Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[stepan]

11.  За  правилами  цієї  статті  забезпечується також доступ осіб,  зазначених  у  частині  першій  цієї  статті, до матеріалів справи, що необхідні для оскарження судового рішення.
{  Стаття  9  із  змінами,  внесеними  згідно із Законом N 3674-VI (   3674-17  )  від  08.07.2011;  в  редакції  Закону  N  192-VIII ( 192-19 ) від 12.02.2015 }

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3262-15

Не зовсім зрозуміло про оскарження якого рішення йдеться в цьому пункті ст. 9 Закону України "Про доступ до судових рішень"?
У справі, де я відповідач (справі з цієї гілки форуму) рішення ще не прийнято у першій інстанції. А у пункті 11 ст. 9 вказується, що забезпечується також доступ осіб до матеріалів справи, що необхідні для оскарження судового рішення.
Тобто це можна зрозуміти так, що якщо я програю в першій інстанції, то для оскарження цього рішення мені нададуть доступ до матеріалів адмінсправ, на які я посилався на стадії "Відзиву" на позов, з метою, що б провадження по справі було зупинено. Але апеляційний суд розглядає тільки докази, які є в матеріалах справи, які були надані стороною у суді першої інстанції (причому на стадії "Відзиву" на позов), то ж який сенс від того, що мені нададуть доступ до необхідних мені (на стадії розгляду клопотань відповідача) доказів після того, як суд першої інстанції вирішить спір не на мою користь?

[Юрій Васильович]

Стаття 367. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

1. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

2. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

3. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

[Олександр_2015]

11.  За  правилами  цієї  статті  забезпечується також доступ осіб,  зазначених  у  частині  першій  цієї  статті, до матеріалів справи, що необхідні для оскарження судового рішення.
{  Стаття  9  із  змінами,  внесеними  згідно із Законом N 3674-VI (   3674-17  )  від  08.07.2011;  в  редакції  Закону  N  192-VIII ( 192-19 ) від 12.02.2015 }

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3262-15

Так, але це для оскарження судового рішення.

Вимога суду надати копії адміністративних позовів у справах, де Ви не є учасником, є встановленням заздалегідь недосяжних стандартів доказування (за судовою практикою ЄСПЛ).

[Юрій Васильович]

А Ви вказували, що, взагалі, ніколи...

українське законодавство не дозволяє "надати копії адміністративних позовів у справах, де Ви не є учасником". Порочне коло замкнулося.

[stepan]

Я вважаю, що якщо рішення суду по цій справі буде не на мою користь, то навіть якщо в подальшому мені вдасться отримати доступ до матеріалів адмінсправ, та зняти копії з тих документів (та надати їх до КАС на стадії апеляції), які просить надати суд для того, щоб повернутись до питання про зупинення провадження в цій справі (до набрання законної сили по адмінсправам, на які я посилався), то апеляційний суд з великою вірогідністю все одно залишить в силі рішення суду першої інстанції, вказавши в постанові щось на зразок того, що мовляв: зупинення провадження по цій справі, до набрання законної сили рішеннями по адмінсправам, по яким було (або буде) відмовлено в позові - не могло вплинути на рішення суду першої інстанції, а у разі якщо у адмінсправах будуть задоволені вимоги позивачів, то відповідач зможе переглянути рішення по цій справі, на підставі нововиявленних обставин.
Але все одно, спробувати отримати доступ до матеріалів адмінсправ - варто.

[Перо]

Але все одно, спробувати отримати доступ до матеріалів адмінсправ - варто.

Варто було від самого відкриття проваджень у справах адміністративної юрисдикції вступати в них третьою особою. (В які саме справи вступати -слід постійно цікавитися НПА, за якими надходять "платіжки" по тих чи інших ЖКП). Тоді із самого початку не виникає проблем із отриманням доступу до матеріалів цих справ. Відповідно -не виникає проблем з вирішенням Ваших питань, порушених в цій гілці.

[stepan]

(click to show/hide)

Але все одно, спробувати отримати доступ до матеріалів адмінсправ - варто.

Варто було від самого відкриття проваджень у справах адміністративної юрисдикції вступати в них третьою особою. (В які саме справи вступати -слід постійно цікавитися НПА, за якими надходять "платіжки" по тих чи інших ЖКП). Тоді із самого початку не виникає проблем із отриманням доступу до матеріалів цих справ. Відповідно -не виникає проблем з вирішенням Ваших питань, порушених в цій гілці.

Так. Згоден.

[stepan]

Суд ухвалив на підставі ст. 259 ЦПК - задовольнити моє клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі за адмінпозовом (спр. №640/3088/19, де я є третою особою, повістка у шостий апеляційний суд отримана на 29.01.2020 р.) про визнання протиправним РКМДА №1297 від 21.12.16 р.

Рішення у справі за адмінпозовом (спр. №640/3088/19, де я є третою особою) про визнання протиправним РКМДА №1297 від 21.12.16 р. таки набрало законної сили, бо 29.01.20 р. шостий апеляційний суд вирішив відхилити апеляційну скаргу позивача, та залишити незмінною ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року про відмову в задоволенні позову.

[stepan]

Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду у справі за адмінпозовом (спр. №640/3088/19, де я є третою особою) в реєстрі  http://reyestr.court.gov.ua/Review/87361272

(click to show/hide)

Державний герб України
  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/3088/19                                                        Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  29 січня 2020 року                                                                                    м. Київ

         

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача                    Глущенко Я.Б.,

суддів                                                            Мельничука В.П., Пилипенко О.Є.,

секретаря                                                  Суркової Д.О.,

за участю представників сторін:

від позивача - адвоката Каталейчука С.П.,

від відповідача - Бондар-Дякуновська О.Г.,

від третьої особи на стороні позивача - ОСОБА_4 ,

від третьої особи на стороні відповідача - Закарлюка Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 , про визнання протиправним розпорядження, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2019 року ОСОБА_3 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_3 ) звернувся у суд з позовом до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач, КМДА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр» (далі - третя особа 1, ТОВ «ПУЕЦ»), про  визнання протиправним розпорядження про встановлення тарифів на теплову енергію.

Протокольною ухвалою суду від 08 липня 2019 року до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, залучено ОСОБА_4 (далі - третя особа 2, ОСОБА_4 ).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, неповно досліджено обставини у справі, що зумовило несення незаконного та необґрунтованого рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наголошує, що суд першої інстанції правильно встановив обставини у справі  та ухвали рішення з додержанням норм матеріального та  процесуального права.

Від інших учасників справи відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Судом установлено, що розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21 грудня 2016 року №1297, яке зареєстровано в Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві 29 грудня 2016 року за №263/1576, встановлено тарифи на теплову енергію, виробництво, транспортування та постачання такої, послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води ТОВ «ПУЕЦ», а також вартість витрат на проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії, у тому числі, їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, які нараховує ТОВ «ПУЕЦ».

Розпорядження набирало чинності з дня його оприлюднення, контроль за його виконанням покладено на заступників голови Київської міської державної адміністрації згідно розподілу обов`язків.

Уважаючи, що відповідач не має права встановлювати тарифи на послуги з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води, позивач оскаржив вказане розпорядження до суду.

На обґрунтування позову зазначає, що ТОВ «ПУЕЦ» при здійсненні розрахунку на централізоване опалення та гаряче водопостачання для будинку по вул. Смілянська, 15 неправомірно застосувало постанову Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869, позаяк вона не враховує наявність дахової котельні, а отже не містить методів та способів реального визначення вартості тарифів для таких будинків. Крім того, оскаржуване розпорядження не містить механізму розрахунку тарифу на централізоване опалення та гаряче водопостачання.

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є уповноваженим органом на прийняття оскаржуваного рішення. Крім того, суд дійшов висновку, що формування тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, централізованого гарячого водопостачання здійснюється ліцензіатам на підставі річних планів ліцензованої діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячого водовідведення та здійснюється суб`єктом господарювання (ліцензіатом) в цілому по підприємству. Третя особа має ліцензії на виробництво та транспортування теплової енергії, є балансоутримувачем будинку, в якому проживає позивач, отже є виконавцем послуг з центрального опалення та гарячого водопостачання. За результатами вивчення наданих третьою особою належних документів, відповідачем правомірно у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869 прийнято оскаржуване позивачем рішення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та законами України.

З метою забезпечення єдиного для всіх регіонів підходу до формування тарифів у сфері житлово-комунальних послуг Кабінет Міністрів України постановою від 01 червня 2011 року №869 затвердив:

1)          Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води;

2)          Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення;

3)          Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій;

4)          Порядок розрахунку роздрібного тарифу на електричну енергію;

5)          Порядок встановлення роздрібних цін на природний газ для населення.

У подальшому до зазначених порядків вносилися зміни.

Пунктом 1 Порядка формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води закріплено, що він визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами (далі - транспортування) та постачання, надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води.

Згідно з пунктом 2 названого Порядка він застосовується під час установлення органами місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи) тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій, а також для суб`єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1 цього Порядку, та поширюється на таких суб`єктів під час розрахунку зазначених тарифів.

Звертаючись до суду, ОСОБА_3 стверджує, що органом місцевого самоврядування є Київська міська рада, отже КМДА не є уповноваженим органом для установлення тарифів.

В преамбулі Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №280/97-ВР) закріплено, що він відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до положень частини 2 статі 2 цього Закону місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Положеннями статті 11 Закону України №280/97-ВР закріплено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Підпунктом 2 пункта а) частини 1 статті 28 Закону України №280/97-ВР до власних (самоврядних) повноважень в галузі бюджету, фінансів  і цін до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, послуги з постачання гарячої води, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки на час виникнення спірних правовідносин визначає Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV у відповідній редакції (далі - Закон України №1875-IV).

Згідно визначення, закріпленого у частині 1 статті 1 цього Закону, комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» від 09 липня 2010 року №2479-VI у відповідній редакції (далі - Закон України №2479-VI) тарифи на комунальні послуги - це тарифи на теплову енергію (крім тарифів на виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії, а також тарифи на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, а також тарифи на послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для суб`єктів, які є виконавцями цих послуг.

Згідно зі статтею 2 цього Закону органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (далі - НКРКП).

За змістом статті 6 зазначеного Закону НКРКП бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері теплопостачання і централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів та здійснює встановлення тарифів на комунальні послуги суб`єктам природних монополій та суб`єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Відповідно до пункта 3 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10 вересня 2014 року №715/2014 (далі - Положення), яке діяло на час виникнення спірних правовідносин, основними завданнями НКРЕКП, зокрема, є державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, на ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ (далі - природний газ), нафти та нафтопродуктів, а також перероблення та захоронення побутових відходів; забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін.

Пунктом 4 Положення передбачено, що НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, установлює тарифи на комунальні послуги для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП.

Згідно з наведеними нормами законодавства НКРЕКП як орган державного регулювання у сфері комунальних послуг закон наділяє повноваженнями по встановленню тарифів на комунальні послуги, у тому числі на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення, які мають забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих планованих витрат на виробництво комунальних послуг з урахуванням планованого прибутку.

Відповідно до ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 10 серпня 2012 року №278, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 31 серпня 2012 року за №1475/21787, НКРКП здійснює ліцензування господарської діяльності з постачання теплової енергії суб`єктів господарювання у разі, якщо, зокрема, суб`єкт господарювання має намір здійснювати господарську діяльність з постачання теплової енергії на території двох або більше областей України (включаючи Автономну Республіку Крим, міста Київ та Севастополь) або постачати для потреб споживачів теплову енергію в обсязі, що перевищує 18 тисяч Гкал на рік.

Згідно зі статтею 7 Закону України №1875-IV та статтею 28 Закону України №280/97-ВР органи місцевого самоврядування наділенні повноваженнями щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги (зокрема і тарифів на послуги з утримання будинків та споруд і прибудинкових територій).

Як зазначено вище, відповідно до підпункта а) пункта 2 статті 28 Закону України № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Частиною 6 статті 59 цього Закону передбачено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Згідно з пунктом 2 частини 1статті 7 Закону України №1875-IV до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Отже, виконавчий комітет Київської міської ради, яким є КМДА, наділений повноваженнями по встановленню тарифів на комунальні послуги (окрім тих, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 826/16994/15.

Докази того, що ТОВ «ПУЕЦ» підпадало під регулювання НКРЕКП у період прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, в матеріалах справи відсутні. З огляду на це відповідач був наділений повноваженнями по встановленню тарифів для ТОВ «ПУЕЦ».

За таких обставин, суд приходить до висновку, що наведені у апеляційній скарзі доводи щодо прийняття відповідачем оскаржуваного рішення поза межами наданих повноважень є необґрунтованими.

Твердження позивача про те, що положення Порядка формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів вважає помилковим.

Так, позивач вважає, що згаданий Порядок не підлягає застосуванню тому, що будинок, в якому проживає позивач обладнаний власною котельнею, а тому третя особа не здійснює виробництво, транспортування та постачання теплової енергії до такого будинку.

Як закріплено у Законі України «Про теплопостачання» від 02 червня 2005 року №2633-IV у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2633-IV), внутрішньобудинкова система опалення, яка використовується для теплозабезпечення окремого багатоквартирного будинку, називається система автономного теплопостачання.

Однак, станом на час виникнення спірних правовідносин положення цього Закону передбачали виключно, що державна політика у сфері теплопостачання базується на принципах, зокрема, оптимального поєднання систем централізованого та автономного теплопостачання відповідно до затверджених місцевими органами виконавчої влади схем теплопостачання з періодом перегляду п`ять років, а також що основними напрямами розвитку систем теплопостачання є, зокрема, планування теплопостачання, розроблення та реалізація схем теплопостачання міст та інших населених пунктів України, строк дії яких має бути не менше 5 - 7 років на основі оптимального поєднання централізованих та автономних систем теплопостачання.

Тільки з 01 травня 2019 року у Законі з`явилась норма, яка передбачає, що тарифи на теплову енергію, що виробляється та постачається за допомогою систем автономного опалення, формуються та встановлюються окремо для кожного багатоквартирного будинку, обладнаного системою автономного опалення, з урахуванням собівартості виробництва і постачання теплової енергії на таких системах, а також рентабельності суб`єкта господарювання, що провадить таку діяльність.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, чинне законодавство передбачало розрахунок тарифів на теплову енергію, виходячи з річних планів суб`єктом господарювання в цілому по підприємству.

Відповідно до  статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України  рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України  за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи  статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України  визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовую наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 33, 34, 243, 289, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року   залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя                                                            Я.Б. Глущенко

Судді                                                                                 В.П. Мельничук

                                                                                          О.Є. Пилипенко

(Повний текст постанови складений 03 лютого 2020 року.)

[stepan]

Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду у справі за адмінпозовом (спр. №640/3088/19, де я є третою особою) в реєстрі  http://reyestr.court.gov.ua/Review/87361272

(click to show/hide)

Державний герб України
  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/3088/19                                                        Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  29 січня 2020 року                                                                                    м. Київ

         

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача                    Глущенко Я.Б.,

суддів                                                            Мельничука В.П., Пилипенко О.Є.,

секретаря                                                  Суркової Д.О.,

за участю представників сторін:

від позивача - адвоката Каталейчука С.П.,

від відповідача - Бондар-Дякуновська О.Г.,

від третьої особи на стороні позивача - ОСОБА_4 ,

від третьої особи на стороні відповідача - Закарлюка Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 , про визнання протиправним розпорядження, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2019 року ОСОБА_3 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_3 ) звернувся у суд з позовом до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач, КМДА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр» (далі - третя особа 1, ТОВ «ПУЕЦ»), про  визнання протиправним розпорядження про встановлення тарифів на теплову енергію.

Протокольною ухвалою суду від 08 липня 2019 року до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, залучено ОСОБА_4 (далі - третя особа 2, ОСОБА_4 ).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, неповно досліджено обставини у справі, що зумовило несення незаконного та необґрунтованого рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наголошує, що суд першої інстанції правильно встановив обставини у справі  та ухвали рішення з додержанням норм матеріального та  процесуального права.

Від інших учасників справи відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Судом установлено, що розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21 грудня 2016 року №1297, яке зареєстровано в Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві 29 грудня 2016 року за №263/1576, встановлено тарифи на теплову енергію, виробництво, транспортування та постачання такої, послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води ТОВ «ПУЕЦ», а також вартість витрат на проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії, у тому числі, їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, які нараховує ТОВ «ПУЕЦ».

Розпорядження набирало чинності з дня його оприлюднення, контроль за його виконанням покладено на заступників голови Київської міської державної адміністрації згідно розподілу обов`язків.

Уважаючи, що відповідач не має права встановлювати тарифи на послуги з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води, позивач оскаржив вказане розпорядження до суду.

На обґрунтування позову зазначає, що ТОВ «ПУЕЦ» при здійсненні розрахунку на централізоване опалення та гаряче водопостачання для будинку по вул. Смілянська, 15 неправомірно застосувало постанову Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869, позаяк вона не враховує наявність дахової котельні, а отже не містить методів та способів реального визначення вартості тарифів для таких будинків. Крім того, оскаржуване розпорядження не містить механізму розрахунку тарифу на централізоване опалення та гаряче водопостачання.

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є уповноваженим органом на прийняття оскаржуваного рішення. Крім того, суд дійшов висновку, що формування тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, централізованого гарячого водопостачання здійснюється ліцензіатам на підставі річних планів ліцензованої діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячого водовідведення та здійснюється суб`єктом господарювання (ліцензіатом) в цілому по підприємству. Третя особа має ліцензії на виробництво та транспортування теплової енергії, є балансоутримувачем будинку, в якому проживає позивач, отже є виконавцем послуг з центрального опалення та гарячого водопостачання. За результатами вивчення наданих третьою особою належних документів, відповідачем правомірно у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869 прийнято оскаржуване позивачем рішення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та законами України.

З метою забезпечення єдиного для всіх регіонів підходу до формування тарифів у сфері житлово-комунальних послуг Кабінет Міністрів України постановою від 01 червня 2011 року №869 затвердив:

1)          Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води;

2)          Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення;

3)          Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій;

4)          Порядок розрахунку роздрібного тарифу на електричну енергію;

5)          Порядок встановлення роздрібних цін на природний газ для населення.

У подальшому до зазначених порядків вносилися зміни.

Пунктом 1 Порядка формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води закріплено, що він визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами (далі - транспортування) та постачання, надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води.

Згідно з пунктом 2 названого Порядка він застосовується під час установлення органами місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи) тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій, а також для суб`єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1 цього Порядку, та поширюється на таких суб`єктів під час розрахунку зазначених тарифів.

Звертаючись до суду, ОСОБА_3 стверджує, що органом місцевого самоврядування є Київська міська рада, отже КМДА не є уповноваженим органом для установлення тарифів.

В преамбулі Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №280/97-ВР) закріплено, що він відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до положень частини 2 статі 2 цього Закону місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Положеннями статті 11 Закону України №280/97-ВР закріплено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Підпунктом 2 пункта а) частини 1 статті 28 Закону України №280/97-ВР до власних (самоврядних) повноважень в галузі бюджету, фінансів  і цін до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, послуги з постачання гарячої води, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки на час виникнення спірних правовідносин визначає Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV у відповідній редакції (далі - Закон України №1875-IV).

Згідно визначення, закріпленого у частині 1 статті 1 цього Закону, комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» від 09 липня 2010 року №2479-VI у відповідній редакції (далі - Закон України №2479-VI) тарифи на комунальні послуги - це тарифи на теплову енергію (крім тарифів на виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії, а також тарифи на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, а також тарифи на послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для суб`єктів, які є виконавцями цих послуг.

Згідно зі статтею 2 цього Закону органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (далі - НКРКП).

За змістом статті 6 зазначеного Закону НКРКП бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері теплопостачання і централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів та здійснює встановлення тарифів на комунальні послуги суб`єктам природних монополій та суб`єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Відповідно до пункта 3 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10 вересня 2014 року №715/2014 (далі - Положення), яке діяло на час виникнення спірних правовідносин, основними завданнями НКРЕКП, зокрема, є державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, на ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ (далі - природний газ), нафти та нафтопродуктів, а також перероблення та захоронення побутових відходів; забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін.

Пунктом 4 Положення передбачено, що НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, установлює тарифи на комунальні послуги для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП.

Згідно з наведеними нормами законодавства НКРЕКП як орган державного регулювання у сфері комунальних послуг закон наділяє повноваженнями по встановленню тарифів на комунальні послуги, у тому числі на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення, які мають забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих планованих витрат на виробництво комунальних послуг з урахуванням планованого прибутку.

Відповідно до ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 10 серпня 2012 року №278, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 31 серпня 2012 року за №1475/21787, НКРКП здійснює ліцензування господарської діяльності з постачання теплової енергії суб`єктів господарювання у разі, якщо, зокрема, суб`єкт господарювання має намір здійснювати господарську діяльність з постачання теплової енергії на території двох або більше областей України (включаючи Автономну Республіку Крим, міста Київ та Севастополь) або постачати для потреб споживачів теплову енергію в обсязі, що перевищує 18 тисяч Гкал на рік.

Згідно зі статтею 7 Закону України №1875-IV та статтею 28 Закону України №280/97-ВР органи місцевого самоврядування наділенні повноваженнями щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги (зокрема і тарифів на послуги з утримання будинків та споруд і прибудинкових територій).

Як зазначено вище, відповідно до підпункта а) пункта 2 статті 28 Закону України № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Частиною 6 статті 59 цього Закону передбачено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Згідно з пунктом 2 частини 1статті 7 Закону України №1875-IV до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Отже, виконавчий комітет Київської міської ради, яким є КМДА, наділений повноваженнями по встановленню тарифів на комунальні послуги (окрім тих, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 826/16994/15.

Докази того, що ТОВ «ПУЕЦ» підпадало під регулювання НКРЕКП у період прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, в матеріалах справи відсутні. З огляду на це відповідач був наділений повноваженнями по встановленню тарифів для ТОВ «ПУЕЦ».

За таких обставин, суд приходить до висновку, що наведені у апеляційній скарзі доводи щодо прийняття відповідачем оскаржуваного рішення поза межами наданих повноважень є необґрунтованими.

Твердження позивача про те, що положення Порядка формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів вважає помилковим.

Так, позивач вважає, що згаданий Порядок не підлягає застосуванню тому, що будинок, в якому проживає позивач обладнаний власною котельнею, а тому третя особа не здійснює виробництво, транспортування та постачання теплової енергії до такого будинку.

Як закріплено у Законі України «Про теплопостачання» від 02 червня 2005 року №2633-IV у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2633-IV), внутрішньобудинкова система опалення, яка використовується для теплозабезпечення окремого багатоквартирного будинку, називається система автономного теплопостачання.

Однак, станом на час виникнення спірних правовідносин положення цього Закону передбачали виключно, що державна політика у сфері теплопостачання базується на принципах, зокрема, оптимального поєднання систем централізованого та автономного теплопостачання відповідно до затверджених місцевими органами виконавчої влади схем теплопостачання з періодом перегляду п`ять років, а також що основними напрямами розвитку систем теплопостачання є, зокрема, планування теплопостачання, розроблення та реалізація схем теплопостачання міст та інших населених пунктів України, строк дії яких має бути не менше 5 - 7 років на основі оптимального поєднання централізованих та автономних систем теплопостачання.

Тільки з 01 травня 2019 року у Законі з`явилась норма, яка передбачає, що тарифи на теплову енергію, що виробляється та постачається за допомогою систем автономного опалення, формуються та встановлюються окремо для кожного багатоквартирного будинку, обладнаного системою автономного опалення, з урахуванням собівартості виробництва і постачання теплової енергії на таких системах, а також рентабельності суб`єкта господарювання, що провадить таку діяльність.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, чинне законодавство передбачало розрахунок тарифів на теплову енергію, виходячи з річних планів суб`єктом господарювання в цілому по підприємству.

Відповідно до  статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України  рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України  за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи  статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України  визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовую наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 33, 34, 243, 289, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року   залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя                                                            Я.Б. Глущенко

Судді                                                                                 В.П. Мельничук

                                                                                          О.Є. Пилипенко

(Повний текст постанови складений 03 лютого 2020 року.)

Виявляється з цієї постанови, що у нас в питаннях формування тарифів на тепло "планова економіка на п"ятирічку" перестала діяти тільки з 01 травня 2019 року..."виходячи з річних планів суб`єктом господарювання в цілому по підприємству"