуманське ВУЖКГ долучило розрахунок наданих відповідачу послуг, проведений на підставі Правил № 190, які не поширюються на спірні правовідносини, тому цей розрахунок не може застосовуватись.

Проте в наданих для порівняння судових рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ сформульовано такі висновки:

- в ухвалі від 16 квітня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що розрахунок, наданий

Цуманським ВУЖКГ не відповідає Правилам № 630, зокрема норма споживання води в смт Цумань за один місяць повинна складати 4,2 м3 на одну особу, тому саме з такого розрахунку слід виходити при обчисленні заборгованості за послуги централізованого водовідведення;

- в ухвалі від 27 квітня 2015 року суд касаційної інстанції виходив з того, що оскільки користування водою відповідач здійснює безобліково, то вимога позивача про стягнення коштів за постачання води та затрат на відключення домоволодіння від системи водопостачання згідно з Правилами № 190 є обґрунтованою.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил № 630 та  Правил № 190,  що  спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Разом з тим зміст  зазначених ухвал касаційного суду не свідчить про наявність підстав для перегляду судових рішень відповідно  вимог пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

Відсутність укладеного договору не звільняє споживачів від сплати за фактично надані послуги.

Відповідно до пункту 1.1 Правил № 190 ці правила є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

Правила № 630 регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець), і фізичною та юридичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення Правил № 190, на підставі яких позивачем проведено розрахунок заборгованості за надані послуги, натомість підлягають застосуванню норми, передбачені Правилами № 630, про що правильно зазначив у своєму рішенні апеляційний суд.


Разом з тим згідно з пунктом 17 Правил № 630 послуги з водовідведення оплачуються споживачем з розрахунку обсягу витрат холодної та гарячої води згідно з нормативами (нормами) споживання або показаннями засобів обліку.

У справі, що переглядається, суди встановили, що у квартирі відповідача відсутні прилади обліку споживання холодної води, а холодне водопостачання здійснюється на підставі укладеного з Цуманською виправною колонією № 84 договору про надання послуг з постачання холодної води від 18 лютого        2014 року.

28 квітня 2011 року виконавчий комітет Цуманської селищної ради  відповідно до вимог частини другої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» прийняв рішення про затвердження тарифів на послуги з централізованого водовідведення у смт Цумань, дію яких продовжено рішенням виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 31 травня      2012 року.

Таким чином у справі, яка переглядається, нарахування заборгованості за надані послуги з водовідведення необхідно обчислювати виходячи з розміру затверджених цін/тарифів, затверджених рішенням виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 28 квітня 2011 року.

Установивши, що відповідач фактично користується послугами з централізованого водовідведення, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в стягненні заборгованості за фактично наданні послуги з централізованого водовідведення з огляду на те, що позивач не надав доказів щодо використання холодної та гарячої води, що унеможливило проведення розрахунку оплати за послуги з централізованого водовідведення.

При цьому апеляційний суд не врахував, що тарифи на послуги з централізованого водовідведення у смт Цумань установлені рішенням виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 28 квітня 2011 року і норма споживання холодної води на одну особу в місяць становить 4,2 м3 .

Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи суди не встановили всіх обставин, необхідних для правильного застосування норм матеріального права, що не дозволяє Верховному Суду України ухвалити нове рішення.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України


п о с т а н о в и л а :

Заяву Цуманського виробничого управління житлово-комунального господарства задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2015 року, рішення Апеляційного суду Волинської області від 1 липня 2015 року та рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 19 листопада 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.


Головуючий                                                                                                            Ю.Л. Сенін


Судді :                                                                                                                       В.І. Гуменюк


Н.П. Лященко


Л.І. Охрімчук


А.Г. Ярема
Записаний

focus

  • *
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 947
    • Перегляд профілю
Re: Судові рішення знайдені foсus'ом!
« Reply #124 : 20 Лютого 2016, 18:45:32 »

http://reyestr.court.gov.ua/Review/55465489

Цитувати
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ


У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И


28 січня 2016 року                                         м. Київ                                        К/800/49436/15


Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:


Головуючого судді                              Шведа Е.Ю.,

          суддів                                                  Горбатюка С.А.,

                                                            Мороз Л.Л.,


секретар судового засідання           Скавуляк Т.В.,


за участю: представника позивачів ОСОБА_2,

представника відповідача Христич А.П.,

представника третьої особи Берікула Ю.В.


розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

касаційною скаргою Кабінету Міністрів України

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року

у справі № 826/16447/15

за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7

до Кабінету Міністрів України,

третя особа: Громадська спілка «Асоціація газового ринку України»,

про визнання незаконною та скасування постанови,

встановив:

ОСОБА_6, ОСОБА_7 з урахуванням об'єднання справ в одне провадження, звернулись до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просили визнати незаконною та скасувати Постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» від 29 квітня 2015 року № 237.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року, адміністративний позов задоволено, визнано незаконною та нечинною спірну постанову Кабінету Міністрів України.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовів. Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано положення Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. N 950, відповідно до параграфу 552 якого будь-які акти Кабінету Міністрів України можуть розглядатись на його засіданнях у спрощеному порядку. Крім того, вказує, що недодержання вимог правових-норм, а також правил, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним (протиправним) лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним. Також, представник відповідача вказує на ту обставину, що спірна постанова Кабінету Міністрів України не порушує прав, свобод та інтересів позивачів з огляду на те, що вона регулює питання норм споживання природного газу населенням саме у разі відсутності газового лічильника, в той час як позивачі мають такий лічильник, тому правовідносини з даного приводу врегульовані іншим актом Кабінету Міністрів України, відтак права позивачів не можуть бути порушені.

В запереченнях, що надійшли на адресу суду, третя особа вважає касаційну скаргу необґрунтованою, тому просить відмовити в її задоволенні, рішення судів - залишити без змін.

Крім того, ОСОБА_8 подала заяву про приєднання до касаційної скарги Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року у справі № 826/16447/15.

Відповідно до ч. 1 ст. 217 КАС України особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, у будь-який час до закінчення касаційного розгляду мають право приєднатися до касаційної скарги, підтримавши її вимоги.

Оскільки ОСОБА_8 не є особою, яка бере участь у справі, а також не зазначає в своїй заяві яким чином оскаржувані рішення стосуються її прав, свобод та інтересів, у суду відсутні підстави для задоволення заяви про приєднання до касаційної скарги, тому в задоволенні заяви слід відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримала, просила задовольнити її з підстав, викладених в ній, представники позивачів, третьої особи заперечили проти касаційної скарги, просили відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України.

Судами встановлено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1996 р. N 619 затверджено Норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, відповідно до яких при використанні газової плити за наявності централізованого гарячого водопостачання - 6 куб. метрів людино-місяць; при використанні газової плити у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 9 куб. метрів людино-місяць; при використанні газової плити та водонагрівача - 19 куб. метрів людино-місяць.

Спірною Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. N 237 до вказаних Норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників внесено зміни, згідно з якими вдвічі зменшено наведені норми споживання природного газу населенням: при використанні газової плити за наявності централізованого гарячого водопостачання - 3 куб. метрів людино-місяць; при використанні газової плити у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 4,5 куб. метрів людино-місяць; при використанні газової плити та водонагрівача - 9 куб. метрів людино-місяць.

Позивачі, вважаючи, що спірна постанова ставить їх в нерівні умови зі споживачами газу, які не мають лічильників, що вони змушені сплачувати за спожитий газ значно більше в порівнянні з ними, звернулись до суду з даним позовом про визнання незаконною та скасування постанови.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірна постанова Кабінету Міністрів України, будучи регуляторним актом, видана без урахування вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» в частині порядку її розробки, оприлюднення та погодження, тому є нечинною, незаконною та підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції повністю погоджується з висновками судів та зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 113 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Основоположними принципами діяльності Кабінету Міністрів України є дотримання верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України».

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 49 вказаного закону Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

З урахуванням визначення терміну регуляторний акт, наведеному в ст. 1 зазначеного закону, спірна постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» від 29 квітня 2015 року № 237 є регуляторним актом, відтак її розроблення, розгляд, прийняття та оприлюднення повинно відбуватись за процедурою визначеною Законом України «Про Кабінет Міністрів України» та з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Ч. 1 ст. 5 вказаного закону передбачено принцип планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, тобто передбачуваності, згідно з яким регуляторні органи затверджують плани діяльності з підготовки ними проектів регуляторних актів на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»).

Згідно з ч. 1 ст. 19 зазначеного закону планування діяльності з підготовки Кабінетом Міністрів України проектів регуляторних актів здійснюється в порядку, встановленому Регламентом Кабінету Міністрів України, з урахуванням вимог частин третьої та четвертої статті 7 цього Закону.

Ч. 4 ст. 7 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» передбачено, що якщо регуляторний орган готує або розглядає проект регуляторного акта, який не внесений до затвердженого цим регуляторним органом плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, цей орган повинен внести відповідні зміни до плану не пізніше десяти робочих днів з дня початку підготовки цього проекту або з дня внесення проекту на розгляд до цього регуляторного органу, але не пізніше дня оприлюднення цього проекту.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, при прийнятті спірної постанови відповідачем не дотримано принципу передбачуваності, що означає послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що в свою чергу дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності. Зокрема, проект спірної постанови не було включено до плану підготовки проектів регуляторних актів Кабінету Міністрів на 2015 рік, що є порушенням норм ст.ст. 5, 7, 19 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Також одним з основоположних принципів забезпечення здійснення державної регуляторної політики є принцип оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, що одночасно є одним із етапів, що передує прийняттю регуляторного акту.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань.

Вказана норма кореспондує з правом громадян, суб'єктів господарювання, їх об'єднань та наукових установ, а також консультативно-дорадчих органів, що створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють інтереси громадян та суб'єктів господарювання подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю (ст. 6 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»).

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, з висновком якого погодився суду апеляційної інстанції, спірна постанова не була опублікована, або в будь-який інший спосіб оприлюднена до моменту її прийняття. Відтак, позивачі, інші заінтересовані особи були позбавлені можливості надати свої пропозиції та зауваження до проекту спірної постанови, що свідчить про порушення відповідачем ст.ст. 6, 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», в частині обов'язку забезпечити обов'язкове оприлюднення проекту регуляторного акту.

Ч. 1 ст. 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» імперативно визначено, що регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений; проект регуляторного акта не був поданий на погодження із уповноваженим органом; щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні.

З огляду на те, що проект регуляторного акту не був у жодний спосіб оприлюднений, за умови відсутності аналізу регуляторного впливу акту та погодження з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, а також зважаючи на порушення відповідачем принципу передбачуваності, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку, що наведені порушення, допущені Кабінетом Міністрів України під час прийняття спірної постанови, у сукупності є достатньою підставою для визнання її незаконною, нечинною з моменту прийняття, що означає, що така постанова не породжує правових наслідків з моменту її прийняття.

Доводи Кабінету Міністрів України, що прийняття спірної постанови відбулось відповідно до вимог Регламенту Кабінету Міністрів України у спрощеному порядку, не беруться судом до уваги з огляду на те, що Регламент Кабінету Міністрів України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. N 950. Прийняття регуляторного акта повинно відбуватись з дотриманням процедур Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». З урахуванням принципу законності, закріпленого в ст. 9 КАС України, суд застосовує до спірних правовідносин саме закон, а не підзаконний нормативний акт.

Посилання відповідача на ту обставину, що спірна постанова Кабінету Міністрів України не порушує прав, свобод та інтересів позивачів, як на підставу незаконності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій, є безпідставними з огляду на те, що вказана постанова Кабінету Міністрів України порушує інтерес позивачів.

В своєму рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо неопосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Ч. 1 ст. 6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Обґрунтовуючи свій позов, позивачі вказали, що спірна постанова ставить їх в нерівне становище по відношенню до інших споживачів природного газу, які не мають лічильників, тому інтерес позивачів полягає у визначенні обґрунтованих норм споживання природного газу тими споживачами, які не мають лічильників, що на думку позивачів поставить їх з такими споживачами в рівні умови в разі скасування спірної постанови.

З наведеного слідує, що позивачі мали передбачене законом право на звернення до суду з позовом за захистом свого інтересу. В той ж час, суд зобов'язаний перевірити чи видана спірна постанова Кабінету Міністрів України з дотриманням принципів, визначених ч. 3 ст. 2 КАС України.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Судами ухвалено законні та обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої і апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи, тому відсутні підстави для її задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Судді:
Записаний

focus

  • *
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 947
    • Перегляд профілю
Re: Судові рішення знайдені foсus'ом!
« Reply #125 : 19 Березня 2016, 20:16:38 »

http://reyestr.court.gov.ua/Review/55160150
Цитувати
П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И



13 січня 2016 року                           м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України
в складі:


головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,  Сеніна Ю.Л.,      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом дочірнього підприємства «РЕУ» приватного акціонерного товариства «Житлобуд» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за послуги з утримання гаража та прибудинкової території за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України рішення Соснівського районного суду           м. Черкаси від 22 січня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 4 березня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року, 


в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року дочірнє підприємство «РЕУ» приватного акціонерного товариства «Житлобуд» (далі - ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за послуги з утримання гаража та прибудинкової території.

ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд» зазначало, що з лютого 2005 року до                  31 серпня 2010 року воно утримувало прилеглу територію та багатосекційний жилий будинок з підземно-надземними гаражами та вбудовано-прибудованими приміщеннями на АДРЕСА_1 і забезпечувало ці будівлі комунальними послугами.

Згідно з договором про участь у витратах на утримання приміщень гаражів та прилеглої території від 24 лютого 2005 року відповідач отримував та споживав житлово-комунальні послуги.   

Посилаючись на те, що ОСОБА_6 належно не оплачує комунальні послуги з утримання гаража, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 1 тис. 679 грн 18 коп. за період з 1 вересня 2007 року до 31 серпня          2010 року, ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд» просило стягнути з нього 1 тис. 679 грн 18 коп. заборгованості за послуги з утримання приміщення гаража та прибудинкової території, 291 грн 73 коп. - 3 % річних, 735 грн 99 коп. інфляційних втрат.


Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від                  4 березня 2015 року, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд» 1 тис. 679 грн 18 коп. заборгованості за послуги з утримання приміщення гаража та прибудинкової території, 291 грн 73 коп. - 3 % річних, 735 грн 99 коп. інфляційних втрат, судові витрати та витрати на правову допомогу. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року відмовлено ОСОБА_6 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).   


У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року             ОСОБА_6 просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355  ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 264, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

На обґрунтування заяви ОСОБА_6 надав копії рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року та ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  25 січня 2012 року, 12 лютого, 7 листопада 2014 року, 17 лютого, 22 та                     29 квітня, 14 травня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2014 року.


Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві          ОСОБА_6 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.


Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.


За змістом статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.


У справі, яка переглядається, суди встановили, що ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд» з лютого 2005 року до 31 серпня 2010 року утримувало прилеглу територію та багатосекційний жилий будинок з підземно-надземними гаражами та вбудовано-прибудованими приміщеннями на АДРЕСА_1 та забезпечувало ці будівлі комунальними послугами.

ОСОБА_6 є власником боксу гаража НОМЕР_1 за вказаною адресою.

Згідно з договором про участь у витратах на утримання приміщень гаражів та прилеглої території від 24 лютого 2005 року відповідачу як власнику гаража НОМЕР_1 надано комунальні послуги.

Унаслідок неналежної оплати комунальних послуг відповідачем за період з 1 вересня 2007 року до 31 серпня 2010 року утворилася заборгованість у розмірі 1 тис. 679 грн 18 коп., крім того, з урахуванням несплати боргу відповідачем з 31 серпня 2010 року до жовтня 2014 року позивач нарахував         291 грн 73 коп. - 3 % річних та 735 грн 99 коп. інфляційних втрат.

14 листопада 2011 року позивач подав до суду заяву про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості.

5 січня 2012 року за заявою ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд» Соснівський районний суд м. Черкаси видав судовий наказ про стягнення з              ОСОБА_6 1 тис. 679 грн 18 коп. заборгованості за комунальні послуги, судового збору та витрат на правову допомогу. Ухвалою цього ж суду від               6 липня 2012 року зазначений судовий наказ скасовано.

З позовом до суду ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд» звернулося 17 жовтня 2014 року.

Відповідач подав заяву про застосування позовної давності.

                               

Задовольняючи позовні вимоги ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що фактичне часткове погашення боргу відповідачем та подання позивачем до суду заяви про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перервали позовну давність до позовних вимог. Крім того, суд вважав, що на підставі частини другої статті 625 ЦК України з відповідача підлягають стягненню 3 % річних та інфляційні втрати.   


Разом з тим у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року, ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року, 22 квітня 2015 року та ухвалі цього ж суду від 11 квітня 2014 року, наданих заявником для порівняння, міститься висновок про те, що на правовідносини з надання комунальних послуг не поширюються норми статті 625 ЦК України, оскільки ці правовідносини регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від             21 липня 2005 року № 630, якими передбачена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені у встановлених законом чи договором розмірах.

В ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  29 квітня та 14 травня 2015 року, наданих заявником для порівняння, міститься висновок про те, що за наявності клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності стягненню з відповідача підлягає заборгованість за житлово-комунальні послуги, обчислена з урахуванням позовної давності щодо кожного чергового платежу.

В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  12 лютого 2014 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що подання до суду заяви про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за комунальні послуги перериває позовну давність. Разом з тим відповідно до статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності можливе лише в межах позовної давності. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Отже, новий строк починається безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний. 

Ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від           7 листопада 2014 року та 17 лютого 2015 року, надані заявником для порівняння, жодних правових висновків не містять. 


Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 264, статті 625 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.


Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.


Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.


Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України  сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. 

Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України  встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.


За частинами першою, другою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.


Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.


Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення грошових коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності.


Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходили й суди у справі, яка переглядається, установивши факт періодичного часткового погашення відповідачем боргу, що свідчить про визнання цього боргу, та врахувавши подання позивачем до суду заяви про видачу судового наказу щодо стягнення з відповідача заборгованості в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, та правильно застосувавши положення частини другої статті 264 ЦК України. 


Аналогічний правовий висновок щодо застосування частини другої статті 264 ЦК України міститься у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року.


Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.


Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.


Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.


Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між виробниками і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначено у Законі України «Про житлово-комунальні послуги». Пунктом 10 частини третьої статті 20 цього Закону встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.


Така ж відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за надання послуг з теплопостачання встановлена у пункті 23 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» та пункті 20 типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від           21 липня 2005 року № 630.

Разом з тим відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.   

З огляду на викладене можна дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору про участь у витратах на утримання приміщень гаражів та прилеглої території, є грошовим зобов'язанням, у якому серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) вимагати від боржника сплатити гроші за надані послуги.


Отже, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.       

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у частині другій статті 625 ЦК України.

Застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин також кореспондується із закріпленими в пункті 3 частини першої статті 96 ЦПК України нормами, відповідно до яких судовий наказ може бути видано в разі, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

Саме до цього зводяться правові висновки щодо застосування норм статті 625 ЦК України, що викладені судами у справі, яка переглядається.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування цієї статті міститься у постанові Верховного Суду України від 20 червня 2012 року.


Отже, підстав для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року,  ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 4 березня 2015 року та рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 січня 2015 року немає. 


Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України     

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 4 березня 2015 року та рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 січня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої                            статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.


Головуючий                                                                                   Л.І. Охрімчук


Судді:                                                                                                                                В.І. Гуменюк


                                                                                                                                                     Н.П. Лященко


                                                                                                                                                     Я.М. Романюк


                                                                                                  Ю.Л. Сенін   
« Останнє редагування: 08 Березня 2017, 21:55:02 від Юрій Васильович »
Записаний

focus

  • *
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 947
    • Перегляд профілю
Re: Судові рішення знайдені foсus'ом!
« Reply #126 : 06 Квітня 2016, 19:06:29 »

http://reyestr.court.gov.ua/Review/56911747
Цитувати
Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:


Журавель В.І., Луспеника Д.Д., Черненко В.А.


розглянувши у попередньому судовому засіданні справуза позовом комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва                     від 11 лютого 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва                           від 13 листопада 2015 року та касаційною скаргою комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» на рішення апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2014 року Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (далі - КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району») звернулося до суду із зазначеним вище позовом, у якому з урахуванням уточнень просило стягнути із ОСОБА_4 заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 13 827 грн  56 коп., із яких заборгованість за квартирну плату та плата за комунальні послуги -              12 050 грн 07 коп., інфляційні втрати - 1 014 грн 95 коп., 3% річних -                         761 грн 91 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» є виконавцем житлово-комунальних послуг для споживачів Шевченківського району м. Києва, у тому числі і для відповідача, який є власником особового рахунку у квартирі АДРЕСА_1, у якій з 16 листопада 1999 проживають та зареєстровані чотири особи.

Зазначав, що відповідач не у повному обсязі сплачує квартирну плату та кошти за комунальні послуги, у зв'язку з чим за період із 01 вересня 2008 року до 01 липня 2013 року утворилася заборгованість на вказану вище суму.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва віл 13 листопада     2015 року позовні вимоги КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_4 заборгованість із квартирної плати та плати за комунальні послуги в сумі            6 825 грн 44 коп. (за період з 01 червня 2011 року до 01 липня 2013 року) на користь КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району». Стягнуто із ОСОБА_4 на користь КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» судовий збір у розмірі 143 грн 60 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог змінено, зменшено суму, що підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» з 6 825 грн 44 коп. до 3 720 грн 75 коп.  В іншій частині судове рішення залишено без змін.

  У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове ріщення про відмову у позові.

У касаційній скарзі КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», суд першої інстанції, оцінивши докази, подані сторонами (ст. 212 ЦПК України), виходив із того, що за відсутності відповідного договору про надання комунальних послуг споживач має в силу закону сплачувати вартість отриманих послуг за затвердженими у встановленому порядку тарифами.

Апеляційний суд, застосувавши Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 06 грудня 2011 року № 2265, зареєстроване у Головному управлінні юстиції у м. Києві 29 грудня 2011 року за № 55/914 (яким зменшено тарифи і внесено зміни в Розпорядження від 31 травня                2011 року № 857), та Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 19 травня 2000 року № 748 «Про встановлення розмірів тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій в місті Києві», зареєстроване в Головному управлінні юстиції у м. Києві 19 травня 2000 року, зменшив розмір стягнутої заборгованості з врахуванням строку позовної давності.

Висновок апеляційного суду є правильним та узгоджується з фактичними обставинами справи.

Відповідно до ст. 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. 

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що є підстави для часткового задоволення позову про стягнення заборгованості за користування житловою площею та комунальними послугами, а апеляційний суд, змінивши  рішення суду першої інстанції,  вірно  уточнив суму, яка підлягає стягненню. 

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційні скарги і залишити  рішення суду першої інстанції у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та  рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційні скарги ОСОБА_4, комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району»  відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 лютого                2015 року у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.


Судді                                                                                         В.І. Журавель

 

                                                                                                    Д.Д. Луспеник



                                                                                                    В.А. Черненко
Записаний

focus

  • *
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 947
    • Перегляд профілю
Re: Судові рішення знайдені foсus'ом!
« Reply #127 : 22 Лютого 2017, 17:29:56 »

http://reyestr.court.gov.ua/Review/25236042
У х в а л а
ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ
23 травня 2012 рокум. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ситнік О.М...
(click to show/hide)

Пізніше ВСУ у справі щодо перегляду виклав правову позицію зовсім протилежну...
« Останнє редагування: 22 Лютого 2017, 19:46:26 від Юрій Васильович »
Записаний

Юрій Васильович

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 9850
  • City: Бахмут (Артемівськ)
  • io_ua: Ник
    • Перегляд профілю
Re: Судові рішення знайдені foсus'ом!
« Reply #128 : 08 Березня 2017, 13:29:59 »

http://reyestr.court.gov.ua/Review/25236042
У х в а л а
ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ
23 травня 2012 рокум. КиївСуддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ситнік О.М.,
Вже не актуально...  Протиправно... Див. http://gro-za.org/forum/index.php?topic=9108.0
Записаний

Юрій Васильович

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 9850
  • City: Бахмут (Артемівськ)
  • io_ua: Ник
    • Перегляд профілю
Re: Судові рішення знайдені foсus'ом!
« Reply #129 : 08 Березня 2017, 15:55:40 »

З метою збереження функціональності цієї теми, "полемічні" пости виокремлено і перенесенно у тему: http://gro-za.org/forum/index.php?topic=9783.0.html
Записаний

focus

  • *
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 947
    • Перегляд профілю
Re: Судові рішення знайдені foсus'ом!
« Reply #130 : 08 Березня 2017, 20:53:12 »

Цитувати
http://reyestr.court.gov.ua/Review/41693358

У х в а л аіменем  україни 19 листопада 2014 року   м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:головуючогоТкачука О.С., суддів:                      Висоцької В.С.,                               Умнової О.В.,                        Кафідової О.В.,                               Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційними скаргами публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення апеляційного суду Полтавської області від 14 квітня 2014 року та додаткове рішення апеляційного суду Полтавської області від 19 травня 2014 року, 

в с т а н о в и л а:

У лютому 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що 02 травня                      2007 року укладено кредитний договір із ОСОБА_5, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 2132 грн 40 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12 відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Однак, відповідач не виконав умов кредитного договору належним чином, у зв'язку із чим кредитна заборгованість становить 21 701 грн 63 коп.

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від                    06 березня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором від 02 травня 2007 року в розмірі 21 701 грн 63 коп. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 243 грн 60 коп.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 14 квітня             2014 року рішення місцевого суду скасовано, постановлено нове рішення про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Додатковим рішенням апеляційного суду Полтавської області від                    19 травня 2014 року стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь                   ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 121 грн 80 коп. за подання апеляційної скарги та 700 грн за надання правової допомоги при складанні апеляційної скарги. В іншій частині в стягненні судових витрат відмовлено.

У касаційних скаргах заявник просить оскаржувані судові рішення скасувати, залишити в силі рішення місцевого суду, судові витрати покласти на відповідача.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає           задоволенню з  наступних підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий суд виходив із того, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку із чим утворилася заборгованість в розмірі                              21 701 грн 63 коп.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звернувшись із вказаним позовом у лютому 2014 року, банк пропустив строк позовної давності, який сплив у червні 2013 року, про застосування якого заявив відповідач.

Такі висновки колегія суддів вважає правильними та такими, що узгоджуються з матеріалами справи та вимогами закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно із вимогами ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Встановивши, що позивач пропустив строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, оскільки видача судового наказу не перериває строку позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновки судів не спростовують.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись статтями 336, 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційні скарги публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»  відхилити.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 14 квітня                     2014 року та додаткове рішення апеляційного суду Полтавської області від 19 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                           О.С. Ткачук

Судді:                                                                                                                         В.С. Висоцька

                                                                                                                                             О.В. Кафідова

                                                                                                                                             О.В. Умнова

І.М. Фаловська
Записаний

focus

  • *
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 947
    • Перегляд профілю
Re: Судові рішення знайдені foсus'ом!
« Reply #131 : 09 Квітня 2018, 18:14:33 »

http://reyestr.court.gov.ua/Review/25236042
У х в а л а
ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ
23 травня 2012 рокум. КиївСуддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ситнік О.М.,
Вже не актуально...  Протиправно... Див. http://gro-za.org/forum/index.php?topic=9108.0

З метою збереження функціональності цієї теми, "полемічні" пости виокремлено і перенесенно у тему: http://gro-za.org/forum/index.php?topic=9783.0.html

У відповідності до ст.14 старого ЦПК судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади, у тому числі і для ВСУ.  Так що не варто "виокремлювати полемічні пости"
http://reyestr.court.gov.ua/Review/38294345
Цитувати
УХВАЛА

іменем україни

26 березня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого                   Горелкіної Н.А.,

суддів:                             Євтушенко О.І.,                                           Журавель В.І.,   

                                                   Іваненко Ю.Г.,                                                                  Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Посилалося на те, що 22 грудня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений договір кредиту № DNН4КР82220179, згідно з умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування кредит на умовах забезпеченості, строковості, платності, цільового характеру грошові кошти в сумі 1 953,90 грн строком на 12 місяців із сплатою річних відсотків в розмірі 25,08 % з кінцевим терміном повернення до 22 грудня 2006 року. Відповідач підтвердив згоду на отримання кредиту заявою про надання кредиту разом із умовами надання кредиту фізичним особам і укладений між ним та банком договір.

Станом на час звернення з позовом до суду заборгованість позичальника за простроченим кредитом становить 31 376,43 грн, з них заборгованість за кредитом 1953,90 грн, заборгованість за відсотками 9 631,14 грн, 17 821,08 грн пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором, а також штрафи (фіксована частина 500 грн та процентна складова 1470,31 грн).

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 25 березня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року рішення Хмельницького міськрайонного суду від 25 березня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у сумі 31 376 грн 43 коп. та судовий збір в розмірі 313 грн 76 коп, всього 31 690 грн 19 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у справі, а оскільки сплинув строк позовної давності до основної вимоги - 22 грудня 2011 року, суд вважав, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що позивач звертався до суду з заявою про видачу судового наказу, де строк позовної давності перервався, а тому, враховуючи умови договору, строк позовної давності закінчується 13 жовтня 2014 року.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, прав і обов'язків сторін у цих правовідносинах, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22 грудня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений договір кредиту № DNН4КР82220179, згідно з умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування споживчий кредит на умовах забезпеченості, строковості, платності, цільового характеру грошові кошти в сумі 1 953,90 грн строком на 12 місяців із сплатою річних відсотків в розмірі 25,08 % з кінцевим терміном повернення до 22 грудня 2006 року.

Відповідач підтвердив згоду на отримання кредиту заявою про надання кредиту разом із умовами надання кредиту фізичним особам і укладеним між ним та банком договором.

Відповідач отримав кредитні кошти шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок позичальника для повного розрахунку за товар і сплати комісії банку та ПАТ «ПриватБанк», користувався ними, однак жодної оплати графікового платежу не здійснив.

Відповідач ОСОБА_3 умов договору в повному обсязі не виконав, і заборгованість за простроченим кредитом становить 31 376,43 грн, з них заборгованість за кредитом 1 953,90 грн, заборгованість за відсотками 9 631,14 грн, 17 821,08 грн пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, а також штрафи фіксована частина 500 грн та процентна складова 1470,31 грн.

Згідно з п. 5.5 умов договору терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлені сторонами у п'ять років.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно з вказівками закону та договору. Відповідно до укладеного договору та ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

ЦК України не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням позовної давності.

Пункт 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону, стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту (правова позиція Верховного Суду України згідно з постановою у справі № 6-126цс13).

Разом з тим при вирішенні спору в судовому порядку застосуванню підлягає ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Вивчивши матеріали справи та врахувавши її обставини, суд першої інстанції дійшов правильного й обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог із передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд на порушення вимог ст. 214 ЦПК України не звернув уваги на обставини, які мають значення для вирішення справи.

Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, вислухавши пояснення сторін у справі, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, ураховуючи те, що апеляційним судом помилково скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, рішення апеляційного суду на підставі ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

                             

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року скасувати, рішення Хмельницького міськрайонного суду від 25 березня 2013 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий:Н.А. ГорелкінаСудді О.І. Євтушенко   В.І. Журавель  Ю.Г. Іваненко   О.М. Ситнік


« Останнє редагування: 09 Квітня 2018, 18:21:45 від focus »
Записаний

Юрій Васильович

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 9850
  • City: Бахмут (Артемівськ)
  • io_ua: Ник
    • Перегляд профілю
Re: Судові рішення знайдені foсus'ом!
« Reply #132 : 10 Квітня 2018, 12:04:40 »

http://reyestr.court.gov.ua/Review/25236042
У х в а л а
ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ
23 травня 2012 рокум. КиївСуддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ситнік О.М.,
Вже не актуально...  Протиправно... Див. http://gro-za.org/forum/index.php?topic=9108.0

З метою збереження функціональності цієї теми, "полемічні" пости виокремлено і перенесенно у тему: http://gro-za.org/forum/index.php?topic=9783.0.html

У відповідності до ст.14 старого ЦПК судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади, у тому числі і для ВСУ.  Так що не варто "виокремлювати полемічні пости"
http://reyestr.court.gov.ua/Review/38294345
Цитувати
УХВАЛА

іменем україни

26 березня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого                   Горелкіної Н.А.,

суддів:                             Євтушенко О.І.,                                           Журавель В.І.,   

                                                   Іваненко Ю.Г.,                                                                  Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Посилалося на те, що 22 грудня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений договір кредиту № DNН4КР82220179, згідно з умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування кредит на умовах забезпеченості, строковості, платності, цільового характеру грошові кошти в сумі 1 953,90 грн строком на 12 місяців із сплатою річних відсотків в розмірі 25,08 % з кінцевим терміном повернення до 22 грудня 2006 року. Відповідач підтвердив згоду на отримання кредиту заявою про надання кредиту разом із умовами надання кредиту фізичним особам і укладений між ним та банком договір.

Станом на час звернення з позовом до суду заборгованість позичальника за простроченим кредитом становить 31 376,43 грн, з них заборгованість за кредитом 1953,90 грн, заборгованість за відсотками 9 631,14 грн, 17 821,08 грн пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором, а також штрафи (фіксована частина 500 грн та процентна складова 1470,31 грн).

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 25 березня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року рішення Хмельницького міськрайонного суду від 25 березня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у сумі 31 376 грн 43 коп. та судовий збір в розмірі 313 грн 76 коп, всього 31 690 грн 19 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у справі, а оскільки сплинув строк позовної давності до основної вимоги - 22 грудня 2011 року, суд вважав, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що позивач звертався до суду з заявою про видачу судового наказу, де строк позовної давності перервався, а тому, враховуючи умови договору, строк позовної давності закінчується 13 жовтня 2014 року.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, прав і обов'язків сторін у цих правовідносинах, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22 грудня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений договір кредиту № DNН4КР82220179, згідно з умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування споживчий кредит на умовах забезпеченості, строковості, платності, цільового характеру грошові кошти в сумі 1 953,90 грн строком на 12 місяців із сплатою річних відсотків в розмірі 25,08 % з кінцевим терміном повернення до 22 грудня 2006 року.

Відповідач підтвердив згоду на отримання кредиту заявою про надання кредиту разом із умовами надання кредиту фізичним особам і укладеним між ним та банком договором.

Відповідач отримав кредитні кошти шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок позичальника для повного розрахунку за товар і сплати комісії банку та ПАТ «ПриватБанк», користувався ними, однак жодної оплати графікового платежу не здійснив.

Відповідач ОСОБА_3 умов договору в повному обсязі не виконав, і заборгованість за простроченим кредитом становить 31 376,43 грн, з них заборгованість за кредитом 1 953,90 грн, заборгованість за відсотками 9 631,14 грн, 17 821,08 грн пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, а також штрафи фіксована частина 500 грн та процентна складова 1470,31 грн.

Згідно з п. 5.5 умов договору терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлені сторонами у п'ять років.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно з вказівками закону та договору. Відповідно до укладеного договору та ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

ЦК України не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням позовної давності.

Пункт 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону, стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту (правова позиція Верховного Суду України згідно з постановою у справі № 6-126цс13).

Разом з тим при вирішенні спору в судовому порядку застосуванню підлягає ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Вивчивши матеріали справи та врахувавши її обставини, суд першої інстанції дійшов правильного й обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог із передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд на порушення вимог ст. 214 ЦПК України не звернув уваги на обставини, які мають значення для вирішення справи.

Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, вислухавши пояснення сторін у справі, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, ураховуючи те, що апеляційним судом помилково скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, рішення апеляційного суду на підставі ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

                             

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року скасувати, рішення Хмельницького міськрайонного суду від 25 березня 2013 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий:Н.А. ГорелкінаСудді О.І. Євтушенко   В.І. Журавель  Ю.Г. Іваненко   О.М. Ситнік

 
Постанова від 21 січня 2015 року № 6-214цс14
подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.
Цитувати
П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

21 січня 2015 року                                                              м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,  суддів:Григор'євої Л.І.,Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,-розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Зазначало, що 22 грудня 2005 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_8 було укладено договір кредиту № DNН4КР82220179, за умовами якого останній отримав грошові кошти в сумі 1 953 грн 90 коп. строком на 12 місяців зі сплатою 25,08 % річних із кінцевим терміном повернення до 22 грудня 2006 року.

Посилаючись на те, що відповідач своїх зобов'язань повернути кредит не виконав, позивач просив стягнути з ОСОБА_8 1 953 грн 90 коп. заборгованості за кредитом, 9 631 грн 14 коп. відсотків за користування ним, 17 821 грн 08 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання та 1 970 грн 31 коп. штрафу, а всього 31 376 грн 43 коп.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 березня 2013 року в задоволенні позову ПАТ «КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «КБ «ПриватБанк» задоволено: стягнуто з ОСОБА_8 на користь ПАТ  «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у сумі 31 376 грн 43 коп.; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року скасовано, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 березня 2013 року залишено в силі.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від    26 березня 2014 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» порушує питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та прийняття нового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: частини другої статті 264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ «КБ «ПриватБанк» посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року.

ПАТ «КБ «ПриватБанк» указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування зазначених норм матеріального права щодо переривання строку позовної давності, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданому для прикладу судовому рішенні, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ПАТ «КБ «ПриватБанк» Каракоці О.Р., перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 22 грудня 2005 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_8 було укладено договір кредиту № DNH4KP82220179, за умовами якого банк надав позичальнику споживчий кредит у сумі 1 953 грн 90 коп. строком на 12 місяців зі сплатою 25,08 % річних із кінцевим терміном повернення до 22 грудня 2006 року. Позичальник погодився із запропонованими банком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (а.с. 5), подав до банку заяву позичальника. ОСОБА_8 отримав кредитні кошти шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок для повного розрахунку за товар та сплати комісії банку, користувався кредитними коштами, однак жодного платежу за графіком повернення коштів не здійснив. У зв'язку невиконанням ОСОБА_8 умов кредитного договору станом на 31 січня 2013 року утворилась заборгованість у сумі 31 376 грн 43 коп., з яких: 1 953 грн 90 коп. - заборгованість за кредитом; 9 631 грн 14 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 17 821 грн 08 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до пункту 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина) та 1 470 грн 31 коп. - штраф (процентна складова).

Згідно з підпунктом 5.5 договору терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування ним, винагороди, неустойки встановлені сторонами у п'ять років.

13 жовтня 2009 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_8 на користь ЗАТ «КБ «ПриватБанк» 7 453 грн 70 коп. заборгованості за кредитним договором.

16 листопада 2009 року ОСОБА_8 звернувся до суду із заявою про скасування цього наказу, посилаючись на те, що ніяких договірних відносин між ним і банком не існує.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 листопада 2009 року вищезазначений судовий наказ скасовано.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові ПАТ «КБ «ПриватБанк», суд касаційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції дійшов правильного й обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог із підстав, передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України.

Разом із тим у іншій справі, яка виникла з подібних правовідносин за аналогічних обставин, суд касаційної інстанції в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року на підставі статті 264 ЦК України дійшов висновку про переривання перебігу позовної давності у зв'язку з видачею судового наказу про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно з вказівками закону та договору.

Відповідно до укладеного між сторонами договору та статей 1049, 1050 та 1054 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.


Отже, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ від 26 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий   А.Г. ЯремаСудді:                                        Л.І. Григор'єва  Л.І. ОхрімчукВ.І. Гуменюк   Ю.Л. Сенін Н.П. Лященко В.М. Сімоненко 

Записаний

Юрій Васильович

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 9850
  • City: Бахмут (Артемівськ)
  • io_ua: Ник
    • Перегляд профілю
Re: Судові рішення знайдені foсus'ом!
« Reply #133 : 10 Квітня 2018, 12:39:48 »

Так що не варто "виокремлювати полемічні пости"
 
ПОПЕРЕДЖЕННЯ. Порушення п.п. 10, 11, 12 "Правил Форуму".

Відповідно до "Правил Форуму" право адміністрації:
Цитувати
13. Адміністрація може видалити будь-які повідомлення, а також закрити, видалити, перенести в інший розділ будь-яку тему без пояснення причин.


Цю тему, свого часу, було створено для можливості  викладення  Вами знайдених цікавих (на Вашу думку) судових рішень.  Тобто виключно, як "склад" судових рішень, а не як майданик для ведення теоретичних юридичних спорів чи полемики. http://gro-za.org/forum/index.php?topic=6339.msg26060.html#msg26060   

Доцільність існування такого "складу" в наш час вже під сумнівом:
Увага!

Даний розділ СУДОВІ РІШЕННЯ буде поступово ліквідоване. Усі теми сьогодні перенесено (в основному). Залишок буде протягом кількох місяців перенесено до розділів:
ЦИВІЛЬНІ СПРАВИ
АДМІНІСТРАТИВНІ СПРАВИ
ГОСПОДАРСЬКІ СПРАВИ


Щодо теми дописувача focus. Його тему буде "розсортовано", а знайдені ним судові рішення перенесені у відповідні розділи із зазначенням предмету спору (щодо перерахунків, стягнення боргу та ін.). Щоб іншим дописувачам можна було швидше знайти потрібне.

Пропозиції приймаються у цій гілці.

На даний час "розсортування" ще не виконане, тож користуйтеся "складом".  Але не створюйте ЗВАЛИЩЕ...
Записаний

Юрій Васильович

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 9850
  • City: Бахмут (Артемівськ)
  • io_ua: Ник
    • Перегляд профілю
Re: Судові рішення знайдені foсus'ом!
« Reply #134 : 10 Квітня 2018, 12:47:51 »

У відповідності до ст.14 старого ЦПК судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади, у тому числі і для ВСУ. 
У відповідності до
Цитувати
старого ЦПК
те рішення ( Ухвала ВССУ) після набрання законної сили було скасоване ВСУ
Цитувати
Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року скасувати...
Записаний
 


Мониторинг доступности сайта Host-tracker.com
email