'ГРО-ЗА' - ГРОмадський правоЗАхисник

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Новини:

Для того, щоб надіслати запитання, реєстрація у форумі не потрібна.

Автор Тема: Дописувач foсus досліджує питання застосування строку позовної давності 2  (Прочитано 3030 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

stepan

  • *
  • Online Online
  • Повідомлень: 2137
  • City: kiev
    • Перегляд профілю
    • Email

Цитувати
Цитувати
Видання судом судового наказу 14 листопада 2008 року перервало перебіг позовної давності, і позовна давність почала свій перебіг заново, але її строк сплив 14 листопада 2011р., а позивач звернувся з позовом у липні 2015 року.

Видача судового наказу відповідно до українського законодавства не перериває строк позовної давності.
Вибачте, я не правильно сформулював Вам мою відповідь - не видання судового наказу перериває перебіг позовної давності, а подання заяви до суду, про видання судового наказу перериває перебіг строку позовної давності.

Частиною 2 ст. 264 ЦПК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред"явлення особою позову.
А судовий наказ згідно ч.1 ст. 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення.
http://zib.com.ua/ua/print/118909-vischiy_specsud_z_rozglyadu_civilnih_i_kriminalnih_sprav_zro.html
Записаний

stepan

  • *
  • Online Online
  • Повідомлень: 2137
  • City: kiev
    • Перегляд профілю
    • Email

Видача судового наказу відповідно до українського законодавства не перериває строк позовної давності.
Цитувати
Чому на Вашу думку право на судовий захист, після скасування судового наказу є відсутнім?

А чому у наказному провадженні не захищене судом порушене право кредитора, а розяснено кредитору що його вимоги можуть бути розглянуті в позовному проваджені?

Право кредитора не захищено в наказному провадженні мабуть тому, що відповідач довів доказами в заяві про скасування судового наказу, що між позивачем(заявником) і відповідачем існує спір про право...
Цитувати
НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 100 Цивільного процесуального кодексу України
2. Ст. 100 ЦПК слід тлумачити як спеціальну норму, що встановлює підстави для відмови у прийнятті заяви виключно у наказному провадженні з урахуванням його специфіки. Коментована стаття встановлює вичерпний перелік підстав відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу:

• заявлено вимогу, яка не передбачена ст. 96 ЦПК;

із заяви та поданих документів вбачається спір про право;

За наявності вказаних підстав суддя повинен роз'яснити заявнику, що заявлені ним вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову.
http://legalexpert.in.ua/komkodeks/gpk/93-gpk/4741-100.html
« Останнє редагування: 09 Квітень 2018, 22:29:20 від stepan »
Записаний

Юрій Васильович

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 8029
  • City: Бахмут (Артемівськ)
  • io_ua: Ник
    • Перегляд профілю

Цитувати
Верховний суд
Постанова

Іменем України

28 березня 2018 року

м. Київ

справа № 761/26612/14-ц

провадження № 61-3184 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

              Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач-Фірма «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю,представник позивача-ОСОБА_3,відповідач-ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Апеляційного суду м. Києва в складі суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Соколової В. В., від 03 червня 2016 року.

Встановив:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2014 року Фірма «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю (далі -Фірма «Т.М.М.» - ТОВ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по житлово-комунальним послугам.

Позовна заява Фірми «Т.М.М.» - ТОВ мотивована тим, що товариство є експлуатуючою організацією будинку АДРЕСА_1 та надає житлово-комунальні та інші послуги мешканцям даного будинку. ОСОБА_4 є власником квартири НОМЕР_1 у вказаному будинку та користується всіма житлово-комунальними та іншими послугами які надає позивач.

15 березня 2005 року між позивачем та відповідачем було укладено договір за умовами якого ОСОБА_4 зобов'язалася прийняти надані позивачем послуги та щомісячно оплачувати їх, однак свої зобов'язання виконує неналежним чином. За період з 01 квітня 2011 року по 31 листопада 2013 року у відповідача виникла заборгованість за надані позивачем послуги, яка станом на 01 лютого 2014 року складає 40 969 грн 67 коп. У добровільному порядку ОСОБА_4 борг не погашає, а тому позивач вимушений був звернутися до суду із вказаним позовом.

На підставі наведеного Фірма «Т.М.М.» - ТОВ просило суд стягнути з відповідача на свою користь 40 969 грн 67 коп. заборгованості та 409 грн 70 коп. витрат по сплаті судового збору.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача серед іншого просив відмовити у позові через пропуск позивачем строку на звернення до суду із вказаним позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 березня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Фірма «Т.М.М.» - ТОВ заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01 квітня 2011 року по 31 листопада 2013 року в розмірі 40 969 грн 67 коп. та судовий збір в розмірі 409 грн 70 коп.

Рішення суд першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем у справі не спростовано належними та допустимими доказами підстави позову про наявність відповідної заборгованості відповідача перед позивачем за надані житлово-комунальні послуги і додаткові послуги, передбачені договором. Крім того, суд дійшов висновків, що часткова оплата відповідачем отриманих послуг свідчить про визнання ним умов договору та отримання послуг.

Посилання на пропуск позивачем строку позовної давності суд визнав безпідставними з посиланням на те, що позивач звертався до Шевченківського районного суду м. Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення ОСОБА_4 на користь Фірма «Т.М.М.» - ТОВ заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 40 969 грн 67 коп., в зв'язку з чим, судом було видано судовий наказ від 24 квітня 2014 року (а. с. 50). Ухвалою цього ж суду від 27 червня 2014 року зазначений судовий наказ було скасовано (а. с. 51) і тому строк позовної давності у позивача переривався з дня подання до суду заяви про видачу судового наказу. З моменту скасування судового наказу до моменту подачі позовної заяви 3 роки не пройшло.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 03 червня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 березня 2016 року змінено шляхом зменшення розміру заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь Фірма «Т.М.М.» - ТОВ за період з 01 травня 2011 року по 31 листопада 2013 року з 40 969 грн 67 коп. до 22 394 грн 47 коп. та зменшення розміру витрат по сплаті судового збору, що підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь Фірма «Т.М.М.» - ТОВ з 409 грн 70 коп. до 223 грн 94 коп.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про необхідність задоволення позову в повному розмірі з таких підстав.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31 серпня 2009 року № 979 «Про погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» від 31 серпня 2009 року для будинку АДРЕСА_1 погоджено розмір платежів за послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкових територій у розмірі 3 грн 19 коп. за 1 кв. м. загальної площі квартири. Судом встановлено, що відповідачеві нараховуються позивачем витрати на утримання будинку (експлуатаційні послуги) із розрахунку 4 грн 76 коп. за 1 кв. м. загальної площі квартири.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що збільшення вартості послуг по утриманню будинку та прибудинкової території по АДРЕСА_1 з 3 грн 19 коп. за 1 кв. м. загальної площі квартири до 4 грн 76 коп. за 1 кв. м. є доцільним та обґрунтованим, та що ОСОБА_4 погодилась на збільшення відповідних тарифів.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновків, що розмір заборгованості ОСОБА_4 за надані їй послуги Фірма «Т.М.М.» - ТОВ за період з травня 2011 року по листопад 2013 року, відповідно до заявлених позовних вимог, з урахуванням тарифу 3 грн 19 коп. за 1 кв. м., при відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості послуги по утриманню служби охорони в розмірі 324 грн 69 коп. щомісячно, вартості послуги з обслуговування системи будинкового зв'язку в розмірі 19 грн 45 коп. щомісячно та вартості послуги з обслуговування системи колективної телевізійної мережі в розмірі 24 грн 50 коп. щомісячно та, з урахуванням сплачених відповідачем за надані послуги 4 357 грн 41 коп., становить 22 394 грн 47 коп. Питання щодо зміни апеляційним судом суми стягнутих з відповідача судових витрат є похідним.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Фірма «Т.М.М.» - ТОВ просить скасувати рішення Апеляційного суду м. Києва від 03 червня 2016 року, задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача 40 969 грн 67 коп. заборгованості, стягнути з відповідача на користь позивача 409 грн 70 коп. судового збору.

Касаційна скарга Фірми «Т.М.М.» - ТОВ мотивована тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно зроблено висновки про необхідність виключення із суми заборгованості відповідача перед позивачем заборгованість за надані додаткові послуги, оскільки надання таких послуг не заборонено законом, позивачем такі послуги надаються і вони використовуються. При цьому товариство діє у відповідності до вимог укладеного 15 березня 2005 року договору з ОСОБА_4, яку 01 березня 2009 року було належним чином повідомлено про зміну тарифів на відповідне обслуговування.

Відповідач правом на подання заперечення на касаційну скаргу не скористалася.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2016 року справа призначена до судового розгляду.

Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

22 січня 2018 року справа передана на розгляд Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга Фірми «Т.М.М.» - ТОВ підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Згідно положень статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», перелік житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Статтею 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачений розподіл житлово-комунальних послуг за порядком затвердження цін/тарифів, а саме:

1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади;

2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території;

3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31 серпня 2009 року № 979 «Про погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» для будинку АДРЕСА_1 погоджено розмір платежів за послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкових територій у розмірі 3 грн 19 коп. за 1 кв. м. загальної площі квартири.

15 березня 2005 року між ОСОБА_4 та ТОВ Фірма «Т.М.М.» було укладено договір про участь у витратах на утримання жилого будинку та прилеглої території № 12ж/Вл 49А-05, предметом якого є забезпечення позивачем обслуговування та поточного ремонту жилого будинку НОМЕР_2 і прилеглих до нього територій (пункт 1.1. договору). Пунктом 1.2. вказаного договору передбачено, що Фірма «Т.М.М.» - ТОВ зобов'язується надати співвласнику перелік наступних послуг: постачання електро- та теплоенергії, водою у відповідності з діючими в Україні стандартами; забезпечення утримання нежитлового фонду жилого комплексу і прилеглих територій; обслуговування експлуатація, поточний та капітальний ремонт; забезпечення контролю за приміщенням сторонніх осіб та переміщення товарно-матеріальних цінностей в межах житлового будинку; забезпечення трансляції кабельного телебачення; надання додаткових послуг по забезпеченню безпечного та комфортного проживання співвласника та проживаючих разом з ним осіб за додаткову плату. Відповідно до пункту 3.4. вищезазначеного договору, додаткові послуги по обслуговуванню жилого приміщення надаються співвласнику на підставі розцінок, встановлених підприємством і погоджених із співвласником.

Нарахування позивачу вартості житлово-комунальних послуг здійснюється відповідачем із розрахунку 4 грн 76 коп. за 1 м. кв. загальної площі квартири. Збільшення вартості житлово-комунальних послуг з 3 грн 19 коп. за 1 кв. м. до 4 грн 76 коп. за 1 м. кв. зумовлено наданням                                    Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ додаткових послуг у вигляді утримання служби охорони, обслуговування системи будинкового зв'язку, обслуговування системи колективної телевізійної мережі.

Зазначені послуги не є обов'язковими відповідно до умов договору та закону, а є додатковими, і матеріали справи не містять відомостей про укладення між сторонами у справі договору про погодження надання та оплату вказаних додаткових послуг.

Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції правомірно дійшов висновку щодо необхідності виключення із загальної суми нарахованої позивачем заборгованості суми боргу відповідача за додатковими послугами через недоведеність факту погодження між сторонами у справі необхідності їх надання та оплати, а також необхідності виключення із загальної суми заборгованості оплачені відповідачем послуги.

З огляду на викладене, посилання касаційної скарги на незаконність висновків апеляційного суду про необхідність задоволення позову частково, а саме в доведеній його частині, є необґрунтованими.

У зв'язку з наведеним вище, судове рішення суду апеляційної інстанції за правилами статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що судове рішення слід залишити без змін, а скаргу без задоволення, суд касаційної інстанції немає підстав для зміни розподілу судових витрат понесених при розгляді справи судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Інші учасники справи не заявили до відшкодування судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 03 червня 2016 року залишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на                                    Фірму «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                             В. С. Висоцька

Судді:                                                                                                          С. Ю. Мартєв

                                                                                                                      В.В. Пророк

                                                                                                                      І.М. Фаловська

                                                                                                                      С.П. Штелик
http://reyestr.court.gov.ua/Review/73195082#
Цитувати
Справа № 761/26612/14-ц

Провадження №2/761/3655/2016

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

     14 березня 2016 року           Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді          Осаулова А.А.,

при секретарі               Вольда М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженої відповідальності до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2014 року Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженої відповідальністю (надалі - позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Заочним рішенням від 08 квітня 2015 року позов Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженої відповідальності до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги було задоволено. За наслідками розгляду заяви про перегляд заочного рішення, ухвалою суду від 15 січня 2016р. вказане заочне рішення було скасоване та справу призначено до розгяду в загальному порядку.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивач являлась експлуатуючою організацією будинку АДРЕСА_1 та надає житлово-комунальні та інші послуги мешканцям даного будинку. ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, і відповідно користується всіма житлово-комунальними та іншими послугами, які надає позивач.

15 березня 2005 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 12ж/Вл49-05 (надалі - Договір), згідно умов якого відповідач зобов'язаний прийняти надані позивачем послуги та щомісячно оплачувати їх повністю в термін до 10 числа наступного місяця.

Відповідач щомісяця отримував від позивача рахунки на оплату квартирної плати та комунальних послуг, однак платежі здійснював не регулярно, внаслідок чого за період з 01 квітня 2011 року по 31 листопада 2013 роки утворився борг, який станом на 01.02.2014р. складає у розмірі 40969,67 грн. Оскільки відповідач у добровільному порядку борг не погашає, позивач вимушений був звернутися до суду за його примусовим стягненням.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити. Зазначив, що жодних скарг на недання послуг або їх неякісне надання від позивача не було, а розраховані суми - це за додаткові послуги, які надаються і в квартиру відповідача, яка частково сплачує за них, а тому з договором погодилась.

Представник відповідач у судовому засідання заявлені вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні посилаючись на письмові заперечення, в яких зазначив, що між позивачем та відповідачем не були погоджені ні розцінки, ні умови надання додаткових послуг відповідно до п. 3.4. укладеного Договору №12ж/Вл49-05 від 15.03.2005р. такі як: утримання служби охорони, обслуговування системи будинкового зв'язку (відеопристрій), обслуговування системи відео спостереження, обслуговування системи колективної телевізійної мережі. Крім того, ОСОБА_1 неодноразово повідомляла позивача про те, що вона відмовляється від отримання зазначених послуг. Також вважає, що позивач безпідставно нараховує витрати на послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкових територій у розмірі 4,76 грн., хоча відповідно до Розпорядження КМДА № 979 від 31.08.2009р. «Про погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд на прибудинкових територіях» для будинку по АДРЕСА_1 погодженно розмір платежів в 3,19 грн. за кв. м. загальної площі квартири. Отже зазначені нарахування позивача є незаконними та не підлягають задоволенню. Крім того, відповідач звертав увагу суду на те, що строк позовної давності сплинув ще в січні 2014 року, оскільки останній платіж був зроблений ще у грудні 2010 року і позивачу було відомо про порушення його права, у зв'язку з чим з цієї дати почався відлік строку права звернення до суду. Проте позивач звернувся з позовом лише в вересні 2014 року. Таким чином просив відмовити у позові застосувавши позовну давність.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2, що підтверджується Договором купівлі - продажу квартири від 02 березня 2005 року серія ВСА № 252154 (а.с. 49).

15 березня 2005 року між Фірмою «Т.М.М. - Товариство з обмеженою відповідальністю» та відповідачем було укладено Договір про участь у витратах на утримання житлового будинку і прилеглої території № 12ж/Вл49-05 (а.с. 5-6).

Відповідно до п. 1.1 Договору, його предметом є забезпечення позивачем обслуговування і поточного ремонту жилого будинку, в якому знаходиться квартира співвласника і прилеглих до нього територій.

Відповідно до п. 1.2 Договору позивач, який здійснює експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1 зобов'язався надати позивачу наступний комплекс послуг: постачання електро- і теплоенергії, водою, у відповідності з діючими в Україні стандартами; забезпечення нежилого фонду жилого комплексу і прилеглих територій; обслуговування, експлуатація, поточний і капітальний ремонт; забезпечення контролю за рухом (не допуском) сторонніх осіб і переміщенням товарно-матеріальних цінностей в межах жилого будинку; забезпечення трансляції програм кабельного телебачення; надання додаткових послуг по забезпеченню безпечного і комфортного проживання співвласника і проживаючих з ним осіб за додаткову плату.

В свою чергу відповідач, відповідно до положень п. 3.1 Договору, зобов'язався оплачувати спожиті послуги до 10-го числа наступного місяця, в сумі, вказаній в наданому рахунку на оплату послуг, яка є одночасно актом наданих послуг.

Крім того, згідно п. 2 Договору відповідач зобов'язався в терміни і порядку, встановлені п. 3.1 Договору, пропорційно своїй частині власності в цьому жилому будинку в розмірі, встановленому діючим законодавством оплачувати підприємству спожиті послуги, а саме: диспетчеризацію і технічне обслуговування ліфтів, вивіз побутових відходів, обслуговування вузлів обліку жилого будинку, їх стандартизація і метрологія, обслуговування водостоків, люків, димовентеляційних каналів, протипожежної автоматики, внутрішні і зовнішні тепло - і електропроводи будинку, дезінфекцію, дератизацію, послуги аварійних служб, підготовку будинку до експлуатації в зимній період, електроенергію на роботу ліфтів, на освітлення сходових майданчиків, опалення місць загального користування, води на помив та полив прилеглих територій, податку на землю, матеріальні витрати, витрати на забезпечення адміністративних приміщень і апарату управління, санітарне обслуговування прилеглих територій і допоміжних приміщень будинку, технічне обслуговування, комунальні і інші платежі, передбачені діючим законодавством України і цим договором.

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

У ч. 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За приписами ч. 1 ст. 319 ЦК України лише власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Так, тягар утримання майна лежить на власникові, що відповідає ст. 322 ЦК України, згідно якої власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі ст.ст. 66, 67 ЖК України плата за користування житлом /квартирна плата/ обчислюється виходячи із загальної площі квартири, а плата за комунальні послуги /водопостачання, газ, та інші послуги/ береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08 жовтня 1992 р. «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов'язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

При цьому, положеннями ст. 151, 162 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію. Плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач свої зобов'язання за Договором виконував належним чином, про що свідчать копії рахунків на оплату послуг наданих позивачем відповідачу за період з січня 2011 року по листопад 2013 року (а.с. 12-46). Однак, відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував за житлово-комунальні послуги, у зв'язку з чим в період з 01 квітня 2011 року по 31 листопада 2013 року у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі - 40 969 грн. 67 коп.

21 травня 2012 року позивачем була направлена відповідачу досудова вимога про термінову оплату спожитих житлово-комунальних послуг згідно Договору (а.с. 47).

В зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за Договором, станом на 01 лютого 2014 року сума заборгованості в період з 01 квітня 2011 року по 31 листопада 2013 року з боку відповідача перед позивачем становила - 40 969 грн. 67 коп., що підтверджується наданими позивачем розрахунками (а.с. 8-9, 10-11), перевіреними у судовому засіданні.

Проте, отримавши даний лист 31 травня 2012 року (а.с. 48), вимогу позивача щодо погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги відповідач залишив без уваги.

Між тим, судом відхиляються заперечення представника відповідача проти позову із посиланням на необґрунтованість рахунків на оплату послуг, наданих Фірмою «Т.М.М.».

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідально до ст. 32 Закону № 1875-IV розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до ст. 7 Закону № 1875-IV, ст. 28 «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги належить до повноважень органів місцевого самоврядування.

У межах судового засідання представник позивача вказував на те, що при складенні рахунків вони керувались відповідними Розпорядженнями КМДА про затвердження тарифів, і включали у них вартість додаткових робіт за договором.

Умовами договору передбачено надання позивачем додаткових послуг з метою поліпшення комфортного мешкання та проведення додаткового комплексу робіт, направлених на підтримання в належному стані конструкцій та систем інженерного обладнання будинку і прибудинкової території, збереження експлуатаційних якостей, не пов'язаних із зміною основних техніко-економічних показників. Надання таких послуг не суперечить нормам чинного законодавства, включення до договору відповідних положень відповідає ст. ст. 6, 627, 628 ЦК України.

Доказів протиправного застосування відповідачем цін і тарифів при обрахуванні плати за житлово-комунальні послуги відповідач не надав.

Крім того, відповідачем не надано належних доказів ненадання або неналежного надання Фірмою «Т.М.М.»- ТОВ житлово-комунальних послуг та додаткових послуг, передбачених договором. Крім того, часткова оплата відповідачем отриманих послуг свідчить про визнання ним умов договору та отримання послуг.

Водночас, в судовому засіданні представником відповідача було заявлено про необхідність застосування позовної давності, які не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як передбачено ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно правової позиції висвітленій в Постанові Верховного Суду України від 19.03.2014р. у справі № 6-14цс14 відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позовна давність відповідно до ч.1 ст. 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253-255 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 264 ЦК України визначено, що позовна давніст переривається у разі пред'явлення особою позову до кожного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимог, право на яку має позивач.

Судовий наказ відповідно до частини 1 статті 95 ЦПК України є особливою фомою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Крім того, за умовами правової позиції ВСУ від 21.01.2015р. №6-214цс14 встановлено, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.

Судом встановлено, що позивач звертався до Шевченківського районного суду м. Києва з заявою про видачу судового наказу про стягнення ОСОБА_1 на користь Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженої відповідальності заборгованість за житлово-комуналь послуги у розмірі 40 969,67 грн., в зв'язку з чим було видано судовий наказ від 24 квітня 2014 року(а.с. 50). Між тим, ухвалою суду від 27.06.2014р. зазначений судовий наказ було скасовано (а.с. 51).

Тобто строк позовної давності у позивача переривався з дня подання до суду заяви про видачу судового наказу. З моменту видачі судового наказу позивач вважав свої права захищеними. І лише з моменту постановлення судом 27.06.2014 р. ухвали про скасування судового наказу позивач довідався про порушення свого права. Оскільки з моменту скасування судового наказу 3 роки не пройшло, підстав для застосування позовної давності суд не вбачає.

Тому, із врахуванням дати подання даного позову, 09.09.2014 року, перебіг позовної давності починається саме з ціє дати, відтак суд не вбачає підстав для застосовуються строків позовної давності.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 409 грн. 70 коп., які сплачено позивачем за подання позову до суду, виходячи із суми позовних вимог, які задоволено судом.

Враховуючи викладене, на підставі ст. 66, 67, 151, 162 Житлового кодексу Української РСР, ст.ст. 4, 11, 256, 257, 261, 317, 319, 322, 525, 526, 902 ЦК України, ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, та керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 64, 74, 76, 88, 169, 179, 208, 209, 212-215, 218, 228, 232, 294, 296 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженої відповідальності заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01 квітня 2011 року по 31 листопада 2013 року в розмірі - 40 969 гривень 67 коп. та судовий збір у розмірі - 409 грн. 70 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/56596841#
Записаний
 


Мониторинг доступности сайта Host-tracker.com
email