АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА ВІДПОВІДАЧА
на рішення Подільського районного суду м. Києва
від 22.02.2016 року в справі № 758/4258/15-ц
22 лютого 2016 року Подільський районний суд м. Києва ухвалив рішення по справі №758/4258/15-ц (надалі - Рішення) за позовом ТОВ «ЖЕК-ПМ» до __________ про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у сумі 7548 грн. 57 коп. У судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, яким задоволено позов. Повний текст рішення мною було отримано лише 6-го січня 2018 року.
Відповідач вважає, що рішення Подільського районного суду м. Києва від 22.02.2016 року в справі № 758/4258/15-ц ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд не повно з’ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об’єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим, з огляду на наступне:
1. Подільський районний суд м. Києва не прийняв до уваги не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам(неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи) про те, що:
- ТОВ «ЖЕК-ПМ» надає послуги в будинку за адресою: м. Київ, вул. _________ без законних підстав, оскільки без рішення власника будинку (співвласників квартир будинку) почав надавати житлово-комунальні послуги в порушення Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
- ТОВ «ЖЕК-ПМ» ніяк не відреагував на Акт-претензію від 04 грудня 2013 р., що був складений мною та іншими власниками квартир будинку в порушення статті 18 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", не виправив недоліки, що були зазначені в Акті-претензії, тобто надавав неякісні послуги.
2. Подільський районний суд м. Києва необ'єктивно та упереджено розглядав справу, неправильне установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів:
08 лютого 2016 року мною була подана Заява про відвід судді відповідно до п.4 ч. 1 ст. 20 ЦПК України, підставою для якої були нерівне ставлення судді до сторін та ігнорування суддею законних вимог сторони, створення перешкод для реалізації процесуальних прав, а саме:
1. Нерівне ставлення до сторін.
Під час судового засідання по справі, що відбувалося 13 січня 2016 року я двічі подавав судді Заяви про забезпечення доказів та виклик свідків. Однак суддя не лише не заслухала мої пояснення та розглянула вказані заяви але навіть не прийняла їх та не залучила до матеріалів справи без жодного обгрунтування. Хоча час судового засідання суддя прийняла та задовольнила аналогічну Заяву Позивача.
2. Ігнорування законних вимог сторони, створення перешкод для реалізації процесуальних прав.
Право подавати докази передбачено ст. 27 ЦПК України, відповідно до п.2 ст. 131 ЦПК України сторона має право довести, що докази подано несвоєчасно з поважних причин. Через відмову судді у прийнятті заяв я змушений був свої Заяви і відповідні пояснення подати через канцелярію суду після судового засідання.
Відмовившись прийняти мою заяву та заслухати мої пояснення суддя ігнорувала мої законні вимоги та створила перешкоди для реалізації процесуальних прав.
Вказані факти зафіксовані технічними засобами в протоколі судового засідання 13.01.2016 року. Наведене підтверджує необ’єктивність судді при розгляді справи.
Суддя Ухвалою від 8-го лютого 2016 року неправомірно відмовила в задоволенні моєї Заяви, фактично визнавши власне затягування розгляду моїх заяв про витребування доказів та виклик свідків (сторінка 2, абзац 1 Ухвали).
Відповідно до ст. 131 ЦПК України “Сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.”
Відповідно до ст. 61 ЦПК України “Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.”
Згідно з Науково-практичним коментарем Цивільного процесуального кодексу України “Визнання здійснюється в попередньому або в судовому засіданні шляхом надання суду відповідних пояснень.”
Всім жителям нашого будинку відомо, що у другому під'їзді обладнано диспетчерський пункт і в ньому працювали диспетчери ТОВ “ЖЕК-ПМ”.
В мене і на думці не могло бути, що ТОВ “ЖЕК-ПМ” буде нагло брехати суду, стверджуючи, що у нашому будинку не працювали диспетчери і ТОВ “ЖЕК-ПМ” скоротив “конс'єржів”, а не “диспетчерів”. Дане невизнання факту зазначене в Поясненні ТОВ “ЖЕК-ПМ” від 19.08.2015 (стор. 5, абзац 5 Пояснення), яке я отримав лише під час попереднього перед 13.01.2016 судового засідання.
Таким чином, подання мною Заяв про забезпечення доказів та виклик свідків є обґрунтованим, оскільки відбулося одразу після отримання мною невизнання Позивачем факту звільнення ним диспетчерів нашого будинку.
3. Подільський районний суд м. Києва не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам.
Так судом повністю проігноровано звільнення Позивачем з серпня 2014 року всіх диспетчерів нашого будинку і ліквідацію їх посад. Про наявність диспетчерів в нашому будинку свідчить лист ТОВ “ЖЕК-ПМ” за №91 від 30.11.2011 (наявний в матеріалах справи). Звільнення диспетчерів суттєво зменшило щомісячні витрати Позивача на утримання нашого будинку. А саме “компенсації витрат” Позивач і вимагає!
Тому саме відмова суду витребувати докази та допитати свідків сприяла унеможливленню встановлення суми зменшення витрат Позивача на утримання нашого будинку.
4. Подільський районний суд м. Києва прийняв Рішення без жодних доказів щодо фактичного надання житлово-комунальних послуг та витрат на них.
Відповідно до п.3 статті 10 ЦПК України «Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень».
Позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів, що Позивач надавав мені, а я отримував послуги з прибирання прибудинкової території, сходових клітин, обслуговування ліфтів, диспетчеризації, електроенергії для ліфтів, обслуговування внутрішньо-побутових мереж, дератизації та дезінсекції, обслуговування димовентиляційних каналів, підготовки до осінньо-зимового періоду, освітлення місць загального користування; не доведено, що сума заборгованості, яка зазначена в позові, відповідає тарифам на житлово-комунальні послуги, що затверджені в установленому законом порядку.
Позивач неодноразово зазначав, що він вимагає компенсації витрат на утримання нашого будинку (зокрема - абзац 4 сторінки 3 Уточненої позовної заяви), але ним не надано жодних доказів які саме витрати Позивач поніс на утримання нашого будинку.
5. Необґрунтованість судового рішення.
Розпорядження КМДА № 617 від 26.04.2011 р. не пройшло процедури державної реєстрації, а тому не підлягає застосуванню, оскільки не набрало чинності.
Для підтвердження своїх вимог Позивач постійно посилається на Розпорядження КМДА № 617 від 26.04.2011 р., яким “затверджено” фальсифікований тариф на обслуговування нашого будинку.
Однак, Розпорядження КМДА № 617 від 26.04.2011 р. не пройшло процедури державної реєстрації, яка є необхідною згідно Постанови Верховного Суду України № 21-246а11 від 28.11.2011 р. (
http://reyestr.court.gov.ua/Review/20014508) в якій зазначено, що “нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади та які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, підлягають державній реєстрації. При цьому державну реєстрацію нормативно-правових актів КМДА здійснює Київське міське управління юстиції.”
Рішення є необґрунтованим, оскільки не враховує Постанови Верховного Суду України № 21-246а11 від 28.11.2011 р., а тому не відповідає ч.4 ст. 263 ЦПК України: “При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду”.
Крім того, Розпорядження № 617 від 26.04.2011 р. прийняте КМДА як органом державної виконавчої влади, котрий взагалі не має компетенції встановлювати тарифи на житлово-комунальні послуги, оскільки це питання віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування (ст. 28 Закону Украіни № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Украіні»). Між тим, як встановлено мотивувальною частиною постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 21.03.2014 р. у справі № 2а-118/11 (2а/761/4/14)(
http://reyestr.court.gov.ua/Review/38143087), що набрала законної сили 10.07.2014 р., Киіврадою VI скликання власного виконавчого органу на базі КМДА не утворювалося. Голова КМДА О. Попов, який підписував перелічені нормативно-правові акти, ніколи не обирався і не був посадовою особою органу місцевого самоврядування.
Як роз'яснюється п. 5 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 01.11.1996 р. судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента Украіни, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
6. Апеляційний суд міста Києва вже розглядав питання, щодо застосування тарифів, установлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації (КМДА) Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що не пройшли державну реєстрацію. Зокрема в Ухвалі №22-ц/796/7462/2014 від 1 жовтня 2014 року (
http://reyestr.court.gov.ua/Review/40768439) зазначено:
“Що стосується доводів апеляційної скарги про неправильність висновків суду щодо застосування позивачем тарифів, установлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації (КМДА) Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, в тому числі і тих, що не пройшли державну реєстрацію, то такі доводи заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до Указу Президента України №493/92 від 03.10.1992 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств і інших органів виконавчої влади» та постанови Кабінету Міністрів України №731 від 28.12.1992 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» нормативно-правові акти Київської міської державної адміністрації набувають чинності з моменту їх реєстрації в Головному управлінні юстиції м. Києва.
За таких обставин застосування позивачем при обчисленні розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій тарифів, установлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що не пройшли державну реєстрацію, є незаконним. Посилання суду на те, що питання визнання таких розпоряджень КМДА недійсними відповідачами не ставилося, а також що питання реєстрації розпоряджень КМДА не віднесено до компетенції позивача, а тому такі розпорядження є чинними - не грунтуються на нормах матеріального і процесуального права, адже норми, що не набрали законної сили, не підлягають застосуванню.”
Виходячи з вищезазначеного, відповідно до ст. ст. 352, 354-356 ЦПК України
ПРОШУ:
Скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 22.02.2016 року в справі № 758/4258/15-ц та ухвалити нове рішення, яким відмовити Позивачу в позовних вимогах.
Додатки:
- Апеляційна скарга для Відповідача;
- Квитанція про сплату судового збору.
