Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[focus]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/27606428

Проте суд не може погодитись з таким твердженням, оскільки зі змісту п. 3 ч. 2 ст.21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" вбачається, що первісним є обов'язок виконавця (балансоутримувача) житлово-комунальних послуг підготувати договір про надання житлово-комунальних послуг, а отже пропозиція щодо укладання такого договору має виходити саме від виконавця житлово-комунальних послуг чи балансоутримувача, а споживач зобов'язаний укласти такий договір, що підготовлений на основі типового договору.

[focus]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/27796416

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНи

21 листопада 2012 року                                                                       м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О., суддів:  Євграфової Є.П.,Іваненко Ю.Г., Журавель В.І.,Ситнік О.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 08 червня 2012 року,

в с т а н о в и л а:

Комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» (далі - КП «ЖКС «Вузівський») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що ОСОБА_6 є власником, зареєстрована та проживає в квартирі АДРЕСА_1.

Згідно з рішенням Одеської міської ради від 05 квітня 2007 року вказаний будинок обслуговується КП «ЖКС «Вузівський», ним здійснюються функції виконавця робіт з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій, приймаються на баланс житлові будинки, їх інженерне обладнання.

Позивач виконує свої зобов'язання в повному обсязі, надаючи ОСОБА_6 відповідні житлово-комунальні послуги, однак відповідачка оплату за надані послуги не здійснює, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість в розмірі 1 702 грн. 36 коп., яку просив стягнути з відповідачки.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 березня                 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 08 червня 2012 року, позов задоволено частково. Стягнуто з                  ОСОБА_6 на користь КП «ЖКС «Вузівський» заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 1 286 грн. 23 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути частково задоволена.

Задовольняючи позовні вимоги КП «ЖКС «Вузівський» суди керувалися тим, що ОСОБА_6 надавалися послуги якісно та в повному обсязі, тому вона зобов'язана їх оплатити.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

За вимогами статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зазначені вимоги закону залишилися поза увагою апеляційного суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

У ч. 1 ст. 158 ЦПК передбачено, що розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що ОСОБА_6 оскаржила в апеляційному порядку рішення Київського районного суду м. Одеси від              15 березня 2012 року.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2012 року справа призначена до розгляду на 08 червня 2012 року (а.с. 80).

На а.с. 81‒82 містяться копії текстів телеграм, направлених судом сторонам з повідомленням про час та місце розгляду справи апеляційним судом. Разом з тим матеріали справи не містять доказів того, що вказана телеграма, направлена на ім'я ОСОБА_6, була вручена відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України.

Апеляційний суд розглянув справу без доказів щодо належного повідомлення сторони про час та місце розгляду справи, чим порушив вимоги цивільного процесуального закону.

Крім того, матеріали цивільної справи містять докази, подані ОСОБА_6, які, на її думку, є підтвердженням неналежного виконання своїх обов'язків з надання комунальних послуг позивачем. Однак, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції вказані докази не досліджувалися. Відповідна правова оцінка їм не надавалася, не враховано, що відповідно до п. 4 ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець (виробник) зобов'язаний проводити перерахунок розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі перерви в їх наданні, ненаданні або наданні не в повному обсязі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки порушення, допущені судом апеляційної інстанції, не можна виправити на стадії касаційного перегляду судового рішення, ухвала суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись статтями 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 08 червня 2012 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий:                                П.О. Гвоздик                               Судді:  Є.П. Євграфова    В.І. Журавель   Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік

[focus]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/27901027
після перегляду у вссу

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

28 листопада 2012 року                                        м. Київ

                            Колегія суддів судової палати у цивільних справах

                 

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

                                          кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С., суддів:  Висоцької В.С., Савченко В.О.,Колодійчука В.М., Фаловської І.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» до ОСОБА_6 про зобов'язання укласти договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду м. Києва від 17 січня 2012 року

в с т а н о в и л а :       

У липні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» звернувся до суду з позовом, у якому просило зобов'язати відповідача укласти з ним договір про надання послуг за утримання будинку та прибудинкової території.     

Позов мотивований тим, що  позивач є виконавцем житлово-комунальних послуг будинку АДРЕСА_1 у якому є відповідач. Остання ухиляється від укладання договору про надання послуг по утриманню будинків і споруд та прибудинкової території, чим порушує вимоги ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та права позивача, як експлуатуючої організації.   

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 жовтня               2011 року в задоволенні даного позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 січня 2010 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Зобов'язано ОСОБА_6 укласти договір про надання послуг по утриманню будинків і споруд та прибудинкових територій з експлуатуючою  організацією товариство з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс», відповідно до типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 529 від 20 травня 2009 року «Про  затвердження Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».   

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2011 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 квітня 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, рішення апеляційного суду м. Києва від 17 січня 2012 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року заяву ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 квітня 2012 року частково задоволено. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 квітня 2012 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі договору міни від 15 квітня 2008 року ОСОБА_6 є власником квартири             АДРЕСА_1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» є виконавцем з надання житлово-комунальних послуг у вказаному будинку.

Пропозиції товариства про укладення договору з надання житлово-комунальних послуг ОСОБА_6 відхилила, посилаючись на те, що договір не відповідає вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ці вимоги не ґрунтуються на нормах                ст.ст. 626, 627, 628 ЦК України, оскільки суперечать принципу свободи договору, визначеному в указаних нормах закону.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове рішення про зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва керувалася тим, що укладення такого договору є обов'язком споживача на підставі п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а тому в разі відмови споживача послуг від укладення договору виконавець послуг має право на судовий захист в обраний ним спосіб.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач зобов'язаний укласти договір на надання                житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором (п. 3 ч. 2 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».

Таким чином, укладення договору на житлово-комунальні послуги є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення такого договору суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст.ст. 267, 630 ЦК України та ст.ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не містять висновків щодо відповідності договору про надання житлово-комунальних послуг запропонованого позивачем ОСОБА_6 типовому договору. Встановлення відповідності договору має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Крім того, при вирішенні спору суди не надали правової оцінки обраному позивачем способу захисту своїх прав.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ст. 16 ЦК України).

Статтею 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту, як встановлення правовідносин, в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів.

Разом з тим, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст.ст. 3, 6, 12 - 15, 20 ЦК України, ст.ст. 3-5 ЦПК України) можна дійти висновку про те, що в разі невизнання споживачем права виробника, (виконавця) послуг на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі                  п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

Апеляційним судом, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України, недоліки допущені судом першої інстанції не усунуто, належним чином не встановлено характеру правовідносин, що виникли між сторонами, не досліджено норми права, що підлягають застосуванню до правовідносин та зібрані у справі докази. Вказані обставини призвели до ухвалення апеляційним судом судового рішення, що не відповідає вимогам закону.

У зв'язку з наведеним, оскаржуване рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч.ч. 1-3 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 17 січня 2012 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий  О.С. Ткачук  Судді:В.С. Висоцька   В.М. Колодійчук     В.О. Савченко   І.М. Фаловська

[focus]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/28177527

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ           

19 грудня 2012 року                                                                          м. Київ 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого                       Луспеника Д.Д.,

суддів:                                             Гулька Б.І., Лесько А.О.,

                                                                           Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Садиба Чернишова» про зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Садиба Чернишова» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 14 червня 2012 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що вони є власниками квартир №№ 32,   40 у будинку АДРЕСА_1. У зазначеному будинку було створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Садиба Чернишова» (далі - ОСББ «Садиба Чернишова»), яке відповідно до визначеної статутом мети та рішення учасників надає власникам квартир послуги з обслуговування квартир, будинку та прибудинкової території. Законодавство передбачає обов'язок укласти договір про обслуговування будинку та прибудинкової території, який є двостороннім договором, при цьому визначено істотні умови договору й затверджено типовий договір. Проте ОСББ «Садиба Чернишова» при укладенні договору не визначило істотних умов договору, а договір, що пропонувався до укладення не відповідає типовому договору.

Ураховуючи викладене, позивачі просили суд зобов'язати відповідача укласти договори з управління неподільним та загальним майном житлового комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, забезпечення належної експлуатації, якісного та своєчасного надання житлово-комунальних послуг, забезпечення відповідних умов користування неподільним та загальним майном з визначенням усіх умов договору, що є істотними відповідно до діючого законодавства, у тому числі переліку послуг, що надаються ОСББ «Садиба Чернишова» та вартості цих послуг. 

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 14 червня 2012 року, позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Зобов'язано                   ОСББ «Садиба Чернишова» укласти з позивачами договори з управління неподільним і загальним майном житлового комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, забезпечення належної експлуатації, якісного та своєчасного надання житлово-комунальних послуг, забезпечення відповідних умов користування неподільним і загальним майном, з визначенням усіх умов договору, що є істотними відповідно до вимог діючого законодавства, у тому числі переліку послуг, що надаються відповідачем та вартості цих послуг.

У касаційній скарзі ОСББ «Садиба Чернишова» просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та вирішити питання по суті.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3 та                    ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що Закон України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачає обов'язок укладення договору між власником окремого приміщення та управителем, який має відповідати вимогам типового договору. 

Проте погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права. 

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають; суди не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому порушили норми як процесуального, так і матеріального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29 вересня 2010 року належить квартира № 40 у будинку АДРЕСА_1. ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 8 квітня 2010 року є власником квартири         № 32 у будинку АДРЕСА_1. 5липня 2010 року проведено державну реєстрацію ОСББ «Садиба Чернишова», статут об'єднання затверджено рішенням установчих зборів власників приміщень у будинку АДРЕСА_1 за вищезазначеною адресою, протокол № 1 від 14 травня 2010 року.   

Відповідно до п. 1.5. статуту ОСББ «Садиба Чернишова» об'єднання може здійснювати некомерційну господарську діяльність для забезпечення власних потреб безпосередньо або шляхом укладення договорів з фізичними чи юридичними особами.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання за договором з постачальниками комунальних послуг може бути колективним замовником (абонентом) таких послуг.

Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з листом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 квітня 2011 року № 7/15-4687 мета і предмет діяльності ОСББ, визначені законом, не передбачають здійснення об'єднанням господарської діяльності, а тому ОСББ не є суб'єктом господарювання і не може бути виробником або виконавцем житлово-комунальних послуг відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги». 

У порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України суди зазначених вимог закону не врахували; не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; які правовідносини сторін випливають з установлених обставин; не встановили статус ОСББ «Садиба Чернишова», тобто чи є воно виробником або постачальником послуг; не звернули увагу, що типовий договір є обов'язковим лише для суб'єктів господарювання та дійшли передчасного висновку про задоволення позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Разом з тим, пославшись на рішення апеляційного суду Харківської області від 7 червня 2012 року, апеляційний суд не врахував, що судом на користь ОСББ була стягнута сума не за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, а необхідні внески з власника квартири за утримання належної частки неподільного та загального майна в будинку та прибудинкової території.   

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Садиба Чернишова» задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 14 червня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                           Д.Д. Луспеник                                               

Судді:                                                                                                                                                                                      Б.І. Гулько

                                                                                                                                А.О. Лесько

                                                                                                                                С.Ф. Хопта

                                                                                                                                М.Є. Червинська

[Nimfa]

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28842975

У х в а л а
іменем   україни
23 січня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів:  Дьоміної О.О.,  Дем'яносова М.В.,                            Коротуна В.М.,Кафідової О.В.,                                  Попович О.В.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Зараз» до ОСОБА_6 про визнання договору про управління будинком укладеним та стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2012 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 23 жовтня 2012 року,

в с т а н о в и л а:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Зараз» (далі - ТОВ «Зараз») звернулося до суду з позовом про визнання договору про управління будинком укладеним та стягнення заборгованості, обґрунтовуючи його тим, що ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_3. З огляду на те, що за споживання послуг з утримання будинку за період з 8 січня 2008 року по 24 жовтня 2011 року у відповідача виникла заборгованість, позивач просив задовольнити позов, стягнути з відповідача 32 301,30 грн заборгованості за надані послуги, 18 767,06 грн інфляційних втрат, 3 678,69 грн трьох відсотків річних від простроченої суми, а всього - 54 748,05 грн, а також визнати договір про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2012 року позов задоволено.
Визнано договір про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним.
Стягнуто зі ОСОБА_6 на користь ТОВ «Зараз» 54 748,05 грн боргу.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 23 жовтня 2012 року заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2012 року скасовано частково, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову в частині визнання договору укладеним та стягнення 18 767,06 грн інфляційних втрат, 3 678,69 грн трьох відсотків річних від простроченої суми.
В іншій частині заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_6 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до  нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Рішенням виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 27 листопада 2009 року № 484/4 ТОВ «Зараз» затверджено виконавцем житлово-комунальних послуг у      с. Чайки Києво-Святошинського району по вул. Лобановського (а.с. 24).
Згідно з пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Вважаючи, що у ОСОБА_6 як власника квартири АДРЕСА_1 внаслідок споживання житлово-комунальних послуг утворилася заборгованість у розмірі 32 301,30 грн, ТОВ «Зараз» звернулося до суду з вимогою про її стягнення з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, трьох процентів річних від простроченої суми, а також про визнання договору про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 та користується житлово-комунальними послугами, які надає ТОВ «Зараз», відтак визнав договір про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним та стягнув з відповідача заборгованість за надані житлово-комунальні послуги з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення і трьох процентів річних від простроченої суми.
Апеляційний суд, посилаючись на те, що відповідач не є власником квартири, а стаття 625 ЦК України на спірні правовідносини не поширюється,  скасував заочне рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову в частині визнання договору укладеним та стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних від простроченої суми, залишивши заочне рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги без змін.
Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна, оскільки вони не відповідають закону та не ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи.
Згідно з частиною 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина 2 статті 331 ЦК України).
Відповідно до частини 3 статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
До прийняття новоствореного нерухомого майна в експлуатацію та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва.
21 вересня 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю «Укргаз» (забудовник) та ОСОБА_6 (замовник) уклали договір № 1А/1/7/31/Ж участі у будівництві об'єкта, згідно з яким замовник зобов'язується оплатити вартість лоту облігацій за договором купівлі-продажу облігацій та пред'явити його до погашення забудовнику, а забудовник зобов'язується збудувати об'єкт будівництва - квартиру АДРЕСА_4 та передати його замовнику в погашення лоту облігацій у порядку, строки та на умовах, визначених договором (а.с. 6-11).
З пунктів 3.1., 3.3. цього договору вбачається, що умовою передачі об'єкта будівництва замовнику є передача повністю оплаченого ним лота облігацій до погашення. Погашення лота облігацій відбувається шляхом передачі замовнику об'єкта будівництва за актом прийому-передачі, що є передумовою та підставою для оформлення та реєстрації замовником первісного права власності на об'єкт будівництва.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції, не звернувши уваги на те, що договір участі у будівництві об'єкта не має правовстановлюючого значення, дійшов неправильного висновку про те, що ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_4

Висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_6 володіє майновими правами на вказану квартиру не відповідає встановленим судами обставинам, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що нею було виконано умови договору участі у будівництві об'єкта та договору купівлі-продажу облігацій від 29 жовтня 2007 року.
Незважаючи на це, суди першої та апеляційної інстанцій визнали ОСОБА_6 споживачем житлово-комунальних послуг, які надаються ТОВ «Зараз», на підставі розрахунку заборгованості, наявного у довідці про нарахування та оплату житлово-комунальних послуг та стягнули з відповідача суму основного боргу з урахуванням інфляційних втрат і трьох відсотків річних від простроченої суми.
Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суди не звернули уваги на те, що довідка ТОВ «Зараз» про нарахування та оплату житлово-комунальних послуг стосується квартири АДРЕСА_1, а не тої квартири, щодо якої відповідач уклав договір участі у будівництві об'єкта, та з неї не вбачається розрахунку суми заборгованості з посиланням на найменування наданих послуг, періодичність їх надання, тарифи та загальну вартість наданих ТОВ «Зараз» житлово-комунальних послуг, натомість міститься лише узагальнююча сума заборгованості (а.с. 28).
У зв'язку з тим, що судами не було з'ясовано питання про те, чи надавалися відповідачу житлово-комунальні послуги, не перевірено обґрунтованості розрахунку суми заборгованості, застосування статті 625 ЦК України судом першої інстанції є передчасним.
Крім цього, у питанні про можливість визнання договору укладеним суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків, не звернувши уваги на те, що відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Принцип свободи договору, передбачений статтями 6, 627 ЦК України, означає право сторін вільно вирішувати питання укладення договору, вибору контрагента та погодження умов договору.
Згідно з частиною 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до статей 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг зобов'язаний укласти письмовий договір з виконавцем послуг на основі типового договору.
Обов'язку споживача житлово-комунальних послуг укласти договір з виконавцем послуг, що передбачений пунктом 3 частини 2 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідає обов'язок виконавця підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».
Зважаючи на викладене, умови типового договору є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд, так як такий типовий договір набув юридичної сили, акта цивільного законодавства, яким його затверджено.
Отже, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини 3 статті 6, статтям 627, 630 ЦК України та статтям 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
У разі такої відмови виконавець послуг має право на звернення до суду за захистом свого права та інтересу, які підлягають захисту на підставі пункту 1 частини 2 статті 6 ЦК України, шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.
Оскільки з матеріалів справи не вбачається, що ТОВ «Зараз» пропонувало ОСОБА_6 укласти договір на умовах типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, а ОСОБА_6 відмовлялася або ухилялася від його укладення, пред'явлення вимог про визнання договору про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним також є передчасним.
Суд першої інстанції в порушення вимог закону належним чином не з'ясував питання про те, чи набула ОСОБА_6 право власності або майнові права на квартиру АДРЕСА_4 чи надавалися їй житлово-комунальні послуги, не перевірив обґрунтованості розрахунку суми заборгованості та безпідставно визнав договір про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним, не зазначивши при цьому дати, з якого він вважається укладеним.
Апеляційний суд, скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для застосування частини 2 статті 625 ЦК України до спірних правовідносин, та не звернув уваги на те, що позивач вимоги про зобов'язання укласти договір не заявляв, натомість просив визнати договір укладеним.
За таких обставин суди неправильно застосували норми матеріального права, в порушення норм процесуального права не встановили всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а відтак судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною 2 статті 338 ЦПК України.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2012 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 23 жовтня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О. Дьоміна Судді:М.В. Дем'яносов О.В. Кафідова В.М. Коротун О.В. Попович

[focus]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/28842975

У х в а л а

іменем   україни

23 січня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів:  Дьоміної О.О.,  Дем'яносова М.В.,                            Коротуна В.М.,Кафідової О.В.,                                  Попович О.В.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Зараз» до ОСОБА_6 про визнання договору про управління будинком укладеним та стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2012 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 23 жовтня 2012 року,

в с т а н о в и л а:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Зараз» (далі - ТОВ «Зараз») звернулося до суду з позовом про визнання договору про управління будинком укладеним та стягнення заборгованості, обґрунтовуючи його тим, що ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_3. З огляду на те, що за споживання послуг з утримання будинку за період з 8 січня 2008 року по 24 жовтня 2011 року у відповідача виникла заборгованість, позивач просив задовольнити позов, стягнути з відповідача 32 301,30 грн заборгованості за надані послуги, 18 767,06 грн інфляційних втрат, 3 678,69 грн трьох відсотків річних від простроченої суми, а всього - 54 748,05 грн, а також визнати договір про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2012 року позов задоволено.

Визнано договір про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним.

Стягнуто зі ОСОБА_6 на користь ТОВ «Зараз» 54 748,05 грн боргу.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 23 жовтня 2012 року заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2012 року скасовано частково, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову в частині визнання договору укладеним та стягнення 18 767,06 грн інфляційних втрат, 3 678,69 грн трьох відсотків річних від простроченої суми.

В іншій частині заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_6 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до  нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Рішенням виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 27 листопада 2009 року № 484/4 ТОВ «Зараз» затверджено виконавцем житлово-комунальних послуг у      с. Чайки Києво-Святошинського району по вул. Лобановського (а.с. 24).

Згідно з пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Вважаючи, що у ОСОБА_6 як власника квартири АДРЕСА_1 внаслідок споживання житлово-комунальних послуг утворилася заборгованість у розмірі 32 301,30 грн, ТОВ «Зараз» звернулося до суду з вимогою про її стягнення з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, трьох процентів річних від простроченої суми, а також про визнання договору про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 та користується житлово-комунальними послугами, які надає ТОВ «Зараз», відтак визнав договір про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним та стягнув з відповідача заборгованість за надані житлово-комунальні послуги з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення і трьох процентів річних від простроченої суми.

Апеляційний суд, посилаючись на те, що відповідач не є власником квартири, а стаття 625 ЦК України на спірні правовідносини не поширюється,  скасував заочне рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову в частині визнання договору укладеним та стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних від простроченої суми, залишивши заочне рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги без змін.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна, оскільки вони не відповідають закону та не ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи.

Згідно з частиною 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина 2 статті 331 ЦК України).

Відповідно до частини 3 статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

До прийняття новоствореного нерухомого майна в експлуатацію та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва.

21 вересня 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю «Укргаз» (забудовник) та ОСОБА_6 (замовник) уклали договір № 1А/1/7/31/Ж участі у будівництві об'єкта, згідно з яким замовник зобов'язується оплатити вартість лоту облігацій за договором купівлі-продажу облігацій та пред'явити його до погашення забудовнику, а забудовник зобов'язується збудувати об'єкт будівництва - квартиру АДРЕСА_4 та передати його замовнику в погашення лоту облігацій у порядку, строки та на умовах, визначених договором (а.с. 6-11).

З пунктів 3.1., 3.3. цього договору вбачається, що умовою передачі об'єкта будівництва замовнику є передача повністю оплаченого ним лота облігацій до погашення. Погашення лота облігацій відбувається шляхом передачі замовнику об'єкта будівництва за актом прийому-передачі, що є передумовою та підставою для оформлення та реєстрації замовником первісного права власності на об'єкт будівництва.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції, не звернувши уваги на те, що договір участі у будівництві об'єкта не має правовстановлюючого значення, дійшов неправильного висновку про те, що ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_4

Висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_6 володіє майновими правами на вказану квартиру не відповідає встановленим судами обставинам, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що нею було виконано умови договору участі у будівництві об'єкта та договору купівлі-продажу облігацій від 29 жовтня 2007 року.

Незважаючи на це, суди першої та апеляційної інстанцій визнали ОСОБА_6 споживачем житлово-комунальних послуг, які надаються ТОВ «Зараз», на підставі розрахунку заборгованості, наявного у довідці про нарахування та оплату житлово-комунальних послуг та стягнули з відповідача суму основного боргу з урахуванням інфляційних втрат і трьох відсотків річних від простроченої суми.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суди не звернули уваги на те, що довідка ТОВ «Зараз» про нарахування та оплату житлово-комунальних послуг стосується квартири АДРЕСА_1, а не тої квартири, щодо якої відповідач уклав договір участі у будівництві об'єкта, та з неї не вбачається розрахунку суми заборгованості з посиланням на найменування наданих послуг, періодичність їх надання, тарифи та загальну вартість наданих ТОВ «Зараз» житлово-комунальних послуг, натомість міститься лише узагальнююча сума заборгованості (а.с. 28).

У зв'язку з тим, що судами не було з'ясовано питання про те, чи надавалися відповідачу житлово-комунальні послуги, не перевірено обґрунтованості розрахунку суми заборгованості, застосування статті 625 ЦК України судом першої інстанції є передчасним.

Крім цього, у питанні про можливість визнання договору укладеним суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків, не звернувши уваги на те, що відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Принцип свободи договору, передбачений статтями 6, 627 ЦК України, означає право сторін вільно вирішувати питання укладення договору, вибору контрагента та погодження умов договору.

Згідно з частиною 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до статей 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг зобов'язаний укласти письмовий договір з виконавцем послуг на основі типового договору.

Обов'язку споживача житлово-комунальних послуг укласти договір з виконавцем послуг, що передбачений пунктом 3 частини 2 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідає обов'язок виконавця підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».

Зважаючи на викладене, умови типового договору є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд, так як такий типовий договір набув юридичної сили, акта цивільного законодавства, яким його затверджено.

Отже, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини 3 статті 6, статтям 627, 630 ЦК України та статтям 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

У разі такої відмови виконавець послуг має право на звернення до суду за захистом свого права та інтересу, які підлягають захисту на підставі пункту 1 частини 2 статті 6 ЦК України, шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

Оскільки з матеріалів справи не вбачається, що ТОВ «Зараз» пропонувало ОСОБА_6 укласти договір на умовах типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, а ОСОБА_6 відмовлялася або ухилялася від його укладення, пред'явлення вимог про визнання договору про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним також є передчасним.

Суд першої інстанції в порушення вимог закону належним чином не з'ясував питання про те, чи набула ОСОБА_6 право власності або майнові права на квартиру АДРЕСА_4 чи надавалися їй житлово-комунальні послуги, не перевірив обґрунтованості розрахунку суми заборгованості та безпідставно визнав договір про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним, не зазначивши при цьому дати, з якого він вважається укладеним.

Апеляційний суд, скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для застосування частини 2 статті 625 ЦК України до спірних правовідносин, та не звернув уваги на те, що позивач вимоги про зобов'язання укласти договір не заявляв, натомість просив визнати договір укладеним.

За таких обставин суди неправильно застосували норми матеріального права, в порушення норм процесуального права не встановили всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а відтак судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною 2 статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2012 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 23 жовтня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О. Дьоміна Судді:М.В. Дем'яносов О.В. Кафідова В.М. Коротун О.В. Попович

[focus]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/29246327

Р І Ш Е Н Н Я

іменем   україни

06 лютого 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого         Кузнєцова В. О.,

суддів:                    Ізмайлової Т. Л.,      Мартинюка В. І., 

                               Наумчука М. І.,       Остапчука Д. О., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за надані  послуги з теплопостачання, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 липня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2012 року,

в с т а н о в и л а:       

У квітні 2010 року державне міське підприємство                                 «Івано-Франківськтеплокомуненерго» (далі - ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго») звернулося до суду з позовом до               ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у якому, з урахуванням уточнень, просило стягнути в солідарному порядку з відповідачів 3767 грн 65 коп. заборгованості за надані послуги з теплопостачання.

        Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 липня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2012 року, позов задоволено.

       Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» 3767 грн 65 коп. заборгованості за надані послуги з теплопостачання.

      Вирішено питання судових витрат.

      У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалені у справі рішення просить скасувати та закрити провадження у справі.

       Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах. 

      Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

      За правилами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

      Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що відповідачі, будучи споживачами наданих їм послуг з теплопостачання, на порушення вимог                    ст. 526 ЦК України та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення від 21 липня 2005 року оплату цих послуг не проводили.

     Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна з огляду на наступне.

     Судами встановлено, що відповідно до договору уступки вимоги                   № 4.1 від 20 лютого 2007 року про постачання теплової енергії, укладеного  між ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненрго» та ЖЕО № 4, та додаткової угоди від 20 лютого 2007 року до договору № 4.1 від 24 листопада                     2005 року сторони погодили уступку права вимоги позивача на делегування йому функції нарахування розмірів сум, що підлягають до оплати мешканцями квартир за отримані послуги з централізованого опалення.     

Вирішуючи спір по суті, суди виходили з того, що відсутність відповідного договору між споживачем житлово-комунальних послуг та їх виконавцем не є підставою для нестягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов'язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачем.

      За обставин проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 та користування тепловою енергією, постачання якої забезпечує ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненрго»,  в силу  вимог ст. ст. 64, 68, ч. 3 ст. 156 ЖК України, на думку судів, відповідачі несуть солідарну відповідальність за оплату комунальних послуг.

     В той же час, як вбачається з будинкової книги на будинок АДРЕСА_1 власником кв. № 10 на підставі договору дарування № 6Д-188 від 31 жовтня 1994 року є ОСОБА_3                (а. с. 146-149). 

      В разі, коли жиле приміщення належить особі на праві приватної власності, то учасником правовідносин з приводу надання житлово-комунальних послуг щодо такого приміщення є саме ця особа (ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Участь інших осіб, які проживають у жилому приміщенні, у таких випадках визначається його власником і обов'язки по оплаті вказаних послуг виникають у них лише перед останнім (ст. 156 ЖК України).

      На порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України, при стягненні з                   ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в солідарному порядку заборгованості за отримані послуги з теплопостачання, судом ця обставина не врахована.

      Залишаючи зазначене рішення суду першої інстанції без змін, на порушення ст. 303 ЦПК України на зазначене не звернув уваги і апеляційний суд.     

Допущені судами при розгляді справи порушення норм матеріального права, потягли за собою ухвалення помилкового рішення в частині стягнення з ОСОБА_4 у солідарному порядку з ОСОБА_3 вказаної заборгованості, у зв'язку з чим відповідно до ст. 341 ЦПК України судові рішення у цій частині підлягають скасуванню з  ухваленням нового рішення про відмову у позові до ОСОБА_4

     Судові рішення у частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за надані послуги з теплопостачання ухвалені відповідно до норм матеріального та процесуального права і підстави для їх скасування у цій частині відсутні.

      Керуючись ст. ст. 335, 336, 337, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а:     

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

     Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 липня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2012 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_4 3767 грн 65 коп. заборгованості за надані послуги з теплопостачання скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.

                              В іншій частині судові рішення залишити без змін

         Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                 В. О. Кузнєцов

Судді:                                                                            Т. Л. Ізмайлова

                                                                                      В. І. Мартинюк

                                                                                      М. І. Наумчук

                                                               

                                                                                      Д. О. Остапчук

[Георгий]

         
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28952247
      АПЕЛЯЦІЙНИЙ   СУД   м. КИЄВА



Апеляційне провадження №22-ц/796/678/13                                         

                Головуючий у 1 інстанції: Сенін В.Ю.                Доповідач: Немировська О.В.


РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


24 січня 2013 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі:                    головуючого  - Немировської О.В.

                              суддів - Ящук Т.І., Чобіток А.О.

                              при секретарі - Лисенко В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2012 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та застосування штрафних санкцій,


В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ «Новобудова» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 4 596 грн. 62 коп., інфляційні втрати  в розмірі 1 139 грн. 96 коп., 3 % річних - 413 грн. 70 коп., а також судові витрати.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2012 року позов було задоволено частково - стягнуто з відповідача на користь позивача 4 413 грн. 88 коп. заборгованості за житлово-комунальні послуги, 1 094 грн. 65 коп. інфляційних втрат, 397 грн. 25 коп. - 3 % річних, а всього 5 905 грн. 78 коп., а також судовий збір.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню за такими підставами.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач в обґрунтування своїх вимог посилався на те, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 05 липня 2002 року. Відповідачу надаються житлово-комунальні послуги, однак він сплачує їх не в повному обсязі, внаслідок чого станом на 31 січня 2012 року має заборгованість в розмірі 4 596 грн. 62 коп., яка виникла за період з 01.02.2009 р. по 31.01.2012 р. Оскільки відповідачем у добровільному порядку заборгованість за житлово-комунальні послуги не сплачується, позивач  просив стягнути з відповідача на його  користь  заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 4 596 грн. 62 коп., інфляційні втрати в розмірі 1 139 грн. 96 коп. та 3 % річних в розмірі 413 грн. 70 коп., а також судові витрати.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2012 року позов було задоволено частково - стягнуто з відповідача на користь позивача 4 413 грн. 88 коп. заборгованості за житлово-комунальні послуги, 1 094 грн. 65 коп. інфляційних втрат, 397 грн. 25 коп. - 3 % річних, а всього 5 905 грн. 78 коп., а також судовий збір.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було частково доведено ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог.  При цьому суд першої інстанції визначив розмір заборгованості відповідно до наданого  представником позивача  Рахунку-попередженні від 17 вересня 2012 р. (а/с 81), в якому було  зазначено заборгованість станом на грудень 2010 р. - 4 419 грн. 16 коп., заборгованість станом на серпень 2012 р. - 4 413 грн. 88 коп.   Разом з тим,   суд першої інстанції вказав, що дана заборгованість виникла ще до 2008 р. внаслідок неповної оплати відповідачем  послуг водопостачання.

Однак з таким висновком погодитись не можна, оскільки  він не відповідає встановленим по справі обставинам.

Як видно з матеріалів справи, відповідач є  власником АДРЕСА_1. Позивачем додано до позовної заяви копію Договору про надання комунальних послуг з утримання будинку і прибудинкової території, укладеного між  сторонами 05.07.2006 р.(а/с10).  В розділі «Порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги» зазначено характеристику приладів обліку холодної та гарячої води, однак фактичні дані в таблиці не заповнені. Такі дані - із зазначенням номерів лічильників та показників були занесені лише 26.11.2008 р. при  їх опломбуванні.

В судовому засіданні представник позивача пояснила,  що  в листопаді 2008 р. було проведено опломбування лічильників холодного та гарячого водопостачання в належній відповідачу квартирі та було виявлено  розбіжність в показаннях лічильників щодо оплачених  та   використаних  обсягах води. Позивачем було визначено розбіжність по оплаті обсягу холодного водопостачання - 339  куб.м та гарячого водопостачання - 460  куб.м, які були використані за період з 2004 р. по 2007 р.  В зв'язку з цим ОСОБА_1 було запропоновано сплатити вказану заборгованість частинами і тому  в наступних квитанціях,  починаючи з грудня 2008 р. було додатково вказано кубометри холодної та гарячої води. Зокрема за грудень 2008 р. - 50 куб.м гарячої та 73 куб. м холодної.  Однак відповідач  відмовився сплачувати  цю заборгованість та зазначав в квитанціях до сплати інші суми.

Також представник позивача пояснила, що до листопада 2008 р.  в квитанціях зазначались показники лічильників без врахування дійсних показань і нарахування споживання гарячої та холодної води проводилось  відповідно до нормативів споживання  на кількість мешканців. Після опломбування лічильників в листопаді 2008 р. нарахування проводилось відповідно до фактичних показників лічильників, які  передавали  власники  квартир у вказаному будинку  через консьєржа  і які потім заносились до квитанцій, що надходили до оплати споживачам  з КП «ГІОЦ».

В матеріалах справи містяться дані про звірки показань лічильників, на які позивач посилається  на підтвердження  факту наявності боргу у відповідача. Так, станом на 26.11.2008 р. було проведено  звірку показань  двох лічильників, які становили:   холодної води -  31+434=  471 ; гарячої води -  118+458= 576. Станом на 18.11.2009 р. показання двох лічильників  становили: холодної води  - 43+507= 550;  гарячої води -   517+129= 646. Станом на 27.10.2011  р. показання двох лічильників становили: холодної води - 58  + 654=712 ; гарячої води -  626+151=777.

               В квитанціях за грудень 2008 р., березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень  2009 р.  показники не відповідали фактичним показанням  лічильників в квартирі відповідача, які ним надавались, а  були зазначені позивачем  самовільно  різними частками, що визначались  на власний розсуд.  В квитанції за жовтень 2009 р. позивачем не було взагалі вказано оплати за гарячу воду, однак відповідач  вказав кількість куб.м - 7 та вніс до квитанції їх оплату - 85, 54 коп.  В квитанції за лютий 2010 р. позивач вказав кількість  куб.м холодної води - 1 та гарячої води - 39, тоді як  відповідачем було сплачено фактичний обсяг - 9 куб. м холодної води та 9 куб.м -  гарячої.

Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 визнавав суму заборгованості та сам просив розподілити борг частинами на наступні місяці, позивачем не надано.  Зазначення в квитанціях:  за  червень 2009 р.  часткової сплати боргу  в сумі 230 грн. 85 коп.,  за листопад 2009 р. - 8 грн. 40 коп., було викликано тим, що він не оплачував квитанції за   квітень та травень  2009 р., а тому в наступні місяці погасив борг за експлуатаційні  витрати, опалення   та за фактично  спожиту холодну та гарячу воду.

Представник позивача визнала,  що з серпня 2010 р.  відповідач сплачує в повному обсязі плату за спожиту холодну  та гарячу воду  і заборгованості за цей період немає. Як видно з матеріалів справи, 27.10.2011  було складено Акт перевірки цілісності  квартирних засобів обліку холодного та гарячого водопостачання і зняття їх контрольних показників,  в якому зазначено загальну кількість показників двох лічильників холодного водопостачання - 712, гарячого водопостачання - 777. В квитанції за жовтень 2011 р. вказано показники двох лічильників холодного  водопостачання - 704, гарячого водопостачання - 774,  в квитанції за листопад 2011 р.  показники двох лічильників холодного водопостачання - 716, гарячого - 780. З вказаного слідує, що відповідач оплачує  надані послуги з холодного та гарячого водопостачання відповідно до  показників лічильників в повному обсязі, а  у позивача були відсутні підстави для нарахування заборгованості за період 2004-2007 рр. відповідно до показань лічильників, оскільки до листопада 2008 р. вони не були опломбовані і нарахування та оплата за даними  лічильників не проводилось.

З цих же підстав не можна визнати належним доказом по справі дані щодо розміру заборгованості, які зазначені позивачем в його розрахунках. В рахунку-попередженні від 20.02.2012 р. (а/с13) вказано борг станом на лютий 2009 р. - 312 грн. 06 коп., а вся сума боргу за період лютий 2009 р. - січень 2012 р. - 4 596 грн. 62 коп. В квитанції, яка направлялась відповідачу, за січень 2009 р. вказано суму боргу 366 грн. 17 коп.,  така ж сума в квитанціях за лютий, березень та квітень 2009 р., в квитанції за січень 2012 р. вказано суму боргу - 4 419 грн. 16 коп.  Сума заборгованості в Рахунку-попередженні за червень 2009 р. вказана 1 807 грн. 23 коп., тоді як в квитанції за червень 2009 р. -  2 030 грн. 85 коп.

Крім того, представник позивача не змогла пояснити розбіжності в нарахуванні заборгованості відповідача,  яка була вказана в розрахунках та в квитанціях, які направлялись відповідачу для оплати.  Представник позивача визнала, що з серпня 2010 р. відповідач оплачує квитанції, які йому направляються в повному обсязі, однак в Рахунку-попередженні (а/с 13)  сума заборгованості з серпня 2010 р. постійно збільшується. В Рахунку-попередженні від 17.09.2012 р. вказано розрахунок заборгованості за період з серпня 2004 р. по грудень 2010 р. (а/с77), в якому вказано заборгованість станом на листопад 2008 р. - 228 грн. 31 коп., станом на лютий 2009 р. - 700 грн. 89 коп., на грудень 2010 р. - 4 790 грн. 18 коп., на січень 2011 р. - 4 419 грн. 16 коп., при тому, що відповідач не вносив  коштів на погашення заборгованості.

Таким чином, рішення суду  першої інстанції  слід скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

                                                              вирішила:

апеляційну скаргу ОСОБА_1  задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16.10.2012 р. скасувати та ухвалити по справі нове рішення такого змісту.

В задоволенні позову   Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» до ОСОБА_1  про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та застосування штрафних санкцій відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.


Головуючий                                                 

Судді

[focus]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/19130738

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

03 жовтня 2011 року                                                                       місто Київ

           Верховний Суд України у складі:

головуючого     Барбари В.П.,       

суддів:  Балюка М.І., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Григорєвої Л.І., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,      Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В.,   Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Шицького І.Б., Яреми А.Г.,-                                                         

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив №26-Керч” про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 12 травня 2011 року в справі №5002-29/5222-2010 за позовом Кримського республіканського підприємства “Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі” до обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив №26-Керч” про спонукання укласти договір,

                                        встановив:

До Верховного Суду України звернувся обслуговуючий кооператив “Житлово-будівельний кооператив №26-Керч” із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 12 травня 2011 року в справі №5002-29/5222-2010 . Заяву мотивовано тим, що в справі №5002-30/5228-2010 за тих же самих обставин, застосувавши ті ж самі положення закону, суд касаційної інстанції дійшов протилежного висновку ніж у даній справі про відсутність у відповідача обовязку укладати спірний договір в силу відсутності прямої вказівки на це в Законі України “Про питну воду та питне водопостачання” та Законі України “Про житлово-комунальні послуги”.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив №26-Керч” та перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 179 ГК України укладення   господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 17 частини 3 статті 9 ЗУ “ Про ліцензування певних видів господарської діяльності” діяльність по централізованому водопостачанню та водовідведенню підлягає ліцензуванню.

Частиною 1 статті 19 ЗУ “Про питну воду та питне водопостачання” визначено, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Згідно з частинами 1,2 статті 29 ЗУ “Про житлово-комунальні послуги” договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем.

Господарськими судами встановлено, що Статутом обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив №26-Керч” не передбачено надання своїм членам послуг з водопостачання, крім того, на балансі відповідача не перебуває будь-яких житлових будівель. Отже,  останній не відноситься до субєктного складу осіб, з якими відповідно до частини 2 статті 19 ЗУ “Про питну воду та питне водопостачання” підприємства питного водопостачання безпосередньо повинні укладати договори про надання відповідних послуг.

За таких обставин Вищий господарський суд України неправильно застосував норми матеріального права, тому постанова від 12 травня 2011 року підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 11123-11125 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України

постановив:

Заяву обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив №26-Керч” задовольнити.

          Постанову Вищого господарського суду України від 12 травня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною  і  може  бути оскаржена  тільки  на  підставі,  встановленій  п.2 ч.1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий                                                                           Барбара В.П.

     Судді:Балюк М.І                                     

Лященко Н.П.Берднік І.С.Маринченко В.Л.      Глос Л.Ф.Онопенко В.В.                                                                                                   Григорєва Л.І.               Панталієнко П.В.Гриців М.І.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             Патрюк М.В.Гуменюк В.І.                Пилипчук П.П.Гусак М.Б.Потильчак О.І.Ємець А.А.Пошва Б.М.Жайворонок Т.Є.Прокопенко О.Б. Заголдний В.В.Редька А.І.Кліменко М.Р.Сенін Ю.Л.Ковтюк Є.І.Скотарь А.М.Короткевич М.Є.Таран Т.С.Коротких О.А.Терлецький О.О.Косарєв В.І.Шицький І.Б.Кривенда О.В.Ярема А.Г.Кривенко В.В.

Правова позиція № 3-92гс11

Згідно з частинами 1, 2 статті 29 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем.

[focus]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/29620459 Це одне рішення
А це інше, його адреса: http://reyestr.court.gov.ua/Review/29619936

У х в а л а

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

20 лютого 2013 року                                                                 м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого  Колодійчука В.М.       

суддів:              Висоцької  В.С.,           Гримич М.К.,

                          Умнової О.В.,                 Фаловської І.М.

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоремонт» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по комунальних платежах за касаційною скаргою  товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоремонт» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17 грудня 2012 року,

                         

встановила:                     

У липні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Енергоремонт» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по комунальних платежах.

В обгрунтування позову зазначило, що відповідачі зареєстровані і проживають в квартирі АДРЕСА_1. Даний будинок належить ТОВ «Енергоремонт» і внесений до Статутного фонду.

У порушення діючого закону, відповідачі сплачують комунальні послуги у неповному обсязі, внаслідок чого,  за період з 1 квітня 2009 року по 1 червня 2012  року утворилась заборгованість за квартирну плату в сумі 1936,53 грн та за електроенергію в сумі 93,76 грн.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 17 грудня 2012 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5  на користь ТОВ «Енергоремонт» 93,76 грн. в рахунок заборгованості за спожиту електроенергію за період з 1 квітня 2009 року по 1 червня 2012 року  та 107,30 грн в рахунок судових витрат. У задоволені решти вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ «Енергоремонт» просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм  матеріального та процесуального права

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з  наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив із того, що позивач повинен виконати ремонт  житлового приміщення, погодився провести взаєморозрахунки з мешканцями будинку.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд також зазначив, що  позивач не надав доказів щодо права на надання комунально - житлових послуг та наміру укласти договір.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

З обставин справи вбачається, що відповідачі зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1.

У 2012 році мешканцями даного будинку за власні кошти виконано роботи по реконструкції електросистеми будинку.

Відповідно до частин 2, 3  ст. 176 ЖК України капітальний ремонт житлових будинків здійснюється відповідно до правил і норм технічної експлуатації житлового фонду.

Невиконання наймодавцем обов'язків по ремонту жилого приміщення у випадках, викликаних невідкладною необхідністю, дає наймачеві жилого приміщення право провести ремонт і стягнути з наймодавця вартість ремонту  або  зарахувати її в рахунок квартирної плати.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг відносяться послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).

На порушення вимог ст. 212 ЦПК України суд на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув і не  з'ясував, чи підлягала реконструкції електросистема вказаного будинку згідно з правилами і нормами технічної експлуатації житлового фонду, чи викликався ремонт невідкладною необхідністю.

Згідно ст. 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Статтею 67 ЖК України встановлено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

ТОВ «Енергоремонт» надає відповідачам  комунальні послуги,  від яких останні  в установленому законом порядку не відмовлялися.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"  у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складання та підписання акту-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо, акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами.

У матеріалах справи відсутні акти-претензії, складені та підписані у встановленому законом порядку.

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово - комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно  та відповідної якості згідно  із   законодавством та умовами договору, а також підготовка  та укладення зі споживачем договору про надання житлово - комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання.

Отже, необхідність укладення договору на надання житлово - комунальних послуг передбачена законом і його укладення визначено як обов'язок, а не право сторін.

Сама по собі відсутність письмового договору  між сторонами не може бути підставою для відмови в позові про стягнення заборгованості за фактично  надані послуги.

Суд дійшов помилкового висновку, що ненадання споживачу типового догвору про надання житлово-комунальних послуг є підставою для звільнення відповідача від оплати даних послуг.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, у порушення вимог ст. ст. 303, 312 ЦПК України на зазначені порушення уваги не звернув і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки  при розгляді справи судом  неправильно  застосовані норми матеріального права   та порушені норми процесуального права, що призвело  до неправильного вирішення  справи,  згідно ч.2 ст.338 ЦПК України ухвалені по справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ                         

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоремонт» задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17 грудня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

                             

Головуючий                                                              В.М. Колодійчук       

Судді:                                                                                В.С. Висоцька

М.К. Гримич

О.В. Умнова

І.М.Фаловська

[stepan]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/29620459

У вас Реєстр нормально відкривається?
Я щось вже 3 день не можу в нього зайти.

[Nimfa]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/29620459 Це одне рішення

Гарне рішення. Це привід для перегляду у ВСУ тих рішень, де відмовлено у перерахунку? 

[focus]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/29711273

ухвала апеляційного суду після перегляду ВСУ і ВССУ постанова всу 6-110цс12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД   МІСТА  КИЄВА

03680, м. Київ,  вул. Солом'янська, 2-а


Апеляційне провадження № 22-ц/796/3067/2013     

                                   Головуючий у І інстанції: Новак А.В.

                                                                                  Доповідач у ІІ інстанції: Шкоріна О.І.



У Х В А Л А


І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И


20 лютого 2013  року  Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва


в складі:                       головуючого-судді  Шкоріної О.І.,

                                     суддів: Стрижеуса А.М., Поліщук Н.В.,

                                     при секретарі: Бабіч К.А.


за участю: представника відповідача - ОСОБА_2


розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу  ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності в інтересах ТОВ «Ковальська- Житлосервіс» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» до ОСОБА_4 про зобов'язання укласти договір, -


В С Т А Н О В И Л А:

           

            У липня 2011 року позивач ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про зобов'язання укласти договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що позивач є виконавцем житлово-комунальних послуг будинку АДРЕСА_1 у якому є відповідач. Остання ухиляється від укладання договору про надання послуг по утриманню будинків і споруд та прибудинкової території, чим порушує вимоги ст.. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та права позивача, як експлуатуючої організації.

      Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2011 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» про зобов'язання укласти договір.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності в інтересах ТОВ «Ковальська- Житлосервіс» подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначав, що відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції керувався тим, що позовні вимоги  ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» суперечать принципу свободи договору, визначеного ст. ст. 626,627,628 ЦК України. Вважає, що зазначені норми закону суд застосував не правильно, та не звернув уваги на доводи представника позивача про те, що спірні правовідносини регулюються спеціальними нормами цивільного законодавства, а саме: ст..19 та п.п.1 п.3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».


В судове засідання не з'явився представник позивача, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив у зв'язку з чим колегія суддів вважає можливим розглянути справу у його відсутність відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України.

 В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги і просив рішення суду першої залишити без змін як законне і обґрунтоване.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених в суді першої інстанції вимог, колегія  дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції по даній справі - залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що на підставі договору міни від 15 квітня 2008 року ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковальська - Житлосервіс» є виконавцем з надання житлово - комунальних послуг у зазначеному будинку.

Пропозиції товариства про укладення договору з надання житлово - комунальних послуг ОСОБА_4 відхилила, посилаючись на те, що договір не відповідає вимогам закону.

Звертаючись з позовом до суду, позивач просив зобов'язати ОСОБА_4 укласти з ним договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території.

Відповідно до вимог ст..4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом України.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних справ та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної  (немайнової)шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади; органу влади Автономної Ресупбліки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту, як встановлення правовідносин, в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів.

Враховуючи, що суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що  позивачем невірно обраний спосіб захисту своїх прав та інтересів, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

На зазначене  суд першої інстанції уваги не звернув і ухвалив рішення про відмову у  задоволенні позову ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» до ОСОБА_4 про зобов'язання укласти договір, виходячи з того, що ці вимоги не ґрунтуються на нормах ст. ст. 626, 627, 628 ЦК України, оскільки суперечать принципу свободи договору визначеному у зазначених нормах закону.

Разом з тим, допущені судом порушення норм матеріального права не вплинули на остаточні висновки суду, який постановив правильне рішення,  а тому таке рішення з огляду на вимоги ст..308 ч.2 ЦПК України скасуванню не підлягає.

Доводи апеляційної карги висновку суду не спростовують і на його правильність не впливають, а тому  підлягають відхиленню.

             Керуючись ст. ст. 218,  303, 304, 307, 308, 313, 314, 316, 317, 324, 325   ЦПК України, колегія суддів , -


У Х В А Л И Л А:


Апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності в інтересах ТОВ «Ковальська- Житлосервіс» - відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2011 року  - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

                                           

                                         Головуючий:

                                                             

                                         Судді: 

[Nimfa]

Треба ще раз давати посилання на рішення, яке переглядалося, так легше і швидше буде орієнтуватися.

Як не крути, суддя Шкоріна починає набирати рейтинг у "білому списку".
Адже нещодавно ми вітали Геннадія Захарченка з набаранням законної сили її ж рішення в АСК
http://gro-za.org/forum/index.php?topic=6962.75.html
 

[focus]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/17282464
http://reyestr.court.gov.ua/Review/17680620

У х в а л а

іменем України

29 липня 2011 року м. Київ

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Лесько А.О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 29 червня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства № 17 (далі КЖРЕП № 17) про зобовязання укласти договір,

в с т а н о в и в :

У квітні 2011 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися в суд із позовом до КЖРЕП №17 про зобовязання укласти договір на надання послуг з централізованого опалення, посилаючись на те, що вони є співвласниками квартири АДРЕСА_1, яка знаходиться на балансі відповідача, та відповідно до ст.29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою особою.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 травня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 29 червня 2011 року, в задоволенні позову відмовлено

В касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати згадані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Згідно ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних рішень не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338 - 341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень.

На підставі наведеного та керуючись пунктом 5 частини 3 статті 328 ЦПК України, суддя

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 29 червня 2011 року

Додані до касаційної скарги матеріали повернути особі, яка її подала.

Ухвала оскарженню не підлягає.

   Суддя Вищого спеціалізованого

суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ Лесько А.О.