Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[focus]

Вже не актуально...  Протиправно... Див. http://gro-za.org/forum/index.php?topic=9108.0

З метою збереження функціональності цієї теми, "полемічні" пости виокремлено і перенесенно у тему: http://gro-za.org/forum/index.php?topic=9783.0.html

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72269072

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

Крата В. І.


14 лютого 2018 року

м. Київ


справа № 552/1529/16-ц

провадження № 61-601св18


Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (головуючого), Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач), залишив без задоволення касаційну скаргу полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго», а рішення апеляційного суду Полтавської області від 27 вересня 2016 року без змін.


Не можу погодитися з таким рішенням колегії суддів з декількох причин.


По-перше, щодо кваліфікації договору, на підставі якого виник борг, стягнутий із відповідачів. Як свідчить аналіз рішень судів першої та апеляційної інстанцій борг, який вимагав стягнути позивач (полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго») із відповідачів, виник внаслідок не оплати поставленої теплової енергії через приєднану мережу.


Відповідно до частини першої статті 714 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу.


Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу). У тексті Закону України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу) неодноразово вживається словосполучення «договір купівлі-продажу» (зокрема: стаття 1, частина четверта статті 19, частина перша статті 25, пункти 6, 7, 8 частини першої статті 31).


Натомість суди першої та апеляційної інстанції кваліфікували договір, на підставі якого виник борг, стягнутий із відповідачів, як договір про надання послуг теплопостачання. Зокрема із посиланням на норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на час виникнення боргу).


Очевидно, що в цій ситуації існує колізія норм щодо кваліфікації договору постачання теплової енергії. Оскільки за ЦК - це вид договору купівлі-продажу. Натомість за Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на час виникнення боргу) - це вид договору про надання послуг. Для вирішення цієї колізії потрібно застосовувати частину другу статті 4 ЦК, яка закріплює пріоритет норм ЦК над нормами інших законів. Причому, що такий спосіб вирішення колізії норм ЦК із нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК над нормами інших законів, підтримувався як Конституційним Судом України (рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 у справі № 6-59цс13, постанова Верховного Суду України від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15).


Тому при вирішенні спору щодо стягнення боргу, який виник внаслідок не оплати поставленої теплової енергії через приєднану мережу, мали бути застосовані норми, які регулюють договір купівлі-продажу.


По-друге, щодо солідарного стягнення боргу із відповідачів. Усталеним є в доктрині цивільного права, що при існуванні множинності осіб у зобов'язанні виникають часткові зобов'язання (наприклад: Цивільне право України. Особлива частина: підручник / за ред. О. В. Дзери, Н. С Кузнєцової, Р. А. Майданика. - 3-тє вид., переробл. і доповн. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - С. 33; Цивільне право : підручник : у 2 т. / за ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - Х.: Право, 2011. - Т. 2. - С. 35; Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців) / За ред. проф. І.В. Спасибо-Фатєєвої. - Х. : Страйд, 2012. - Том 7 : Загальні положення про зобов'язання та договір. - С. 165 - 169). Такий висновок підтверджується й тлумаченням статті 540 ЦК. Тому кредитор у частковому зобов'язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов'язок у рівній частці.


Також усталеним є в доктрині цивільного права, що солідарні зобов'язання виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання (наприклад: Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: [В 2 т.] / Відп. ред В.Г. Ротань. - 2-ге вид. - Х.: Фактор, 2010. - Т. 1. - С. 645; Цивільне право : підручник : у 2 т. / за ред. В.І. Борисової, І.В.Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - Х.: Право, 2011. - Т. 2. - С. 36; Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців) / За ред. проф. І.В. Спасибо-Фатєєвої. - Х. : Страйд, 2012. - Том 7 : Загальні положення про зобов'язання та договір. - С. 169 - 183). Такий же висновок дозволяє зробити і тлумачення статті 541 ЦК.


Як свідчить аналіз рішень судів першої та апеляційної інстанцій в них відсутнє посилання на будь-яку норму закону, що передбачала б виникнення солідарного зобов'язання. Також немає вказівки й на пункт договору, який встановлює виникнення солідарного зобов'язання.


За такої ситуації були відсутні правові підстави для стягнення солідарно боргу із відповідачів.


По-третє, щодо переривання перебігу позовної давності внаслідок подання кредитором заяви про видачу судового наказу. Колегією суддів було підтримано застосування судами першої та апеляційної інстанцій висновку Верховного Суду України, який міститься в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14.


В постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 вказано, що «судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності». Тобто Верховним Судом України було здійснено розширювальне тлумачення положень статті 264 ЦК, яка містить підстави для переривання перебігу позовної давності.


Причиною для такого розширювального тлумачення Верховним Судом України положень статті 264 ЦК, вочевидь, стала неузгодженість матеріальних та процесуальних норм. Оскільки на момент прийняття ЦК в процесуальному законодавстві були відсутні правила про наказне провадження. І звісно, що норми ЦК не могли містити як підставу для переривання перебігу позовної давності подання кредитором заяви про видачу судового наказу. При прийнятті в 2004 році Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) і запровадженні наказного провадження зміни до статті 264 ЦК внесені не були.


Тому в судовій практиці існували численні спроби узгодити матеріальні і процесуальні норми щодо застосування позовної давності в наказному провадженні.


У листі Верховного Суду України від 1 липня 2007 року «Практика розгляду судами цивільних справ в порядку наказного провадження» вказувалося, що «чинне законодавство не передбачає застосування позовної давності судом на власний розсуд. Відповідно до частини другої та третьої статті 267 ЦК заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, а позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Зважаючи на це вбачається, що суди не повинні відмовляти у прийнятті заяв про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності. Адже у разі винесення судового наказу щодо зобов'язання, за якими сплив строк позовної давності, боржник має право на скасування судового наказу».


Натомість у пункті 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 «Про практику розгляду судами заяв в порядку наказного провадження» зауважувалося, що «наявність спору про право (пункт другий частини третьої статі 100 ЦПК), що є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити коли із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні (частина третя статті 267 ЦК)».


Таким чином, фактично існували дві позиції щодо застосування позовної давності в наказному провадженні:

(а) позовна давність свідчить про наявність спору про право і виключає прийняття заяви про видачу судового наказу;

(б) позовна давність не повинна враховуватись судом без заяви особи, а тому вістуні підстави відмовляти у прийнятті заяви про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності.


В такій ситуації, коли існувала неоднозначна практика стосовно застосування позовної давності в наказному провадженні, навряд чи були підстави здійснювати розширювальне тлумачення положень статті 264 ЦК і робити висновок, що подання кредитором заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності. Оскільки розширювальне тлумачення статті 264 ЦК відбулося в інтересах кредитора, причому без врахуванні інтересів боржника. У якого фактично була відсутня можливість заявити про застосування позовної давності при наказному провадженні, а в суду - її врахувати.


Тому на підставі підпункту 7 пункту 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК, потрібно було постановити ухвалу про передачу справи на Велику Палату Верховного Суду, у зв'язку із необхідністю відступу від висновку, що міститься в постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14.



Суддя                                                                                                                                    В. І. Крат

[Олександр_2015]

(б) позовна давність не повинна враховуватись судом без заяви особи, а тому вістуні підстави відмовляти у прийнятті заяви про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності.
[/b]

Постанова від 21 січня 2015 року № 6-214цс14
подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.

Виходить, що суддя не має права відмовляти у прийнятті заяви про видачу СН з підстав спливу позовної давності, але якщо позовна давність спливла, то, відповідно, перебіг її строку закінчився, а отже, подання кредитором заяви про видачу СН у такому випадку, НЕ перериває перебіг строку позовної давності (бо немає чого переривати).

[Юрій Васильович]

Виходить, що суддя не має права відмовляти у прийнятті заяви про видачу СН з підстав спливу позовної давності,

Не виходить. Це окрема думка судді. ВСУ вже давно з цим визначився.  А в новому ЦПК ті "проколи" виправлено:

Стаття 165. Підстави для відмови у видачі судового наказу
1. Суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо:
5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред’явлення позову в суд за такою вимогою;
7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті;

але якщо позовна давність спливла, то, відповідно, перебіг її строку закінчився, а отже, подання кредитором заяви про видачу СН у такому випадку, НЕ перериває перебіг строку позовної давності (бо немає чого переривати).

Звісно,  переривання позовної давності можливе лише в межах строку позовної давності. Тільки ж у разі боргу  за жкп, це й борг складаєтся з окремих періодичних платежів. І позовна давність щодо кожного окремого платежу рахується окремо

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У знайденій focusом справі жодна інстанція цього не врахувала. Неправосудні рішення...

[focus]

подання кредитором заяви про видачу СН у такому випадку, НЕ перериває перебіг строку позовної давності (бо немає чого переривати)

ст.264 ЦК

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З скасуванням судового наказу, вважається, що дія, яка викликала перерву (подання кредитором заяви про видачу СН) не припинилася, а тому перебіг позовної давності не почався заново, а отже у випадку подачі заяви про видачу СН позовна давність не переривалася.

[Юрій Васильович]

подання кредитором заяви про видачу СН у такому випадку, НЕ перериває перебіг строку позовної давності (бо немає чого переривати)

ст.264 ЦК

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З скасуванням судового наказу, вважається, що дія, яка викликала перерву (подання кредитором заяви про видачу СН) не припинилася, а тому перебіг позовної давності не почався заново, а отже у випадку подачі заяви про видачу СН позовна давність не переривалася.

Що Ви хотіли сказати?

[focus]

Що Ви хотіли сказати?

У певних випадках позовна давність може бути перервана ( ст. 264 ЦКУ). Це відбувається, коли особа здійснює дії, що свідчать про визнання свого боргу або іншого обов’язку,  а також пред’явленням особою позову.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново(ч.3 ст.264 ЦК).
На думку кредитора (позивача), звернувшись до суду з заявою про видачу судового наказу, він перервав позовну давність,  і строк позовної давності починається рахуватися заново.
Але з скасуванням судового наказу вважається, що жодних правових наслідків не настало, дія яка на думку кредитора викликала перерву(у тому числі право на задоволення судового наказу/позову, на отримання судового захисту) не припинилася -відсутня і не реалізована.
Тобто строк позовної давності не почався  рахуватися заново, а тому  не переривався.

Посилання банку на те, що ним було перервано строк позовної давності є безпідставним, оскільки судовий наказ видавався 14 листопада 2008 року, а 02 грудня 2008 року ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя судовий наказ скасований. Таким чином, із скасуванням судового наказу вважається, що позовна давність не переривалася, оскільки жодних правових наслідків не настало. З даним позовом банк звернувся до суду у липні 2015 року.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/57516476

[focus]

Не виходить. Це окрема думка судді. ВСУ вже давно з цим визначився.  А в новому ЦПК ті "проколи" виправлено:

Це твердження науковця провідного закладу України
http://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/7781/1/Krat_124-126.pdf

[stepan]

Але з скасуванням судового наказу вважається, що жодних правових наслідків не настало, дія яка на думку кредитора викликала перерву(у тому числі право на задоволення судового наказу/позову, на отримання судового захисту) не припинилася -відсутня і не реалізована.
Тобто строк позовної давності не почався  рахуватися заново, а тому  не переривався.

Таким чином, із скасуванням судового наказу вважається, що позовна давність не переривалася, оскільки жодних правових наслідків не настало.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/57516476

А хіба той факт, що після скасування судового наказу у позивача з"явилось право звернутись до суду в порядку позовного провадження - не є правовим наслідком?

....не допускається одночасне звернення до суду із
заявою про видачу судового наказу та пред'явлення позову  про  той
самий предмет і з тих самих підстав.
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0014740-11

[focus]

А хіба той факт, що після скасування судового наказу у позивача з"явилось право звернутись до суду в порядку позовного провадження - не є правовим наслідком?

Право  на задоволення судового наказу/позову, на отримання судового захисту після скасування судового наказу є відсутнім і не реалізованим(не припиненим), а тому строк позовної давності у звязку з зверненням до суду з заявою про видачу судового наказу не переривався. Жодних правових наслідків ненастало.

[Юрій Васильович]

А хіба той факт, що після скасування судового наказу у позивача з"явилось право звернутись до суду в порядку позовного провадження - не є правовим наслідком?

Право  на задоволення судового наказу/позову, на отримання судового захисту після скасування судового наказу є відсутнім і не реалізованим(не припиненим), а тому строк позовної давності у звязку з зверненням до суду з заявою про видачу судового наказу не переривався. Жодних правових наслідків ненастало.

То дурня...

[focus]

То дурня...

http://reyestr.court.gov.ua/Review/69859843

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» вказує на форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права.

Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Оскільки метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене

http://reyestr.court.gov.ua/Review/58874783
http://reyestr.court.gov.ua/Review/69649866

[Юрій Васильович]

Де там судовий наказ?

[stepan]

А хіба той факт, що після скасування судового наказу у позивача з"явилось право звернутись до суду в порядку позовного провадження - не є правовим наслідком?

Право  на задоволення судового наказу/позову, на отримання судового захисту після скасування судового наказу є відсутнім і не реалізованим(не припиненим)....

Чому на Вашу думку право на судовий захист, після скасування судового наказу є відсутнім?
Хіба після скасування судового наказу заявник, що просив суд видати судовий наказ, як правило не звертається до суду в порядку позовного провадження?
А отже право на судовий захист як було у заявника(позивача) до подання заяви до суду на видання судового наказу, так і залишилось після скасування судом судового наказу....

[stepan]

Посилання банку на те, що ним було перервано строк позовної давності є безпідставним, оскільки судовий наказ видавався 14 листопада 2008 року, а 02 грудня 2008 року ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя судовий наказ скасований. Таким чином, із скасуванням судового наказу вважається, що позовна давність не переривалася, оскільки жодних правових наслідків не настало. З даним позовом банк звернувся до суду у липні 2015 року.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/57516476

Кредитний договір між сторонами було ухвалено - 11 травня 2006 року.
Судовим наказом Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 листопада 2008 року з ОСОБА_4 стягнуто заборгованість.
02 грудня 2008 року ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя судовий наказ скасований.
У 2012 р. з іншого рахунку боржника було списано борг, що суд не визнав визнанням боргу відповідачем, та погашенням ним заборгованості.
З позовом банк звернувся до суду у липні 2015 року.
То з 14 листопада 2008 р. до липня 2015 р. пройшло більше 6 років....тому райсуд м. Запоріжжя і відхилив позов банку.
Видання судом судового наказу 14 листопада 2008 року перервало перебіг позовної давності, і позовна давність почала свій перебіг заново, але її строк сплив 14 листопада 2011р., а позивач звернувся з позовом у липні 2015 року.

[focus]

Видання судом судового наказу 14 листопада 2008 року перервало перебіг позовної давності, і позовна давність почала свій перебіг заново, але її строк сплив 14 листопада 2011р., а позивач звернувся з позовом у липні 2015 року.

Видача судового наказу відповідно до українського законодавства не перериває строк позовної давності.

Чому на Вашу думку право на судовий захист, після скасування судового наказу є відсутнім?

А чому у наказному провадженні не захищене судом порушене право кредитора, а розяснено кредитору що його вимоги можуть бути розглянуті в позовному проваджені?

Де там судовий наказ?

Це Ви про що?